English and American Studies (E-Journal, Dnipro National University ) / Англістика та Американістика
Not a member yet
336 research outputs found
Sort by
ТЕОРІЯ МНОЖИННОГО ІНТЕЛЕКТУ: ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ВИКЛАДАННЯ ТА НАВЧАННЯ
Get PDFThe article touches on Multiple Intelligence approach as an innovative way to teach and learn English in the ESL classroom. A big focus is placed on the theoretical background and practical implementation of this approach. It is commonly believed that teaching English in modern environment needs a lot of re-thinking and re-framing. This is supposed to go beyond the frames of the language only and address various learners’ needs. It implies keeping in mind different abilities, or intelligences, learners have and how they can be targeted in the ESL classroom. The founders of Multiple Intelligence approach introduced eight main types of intelligence, each of which, though possibly being pretty far from pure linguistic ones, can be integrated into an English lesson at the modern stage of school education. Each type of intelligence is described and supported by appropriate examples of possible ways to integrate it into teaching and learning English. Thus, there is a need to explore, analyze and define the strategies for implementing Multiple Intelligence approach into modern secondary education. Alongside being a powerful innovative tool for teaching English, this approach has proved to be mind-expanding not only for students, but also for teachers, as it requires new patterns of thinking and lesson planning. A profound understanding of how this theory work may make an invaluable contribution into modern English teaching and significantly diversify English language activities, opening students with various types of intelligence more and more ways to academic excellence and life success.В статье рассматривается теория множественного интеллекта как инновационный способ преподавания и изучения английского языка как иностранного. Большое внимание уделяется теоретическим основам и практическому применению этой теории. Принято считать, что преподавание английского языка на современном этапе требует существенного переосмысления. Необходимо выйти за рамки только языка как такового и удовлетворять разнообразные потребности учащихся. Это подразумевает учет разных особенностей, или интеллектов, свойственных учащихся и того, как их можно развивать на уроках английского языка как иностранного. Основатели теории множественного интеллекта предложили восемь основным типов интеллекта, каждый из которых, хотя и может быть весьма далеким от сугубо лингвистических, может быть интегрирован в изучение английского языка на современном этапе школьного образования. Каждый тип интеллекта описывается и подтверждается соответствующими примерами возможных путей его интеграции в преподавание и изучение английского языка. Таким образом, есть необходимость в исследовании, анализе и определении стратегий внедрения теории множественного интеллекта в программу среднего образования. Будучи мощным инструментом в инновационном преподавании английского, данная теория является ресурсом, который значительно расширяет сознание не только учащихся, но и учителей, ибо он требует нового способа мышления и планирования уроков. Глубокое понимание того, как работает эта теория, может внести неоценимый вклад в современное преподавание английского языка и существенно разнообразить уроки английского, открывая учащимся с разными типами интеллекта все больше путей к академической успешности и жизненного успеха.У статті розглядається теорія множинного інтелекту як інноваційний спосіб викладання та вивчення англійської мови як іноземної. Велику увагу приділено теоретичним засадам і практичному впровадженню цієї теорії. Прийнято вважати, що викладання англійської на сучасному етапі потребує багато переосмислення. Необхідно вийти за межі лише мови як такої та задовольняти різноманітні потреби учнів. Це передбачає врахування різних здібностей, або інтелектів, властивих учням і того, як їх можна розвивати на уроках англійської мови як іноземної. Засновники теорії множинного інтелекту запропонували вісім основних типів інтелекту, кожен з яких, хоча й може бути дуже далеким від суто лінгвістичних, може бути інтегрованим у вивчення англійської мови на сучасному етапі шкільної освіти. Кожен тип інтелекту описується та підтверджується відповідними прикладами можливих шляхів його інтеграції у викладання та вивчення англійської мови. Отже, є необхідність у дослідженні, аналізі та визначенні стратегій упровадження теорії множинного інтелекту в програму середньої освіти. Ця теорія не лише є потужнім інструментом у інноваційному викладанні англійської, але й ресурсом, який значно розширює свідомість не лише учнів, але й учителів, адже він вимагає нового способу мислення та планування уроків. Глибоке розуміння того, як працює ця теорія, може зробити безцінний внесок у сучасне викладання англійської мови та значно розмаїтити уроки англійської мови, відкриваючи учням із різними типами інтелекту все більше шляхів до академічної успішності та життєвого успіху
ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ОПОВІДАННЯ Е. СЕТОНА-ТОМПСОНА «БІОГРАФІЯ СРІБНОГО ЛИСА; АБО ДОМІНО РЕЙНАРД З ГОЛДОР ТАУН» М. К. ЧУКОВСЬКИМ
