Scientific Messenger of Lviv University of Veterinary Medicine and Biotechnology / Науковий вісник ЛНУ ветеринарної медицини та біотехнологій
Not a member yet
3672 research outputs found
Sort by
Вплив міграційних процесів на економічний розвиток під час дії воєнного стану в Україні
Get PDFThis article examines the dynamics of forced migration processes in Ukraine since the beginning of hostilities on its territory. The scale of internal and external migration of the population is analyzed, with an emphasis on its detailing in the context of individual regions. The impact of migration flows on the demographic situation in individual regions, the labor market, and employment opportunities is studied. The dependence of the economic situation on the scale of migration processes both in individual territories and in the country as a whole is analyzed. The shortage of labor has become a serious challenge for business. Moreover, it is characteristic that the mass migration of working-age people abroad occurred not only from regions directly located in the zone of military conflict, but also from relatively prosperous territories remote from the realities of hostilities. Attention is focused on the need to expand the labor market in regions not affected by hostilities. The prerequisites for the possible repatriation of external Ukrainian migrants to the territory of the state have been investigated. It was determined that the most important stage in the possible repatriation of refugees should be the approval by the government of the state seeking to return its citizens to their homeland of a comprehensive program document for the return of refugees, which would contain strategic integrated planning and strong institutional cooperation between government structures, business, and international organizations. It was determined that the most important stage in the possible repatriation of refugees should be the approval by the government of the state seeking to return its citizens to their homeland of a comprehensive program document for the return of refugees, which would contain strategic integrated planning and strong institutional cooperation between government structures, business, and international organizations.У даній статті розглядається динаміка вимушених міграційних процесів в Україні з початку ведення бойових дій на її території. Проаналізовано масштабність внутрішньої та зовнішньої міграції населення, зроблено акцент на її деталізації в розрізі окремих регіонів. Досліджено вплив міграційних потоків на демографічний стан в окремих регіонах, ринок робочої сили, можливість працевлаштування. Проаналізовано залежність економічної ситуації від масштабності міграційних процесів як на окремих територіях, так і загалом у державі. Нестача робочої сили стала серйозним викликом для бізнесу. Причому характерним є те, що масова міграція осіб працездатного віку за кордон відбувалась не лише з регіонів, які безпосередньо перебувають в зоні воєнного конфлікту, а й з відносно благополучних та віддалених від реалій бойових дій територій. Така ситуація здебільшого продиктована потребою залучення до лав Збройних Сил України чоловіків мобілізаційного віку та елементарним небажанням останніх бути мобілізованими. Акцентовано увагу на необхідності розуміння проблем міграції осіб працездатного віку, пошуку нових, більш дієвих, методів здійснення міграційної політики та способів впливу на мотивацію робочої сили в умовах дії воєнного стану. Досліджено проблеми розміщення, працевлаштування та соціальної адаптації вимушених внутрішніх переселенців. Акцентовано увагу на потребі у розширенні ринку праці в регіонах, не охоплених бойовими діями. Досліджено передумови можливої репатріації зовнішніх українських переселенців на територію держави. Визначено, що найважливішим етапом при можливій репатріації біженців, має бути схвалення урядом держави, яка прагне повернути своїх громадян на батьківщину, комплексного програмного документа щодо повернення біженців, який містив би стратегічне інтегроване планування та міцну інституційну співпрацю між урядовими структурами, бізнесом та міжнародними організаціями. Лише за умови схвалення такої стратегії на урядовому рівні різного роду міжнародні організації можуть бути зацікавленими у сприянні соціально-економічному розвитку країн походження біженців, зокрема у наданні переселенцям засобів для існування на початковому етапі, допомоги у першочерговому вирішенні житлових, майнових, земельних та інших проблем
ІТ-аналітика зооіндустрії на фондовому ринку
Get PDFAnalysis of trends in the development of the pet industry shows that the production of goods for pets is a highly promising market that has been actively developing in recent years. External factors influencing its development act as catalysts that require identification. Due to the constant growth in demand for pets, the economy of this sector has transformed into a new economic form. The issue of the future development of the industry is relevant for pet industry practitioners in the stock market. The application of stock market analysis methods should be based on existing and proven methods, such as technical, fundamental and statistical analysis. The paper considers the main aspects of these approaches and proposes its own methodology for effectively selecting financial investment directions through the visualization of data available on the Internet regarding the availability and cost of assets. A review and comparative analysis of leading software products for data visualization and business analytics that allow working with large amounts of information is conducted. The use of built-in visualization methods in open software allows you to present information intuitively, concisely and concisely, as well as summarize statistical and analytical data. The TradingView information system was chosen as the main tool for implementing the tasks, which, thanks to the connection of open libraries, provides extensive opportunities for visualization and forecasting. With its help, a project was implemented to analyze the movement of investments in the financial market in the form of historical time series, which allows you to track the dynamics of assets in the selected segment and diversify financial assets. It is described how even a low-budget, risk-averse investor, using open software products and programming languages, can create information systems for analysis and forecasting, supporting dynamic diversification of the investment process in order to obtain an optimal set of financial assets in a selected period of time. The sphere of the zoo industry, which has wide practical application, was chosen as an example of implementation. For practical research of the veterinary drug market, attention is focused on visualization of asset dynamics with the use of diversification benefits when choosing drug names and their quantity. The proposed approach, based on the use of information technologies, allows analyzing the dynamics of the price of securities, in particular shares, and is used to assess short-term investment opportunities when providing consultations. As a result of the market analysis, in particular statistical research, the structure of the "animal industry" segment on the stock markets, the dynamics of stock indices and shares of leading companies in this industry were investigated.Аналіз тенденцій розвитку зооіндустрії свідчить про те, що виробництво товарів для домашніх тварин є високоперспективним ринком, який активно розвивається в останні роки. Зовнішні фактори, що впливають на його розвиток, виступають каталізаторами, які потребують ідентифікації. Завдяки постійному зростанню попиту на домашніх тварин, економіка цього сектору перетворилася на нову економічну форму. Питання майбутнього розвитку галузі є актуальним для практиків зооіндустрії на фондовому ринку. Застосування методів аналізу фондового ринку має ґрунтуватися на існуючих і перевірених методиках, таких як технічний, фундаментальний та статистичний аналіз. У роботі розглянуто основні аспекти цих підходів та запропоновано власну методику ефективного вибору напрямків фінансових інвестицій через візуалізацію даних, доступних у мережі Інтернет, щодо наявності та вартості активів. Проведено огляд та порівняльний аналіз провідних програмних продуктів для візуалізації даних та бізнес-аналітики, які дозволяють працювати з великими обсягами інформації. Використання вбудованих методів візуалізації у відкритому програмному забезпеченні дозволяє подавати інформацію інтуїтивно зрозуміло, стисло та лаконічно, а також узагальнювати статистичні та аналітичні дані. Основним інструментом для реалізації поставлених завдань обрано інформаційну систему TradingView, яка надає широкі можливості для візуалізації та прогнозування. З її допомогою реалізовано проект для аналізу руху інвестицій на фінансовому ринку у вигляді історичних часових рядів, що дозволяє відстежувати динаміку активів у вибраному сегменті та здійснювати диверсифікацію фінансових активів. Описано, як навіть малобюджетний, не схильний до ризику інвестор, використовуючи відкриті програмні продукти та мови програмування, може створювати інформаційні системи для аналізу та прогнозування, підтримуючи динамічну диверсифікацію інвестиційного процесу з метою отримання оптимального набору фінансових активів у вибраний період часу. Як приклад реалізації обрано сферу зооіндустрії, яка має широке застосування. Для практичного дослідження ринку ветеринарних препаратів увагу зосереджено на візуалізації динаміки активів із застосуванням переваг диверсифікації при виборі найменувань препаратів та їх кількості. Запропонований підхід, заснований на використанні інформаційних технологій, дозволяє аналізувати динаміку курсу цінних паперів, зокрема акцій, і використовується для оцінки можливостей короткострокового інвестування під час надання консультацій. У результаті проведеного аналізу ринку, зокрема статистичного дослідження, проаналізовано структуру сегменту «зооіндустрія» на фондових ринках, динаміку фондових індексів та акцій провідних компаній цієї галузі
ТІНЬ ОЛІМПУ: ЗАБУТІ І НЕДООЦІНЕНІ БОЙОВІ МИСТЕЦТВА
Get PDFВступ. У світі, де популяризація бойових мистецтв зосереджена переважно на східних традиціях (карате, дзюдо, кунг-фу), залишається значна кількість менш відомих, але не менш цінних бойових систем, що мають глибоке історичне коріння та культурну цінність. До них належать як античні (наприклад, панкратіон), так і регіональні європейські чи африканські стилі (наприклад, бартіццу, дамбе, сілат), які сьогодні знаходяться «в тіні» медіа-інтересу й академічного вивчення.
