Public Administration Aspects (E-Journal) / Аспекти публічного управління
Not a member yet
906 research outputs found
Sort by
Роль громадських організацій у формуванні та імплементації антикорупційної реформи в Україні
Get PDFThe article presents the results of the analysis of the study of the role of civil society institutions in the formation and implementation of anti-corruption reform in Ukraine. The successful experience and mechanisms of participation of public organizations in the formation of new anti-corruption institutions, anti-corruption measures, advocacy of anti-corruption reform and the adoption of new anti-corruption legislation in Ukraine are considered. Particular attention is paid to the role of local NGOs and their interaction in measures to prevent political corruption with local governments and state bodies. The main directions of activity of public organizations in the part of counteraction to corruption and the general problems arising during anti-corruption work of such organizations are considered.У статті викладено результати аналізу дослідження ролі інститутів громадянського суспільства у формуванні та імплементації антикорупційної реформи в Україні. Розглянуто успішний досвід та механізми участі громадських організацій у формуванні нових антикорупційних інститутів, антикорупційних заходах, адвокації антикорупційної реформи та ухвалення нового антикорупційного законодавства в Україні. Особливу увагу зосереджено на ролі місцевих громадських організацій та їх взаємодії в заходах із запобігання політичній корупції з органами місцевого самоврядування та державними органами. Розглянуті основні напрямки діяльності громадських організацій у частині протидії корупції та загальні проблеми, що виникають під час антикорупційної роботи таких організацій
Публічні послуги: сучасні підходи до класифікації
Get PDFThe aim of the study is to analyze the existing approaches to the classification of the public services system and to develop an approach that would meet modern domestic requirements. The urgency is due to the insufficient level of theoretical organization of the general array of public services, hence the practical need for the effective functioning of all areas of the system. The results of the study reveal the relationship between the lack of a proper approach to the classification of the public service system and the heterogeneity of changes that occur in different areas of this system. The existing approaches to the concept of "classification" are considered and the author's definition is offered, it is established that classification acts as an important tool of the theory of public administration. The level of complexity of the "service" category as an object of scientific research and the "public service" category is outlined. Modern approaches to classifications of public services are given, among which it is necessary to allocate (by subjects of service rendering, subjects of reception, by groups of services, by types of services, etc.), but it is established that existing approaches do not allow to organize the whole array of public services. Therefore, the author's approach that meets the requirements of this study is proposed. The conclusions are to substantiate the impossibility of establishing a modern system of public services without the development of adequate approaches to classification. The study clarifies the concept of classification, reveals that existing approaches to the classification of public services do not allow them to properly systematize and organize, resulting in the proposed author's approach to the classification of public services by area of provision, but deserves special attention to the criterion of delegation possibility of public service.Целью исследования выступает анализ существующих подходов к классификации системы публичных услуг и выработки подхода, соответствующего современным отечественным требованиям. Актуальность обусловлена недостаточным уровнем теоретического упорядочения общего массива публичных услуг, соответственно практической необходимостью эффективного функционирования всех сфер системы. К результатам исследования относится раскрытие взаимосвязи между отсутствием надлежащего подхода к классификации системы публичных услуг и неоднородностью изменений, которые происходят в различных сферах этой системы. Рассмотрены существующие подходы к понятию «классификация» и предложено авторское определение, установлено, что классификация выступает важным инструментом теории государственного управления. Определены уровень сложности категории «услуга» в качестве объекта научного исследования и категории «публичная услуга». Приведены современные подходы к классификации публичных услуг, среди которых следует выделить (по субъектам предоставления услуг, субъектам получения, по группам услуг, по видам услуг и т. п.), однако установлено, что существующие подходы не позволяют должным образом упорядочить весь массив публичных услуг. Следовательно, предложен авторский подход, соответствующий требованиям данного исследования. Выводы заключаются в обосновании невозможности становления современной системы предоставления публичных услуг вне разработки адекватных подходов к классификации. В ходе исследования уточнено понятие классификация, раскрыто, что существующие подходы к классификации публичных услуг не позволяют должным образом их систематизировать и упорядочить, в результате чего предложен авторский подход к классификации публичных услуг по сферам предоставления, однако особого внимания заслуживает подход по критерию возможности делегирования публичной услуги.Метою дослідження виступає аналіз наявних підходів до класифікації системи публічних послуг і вироблення підходу, що відповідав би сучасним вітчизняним вимогам. Актуальність зумовлена недостатнім рівнем теоретичного упорядкування загального масиву публічних послуг, відтак практичною необхідністю ефективного функціонування всіх сфер системи. До результатів дослідження належить розкриття взаємозв’язку між відсутністю належного підходу до класифікації системи публічних послуг і неоднорідністю змін, які відбуваються в різних сферах цієї системи. Розглянуто наявні підходи до поняття «класифікація» й запропоновано авторське визначення, встановлено, що класифікація виступає важливим інструментом теорії державного управління. Окреслено рівень складності категорії «послуга» в якості об’єкта наукового дослідження й категорії «публічна послуга». Наведено сучасні підходи до класифікацій публічних послуг, серед яких слід виокремити (за суб’єктами надання послуг, суб’єктами отримання, за групами послуг, за видами послуг тощо), проте встановлено, що наявні підходи не дозволяють належним чином упорядкувати весь масив публічних послуг. Відтак, запропоновано авторський підхід, що відповідає вимогам даного дослідження. Висновки полягають у обґрунтуванні неможливості становлення сучасної системи надання публічних послуг поза розробкою адекватних підходів до класифікації. В ході дослідження уточнено поняття класифікація, розкрито, що наявні підходи до класифікації публічних послуг не дозволяють належним чином їх систематизувати й упорядкувати, в результаті чого запропоновано авторський підхід до класифікації публічних послуг за сферами надання, проте на особливу увагу заслуговує підхід за критерієм можливості делегування публічної послуги
Типологія держав у контексті реалізації державою соціальної функції
