Scientific Messenger of Lviv University of Veterinary Medicine and Biotechnology / Науковий вісник ЛНУ ветеринарної медицини та біотехнологій
Not a member yet
3672 research outputs found
Sort by
Рекреаційний потенціал та ландшафтна привабливість природно-заповідного фонду
Get PDFThe recreational potential of the objects of the natural reserve fund of the territory is a critical element of sustainable development aimed at preserving natural resources and improving the quality of life. The importance of developing such potential is due to the need to preserve natural areas for ecological purposes and their use for recreation against the background of growing anthropogenic transformation of the environment. In Ukraine, in particular, in the Lviv region, the development of the network of nature-protected areas, which actively began at the end of the first decade of the 21st century, slowed down significantly, not reaching the desired level of protection, and now it has practically stopped due to several objective reasons, including the impact of the war even on those regions where hostilities are not taking place. In the future, it is advisable to answer how realistic it is to achieve the declared indicators of the protected area, which exceed the current ones almost twice. At the same time, we will consider two circumstances: the existing state of the network of protected and nature-protected territories and their suitability for recreation according to the criterion of attractiveness. Since there are different models of the organization of ecologically stabilizing territories, when planning the region's development, optimal trajectories of the development of the nature reserve fund structure should be predicted based on the existing one. In this context, this work focuses on classifying PZF objects, analyzing their features, and the landscape characteristics of institutions of the Lviv region that provide recreational services. On the other hand, attention is paid to the study and comparison of approaches to the assessment of the attractiveness of the territories of the nature reserve fund with an emphasis on the diversity and attractiveness of their landscapes.Рекреаційний потенціал об’єктів природно-заповідного фонду території є ключовим елементом сталого розвитку, спрямованого на збереження природних ресурсів і поліпшення якості життя. Важливість розвитку такого потенціалу зумовлена потребою збереження природних територій для екологічних цілей та їхнім використанням для рекреації на тлі зростаючої антропогенної трансформації довкілля. В Україні, зокрема у Львівській області, розвиток мережі природно-заповідних територій, що активно почався в кінці першої декади ХХІ століття, значно сповільнився, не досягнувши бажаного рівня й нині практично зупинився через низку об’єктивних причин, включаючи вплив війни навіть на ті регіони, де воєнні дії не ведуться. На перспективу доцільно дати відповідь на питання, наскільки реальним є досягнення декларованих показників заповідності території, що перевищують актуальні практично удвічі. При цьому необхідно враховувати дві обставини: стан мережі заповідних і природоохоронних територій та їх придатність до рекреації за критерієм атракційності. Оскільки є різні моделі організації екологостабілізуючих територій, при плануванні розвитку регіону слід прогнозувати оптимальні траєкторії розвитку структури природно-заповідного фонду на базі існуючої. У цьому контексті ця робота фокусує увагу на класифікації об’єктів ПЗФ, аналізі їхніх особливостей та ландшафтних характеристик установ Львівщини, що надають рекреаційні послуги. З іншого боку – увагу приділено вивченню й порівнянню підходів до оцінки атракційності територій природно-заповідного фонду із акцентом на різноманітності та привабливості їхніх ландшафтів
Інноваційні підходи до створення м’ясних напівфабрикатів з додаванням рослинних компонентів
Get PDFThe article is devoted to the development of a multicomponent formulation for ready-to-cook meat semi-finished products using plant-based additives such as rosemary extract, kelp powder, and alfalfa. The aim of the study was to enhance the nutritional value, stability, and quality of meat products while reducing dependence on artificial preservatives through the presence of natural antioxidants. The study analyzed the chemical composition of four types of meat raw materials (turkey, rabbit, beef, and beef heart) and the plant components used in the semi-finished products. The research included an analysis of the amino acid and fatty acid composition of the ingredients, which enabled the development of a product formulation balanced in terms of essential amino acids. The high protein content and polyunsaturated fatty acids found in turkey and rabbit meat were taken into account, making these products highly valuable nutritionally. The inclusion of rosemary extract reduced the intensity of oxidative processes, while kelp enriched the product with microelements such as iodine, calcium, and iron. Organoleptic studies revealed that samples containing plant-based additives received the highest ratings for taste, aroma, texture, and appearance. The best results were achieved by a sample containing a combination of rabbit and turkey meat with the addition of rosemary extract, kelp, and alfalfa. The final data confirmed the effectiveness of the proposed formulation, which not only improves the nutritional value of the product but also extends its shelf life without the use of artificial preservatives. The article highlights the potential of using natural plant-based additives in the meat industry to produce products with improved properties that meet modern healthy nutrition standards.Стаття присвячена розробці полікомпонентної рецептури м’ясних напівфабрикатів високого ступеня готовності з використанням рослинних добавок, таких як екстракт розмарину, порошок ламінарії та люцерни. Метою дослідження було підвищення харчової цінності, стабільності та якості м’ясної продукції, а також зниження залежності від штучних консервантів за рахунок присутності природних антиоксидантів. У статті досліджено хімічний склад чотирьох видів м’ясної сировини (індичка, кролик, яловичина, яловиче серце) та рослинних компонентів напівфабрикатів. У ході дослідження проаналізовано амінокислотний та жирнокислотний склад використаних інгредієнтів, що дозволило запропонувати рецептуру продукту, збалансовану за вмістом незамінних амінокислот. Було враховано високий рівень білків, а також поліненасичених жирних кислот у м’ясі індички та кролика, що дозволяє підвищити харчову цінність продуктів з їх використанням. Включення екстракту розмарину сприяло зниженню інтенсивності окислювальних процесів, а ламінарія збагатила продукт мікроелементами, такими як йод, кальцій та залізо. Органолептичні дослідження показали, що зразки з додаванням рослинних компонентів отримали найвищі оцінки за смаком, запахом, консистенцією та зовнішнім виглядом. Найкращі показники продемонстрував зразок, який містив комбінацію м’яса кролика та індички з додаванням екстракту розмарину, ламінарії і люцерни. Підсумкові дані підтвердили ефективність запропонованої рецептури, що дозволяє не лише покращити харчову цінність продукту, але й подовжити термін його придатності без залучення штучних консервантів. Стаття демонструє перспективність використання натуральних рослинних добавок у м’ясній промисловості для виробництва продуктів з покращеними властивостями, відповідно до сучасних вимог здорового харчування
ЛІПІДНИЙ ОБМІН ТА ДЕТОКСИКАЦІЙНА ФУНКЦІЯ ПЕЧІНКИ ЗА КЕТОЗУ ВИСОКОПРОДУКТИВНИХ КОРІВ
No full textІнтенсифікація молочного тваринництва призводить до зниження рівня добробуту високопродуктивних корів, що підвищує їхню схильність до виникнення метаболічних хвороб. Поширеним захворюванням високопродуктивних молочних корів є кетоз, який найчастіше реєструється у фазу інтенсивної лактації, коли на синтез молока використовується більше метаболічної енергії, ніж надходить. За цих обставин організм корови використовує внутрішні резерви, зокрема ліпіди жирового депо. Крім того, за цих умов змінюється й детоксикаційна функція печінки. Анілізуючи вміст β-оксимасляної кислоти у крові встановлено його вірогідне (p1<0,001) зростання, порівняно зі здоровими, у корів за субклінічного та клінічно вираженого перебігу кетозу, відповідно, в 3,3 та 7,2 рази. Встановлено вірогідно (p1,p2 <0,001) вищий вміст загальних ліпідів у плазмі корів за субклінічного та клінічно вираженого перебігу кетозу, порівняно зі здоровими, відповідно, на 43,4 та 99,2 %. Аналогічними були зміни вмісту триацилгліцеролів (ТАГ) у корів з поглибленням патології. Порівняно зі здоровими, вміст ТАГ за субклінічного та клінічно вираженого перебігу був вірогідно більшим, відповідно, у 1,61 (p1<0,05) та 2,52 рази (p1<0,001). Вміст моно-, диацилгліцеролів в плазмі хворих корів був вищим з поглибленням патології, порівняно зі здоровими, за субклінічного та клінічно вираженого перебігу, відповідно, в 1,88 (p1<0,01) та 3,35 рази (p1<0,001). Вміст неетерифікованих жирних кислот (НЕЖК) у хворих корів за субклінічного перебігу та клінічно вираженої форми кетозу був вірогідно (p1<0,001) вищим, порівняно зі здоровими, відповідно, на 58,1 % та у 2,35 рази. Вміст НЕЖК у клінічно хворих корів був вірогідно (p2<0,01) вищим, порівняно зі субклінічним перебігом на 48,6 %. Абсолютний вміст фосфоліпідів у плазмі крові зростав з поглибленням патології, вірогідно вищим, порівняно зі здоровими коровами, на 24,8 % (p1<0,05) був лише у корів за субклінічного перебігу кетозу. Встановлено, що абсолютний вміст вільного холестеролу (ВХ) за субклінічного перебігу кетозу був на 73,3 % (p1<0,01) вищим, порівняно зі здоровими. Найвищим був вміст ВХ за клінічно вираженого перебігу кетозу, що у 3,47 рази (p1<0,001) більше, порівняно з здоровими, та у 2,0 рази (p2<0,001) – порівняно з субклінічним перебігом. Абсолютний вміст етерифікованого холестеролу (ЕХ) зростав з поглибленням патології: так, порівняно зі здоровими тваринами, за субклінічного перебігу та клінічно вираженої форми встановлено достовірно (p1<0,05) вищі значення показника, відповідно, на 32,9 та 39,8 %. Отримані дані вказують на тенденцію до зниження співвідношення етерифікованого до загального холестеролу, порівняно зі здоровими коровами, за субклінічного кетозу. Проте, за клінічно вираженого перебігу виявлено найнижче співвідношення, що вірогідно на 21,23 % (p1<0,001) менше, порівняно зі здоровими, та на 15,75 % (p2<0,01) – порівняно з коровами за субклінічного перебігу. Виявлено тенденцію до збільшення вмісту вільних фенолів при субклінічній формі кетозу порівняно зі здоровими та достовірно вищий вміст у хворих корів (21,80 ± 0,57 мкмоль/л), що на 16,5 % (p<0,001) вище, ніж у здорових, і на 14,6 % (p<0,01), порівняно з субклінічною формою кетозу. Встановлено, що вміст фенолів, кон’югованих із сірчаною кислотою, був найвищим і вірогідно вищим, порівняно зі здоровими, на 11,3 % (p <0,05), лише у клінічно хворих корів (23,21 ± 0,83 мкмоль/л). Вміст фенолів, кон’югованих з глюкуроновою кислотою, при субклінічному перебігу та у клінічно хворих корів був вищим, порівняно зі здоровими, на 10,9 % (р<0,05) та 18,0 % (р<0, 05). Отже, на основі проведених досліджень встановлено зміну ліпідного спектру плазми крові корів, сили та напрямку кореляційних зав’язків між вмістом β-оксимасляної кислоти в крові та абсолютними показниками ліпідного обміну, залежно від тяжкості перебігу кетозу. Також встановлено підвищення концентрації як вільних фенолів, так і фенолів, кон’югованих із сірчаною та глюкуроновою кислотами.