Мета дослідження. Проаналізувати історико-культурну значущість маловідомих бойових мистецтв, визначити причини їх маргіналізації та обґрунтувати доцільність їх відновлення і вивчення в сучасному контексті.
Завдання дослідження:
Здійснити класифікацію забутих бойових мистецтв за географічним та хронологічним принципами.
Визначити соціокультурні фактори, які сприяли занепаду або витісненню певних стилів.
Дослідити сучасні спроби реконструкції та популяризації цих мистецтв.
Обґрунтувати потенціал інтеграції забутих систем у сучасні практики бойової підготовки.
Методи дослідження.
Об’єкт дослідження: історико-культурне явище бойових мистецтв.
Предмет дослідження: забуті та недооцінені системи бойових мистецтв у контексті їх соціальної ролі, історичного розвитку та сучасного відродження.
Результати дослідження та їх обговорення. Історія бойових мистецтв — це не лише оповідь про фізичну досконалість та військову майстерність, а й про культурні коди, традиції та суспільні цінності. На відміну від добре відомих східних стилів, багато систем боротьби, що існували в античності, середньовіччі та навіть у XIX–XX століттях, з тих чи інших причин були забуті, витіснені або спрощені до рівня шоу або спорту.
Одним із центральних прикладів є панкратіон — синкретичне бойове мистецтво Давньої Греції, що поєднувало елементи ударної техніки (удари руками, ногами) з больовими та кидковими прийомами. Панкратіон був не лише частиною олімпійських змагань в 648 році до нашої ери, а й системою фізичної підготовки воїнів. Попри свою популярність в античності, після падіння Римської імперії та християнізації Європи ця форма боротьби була майже повністю втрачена.
У середньовіччі бойова підготовка в Європі включала комплексні системи фехтування, боротьби та рукопашного бою. Наприклад, німецька школа мечового бою (за трактатами Йоганнеса Ліхтенавера), або італійська школа фехтування Фіоре деї Лібері. Сьогодні ці знання відновлюються завдяки руху HEMA (Historical European Martial Arts). Проте ці стилі досі залишаються маргінальними порівняно з масовими бойовими мистецтвами східного походження.
Ще один приклад — бартіццу, гібридна британська система кінця XIX століття, створена Едвардом Вільямом Бартоном-Райтом. Вона поєднувала європейський бокс, французький сават, боротьбу та японське дзюдзюцу. Незважаючи на інноваційність, бартіццу швидко зник з публічного простору через нестачу підтримки та конкуренцію з боку більш стандартизованих систем.
У контексті колоніальної історії важливо згадати дамбе — традиційне бойове мистецтво народу Хауса в Нігерії, яке поєднує кулачний бій із символічними та ритуальними елементами. Знедавна дамбе переживає відродження, зокрема завдяки соціальним мережам.
Схожа доля спіткала і малайзійський сілат, індонезійський пенчак-сілат, а також індійський каларіпаятту — найстарішу документовану систему бойових мистецтв, яка донедавна перебувала в занепаді. Їх витіснили як західні спортивні дисципліни, так і централізовані східні стилі, адаптовані до масового споживання.
До факторів, що призвели до забуття цих бойових мистецтв, належать:
- Колоніалізм, який часто свідомо знищував або маргіналізував місцеві бойові системи.
- Урбанізація, яка знижувала потребу в фізичному самозахисті в традиційній формі.
- Глобалізація, що сприяла уніфікації фізичної культури та домінуванню кількох глобальних стилів.
- Відсутність кодифікації або письмових джерел, що унеможливило збереження технік.
Сьогодні у світі активно працюють ентузіасти, історики та майстри, які займаються реконструкцією цих систем. Наприклад, у Європі HEMA-спільноти створюють науково обґрунтовані реконструкції середньовічних бойових систем; у Греції відкривають школи сучасного панкратіону; в Африці організовують турніри з дамбе; а в Азії – відроджують інтерес до місцевих традиційних систем, як-от каларіпаятту.
Таким чином, забуті бойові мистецтва є унікальним джерелом для дослідження взаємодії фізичної культури, релігії, суспільства та політики. Вони також мають великий потенціал для інтеграції в сучасну підготовку силових структур, спортивно-оздоровчі програми та культурно-освітні ініціативи.
Приклади з України та пострадянського простору
У контексті української культури та історії також існують приклади традиційних форм бойового мистецтва, які впродовж тривалого часу залишалися в тіні. Найбільше варто виокремити козацькі бойові практики, що передавались у формі фізичної, психофізичної та духовної підготовки. Козацькі бойові практики часто згадуються в патріотичному дискурсі, однак рідко розглядаються як повноцінна система бойової підготовки.
Козацький рукопаш, що має коріння в підготовці запорізьких козаків, поєднував елементи боротьби, фехтування, ударної техніки, а також психологічної витривалості та вміння вести бій у різних умовах. Існує кілька сучасних напрямів, які намагаються реконструювати ці техніки, зокрема школи "Спас", які позиціонують себе як автентичну українську систему бойового мистецтва. Проте дослідники вказують на складність відокремлення реконструкції від новітніх інтерпретацій, оскільки історичні джерела фрагментарні, а усна традиція — неповна [3].
Іншим прикладом є бойовий гопак, що також виник на стику етнографії та бойових практик. Він поєднує акробатичні елементи, танцювальні рухи та техніки рукопашного бою. Хоча його іноді критикують за шоу-спрямованість, цей стиль виконує важливу функцію — популяризацію української національної ідентичності через бойову культуру.
Сьогодні в Україні відбувається поступове відродження інтересу до етнічних бойових традицій, зокрема через історичні реконструкції, патріотичне виховання та популяризацію національної культури.
Висновки. Забуті бойові мистецтва — це не лише технічні системи самооборони, а й частина культурної спадщини людства. Їх дослідження та популяризація дозволяють не лише розширити уявлення про фізичну культуру минулого, але й зберегти важливі етнічні та історичні наративи. Інтеграція цих знань у сучасний спортивно-освітній простір сприятиме збагаченню культурного різноманіття та розвитку інноваційних підходів до фізичного виховання і самозахисту.Вступ. У світі, де популяризація бойових мистецтв зосереджена переважно на східних традиціях (карате, дзюдо, кунг-фу), залишається значна кількість менш відомих, але не менш цінних бойових систем, що мають глибоке історичне коріння та культурну цінність. До них належать як античні (наприклад, панкратіон), так і регіональні європейські чи африканські стилі (наприклад, бартіццу, дамбе, сілат), які сьогодні знаходяться «в тіні» медіа-інтересу й академічного вивчення.
Мета дослідження. Проаналізувати історико-культурну значущість маловідомих бойових мистецтв, визначити причини їх маргіналізації та обґрунтувати доцільність їх відновлення і вивчення в сучасному контексті.
Завдання дослідження:
Здійснити класифікацію забутих бойових мистецтв за географічним та хронологічним принципами.
Визначити соціокультурні фактори, які сприяли занепаду або витісненню певних стилів.
Дослідити сучасні спроби реконструкції та популяризації цих мистецтв.
Обґрунтувати потенціал інтеграції забутих систем у сучасні практики бойової підготовки.
Методи дослідження.