Get PDFThe article deals with the problems of typology States peculiarities of a government social function depending on countries.The features of formational and civilizational approaches to the typology of states are characterized. The main criterion in the formational approach is the mode of industry production (the level of development of productive resources and production relations), which is determined by the dominant form of ownership of the means of production, as well as the class structure of society. The civilizational approach explains the multi-vector historical development, in particular the fact that states develop differently and reach different economic or social levels of development. This is due to the accumulated historical and cultural development, national characteristics, mentality, social norms of behavior, etc. That is, the type and development of the state largely depends on the national culture and worldview of society, and the state is the most important factor in the spiritual and cultural development of society.Found out that today a fundamentally new type of capitalist state is being formed – it is becoming more socially oriented, losing its class character, human ideology and the state of the common good are becoming a new ideology. Globalization and the formation of a post-industrial society have a significant impact on the modern development of states, which radically changes the classical form of capitalism. It is determined that the main problem of modernity is the formation of a new type of state that should combine the economic ideology of capitalism and the ideology of social welfare.It is established that the main criteria used for typology can not perfectly and comprehensively explain the peculiarities of the formation and development of states, as well as unambiguously formulate the place and role of the state in its social function. The necessity of further research of characteristic features of different types of states is substantiated for the purpose of revealing of characteristic features of the states, their patterns of development, and also modeling of possible variants of the further existence and development of the states.В статье рассмотрена проблематика типологизации государств, проанализированы особенности выполнения государством социальной функции в зависимости от типа государств.Охарактеризованы особенности формационного и цивилизационного подходов к типологии государств. Главным критерием в формационном подходе выступает способ производства (уровень развития производительных сил и производственных отношений), что определяется господствующей формой собственности на средства производства, а также классовая структура общества. Цивилизационный подход объясняет многовекторное историческое развитие, в частности то, что пути развития государств не идентичны и, соответственно, они достигают дифференцированного экономического или социального уровня развития. Это обусловлено накопленным историческим и культурным развитием, национальными чертами, ментальностью, социальными нормами поведения и др. аспектами. То есть, тип и развитие государства в значительной степени зависит от национальной культуры и мировоззрения общества, а государство является важнейшим фактором духовного и культурного развития общества.Обобщено выводы относительного того, что сегодня формируется принципиально новый тип капиталистического государства – оно становится более социально направленным, теряет классовый характер, новой идеологией становится человекоцентризм и государство всеобщего благосостояния. На современное развитие государств в значительной мере влияет глобализация и тенденции к формированию постиндустриального общества, что коренным образом трансформирует классическую форму капитализма. Определено, что главная проблема современности – формирование нового типа государства, который должен сочетать экономическую идеологию капитализма и идеологию социального благосостояния.Установлено, что основные критерии, используемые для типологии, не могут в совершенстве и всесторонне объяснить особенности формирования и развития государств, а также однозначно сформулировать место и роль государства в выполнении социальной функции. Обоснована необходимость осуществления дальнейших исследований характерных особенностей различных типов государств с целью выявления характерных признаков государств, закономерностей их развития, а также моделирования возможных вариантов дальнейшей экзистенции и развития государств.У статті розглянуто проблематику типологізації держав, проаналізовано особливості виконання державою соціальної функції залежно від типу держав. Охарактеризовано особливості формаційного та цивілізаційного підходів до типології держав. Головним критерієм у формаційному підході виступає спосіб виробництва (рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин), що визначається панівною формою власності на засоби виробництва, а також класова структура суспільства. Цивілізаційний підхід пояснює багатовекторний історичний розвиток, зокрема те, що держави розвиваються неоднаково і досягають різного економічного чи соціального рівня розвитку. Це обумовлено накопиченим історичним та культурним розвитком, національними рисами, ментальністю, соціальними нормами поведінки та ін. Тобто тип і розвиток держави значною мірою залежить від національної культури та світогляду суспільства, а держава є найважливішим чинником духовного та культурного розвитку суспільства.З’ясовано, що сьогодні формується принципово новий тип капіталістичної держави – вона стає більш соціально спрямованою, втрачає класовий характер, новою ідеологією стає людиноцентризм та держава загального блага. Значний вплив на сучасний розвиток держав справляє глобалізація та формування постіндустріального суспільства, що докорінним чином змінює класичну форму капіталізму. Визначено, що головна проблема сучасності – формування нового типу держави, що мав би поєднувати економічну ідеологію капіталізму та ідеологію соціального добробуту. Встановлено, що основні критерії, що використовуються для типології не можуть досконало і всебічно пояснити особливості формування та розвитку держав, а також однозначно сформулювати місце і роль держави у виконанні нею соціальної функції. Обґрунтовано необхідність здійснення подальших досліджень характерних особливостей різних типів держав з метою виявлення характерних ознак держав, закономірностей їх розвитку, а також моделювання можливих варіантів подальшого існування та розвитку держав
Специфіка адаптивного навчання в сфері державного управління
Get PDFResearch shows that today the education and training of qualified specialists in the field of public administration requires a transition from traditional to new more innovative systems of education and training. Given the fact that in the practice of education and training of highly qualified specialists in the field of public administration is actively implemented adaptive education system, which is based on the use of modern innovative teaching methods. The purpose of the scientific article is aimed at presenting the specifics of adaptive learning in the field of public administration. The scientific article uses such research methods as the method of theoretical analysis, the method of observation, the method of abstraction, the method of system analysis, the method of comparison, the method of modeling and the method of generalization. It is established that the system of adaptive learning allows to determine the individual approach and individual features of training of future specialists in the field of public administration. It is determined that in the process of adaptive learning modern Web-technologies and innovative teaching methods are actively used. It is proved that in the system of adaptive training of future specialists in the field of public administration new more innovative methods of learning, acquiring skills and abilities are used, as a result of which the confidence of future specialists to carry out professional activity increases. It was found that the main principles of adaptive training in public administration are: 1) the principle of personalization of the public administration needs, which is to train future professionals - public officials; 2) the principle of forming personal learning strategies, based on the