Kyivan Academy (E-Journal) / Київська Академія
Not a member yet
101 research outputs found
Sort by
Історія Київської духовної академії крізь призму біографій її патронів, вихователів і вихованців
Get PDFA reviw of «Київська духовна академія в іменах: 1819–1924» (Том 1: А–К. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2015. — 740 с.: іл.; Том 2: Л–Я. — Там само, 2016. — 1004 с.: іл.).Останнім часом в Україні з’явилося чимало різноманітних довідкових видань. Очевидно, це зумовлено попитом на літературу такого жанру, а також накопиченням певної інтелектуальної маси знань. Українська історіографія теж поповнилася багатьма довідниками, однак серед них помітно вирізяється капітальна, справді наукова праця — двотомова енциклопедії «Київська духовна академія в іменах: 1819–1924» (Том 1: А–К. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2015. — 740 с.: іл.; Том 2: Л–Я. — Там само, 2016. — 1004 с.: іл.). Як відомо, серед проблем/лакун історичної науки, що їх дослідники мали прискореними темпами надолужувати/вивчати в присмерку радянського часу та на світанку сучасної України, опинилася духовна освіта. Причини цієї прикрої обставини зрозумілі, хоч до початку ХХ ст. такий історико-церковний напрям студіювали досить успішно, насамперед у середовищі Київської духовної академії. Сьогодні флагманом історії духовної освіти є Національний університет «Києво-Могилянська академія», де було відновлено могилянські інтелектуальні традиції. Тому закономірно, що праця, про яку піде мова, з’явилася саме тут
Недільський, Анатолій. Триста двадцять дев’ять рідкісних стародруків краєзнавчої бібліотеки Анатолія Недільського (Львів: Ліга-Прес, 2017), 100 с., іл.
Get PDFA review of Триста двадцять дев’ять рідкісних стародруків краєзнавчої бібліотеки Анатолія Недільського. Недільський, Анатолій. (Львів: Ліга-Прес, 2017), 100 с., іл.2017-й рік ознаменовано виходом в Україні трьох каталогів переважно кириличних стародруків. Прикметно, що всі три не є «академічними» ані за характером описаних колекцій, ані за місцем роботи укладачів, ані за структурою опису, оскільки вони охоплюють не традиційні бібліотечні чи музейні фонди, а приватні або монастирські збірки. До таких каталогів належить і опис власної колекції директором львівської книгарні «Рідкісна книга» Анатолієм Недільським, опублікований невеликим накладом у 100 примірників. Варто додати, що ця книжка вирізняється ошатним оформленням, має тверду обкладинку та містить велику кількість якісних кольорових ілюстрацій, які візуально доповнюють бібліографічний опис
«Сεй сосудъ ко употреблεнію свящεныя води соωрудися...»: до характеристики ректорства Теодосія Ґуґуревича
No full textThe history of Kyiv-Mohyla Academy for the second part of the 17th century is insufficiently developed even for the specific facts available at present. Currently it is little known about the Kyivan professors and rectors of that time. The person of Rector Feodosiy Gugurevych (the 1680s) remains understudied. From the 1860s historians describe Feodosiy as an amoral monk who brought Collegium and Confraternal school monastery to the extreme poverty. A singular source for conclusions like these presents an adverse character suggested by Archbishop Feofan (Prokopovych) in his letter of 1736. The scope of Prokopovych’s statements raise doubts as unreliable. The engraving from the silver holy-water basin which was manufactured at the Confraternal monastery’s expense in 1686 during the time of Superior Gugurevych and is currently exposed at the National museum of history of Ukraine strengthens doubts about discourtesy of Prokopovych’s conclusions. Examination of the engraving allows to say that there are no reasons to make an inference about the extreme poverty of the monastery and College. Then this inference helps both to evaluate critically Prokopovych’s negative characteristics of the school leaders and to analyze the reasons of Archbishop’s intents to say about Gugurevych like this.