Public Administration Aspects (E-Journal) / Аспекти публічного управління
Not a member yet
906 research outputs found
Sort by
Нормативно-правові засади боротьби з тероризмом в Україні
Get PDFAn important element of ensuring national security in Ukraine is the legal consolidation of practical and real principles in national legislation. One of the main reasons for the low quality of the fight against terrorism is the imperfection of legal acts and the inconsistency of the level of preparation for real threats. Normative acts require detailed study, analysis and substantiation in view of international law and evolution, due to which, changes are made more than once. The growing number of terrorism in the world, gives impetus to international cooperation to combat the most dangerous crime. Research is important to address the challenges of preventing terrorism.To improve the legislation, it is necessary to take into account the degree of ability to anticipate threats and assess risks, to ensure the continuity of the process of activity of bodies and the process of recovery. Improving Ukrainian legislation requires modernizing Cain's anti-terrorism legislation on countering and preventing terrorism.The article analyzes the legal framework for combating terrorism, identifies the relevance of the problem of combating terrorism, the range of regulations, considers the views of scientists on the system of their division by type, proposed its own system of regulations in the table.Specifically, some important legal acts on measures to combat terrorism are analyzed. The international legal documents establishing the general principles of international cooperation in the field of prevention and counteraction to terrorism are studied.The priorities of the state policy in the field of counter-terrorism, the principles of counter-terrorism enshrined in regulations are considered, and some proposals for improving the regulatory framework in the fight against terrorism in Ukraine are identified.Важным элементом обеспечения национальной безопасности в Украине является правовое закрепление практических и реальных основ в национальном законодательстве. Одной из главных причин низкого качества борьбы с терроризмом является несовершенство правовых актов, и несоответствие уровня подготовки в реальных угроз. Нормативные акты требуют детального изучения, анализа и обоснования с учетом международного права и эволюции, благодаря чему, не однократно вносятся изменения. Рост количества терроризме в мире, дает толчок для международного сотрудничества для преодоления опасного преступления. Научные исследования является важным для решения поставленных задач по предотвращению терроризма.
Для улучшения законодательства необходимо учитывать степень способности предвидеть угрозы и оценивать риски, обеспечивать непрерывность процесса деятельности органов и процесса восстановления последствий. Совершенствования украинского законодательства требует модернизування антитеррористического законодательства каины по вопросам противодействия и предотвращения терроризма.
В статье, проведен анализ нормативно-правовых основ борьбы с терроризмом, определена актуальность проблемы борьбы с терроризмом, у нормативных актов, рассмотрены мнения ученых относительно системы их разделения по видам, предложено собственную систему нормативно-правовых актов в таблице.
Именно проанализированы некоторые важные нормативно-правовые акты, о мерах, которыми осуществляется борьба в сфере терроризма. Исследована международно-правовые документы, устанавливающие общие принципы международного сотрудничества в сфере предотвращения и противодействия терроризму.
Рассмотрены закреплении в нормативных актах приоритеты государственной политики в сфере противодействия терроризму, принципы противодействия терроризму и определены некоторые предложения по совершенствованию нормативно-правового обеспечения в борьбе с терроризмом в Украине.Важливим елементом забезпечення національної безпеки в Україні є правове закріплення практичних та реальних засад в національному законодавстві. Однією з головних причин низької якості боротьби з тероризмом є недосконалість правових актів, і невідповідність рівня підготовки до реальних загроз. Нормативні акти потребують детального вивчення, аналізу і обґрунтування з огляду міжнародного права і еволюції, завдяки чому, не однократно вносяться зміни. Зростання кількості тероризмі в світі, дає поштовх для міжнародної співпраці для подолання найнебезпечнішого злочину. Наукові дослідження є важливим для вирішення поставлених завдань щодо запобігання тероризму.Для покращення законодавства необхідно враховувати ступінь спроможності передбачати загрози та оцінювати ризики, забезпечувати безперервність процесу діяльності органів і процесу відновлення наслідків. Вдосконалення українського законодавства потребує модернізування антитерористичного законодавства каїни, з питань протидії та запобігання тероризму. У статті, проведено аналіз нормативно-правових засад боротьби з тероризмом, визначено актуальність проблеми боротьби з тероризмом, коло нормативних актів, розглянуто думки вчених щодо системи їх поділу за видами, запропоновано власну систему нормативно-правових актів у таблиці. Конкретно проаналізовано деякі важливі нормативно-правові акти, щодо заходів, якими здійснюється боротьба у сфері тероризму. Досліджено міжнародно-правові документи, що встановлюють загальні засади міжнародного співробітництва у сфері запобігання та протидії тероризму.Розглянуті закріпленні у нормативних актах пріоритети державної політики у сфері протидії тероризму, принципи протидії тероризмові та визначені деякі пропозиції щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення у боротьбі з тероризмом в Україні
Синергетичне поєднання різних вимірів інтегрованості у формуванні політики регіонального розвитку в Україні