Дослідження були фінансово підтримані Міністерством освіти і науки України в рамках виконання теми за кошти державного бюджету “Розроблення та впровадження комплексної системи діагностики, лікування і профілактики метаболічної патології у високопродуктивних корів в контексті продовольчої безпеки України" (0123U102256).Інтенсифікація молочного тваринництва призводить до зниження рівня добробуту високопродуктивних корів, що підвищує їхню схильність до виникнення метаболічних хвороб. Поширеним захворюванням високопродуктивних молочних корів є кетоз, який найчастіше реєструється у фазу інтенсивної лактації, коли на синтез молока використовується більше метаболічної енергії, ніж надходить. За цих обставин організм корови використовує внутрішні резерви, зокрема ліпіди жирового депо. Крім того, за цих умов змінюється й детоксикаційна функція печінки. Анілізуючи вміст β-оксимасляної кислоти у крові встановлено його вірогідне (p1<0,001) зростання, порівняно зі здоровими, у корів за субклінічного та клінічно вираженого перебігу кетозу, відповідно, в 3,3 та 7,2 рази. Встановлено вірогідно (p1,p2 <0,001) вищий вміст загальних ліпідів у плазмі корів за субклінічного та клінічно вираженого перебігу кетозу, порівняно зі здоровими, відповідно, на 43,4 та 99,2 %. Аналогічними були зміни вмісту триацилгліцеролів (ТАГ) у корів з поглибленням патології. Порівняно зі здоровими, вміст ТАГ за субклінічного та клінічно вираженого перебігу був вірогідно більшим, відповідно, у 1,61 (p1<0,05) та 2,52 рази (p1<0,001). Вміст моно-, диацилгліцеролів в плазмі хворих корів був вищим з поглибленням патології, порівняно зі здоровими, за субклінічного та клінічно вираженого перебігу, відповідно, в 1,88 (p1<0,01) та 3,35 рази (p1<0,001). Вміст неетерифікованих жирних кислот (НЕЖК) у хворих корів за субклінічного перебігу та клінічно вираженої форми кетозу був вірогідно (p1<0,001) вищим, порівняно зі здоровими, відповідно, на 58,1 % та у 2,35 рази. Вміст НЕЖК у клінічно хворих корів був вірогідно (p2<0,01) вищим, порівняно зі субклінічним перебігом на 48,6 %. Абсолютний вміст фосфоліпідів у плазмі крові зростав з поглибленням патології, вірогідно вищим, порівняно зі здоровими коровами, на 24,8 % (p1<0,05) був лише у корів за субклінічного перебігу кетозу. Встановлено, що абсолютний вміст вільного холестеролу (ВХ) за субклінічного перебігу кетозу був на 73,3 % (p1<0,01) вищим, порівняно зі здоровими. Найвищим був вміст ВХ за клінічно вираженого перебігу кетозу, що у 3,47 рази (p1<0,001) більше, порівняно з здоровими, та у 2,0 рази (p2<0,001) – порівняно з субклінічним перебігом. Абсолютний вміст етерифікованого холестеролу (ЕХ) зростав з поглибленням патології: так, порівняно зі здоровими тваринами, за субклінічного перебігу та клінічно вираженої форми встановлено достовірно (p1<0,05) вищі значення показника, відповідно, на 32,9 та 39,8 %. Отримані дані вказують на тенденцію до зниження співвідношення етерифікованого до загального холестеролу, порівняно зі здоровими коровами, за субклінічного кетозу. Проте, за клінічно вираженого перебігу виявлено найнижче співвідношення, що вірогідно на 21,23 % (p1<0,001) менше, порівняно зі здоровими, та на 15,75 % (p2<0,01) – порівняно з коровами за субклінічного перебігу. Виявлено тенденцію до збільшення вмісту вільних фенолів при субклінічній формі кетозу порівняно зі здоровими та достовірно вищий вміст у хворих корів (21,80 ± 0,57 мкмоль/л), що на 16,5 % (p<0,001) вище, ніж у здорових, і на 14,6 % (p<0,01), порівняно з субклінічною формою кетозу. Встановлено, що вміст фенолів, кон’югованих із сірчаною кислотою, був найвищим і вірогідно вищим, порівняно зі здоровими, на 11,3 % (p <0,05), лише у клінічно хворих корів (23,21 ± 0,83 мкмоль/л). Вміст фенолів, кон’югованих з глюкуроновою кислотою, при субклінічному перебігу та у клінічно хворих корів був вищим, порівняно зі здоровими, на 10,9 % (р<0,05) та 18,0 % (р<0, 05). Отже, на основі проведених досліджень встановлено зміну ліпідного спектру плазми крові корів, сили та напрямку кореляційних зав’язків між вмістом β-оксимасляної кислоти в крові та абсолютними показниками ліпідного обміну, залежно від тяжкості перебігу кетозу. Також встановлено підвищення концентрації як вільних фенолів, так і фенолів, кон’югованих із сірчаною та глюкуроновою кислотами.