Історія Києво-Могилянської академії другої половини XVII ст. інколи залишається небагатою навіть на конкретні факти щодо професорів та ректорів того часу. Одна із таких маловивчених постатей — ректор Теодосій Ґуґуревич (1680-і рр.). Ще від 1860-х рр. історики надають Теодосію нищівні характеристики, вказуючи на його нібито аморальність та доведення навчального закладу і Братського монастиря до цілковитого зубожіння. Єдине джерело таких висновків — незадовільна характеристика з листа єпископа Теофана (Прокоповича), написаного аж 1736 р. Ціла низка Прокоповичевих тверджень викликають сумнів щодо їхньої достовірності. А підсилює підозру у некоректності висновків Теофана напис на срібній водосвятній чаші, виготовленій коштом Братського монастиря за ігументсва там Ґуґуревича. Аналіз гравіювання вказує, що немає підстав вести мову про цілковиту убогість обителі, при якій діяв Могилянський колегіум. Такий висновок дає змогу не лише критично оцінити негативні характеристики Прокоповича керівництву колегіуму, а й поміркувати про причини, що підштовхнули архиєпископа до нищівної критики
У пошуках «партнера», або як Олицька школа стала філією Замойської академії
Get PDFThis article analyzes the circumstances of creation of the seminary in Olyka in the context of intentions of the people involved in its organisation. It presents the state of church education in Lutsk from the late 16 th century to the 1630s and the reasons of founding the seminary exactly in the private town of Olyka rather than in Lutsk. From this perspective, special attention is paid to the Jesuit presence in Lutsk, especially to the activity of Jesuit College. In addition, the article considers a legal status of the College of Olyka functioning and the type of its organisation. The article focuses on the “double” status of the institution and how later this allowed the College of Olyka to adapt to the lack of the teaching staff. Special attention is focused on the causes and circumstances of incorporation of the College of Olyka as an academic campus within the Zamoyskyi Academy in 1637. According to the funding statute of 1638, the article presents the nature of the interaction between the College of Olyka and Zamoyskyi Academy, which was kept at least up to the end of the 1670s but was refined according to visitation acts.У статті аналізується заснування Олицької семінарії/колегіуму в контексті намірів людей, що були до цього причетні. Зокрема, обговорено стан церковної освіти в Луцькій католицькій дієцезії кінця XVI — першої третини ст. та гіпотетичні причини закладення семінарії не в Луцьку, а в Олиці, малому приватному містечку Радзивилів. Під цим кутом зору розглянуто заходи зі створення нового навчального закладу його ініціатора, олицького препозита Францишека Ксаверія Заєрського, а також підтримку цієї ініціативи тогочасним власником Олики князем Альбрехтом Радзивилом. Висунуто припущення, що Олику було обрано місцем заснування нової школи, з одного боку, з метою «підготовки кадрів» (управлінських і церковних) для Олицької ординації Радзвилів, а з другого — аби уникнути конкуренції із Луцьким єзуїтським колегіумом. Проаналізовано організаційні засади функціонування Олицької школи як навчального закладу з «подвійним» — церковним і світським — статусом; окрему увагу зосереджено на причинах та обставинах перетворення Олицької школи у 1637 р. на академічну колонію Замойської академії та представлено характер взаємодії між олицьким осередком і Академією
Haeretici prohibiti: заборонені книги у бібліотеці єзуїтського колегіуму в Перемишлі (за матеріалами інвентаря 1774 р.)