Get PDFThe role of Ernest Seton-Thompson as a writer who started the genre of animal shortstory and his contribution into the national Canadian literature are discussed in the article. Peculiar features of animal-personages from his short-stories which are close to people were singled out. The peculiarities of the literary translation which aim is to reflect ideas, feelings transforming the author’s images with the help of another language material, the main features that make it different from a classical one were stated. Contemporary scholars who scrutinize this aspect in modern translation studies were found out. The differences between the original text of E.Seton-Thompson’s short-story “The biography of a Silver Fox; or Domino Reynard of Goldour Тown” and the text of translation and its translation by М.Chukovsky were analyzed in the given article. The translation can be called adequate as some change of content and form of the original text by means of the target language did not impact into general perception of the short-story in its translation. The translator conveys the author’s ideas provoking reader‘s reaction to the story. М. Chukovsky preserved its content, the system of images and the author’s style and plot identity of the original text. Peculiarities of his translation, main grammar and lexical transformations used in the translation were marked.Была сформулирована роль Э. Сетона-Томпсона как родоначальника жанра анималистического рассказа и его вклад в развитие национальной канадской литератури. Были обозначены характерные черты героев его рассказов: животных, приближенных к людям. Определены особенности литературного перевода, цель которого отобразить идеи, ощущения, трансформируя образы автора с помощью материала другого языка, выяснено кто среди современных исследователей занимается изучением данного аспекта в современном переводоведении. Также было установлено отличие между оригинальным текстом рассказа Э. Сетона-Томпсона и его переводом М. Чуковского; перевод признан адекватным: частичное изменение текста оригинала при помощи приемов языка перевода не повлияло на общее восприятие текста произведения. Были выделены особенности перевода М. Чуковского, грамматические и лексические приемы, использованные при переводе.Визначено роль Е. Сетона-Томпсона як засновника жанру анімалістичного оповідання та зазначено його внесок у розвиток національної канадської літератури. Було виокремлено характерні риси героїв його оповідань: тварин, які наближені до людей. Визначено особливості літературного перекладу, що має на меті відтворити ідеї, відчуття, трансформуючи образи автора за допомогою матеріалу іншої мови, з’ясовано хто серед сучасних дослідників займається вивченням цього аспекту в сучасному перекладознавстві. Також було зазначено розбіжності між оригінальним текстом оповідання Е. Сетона-Томпсона “The biography of a Silver Fox; or Domino Reynard of Goldour Тown” та його перекладом М. Чуковського, було визнано переклад адекватним: часткова зміна тексту оригіналу засобами мови перекладу невплинуло на загальне сприйняття твору. М. Чуковський відтворив думки автора, зберіг зміст, систему образів та стиль автора, сюжетну своєрідність оригінального тексту. Визначено особливості перекладу М. Чуковського, граматичні та лексичні трансформації, використані при перекладі
ЗОБРАЖЕННЯ ТІЛА В ПОЕЗІЇ ЕНН СЕКСТОН, СІЛЬВІЇ ПЛАТ, ЕДРІЕНН РІЧ
Get PDFThe research is an attempt to analyze female body images in the poetry by Anne Sexton, Sylvia Plath and Adrienne Rich. Special attention is paid to the concept of women’s writing, modern theories of corporeality, sexuality and the problems of the body and the language, which have been considered as major features of women’s poetry in the second half of the 20th century. The theoretical background of the article is based on the works of Hélène Cixous, Luce Irigaray, Julia Kristeva, Jane Gallop, Alicia Ostriker, Christina Britzolakis, Jacqueline Rose, in which they defined the concepts of women's writing and language, women's subject, bodiness and corporality. The article analyzes a number of related issues: firstly, it determines how well-known theories of women's writing are consistent with the peculiarities of the female experience and its realization in a poetic text, especially on the level of the themes and motifs; secondly, it studies how the female body images are expressed in the poetry by Anne Sexton, Sylvia Plath and Adrienne Rich, what are the similarities between their corporeal imagery and what are the differences. The article analyses modern feminist works as well as gender studies.Рассмотрены образы женского тела в поэзии Энн Секстон, Сильвии Плат и Эдриенн Рич. Особенное внимание уделено проблемам женского письма и вопросам телесности, сексуальности и языка как характерным чертам женской поэзии второй половины ХХ века.Теоретической базой статьи стали работы Е. Сиксу, Л. Иригаре, Ю. Кристевой, Дж. Геллоп, А. Острайкер, К. Бритзолакис, Ж. Роуз, которые дали возможность изучить и уточнить понятия женского письма и текста, женского субъекта и телесности. В статье рассмотрен целый ряд связанных между собой вопросов: во-первых, определено, как известные теории женского письма согласуются с особенностями женского опыта и реализуются в поэтическом тексте, особенно на уровне тематики и проблематики; во-вторых, рассмотрено, как выражаются образы женского тела в стихотворениях Э. Секстон, С. Плат и Э. Рич, в чем их схожесть, а в чем отличие. Проанализированы современные работы феминистической теории и наработки в русле гендерных исследований.Досліджено образи жіночого тіла в поезії Енн Секстон, Сильвії Плат та Едріенн Річ. Особливу увагу приділено проблемам жіночого письма та питанням тілесності, сексуальності та мови як характерним рисам жіночої поезії другої половини ХХ століття. Теоретичною базою розвідки стали роботи Е. Сіксу, Л. Іріґаре, Ю. Кристєвої, Дж. Ґеллоп, А. Острайкер, К. Брітзолакіс, Ж. Роуз, які дали можливість визначитипоняття жіночого письма та тексту, жіночого суб’єкта та тілесності. Проаналізовано цілу низку пов’язаних між собою питань: по-перше, визначено, як відомі теорії жіночого письма узгоджуються з особливостями жіночого досвіду та реалізуються в поетичному тексті, особливо на рівні тематики та проблематики; по-друге, обговорено, як зображується жіноче тіло в поезії Е. Секстон, С. Плат та Е. Річ, учому зображення образу тіла у трьох авторок є схожим, а у чому різниться. Вивчаено проблему тілесності як способу жіночої самореалізації, вивчено художні засоби, які використані американськими поетесами для зображення жіночого тіла в їх поезіях. В роботі розглянуто сучасні роботи феміністичних студій та напрацювання у руслі ґендерних досліджень