Об’єкт дослідження: історико-культурне явище бойових мистецтв.
Предмет дослідження: забуті та недооцінені системи бойових мистецтв у контексті їх соціальної ролі, історичного розвитку та сучасного відродження.
Результати дослідження та їх обговорення. Історія бойових мистецтв — це не лише оповідь про фізичну досконалість та військову майстерність, а й про культурні коди, традиції та суспільні цінності. На відміну від добре відомих східних стилів, багато систем боротьби, що існували в античності, середньовіччі та навіть у XIX–XX століттях, з тих чи інших причин були забуті, витіснені або спрощені до рівня шоу або спорту.
Одним із центральних прикладів є панкратіон — синкретичне бойове мистецтво Давньої Греції, що поєднувало елементи ударної техніки (удари руками, ногами) з больовими та кидковими прийомами. Панкратіон був не лише частиною олімпійських змагань в 648 році до нашої ери, а й системою фізичної підготовки воїнів. Попри свою популярність в античності, після падіння Римської імперії та християнізації Європи ця форма боротьби була майже повністю втрачена.
У середньовіччі бойова підготовка в Європі включала комплексні системи фехтування, боротьби та рукопашного бою. Наприклад, німецька школа мечового бою (за трактатами Йоганнеса Ліхтенавера), або італійська школа фехтування Фіоре деї Лібері. Сьогодні ці знання відновлюються завдяки руху HEMA (Historical European Martial Arts). Проте ці стилі досі залишаються маргінальними порівняно з масовими бойовими мистецтвами східного походження.
Ще один приклад — бартіццу, гібридна британська система кінця XIX століття, створена Едвардом Вільямом Бартоном-Райтом. Вона поєднувала європейський бокс, французький сават, боротьбу та японське дзюдзюцу. Незважаючи на інноваційність, бартіццу швидко зник з публічного простору через нестачу підтримки та конкуренцію з боку більш стандартизованих систем.
У контексті колоніальної історії важливо згадати дамбе — традиційне бойове мистецтво народу Хауса в Нігерії, яке поєднує кулачний бій із символічними та ритуальними елементами. Знедавна дамбе переживає відродження, зокрема завдяки соціальним мережам.
Схожа доля спіткала і малайзійський сілат, індонезійський пенчак-сілат, а також індійський каларіпаятту — найстарішу документовану систему бойових мистецтв, яка донедавна перебувала в занепаді. Їх витіснили як західні спортивні дисципліни, так і централізовані східні стилі, адаптовані до масового споживання.
До факторів, що призвели до забуття цих бойових мистецтв, належать:
- Колоніалізм, який часто свідомо знищував або маргіналізував місцеві бойові системи.
- Урбанізація, яка знижувала потребу в фізичному самозахисті в традиційній формі.
- Глобалізація, що сприяла уніфікації фізичної культури та домінуванню кількох глобальних стилів.
- Відсутність кодифікації або письмових джерел, що унеможливило збереження технік.
Сьогодні у світі активно працюють ентузіасти, історики та майстри, які займаються реконструкцією цих систем. Наприклад, у Європі HEMA-спільноти створюють науково обґрунтовані реконструкції середньовічних бойових систем; у Греції відкривають школи сучасного панкратіону; в Африці організовують турніри з дамбе; а в Азії – відроджують інтерес до місцевих традиційних систем, як-от каларіпаятту.
Таким чином, забуті бойові мистецтва є унікальним джерелом для дослідження взаємодії фізичної культури, релігії, суспільства та політики. Вони також мають великий потенціал для інтеграції в сучасну підготовку силових структур, спортивно-оздоровчі програми та культурно-освітні ініціативи.
Приклади з України та пострадянського простору
У контексті української культури та історії також існують приклади традиційних форм бойового мистецтва, які впродовж тривалого часу залишалися в тіні. Найбільше варто виокремити козацькі бойові практики, що передавались у формі фізичної, психофізичної та духовної підготовки. Козацькі бойові практики часто згадуються в патріотичному дискурсі, однак рідко розглядаються як повноцінна система бойової підготовки.
Козацький рукопаш, що має коріння в підготовці запорізьких козаків, поєднував елементи боротьби, фехтування, ударної техніки, а також психологічної витривалості та вміння вести бій у різних умовах. Існує кілька сучасних напрямів, які намагаються реконструювати ці техніки, зокрема школи "Спас", які позиціонують себе як автентичну українську систему бойового мистецтва. Проте дослідники вказують на складність відокремлення реконструкції від новітніх інтерпретацій, оскільки історичні джерела фрагментарні, а усна традиція — неповна [3].
Іншим прикладом є бойовий гопак, що також виник на стику етнографії та бойових практик. Він поєднує акробатичні елементи, танцювальні рухи та техніки рукопашного бою. Хоча його іноді критикують за шоу-спрямованість, цей стиль виконує важливу функцію — популяризацію української національної ідентичності через бойову культуру.
Сьогодні в Україні відбувається поступове відродження інтересу до етнічних бойових традицій, зокрема через історичні реконструкції, патріотичне виховання та популяризацію національної культури.
Висновки. Забуті бойові мистецтва — це не лише технічні системи самооборони, а й частина культурної спадщини людства. Їх дослідження та популяризація дозволяють не лише розширити уявлення про фізичну культуру минулого, але й зберегти важливі етнічні та історичні наративи. Інтеграція цих знань у сучасний спортивно-освітній простір сприятиме збагаченню культурного різноманіття та розвитку інноваційних підходів до фізичного виховання і самозахисту
ТІЛОВИХОВАННЯ – ОСНОВА НАЦІОНАЛЬНИХ ВИДІВ ЄДИНОБОРСТВ
Get PDFВступ. Національні види єдиноборств – це такі види спорту, які засновані на національно-культурних традиціях України. Це можуть бути як відновлені історичні види, так і новостворені, але які базуються на українських традиціях та засобах фізичного виховання. До українських національних видів єдиноборств відносяться: Козацький двобій, Рукопаш, Українська боротьба на поясах, Український рукопаш, Спас, Фрі-файт, Хортинг.
Дослідження проблеми тіловиховання є ключовою для забезпечення життєздатності та подальшого розвитку національних видів єдиноборств як важливої складової фізичного виховання та національної ідентичності. Комбіноване використання історичного методу та методів аналізу та синтезу дозволить отримати повну картину проблеми тіловиховання національних видів єдиноборств, а також розробити обґрунтовані рекомендації для їх подальшого розвитку та інтеграції в сучасну систему фізичного виховання.
Результати дослідження та їх обговорення. Рівно 90 років тому українська педагогічна спільнота в умовах польської окупаційної влади на Першому українському педагогічному конгресі у Львові в 1935 р. загострила увагу до фізичного виховання, як тіловиховання нашої молоді, використовуючи здобутки славетного Львівського педагога, організатора, фундатора, теоретика і практика української національної фізичної культури Івана Боберського (1873-1947). На всі напрями тіловиховання Іван Боберський вживав слово “руханка”. І. Боберський народився на Дрогобиччині в родині священника. Був професором, державним діячем, референтом пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР, фундатором і популяризатором спортивного руху на Галичині.
Немає ні одної європейської держави, де над тілесним вихованням не застановлялися б поважно й на нього нe впливали, маючи на увазі інтереси громади й держави. Велика кількість громадських й державних коштів йде на те, щоб тілесне виховання поширити на всіх громадян. Зокрема, німецькі педагоги так висловлювалися про тіловиховання: “Die sinnvoll betriebenen Leibesubungen haben diejenigen Eigenschaften zu entwickeln, auf die ganz besonderen Wert legt: Sinn für Zucht, Ordnung und Unterordnung, Gemeinschaftsgeist, Mut, Entschlossenheit, rasche Entschlusskraft, Härte und Opfergeist” – “Розумні фізичні вправи повинні розвивати ті якості, які особливо цінуються: почуття солідарності, порядку та субординації, дух спільноти, мужність, рішучість, швидке прийняття рішень, твердість і дух жертовності”. Польські педагоги стверджували, що: “Фізичне виховання молоді повинно протистояти стихіям, властивим спартанській ідеології, а отже, має бути спрямоване на формування іншого характеру, фізичного і морального характеру, природного опору протилежностям і негативним проявам життя. Важливе виховання духовної мужності через розвиток волі, мужності, терпіння та вміння володіти собою, наведення дисципліни та порядку; підготовка до благородного змагання, розвиток соціальних і громадянських почуттів” [1].