No full textThe article discusses the thematic cluster of the books prohibited at the Jesuit College in Przemysl. The prohibited books were identified and analyzed according to the hand-written inventory of the library, which was compiled in 1774 by Stanislav Khmeliovski after the order was dissolved. The total number of books in the library is 6985. The “Haeretici prohibiti” cluster includes 137 books, 102 of which were identified. All the prohibited books at the Jesuit Сollege were divided into five subgroups: 1) books of Renaissance authors; 2) books of Protestant authors; 3) books of Orthodox authors; 4) books on occultism, magic and demonology; 5) “Books of Secrets”. The first subgroup includes books of Erasmus of Rotterdam and Niccolò Machiavelli; the second one includes books of the protestant authors (Jan Hus, Martin Luther, Philipp Melanchthon, John Calvin, Theodore Beza, Jan Crell and others); the third group consists of books of Lazar Baranovych and Ioanykii Galiatovskyi; the forth one includes works of Martin Delrio, Bartolomeo Spina, Nicholas Rémy and others; the fifth contains books of Giambattista della Porta and Johannes Jacob Wecker. Reproduction of the list of the books prohibited at the Jesuit College in Przemysl provides an opportunity to research the intellectual interests of clergy and the books that were used by Jesuits in the discussions with representatives of other denominations.Статтю присвячено перелікові книг, заборонених для доступу у бібліотеці колегіуму Товариства Ісуса у Перемишлі. Ідентифікацію та аналіз цієї літератури здійснено на основі рукописного інвентаря бібліотеки, що його уклав у 1774 р., після ліквідації Товариства Ісуса, Станіслав Хмельовський. Загальна кількість книг Перемишльської бібліотеки охоплювала 6985 позицій, а до групи «haereteci prohibiti» було внесено 137 видань, з яких вдалося ідентифікувати 102. У статті ці праці умовно поділено на п’ять підгруп: 1) твори ренесансних гуманістів, 2) протестантські автори, 3) православні автори, 4) книги з окультизму, магії та демонології, 5) «книги таємниць». До першої підгрупи увійшли твори Еразма Ротердамського та Ніколо Мак’явелі, до другої — праці протестантських мислителів (Ян Гус, Мартін Лютер, Філіп Меланхтон, Жан Кальвін, Теодор Беза, Ян Крель та інші), до третьої — трактати Лазаря Барановича та Йоаникія Ґалятовського, до четвертої — книжки Мартіна Дельріо, Бартоломео Спіни, Ніколя Ремі та ін., до п’ятої — твори Джамбатісти делла Порта та Йогана Якоба Веккера. Реконструкція переліку заборонених книг у бібліотеці Перемишльського колегіуму дає змогу детальніше пізнати інтелектуальні запити духовенства, а також дослідити, які тексти єзуїти могли використовувати для полеміки з іновірцями
Історичні студії у Львівській єзуїтській академії (1661–1773)
Get PDFThe article traces a lengthy process of gradual introduction of historical studies to the schooling model of the Society of Jesus as exemplified by Lviv Jesuit Collegium. This model, formalized by the educational statute «Ratio Studiorum» of 1599, which remained unchanged until the Society was liquidated, did not formally provide for teaching history as a separate discipline, although pupils obtained certain information about the past during the entire course of studies. In the first half of the 17th century it was only classical authors who served as a source of such knowledge — their texts were used as samples for studying Latin and rhetoric, and as a well for acquiring «eruditio». However, since «Ratio Studiorum» did not explicitly forbid using the texts of new historiography, teachers could take the initiative to provide the youth with a wider scope of knowledge. A bibliographical encyclopedia by Antonio Possevino has played a particularly big role in spreading such «teaching liberalism» (І ed.: Rome, 1593), when it was recommended to supplement the lectures with the works of «new» authors. It is also worth mentioning the first textbook in history for the Jesuit schools by Orazio Torsellino (І ed.: Rome, 1598). In Lviv, a changing attitude towards history was exemplified by the first works of Collegium professors Maciej Wielewicz and Jan Zuchowicz in 1660s which described current events of those days. It was then that under the public pressure the courses in rhetoric started to teach political discourse focusing on the knowledge important for this genre: genealogy, heraldry, historical geography, and the history of law and «the national past». These innovations continued in late 17th — middle of 18th centuries in a number of works of Lviv professors who used the Western textbooks in history (the article analyzes this in detail). Thus, introduction of history as a separate branch of studies in Lviv since 1739 became a logical follow-up of the changes which had been accumulating for a long time.