Get PDFThe article notes that the formation of regional development policy in European countries was based on state intervention in the development of key industries. The measures implemented by the capitalist states were not part of local or regional development policy. This approach is called sectoral policy, as it focuses on specific sectors. In the last decades of the last century, measures to develop specific territories have been taken to replace the support of industries and sectors, a regional approach aimed at creating conditions for the development of territories by activating the regions' own potential. The article emphasizes that the implementation of state policy of regional development has a double expression: in sectoral and regional approaches. Therefore, the basis for the formation of modern regional development policy is the coordination of measures in its "regional" and "sectoral" instruments. The author notes that in the domestic context it is important to implement a policy model typical of unitary European countries – the implementation of national investment programs developed in consultation with regional authorities, in synergy with additional regional policy based on co-financing. Such regional policy is initiated, planned, implemented and monitored mainly by regional authorities. During the implementation of the reform of local self-government and territorial organization of power in Ukraine, the participation of self-governing bodies of regional and local levels should develop in the direction of increasing their role in the formation of state and regional development programs.It is concluded that the implementation of the policy model inherent in unitary European countries is relevant in Ukraine - the implementation of national investment programs developed in consultation with regional authorities, in synergy with additional regional policy based on co-financing.В статье отмечается, что становление региональной политики в европейских странах происходило на основе вмешательства государства в развитие ключевых отраслей. Реализованные капиталистическими государствами меры не были частью политики местного или регионального развития. Такой подход получил название отраслевой политики, так как она направлена на конкретные сектора.
В последние десятилетия прошлого века на смену поддержки отраслей и секторов стали проводились мероприятия, направленные на развитие конкретных территорий, – региональный подход, целью которого является формирование условий для развития территорий путем активизации собственного потенциала регионов.
В статье отмечается, что внедрение государственной политики регионального развития имеет двойное выражение: в отраслевом и региональном подходах. Поэтому в основе формирования современной политики регионального развития становится согласование мероприятий в ее “региональных” и “отраслевых” инструментах.
Автор отмечает, что в отечественных условиях актуальным является внедрение модели политики, которая присуща унитарным европейским странам - реализация общенациональных инвестиционных программ, разработанных на основе консультаций с органами власти регионального уровня, в синергетическом сочетании с дополнительной региональной политикой, осуществляемой на основе софинансирования. Такая региональная политика инициируется, планируется, реализуется и мониторится преимущественно органами власти регионального уровня. В ходе реализации реформы местного самоуправления и территориальной организации власти в Украине участие органов самоуправления регионального и местного уровней должна развиваться в направлении увеличения их роли в процессах формирования государственных и региональных программ развития.
Сделаны выводы, что в Украине актуальным является внедрение модели политики, которая присуща унитарным европейским странам - реализация общенациональных инвестиционных программ, разработанных на основе консультаций с органами власти регионального уровня, в синергетическом сочетании с дополнительной региональной политикой, осуществляемой на основе софинансирования.У статті зазначається, що становлення політики регіонального розвитку в європейських країнах відбувалось на основі втручання держави у розвиток ключових галузей. Реалізовані капіталістичними державами заходи не були частиною політики місцевого або регіонального розвитку. Такий підхід отримав назву галузевої політики, так як вона направлена на конкретні сектори. В останні десятиліття минулого століття на зміну підтримки галузей й секторів стали проводились заходи, спрямовані на розвиток конкретних територій, – регіональний підхід, метою якого є формування умов для розвитку територій шляхом активізації власного потенціалу регіонів. В статті наголошується, що впровадження державної політики регіонального розвитку має подвійне вираження: у галузевому та регіональному підходах. Тому в основі формування сучасної політики регіонального розвитку стає узгодження заходів в її «регіональних» та «галузевих» інструментах. Автор зазначає, що у вітчизняних умовах актуальним є впровадження моделі політики, яка притаманна унітарним європейським країнам – реалізація загальнонаціональних інвестиційних програм, розроблених на основі консультацій з органами влади регіонального рівня, у синергетичному поєднанні з додатковою регіональною політикою, що здійснюється на основі спів-фінансування. Така регіональна політика ініціюється, планується, реалізується та моніториться переважно органами влади регіонального рівня. В ході реалізації реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні участь органів самоврядування регіонального та місцевого рівнів має розвиватись в напрямку збільшення їх ролі у процесах формування державних та регіональних програм розвитку.Зроблені висновки, що в Україні актуальним є впровадження моделі політики, яка притаманна унітарним європейським країнам – реалізація загальнонаціональних інвестиційних програм, розроблених на основі консультацій з органами влади регіонального рівня, у синергетичному поєднанні з додатковою регіональною політикою, що здійснюється на основі спів-фінансування
Організаційно-правові чинники функціонування закладів середньої освіти в умовах територіальної децентралізації в Україні
Get PDFThe article is devoted to the key organizational and legal factors of the functioning of secondary education institutions in the context of territorial decentralization in Ukraine. The article analyzes the following regulatory documents: the laws of Ukraine "On Education", "On Secondary Education", "On Out-of-School Education", as well as the provisions of the Concept for the Development of Education in Ukraine for the period 2015-2025 and the Conceptual Framework for Reforming Secondary School (New Ukrainian school).