Унікальне місце серед українських педагогів посідає професор Григорій Ващенко (1878-1967), який відомий як послідовник ідей І. Боберського, як теоретик фізичного виховання, як творець національної системи тіловиховання.
Працюючи над засадами фізичного виховання Г. Ващенко прагнув довести до широкого загалу українців необхідність “виховання сили духу і тіла” з метою розв’язання глобальних завдань, які ставить перед українським народом історія. До них віднесені: відродження незалежності України і розбудова її господарства та духовної культури. Коли перше можна вважати виконаним, то друге, тобто, “виховання сили духу і тіла” – лише в процесі розв’язання.
Г. Ващенко підходив до “тіловиховання, як засобу виховання волі та характеру”. Він дослідив системи фізичного виховання, що їх “виробили культурні народи старого й нового часу”. Розуміючи, що кожна з цих систем може мати і позитивні, і негативні впливи, вчений радив творчо використовувати це при опрацюванні української національної систем [2].
Після аналізу досвіду минулого, що стосується фізичного виховання, вчений розкрив засади творення української системи тіловиховання. До них належать такі положення:
Тіловиховання – це не окрема галузь формування людської особистості, а його органічна частина, яка міцно поєднана з вихованням розумовим, моральним, естетичним;
Завдання тіловиховання – не тільки в тому, щоб зміцнити здоров’я, розвинути рухові якості, а й сприяти утвердженню духовних сил людини, зокрема зміцненню її волі, вихованню наполегливості, вмінню керувати своїм тілом як знаряддям духу;
Керівники тіловиховання української молоді повинні знати завдання, які поставила перед народом історія: створення незалежної соборної України, розбудова її господарства, розвиток духовної культури. Виконання цих завдань вимагає певних якостей духу і тіла;
Керівникам тіловиховання необхідно ознайомитися з його історією у різних народів, бо вона повчальна з погляду і позитивного, і негативного;
Створена система фізичного виховання не може залишатися незмінною протягом багатьох років. Вона змінюється у зв’язку із новими завданнями, які ставить перед народом історія. Крім того, слід брати до уваги невпинний розвиток наук, що пов’язані з питаннями тіловиховання. Керівники фізичного виховання повинні ретельно стежити за досягненнями науковців і вміло використовувати це у практиці;
У тіловихованні, як і в інших галузях виховання, останнє треба поєднувати із самовихованням. Це означає, що: вихованець сам розуміє потребу і сенс фізичного виховання; розуміє завдання, які стоять перед українським народом і усвідомлює свої обов’язки перед ним; не тільки ретельно і з бажанням виконує накази керівників під час походів і занять фізичними вправами, а й за певною системою сам займається тіловихованням [2].
Коли не враховувати ці положення, то тіловиховання може обернутися на муштру, а вона не дає добрих наслідків. Аспекти фізичного виховання, які висвітлені у педагогічній спадщині Г. Ващенка актуальні й нині при розв’язанні багатьох питань творення дієвої системи гармонійного розвитку людини-патріота. Творчі доробки наших педагогів допомагають розв’язати завдання, які сформулював Г. Ващенко: “розбудова господарства, духовної культури України і виховання людини, яка міцна духом і тілом, але такої, щоб у неї дух панував над тілом”. У цьому основний сенс тіловиховання [2].
Фізичне виховання як тіловиховання вимагає повного розвитку тіла і духу (“Mens sana in corpore sano” – “Здоровий дух у здоровому тілі”). Здоров’я, фізичний розвиток, зміцнення, формування тіла так само важливі, як ті ж властивості, що стосуються душі, тому що одне неможливе без другого. Не лише розвиток пізнавальної діяльності, але й розвиток емоційної і вольової схеми, свіжість і жвавість почуттів, сили духу, твердість рішень, одним словом, все утворення характеру значною мірою залежить від фізичних властивостей індивідуума [3].
Важливою причиною піклування про своє здоров’я й фізичний розвиток у проблемі тіловиховання є ідея тіла як храму Святого Духа. Апостол народів Павло стверджував: “Чи не знаєте, що є ви храм Божий і що Дух Божий живе у Вас?”(1 Кор. 3.16). Якщо тіло покликане виконувати функції храму Святого Духу, то повинне утримуватись у належному стані чистоти, фізичної сили й здоров’я; у противному ж випадку не тільки не зможе бути храмом людського духу, але також і храмом Святого Духу [4].
Насправді, процес фізичного виховання як тіловиховання характеризується, крім іншого, такими особливостями: це добре продуманий, спроектований, завчасно підготовлений процес, який передбачає активну діяльність викладача, засоби, методи і форми навчання, адекватні поставленим завданням; це процес свідомої й активної участі студентів у вирішенні поставлених завдань шляхом виконання фізичних вправ, формування навичок, удосконалення фізичних якостей, придбання знань; фізичне виховання пов’язане з подоланням труднощів, що вимагають і сприяють розвитку моральних і вольових якостей.
Висновки. До здобувачів вищої освіти у процесі фізичного виховання треба підходити як до особистостей. Отже, дані рекомендації дозволять визначити фізичне тіловиховання як педагогічний процес, спрямований на фізичне і духовне вдосконалення студентів, оволодіння ним систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом усього життя.Вступ. Національні види єдиноборств – це такі види спорту, які засновані на національно-культурних традиціях України. Це можуть бути як відновлені історичні види, так і новостворені, але які базуються на українських традиціях та засобах фізичного виховання. До українських національних видів єдиноборств відносяться: Козацький двобій, Рукопаш, Українська боротьба на поясах, Український рукопаш, Спас, Фрі-файт, Хортинг.
Дослідження проблеми тіловиховання є ключовою для забезпечення життєздатності та подальшого розвитку національних видів єдиноборств як важливої складової фізичного виховання та національної ідентичності. Комбіноване використання історичного методу та методів аналізу та синтезу дозволить отримати повну картину проблеми тіловиховання національних видів єдиноборств, а також розробити обґрунтовані рекомендації для їх подальшого розвитку та інтеграції в сучасну систему фізичного виховання.
Результати дослідження та їх обговорення. Рівно 90 років тому українська педагогічна спільнота в умовах польської окупаційної влади на Першому українському педагогічному конгресі у Львові в 1935 р. загострила увагу до фізичного виховання, як тіловиховання нашої молоді, використовуючи здобутки славетного Львівського педагога, організатора, фундатора, теоретика і практика української національної фізичної культури Івана Боберського (1873-1947). На всі напрями тіловиховання Іван Боберський вживав слово “руханка”. І. Боберський народився на Дрогобиччині в родині священника. Був професором, державним діячем, референтом пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР, фундатором і популяризатором спортивного руху на Галичині.
Немає ні одної європейської держави, де над тілесним вихованням не застановлялися б поважно й на нього нe впливали, маючи на увазі інтереси громади й держави. Велика кількість громадських й державних коштів йде на те, щоб тілесне виховання поширити на всіх громадян. Зокрема, німецькі педагоги так висловлювалися про тіловиховання: “Die sinnvoll betriebenen Leibesubungen haben diejenigen Eigenschaften zu entwickeln, auf die ganz besonderen Wert legt: Sinn für Zucht, Ordnung und Unterordnung, Gemeinschaftsgeist, Mut, Entschlossenheit, rasche Entschlusskraft, Härte und Opfergeist” – “Розумні фізичні вправи повинні розвивати ті якості, які особливо цінуються: почуття солідарності, порядку та субординації, дух спільноти, мужність, рішучість, швидке прийняття рішень, твердість і дух жертовності”. Польські педагоги стверджували, що: “Фізичне виховання молоді повинно протистояти стихіям, властивим спартанській ідеології, а отже, має бути спрямоване на формування іншого характеру, фізичного і морального характеру, природного опору протилежностям і негативним проявам життя. Важливе виховання духовної мужності через розвиток волі, мужності, терпіння та вміння володіти собою, наведення дисципліни та порядку; підготовка до благородного змагання, розвиток соціальних і громадянських почуттів” [1].