needs of public administration in future professionals; 3) the principle of improving the thinking and professional activity of future specialists in the field of public administration, based on psychological factors of influence; 4) the principle of forming an innovative model of adaptive education and training of specialists in the field of public administration. It is established that today the Knewton training system is used in the field of adaptive learning, thanks to which it is possible to obtain information about what material the future specialists in the field of public administration have not mastered. It is determined that the main state institution of higher education in Ukraine, on the basis of which training, retraining and advanced training of civil servants (specialists in public administration) is the National Academy of Public Administration under the President of Ukraine, which provides training under the educational program "Public Administration and administration ”. It is established that as a result of successful mastering of the educational-professional program "Public administration and administration" future specialists in the field of public administration acquire the ability to form and implement public policy in various areas of public life, strategically manage social, territorial and organizational development, manage economic processes and public finances, make adjustments, proposals to existing regulations (acts), as well as prepare drafts of new regulations (acts), carry out digital governance and administrative functions and personnel management functions.Исследования показывают, что сегодня обучение и подготовка квалифицированных специалистов сферы государственного управления требуют перехода от традиционных к новым более инновационным системам обучения и подготовки. В последнее время в практике обучения и подготовки высококвалифицированных специалистов сферы государственного управления активно внедряется адаптивная система обучения, в основу которой заложено использование современных инновационных методик обучения. Цель научной статьи – представление особенностей специфики адаптивного обучения в сфере государственного управления. В научной статье использованы такие методы исследования, как метод теоретического анализа, метод наблюдения, метод абстрагирования, метод системного анализа, метод сравнения, метод моделирования и метод обобщения. Установлено, что система адаптивного обучения позволяет определить индивидуальный подход и индивидуальные особенности обучения будущих специалистов сферы государственного управления. Определено, что в процессе адаптивного обучения активно используются современные Web-технологии и инновационные методики обучения. Доказано, что в системе адаптивного обучения будущих специалистов сферы государственного управления применяются новые более инновационные приемы усвоения знаний, приобретения умений и навыков, по результатам использования которых повышается уверенность будущих специалистов осуществлять профессиональную деятельность. Установлено, что основными принципами адаптивного обучения в сфере государственного управления выступают: 1) принцип персонификации потребностей сферы государственного управления, заключается в подготовке будущих специалистов – государственных управленцев; 2) принцип формирования персональных стратегий обучения, исходя из потребностей сферы государственного управления в будущих специалистах; 3) принцип улучшения мышления и профессиональной деятельности будущих специалистов сферы государственного управления, исходя из психологических факторов воздействия; 4) принцип формирования инновационной модели адаптивного обучения и подготовки специалистов сферы государственного управления. Установлено, что на сегодня в сфере адаптивного обучения применяется обучающая система Knewton, благодаря которой можно получить информацию о том, какой именно материал не освоили будущие специалисты сферы государственного управления. Определено, что главным государственным учреждением высшего образования в Украине, на базе которого проводится подготовка, переподготовка и повышение квалификации государственных служащих (специалистов сферы государственного управления) является Национальная академия государственного управления при Президенте Украины, которая осуществляет подготовку по образовательно-профессиональной программе «Публичное управления и администрирования». Установлено, что по результатам успешного освоения образовательно-профессиональной программы «Публичное управление и администрирование» будущие специалисты сферы государственного управления приобретают умение формировать и реализовать публичную политику в разных направлениях общественной жизни, стратегически управлять общественным, территориальным и организационным развитием, управлять экономическими процессами и публичными финансами, вносить коррективы, предложения в существующие нормативно-правовые документы (акты), а также готовить проекты новых нормативно-правовых документов (актов), осуществлять цифровое управление и административные функции и функции управления персоналом.Дослідження засвідчують, що на сьогодні навчання та підготовка кваліфікованих фахівців сфери державного управління вимагає переходу від традиційних до нових більш інноваційних систем навчання та підготовки. З огляду на те, що у практиці навчання та підготовки висококваліфікованих фахівців сфери державного управління активно впроваджується адаптивна система навчання, в основу якої закладено використання сучасних інноваційних методик навчання. Мета наукової статті націлена на представлення особливостей специфіки адаптивного навчання в сфері державного управління. У науковій статті використано такі методи дослідження, як метод теоретичного аналізу, метод спостереження, метод абстрагування, метод системного аналізу, метод порівняння, метод моделювання та метод узагальнення. Встановлено, що система адаптивного навчання дозволяє визначити індивідуальний підхід та індивідуальні особливості навчання майбутніх фахівців сфери державного управління. Визначено, що у процесі адаптивного навчання активно використовуються сучасні Web-технології та інноваційні методики навчання. Доведено, що у системі адаптивного навчання майбутніх фахівців сфери державного управління застосовуються нові більш інноваційні прийоми засвоєння знань, набуття вмінь та навиків, за результатами використання яких підвищується впевненість майбутніх фахівців здійснювати професійну діяльність. З’ясовано, що основними принципами адаптивного навчання в сфері державного управління виступають: 1) принцип персоніфікації потреб сфери державного управління, який полягає у підготовці майбутніх фахівців – державних управлінців; 2) принцип формування персональних стратегій навчання, виходячи із потреб сфери державного управління у майбутніх фахівцях; 3) принцип покращення мислення та професійної діяльності майбутніх фахівців сфери державного управління, виходячи із психологічних факторів впливу; 4) принцип формування інноваційної моделі адаптивного навчання та підготовки фахівців сфери державного управління. Встановлено, що на сьогодні у сфері адаптивного навчання застосовується навчальна система Knewton, завдяки якій можна отримати інформацію про те, який саме матеріал не засвоїли майбутні фахівці сфери державного управління. Визначено, що головним державним закладом вищої освіти в Україні, на базі якого проводиться підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації державних службовців (фахівців сфери державного управління) є Національна академія державного управління при Президентові України, яка здійснює підготовку за освітньо-професійною програмою «Публічне управління та адміністрування». Встановлено, що за результатами успішного освоєння освітньо-професійної програми «Публічне управління та адміністрування» майбутні фахівці сфери державного управління здобувають вміння формувати і реалізувати публічну політику у різних напрямках суспільного життя, стратегічно управляти суспільним, територіальним та організаційним розвитком, управляти економічними процесами та публічними фінансами, вносити корективи, пропозиції в наявні нормативно-правові документи (акти), а також готувати проекти нових нормативно-правових документів (актів), здійснювати цифрове врядування та адміністративні функції і функції управління персоналом