СИМВОЛИКА ЦВЕТОВ В ПОЭЗИИ С. Т. КОЛЬРИДЖА И СРЕДСТВА ЕЕ ВОССОЗДАНИЯ В ПЕРЕВОДЕ
Get PDFЗдійснено спробу аналізу сучасних теоретичних поглядів на концепт «колір». У науках гуманітарного напрямку колір прийнято трактувати як «силу», яку можна використовувати. Було доведено, що, усвідомлюючи цей факт або підсвідомо, письменник «розфарбовує» грані буття, деталізуючи, вдосконалюючи, поглиблюючи його. Він залучає читача і не відпускає доти, поки твір не буде прочитано і, можливо, розтлумачено. Дослідженню поняття «колір» та його ролі у створенні образності в англійській, російській та французькій літературах присвячено чимало робіт. Було виявлено, що колір сприймається кожною людиною індивідуально, на підсвідомому рівні, і у кожного він буде викликати свої певні специфічні зміни у психічному світі, інтерпретація яких породжує колірні асоціації і символи, інакше кажучи враження від кольору. Досліджено роль кольорів у створенні образності поезії С. Т. Кольріджа. Окреслений напрямок висвітлено на тлі компаративного аналізу оригінальної поезії та її перекладів російською і французькою мовами. На матеріалі репрезентативного зразка «The Rime of the Ancient Mariner» та його перекладів (М. С. Гумільов, «Поэма о старом моряке»; Огюст Барб’єр, «La Complainte du vieux marin») з’ясовано, що колірна лексика, використана автором оригінального твору та його перекладачами, є дуже неоднорідною. Таким чином, виявляється, що застосування символіки кольоративів у художніх текстах допомагає автору наповнити їх допоміжними смислами та образами.The article deals with the research of the theoretical views on the COLOR concept. In the sciences of a humanitarian field, the color is interpreted as an applicable «force». Realizing this fact or not (read: on a purely subconscious level), it was proved that the writer «paints» the facets of life detailing, improving and deepening them. The author attracts the reader’s attention and does not let it go until the work has been read and, possibly, interpreted. Many researches have been devoted to the study of COLOR concept and its ability to create imagery in the English, Russian and French literature. It was discovered that the color is perceived by each person individually that’s why for everyone it will cause some certain specific changes in the psychic world, the interpretation of which gives rise to color associations and symbols, in other words, the impressions from color. The role of colors in the creation of imagery in the S.T. Coleridge’s poetry «The Rime of the Ancient Mariner» was investigated. By comparing original poetry with its translations in Russian and French languages, the scientific understanding of the possibilities of linguistic means in the matter of the original text reconstruction has been formed. Russian translation by N.S. Gumilev and French translation by Auguste Barbier have demonstrated that color’s lexis, used by the author and translators, is very heterogeneous. Thus, it turned out that the use of color symbolism in artistic texts helped the author to fill them with the additional meanings and images.Предпринята попытка обобщения существующих теоретических взглядов на концепт «цвет». В науках гуманитарной направленности цвет принято интерпретировать как некую «силу», которую можно использовать. Было доказано, что писатель «окрашивает» грани бытия, детализируя, совершенствуя, углубляя их. Он вовлекает читателя в чтение и не отпускает до того момента, пока произведениене будет прочитано и, возможно, истолковано. Исследованиям понятию цвета и его роли в создании образности в английской, русской и французской литературах посвящено множество работ. Было выявлено, что цвет воспринимается человеком индивидуально, на подсознательном уровне, у каждого он будет вызывать определенные специфические изменения в психическом мире, интерпретация которых порождает цветовые ассоциации и символы, иначе говоря, впечатления от цвета. Изучается роль цветов в создании образности поэтического целого в оригинальном произведении С. Т. Кольриджа «The Rime of the Ancient Mariner». Путем сравнительного анализаоригинальной поэзии и её переводов на русский и французский языки формируется научное представление о возможностях языковых средств в вопросе воссоздания оригинального текста. Переводы оригинального текста на русский (Н. С. Гумилёв) и французский языки (Огюста Барбьер) продемонстрировали, что цветовая лексика, использованная автором и переводчиками, является очень неоднородной. Таким образом, оказывается, что употребление символики цвета в художественных текстах помогает автору наполнить их дополнительными смыслами и образами
СУТЬ РЕЧЕВОЙ ИНТЕНЦИИ КАК СТИМУЛА К РЕЧЕВОЙ РЕАКЦИИ