Дослідження були фінансово підтримані Міністерством освіти і науки України в рамках виконання теми за кошти державного бюджету “Розроблення та впровадження комплексної системи діагностики, лікування і профілактики метаболічної патології у високопродуктивних корів в контексті продовольчої безпеки України" (0123U102256)
ОСОБЛИВОСТІ СИМПТОМАТИКИ ТА ПАТОМОРФОЛОГІЇ ІНФЕКЦІЙНОГО БРОНХІТУ У ЯЙЄЧНИХ КУРЕЙ ТА БРОЙЛЕРІВ
No full textІнфекційний бронхіт - це дуже заразна гостра інфекція курей, що характеризується виділеннями з носа, кашлем і хрипами. У несучок захворювання викликає помітне зниження продуктивності та якості яєць. Збудник інфекційного бронхіту є одноланцюговим РНК-вірусом, існує кілька штамів вірусу, які можуть відрізнятися залежно від регіону. Вірус швидко передається по стаду птиці, викликаючи респіраторний дистрес. Смертність зазвичай низька при неускладнених інфекціях; однак деякі вірусні штами мають тропність до нирок, що спричиняє смертність через ниркову недостатність. Ускладнення, такі як коінфекція з іншими збудниками, також можуть збільшити смертність. Вакцинація проти конкретного штаму та суворі методи біозахисту можуть допомогти запобігти інфекції. В більшості випадків у птиці спостерігаються кон'юнктивіт і виділення з носа. За кілька діб після зараження у більшості поголів’я з’явиться кашель і респіраторний дистрес через збільшення слизу в трахеї. При відсутності ускладнень клінічні ознаки зникають через тиждень. Однак коінфекція умовно-патогенними бактеріями може ускладнити захворювання. У несучок часто спостерігається значне зниження продуктивності яєць, і протягом кількох тижнів може спостерігатися збільшення яєць з тонкою зморшкуватою шкаралупою. Пошкодження може бути настільки серйозним, що перешкоджає продуктивності птиці протягом усього її життя. З часом нефункціонуючий яйцепровід наповнюється прозорою рідиною, відмічається здуття черева, що і змушує птахів стояти вертикально. Мета порівняти симптоматику та патоморфологію у яєчних курей кросу Шевер 579 та курчат бройлерів кросу Кобб 500 в умовах дрібних фермерських господарств. Результати дослідження. Утримання птиці всіх видів та віку вільне, на нічний час птиця заходить в курник та інші пристосовані приміщення. В приміщеннях птиця утримується на солом’яній підстилиці. Бройлери знаходяться в окремому приміщенні, утримання також на солом’яній підстильці. Після огляду хворої птиці та всього птахопоголів’я господарства попереднім діагнозом став – інфекційних бронхіт курей. Крім того, при проведенні диференційної діагностики інфекційного бронхіту, потрібно виключити захворювання бактеріальної та вірусної етіології, за розвитку яких у птиці розвиваються ураження органів системи дихання. Як показали наші спостереження інфекційний бронхіт найбільш важко перебігає в асоціації з іншими бактеріальними та вірусними інфекціями. Це пов’язано з тим, що після потрапляння в організм птиці вірус знаходить чутливі клітини, тому в першу чергу уражаються епітеліальні клітини органів системи дихання. З початком розвитку запальної реакції в бронхах та трахеї починає накопичуватися ексудат, що і сприяє утрудненню дихання та появі хрипів. Саме ці ознаки і були першими клінічними ознаками захворювання, які ми спостерігали. Поступово з розвитком хвороби вірус інфекційного бронхіту кур починає поширюватися током крові по всім органам та тканинам. Інкубаційний період в природних умовах складає 3-10 діб, що має зв'язок з стійкість організму хворої птиці та вірулентністю вірусу. В нашому випадку інкубаційний період тривав – 15 діб. Зараження яєчної птиці відбулося при контакті хворої птиці зі здоровою, а курчат-бройлерів - при обслуговуванні та через інвентар. Курчата – бройлери були більш чутливі до збудника захворювання, тому перебіг захворювання був гострим. Курчата скупчувалися у джерела тепла, стали мляві, сонливі, у них зменшується апетит. Потім з’являлися виділення з носа і очей. У результаті накопичення серозно - слизового ексудату в носоглотці курчата часто робили ковтальні руху. Ми помітили, що частіше у курчат уражалося одне око. Надалі розвивався риніт. Щоб звільнити носову порожнину від ексудату, курчата часто трясли дзьобом. Витікання з носової порожнини були спочатку незначні, а потім рясні. Під час видиху було видно бульбашки в одному або обох носових отворах. Ексудат підсихає у крил носа, утворюючи сіруваті скоринки, які також ускладнюють дихання хворим птахам. Щоб звільнитися від ексудату курчата часто терлися дзьобом об годівниці та пір’я крил, в результаті чого пір'я стало скуйовджене та забруднене. Дихання у курчат було утруднене, особливо вдих. Хворі курчата дихали з відкритим дзьобом. При кожному вдиху вони витягували голову і шию вперед і вгору. Хворі курчата більше стояли з широко розставленими ногами, напівзакритими очима; їхні крила були опущені, а дзьоб відкритий. Від ексудату, що витікав з очей, пір’я в ділянці голови було мокрим. В просвіті трахеї, великих та дрібних бронхів, у повітряносних мішках відмічається накопичення густого серозно-слизового ексудату. При запаленні легень прослуховуються сухі або вологі хрипи. При скупченні великої кількості ексудату в трахеї і бронхах хрипи можливо було чути на відстані і вони нагадували звуки писку. У яєчних курей симптоматика захворювання була слабо виражена і супроводжувалася тільки незначним чханням. Захворювання тривало 10 днів. Основним показником ураження яєчних курей вірусом інфекційного бронхіту було: значне зниження несучості; кури несли яйця з деформованою шкаралупою - шорсткі, хвилясті, сильно подовжені.Інфекційний бронхіт - це дуже заразна гостра інфекція курей, що характеризується виділеннями з носа, кашлем і хрипами. У несучок захворювання викликає помітне зниження продуктивності та якості яєць. Збудник інфекційного бронхіту є одноланцюговим РНК-вірусом, існує кілька штамів вірусу, які можуть відрізнятися залежно від регіону. Вірус швидко передається по стаду птиці, викликаючи респіраторний дистрес. Смертність зазвичай низька при неускладнених інфекціях; однак деякі вірусні штами мають тропність до нирок, що спричиняє смертність через ниркову недостатність. Ускладнення, такі як коінфекція з іншими збудниками, також можуть збільшити смертність. Вакцинація проти конкретного штаму та суворі методи біозахисту можуть допомогти запобігти інфекції. В більшості випадків у птиці спостерігаються кон'юнктивіт і виділення з носа. За кілька діб після зараження у більшості поголів’я з’явиться кашель і респіраторний дистрес через збільшення слизу в трахеї. При відсутності ускладнень клінічні ознаки зникають через тиждень. Однак коінфекція умовно-патогенними бактеріями може ускладнити захворювання. У несучок часто спостерігається значне зниження продуктивності яєць, і протягом кількох тижнів може спостерігатися збільшення яєць з тонкою зморшкуватою шкаралупою. Пошкодження може бути настільки серйозним, що перешкоджає продуктивності птиці протягом усього її життя. З часом нефункціонуючий яйцепровід наповнюється прозорою рідиною, відмічається здуття черева, що і змушує птахів стояти вертикально. Мета порівняти симптоматику та патоморфологію у яєчних курей кросу Шевер 579 та курчат бройлерів кросу Кобб 500 в умовах дрібних фермерських господарств. Результати дослідження. Утримання птиці всіх видів та віку вільне, на нічний час птиця заходить в курник та інші пристосовані приміщення. В приміщеннях птиця утримується на солом’яній підстилиці. Бройлери знаходяться в окремому приміщенні, утримання також на солом’яній підстильці. Після огляду хворої птиці та всього птахопоголів’я господарства попереднім діагнозом став – інфекційних бронхіт курей. Крім того, при проведенні диференційної діагностики інфекційного бронхіту, потрібно виключити захворювання бактеріальної та вірусної етіології, за розвитку яких у птиці розвиваються ураження органів системи дихання. Як показали наші спостереження інфекційний бронхіт найбільш важко перебігає в асоціації з іншими бактеріальними та вірусними інфекціями. Це пов’язано з тим, що після потрапляння в організм птиці вірус знаходить чутливі клітини, тому в першу чергу уражаються епітеліальні клітини органів системи дихання. З початком розвитку запальної реакції в бронхах та трахеї починає накопичуватися ексудат, що і сприяє утрудненню дихання та появі хрипів. Саме ці ознаки і були першими клінічними ознаками захворювання, які ми спостерігали. Поступово з розвитком хвороби вірус інфекційного бронхіту кур починає