Particular attention is paid to the aspects of subordination in the context of the territorial reform and the specifics of financing secondary education in accordance with the budget rules of the current Budget Code of Ukraine. The purpose of the article is to identify the state of normative and legal support of secondary education in Ukraine and to determine the organizational and legal factors of the functioning of secondary education institutions in the context of territorial decentralization in Ukraine. The article proves that Ukraine has developed and implemented the necessary regulatory factors for regulating the development of a medium-sized industry in the context of territorial decentralization, which is happening in Ukrainian society.
Thus, the legislation provides the basis for qualitative changes in the regulation of the secondary education system. Nevertheless, the functioning of secondary education institutions emphasizes the need to address a number of gaps in the legal regulation of relations between the subjects of the educational process, central executive bodies and local self-government. There is an urgent need to improve, review and harmonize certain provisions of legislation in the field of secondary education. The author concludes that it is necessary to further improve the regulatory framework for regulating secondary education in the context of increasing the institutional capacity of secondary education, introducing tax incentives and introducing effective tools for public-private partnership.Стаття присвячена ключовим організаційно-правовим чинникам функціонування закладів середньої освіти в умовах територіальної децентралізації в Україні. В статті було проведено аналіз наступних нормативно-правових документів: Законів України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», а також положень Концепції розвитку освіти України на період 2015–2025 років та Концептуальних засад реформування середньої школи (Нова українська школа).
Окрему увагу приділено аспектам підпорядкованості в умовах проведення територіальної реформи та особливостям фінансування середньої освіти відповідно до бюджетних правил чинного Бюджетного кодексу України. Метою статті є виявлення стану нормативно-правового забезпечення середньої освіти в Україні та визначити організаційно-правові чинники функціонування закладів середньої освіти в умовах територіальної децентралізації в Україні. В статті доведено, що в Україні розроблено та впроваджено необхідні нормативно-правові чинники регулювання розвитку середньої галузі в умовах територіальної децентралізації, що відбувається в українському суспільстві.
Таким чином у законодавстві забезпечені підстави якісних змін регулювання системи середньої освіти. Тим не менш, функціонування закладів середньої освіти підкреслює необхідність вирішення низки прогалин нормативно-правового регулювання відносин суб’єктів освітнього процесу, центральних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Існує нагальна потреба у вдосконаленні, перегляді та приведенні у відповідність окремих положень законодавства у галузі середньої освіти. Автором зроблено висновок стосовно необхідності подальшого вдосконалення норматив-правової бази регулювання середньої освіти в контексті підвищення інституційної спроможності середньої освіти, запровадження податкових пільг та впровадження дієвого інструментарію державно-приватного партнерства.Стаття присвячена ключовим організаційно-правовим чинникам функціонування закладів середньої освіти в умовах територіальної децентралізації в Україні. В статті було проведено аналіз наступних нормативно-правових документів: Законів України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», а також положень Концепції розвитку освіти України на період 2015–2025 років та Концептуальних засад реформування середньої школи (Нова українська школа).
Окрему увагу приділено аспектам підпорядкованості в умовах проведення територіальної реформи та особливостям фінансування середньої освіти відповідно до бюджетних правил чинного Бюджетного кодексу України. Метою статті є виявлення стану нормативно-правового забезпечення середньої освіти в Україні та визначити організаційно-правові чинники функціонування закладів середньої освіти в умовах територіальної децентралізації в Україні. В статті доведено, що в Україні розроблено та впроваджено необхідні нормативно-правові чинники регулювання розвитку середньої галузі в умовах територіальної децентралізації, що відбувається в українському суспільстві.
Таким чином у законодавстві забезпечені підстави якісних змін регулювання системи середньої освіти. Тим не менш, функціонування закладів середньої освіти підкреслює необхідність вирішення низки прогалин нормативно-правового регулювання відносин суб’єктів освітнього процесу, центральних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Існує нагальна потреба у вдосконаленні, перегляді та приведенні у відповідність окремих положень законодавства у галузі середньої освіти. Автором зроблено висновок стосовно необхідності подальшого вдосконалення норматив-правової бази регулювання середньої освіти в контексті підвищення інституційної спроможності середньої освіти, запровадження податкових пільг та впровадження дієвого інструментарію державно-приватного партнерства
Значення людського капіталу у формуванні спроможних об’єднаних територіальних громад України
Get PDFAbstract. The study examined the modern state of human capital formation, accumulation and use in Ukraine and assessed it to be ambiguous. On the one hand, the improvement of certain qualitative characteristics such as increasing amount of the population with higher education, computer literacy, its ability to work in a market environment and run business are observed. On the other hand, destructive processes are taking place which especially true for the rural population (shortage of highly qualified personnel, depreciation of labor, unemployment, low level of innovations introduction and implementation, increasing poverty, reducing life expectancy, mortality exceeding birth rate, migration, unequal opportunities for education and health services, lack of infrastructure, opportunities for cultural development of cinema, theater, youth recreation areas, etc).