Деінституалізація в системі децентралізації повноважень у сфері інституційного догляду та виховання дітей
Get PDFThe article analyzes the main stages of deinstitutionalization in Ukraine. The author substantiates that the first stage of deinstitutionalization is currently being completed, which results in the formation of regional plans to reform the system of institutional care and upbringing of children.The article states that deinstitutionalization is the basis for the development of modern and effective care services for children and families, namely the process of abandoning the care system based on large institutional institutions and the transition to a number of social services based on family and community. The main tasks of deinstitutionalization in the context of the reform of decentralization of powers in the field of institutional care and upbringing of children the government sees: foster families, family-type orphanages); preventing the separation of children from their parents and placement in boarding schools by introducing services to support children and families in communities; preparation for independent living, ensuring social inclusion of graduates of boarding schools.The main components of deinstitutionalization in the field of protection of children's rights include: first, prevention of referral and stay in institutions unnecessarily; second, the search for and development of appropriate alternative child care within the community (housing, treatment, education, training) and the rehabilitation of children and their families; third, improving community-based administrative services for children who really need government care, as well as providing family support; fourth, the formation of long-term care plans and permanent placement in prosperous families for those children whose parents have been unable to respond to appropriate interventions and rehabilitation and are assessed as unable to care for the child.В статье проанализированы основные этапы деинституализации в Украине. Обосновано, что в настоящее время продолжается окончание первого этапа деинституализации, результатом которого является формирование региональных планов по реформированию системы институционального ухода и воспитания детей.Определено, что деинституциализация – это основа для разработки современных и эффективных услуг по уходу для детей и семей, а сам процесс отказа от системы ухода, которая основывается на больших институциональных заведениях, и переход к ряду социальных услуг на основе семьи и общины.Основными задачами деинституализации в условиях проведения реформы децентрализации полномочий в сфере институционального ухода и воспитания детей правительство видит в: обеспечении условий для возвращения детей, которые сейчас находятся в учреждениях, в родные семьи или перевода их на семейные формы воспитания (усыновление, опека родственников, приемные семьи, детские дома семейного типа); предотвращению разлучения детей с родителями и устройства в интернатные учреждения путем внедрения услуг по поддержке детей и семей в общинах; подготовке к самостоятельной жизни, обеспечении социального включения выпускников интернатных учреждений.К основным компонентам деинституализации в сфере защиты прав детей относятся: во-первых, предотвращение направлению и пребыванию в учреждениях без необходимости; во-вторых, поиск и разработка надлежащего альтернативного ухода за ребенком в пределах общины (обеспечение жильем, лечение, обучение, образование) и реабилитация детей и их семей; в-третьих, совершенствование административных услуг в общине для детей, которые действительно нуждаются в государственном уходе, а также оказания поддержки семьи; в-четвертых, формирование долгосрочных планов по уходу и постоянное устройство в благополучные семьи для тех детей, чьи родители оказались не отреагировать на соответствующие вмешательства, реабилитацию и оценены, как такие, которые неспособны заботиться о ребенке.У статті проаналізовані основні етапи деінституалізації в Україні. Обґрунтовано, що на даний час триває закінчення першого етапу деінституалізації, результатом якого є формування регіональних планів щодо реформування системи інституційного догляду та виховання дітей. Визначено, що деінституціалізація – це основа для розроблення сучасних та ефективних послуг з догляду для дітей і родин, а саме процес відмови від системи догляду, яка ґрунтується на великих інституційних закладах, і перехід до низки соціальних послуг на основі сім’ї та громади.Основними завданнями деінституалізації в умовах проведення реформи децентралізації повноважень у сфері інституційного догляду та виховання дітей уряд вбачає у: забезпеченні умов для повернення дітей, які зараз перебувають у закладах, у рідні сім’ї або переведення їх на сімейні форми виховання (усиновлення, опіка родичів, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу); запобіганню розлучення дітей з батьками та влаштування до інтернатних закладів шляхом запровадження послуг з підтримки дітей і сімей у громадах; підготовці до самостійного життя, забезпеченні соціального включення випускників інтернатних закладів. До основних компонентів деінституалізації у сфері захисту прав дітей належать: по-перше, запобігання направленню та перебуванню в інституціях без необхідності; по-друге, пошук та розробка належного альтернативного догляду за дитиною в межах громади (забезпечення житлом, лікування, навчання, освіта) та реабілітація дітей та їхніх родин; по-третє, удосконалення адміністративних послуг у громаді для дітей, які дійсно потребують державного догляду, а також надання підтримки сім’ї; по-четверте, формування довгострокових планів з догляду і постійне влаштування в благополучні родини для тих дітей, чиї батьки виявилися неспроможними відреагувати на відповідні втручання та реабілітацію й оцінені, як такі, які нездатні піклуватися про дитину
Державна освітня політика крізь призму сучасних процесів у сфері відтворення знань
Get PDFThe article analyzes the modern state educational policy. It is emphasized that the main tasks for the Ukrainian state are to determine social, economic, global and other factors that have both positive and negative impact on the formation of state educational policy, on the model of building educational policy capable of solving current global problems of humankind. It is emphasized that the conceptual analysis of the possibilities of solving global educational problems should be considered in the historical aspect of this issue, which will provide an opportunity to obtain methodologically comprehensive results.It is emphasized that the dialectical, phenomenological, structural-functional method, the method of collecting and analyzing the original empirical material, content analysis of documents, the method of building temporal models of systems development should be used as basic methods of research of state educational policy. A brief description of the seven stages of the evolution of educational policy concepts and their relationship with the process of reproduction and accumulation of knowledge is given. The evolution of personal and public interests in educational policy is summarized by building temporal spatial models, analyzes a number of global educational problems faced by each nation state in the XXI century, identifies the unique role of balanced state educational policy in preventing threats to the reproduction of scientific knowledge. The principles of realization of the national educational policy are defined: establishment of cooperation of consumers and creators of innovative technologies; breakthrough in the creation and application of information and communication technologies; unification of the global educational space; prevention of increasing the digital divide; elimination of personnel donations of individual countries; establishing flexibility in co-financing education; continuing education. It is established that the implementation of all formulated ethos in the national educational policy will provide an effective result of the functioning of the educational sector, in accordance with the demands of the XXI century, and will protect from current threats in the field of knowledge reproduction.