поширюватися током крові по всім органам та тканинам. Інкубаційний період в природних умовах складає 3-10 діб, що має зв'язок з стійкість організму хворої птиці та вірулентністю вірусу. В нашому випадку інкубаційний період тривав – 15 діб. Зараження яєчної птиці відбулося при контакті хворої птиці зі здоровою, а курчат-бройлерів - при обслуговуванні та через інвентар. Курчата – бройлери були більш чутливі до збудника захворювання, тому перебіг захворювання був гострим. Курчата скупчувалися у джерела тепла, стали мляві, сонливі, у них зменшується апетит. Потім з’являлися виділення з носа і очей. У результаті накопичення серозно - слизового ексудату в носоглотці курчата часто робили ковтальні руху. Ми помітили, що частіше у курчат уражалося одне око. Надалі розвивався риніт. Щоб звільнити носову порожнину від ексудату, курчата часто трясли дзьобом. Витікання з носової порожнини були спочатку незначні, а потім рясні. Під час видиху було видно бульбашки в одному або обох носових отворах. Ексудат підсихає у крил носа, утворюючи сіруваті скоринки, які також ускладнюють дихання хворим птахам. Щоб звільнитися від ексудату курчата часто терлися дзьобом об годівниці та пір’я крил, в результаті чого пір'я стало скуйовджене та забруднене. Дихання у курчат було утруднене, особливо вдих. Хворі курчата дихали з відкритим дзьобом. При кожному вдиху вони витягували голову і шию вперед і вгору. Хворі курчата більше стояли з широко розставленими ногами, напівзакритими очима; їхні крила були опущені, а дзьоб відкритий. Від ексудату, що витікав з очей, пір’я в ділянці голови було мокрим. В просвіті трахеї, великих та дрібних бронхів, у повітряносних мішках відмічається накопичення густого серозно-слизового ексудату. При запаленні легень прослуховуються сухі або вологі хрипи. При скупченні великої кількості ексудату в трахеї і бронхах хрипи можливо було чути на відстані і вони нагадували звуки писку. У яєчних курей симптоматика захворювання була слабо виражена і супроводжувалася тільки незначним чханням. Захворювання тривало 10 днів. Основним показником ураження яєчних курей вірусом інфекційного бронхіту було: значне зниження несучості; кури несли яйця з деформованою шкаралупою - шорсткі, хвилясті, сильно подовжені
ОЗОНОТЕРАПІЯ, ЯК АЛЬТЕРНАТИВА АНТИБІОТИКОТЕРАПІЇ
No full textАнтибіотикорезистентність або стійкість мікроорганізмів до протимікробних препаратів є однією з ключових проблем у всьому світі, яка набула загрозливих соціально-економічних масштабів. Лише протягом останнього десятиліття антибіотикорезистентність стали розглядати як комплексну проблему, яка поєднує здоров’я людини, здоров’я тварин і навколишнє середовище та потребує узгоджених дій багатьох секторів з питань здоровʼя людини, здоровʼя тварин, виробництва продовольства і кормів, охорони навколишнього природного середовища та ін. Оскільки стійкі до протимікробних препаратів мікроорганізми присутні у людей і тварин, у продуктах харчування, рослинах та навколишньому середовищі (у воді, ґрунті та повітрі). Вони можуть передаватися від людини до людини або між людьми та тваринами, у тому числі з їжею тваринного походження. Це було задекларовано в Концепції «Єдине здоровʼя» (One Health), яка зосереджена на наслідках, реакціях і діях у системі «тварина–людина– екосистеми». Порушення вимог щодо застосування лікарських засобів чи недотримання періоду їх виведення із організму тварин перед забоєм в кінцевому результаті може бути небезпечними для здоров'я людей. Встановлено, що такі групи речовин як антибіотики, сульфаніламіди та нітрофурани після застосування тваринам здатні кумулюватися в організмі і тривалий період часу зберігатися в продуктах тваринництва. Тому, сучасний стан ветеринарної медицини характеризується все більш наполегливим впровадженням в практику екологічно безпечних методів профілактики і лікування різних захворювань тварин. Мета дослідження - провести аналіз літератури даних щодо озонотерапії як ефективного антимікробного та екологічно безпечного методу лікування тварин. Озонотерапія базується на використанні терапевтичного впливу озоно-кисневої суміші, тобто тих компонентів, які містяться в зовнішньому середовищі. Залежно від концентрації терапевтична дія озону є різною, маючи антимікробні, фунгіцидні, протизапальні, антигіпоксичні, дезінтоксикаційні та імуностимулюючі властивості, що дозволяє його застосування за багатьох патологічних станів тварин. Озон знищує всі види бактерій, вірусів, грибів і найпростіших. При цьому, на відміну від багатьох антисептиків, він не чинить руйнуючої та подразнювальної дії на тканини, оскільки клітини багатоклітинного організму мають антиоксидантну систему захисту. Озон набув широкого застосування за лікування акушерсько-гінекологічних хвороб тварин. Авторами Федоренко С.Я. та ін. (2018) доведено високу терапевтичну ефективність озоновмісних препаратів за лікування корів та кіз із гострим післяродовим катарально-гнійним ендометритом. У даних тварин, в порівнянні із тими, які не отримували озонотерапію, був коротшим період лікування на 1,6-6,1 доби та підвищилася заплідненість на 21,4‒47,1 %. Також авторами підтверджена антимікробна дія препаратів озону за дослідження цервікального слизу корів та кіз. У Хорватії авторами Djuricic D. та ін. (2015, 2016) було проведено експериментальне дослідження щодо внутрішньоматкового застосування озонотерапії вівцематкам із затримкою плідних оболонок та з метою попередження розвитку інфекції після акушерської допомоги. Результат сонографічного дослідження показав, що фізіологічна регресія матки була аналогічною із тваринами, яким внутрішньоматково використовували таблетки окситетрацикліну гідрохлориду та відсутністю лохій в матковій порожнині у тварин обох груп. Таким чином, озонотерапія є екологічно чистим, безпечним методом лікування із добре вираженими антимікробними властивостями, що може слугувати альтернативою антибіотикотерапії. Застосування озонотерапії не має негативного впливу на якість тваринної продукції, а відповідно, і на організм людини.Антибіотикорезистентність або стійкість мікроорганізмів до протимікробних препаратів є однією з ключових проблем у всьому світі, яка набула загрозливих соціально-економічних масштабів. Лише протягом останнього десятиліття антибіотикорезистентність стали розглядати як комплексну проблему, яка поєднує здоров’я людини, здоров’я тварин і навколишнє середовище та потребує узгоджених дій багатьох секторів з питань здоровʼя людини, здоровʼя тварин, виробництва продовольства і кормів, охорони навколишнього природного середовища та ін. Оскільки стійкі до протимікробних препаратів мікроорганізми присутні у людей і тварин, у продуктах харчування, рослинах та навколишньому середовищі (у воді, ґрунті та повітрі). Вони можуть передаватися від людини до людини або між людьми та тваринами, у тому числі з їжею тваринного походження. Це було задекларовано в Концепції «Єдине здоровʼя» (One Health), яка зосереджена на наслідках, реакціях і діях у системі «тварина–людина– екосистеми». Порушення вимог щодо застосування лікарських засобів чи недотримання періоду їх виведення із організму тварин перед забоєм в кінцевому результаті може бути небезпечними для здоров'я людей. Встановлено, що такі групи речовин як антибіотики, сульфаніламіди та нітрофурани після застосування тваринам здатні кумулюватися в організмі і тривалий період часу зберігатися в продуктах тваринництва. Тому, сучасний стан ветеринарної медицини характеризується все більш наполегливим впровадженням в практику екологічно безпечних методів профілактики і лікування різних захворювань тварин. Мета дослідження - провести аналіз літератури даних щодо озонотерапії як ефективного антимікробного та екологічно безпечного методу лікування тварин. Озонотерапія базується на використанні терапевтичного впливу озоно-кисневої суміші, тобто тих компонентів, які містяться в зовнішньому середовищі. Залежно від концентрації терапевтична дія озону є різною, маючи антимікробні, фунгіцидні, протизапальні, антигіпоксичні, дезінтоксикаційні та імуностимулюючі властивості, що дозволяє його застосування за багатьох патологічних станів тварин. Озон знищує всі види бактерій, вірусів, грибів і найпростіших. При цьому, на відміну від багатьох антисептиків, він не чинить руйнуючої та подразнювальної дії на тканини, оскільки клітини багатоклітинного організму мають антиоксидантну систему захисту. Озон набув широкого застосування за лікування акушерсько-гінекологічних хвороб тварин. Авторами Федоренко С.