Get PDFРозглянуто лінгвістичну сутність мовленнєвого акту, яка в запропонованій статті зводиться до мовленнєвої інтенції і мовленнєвої реакції. У мінімальному мовленнєвому акті обов'язкові три його фізичні складові: 1) мовець; 2) його мова (текст); 3) той, хто слухає. Навряд чи абсолютно необхідною в мінімальному мовному акті слід вважати конкретизацію мовця і адресата (кожним з них може бути хто завгодно зі своїми особливостями їх лінгвістичної свідомості і поведінки). Тема і предмет спілкування, а також ситуація, в якій спілкування здійснюється – це нелінгвістичні категорії з чітко не визначеною їх сутністю і непередбачуваною функціональною спрямованістю. Все інше можна, зробивши необхідні узагальнення, звести тільки до трьох обов'язкових компонентів мінімального мовленнєвого акту:1) мовленнєва інтенція, комунікативне завдання висловлювання, установка мовця незалежно від того, хто він і якою мовою говорить, на досягнення певної мети; 2) саме мовленнєвий твір як якийсь текст, те чи інше висловлювання (речення, фраза); 3) реакція слухача, в тому числі і вербальна. Лінгвістична інтенція здійснюється, як правило, в різних за метою висловлювання реченнях, і тут теж велика кількістьрізного роду суджень, концепцій, думок і термінів. Під комунікативним завданням висловлювання, як одним з найбільш важливих лінгвістично значущих параметрів речення як одиниці спілкування, розуміється не тільки мета комунікації, втілена в тексті певної структури і певного змісту, а й спосіб її реалізації, не тільки намір того, хто говорить, передати якусь інформацію або дізнатися відповідь на питання, а й засоби здійснення цього наміру (лексичний матеріал, побудова фрази, інтонація і т.п.). Поряд з терміном “комунікативне завдання висловлювання” в різного роду спеціалізованих і довідкових виданнях фігурує цілий ряд інших термінів, що позначають, по суті, те саме явище і утворюють свого роду синонімічний ряд з не завжди чітко встановленими його межами.The article deals with the consideration of the linguistic essence of the speech act, which in the proposed article reduces to the speech intention and the speech reaction. In the minimal speech act, three of its physical components are mandatory: 1) the speaker; 2) his speech (text); 3) the listener. It is hardly absolutely necessary in the minimal speech act to consider the concretization of the speaker and the addressee (each of them can be anyone with their own peculiarities of their linguistic consciousness and behavior). The subject of communication, as well as the situation in which communication is carried out, are not linguistic categories with their unclear essence and unpredictable functional orientation. Everything else can be done, by making the necessary generalizations, to reduce to only three compulsory components of the minimum speech act: 1) speech intention, the communicative task of the statement, the motivation of the speaker, regardless of who he and in what language speaks, to achieve a certain goal; 2) the speech itself as a kind of text, one or another statement (sentence, phrase); 3) the reaction of the listener, including verbal one. Linguistic intentions are usually carried out in different ways for the purpose of making sentences, and here are a large number of different kinds of judgments, concepts, thoughts and terms. Under the communicative task of the statement, as one of the most important linguistically significant sentence parameters as a unit of communication, is understood not only the purpose of communication, embodied in the text of a certain structure and certain content, but also the method of its implementation, not only the intention of the one who says to convey some information or find out the answer to the question, but also the means of implementing this intention (lexical material, construction phrases, intonation, etc.). Along with the term communicative task of utterance in various kinds of specialized and reference publications, there are a number of other terms that denote essentially the same phenomenon and form a kind of synonymous series with not always clearly established its limits.Рассмотрена лингвистическая сущность речевого акта, которая в предлагаемой статье сводится к речевой интенции и речевой реакции. В минимальном речевом акте обязательны три его физические составляющие: 1) говорящий; 2) его речь (текст) 3) слушающий. Вряд ли абсолютно необходимым в минимальном речевом акте следует считать конкретизацию говорящего и адресата (каждым из них может быть кто угодно со своими особенностями их лингвистического сознания и поведения). Тема и предмет общения, а также ситуация, в которой общение осуществляется – это нелингвистические категории с четко не определенной их сущностью и непредсказуемой функциональной направленностью. Все остальное можно, сделав необходимые обобщения, свести только к трем обязательным компонентам минимального речевого акта: 1) речевая интенция, коммуникативная задача высказывания, установка говорящего независимо от того, кто он и на каком языке говорит, на достижение определенной цели; 2) именно речевое произведение какнекий текст, то или иное высказывание (предложение, фраза); 3) реакция слушателя, в том числе и вербальная. Лингвистическая интенция осуществляется, как правило, в различных по цели высказывания предложениях, и здесь тоже большое количество разного рода суждений, концепций, мнений и терминов. Под коммуникативным заданием выражения, как одним из самых важных лингвистически значимых параметров предложения как единицы общения, понимается не только цель коммуникации, воплощенная в тексте определенной структуры и определенного содержания, но и способ ее реализации, не только намерение говорящего передатькакую-то информацию или узнать ответ на вопрос, но и способы осуществления этого намерения (лексический материал, построение фразы, интонация и т. п.). Наряду с термином “коммуникативное задание высказывания” в различного рода специализированных и справочных изданиях фигурирует целый ряд других терминов, обозначающих, по сути, то же явление и образующих своего рода синонимический ряд с не всегда четко установленными его пределами
ПРИЕМ ДВОЙНИЧЕСТВА КАК СРЕДСТВО ОТОБРАЖЕНИЯ ЗАПРЕТНЫХ ЖЕЛАНИЙ ПЕРСОНАЖЕЙ В АНГЛИЙСКОЙ ЛИТЕРАТУРЕ ВИКТОРИАНСКОГО ПЕРИОДА