The survey was conducted to find out the degree to which life quality had changed after unification and it reveals that only 10% of respondents in Kyiv oblast wanted their children to live in the community, while in Cherkasy oblast no one wanted to. In addition, 53% of the respondents considered the state of community development unsatisfactory, and only 17% considered it to be good.
The study also reveals the low level of competence of local authorities heads and their executive committees, especially in the use of modern tools of public administration. However, significant reserves for human capital development have been identified, namely, investment in people and development of their professional qualities, which form modern productive abilities and turn them into the main productive knowledge-based force in the conditions of decentralization of power and participation of citizens in local self-government.
The necessary cooperation of newly created communities with higher education institutions and the use of their potential for the formation, development of intellectual capital and further innovative development is proved. The mutually beneficial synergistic effect for their development is substantiated on the example of cooperation of the studied communities with the university.Авторське резюме. Досліджено сучасний стан формування, нагромадження та використання людського капіталу України. Встановлено двозначність оцінки людського капіталу в Україні. З одного боку, відбувається поліпшення певних якісних його характеристик: збільшується частка населення з вищою освітою; зростає комп’ютерна грамотність; формується уміння працювати в ринковому середовищі; підвищується підприємницька активність. Водночас відбуваються процеси, які призводять до його руйнації, особливо серед сільського населення (дефіцит висококваліфікованих кадрів, знецінення робочої сили, безробіття, низький рівень впровадження та споживання інновацій, посилення бідності, зменшення тривалості життя, смертність перевищує народжуваність, міграція, нерівні можливості з отримання освітніх та медичних послуг, відсутність інфраструктури, можливостей культурного розвитку кіно, театрів, молодіжних зон відпочинку тощо).
Опитування сільських мешканців щодо змін рівня їх життя після об’єднання територіальних громад виявило, що лише 10% респондентів Київської області хочуть, щоб в цих громадах жили їх діти в той час, як з Черкаської області ніхто не виявив такого бажання. 53 % опитаних респондентів Черкаської області визнали стан розвитку їхніх громад незадовільним і лише 17 % як добрий.
Також виявлено низький компетентнісний рівень голів органів місцевого врядування та їх виконавчих комітетів, особливо в частині використання сучасних механізмів публічного управління. Разом з тим, визначено значні резерви для розвитку людського капіталу, зокрема, в умовах децентралізації влади та участі громадян у місцевому самоврядуванні за умови інвестування в людину та розвиток її професійних якостей, які формують сучасні продуктивні здібності та перетворюють їх на головну продуктивну силу постіндустріальної економіки, заснованої на знаннях.
Доведена необхідна співпраця новостворених громад із закладами вищої освіти та використання їхнього потенціалу для формування і розвитку інтелектуального капіталу, а значить інноваційного розвитку. На прикладі співпраці досліджуваних громад з університетом обґрунтовано взаємовигідний синергічний ефект для їх розвитку.Авторське резюме. Досліджено сучасний стан формування, нагромадження та використання людського капіталу України. Встановлено двозначність оцінки людського капіталу в Україні. З одного боку, відбувається поліпшення певних якісних його характеристик: збільшується частка населення з вищою освітою; зростає комп’ютерна грамотність; формується уміння працювати в ринковому середовищі; підвищується підприємницька активність. Водночас відбуваються процеси, які призводять до його руйнації, особливо серед сільського населення (дефіцит висококваліфікованих кадрів, знецінення робочої сили, безробіття, низький рівень впровадження та споживання інновацій, посилення бідності, зменшення тривалості життя, смертність перевищує народжуваність, міграція, нерівні можливості з отримання освітніх та медичних послуг, відсутність інфраструктури, можливостей культурного розвитку кіно, театрів, молодіжних зон відпочинку тощо).
Опитування сільських мешканців щодо змін рівня їх життя після об’єднання територіальних громад виявило, що лише 10% респондентів Київської області хочуть, щоб в цих громадах жили їх діти в той час, як з Черкаської області ніхто не виявив такого бажання. 53 % опитаних респондентів Черкаської області визнали стан розвитку їхніх громад незадовільним і лише 17 % як добрий.
Також виявлено низький компетентнісний рівень голів органів місцевого врядування та їх виконавчих комітетів, особливо в частині використання сучасних механізмів публічного управління. Разом з тим, визначено значні резерви для розвитку людського капіталу, зокрема, в умовах децентралізації влади та участі громадян у місцевому самоврядуванні за умови інвестування в людину та розвиток її професійних якостей, які формують сучасні продуктивні здібності та перетворюють їх на головну продуктивну силу постіндустріальної економіки, заснованої на знаннях.