Я. та ін. (2018) доведено високу терапевтичну ефективність озоновмісних препаратів за лікування корів та кіз із гострим післяродовим катарально-гнійним ендометритом. У даних тварин, в порівнянні із тими, які не отримували озонотерапію, був коротшим період лікування на 1,6-6,1 доби та підвищилася заплідненість на 21,4‒47,1 %. Також авторами підтверджена антимікробна дія препаратів озону за дослідження цервікального слизу корів та кіз. У Хорватії авторами Djuricic D. та ін. (2015, 2016) було проведено експериментальне дослідження щодо внутрішньоматкового застосування озонотерапії вівцематкам із затримкою плідних оболонок та з метою попередження розвитку інфекції після акушерської допомоги. Результат сонографічного дослідження показав, що фізіологічна регресія матки була аналогічною із тваринами, яким внутрішньоматково використовували таблетки окситетрацикліну гідрохлориду та відсутністю лохій в матковій порожнині у тварин обох груп. Таким чином, озонотерапія є екологічно чистим, безпечним методом лікування із добре вираженими антимікробними властивостями, що може слугувати альтернативою антибіотикотерапії. Застосування озонотерапії не має негативного впливу на якість тваринної продукції, а відповідно, і на організм людини
ДІАГНОСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ ГІПЕРАДРЕНОКОРТИЦИЗМУ У СОБАК
No full textГіперадренокортицизм (синдром Кушинга) – патологічний стан, який розвивається внаслідок тривалого надмірного впливу гормонів кори наднирників, частіше всього кортизолу. Розрізняють адренозалежний (первинний), гіпофіз-залежний (вторинний), ятрогенний та атиповий. Причиною адренозалежний гіперадренокортицизму є вплив пухлин наднирників. Гіпофіз-залежний синдром Кушинга розвивається внаслідок надлишкового синтезу АКТГ пухлинами гіпофізу. Ятрогенний гіперадренокортицизм зумовлений тривалим екзогенним надходженням кортикостероїдів у кровоносне русло тварини, внаслідок чого пригнічується вироблення АКТГ та КРГ (кортикотропін-рилізинг гормону). Точна причина атипової форми досі невідома. Мета – вивчити діагностичні критерії синдрому Кушинга і терапевтичні заходи при гіперадренокортицизмі собак. Для діагностики синдрому Кушинга застосовують спеціальні скринінгові тести, до яких відносять малу дексаметазонову пробу (LDDST), тест на стимуляцію АКТГ і визначення співвідношення кортизол/креатинін в сечі. Мала дексаметазонова проба володіє високою діагностичною чутливістю (85–100%) та використовується спочатку як скринінговий або підтверджуючий діагностичний тест при синдромі Кушинга. Він є низькочутливим для собак із хронічними захворюваннями. Визначення відношення кортизол/креатиніну в сечі проводять у тих випадках, коли діагностика синдрому Кушинга потребує остаточного виключення. Для диференційної діагностики первинного і вторинного синдрому Кушинга використовують велику дексаметазонову пробу (HDDST) та визначення ендогенного АКТГ у сироватці або плазмі крові. Лікування гіперадренокортицизму включає фармакотерапію, адреналектомію або транссфеноїдальну гіпофізоектомію. Променева терапія використовується рідко. Видалення надниркових залоз використовують з метою радикального лікування первинного синдрому Кушинга. Транссфеноїдальна гіпофізоектомія застосовується для лікування вторинного гіперадренокортицизму. Найчастіше використовують консервативне лікування такими препаратами, як веторил, мітотан та кетоконазол. Веторил – це єдиний дозволений ветеринарний лікарський засіб для лікування як гіпофіз-, так і адренозалежного синдрому Кушинга у собак. Препарат задають перорально, з їжею. Початкова доза – 2 мг/кг/доба. При лікуванні необхідно слідкувати за станом тварини та корегувати дозу. З цією метою проводять тест на стимуляцію АКТГ через 10-14 днів після початку терапії та повторно через 2 тижні з подальшим тестуванням кожні 3 місяці. Мітотан використовують для лікування вторинного синдрому Кушинга. Застосовують перорально, з їжею, початкова доза – 50 мг/кг/доба, яку розділяють на 2 прийоми. Дозу коригують в залежності від стану тварини та результатів тесту на стимуляцію АКТГ через 7-14 днів. За відсутності побічної реакції на введення препарату через 6-8 тижнів проводять повторні огляди, а потім – кожні 3-6 місяців. Кетоконазол задають перорально, із їжею, початкова доза – 5 мг/кг. Препарат вводять кожні 12 годин. За відсутності побічної дії через 7 діб збільшують дозу до 10 мг/кг. Тест на стимуляцію АКТГ проводять через 21 добу. Синдром Кушинга є поширеною ендокринною патологією собак. Для її діагностики розроблені спеціальні тести, які в поєднанні володіють точною та надійною діагностичною інформативністю. Лікування захворювання різноманітне, що дозволяє обрати найбільш ефективніший та оптимальніший варіант для кожного випадку.Гіперадренокортицизм (синдром Кушинга) – патологічний стан, який розвивається внаслідок тривалого надмірного впливу гормонів кори наднирників, частіше всього кортизолу. Розрізняють адренозалежний (первинний), гіпофіз-залежний (вторинний), ятрогенний та атиповий. Причиною адренозалежний гіперадренокортицизму є вплив пухлин наднирників. Гіпофіз-залежний синдром Кушинга розвивається внаслідок надлишкового синтезу АКТГ пухлинами гіпофізу. Ятрогенний гіперадренокортицизм зумовлений тривалим екзогенним надходженням кортикостероїдів у кровоносне русло тварини, внаслідок чого пригнічується вироблення АКТГ та КРГ (кортикотропін-рилізинг гормону). Точна причина атипової форми досі невідома. Мета – вивчити діагностичні критерії синдрому Кушинга і терапевтичні заходи при гіперадренокортицизмі собак. Для діагностики синдрому Кушинга застосовують спеціальні скринінгові тести, до яких відносять малу дексаметазонову пробу (LDDST), тест на стимуляцію АКТГ і визначення співвідношення кортизол/креатинін в сечі. Мала дексаметазонова проба володіє високою діагностичною чутливістю (85–100%) та використовується спочатку як скринінговий або підтверджуючий діагностичний тест при синдромі Кушинга. Він є низькочутливим для собак із хронічними захворюваннями. Визначення відношення кортизол/креатиніну в сечі проводять у тих випадках, коли діагностика синдрому Кушинга потребує остаточного виключення. Для диференційної діагностики первинного і вторинного синдрому Кушинга використовують велику дексаметазонову пробу (HDDST) та визначення ендогенного АКТГ у сироватці або плазмі крові. Лікування гіперадренокортицизму включає фармакотерапію, адреналектомію або транссфеноїдальну гіпофізоектомію. Променева терапія використовується рідко. Видалення надниркових залоз використовують з метою радикального лікування первинного синдрому Кушинга. Транссфеноїдальна гіпофізоектомія застосовується для лікування вторинного гіперадренокортицизму. Найчастіше використовують консервативне лікування такими препаратами, як веторил, мітотан та кетоконазол. Веторил – це єдиний дозволений ветеринарний лікарський засіб для лікування як гіпофіз-, так і адренозалежного синдрому Кушинга у собак. Препарат задають перорально, з їжею. Початкова доза – 2 мг/кг/доба. При лікуванні необхідно слідкувати за станом тварини та корегувати дозу. З цією метою проводять тест на стимуляцію АКТГ через 10-14 днів після початку терапії та повторно через 2 тижні з подальшим тестуванням кожні 3 місяці. Мітотан використовують для лікування вторинного синдрому Кушинга. Застосовують перорально, з їжею, початкова доза – 50 мг/кг/доба, яку розділяють на 2 прийоми. Дозу коригують в залежності від стану тварини та результатів тесту на стимуляцію АКТГ через 7-14 днів. За відсутності побічної реакції на введення препарату через 6-8 тижнів проводять повторні огляди, а потім – кожні 3-6 місяців. Кетоконазол задають перорально, із їжею, початкова доза – 5 мг/кг. Препарат вводять кожні 12 годин. За відсутності побічної дії через 7 діб збільшують дозу до 10 мг/кг. Тест на стимуляцію АКТГ проводять через 21 добу. Синдром Кушинга є поширеною ендокринною патологією собак. Для її діагностики розроблені спеціальні тести, які в поєднанні володіють точною та надійною діагностичною інформативністю. Лікування захворювання різноманітне, що дозволяє обрати найбільш ефективніший та оптимальніший варіант для кожного випадку
ВПЛИВ ЦИТРАТУ GE ТА ПРОБІОТИКА LACTOBACILLUS CASEI НА ФІЗІОЛОГО-БІОХІМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ОРГАНІЗМУ БДЖІЛ