Get PDFРозглянуто використання прийому двійництва в англійській художній літературі вікторіанського періоду, зокрема, у творах таких визначних письменників, як Дж. Ш. Ле Фаню, Р. Л. Стівенсон та Г. Джеймс. Предметом вивчення стали фантазійні твори «Кармілла» та «Зелений чай» Ле Фаню, новела «Маркгейм» і роман «Володар Балантре» Р. Л. Стівенсона, новела «Поворот гвинта» Г. Джеймса. Візуалізація внутрішнього світу героя художнього твору здавна була викликом художнику. Прийом двійництва, як матеріалізація прагнень та бажань персонажів, став у великій нагоді, а вікторіанська епоха з її строгим моралізаторством і зведенням респектабельності в абсолют, надала нового звучання цьому прийому, двійник не просто представляв іншу сторону особистості, він уособлював гріх і порочність. Такий підхід дає широкий простір для тем: протиріччя між показовою релігійністю і зневір’ям, злочин і спокута гріха, любов і ненависть, зовнішня респектабельність і внутрішнє зло, та для безлічі інших. Уособленням гріховних (реальних чи нав’язанихсвятенницькою мораллю) бажань і стає двійник, що може бути як частиною розщепленої особистості героя (приміром, Джекіл і Гайд, Дженнінгс і привид у вигляді мавпи, Маркгейм та Незнайомець), так і окремою особистістю, на яку переносяться прагнення і нездійсненні бажання персонажа (брати Генрі та Джеймс, почасти привиди в «Повороті гвинта» для гувернантки). Роль двійника також різна, але переважна більшість творів закінчується загибеллю головного героя, а отже, безперечною перемогою зла. Якщо ж лихий двійник гине, то разом з ним гине і протагоніст.The article examines the use of dualism in English fiction of the Victorian period, in particular in the works by such prominent authors as J. S. Le Fanu, R. L. Stevenson and H. James. As the subject of our study we took the fantasy works by Le Fanu “Carmilla” and “Green Tea”, Stevenson’s “Markheim” and “The Master of Ballantrae”, and “The Turn of the Screw” by H. James. The visualization of the inner world of the artistic work protagonist has long been a challenge to the artist. The acceptance of duality as a materialization of the aspirations and desires of the characters has become very useful, and the Victorian epoch with its strict moralisation and the erection of respectability into the absolute, gave a new sound to this reception; the double did not merely represent the other side of the personality, it personified sin and perversity. Such an approach provides a wide range of topics: contradictions between demonstrative religiosity and unbelief, crime and redemption of sin, love andhatred, external respectability and inner evil, and many others. The personification of the sinful (real or imposed by the holy morality) desires and becomes a double, which can be as part of the split personality of the hero (for example, Jekyll and Hyde, Jennings and the ghost of the monkey, Markheim and the Stranger), as well as a separate person, on which the aspiration and the impracticable wishes of the character are imposed (the brothers Henry and James, partly ghosts in "The Turn of the Screw" for the governess). The role of the double is also different, but the overwhelming majority of works end with the death of the protagonist, and hence the undoubted victory of evil. If the evil double dies, the protagonist dies too.Рассмотрено использование приема двойственности в английской художественной литературе викторианского периода, в частности, в произведениях таких выдающихся писателей, как Дж. Ш. Ле Фаню, Р. Л. Стивенсон и Г. Джеймс. Предметом изучения стали фантазийные произведения «Кармилла» и «Зеленый чай» Ле Фаню, новелла «Маркгейм», роман «Владетель Баллантрэ» Р. Л. Стивенсона и новелла «Поворот винта» Г. Джеймса. Визуализация внутреннего мира героя художественного произведения издавна была вызовом художнику. Прием двойственности, как материализация стремлений и желаний персонажей, был очень кстати, а викторианская эпоха с ее строгим морализаторством и возведением респектабельности в абсолют, дала новое звучание этому приему, двойник не просто представлял другую сторону личности, он олицетворял грех и порочность. Такой подход дает широкий простор для тем: противоречия между показательной религиозностью и неверием, преступление и искупление греха, любовь и ненависть, внешняя респектабельность и внутреннее зло, и для множества других. Олицетворением греховных (реальных или навязанных ханжеской моралью) желаний и становится двойник, который может быть как частью расщепленной личности героя (например, Джекилл и Хайд, Дженнингс ипризрак-обезьяна, Маркгейм и Незнакомец), так и отдельной личностью, на которую переносятся стремления и неосуществимые желания персонажа (братья Генри и Джеймс, отчасти привидения в «Повороте винта» для гувернантки). Роль двойника также различна, но подавляющее большинство произведений заканчивается гибелью главного героя, а следовательно, несомненной победой зла. Если же злой двойник гибнет, то вместе с ним гибнет и протагонист
КОРОЛЕВСКИЙ АНГЛИЙСКИЙ И АРИСТОКРАТИЧЕСКИЙ КОД ОБЩЕНИЯ В СОВРЕМЕННОЙ ВЕЛИКОБРИТАНИИ