В статье анализируется современная государственная образовательная политика. Подчеркивается, что главными задачами украинского государства являются определение социальных, экономических, глобальных и других факторов, которые оказывают как положительное, так и отрицательное влияние на формирование государственной образовательной политики, на модель построения образовательной политики, способную решать текущие глобальные проблемы человечества. Подчеркивается, что концептуальный анализ возможностей решения глобальных образовательных проблем следует рассматривать в историческом аспекте этого вопроса, что даст возможность получить методологически комплексные результаты.Подчеркивается, что диалектический, феноменологический, структурно-функциональный метод, метод сбора и анализа исходного эмпирического материала, контент-анализ документов, метод построения темпоральных моделей развития систем следует использовать в качестве базовых методов исследования государственной образовательной политики. Дано краткое описание семи этапов эволюции концепций образовательной политики и их взаимосвязи с процессом воспроизводства и накопления знаний. Определено, что эволюция личных и общественных интересов в образовательной политике обобщается путем построения временных пространственных моделей, дан анализ ряда глобальных образовательных проблем, с которыми сталкивается каждое национальное государство в XXI веке, определяется уникальная роль сбалансированной государственной образовательной политики в предотвращении угроз воспроизводства научных знаний. Определены принципы реализации национальной образовательной политики: налаживание сотрудничества потребителей и создателей инновационных технологий; прорыв в создании и применении информационных и коммуникационных технологий; объединение мирового образовательного пространства; предотвращение увеличения цифрового разрыва; ликвидация кадрового донорства отдельных стран; обеспечение гибкости в софинансировании образования; непрерывное образование. Установлено, что реализация всех сформулированных этосов в национальной образовательной политике обеспечит эффективный результат функционирования образовательного сектора в соответствии с требованиями XXI века и защитит от текущих угроз в области воспроизводства знаний.У статті аналізується сучасна державна освітня політика. Підкреслюється, що головними завданнями української держави є визначення соціальних, економічних, глобальних та інших факторів, які завдають як позитивний, так і негативний вплив на формування державної освітньої політики, на модель побудови освітньої політики, здатну вирішувати поточні глобальні проблеми людства. Підкреслюється, що концептуальний аналіз можливостей вирішення глобальних освітніх проблем слід розглядати в історичному аспекті цього питання, що дасть можливість отримати методологічно комплексні результати.Підкреслюється, що діалектичний, феноменологічний, структурно-функціональний метод, метод збору і аналізу вихідного емпіричного матеріалу, контент-аналіз документів, метод побудови темпоральних моделей розвитку систем слід використовувати в якості базових методів дослідження державної освітньої політики. Наведено короткий опис семи етапів еволюції концепцій освітньої політики та їх взаємозв’язку з процесом відтворення і накопичення знань. Визначено, що еволюція особистісних і суспільних інтересів в освітній політиці узагальнюється шляхом побудови тимчасових просторових моделей, наведено аналіз низки глобальних освітніх проблем, з якими стикається кожна національна держава в XXI столітті, визначається унікальна роль збалансованої державної освітньої політики в запобіганні загроз відтворення наукових знань. Визначено принципи реалізації національної освітньої політики, а саме: налагодження співпраці споживачів та творців інноваційних технологій; прорив у створенні і застосуванні інформаційно-комунікаційних технологій; об’єднання світового освітнього простору; запобігання збільшенню цифрового розриву; ліквідація кадрового донорства окремих країн; забезпечення гнучкості в співфінансуванні освіти; безперервна освіта. Встановлено, що реалізація всіх сформульованих етосів у національній освітній політиці забезпечить ефективний результат функціонування освітньої сектора відповідно до вимог XXI століття і захистить від поточних загроз в сфері відтворення знань
Моделювання і реалізація технологічних засад розвитку публічного управління в територіальних громадах
Get PDFThe article focuses on increasing the role of the technological factor in increasing the efficiency of public administration. The results of research of a problem of technological maintenance of the organization of administrative activity are resulted. It is noted that, despite the intensive development and growth of information and computer technology in management, they are still considered as a tool, rather than as an independent effective factor in improving the quality and effectiveness of management influences on managed objects. It is shown that in the conditions of continuous transformational changes in a society activation of processes of technologization of administrative activity essentially influences results of activity of the managed systems and to a large extent depends on speed and quality of administrative decisions. Based on the generalization of the existing experience of management processes and modern scientific developments in this direction, it is proposed to create an independent system technological unit to ensure the organization and implementation of management tasks to achieve development goals and functions of their implementation. The architecture of the technological platform of management is developed and substantiated, the list and structure of information-computer models in the decision of administrative problems with application of principles of science of cybernetics and smart technologies is defined. The initial methodological prerequisites for the formation of technological foundations of innovative management influences are based on a combination of components of public administration theory, organizational theory, cybernetic theory, economic and mathematical theory and the developed concept of optimization and technological development of public administration. The model of a technological platform is offered. The structure and schemes of interrelations of models of the technological platform, built using system process and design approaches, differ in the typicality of algorithms and methods for solving management problems, they can be used in management systems in any field of activity.