Унікальне місце серед українських педагогів посідає професор Григорій Ващенко (1878-1967), який відомий як послідовник ідей І. Боберського, як теоретик фізичного виховання, як творець національної системи тіловиховання.
Працюючи над засадами фізичного виховання Г. Ващенко прагнув довести до широкого загалу українців необхідність “виховання сили духу і тіла” з метою розв’язання глобальних завдань, які ставить перед українським народом історія. До них віднесені: відродження незалежності України і розбудова її господарства та духовної культури. Коли перше можна вважати виконаним, то друге, тобто, “виховання сили духу і тіла” – лише в процесі розв’язання.
Г. Ващенко підходив до “тіловиховання, як засобу виховання волі та характеру”. Він дослідив системи фізичного виховання, що їх “виробили культурні народи старого й нового часу”. Розуміючи, що кожна з цих систем може мати і позитивні, і негативні впливи, вчений радив творчо використовувати це при опрацюванні української національної систем [2].
Після аналізу досвіду минулого, що стосується фізичного виховання, вчений розкрив засади творення української системи тіловиховання. До них належать такі положення:
Тіловиховання – це не окрема галузь формування людської особистості, а його органічна частина, яка міцно поєднана з вихованням розумовим, моральним, естетичним;
Завдання тіловиховання – не тільки в тому, щоб зміцнити здоров’я, розвинути рухові якості, а й сприяти утвердженню духовних сил людини, зокрема зміцненню її волі, вихованню наполегливості, вмінню керувати своїм тілом як знаряддям духу;
Керівники тіловиховання української молоді повинні знати завдання, які поставила перед народом історія: створення незалежної соборної України, розбудова її господарства, розвиток духовної культури. Виконання цих завдань вимагає певних якостей духу і тіла;
Керівникам тіловиховання необхідно ознайомитися з його історією у різних народів, бо вона повчальна з погляду і позитивного, і негативного;
Створена система фізичного виховання не може залишатися незмінною протягом багатьох років. Вона змінюється у зв’язку із новими завданнями, які ставить перед народом історія. Крім того, слід брати до уваги невпинний розвиток наук, що пов’язані з питаннями тіловиховання. Керівники фізичного виховання повинні ретельно стежити за досягненнями науковців і вміло використовувати це у практиці;
У тіловихованні, як і в інших галузях виховання, останнє треба поєднувати із самовихованням. Це означає, що: вихованець сам розуміє потребу і сенс фізичного виховання; розуміє завдання, які стоять перед українським народом і усвідомлює свої обов’язки перед ним; не тільки ретельно і з бажанням виконує накази керівників під час походів і занять фізичними вправами, а й за певною системою сам займається тіловихованням [2].
Коли не враховувати ці положення, то тіловиховання може обернутися на муштру, а вона не дає добрих наслідків. Аспекти фізичного виховання, які висвітлені у педагогічній спадщині Г. Ващенка актуальні й нині при розв’язанні багатьох питань творення дієвої системи гармонійного розвитку людини-патріота. Творчі доробки наших педагогів допомагають розв’язати завдання, які сформулював Г. Ващенко: “розбудова господарства, духовної культури України і виховання людини, яка міцна духом і тілом, але такої, щоб у неї дух панував над тілом”. У цьому основний сенс тіловиховання [2].
Фізичне виховання як тіловиховання вимагає повного розвитку тіла і духу (“Mens sana in corpore sano” – “Здоровий дух у здоровому тілі”). Здоров’я, фізичний розвиток, зміцнення, формування тіла так само важливі, як ті ж властивості, що стосуються душі, тому що одне неможливе без другого. Не лише розвиток пізнавальної діяльності, але й розвиток емоційної і вольової схеми, свіжість і жвавість почуттів, сили духу, твердість рішень, одним словом, все утворення характеру значною мірою залежить від фізичних властивостей індивідуума [3].
Важливою причиною піклування про своє здоров’я й фізичний розвиток у проблемі тіловиховання є ідея тіла як храму Святого Духа. Апостол народів Павло стверджував: “Чи не знаєте, що є ви храм Божий і що Дух Божий живе у Вас?”(1 Кор. 3.16). Якщо тіло покликане виконувати функції храму Святого Духу, то повинне утримуватись у належному стані чистоти, фізичної сили й здоров’я; у противному ж випадку не тільки не зможе бути храмом людського духу, але також і храмом Святого Духу [4].
Насправді, процес фізичного виховання як тіловиховання характеризується, крім іншого, такими особливостями: це добре продуманий, спроектований, завчасно підготовлений процес, який передбачає активну діяльність викладача, засоби, методи і форми навчання, адекватні поставленим завданням; це процес свідомої й активної участі студентів у вирішенні поставлених завдань шляхом виконання фізичних вправ, формування навичок, удосконалення фізичних якостей, придбання знань; фізичне виховання пов’язане з подоланням труднощів, що вимагають і сприяють розвитку моральних і вольових якостей.
Висновки. До здобувачів вищої освіти у процесі фізичного виховання треба підходити як до особистостей. Отже, дані рекомендації дозволять визначити фізичне тіловиховання як педагогічний процес, спрямований на фізичне і духовне вдосконалення студентів, оволодіння ним систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом усього життя
СОЦІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ НЕОЛІМПІЙСЬКИХ ЄДИНОБОРСТВ У ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Get PDFВступ. Фізична культура та спорт завжди були невід'ємною частиною освітнього процесу, відіграючи ключову роль у всебічному розвитку особистості. Спостерігається зростання інтересу до різноманітних видів спорту, зокрема до неолімпійських видів єдиноборств. Вони виходять за рамки суто фізичного навантаження, пропонуючи унікальні можливості для соціального, психологічного та культурного розвитку молоді. Незважаючи на зростаючу популярність і практичну значущість неолімпійських єдиноборств у шкільному та студентському середовищі, їхній вплив на соціальні процеси залишається недостатньо вивченим з соціологічної точки зору.
Проблемі розвитку неолімпійських видів єдиноборств присвячені дослідження таких науковців як А. Бондар, Н. Долбишева, Є. Т. Кропивницька, О. Горбенко, Є. Імас, С. Матвєєв, О. Борисова та інші.
Мета дослідження. Аналіз соціологічних аспектів розвитку неолімпійських єдиноборств у закладах освіти України та їхнього впливу на формування соціокультурного капіталу та соціальних зв'язків здобувачів освіти.
Методи дослідження. Для визначення поставленої мети використовувався метод системного аналізу на теоретичному рівні.
Результати дослідження та їх обговорення. Вивчення неолімпійських єдиноборств через призму соціології вимагає залучення низки теоретичних концепцій, що дозволяють осмислити їхню багатогранну соціальну роль. Соціологічні теорії спорту пропонують різні підходи до розуміння функціонування спорту в суспільстві. Згідно з функціоналізмом, спорт розглядається як соціальний інститут, що сприяє підтримці порядку та стабільності. У контексті єдиноборств, вони виконують функції соціалізації, прищеплюючи молоді певні цінності та норми, а також сприяють груповій солідарності через спільні тренування та змагання. З іншого боку, символічний інтеракціонізм фокусується на міжособистісних взаємодіях, що відбуваються під час занять. Він дозволяє дослідити, як здобувачі освіти інтерпретують значення єдиноборств, як формуються їхні ідентичності через взаємодію з тренерами та однолітками.