Get PDFСпираючись на книгу Саймона Хеффера «Strictly English» (2010) та виявлені в ній неправильності і спотворення слів у сучасних британських ЗМІ, зроблено спробу розмежувати нормовану, або королівську, англійську мову і мову вищих класів і аристократії. Характер свідчить про погіршення якості викладання англійської мови та літератури в університетах Великобританії. Дає про себе знати також відсутність тієї класичної освіти, яка базується на вивченні іноземних мов і запам’ятовуванні значень іншомовних слів, освоєнні складних граматичних конструкцій і категорії модальності в рідній мові. Мові вищих класів чітко протиставляється мова ЗМІ і за способом комунікації, які в першому випадку визначаються як прямі і однозначні, а в другому – як непрямі і алегоричні. Створений і культивований англійською аристократією код спілкування, побудований на тих категоріях слів, які породжують двозначність у висловленні і незмінне питання: «А що малося на увазі?». Це усі ті категорії слів і засоби мовного вираження, які в журналістиці отримали назви «вбивць»сенсу і настійно не рекомендуються для використання в ЗМІ. До них належать іноземні слова, які значно ускладнюють розуміння тексту, абстрактні іменники, які служать для створення дистанції і нещирості у спілкуванні, евфемізми, використання іменників і дієслів у метафоричних значеннях, так як вони швидко застарівають, і інші засоби непрямого способу спілкування. Зроблено висновок про те, що, незважаючи на сувору заборону на використання основних елементів аристократичного коду спілкування в ЗМІ, журналісти тільки виграли б, якби знали іноземні мови і соціальні конотації слів, позначені як U – non-U у книзі «Noblesse Oblige» Алана Росса, Івліна Во і Ненсі Мітфорд. Книга Хеффера допомагає, з одного боку, чітко розмежу- вати нормовану англійську мову і мову ЗМІ, з іншого боку, підкреслити значимість і життєздатність мови вищих класів Великобританії, для яких гра словами і значеннями, імплікації і підтексти – це завжди прояв своєї індивідуальності, почуття гумору і високого інтелекту, що підкреслюють їх соціальну винятковість.All inaccuracies and distortions of the language use in modern British media, revealed by Simon Heffer in his book «Strictly English»,made an attempt to draw a distinct demarcation line between King’s English, the English of the press, on the one hand, and the English of the upper classes of Great Britain, on the other. The errors in the press, such as confusion of words similar in a sound form or spelling, the use of foreign words in the wrong meanings, distortions of names, etc. testify to the deterioration of education at some universities of Great Britain. They also point to the lack of a classical education based on the study of foreign languages, Greek and Latin, in the first place, which facilitates learning foreign words and mastering complicated grammar structures and subtleties of modality in the English language. The language of the press is clearly opposed to the language of the upper classes by methods of communication. If the former is characterized by direct and straightforward ways of communication, the latter manifests indirect and hidden ways of interaction. Cultivated by the upper classes and the aristocracy, this code is based on the categories of words which originate ambiguity in speech or texts and raise the eternal question «What is meant by this or that?». In journalism these categories of words are labeled as «killers» of meaning. They include foreign words which considerably obscure understanding, abstract nouns that serve to create distance and insincerity in communication, adjectives which very often veil the real state of things, serve as a means of linguistic manipulation, especially when used to describe emotions, opinions and feelings. Here, also, belong euphemism and metaphorical meanings of nouns and verbs. The author concludes that, despite stringent prohibition for journalists to use these categories of words in the media, journalists and professional writers would only benefit if they were aware of them as well as of social connotations of words marked as U – non-U words in the book «Noblesse Oblige» by Alan Ross, Evelyn Waugh and Nancy Mitford. Heffer’s book allows to clearly see the demarcation line between the English of the media and the English of the upper classes of Great Britain based on play upon words and various implications to express individuality and sense of humour, intellect and social exclusiveness.Опираясь на книгу Саймона Хеффера «Strictly English» (2010) и выявленные в ней неправильности и искажения слов в современных британских СМИ, сделана попытка провести разграничение между нормированным, или королевским, английским языком и языком высших классов и аристократии. Характер свидетельствует об ухудшении качества преподавания английского языка и литературы в университетах Великобритании. Даёт о себе знать также отсутствие того классического образования, которое базируется на изучении иностранных языков и запоминании значений иностранных слов, освоении сложных грамматических конструкций и категории модальности в родном языке. Языку высших классов чётко противопоставляется язык СМИ и по способам коммуникации, которые в первом случае определяются как прямые и однозначные, а во втором – как непрямые и иносказательные. Созданный и культивируемый английской аристократией код общения построен на тех категориях слов, которые порождают двусмысленность в высказывании и неизменный вопрос: «А что имелось в виду?». Это всё те категории слов и средства языкового выражения, которые в журналистике получили названия «убийц» смысла и настоятельно не рекомендуются для использования в СМИ. К ним относятся иностранные слова, значительно затрудняющие понимание текста, абстрактные существительные, которые служат для создания дистанции и неискренности в общении, эвфемизмы, использование существительных и глаголов в метафорических значениях, так как они быстро устаревают, и другие средства непрямого способа общения. Сделан вывод о том, что, несмотря на строгий запрет на использование основных элементов аристократического кода общения в СМИ, журналисты только выиграли бы, если бы знали иностранные языки и социальные коннотации слов, обозначенные как U – non-U в книге «Noblesse Oblige» Алана Росса, Ивлина Во и Нэнси Митфорд. Книга Хеффера помогает, с одной стороны, чётко разграничить нормированный английский язык и язык СМИ, с другой стороны, подчеркнуть значимость и жизнеспособность языка высших классов Великобритании, для которых игра словами и значениями, импликации и подтексты – это всегда проявление своей индивидуальности, чувства юмора и высокого интеллекта, подчеркивающих их социальную исключительность
ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ "УКРАЇНА" В АНГЛІЙСЬКИХ ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ. РОЛЬ СТЕРЕОТИПІВ
Get PDFThe role of stereotypes and their influence on the formation of the concept «Ukraine» in the British media is discussed. A general study of language methods and means of verbalization of the concept of «Ukraine» is considered. There is an attempt to identify the peculiarities of the mental object behind the name of Ukraine with the help of the media. The perception of the unknown concepts by audience is shown through the prism of stereotypes. The research is based on popular English printing materials: «The Journal «, «The Daily Telegraph», «The Sun». The mechanisms of mass media influence on consciousness and the formation of the pattern way of thinking in society and their reflection in the language space are defined.Рассмотрена роль стереотипов и их влияние на формирование концепта «Украина» в английских средствах массовой информации. Проведено общее исследование языковых способов и средств вербализации концепта «Украина». Попытка выявить специфику ментального объекта, стоящего за именем Украина, с помощью средств массовой информации. Показано восприятие неизвестных понятий аудиторией сквозь призму стереотипности. Материалом исследования взяты популярные английские издания: «The Journal», «The Daily Telegraph», «The Sun». Установлены механизмы влияния средств массовой информации на сознание и формирование шаблонного мышления в обществе, что отражено в языковом пространстве.Розглянуто роль стереотипів та їх вплив на формування концепту «Україна» в англійських засобах масової інформації. Проведено загальне дослідження мовних способів та засобів вербалізації концепту «Україна». Спроба виявити специфіку ментального об’єкта, який стоїть за ім’ям Україна, за допомогою засобів масової інформації. Показано сприйняття невідомих понять аудиторією крізь призму стереотипності. Матеріалом дослідження взято популярні англійські видання: «The Journal», «The Daily Telegraph», «The Sun». Встановлено механізми впливу засобів масової інформації на свідомість та формування шаблонного мислення у суспільстві, що відображено у мовному просторі
ОСОБЕННОСТИ МЕТАФОРЫ В ПРОИЗВЕДЕНИИ КРЕЙГА РЕЙНА FLYING TO BELFAST
Get PDFЗдійснено спробу виявити особливості метафори та її роль у творі Крейга Рейна Flying To Belfast. Метою статті є встановлення характерних рис творчості К. Рейна та зокрема його метафори на прикладі вірша Flying To Belfast. У результаті вивчення матеріалів, що стосуються передумов творчості К. Рейна, можна зробити висновок, що його новаторський метод став протестом на тогочасний стан англійської поезії. Помітним є вплив на його творчість філософського напряму „позитивізм”, що проголосив єдиним джерелом дійсного знання конкретні (емпіричні) науки і заперечив пізнавальну цінність філософського дослідження. Головними мотивами поетики Крейга Рейна є її щоденність у новому сприйнятті – опоетизована. Основним засобом поетизації буденного життя є багата метафоричність, що базується на чуттєвому, а особливо зоровому, сприйнятті об’єктивної дійсності. Усі художні засоби вірша підпорядковані єдиній меті – показати погляд поета на світ з точки зору, протилежної загальноприйнятій. Той спосіб споглядання, що використовують „марсіани”, виявляється за допомогою почуттів. Це пояснює той факт, що Рейн став впливовим поетом у порівняно короткий термін, і те, що декілька років тому здавалося неприродним та дивним, тепер виступає як частина нової впевненості в поетичній уяві. Теоретичною базою для статті стали роботи С. Д. Павличко, Т. Поліна, С. К. Хассана та ін., які допомогли визначити теоретичні засади, на які спиратиметься подальший аналіз тексту вірша.The article is an attempt to determine the peculiarities of metaphor and its role in the verse by Craig Raine Flying To Belfast. The aim of the article is to find out the peculiar features of the poet’s metaphor on the example of the verse Flying To Belfast. The analysis of the materials which dwell on the grounds of Raine’s creation shows that his innovative method was the protest against the poetry of that time. Besides, Positivism, which declares empirical sciences and denies cognitive value of philosophical research, influenced the poetry of C. Raine. The main motives of the poetics of C. Raine are its daily essence in its new percept – poetically portrayed. The basic means to portray everyday life is metaphorical depiction which is grounded on sensory, and particularly visual perception of objective reality. All figurative means of the verse are dependent on one goal – to demonstrate the poet’s view of the world which is antipodal to that of current opinion. “Martians’” means of contemplation is manifested through senses. It explains the fact of Raine’s becoming an influential poet within a short period of time and those ideas which seemed weird and unnatural are now a part of new certitude in poetic imagination. The theoretical grounds for the article are the works by S. D. Pavlychko, Th. Paulin, S. K. Hassan, etc., which helped to determine the theoretical principles that are basic for the further analysis of the text of the verse.