У статті на прикладі Львівського єзуїтського колегіуму простежено тривалий процес поступового запровадження історичних студій до моделі шкільництва Товариства Ісуса. Ця модель, закріплена незмінним до ліквідації Товариства освітнім статутом 1599 р. «Ratio Studiorum», формально не передбачала викладання історії як самостійної дисципліни, однак певні знання про минуле учні отримували впродовж усього курсу навчання. У першій половині XVII ст. джерелом таких знань були тільки античні автори, чиї тексти слугували за взірець при вивченні латинської мови й риторики, а також за криницю набуття «eruditio». Разом з тим, оскільки в «Ratio Studiorum» не було прямих заборон щодо використання творів нової історіографії, викладачі могли проявляти власну ініціативу, аби давати молоді ширше коло знань. Зокрема, велику роль у поширенні такої «свободи викладання» зіграли бібліографічний порадник Антоніо Поссевіно (І вид.: Рим, 1593), де вперше радилося доповнювати лекції працями «нових» авторів, а також перший підручник нової історії для єзуїтських шкіл Ораціо Торселіні (І вид.: Рим, 1598). У Львові промовистим доказом зміни ставлення до історії стали написані в 1660-х рр. перші праці професорів колегіуму Мацея Велевича та Яна Зуховича з описом актуальних подій. Тоді ж, під тиском запитів суспільства, у курсах риторики стали виопуклювати політичне ораторство — з акцентом на необхідних у тогочасному його жанрі знаннях генеалогії, геральдики, історичної географії, історії права та «національного минулого». Ці новації знайшли продовження упродовж кінця XVII — середини XVIII ст. у низці праць львівських професорів та в уживанні ними західних підручників історії (у статті те й те детально розглянуто). У такий спосіб запровадження у Львові з 1739 р. історії як окремої ділянки студій стало логічним підсумуванням перемін, що поступово нагромаджувалися
Києво-Могилянський аристотелізм у контексті другої схоластики
No full textoai:ojs.journals.uran.ua:article/120052The article investigates how Kyiv-Mohyla philosophical courses of the 17th and 18th centuries related to Aristotelianism. The author sets several criteria according to which it is possible to assess this relation. There are two main sets of such criteria: subjective and objective. By subjective criteria, the Kyiv-Mohyla professors distinctively called their philosophy Aristotelian, peripatetic, or ad mentem Aristotelis. By objective criteria, there are many Aristotelian elements in the content of the courses as well as in their structure. So, two parts of the philosophical course, Logica and Physica, were structured in the traditional order of Aristotle’s books. All the main concepts (ens, essentia, and existentia; actus and potentia; materia and forma; four causes; ten categories, etc.) used by the Kyiv-Mohyla professors could be traced back to Aristotle. The article argues that the Aristotelian elements came to Kyiv-Mohyla curriculum through scholastic philosophy, especially from Jesuit philosophical courses of that time. However, in some cases, like the philosophical course of Theophan Prokopovych, a more thorough familiarity with works by Aristotle is obvious.У статті досліджується стосунок києво-могилянських філософських курсів XVII–XVIIІ ст. до аристотелівської традиції. Спочатку виставлено критерії, за якими його можна оцінити. Виділено два основних типи критеріїв: суб’єктивні і об’єктивні. Відповідно до перших, могилянці чітко визначали свою філософію як аристотелівську, перипатетичну або ad mentem Aristotelis. Є багато аристотелівських елементів в змісті та в структурі курсів, що задовольняють об’єктивні критерії. Так, логіка і фізика структуровані відповідно до традиційного порядку книг Аристотеля з цієї тематики. Всі основні концепти (ens, essentia і existentia; actus і potentia; materia і forma; чотири причини; 10 категорій тощо), на які спираються могилянські професори, походять від Аристотеля. У статті доводиться, що аристотелівські елементи прийшли в могилянські курси через схоластичну традицію, насамперед з єзуїтських філософських курсів того часу. Однак в окремих випадках, як-от лекціях Теофана Прокоповича, можна помітити глибшу обізнаність з творами Аристотеля
Від «додаткових класів» до «народного училища». Світський освітній заклад у Харкові 1775–1789 рр.