В статье акцентировано внимание к роли технологического фактора роста эффективности деятельности органов публичного управления. Приведены результаты исследования проблемы технологического обеспечения организации управленческой деятельности. Отмечено, что, несмотря на интенсивное развитие и рост возможностей информационно-компьютерных технологий в управлении, они до сих пор рассматриваются как инструментарий, а не как самостоятельный действенный фактор повышения качества и эффективности управленческих воздействий на управляемые объекты. Показано, что в условиях непрерывных трансформационных изменений в обществе активизация процессов технологизации управленческой деятельности существенно влияет на результаты деятельности управляемых систем и во многом зависит от скорости и качества управленческих решений. На основе обобщения существующего опыта процессов технологизации управления и современных научных наработок в этом направлении предложено в составе организационной структуры органов публичного управления создать самостоятельный системный технологический блок обеспечения организации и осуществления управленческих задач для достижения поставленных целей развития и функции их реализации. Разработаны и обоснованы архитектуру технологической платформы управления, определен перечень и состав информационно-компьютерных моделей в решении управленческих задач с применением принципов науки кибернетики и смарт-технологий. Исходные методологические предпосылки формирования технологических основ инновационных управленческих воздействий базируются на сочетании составляющих теории государственного управления, теории организаций, кибернетической теории, экономико-математической теории и разработанной концепции оптимизационного и технологического развития системы органов публичного управления. Предложена модель технологической платформы. Структура и схемы взаимосвязей моделей технологической платформы, построенные с использованием системного процессного и проектных подходов, отличаются типичностью алгоритмов и методов решения управленческих задач, они могут использоваться в системах управления любой сферой деятельности.У статті акцентовано увагу до підвищення ролі технологічного фактору зростання ефективності діяльності органів публічного управління. Наведено результати дослідження проблеми технологічного забезпечення організації управлінської діяльності. Зазначено, що, незважаючи на інтенсивний розвиток і зростання можливостей інформаційно-комп’ютерних технологій в управлінні, вони досі розглядаються як інструментарій, а не як самостійний дієвий фактор підвищення якості й ефективності управлінських впливів на керовані об’єкти. Показано, що в умовах безперервних трансформаційних змін у суспільстві активізація процесів технологізації управлінської діяльності суттєво впливає на результати діяльності керованих систем і великою мірою залежить від швидкості і якості управлінських рішень. На основі узагальнення існуючого досвіду процесів технологізації управління і сучасних наукових наробок в цьому напрямі запропоновано у складі організаційної структури органів публічного управління створити самостійний системний технологічний блок забезпечення організації і здійснення управлінських завдань для досягнення поставлених цілей розвитку і функції їх реалізації. Розроблено і обґрунтовано архітектуру технологічної платформи управління, визначено перелік і склад інформаційно-комп’ютерних моделей у вирішенні управлінських завдань із застосуванням принципів науки кібернетики і смарт-технологій. Вихідні методологічні передумови формування технологічних засад інноваційних управлінських впливів базуються на поєднанні складників теорії державного управління, теорії організацій, кібернетичної теорії, економіко-математичної теорії і розробленої концепції оптимізаційного і технологічного розвитку системи органів публічного управління. Запропоновано модель технологічної платформи. Структура і схеми взаємозв’язків моделей технологічної платформи, побудовані з використанням системного процесного і проєктного підходів, відрізняються типовістю алгоритмів і методів вирішення управлінських завдань, вони можуть використовуватися в системах управління будь-якою сферою діяльності
Державно-приватне партнерство як інструмент публічної політики в умовах децентралізації влади в Україні
Get PDFThe article considers the issue of public policy formation in terms of state private partnership development as the most efficient form of interaction between public authorities, private business and science implemented on the principles of equality.The study defines the essence of the concept of ‘state private partnership (SPP), its purpose, forms, areas of implementation and characteristics from the standpoint of institutional theory and identifies the benefits of state private partnership. The partnership comprises the possibility of attracting additional financial resources that can be used for community development, the possibility to restore infrastructure, to receive quality services and socio-economic benefits and additional jobs; business and the state share the risks.The study investigates the state of public and private partnership realization in Ukraine and the leading countries and defines risks for public authorities and the private investor as well as factors constraining this process in Ukraine. These include imperfect regulatory and institutional support, lack of political will; lack of standard, simple and transparent tender procedures for SPP projects and defined priority areas for their implementation, unstable legislation on attracting foreign direct investment.The study examines the current state of legal regulation state private partnership in Ukraine and justifies the need to improve the institutional support of this process in terms of forming public policy to involve regional higher education institutions into examination of innovative projects and the staff training.The expediency of introduction of state private partnership relations as a form of cooperation between public administration bodies and private economic entities for the purpose of sustainable rural development in the conditions of decentralization of power is substantiated. In order to ensure the effective implementation of state private partnership projects, public authorities should pay attention to creating a number of mandatory general prerequisites and ensure a proper examination of documents provided by potential private partners to make sure they show the real situation through involving scientists in this process.В статье рассмотрены вопросы формирования публичной политики по развитию государственно-частного партнерства, как эффективной формы взаимодействия публичной власти, частного бизнеса и науки, реализуется на принципах равноправия.Определена сущность понятия «государственно-частное партнерство» (ГЧП), его цель, формы, сферы реализации и характерные черты с позиции институциональной теории. Отмечено выгоды государственно-частного партнерства среди которых возможность привлечения дополнительных финансовых ресурсов, которые можно направить на развитие общин; возможность восстановления инфраструктуры, получения качественных услуг и социально-экономических выгод, дополнительных рабочих мест; бизнес и государство распределяют риски между собой.Исследовано состояние реализации государственно-частного партнерства в Украине и ведущих странах мира, определены риски для органов публичной власти и частного инвестора. определены факторы, сдерживающие этот процесс в Украине в частности, несовершенное нормативное и институциональное обеспечение; отсутствие политической воли; недостаточность стандартных, простых и прозрачных процедур проведения конкурса для проектов ГЧП, а также определения приоритетных сфер для их реализации; нестабильное законодательство по привлечению прямых иностранных инвестиций.Исследовано современное состояние нормативно-правового регулирования развития государственно-частного партнерства в Украине, обоснована необходимость совершенствования институционального обеспечения этого процесса, в части формирования публичной политики по привлечению региональных высших учебных заведений для экспертизы инновационных проектов и подготовки кадров.