No full textУ бджільництві використання пробіотичних препаратів, що підвищують життєздатність, негативно діють на патогенну мікрофлору і сприяють розвитку корисної мікрофлори у шлунково-кишковому тракті бджіл є актуальним. Широко використовують у підгодівлі бджіл біотичні мікроелементи, що беруть участь у білковому, ліпідному, вуглеводному та мінеральному обмінах та активують ферментні системи. Метою досліджень було визначення впливу ліофілізованого пробіотичного штаму Lactobacillus casei B-7280 у поєднанні з нанотехнологічним Ge цитратом на життєздатність бджіл. Дослідження проведені в умовах лабораторного термостату на трьох групах бджіл. Бджоли контрольної (К) групи отримували підгодівлю з 60% цукрового сиропу (ЦС) в кількості 1 мл/групу/добу. Дослідна 1 група (Д 1) – додатково до 1 мл ЦС отримувала 0,1 мкг Ge у вигляді цитрату через кожні три доби. Дослідна 2 група (Д 2) – додатково до 1 мл ЦС отримувала розчин пробіотика Lactobacillus casei у концентрації 10 6 КУО/мл через кожні три доби. Дослідна 3 група (Д 3) – додатково до 1 мл ЦС отримувала 0,1 мкг Ge і пробіотик Lactobacillus casei у концентрації 10 6 КУО/мл через кожні три доби. Бджоли контрольної та дослідних груп утримувалися в аналогічних умовах лабораторного термостату з мікровентиляцією (t 30 0 С - 28 діб). У період досліджень виконували щодобовий контроль кількості живих і мертвих бджіл, їх рухову і кормову активність. У підготовчий та дослідний періоди відбирали бджіл для проведення фізіолого- біохімічних досліджень. За результатами дослідження поєднання цитрату Ge і пробіотика Lactobacillus casei проявляло стимулюючий вплив на життєздатність бджіл. Випоювання пробіотика (Д 2 група) стимулювало життєздатність бджіл, що підтверджує більша кількість живих бджіл за 7-денними періодами досліду, що більше виражено на 14 і 21 добу досліду. Аналіз результатів вмісту загальних ліпідів і співвідношення їх класів вказує на зміни цих показників у дослідний період, що більше виражені у гомогенатах тканин організму бджіл Д1 та Д2 групах. Зокрема, у тканинах бджіл Д1 і Д2 групах встановлено вищий вміст фосфоліпідів (P&lt;0,01), на тлі зменшення НЕЖК (P&lt;0,01 – P&lt;0,001), а також зменшення етерифікованого холестеролу (P&lt;0,01) у Д1 групі. Відсутність вірогідних різниць вмісту загальних ліпідів може вказувати на незначний вплив Ge і розчину пробіотика на синтез і депонування ліпідів в організмі бджіл. Встановлені між групами відмінності співвідношення класів ліпідів у тканинах бджіл вказують на більшу метаболічну активність цитрату германію та пробіотика у застосованих дозах. Вищу каталазну активність тканин організму встановлено у Д-1-Д3 групах порівняно з контролем (P&lt;0,05), а також порівняно до підготовчого періоду для Д 2 і Д 3 (P&lt;0,01) груп. Вміст ГПЛ знижувався у Д 1 Д 2 групах (P&lt;0,05), Д3 (P&lt;0,01) порівняно до контролю. Ці дані вказують на доцільність комплексного використання Ge цитрату з пробіотиком Lactobacillus casei у застосованих концентраціях для підвищення життєздатності та резистентності бджіл.У бджільництві використання пробіотичних препаратів, що підвищують життєздатність, негативно діють на патогенну мікрофлору і сприяють розвитку корисної мікрофлори у шлунково-кишковому тракті бджіл є актуальним. Широко використовують у підгодівлі бджіл біотичні мікроелементи, що беруть участь у білковому, ліпідному, вуглеводному та мінеральному обмінах та активують ферментні системи. Метою досліджень було визначення впливу ліофілізованого пробіотичного штаму Lactobacillus casei B-7280 у поєднанні з нанотехнологічним Ge цитратом на життєздатність бджіл. Дослідження проведені в умовах лабораторного термостату на трьох групах бджіл. Бджоли контрольної (К) групи отримували підгодівлю з 60% цукрового сиропу (ЦС) в кількості 1 мл/групу/добу. Дослідна 1 група (Д 1) – додатково до 1 мл ЦС отримувала 0,1 мкг Ge у вигляді цитрату через кожні три доби. Дослідна 2 група (Д 2) – додатково до 1 мл ЦС отримувала розчин пробіотика Lactobacillus casei у концентрації 10 6 КУО/мл через кожні три доби. Дослідна 3 група (Д 3) – додатково до 1 мл ЦС отримувала 0,1 мкг Ge і пробіотик Lactobacillus casei у концентрації 10 6 КУО/мл через кожні три доби. Бджоли контрольної та дослідних груп утримувалися в аналогічних умовах лабораторного термостату з мікровентиляцією (t 30 0 С - 28 діб). У період досліджень виконували щодобовий контроль кількості живих і мертвих бджіл, їх рухову і кормову активність. У підготовчий та дослідний періоди відбирали бджіл для проведення фізіолого- біохімічних досліджень. За результатами дослідження поєднання цитрату Ge і пробіотика Lactobacillus casei проявляло стимулюючий вплив на життєздатність бджіл. Випоювання пробіотика (Д 2 група) стимулювало життєздатність бджіл, що підтверджує більша кількість живих бджіл за 7-денними періодами досліду, що більше виражено на 14 і 21 добу досліду. Аналіз результатів вмісту загальних ліпідів і співвідношення їх класів вказує на зміни цих показників у дослідний період, що більше виражені у гомогенатах тканин організму бджіл Д1 та Д2 групах. Зокрема, у тканинах бджіл Д1 і Д2 групах встановлено вищий вміст фосфоліпідів (P&lt;0,01), на тлі зменшення НЕЖК (P&lt;0,01 – P&lt;0,001), а також зменшення етерифікованого холестеролу (P&lt;0,01) у Д1 групі. Відсутність вірогідних різниць вмісту загальних ліпідів може вказувати на незначний вплив Ge і розчину пробіотика на синтез і депонування ліпідів в організмі бджіл. Встановлені між групами відмінності співвідношення класів ліпідів у тканинах бджіл вказують на більшу метаболічну активність цитрату германію та пробіотика у застосованих дозах. Вищу каталазну активність тканин організму встановлено у Д-1-Д3 групах порівняно з контролем (P&lt;0,05), а також порівняно до підготовчого періоду для Д 2 і Д 3 (P&lt;0,01) груп. Вміст ГПЛ знижувався у Д 1 Д 2 групах (P&lt;0,05), Д3 (P&lt;0,01) порівняно до контролю. Ці дані вказують на доцільність комплексного використання Ge цитрату з пробіотиком Lactobacillus casei у застосованих концентраціях для підвищення життєздатності та резистентності бджіл
EFFECT OF DOXYCYCLINE-POLYMER (POLY(PHOSPHOESTER)S) COMPLEX ON MICE
No full textDoxycycline is well known antibiotic and used in porcine, poultry, bovine, feline and canine species. It is active against gram-positive, gram-negative, and many intracellular bacteria, where treatment regime is recommended for a period of 28 days, which enhance adverse reactions: vomiting, diarrhea, and lack of appetite. Antibiotic, combined with carrier, can provide desirable therapeutic effects with reduced toxicity for animal. The aim of this study was to investigate the effect of doxycycline-polymer (poly(phosphoester)s) complex on mice. Synthesis of the doxycycline-poly(phosphoester)s complex was performed via polycondensation, according to the Steglich reaction of N-derivatives of dicarboxylic α-amino acids and di-polyethylene glycol (ethyl) phosphates. Antimicrobial study was performed using laboratory strains: Escherichia coli ATCC 11105 and Staphylococcus aureus ATCC 6538P. The experiments with animals were carried out in accordance with the European Convention for the Protection of Vertebrate Animals (Strasbourg, 1986), the principles of humanity set out in the European Union Directive (DIRECTIVE 2010/63 / EU), and “General Ethical Principles of Animal Experiments”, adopted by the First National Congress on Bioethics (Kiev, 2001). Balb/c mice were injected with doxycycline, doxycycline-poly(phosphoester)s, poly(phosphoester)s in a dose 4,4 mg per kg of body weight per day. The activity of aspartate aminotransferase (AST), alanine aminotransferase (ALT), contents of cholesterol, triglycerides, glucose, urea, creatinine and total protein albumin were determined in the serum of mice after treatment. Histology analysis was performed by examining thin slices of the spleen, liver and kidney under a microscope. Doxycycline-polymer (poly(phosphoester)s) complex effectively inhibited bacterial growth, compared to doxycycline hydrochloride. Its effectiveness is 2 fold better against E. coli than commercial form of antibiotic. Doxycycline-polymer (poly(phosphoester)s) complex also is 70% more effective against S. aureus than doxycycline hydrochloride. The most blood biochemical parameters (ALT, AST, alkaline phosphatase, glucose, triglycerides, creatinine and total protein) were normal in all animals. However, cholesterol and urea levels were elevated in mice injected with doxycycline hydrochloride. Control animals (injected with saline) and mice injected with