Доведена необхідна співпраця новостворених громад із закладами вищої освіти та використання їхнього потенціалу для формування і розвитку інтелектуального капіталу, а значить інноваційного розвитку. На прикладі співпраці досліджуваних громад з університетом обґрунтовано взаємовигідний синергічний ефект для їх розвитку
Цифровізація публічного управління вищою освітою в Україні на сучасному етапі державотворення
Get PDFThecurrentstateofimplementationofinformation and communicationtechnologiesinthesystemofpublicadministrationofhighereducationinUkraineisinvestigated.It is emphasizedthatinformatizationofpublicadministration in thefieldofhighereducationisoneofthecomponents of buildingfull-fledgede-democracyande-governanceinourcountry. On the basis of comparing the provisions of normative legal acts and the real situation, the state of functioning of the electronic system on the collection and analysis of financial data based on the results of activities in the field of higher education and the unified state electronic database on education was clarified. Their role in public administration of industry, functions and advantages are determined. The powers of individual management structures in entering data into electronic systems of higher education management are highlighted.Досліджено сучасний стану впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в систему державного управління вищою освітою в Україні. Наголошено, що інформатизація державного управління сферою вищої освіти є однією зі складових частин побудови повноцінних е-демократії та е-урядування в нашій країні. На основі порівняння положень нормативно-правових актів і реальної ситуації з’ясовано стан функціонування електронна система щодо збору та аналізу фінансових даних за результатами діяльності у сфері вищої освіти і єдиної державної електронної бази з питань освіти. Визначено їх роль у державному управлінні галуззю, функції та переваги. Висвітлено повноваження окремих управлінських структур у внесенні даних до електронних систем управління вищою освітою
Феномен асистенціалізму та соціальної стигматизації у державній політиці України в питаннях соціальної інтеграції людей з інвалідністю
Get PDFThe article establishes that the directions of the social policy of the Ukrainian state towards people with disabilities have undergone significant changes during the years of independence. It is revealed that certain steps have already been taken to base non-social security as a passive function of state policy on social security for people with disabilities social protection, and guaranteeing the protection of people with disabilities by creating appropriate conditions for them in society and equal opportunities for the realization of life needs, abilities and creative potential, defined a system of measures aimed at improving their lives, restoring social status, achieving financial independence and full integration into society. It has been found that there are still a number of obstacles for people with disabilities on the path to social integration into society.
The article reveals the meaning of the concepts of “assistanceism” and “social stigmatization”, which provoke the growth of indifference, hostility in the minds of people. The author has studied in detail the place of assentionalism in the state policy of Ukraine, its consequences in social policy regarding the categories of recipients of state aid. It is emphasized that the phenomenon of asistentialism is extremely dangerous, because the total support of defects, physical and intellectual, kills any personal initiative to improve the quality of one’s own life, causing moral and social degradation of man, destruction of intellectual potential.
The tools of social stigmatization in the legislation of Ukraine on the issues of social integration of people with disabilities are also analyzed and determined. It has been proven that stigma in some cases deprives a person of full status, becomes a source of prejudice, discrimination, social isolation of the stigmatized, causes low self-esteem and feelings of depression, forms a negative social identity and complicates psychosocial adaptation. Emphasis was placed on the need to take measures to remove obstacles caused by stigmatization and excessive assistance in the integration of people with disabilities into society.У статті встановлено, що напрями соціальної політики Української держави стосовно людей з інвалідністю за роки незалежності зазнали значних змін. Виявлено, що вже зроблені певні кроки для того, щоб в основу державної політики щодо соціального забезпечення осіб з інвалідністю покласти не соціальне забезпечення як пасивну функцію соціального захисту, а гарантування захищеності осіб з інвалідністю шляхом створення для них у суспільстві відповідних умов та рівних можливостей для реалізації життєвих потреб, здібностей і творчого потенціалу, визначено систему заходів, орієнтованих на поліпшення їхньої життєдіяльності, відновлення соціального статусу, досягнення матеріальної незалежності та всебічної інтеграції у суспільство.
З’ясовано, що досі залишається низка перешкод для людей з інвалідністю на шляху до соціальної інтеграції у суспільство. У статті розкрито зміст понять «асистенціалізм» та «соціальна стигматизація», які провокують зростання байдужості, недоброзичливості у свідомості людей. Автор детально дослідив місце асистенціалізму у державній політиці України, його наслідки у соціальній політиці щодо категорій-одержувачів державної допомоги. Наголошено, явище асистенціалізму вкрай небезпечне, бо тотальна підтримка ущербності, фізичної та інтелектуальної, вбиває будь-яку особисту ініціативу людини щодо підвищення якості власного життя, викликаючи моральну та соціальну деградацію людини, деструкцію її інтелектуального потенціалу.