Обоснована целесообразность внедрения отношений государственно-частного партнерства как формы сотрудничества между органами публичного управления и частными хозяйствующими субъектами в целях устойчивого сельского развития в условиях децентрализации власти. С целью обеспечения эффективной реализации проектов государственно частного партнерства органам публичной власти следует обратить внимание на создание ряда обязательных общих предпосылок и обеспечении серьезной экспертизы документации, предоставляемой потенциальными частными партнерами на предмет соответствия ее реальной ситуации и привлечения к этому процессу ученых.У статті розглянуто питання формування публічної політики щодо розвитку державно-приватного партнерства, як найефективнішої форми взаємодії публічної влади, приватного бізнесу і науки, що реалізується на принципах рівноправності. Визначено сутність поняття «державно-приватне партнерство» (ДПП), його мету, форми, сфери реалізації та характерні риси з позиції інституціональної теорії. Означено вигоди державно-приватного партнерства серед яких, можливість залучення додаткових фінансових ресурсів, які можна спрямувати на розвиток громад; можливість відновлення інфраструктури, отримання якісних послуг та соціально-економічних вигод, додаткових робочих місць; бізнес та держава розподіляють ризики між собою.Досліджено стан реалізації державно-приватного партнерства в Україні та провідних країнах світу, визначено ризики для органів публічної влади і приватного інвестора. визначено фактори, що стримують цей процес в Україні зокрема, недосконале нормативне й інституціональне забезпечення; брак політичної волі; недостатність стандартних, простих і прозорих процедур проведення конкурсу для проєктів ДПП, а також визначення пріоритетних сфер для їх реалізації; нестабільне законодавство щодо залучення прямих іноземних інвестицій.Досліджено сучасний стан нормативно-правового регулювання розвитку державно-приватного партнерства в Україні, обґрунтована необхідність удосконалення інституційного забезпечення цього процесу, в частині формування публічної політики щодо залучення регіональних закладів вищої освіти для експертизи інноваційних проєктів та підготовки кадрів. Обґрунтовано доцільність впровадження відносин державно-приватного партнерства як форми співпраці між органами публічного управління і приватними господарюючими суб'єктами з метою сталого сільського розвитку в умовах децентралізації влади. З метою забезпечення ефективної реалізації проектів державно приватного партнерства органам публічної влади слід звернути увагу на створення низки обов’язкових загальних передумов та забезпеченні серйозної експертизи документації, що надається потенційними приватними партнерами на предмет відповідності її реальній ситуації і залучення до цього процесу науковців
Взаємодія органів публічної влади та молодіжних громадських об’єднань щодо підготовки стратегічних документів у сфері молодіжної політики в країнах ЄС
Get PDFEU youth policy is very dynamic, but with different rates of development in each EU country. The main purpose of youth policy in the EU is to motivate and support making informed life decisions that contribute to the personal and social development of young people and the development of society as a whole. Accomplishing this goal is possible only by empowering the young citizens and their active involvement in the preparation, implementation and evaluation of the initiatives and activities efficiency that reflect the needs, interests, ideas and experiences of young people.However, in order to establish a common European civic space, it is necessary to consider the national circumstances of each EU country and the implementation of the state youth policy of each state separately.As the issue of the relationship between public authorities with various youth policy actors in the European Union remains under-explored, and a comprehensive approach to the study of European youth policy is missing, we analyzed the state of interaction between public authorities and EU youth associations on preparing the national development strategies for youth policy, such as France, Germany, Poland, Hungary, the Czech Republic.The aim of the article is to study the problem of interaction between government agencies and youth associations on the example of attracting young citizens in the development and implementation of regulations in some EU countries and to justify proposals for implementing the Strategy for State Youth Policy of Ukraine 2030.The article clarifies the imperfection of a comprehensive approach to the implementation of youth work in the European community. It is proposed to use the best results of cooperation between the authorities and the youth of Europe in the implementation of the guidelines for youth work in Ukraine and the use of the tool - Youth Welfare Index for monitoring the youth policy and strategy implementation. Attention is paid to the feasibility of using a two-component approach in the implementation of state youth policy, in particular in achieving the strategy, namely achieving sustainable development goals through the implementation of youth policy and the implementation of state youth policy through sustainable development goals.Молодежная политика ЕС очень динамичная, но с разным темпом развития в каждом государстве. Основной функцией молодежной политики в ЕС является мотивация и оказание поддержки в принятии обоснованных жизненных решений, способствующих личному и социальному развитию молодежи и развитию общества в целом. Достижение этих целей возможно лишь при расширении возможностей молодых граждан и их активного вовлечения в подготовку, реализацию и оценку эффективности инициатив и мероприятий, отражающих потребности, интересы, идеи и опыт молодежи.Для построения единого европейского гражданского пространства необходимо учитывать национальные особенности каждого государства-члена ЕС и реализацию государственной молодежной политики каждой страны в отдельности.Вопрос взаимосвязи между органами публичной власти с различными субъектами молодежной политики в странах Европейского Союза до сих пор остается мало изученным, а комплексный подход к изучению европейской молодежной политики отсутствует, нами было проанализировано состояние взаимодействия органов публичной власти и представителей молодежных объединений ЕС по подготовке национальных стратегий развития молодежной политики, таких стран как Франция, Германия, Польша, Венгрия, Чехия.Целью статьи является исследование проблемы взаимодействия органов власти и молодежных объединений на примере привлечения молодых граждан к разработке и внедрению нормативно-правовых актов в некоторых странах ЕС и обоснование предложения по реализации Стратегии развития государственной молодежной политики Украины 2030 года.В статье отмечается несовершенство комплексного подхода в реализации молодежной работы в евросообществе. Предложено использовать лучшие результаты сотрудничества власти и молодежи Европы во внедрении дорожной карты молодежной работы в Украине и использование инструмента – Индекс благополучия молодежи для мониторинга молодежной политики и выполнения стратегии. Обращается внимание на целесообразность использования двухкомпонентного подхода в реализации государственной молодежной политики, в частности в достижении цели стратегии, а именно достижение целей устойчивого развития через реализацию молодежной политики и реализация государственной молодежной политики через цели устойчивого развития.Молодіжна політика ЄС дуже динамічна проте з різним темпом розвитку у кожній країні. Основною функцією молодіжної політики в ЄС є мотивація та надання підтримки в прийнятті обґрунтованих життєвих рішень, що сприяють особистому та соціальному розвитку молоді і розвитку суспільства в цілому. Досягнення цієї мети можливо лише при розширенні можливостей молодих громадян і їх активного залучення в підготовку, реалізацію та оцінку ефективності ініціатив і заходів, що відображають потреби, інтереси, ідеї і досвід молоді.