Предпринята попытка определить особенности метафоры и её роль в стихотворении Крейга Рейна Flying To Belfast. Цель статьи – установить характерные черты, присущие творчеству К. Рейна, и в частности – его метафоры. В результате изучения материалов, касающихся предпосылок творчества К. Рейна, можно прийти к выводу, что его новаторский метод стал протестом против состояния английской поэзии того времени. Заметно влияние на творчество поэта философского направления «позитивизм», которое провозгласило единственным источником знания конкретные (эмпирические) науки и которое отрицало познавательную ценность философского исследования. Основными мотивами поэтики Крейга Рейна является ее обыденность в новом восприятии – опоэтизированная. Основным приемом поэтизации обыденной жизни является метафоричность, основанная на чувственном, а особенно зрительном, восприятии объективной действительности. Все художественные средства стихотворения служат одной цели – продемонстрировать взгляд поэта на мир с точки зрения, противоположной общепринятой. Способ созерцания, используемый «марсианами», выражается чувствами. Этообъясняет тот факт, что Рейн стал влиятельным поэтом за короткий срок, и то, что еще несколько лет казалось странным и неестественным, теперь выступает как часть новой уверенности в поэтическом воображении. Теоретической базой для статьи послужили работы С. Д. Павлычко, Т. Полина, С. К. Хассана и других, которые помогли определить теоретические принципы, на которых будет основываться последующий анализ текста стихотворения
ДЖОН БАРТ VS. РОЛАН БАРТ: ПОЕТИКА ОНОВЛЕННЯ В АМЕРИКАНСЬКІЙ ПОСТМОДЕРНІСТСЬКІЙ АВТОБІОГРАФІЇ
Get PDFThe paper illuminates one of the most vexed problems of American postmodernist autobiography that is usually viewed through the lenses of poststructuralist theory of the death of the subject and the theory of de-facement. The paper shifts the focus by accentuating the problem of autobiographical re-facement as a mode of contemporary postmodernist prose that proceeds with multiplying experimental “realistic” techniques, challenging the concept of autobiographical de-facement advocated by Paul De Man. The field of contemporary American fiction, where autobiographical replenishment is the core of its poetics, offers many avenues of exploration. The analysis of autobiographical writings reveals the difference between poststructuralist tenet of impossibility to create autobiography as life-writing and the art of the writers who restored the author as a man and as an artist in their autobiographical texts. John Barth, who was the ardent advocate of the literature of replenishment, created autobiographical texts with a recognizable author’s presence, rendering his personal experience directly. John Barth transgresses from the biographical author to the hero of the text as if questioning Roland Barthes’s belief articulated in his anti-autobiography “Rolland Barthes par Roland Barthes” that “in the field of the subject there is no referent”. If Roland Barthes starts with declaring the impossibility to describe himself, John Barth, on the contrary, provocatively implements his project, creating «lifein-letters» as innovative postmodernist autobiographical replenishment.Предложен новый взгляд на современную постмодернистскую автобиографическую прозу Джона Барта и его современников, которая не вписывается в рамки постструктуралистской концепции смерти субъекта и автобиографизма как «стирания лица». В последние годы утвердилось представление, что постмодернистская автобиография разрушает личность автора в тексте и все то, что составляет сущность жанра автобиографии. Проведенный в статье анализ произведений известных американских писателей выявляет отличия между постструктуралистскими постулатами об исчезновении субъекта или его тотальной фикции и творчеством писателей, которые возрождают присутствие автора в тексте: как человека и как художника. Изучено отношение Джона Барта, который провозгласил новую эпоху «литературного восполнения», к резонансной анти-автобиографии Ролана Барта «Ролан Барт против Ролана Барта». Выявлены принципиальные изменения в подходе к изображению автобиографического субъекта. В его последних романах автор – это не система знаков, он из плоти и крови самого реального писателя Джона Барта, окруженного друзьями и близкими и явленного в фактах личной жизни, творческого темперамента. В литературе конца ХХ и в начале ХХІ ст. заметны процессы художественной деконструкции и радикального переосмысления как самой возможности восстановления автобиографизма в прежних правах, так и смертного приговора ему.Запропоновано новий погляд на сучасну постмодерністську автобіографічну прозу Джона Барта та його сучасників, яку вже не можна розглядати в рамках пост-структуралістської концепції смерті суб’єкта та автобіографізму як «стирання обличчя». В останні роки ствердилося уявлення, що постмодерністська автобіографія демонтує особистість автора в тексті та руйнує усе, що становило сутність літературної автобіографії. Аналіз творів видатних американських постмодерністських письменників виявляє відмінності між постструктуралістськими постулатами про зникнення автора або його тотальну фікційність у жанрі постмодерністської автобіографії та творчістю письменників, які в цьому жанрі по-новому оприявлюють присутність автора в тексті: як людини та як митця. Вивчено ставлення Джона Барта, який проголосив нову епоху «літературного оновлення», до резонансної анти-автобіографії Ролана Барта «Ролан Барт проти Ролана Барта». Виявлено принципові зміни у підході до зображення автобіографічного суб’єкта. В останніх романах автор – це не система знаків, він з плоті і крові самого реального письменника Джона Барта, оточеного друзями і близькими і явленого у фактах особистого життя, творчого темпераменту. У літературі кінця ХХ і на початку ХХ1 ст. помітні процеси художньої деконструкції і радикального переосмислення як самої можливості відновлення автобиографизму в колишніх правах, так і смертного вироку йому