Проаналізовано та визначено інструменти соціальної стигматизації у законодавстві України в питаннях соціальної інтеграції людей з інвалідністю. Доведено, що стигма в деяких випадках, позбавляє людину статусу повноцінної, стає джерелом упереджень, дискримінації, соціальної ізоляції стигматизованих, викликає зниження самооцінки і почуття пригніченості, формує негативну соціальну ідентичність і ускладнює психосоціальну адаптацію. Наголошено на необхідність вживання заходів щодо усунення перешкод, спричинених стигматизацією та надмірним асистенціалізмом на шляху інтеграції людей з інвалідністю у суспільство. У статті встановлено, що напрями соціальної політики Української держави стосовно людей з інвалідністю за роки незалежності зазнали значних змін. Виявлено, що вже зроблені певні кроки для того, щоб в основу державної політики щодо соціального забезпечення осіб з інвалідністю покласти не соціальне забезпечення як пасивну функцію соціального захисту, а гарантування захищеності осіб з інвалідністю шляхом створення для них у суспільстві відповідних умов та рівних можливостей для реалізації життєвих потреб, здібностей і творчого потенціалу, визначено систему заходів, орієнтованих на поліпшення їхньої життєдіяльності, відновлення соціального статусу, досягнення матеріальної незалежності та всебічної інтеграції у суспільство.
З’ясовано, що досі залишається низка перешкод для людей з інвалідністю на шляху до соціальної інтеграції у суспільство. У статті розкрито зміст понять «асистенціалізм» та «соціальна стигматизація», які провокують зростання байдужості, недоброзичливості у свідомості людей. Автор детально дослідив місце асистенціалізму у державній політиці України, його наслідки у соціальній політиці щодо категорій-одержувачів державної допомоги. Наголошено, явище асистенціалізму вкрай небезпечне, бо тотальна підтримка ущербності, фізичної та інтелектуальної, вбиває будь-яку особисту ініціативу людини щодо підвищення якості власного життя, викликаючи моральну та соціальну деградацію людини, деструкцію її інтелектуального потенціалу.
Проаналізовано та визначено інструменти соціальної стигматизації у законодавстві України в питаннях соціальної інтеграції людей з інвалідністю. Доведено, що стигма в деяких випадках, позбавляє людину статусу повноцінної, стає джерелом упереджень, дискримінації, соціальної ізоляції стигматизованих, викликає зниження самооцінки і почуття пригніченості, формує негативну соціальну ідентичність і ускладнює психосоціальну адаптацію. Наголошено на необхідність вживання заходів щодо усунення перешкод, спричинених стигматизацією та надмірним асистенціалізмом на шляху інтеграції людей з інвалідністю у суспільство. 
Електронне голосування: концептуальні підходи
Get PDFThe aim of the study is to define conceptual approaches to the concept of "electronic elections" and to identify obstacles to their implementation in Ukraine.
The relevance of the topic is due to the discrepancy between the rapid introduction of digital technologies in all spheres of society and the obstacles that have arisen on the way to the introduction of electronic voting in the process of expressing the will of citizens. The local elections in Ukraine in 2020 became a definite marker of this situation.
Common research methods have used, such as induction and deduction, synthesis and analysis, dialectical and comparative methods.
The existing classifications of electronic voting have been analyzed and the forms and mechanisms of electronic voting abroad have been considered. Legal barriers to the introduction of electronic voting in elections have been identified. The examples of arguments of a negative attitude to the use of digital technologies in the expression of the will of citizens have been given. The role and importance of the electronic voting in the development of electronic democracy and the functioning of electronic government have been shown.
It has been concluded that the ambiguity of the concept itself gives rise to a lack of understanding of electronic voting’s ways of practical implementation, creates certain barriers to further progress in this direction. Today, foreign and domestic experts have provided a large number of proposals that can become elements of the "road map" for the introduction of modern digital technologies in the process of expressing the will of citizens and, thus, help to overcome the numerous problems of the traditional "political technology" electoral system.Метою дослідження є визначення концептуальних підходів до поняття "електронні вибори" і визначення перешкод щодо їх впровадження в Україні.
Актуальність теми обумовлена невідповідністю стрімкого впровадження цифрових технологій в усі сфери життя суспільства і перешкодами, що виникли на шляху впровадження електронного голосування в процес волевиявлення громадян. Певним маркером такої ситуації стали місцеві вибори в Україні в 2020 році.
Використовувалися загальні методи дослідницької діяльності, такі як: індукція і дедукція, синтез і аналіз, діалектичний і порівняльний методи.
Проаналізовано існуючі класифікації електронного голосування і розглянуто форми і механізми електронного голосування за кордоном. Визначено правові бар'єри щодо впровадження електронного голосування на виборах. Наведено приклади аргументів негативного ставлення до використання цифрових технологій у волевиявленні громадян. Показано роль і значення електронного голосування в розвитку електронної демократії та функціонуванні електронного уряду.