doxycycline-polymer (poly(phosphoester)s) complex had normal cholesterol and urea levels. Histology animal research showed that the liver, spleen and kidneys were without pathological changes. Doxycycline-polymer (poly(phosphoester)s) complex is safe and perspective for animal treatment in the future.Doxycycline is well known antibiotic and used in porcine, poultry, bovine, feline and canine species. It is active against gram-positive, gram-negative, and many intracellular bacteria, where treatment regime is recommended for a period of 28 days, which enhance adverse reactions: vomiting, diarrhea, and lack of appetite. Antibiotic, combined with carrier, can provide desirable therapeutic effects with reduced toxicity for animal. The aim of this study was to investigate the effect of doxycycline-polymer (poly(phosphoester)s) complex on mice. Synthesis of the doxycycline-poly(phosphoester)s complex was performed via polycondensation, according to the Steglich reaction of N-derivatives of dicarboxylic α-amino acids and di-polyethylene glycol (ethyl) phosphates. Antimicrobial study was performed using laboratory strains: Escherichia coli ATCC 11105 and Staphylococcus aureus ATCC 6538P. The experiments with animals were carried out in accordance with the European Convention for the Protection of Vertebrate Animals (Strasbourg, 1986), the principles of humanity set out in the European Union Directive (DIRECTIVE 2010/63 / EU), and “General Ethical Principles of Animal Experiments”, adopted by the First National Congress on Bioethics (Kiev, 2001). Balb/c mice were injected with doxycycline, doxycycline-poly(phosphoester)s, poly(phosphoester)s in a dose 4,4 mg per kg of body weight per day. The activity of aspartate aminotransferase (AST), alanine aminotransferase (ALT), contents of cholesterol, triglycerides, glucose, urea, creatinine and total protein albumin were determined in the serum of mice after treatment. Histology analysis was performed by examining thin slices of the spleen, liver and kidney under a microscope. Doxycycline-polymer (poly(phosphoester)s) complex effectively inhibited bacterial growth, compared to doxycycline hydrochloride. Its effectiveness is 2 fold better against E. coli than commercial form of antibiotic. Doxycycline-polymer (poly(phosphoester)s) complex also is 70% more effective against S. aureus than doxycycline hydrochloride. The most blood biochemical parameters (ALT, AST, alkaline phosphatase, glucose, triglycerides, creatinine and total protein) were normal in all animals. However, cholesterol and urea levels were elevated in mice injected with doxycycline hydrochloride. Control animals (injected with saline) and mice injected with doxycycline-polymer (poly(phosphoester)s) complex had normal cholesterol and urea levels. Histology animal research showed that the liver, spleen and kidneys were without pathological changes. Doxycycline-polymer (poly(phosphoester)s) complex is safe and perspective for animal treatment in the future
ВПЛИВ ГІГІЄНІЧНИХ ТА ТЕХНОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ НА ПОКАЗНИКИ ЕРИТРОЦИТАРНОЇ СИСТЕМИ КРОВІ КОРІВ
No full textОдним із головних завдань гігієни є вивчення впливу умов навколишнього середовища на живі організми. Довкілля активно впливає на біологічні об’єкти та вносить суттєві зміни у геохімічні форми викликаючи зміни, до яких тварина адаптується впродовж тривалого часу. Екологічна ситуація нашої країни досить складна і в багатьох місцевостях природні біологічні механізми не в змозі впоратися зі зростаючим навантаженням екотоксикантів на організм. Також серйозної шкоди здоров’ю тварин завдають незадовільні умови утримання і годівлі, а особливо на тлі несприятливого екологічного стану. Кров підтримує тісний і постійний зв’язок між різними органами і є своєрідним внутрішнім середовищем, яке в певному сенсі відображає динаміку життєвих процесів, які відбуваються в організмі. Тому метою нашої роботи було вивчити окремі показники еритроцитарної системи крові корів за дії впливу гігієнічних та технологічних факторів. Дослідження проводили на базі господарства ТзОВ ім. Лесі Українки Дрогобицького району Львівської області та у лабораторії кафедри гігієни, санітарії та загальної ветеринарної профілактики імені М. В. Демчука Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнології імені С. З. Гжицького. Об’єкт для наукових досліджень - корови української чорно-рябої породи загальною кількістю 16 тварин після третього та четвертого отелення. При виконанні наукових досліджень вивчали екологічні умови зони розташування господарства, гігієнічні умови утримання тварин, рівень годівлі, сезонні зміни показників еритроцитарної системи крові. При вивченні показників, що формують мікроклімат встановлено, що усі його компоненти були в межах встановлених гігієнічних норм. Аналізуючи раціон для корів, то слід констатувати, що він не був збалансованим. Відповідно, тварини були забезпечені обмінною енергією на 121 %, кормовими одиницями – на 108,1 %, перетравним протеїном – на 115,02 %, також було перевищення у потребі клітковиною, кальцієм, фосфором та незначно каротином, тоді як цукром тварини були забезпечені лише на 70,03 %. Крім того встановлено, що тварини були забезпечені цинком на 80,21 %, йодом – 56,4 %, а кобальтом лише на 32,62 %, тоді як манганом – на 112,06 %. Кількість еритроцитів крові дослідних тварин у пасовищний період становить 5,48 Т/л, що є на рівні нижньої межі фізіологічної норми і перевищує її лише на 0,34 Т/л. Щодо концентрації гемоглобіну, то даний показник становив 109,89 г/л, що є в межах фізіологічних величин. При референтному значенні 35 одиниць, значення гематокриту великої рогатої худоби становило 32,1 одиниць. На початку стійлового періоду кількість еритроцитів збільшилася на 0,82 Т/л, тоді як концентрація гемоглобіну знизилася з 110,21 г/л до 104,90 г/л. Показник гематокритної величини зменшився на 0,55 од. порівняно з пасовищним періодом утримання. В кінці стійлового періоду утримання кількість еритроцитів була меншою на 0,92 Т/л порівняно з попереднім періодом і на 0,12 Т/л меншою в порівняні з пасовищним періодом. Що стосується концентрації гемоглобіну, то цей показник продовжував знижуватися до нижньої межі фізіологічної норми і становив 91,24 г/л. Показник гематокриту залишався меншим за нижню межу фізіологічної норми і становив 31,65 одиниці. Отже, на показники еритроцитарної системи крові впливають різні чинники, зокрема сезонний та технологічний. Відповідно варто здійснювати систематичну диспансеризацію поголів’я для виявлення патологічних змін в організмі з метою їх профілактики.Одним із головних завдань гігієни є вивчення впливу умов навколишнього середовища на живі організми. Довкілля активно впливає на біологічні об’єкти та вносить суттєві зміни у геохімічні форми викликаючи зміни, до яких тварина адаптується впродовж тривалого часу. Екологічна ситуація нашої країни досить складна і в багатьох місцевостях природні біологічні механізми не в змозі впоратися зі зростаючим навантаженням екотоксикантів на організм. Також серйозної шкоди здоров’ю тварин завдають незадовільні умови утримання і годівлі, а особливо на тлі несприятливого екологічного стану. Кров підтримує тісний і постійний зв’язок між різними органами і є своєрідним внутрішнім середовищем, яке в певному сенсі відображає динаміку життєвих процесів, які відбуваються в організмі. Тому метою нашої роботи було вивчити окремі показники еритроцитарної системи крові корів за дії впливу гігієнічних та технологічних факторів. Дослідження проводили на базі господарства ТзОВ ім. Лесі Українки Дрогобицького району Львівської області та у лабораторії кафедри гігієни, санітарії та загальної ветеринарної профілактики імені М. В. Демчука Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнології імені С. З. Гжицького. Об’єкт для наукових досліджень - корови української чорно-рябої породи загальною кількістю 16 тварин після третього та четвертого отелення. При виконанні наукових досліджень вивчали екологічні умови зони розташування господарства, гігієнічні умови утримання тварин, рівень годівлі, сезонні зміни показників еритроцитарної системи крові. При вивченні показників, що формують мікроклімат встановлено, що усі його компоненти були в межах встановлених гігієнічних норм. Аналізуючи раціон для корів, то слід констатувати, що він не був збалансованим. Відповідно, тварини були забезпечені обмінною енергією на 