Спорт містить у собі цілеутворюючі цінності суспільства. Спорт існує як соціальний феномен, оскільки в спортивних змаганнях активну участь беруть безліч спортсменів та уболівальників. Тому змагальну функцію спорту, що виражає в концентрованому вигляді його соціокультурну сутність, органічно доповнює функція соціалізації. Особливість соціальної природи спорту полягає в тому, що всі люди, спілкуючись один з одним, вступають в особливі стосунки. Формування соціальних відносин та їх сумісність регулюється цивільними інститутами [2].
Соціальна система неолімпійського спорту сприяла формуванню соціального інституту, який є стійким та має організовану форму діяльності груп людей, яка забезпечує функціонування суспільних відносин у неолімпійському спорті та впливає на його розвиток на рівні суспільства та особистості. Соціальний інститут неолімпійського спорту створює сприятливі умови для його розвитку, надає можливість задовольняти потреби та інтереси всіх членів суспільства й регулює діяльність у рамках соціальних відносин, забезпечуючи цим стійкість громадських норм життя та інтеграцію прагнень до вдосконалення. Діяльність соціального інституту неолімпійського спорту визначається: набором специфічних норм, які регулюють відповідні типи поведінки, інтеграцією його соціально-політичних, ідеологічних, ціннісних структур суспільства, що дозволили узаконити формально-правову основу його діяльності; наявністю державних установ та громадських організацій, які виконують нормативну базу та державні замовлення; формуванням системи підготовки фахівців, які забезпечують соціальну сферу діяльності інституту; здійсненням соціального контролю як критерію оцінки роботи. Однак діяльність інституту залежить від впливу ендогенних факторів, які пов’язані з соціальними змінами суспільства, культурних та особистих систем у відповідності з накопиченням нового знання та екзогенних факторів, які пов’язані зі змінами у середині структури інституту з метою ефективності роботи, вирішення поставлених цілей та завдань певної соціальної групи. Необхідно зазначити, що соціальний інститут неолімпійського спорту це не тільки сукупність норм, закладів, матеріальних цінностей та системи контролю, але й цілісна система стандартів поведінки конкретних осіб у типових ситуаціях, які нормативно урегульовані у певну легітимізовану та санкціоновану систему [1].
Освітній заклад виступає одним із найважливіших агентів соціалізації, формуючи особистість дитини, передаючи знання, цінності та норми. Секції неолімпійських єдиноборств, інтегровані в шкільне середовище, доповнюють цей процес, пропонуючи унікальні механізми соціального навчання та розвитку.
Ключовою для нашого дослідження є концепція соціального капіталу, розроблена П'єром Бурдьє. Він наголошує на важливості поняття капіталу в конструктивно складному світі, адже капітал є «накопиченою працею», що може бути як в матеріальній/об’єктивованій так і інкорпорованій/втіленій формі, дозволяє особам або групам яким вона належить, контролювати енергію суспільства. Дослідник розробив фундаментальну теорію, суть якої полягає в тому, що для розуміння структури сучасного світу поняття капіталу варто розглядати не лише як строго економічну категорію, однак як культурну та соціальну також [3].
Заняття єдиноборствами може суттєво сприяти накопиченню цього капіталу через: створення мереж (здобувачі освіти встановлюють нові соціальні зв'язки з однолітками з різних соціальних груп, тренерами, представниками спортивних федерацій); формування норм взаємності (засвоєння правил чесної гри, взаємодопомоги, поваги до суперника та партнера); розвиток довіри (формування довіри до тренера як авторитету та до партнерів по команді); розбудова спільних цінностей (набуття таких цінностей, як дисципліна, повага, честь, що сприяють зміцненню соціальних зв'язків).
Висновки. Неолімпійські єдиноборства в закладах освіти України виходять за рамки суто фізичного розвитку, функціонуючи як важливий соціальний інститут, що сприяє накопиченню соціокультурного капіталу через формування дисципліни, цінностей та розбудову соціальних мереж. Завдяки їхній здатності прищеплювати норми взаємності, довіру та спільні цінності, а також передавати культурні традиції, вони відіграють ключову роль у соціалізації та інтеграції здобувачів освіти.Вступ. Фізична культура та спорт завжди були невід'ємною частиною освітнього процесу, відіграючи ключову роль у всебічному розвитку особистості. Спостерігається зростання інтересу до різноманітних видів спорту, зокрема до неолімпійських видів єдиноборств. Вони виходять за рамки суто фізичного навантаження, пропонуючи унікальні можливості для соціального, психологічного та культурного розвитку молоді. Незважаючи на зростаючу популярність і практичну значущість неолімпійських єдиноборств у шкільному та студентському середовищі, їхній вплив на соціальні процеси залишається недостатньо вивченим з соціологічної точки зору.
Проблемі розвитку неолімпійських видів єдиноборств присвячені дослідження таких науковців як А. Бондар, Н. Долбишева, Є. Т. Кропивницька, О. Горбенко, Є. Імас, С. Матвєєв, О. Борисова та інші.
Мета дослідження. Аналіз соціологічних аспектів розвитку неолімпійських єдиноборств у закладах освіти України та їхнього впливу на формування соціокультурного капіталу та соціальних зв'язків здобувачів освіти.
Методи дослідження. Для визначення поставленої мети використовувався метод системного аналізу на теоретичному рівні.
Результати дослідження та їх обговорення. Вивчення неолімпійських єдиноборств через призму соціології вимагає залучення низки теоретичних концепцій, що дозволяють осмислити їхню багатогранну соціальну роль. Соціологічні теорії спорту пропонують різні підходи до розуміння функціонування спорту в суспільстві. Згідно з функціоналізмом, спорт розглядається як соціальний інститут, що сприяє підтримці порядку та стабільності. У контексті єдиноборств, вони виконують функції соціалізації, прищеплюючи молоді певні цінності та норми, а також сприяють груповій солідарності через спільні тренування та змагання. З іншого боку, символічний інтеракціонізм фокусується на міжособистісних взаємодіях, що відбуваються під час занять. Він дозволяє дослідити, як здобувачі освіти інтерпретують значення єдиноборств, як формуються їхні ідентичності через взаємодію з тренерами та однолітками.
Спорт містить у собі цілеутворюючі цінності суспільства. Спорт існує як соціальний феномен, оскільки в спортивних змаганнях активну участь беруть безліч спортсменів та уболівальників. Тому змагальну функцію спорту, що виражає в концентрованому вигляді його соціокультурну сутність, органічно доповнює функція соціалізації. Особливість соціальної природи спорту полягає в тому, що всі люди, спілкуючись один з одним, вступають в особливі стосунки. Формування соціальних відносин та їх сумісність регулюється цивільними інститутами [2].
Соціальна система неолімпійського спорту сприяла формуванню соціального інституту, який є стійким та має організовану форму діяльності груп людей, яка забезпечує функціонування суспільних відносин у неолімпійському спорті та впливає на його розвиток на рівні суспільства та особистості. Соціальний інститут неолімпійського спорту створює сприятливі умови для його розвитку, надає можливість задовольняти потреби та інтереси всіх членів суспільства й регулює діяльність у рамках соціальних відносин, забезпечуючи цим стійкість громадських норм життя та інтеграцію прагнень до вдосконалення. Діяльність соціального інституту неолімпійського спорту визначається: набором специфічних норм, які регулюють відповідні типи поведінки, інтеграцією його соціально-політичних, ідеологічних, ціннісних структур суспільства, що дозволили узаконити формально-правову основу його діяльності; наявністю державних установ та громадських організацій, які виконують нормативну базу та державні замовлення; формуванням системи підготовки фахівців, які забезпечують соціальну сферу діяльності інституту; здійсненням соціального контролю як критерію оцінки роботи. Однак діяльність інституту залежить від впливу ендогенних факторів, які пов’язані з соціальними змінами суспільства, культурних та особистих систем у відповідності з накопиченням нового знання та екзогенних факторів, які пов’язані зі змінами у середині структури інституту з метою ефективності роботи, вирішення поставлених цілей та завдань певної соціальної групи. Необхідно зазначити, що соціальний інститут неолімпійського спорту це не тільки сукупність норм, закладів, матеріальних цінностей та системи контролю, але й цілісна система стандартів поведінки конкретних осіб у типових ситуаціях, які нормативно урегульовані у певну легітимізовану та санкціоновану систему [1].