Зроблено висновок, що невизначеність самого поняття породжує нерозуміння шляхів практичного втілення електронного голосування, створює певні бар'єри подальшого просування в цьому напрямку. На сьогодні, зарубіжні та вітчизняні експерти надали велику кількість пропозицій, які можуть стати елементами "дорожньої карти" із запровадження сучасних цифрових технологій в процес волевиявлення громадян і, таким чином, поможуть подолати численні проблеми традиційної "політтехнологічної" електоральної системи.Метою дослідження є визначення концептуальних підходів до поняття "електронні вибори" і визначення перешкод щодо їх впровадження в Україні.
Актуальність теми обумовлена невідповідністю стрімкого впровадження цифрових технологій в усі сфери життя суспільства і перешкодами, що виникли на шляху впровадження електронного голосування в процес волевиявлення громадян. Певним маркером такої ситуації стали місцеві вибори в Україні в 2020 році.
Використовувалися загальні методи дослідницької діяльності, такі як: індукція і дедукція, синтез і аналіз, діалектичний і порівняльний методи.
Проаналізовано існуючі класифікації електронного голосування і розглянуто форми і механізми електронного голосування за кордоном. Визначено правові бар'єри щодо впровадження електронного голосування на виборах. Наведено приклади аргументів негативного ставлення до використання цифрових технологій у волевиявленні громадян. Показано роль і значення електронного голосування в розвитку електронної демократії та функціонуванні електронного уряду.
Зроблено висновок, що невизначеність самого поняття породжує нерозуміння шляхів практичного втілення електронного голосування, створює певні бар'єри подальшого просування в цьому напрямку. На сьогодні, зарубіжні та вітчизняні експерти надали велику кількість пропозицій, які можуть стати елементами "дорожньої карти" із запровадження сучасних цифрових технологій в процес волевиявлення громадян і, таким чином, поможуть подолати численні проблеми традиційної "політтехнологічної" електоральної системи
Державне управління процесом автономізації медичних закладів в умовах реформування системи охорони здоров’я
Get PDFThe main mechanisms of state management of the process of autonomy in the field of health care are considered in the article; the legislative provision of autonomy of medical institutions in Ukraine is investigated; the mechanism of transformation of CHC from a budgetary institution into a municipal non-profit enterprise is considered; an analysis of the financing of the health care system of Ukraine was conducted; directions of improvement of the state management of process of autonomy of medical establishments in the conditions of reforming of system of public health services are developed. Proposals for improving public administration in the process of autonomy of medical institutions are formed in three areas: improving public administration in the organizational and legal direction; improvement of public administration in the direction of personnel policy of autonomous medical institutions; improvement of public administration in the direction of resource provision through the introduction of public-private partnership. In the organizational and legal direction, a model of state management of the process of autonomy of medical institutions has been developed, the main stakeholders of the process and their role at each stage of autonomy have been identified. In the direction of personnel policy, changes and updated requirements for the management and medical staff of health care facilities have been identified. The main vectors of professional development of medical staff have been formed, which are a mandatory requirement in the conditions of reforming the medical sector. In the context of health care reform and the autonomy of medical institutions, cooperation between state and municipal medical institutions and business is important. The current practice of interaction between the state and business is reviewed, forms of cooperation with different degrees of private sector involvement are proposed. The state partner bears subsidiary liability for the obligations of such enterprise or business company in accordance with the agreement concluded within the framework of public-private partnership.В статье рассмотрены основные механизмы государственного управления процесса автономизации в области здравоохранения; исследованы законодательное обеспечение автономизации медицинских учреждений в Украине; рассмотрен механизм преобразования лечебных учреждений из бюджетного учреждения в коммунальное некоммерческое предприятие; проведен анализ финансирования системы здравоохранения Украины; разработаны направления совершенствования государственного управления процессом автономизации медицинских учреждений в условиях реформирования системы здравоохранения. Предложения по совершенствованию государственного управления процессом автономизации медицинских учреждений сформированы по трем направлениям: совершенствование государственного управления по организационно-правовым направлением; совершенствование государственного управления по направлению кадровой политики автономизированных медицинских учреждений; совершенствование государственного управления по направлению ресурсного обеспечения путем внедрения государственно-частного партнерства. В организационно-правовом направлении разработана модель государственного управления процессом автономизации медицинских учреждений, определены основные стейкхолдеров процесса и их роль на каждом этапе автономизации. В направлении кадровой политики определены изменения и обновленные требования по руководящего состава и медицинского состава учреждений здравоохранения. Сформированы основные векторы профессионального развития медицинских кадров, является обязательным требованием в условиях реформирования медицинской отрасли. В условиях реформирования системы здравоохранения и автономизацией медицинских учреждений важно сотрудничество государственных и коммунальных медицинских учреждений с бизнесом. Осуществлен обзор имеющейся практики взаимодействия государства и бизнеса, предложены формы сотрудничества с разной степенью вовлеченности частного сектора. Государственный партнер несет субсидиарную ответственность по обязательствам такого предприятия или хозяйственного общества в соответствии с договором, заключенным в рамках государственно-частного партнерства.