121 %, кормовими одиницями – на 108,1 %, перетравним протеїном – на 115,02 %, також було перевищення у потребі клітковиною, кальцієм, фосфором та незначно каротином, тоді як цукром тварини були забезпечені лише на 70,03 %. Крім того встановлено, що тварини були забезпечені цинком на 80,21 %, йодом – 56,4 %, а кобальтом лише на 32,62 %, тоді як манганом – на 112,06 %. Кількість еритроцитів крові дослідних тварин у пасовищний період становить 5,48 Т/л, що є на рівні нижньої межі фізіологічної норми і перевищує її лише на 0,34 Т/л. Щодо концентрації гемоглобіну, то даний показник становив 109,89 г/л, що є в межах фізіологічних величин. При референтному значенні 35 одиниць, значення гематокриту великої рогатої худоби становило 32,1 одиниць. На початку стійлового періоду кількість еритроцитів збільшилася на 0,82 Т/л, тоді як концентрація гемоглобіну знизилася з 110,21 г/л до 104,90 г/л. Показник гематокритної величини зменшився на 0,55 од. порівняно з пасовищним періодом утримання. В кінці стійлового періоду утримання кількість еритроцитів була меншою на 0,92 Т/л порівняно з попереднім періодом і на 0,12 Т/л меншою в порівняні з пасовищним періодом. Що стосується концентрації гемоглобіну, то цей показник продовжував знижуватися до нижньої межі фізіологічної норми і становив 91,24 г/л. Показник гематокриту залишався меншим за нижню межу фізіологічної норми і становив 31,65 одиниці. Отже, на показники еритроцитарної системи крові впливають різні чинники, зокрема сезонний та технологічний. Відповідно варто здійснювати систематичну диспансеризацію поголів’я для виявлення патологічних змін в організмі з метою їх профілактики
ВПЛИВ ЛІПОІНТЕРСИЛУ ТА КЛОЗАВЕРМУ А НА ПРОЦЕСИ ПЕРОКСИДНОГО ОКИСНЕННЯ ЛІПІДІВ В ОРГАНІЗМІ КОРІВ ЗА ФАСЦІОЛЬОЗУ
No full textФасціольоз, як один із небезпечних гельмінтозів, завдає значних економічних збитків господарствам. За цих умов знижується молочна продуктивність корів та прирости маси тіла молодняку. Проявляється негативний вплив на репродукцію стада. Важливою проблемою є розвиток резистентності збудників фасціольозу до антигельмінтиків. Це підтверджує актуальність вивчення різних схем лікування та, зокрема, комплексної терапії тварин за цієї інвазії. Метою роботи було дослідити вплив клозаверму А та ліпоінтерсилу на рівень продуктів пероксидного окиснення ліпідів в організмі корів за експериментального фасціольозу. Для дослідів було відібрано 15 корів 4–5-річного віку, чорно-рябої породи, з яких сформовано 3 групи, по п’ять тварин у кожній. Тварини контрольної групи (К) були експериментально заражені адолескаріями. Коровам першої дослідної групи (Д1) за експериментального фасціольозу внутрішньом’язово вводили клозаверм А у дозі 0,5 мл препарату на 10 кг маси тіла тварини. Тваринам другої дослідної групи (Д2), за експериментального фасціольозу внутрішньом’язово вводили клозаверм А у дозі 0,5 мл препарату на 10 кг маси тіла тварини та ліпоінтерсил у дозі 6 мл препарату на тварину. На основі проведених досліджень встановлено, що за експериментального фасціольозу у крові корів контрольної групи посилюються процеси пероксидного окиснення ліпідів, на що вказує підвищений рівень як гідроперекисів ліпідів, так і ТБК-активних продуктів. Після застосування клозаверму А для лікування корів за експериментального фасціольозу встановлено зниження інтенсивності процесів пероксидного окиснення ліпідів, так на 14 добу досліду встановлено зниження рівня гідроперекисів ліпідів на 11,5 %, рівня ТБК-активних продуктів відповідно на 9,1 % відносно контрольної групи. У подальшому рівень продуктів пероксидного окиснення ліпідів у крові першої дослідної групи продовжував знижуватися і на 28 добу досліду рівень гідроперекисів ліпідів становив 2,09 ± 0,05 од.Е/мл, ТБК-активних продуктів 6,06 ± 0,13 нмоль/мл, тоді як у контрольної групи дані показники становили відповідно 2,64 ± 0,04 од.Е/мл та 7,14 ± 0,11 нмоль/мл. У другої дослідної групи тварин встановлено вірогідне зниження проміжних та кінцевих продуктів пероксидного окиснення ліпідів у їх крові порівняно з першою дослідною групою. Застосування дослідним коровам ліпоінтерсилу дозволило значно зменшити інтенсивність процесів пероксидного окиснення ліпідів в їх організмі. Вірогідне зниження рівня гідроперекисів ліпідів та ТБК-активних продуктів виявляли вже з 7 доби досліду, де порівняно з контрольною групою вони знизилися на 16,2 і 6,5 % відповідно. На 14 добу досліду встановлено зниження рівня гідроперекисів ліпідів та ТБК-активних продуктів до 1,92 ± 0,04 од.Е/мл і 5,87 ± 0,16 нмоль/мл. На 21 добу досліду у крові корів другої дослідної групи встановлено зниження рівня гідроперекисів ліпідів на 27 % та рівня ТБК-активних продуктів – на 16,2 % відносно контролю. На 28 добу досліду рівень гідроперекисів ліпідів і ТБК-активних продуктів доходив до фізіологічних величин. Отримані дані вказують на те, що за впливу клозаверму А та ліпоінтерсилу в організмі дослідних корів за експериментального фасціольозу відбувається нормалізація окисно-відновних процесів та знижується рівень продуктів пероксидного окиснення ліпідів і як наслідок, інтоксикація організму.Фасціольоз, як один із небезпечних гельмінтозів, завдає значних економічних збитків господарствам. За цих умов знижується молочна продуктивність корів та прирости маси тіла молодняку. Проявляється негативний вплив на репродукцію стада. Важливою проблемою є розвиток резистентності збудників фасціольозу до антигельмінтиків. Це підтверджує актуальність вивчення різних схем лікування та, зокрема, комплексної терапії тварин за цієї інвазії. Метою роботи було дослідити вплив клозаверму А та ліпоінтерсилу на рівень продуктів пероксидного окиснення ліпідів в організмі корів за експериментального фасціольозу. Для дослідів було відібрано 15 корів 4–5-річного віку, чорно-рябої породи, з яких сформовано 3 групи, по п’ять тварин у кожній. Тварини контрольної групи (К) були експериментально заражені адолескаріями. Коровам першої дослідної групи (Д1) за експериментального фасціольозу внутрішньом’язово вводили клозаверм А у дозі 0,5 мл препарату на 10 кг маси тіла тварини. Тваринам другої дослідної групи (Д2), за експериментального фасціольозу внутрішньом’язово вводили клозаверм А у дозі 0,5 мл препарату на 10 кг маси тіла тварини та ліпоінтерсил у дозі 6 мл препарату на тварину. На основі проведених досліджень встановлено, що за експериментального фасціольозу у крові корів контрольної групи посилюються процеси пероксидного окиснення ліпідів, на що вказує підвищений рівень як гідроперекисів ліпідів, так і ТБК-активних продуктів. Після застосування клозаверму А для лікування корів за експериментального фасціольозу встановлено зниження інтенсивності процесів пероксидного окиснення ліпідів, так на 14 добу досліду встановлено зниження рівня гідроперекисів ліпідів на 11,5 %, рівня ТБК-активних продуктів відповідно на 9,1 % відносно контрольної групи. У подальшому рівень продуктів пероксидного окиснення ліпідів у крові першої дослідної групи продовжував знижуватися і на 28 добу досліду рівень гідроперекисів ліпідів становив 2,09 ± 0,05 од.Е/мл, ТБК-активних продуктів 6,06 ± 0,13 нмоль/мл, тоді як у контрольної групи дані показники становили відповідно 2,64 ± 0,04 од.Е/мл та 7,14 ± 0,11 нмоль/мл. У другої дослідної групи тварин встановлено вірогідне зниження проміжних та кінцевих продуктів пероксидного окиснення ліпідів у їх крові порівняно з першою дослідною групою. Застосування дослідним коровам ліпоінтерсилу дозволило значно зменшити інтенсивність процесів пероксидного окиснення ліпідів в їх організмі. Вірогідне зниження рівня гідроперекисів ліпідів та ТБК-активних продуктів виявляли вже з 7 доби досліду, де порівняно з контрольною групою вони знизилися на 16,2 і 6,5 % відповідно. На 14 добу досліду встановлено зниження рівня гідроперекисів ліпідів та ТБК-активних продуктів до 1,92 ± 0,04 од.Е/мл і 5,87 ± 0,16 нмоль/мл. На 21 добу досліду у крові корів другої дослідної групи встановлено зниження рівня гідроперекисів ліпідів на 27 % та рівня ТБК-активних продуктів – на 16,2 % відносно контролю. На 28 добу досліду рівень гідроперекисів ліпідів і ТБК-активних продуктів доходив до фізіологічних величин. Отримані дані вказують на те, що за впливу клозаверму А та ліпоінтерсилу в організмі дослідних корів за експериментального фасціольозу відбувається нормалізація окисно-відновних процесів та знижується рівень продуктів пероксидного окиснення ліпідів і як наслідок, інтоксикація організму