Освітній заклад виступає одним із найважливіших агентів соціалізації, формуючи особистість дитини, передаючи знання, цінності та норми. Секції неолімпійських єдиноборств, інтегровані в шкільне середовище, доповнюють цей процес, пропонуючи унікальні механізми соціального навчання та розвитку.
Ключовою для нашого дослідження є концепція соціального капіталу, розроблена П'єром Бурдьє. Він наголошує на важливості поняття капіталу в конструктивно складному світі, адже капітал є «накопиченою працею», що може бути як в матеріальній/об’єктивованій так і інкорпорованій/втіленій формі, дозволяє особам або групам яким вона належить, контролювати енергію суспільства. Дослідник розробив фундаментальну теорію, суть якої полягає в тому, що для розуміння структури сучасного світу поняття капіталу варто розглядати не лише як строго економічну категорію, однак як культурну та соціальну також [3].
Заняття єдиноборствами може суттєво сприяти накопиченню цього капіталу через: створення мереж (здобувачі освіти встановлюють нові соціальні зв'язки з однолітками з різних соціальних груп, тренерами, представниками спортивних федерацій); формування норм взаємності (засвоєння правил чесної гри, взаємодопомоги, поваги до суперника та партнера); розвиток довіри (формування довіри до тренера як авторитету та до партнерів по команді); розбудова спільних цінностей (набуття таких цінностей, як дисципліна, повага, честь, що сприяють зміцненню соціальних зв'язків).
Висновки. Неолімпійські єдиноборства в закладах освіти України виходять за рамки суто фізичного розвитку, функціонуючи як важливий соціальний інститут, що сприяє накопиченню соціокультурного капіталу через формування дисципліни, цінностей та розбудову соціальних мереж. Завдяки їхній здатності прищеплювати норми взаємності, довіру та спільні цінності, а також передавати культурні традиції, вони відіграють ключову роль у соціалізації та інтеграції здобувачів освіти
Аналіз проблем безпечності харчових продуктів, експортованих з України на ринок Європейського Союзу в 2024 році
Get PDFDespite the significant challenges facing domestic food producers, food exports, raw materials, and feed are growing. To further increase the range of domestic food products on the trading floors of the European Union countries, market operators must prove the safety and quality of the products offered. The European Union uses one of the most developed and effective food safety control systems in the world since the health of citizens is the highest priority of the community's activities. This work aimed to analyze non-compliance with EU requirements for the safety of food products exported from Ukraine through information messages of the Rapid Alert System for Food and Feed that appeared in 2024. As the analysis showed, the main problems of domestic food safety are associated with non-compliance with microbiological criteria and improper use of agrochemicals and veterinary drugs, the residual amounts of which exceeded the maximum permissible concentrations. Individual cases concerned using prohibited and restrictedly permitted food additives in producing food products. Isolated cases of physically hazardous factors in food products were registered. A significant part of food safety problems is associated with insufficient harmonization of domestic legislation with EU legislation in consumer product safety control. Problems related to the duration of crossing the state border of Ukraine in 2024 led to several reports of non-compliance with temperature regimes during the transportation of food products. Notably, the number of complaints about food products exported from Ukraine is not higher than that of other exporting countries. The main number of complaints had low-risk categories.Незважаючи на значні виклики, які стоять перед вітчизняними виробниками харчових продуктів, експорт як продуктів харчування, так і продовольчої сировини та кормів зростає. Для подальшого збільшення асортименту вітчизняних харчових продуктів на торгівельних площах країн Європейського Союзу оператори ринку повинні довести безпечність та якість пропонованих продуктів. Європейський Союз використовує одну з найбільш розвинених і ефективних систем контролю безпечності харчових продуктів у світі, оскільки здоров’я громадян є найвищим пріоритетом діяльності співтовариства. Мета даної роботи полягала в аналізі невідповідностей вимогам ЄС до безпечності експортованих з України продуктів харчування через інформаційні повідомлення системи швидкого оповіщення щодо харчових продуктів та кормів, які з’явилися протягом 2024 року. Як показав проведений аналіз, основні проблеми безпечності вітчизняних харчових продуктів пов’язані з недотриманням мікробіологічних критеріїв, неправильним застосуванням агрохімікатів та ветеринарних препаратів, залишкові кількості яких перевищували гранично допустимі концентрації. Окремі випадки стосувалися використання заборонених та обмежено дозволених харчових добавок при виробництві продуктів харчування. Зареєстровано поодинокі випадки наявності фізичних небезпечних чинників у харчових продуктах. Значна частина проблем безпечності продуктів харчування пов’язана з недостатньою гармонізацією вітчизняного законодавства з законодавством ЄС у сфері контролю безпечності споживчих товарів. Проблеми, пов’язані з тривалістю перетину державного кордону України у 2024 році, призвели до появи низки повідомлень щодо недотримання температурних режимів при транспортуванні харчових продуктів. Варто зауважити, що кількість скарг на експортовану з України продовольчу продукцію не є більшою порівняно з іншими країнами-експортерами. Основна кількість скарг мала низькі категорії ризиків
Quality of broiler chicken meat slaughtered in compliance with halal require-ments
Get PDFEnsuring the quality and safety of poultry meat is a pressing issue amid the growing global demand for halal products. This study aimed to assess the quality and safety of broiler chicken meat slaughtered using different technological approaches: in accordance with national standards (first batch) and halal standards (GSO) (second batch). The research was conducted at the accredited Dnipropetrovsk Regional State Laboratory of the State Service of Ukraine for Food Safety and Consumer Protection to evaluate the compliance of broiler chicken meat samples with physicochemical, microbiological, toxicological, and radiological indicators. The results showed that the second batch, slaughtered in accordance with halal standards, met all regulatory requirements for quality and safety. The first batch demonstrated minor deviations in certain parameters, particularly moisture content (4.5 % compared to the permissible 4 %) and tetracycline residues (0.01 IU/g), highlighting the need for stricter control over broiler chicken rearing practices, slaughtering, cooling, and storage processes. No ammonia, ammonium salts, chloramphenicol, pathogenic microorganisms, heavy metals, or radionuclides were detected in either batch, and the levels of pesticides and aflatoxins complied with the established standards. Further research should focus on investigating the long-term effects of the identified deviations on meat quality and safety, as well as optimising technological processes to ensure full compliance with halal and international standards
Особливості морфології шлунка риб
Get PDFThe stomach of fish provides the first stages of food digestion, as well as adaptation to specific ecosystems and food resources, which is important for the ecology and protection of fish biodiversity. studying the structure of the stomach at the macro- and microscopic level is one of the urgent problems of ichthyomorphology, veterinary and Fisheries practice. However, modern studies on the morphology of the stomach of fish are mainly devoted to pathological changes in infectious and invasive diseases, the impact of adverse environmental factors, conditions of detention, and anthropogenic load. The aim of the work is to conduct a scientific review on the study of the morphology of the stomach of normal fish. Electronic search for publications has been conducted in the web of Science, Scopus, PubMed and Google Scholar databases, mainly over the past 20 years. The principles of objectivity and a comprehensive attitude to the study of the chosen problem are used. The authors of the review article review the current scientific literature and summarize current knowledge on the morphology of the stomach of fish of various classes and species. The anatomical structure of the fish stomach is described taking into account its anatomical areas. The classification of fish stomachs depending on their shape is presented. According to the description of the microscopic structure of the fish stomach, the structural components of its membranes are characterized. The microscopic structure of the surface and glandular epithelium of the mucous membrane is presented, the types of gastric glands and their localization are indicated, and the micromorphology of the layers of the muscle membrane is described. Information from the histochemical study of the stomach of fish of various species is considered. In general, the described anatomical features of the stomach of fish are relevant both for the comparative anatomy of fish of different classes. Data on the microscopic structure of the structural components of the gastric membranes of fish are of practical importance for assessing the morphofunctional state of fish of a certain species and age, which is important for the scientific substantiation of technologies for their cultivation and mastering the mechanisms of development of diseases of the digestive system. Histochemical characteristics of the stomach of fish can serve as a theoretical basis for the development of a normal stomach test system for detecting functional changes under the influence of environmental factors.