Get PDFHistory and beginning of the secular schools, the beginnings of a new, secular education is one of the leading topics for this research. The emergence of the «additional classes» in 1768 was one of the first attempts in the secular educational establishment on the territory of Eastern Ukraine. From its beginning it depended on the civil power and had a broad range of subjects and an orphanage house. Special attention was paid to studying foreign languages and the basics of arithmetic and architecture. However, in the second half of the 1770s the school started to bear military characteristics. It was promoted by Headmaster Ivan Kolbek. In spite of these processes, the school retained the «classes» of drawing and singing, its structure and principles of operation. Unlike many other secular schools, the school remained, despite administrative reforms and changes in the management of the province. The school educated the future local officials. Kharkiv school also maintained vital contacts with Kharkiv Collegium, complementing the seminary by the presence of secular disciplines. The school had already had some experience and material provision before the imperial educational reform of 1782-1790.At the end of the 1780s, thanks to the school and collegium, Kharkiv was a leading educational center in the region, which to a certain extent predetermined the future opening of the University in the city.Історія виникнення світських навчальних закладів, поява нової, світської освіти потребує детального дослідження. Створення у Харкові «додаткових класів» 1768 р. — одна з перших спроб на шляху до світської школи на Слобожанщині. Від початку вона залежала від світської влади і мала широку палітру предметів, утримувала сиротинець. Однак протягом другої половини 1770-х рр. заклад набув і мілітарних рис, чому сприяв директор Іван Колбек, хоча й зберіг «класи» малювання та співів, власну структуру, принципи функціонування та матеріальне забезпечення. На відміну від багатьох інших світських навчальних осередків, харківський продовжував діяти, незважаючи на адміністративні реформи та зміни в керуванні губернією. Це училище також підтримувало досить жваві зв’язки із Харківським колегіумом, доповнюючи його богословські дисципліни світськими. На кінець 1780-х рр. Харків, завдяки училищу і колегіуму, залишався провідним освітнім центром регіону, що певною мірою сприяло відкриттю згодом у цьому місті університету
Три мови, одне воєводство: письменність подільської шляхти у середині XVI століття
Get PDFThe article offers an analysis of handwritten notes of Podillia nobles in Tax Registry of 1563 and determines the level of literacy and language use among the nobility in the middle of the 16 th century. In the 16th century the nobility started to drift away from the traditional way of life connected to service in the military. They acquired new skills, including writing skills, which advanced their careers and led them to taking official positions. The development of legal proceedings and the need of wealthier nobles to do inventories of their assets created a demand for literate people. A legal requirement of personal acknowledgement of one’s assets generated a documented account of the nobility’s writing skills. Among 237 handwritten notes included in the Tax Registry of 1563 there were notes written in three languages: Latin, Polish, and Ruthenian in different combinations (sometimes the language of the note and the language of the signature were identical, other times they differed). Not always a noble could write a note himself or herself; in most cases the writing skills were elementary, not reaching beyond the ability to write one’s name and last name. The overwhelming majority of the notes were written in Latin and Polish, and only one note was written in Ruthenian. The shares of linguistic combinations of the notes and the signatures were the following: Lat-Lat – 57,54 %; Lat-no signature – 3,36 %; Lat-Pol – 5,04 %; Lat-Ruth – 1,68 %; Lat, Lat + Ruth – 1,26 %; Pol-Pol. – 15,12 %; Pol-no signature – 1,26 %; Pol-Lat – 1,26 %; Pol-Ruth – 0,42 %; Ruth-Ruth – 0,42 %. Wealthy and semi-wealthy nobles, officials of the land and castle courts, scriveners of the non-court castles (Skala, Zinkiv), officials, estate administrators, and private service scriveners of starostas and rich land owners, Catholic and Eastern Orthodox priests prevailed among the types of people who could write. One handwritten signature belonged to a woman taxpayer Anna Nadolska. The specifics of Podillia voivodeship was a modest number of literate people due to the low population numbers and a small share of nobility, as well as usage of three languages in writing: Latin as government language, Polish, and Ruthenian.