Проте для побудови єдиного європейського громадянського простору необхідно враховувати національні особливості кожної країни ЄС та реалізацію державної молодіжної політики кожної держави окремо.Оскільки питання взаємозв’язку між органами публічної влади з різними суб’єктами молодіжної політики у країнах Європейського Союзу досі залишається мало вивченим, а комплексний підхід до вивчення європейської молодіжної політики відсутній, нами було проаналізовано стан взаємодії органів публічної влади та представників молодіжних об’єднань ЄС щодо підготовки національних стратегій розвитку молодіжної політики, таких країн як Франція, Німеччина, Польща, Угорщина, Чехія. Метою статті є дослідження проблеми взаємодії органів влади та молодіжних об’єднань на прикладі залучення молодих громадян до розробки та впровадження нормативно-правових актів в деяких країнах ЄС та обґрунтувати пропозиції щодо реалізації Стратегії розвитку державної молодіжної політики України 2030 року. У статті зауважується про недосконалість комплексного підходу у реалізації молодіжної роботи в євроспільноті. Запропоновано використати кращі результати співпраці влади і молоді Європи у впроваджені дорожньої карти молодіжної роботи в Україні та використання інструменту – Індекс благополуччя молоді для моніторингу молодіжної політики та виконання стратегії. Звертається увага на доцільність використання двокомпонентного підходу у реалізації державної молодіжної політики, зокрема у досягненні мети стратегії, а саме досягнення цілей сталого розвитку через реалізацію молодіжної політики та реалізація державної молодіжної політики через цілі сталого розвитку
Вплив організаційного та технологічного механізмів на вдосконалення інформаційно-комунікаційного забезпечення виборчого процесу
Get PDFCivil society is emerging as a real subject of influence on the electoral processes in Ukraine. Thanks to the skillful and creative use of the latest information and communication technologies, the election races in recent years have given rise to Internet projects, made elections more transparent and open, and narrowed the field for outright manipulation and election fraud in Ukraine.In this article, the author reveals the technological and organizational mechanisms for ensuring the participation of civil society institutions in electoral communication. These mechanisms improve information and communication support of the electoral process, promote the introduction of new digital means, communication services and open platforms for the development of new innovative solutions, expand political participation of the public and involve citizens in elections, contribute to increasing the level of trust, transparency and accountability in a democratic system.These mechanisms of information and communication support of the electoral process are also one of the directions for accelerating the implementation of electronic elections in Ukraine, improving the quality of electoral communication of voters with candidates for positions in public authorities.At the same time, the author characterizes the electoral communications that are actively carried out today thanks to the innovative development of information and communication support for electoral processes, including electronic and digital resources. Public institutions also strengthen and contribute to ensuring the formation of mechanisms for information and communication support of the electoral process in the field of public activity in order to consolidate the efforts of the authorities with the public in order to improve the quality of electoral communication and the introduction of electronic elections in Ukraine.Therefore, according to the author, the study of organizational and technological mechanisms of information and communication support of the electoral process in the field of public activity in the context of modernity is relevant, which led to the choice of the topic of the article.Гражданское общество возникает реальным субъектом влияния на электоральные процессы в Украине. Благодаря умелому и креативному использованию новейших информационно-коммуникационных технологий избирательные гонки последних лет дали старт Интернет-проектам, сделали выборы более прозрачными и открытыми, и сузили поле для откровенных манипуляций и фальсификаций выборов.В данной статье автор раскрывает технологические и организационные механизмы обеспечения участия институтов гражданского общества в электоральной коммуникации. Указанные механизмы совершенствуют информационно-коммуникационное обеспечение избирательного процесса, способствуют внедрению новых цифровых средств, коммуникационных сервисов и открытых платформ для выработки новых инновационных решений, расширение политического участия общественности и привлечения граждан к выборам, способствуют повышению уровня доверия, прозрачности и подотчетности в демократической системе.Механизмы информационно-коммуникационного обеспечения избирательного процесса также являются одними из направлений ускорения внедрения электронных выборов в Украине, улучшение качества электоральной коммуникации избирателей с кандидатами на должности в органы публичной власти.В то же время автор характеризует электоральные коммуникации, которые сегодня активно осуществляются благодаря инновационному развитию информационно-коммуникационного обеспечения избирательных процессов, среди которых – электронные и цифровые ресурсы. Публичные институты также усиливают и способствуют обеспечению формирования механизмов информационно-коммуникационного обеспечения избирательного процесса в сфере публичной деятельности для консолидации усилий власти с общественностью с целью улучшения качества электоральной коммуникации и внедрение электронных выборов в Украине.Поэтому по мнению автора, исследования организационного и технологического механизмов информационно-коммуникационного обеспечения избирательного процесса в сфере публичной деятельности в контексте современности является актуальным, что и обусловило выбор темы статьиГромадянське суспільство постає реальним суб’єктом впливу на електоральні процеси в Україні. Завдяки умілому й креативному використанню новітніх інформаційно-комунікаційних технологій виборчі перегони останніх років дали старт Інтернет-проєктам, зробили вибори більш прозорими та відкритими, й звузили поле для відвертих маніпуляцій і фальсифікацій виборів. В поданій статті автор розкриває технологічні та організаційні механізми забезпечення участі інститутів громадянського суспільства в електоральній комунікації. Зазначені механізми вдосконалюють інформаційно-комунікаційне забезпечення виборчого процесу, сприяють запровадженню нових цифрових засобів, комунікаційних сервісів та відкритих платформ для вироблення нових інноваційних рішень, розширення політичної участі громадськості та залучення громадян до виборів, сприяють підвищенню рівня довіри, прозорості та підзвітності в демократичній системі. Механізми інформаційно-комунікаційного забезпечення виборчого процесу також є одними з напрямів пришвидшення запровадження електронних виборів в Україні, покращення якості електоральної комунікації виборців з кандидатами на посади в органи публічної влади. Водночас автор характеризує електоральні комунікації, які сьогодні активно здійснюються завдяки інноваційному розвитку інформаційно-комунікаційного забезпечення виборчих процесів, серед яких – електронні та цифрові ресурси. Публічні інститути також підсилюють та сприяють забезпеченню формування механізмів інформаційно-комунікаційного забезпечення виборчого процесу у сфері публічної діяльності задля консолідації зусиль влади з громадськістю з метою покращення якості електоральної комунікації та впровадження електронних виборів в Україні.Тож на думку автора, дослідження організаційного та технологічного механізмів інформаційно-комунікаційного забезпечення виборчого процесу у сфері публічної діяльності в контексті сучасності є актуальним, що й зумовило вибір теми статті