Шлунок у риб забезпечує перші етапи травлення їжі, а також адаптації до специфічних екосистем та харчових ресурсів, що важливо для екології та охорони біорізноманіття риб. Вивчення будови шлунка на макро- і мікроскопічному рівні є однією з актуальних проблем іхтіоморфології, ветеринарної та рибогосподарської практики. Проте сучасні дослідження з морфології шлунка риб присвячені переважно патологічним змінам за інфекційних та інвазійних захворювань, впливу несприятливих факторів природного середовища, умов утримання, антропогенного навантаження. Мета роботи – провести науковий огляд з вивчення морфології шлунка риб в нормі. Електронний пошук публікацій проведено в базах даних Web of Science, Scopus, PubMed та Google Scholar переважно за останні 20 років. Використано принципи об’єктивності та комплексного ставлення до вивчення обраної проблеми. Авторами оглядової статті розглянуто сучасну наукову літературу і узагальнено поточні знання з морфології шлунка риб різних класів та видів. Анатомічну будову шлунка риб описано з урахуванням його анатомічних ділянок. Наведено класифікацію шлунків риб залежно від їх форми. За опису мікроскопічної будови шлунка риб охарактеризовано структурні компоненти його оболонок. Подано мікроскопічну будову поверхневого і залозистого епітелію слизової оболонки, зазначено типи шлункових залоз та їх локалізацію, описано мікроморфологію шарів м’язової оболонки. Розглянуто відомості з гістохімічного дослідження шлунка риб різних видів. Загалом описані анатомічні особливості шлунка риб актуальні для порівняльної анатомії риб різних класів. Дані з мікроскопічної будови структурних компонентів оболонок шлунка риб мають практичне значення для оцінки морфофункціонального стану риб певного виду і віку, що важливо для наукового обґрунтування технологій їх вирощування та опанування механізмів розвитку захворювань апарату травлення. Гістохімічна характеристика шлунка риб може слугувати теоретичним підґрунтям для розробки тест-системи шлунка в нормі для виявлення функціональних змін за дії факторів навколишнього середовища
Оцінка токсичного впливу та противірусної дії біоцидного препарату з використанням штаму парвовірусу і клітинних культур
Get PDFThe problem of combating infectious diseases using disinfectants has not been studied sufficiently. A significant number of the proposed drugs are toxic, immunosuppressive to the animal body, and cause long-term effects on the body. An urgent issue for solving the problem is the study and experimental substantiation of the effect on microorganisms of disinfectants, which include surface-active substances, detergents, quaternary ammonium compounds with their inherent prolonged action. The article presents the results of studies on determining the assessment of the toxic effect of the biocidal drug “Geocide” with antibacterial, disinfestation properties through the synergistic action of a quaternary ammonium compound, polymethyleneguanidine hydrochloride and synthetic pyrethroid on a model of rabbit kidney cell culture (RK-13), as well as the effect of the biocide on the titer of infectious activity under conditions of protein loading on a model of the field strain of parvovirus “Antey”. The work on determining the antiviral activity of different concentrations of “Geocid” was planned and carried out, guided by generally accepted recommendations for the use of the drug (Registration Certificate No. AB-05666-03-14: drug “Disinfectant “Geocid”). A sensitive in vitro assay capable of measuring the infectivity of a parvovirus strain was used to determine the effectiveness of different concentrations of the biocidal drug “Geocid”. The data show that the use of 0.5% solution of “Geocid” during the contact time (10 min) can significantly reduce parvovirus titers and that even lower concentrations, i.e. 0.25%, can effectively inactivate viruses provided that the contact time is increased to 30 min. The results also confirm the importance of cleaning before disinfection, since organic matter completely nullified the virucidal activity of biocidal drug “Geocid” solutions against parvovirus strains.Проблема боротьби з інфекційними захворюваннями із застосуванням дезінфікуючих засобів вивчена недостатньо. Значна кількість із запропонованих препаратів є токсичними, імунодепресивними для організму тварин та спричиняють віддалений вплив на їх організм. Актуальним питанням для вирішення проблеми є вивчення та експериментальне обґрунтування впливу на мікроорганізми дезінфікуючих засобів, до складу яких входять поверхнево активні речовини, детергенти – четвертинні амонієві сполуки із властивою їм пролонгованою дією. В статті наведені результати досліджень з визначення оцінки токсичного впливу біоцидного препарату “Геоцид” із антибактеріальними, дезінсекційними властивостями шляхом синергізму дії четвертинно-амонієвої сполуки, поліметиленгуанідин гідрохлориду та синтетичного піретроїду на моделі культури клітин нирки кроля (RК-13), а також вплив біоциду на титр інфекційної активності за умов білкового навантаження на моделі польового штаму парвовірусу “Антей”. Роботу з визначення противірусної дії різних концентрацій “Геоцид” було сплановано і проведено, керуючись загальноприйнятими рекомендаціями із застосування препарату (Реєстраційне посвідчення № АВ-05666-03-14: препарат “Засіб дезінфікуючий “Геоцид”). Чутливий аналіз in vitro, здатний вимірювати інфекційність штаму парвовірусу, який використовувався для визначення ефективності різних концентрацій біоцидного препарату “Геоцид”. Дані показують, що використання 0,5 % розчину “Геоцид” протягом часу контакту (10 хв) може значно знизити титри парвовірусу і що навіть більш низькі концентрації, тобто 0,25 %, можуть ефективно інактивувати віруси за умови, що час контакту збільшено до 30 хв. Результати також підтверджують важливість очищення перед дезінфекцією, оскільки присутність органічної речовини повністю анулювала віруліцидну активність розчинів біоцидного препарату “Геоцид” штамів парвовірусу
Metabolic profile of the blood of cows with microelement deficiency
Get PDFEssential trace elements are fundamental in maintaining metabolic homeostasis and physiological resilience in dairy cattle. A deficiency of trace elements such as cobalt, copper, and zinc can disrupt enzymatic activity, antioxidant defense systems, and energy metabolism, leading to subclinical or clinical disorders. This study aims to assess changes in the metabolic profile of dry cows under trace element deficiency by analyzing key blood biochemical parameters. The article presents a comprehensive analysis of clinical and metabolic indicators in cows from farms in the Rivne region affected by a deficiency of biogenic trace elements (Co, Cu, Zn). During clinical examination, cows exhibited characteristic signs of trace element deficiencies, including reduced appetite, pica, pallor of visible mucous membranes (in 65 % of cows), coarse and dull hair coat, decreased skin elasticity, underdeveloped subcutaneous fat, weakened intestinal peristalsis, and rumen hypotonia. In addition, 95 % of animals displayed physiological parameters at the lower limits of normal: pulse rate, respiration, rumen contractions, and body temperature were all at the lower end of acceptable values. Tachycardia (85–95 bpm) and tachypnea (35–45 breaths per minute) were observed in 20.8 % of cows. Furthermore, 45.8 % of animals showed poor body condition with compact body structure. Due to micronutrient deficiencies, animal productivity decreased significantly, and 15 % of cows showed symptoms of osteodystrophy, such as gait disturbances, rib protrusion, joint pain, and softening of tail vertebrae. Changes in the metabolic profile of dry cows associated with disrupted metabolism of Co, Cu, and Zn were established. Specifically, the total protein content in blood serum decreased by 22.4 % (P < 0.001), albumin by 30.7 % (P < 0.001), cholesterol by 32.6 % (P < 0.001), and triglycerides by 31.6 % (P < 0.001). In contrast, bilirubin levels increased by 27.1 % (P < 0.001), AST activity by 59.8 % (P < 0.001), ALT by 13.9 %, ALP by 26.6 %, creatinine by 25.5 % (P < 0.001), and urea by 24.6 % compared to clinically healthy animals