У пропонованій статті зроблено аналіз власноручних розписок шляхти Подільського воєводства у поборовому реєстрі з 1563 року і з’ясовано, який був рівень письменності та якими мовами користувалися шляхтичі у середині XVI століття. У XVI столітті шляхта поступово почала відходити від традиційного способу життя — військової служби. Набуття нових навичок, серед яких і вміння писати, сприяло новим напрямкам кар’єри — посіданню різноманітних урядів. Розвиток судочинства та потреба заможній шляхті вести облік своїх маєтків, створили попит на осіб, що вміють писати. Законодавча вимога особисто посвідчити своє майно дає у руки дослідників унікальний документ щодо вміння шляхти писати. Серед 237 наявних у поборовому реєстрі розписок ми маємо справу з використанням трьох мов — латини, польської та руської у різних комбінаціях (де мова розписки і підпису може збігатися або ні). Не завжди шляхтич умів написати розписку власноручно, почасти його вміння писати було елементарним, а саме більш-менш вправно написати своєї ім’я та прізвище. Переважна більшість розписок написані латиною та польською, одна руською. Якщо представити наявні варіації мов, де на першому місці мова розписки, а на другому мова підпису, то у відсотках це виглядає так: лат., лат. — 57,54% випадків; лат., без підпису — 3,36%; лат., пол. — 5,04%; лат., рус. — 1,68%; лат., лат. + рус. — 1,26%; пол., пол. — 15,12%; пол., без підпису — 1,26%; пол., лат. — 1,26%; пол., рус. — 0,42%; рус., рус. — 0,42%. Серед осіб, що вміли писати переважали заможні та середньозаможні шляхтичі, урядники земського та ґродського судів, писарі неґродових замків (Скала, Зіньків), урядники, адміністратори маєтків та писарі неґродових старост та заможних землевласників, священики католицької та православної церкви. Один власноручний підпис залишила Анна Надольська, єдина жінка серед усіх платників побору. Специфікою Подільського воєдства була мала кількість осіб, що вміли писати, що пов’язано із загальною кількістю населення та шляхти зокрема, а також використання на письмі трьох мов — латини, як урядової, польської та руської
«Азъ, Іерей...»: «руская» мова метрычных кніг уніяцкіх цэркваў Вялікага Княства Літоўскага ў XVII–XVIII стагоддзях
No full textThe article deals with the use of the Ruthenian language in papers of the Uniate Church of the Grand Duchy of Lithuania in the 17–18th centuries.The research is based on the analysis of the content of hundreds of original parish registers of Uniate churches that are kept in the National Historical Archives of Belarus. The methods of analysis that permit to define the time and reasons for translation of concrete parish works into the Polish language have been devised by author. The collection of data obtained during the research gives a possibility to distinguish several imaginary regions of intensity of using the Ruthenian language. It also considers lexical and the orthographic features of the language in which parish registers were being kept, use of the Cyrillic and Latin script in writing the Ruthenian text.У статті проаналізовано використання «руської мови» у церковних метриках, що їх провадили священики Унійної Церкви на білоруських теренах Великого князівства Литовського упродовж XVII–XVIII століть. Дослідження здійснено на матеріалі 100 автентичних метричних книг унійних храмів, які зберігаються в Національному історичному архіві Білорусі. Застосування методики аналізу, розробленої самим автором, дозволило встановити час і причини переходу діловодства конкретної парафії на польську мову, а зіставлення отриманих у результаті дослідження даних дало змогу виділити кілька умовних регіонів із різною інтенсивністю використання «руської мови». Було розглянуто також лексичні та орфографічні особливості мови записів до метричних книг і випадки використання кириличної та латинської графіки для передачі «руського» тексту. Статтю доповнено мапою парафій із зазначеням мови уживаного тут діловодства, переліком священиків, які використовували «руську мову» в метричних записах, та відповідними ілюстраціями.