У статті розглянуто основні механізми державного управління процесу автономізації в галузі охорони здоров’я; досліджено законодавче забезпечення автономізації медичних закладів в Україні; розглянуто механізм перетворення закладу охорони здоров’я із бюджетної установи у комунальне некомерційне підприємство; проведено аналіз фінансування системи охорони здоров’я України; розроблено напрямки удосконалення державного управління процесом автономізації медичних закладів в умовах реформування системи охорони здоров’я. Пропозиції щодо удосконалення державного управління процесом автономізації медичних закладів сформовані за трьома напрямками: удосконалення державного управління за організаційно-правовим напрямком; удосконалення державного управління за напрямком кадрової політики автономізованих медичних закладів; удосконалення державного управління за напрямком ресурсного забезпечення через впровадження державно-приватного партнерства. В організаційно-правовому напрямку розроблено модель державного управління процесом автономізації медичних закладів, визначено основних стейкхолдерів процесу та їх роль на кожному етапі автономізації. В напрямку кадрової політики визначено зміни та оновлені вимоги щодо керівного складу та медичного складу закладів охорони здоров’я. Сформовано основні вектори професійного розвитку медичних кадрів, які є обов’язковою вимогою в умовах реформування медичної галузі. В умовах реформування системи охорони здоров’я та автономізацією медичних закладів важлива співпраця державних та комунальних медичних закладів з бізнесом. Здійснено огляд наявної практики взаємодії держави та бізнесу, запропоновано форми співпраці з різним ступенем залученості приватного сектора. Державний партнер несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями такого підприємства або господарського товариства відповідно до договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства
Процеси забезпечення якості в органах місцевого самоврядування: особливості визначення та оцінювання
Get PDFThe article is devoted to the definition of modern approaches to the identification and evaluation of quality assurance processes in local government, as a basis for the formation of appropriate local government management systems. It is noted that quality assurance in local government should begin with an intensive study of internal relationships between existing management processes – the implementation of a process approach methodology. To outline approaches to the processes’ definition and description that ensure the local government activities and services quality, a relationships’ scheme between the basic concepts of DSTU ISO 9000:2015 in relation to processes and results of activities. Emphasis is placed on the fact that the application of ISO 18091:2019 guidelines on adapting the process approach to local government bodies’ activities is extremely important in Ukraine, given the need to form a comprehensive control system in the field of administrative services delivery and increase the civil society institutions’ participation in relevant public monitoring projects. Adaptation provides by distinguishing of: three groups of processes for integral quality management (management processes; operational processes; support processes); improvement process; processes of citizen participation through Integral Citizen Observatory that facilitate cooperation between government and the community, as well as participate in monitoring processes. The tested approach to process measurement according to the CAF model, which has criterion 5 «Processes», is characterized. It is concluded that the public management mechanisms of the international standards requirements’ (ISO 9001:2015 and ISO 18091:2019) and organizational excellence models’ (EFQM, CAF, IPMA ICB) implementation need further study as a basis for quality assurance of administrative services provided by local governments. Priority areas include the legal and organizational mechanisms’ formation through the development of a national system of administrative services’ standards and administrative regulations and their projection to the territorial communities’ level.Статья посвящена определению современных подходов к идентификации и оцениванию процессов обеспечения качества в органах местного самоуправления как основы для формирования надлежащих систем управления органов местного самоуправления. Показано, что обеспечение качества в местном самоуправлении должно начинаться с интенсивного исследования внутренних взаимосвязей между существующими процессами управления - внедрения методологии процессного подхода. Для определения подходов к идентификации и описанию процессов, обеспечивающих качество деятельности и услуг органа местного самоуправления, предложена схема взаимосвязей между основными понятиями ДСТУ ISO 9000:2015, которые относятся к процессам и результатам деятельности. Акцентировано на том, что чрезвычайно актуальным в Украине, учитывая потребность формирования комплексной системы контрольной деятельности в сфере предоставления административных услуг и активизации участия институтов гражданского общества в соответствующих проектах общественного мониторинга, является применение руководства ISO 18091:2019 по адаптации органами местного самоуправления процессного подхода к собственной деятельности путем выделения: трех групп процессов интегрированного управления качеством (процессы управления, процессы текущей деятельности, поддерживающие процессы); процесса улучшения; процессов привлечения граждан через независимые и институциализованные организации, которые фасилитируют сотрудничество между властью и обществом, а также участвуют в процессах мониторинга. Охарактеризован апробированный подход к измерению процессов по модели CAF, которая имеет критерием 5 «Процессы». Сделан вывод, что требуют дальнейшего исследования механизмы публичного управления имплементацией требований международных стандартов (ISO 9001: 2015 и ISO 18091: 2019) и моделей организационного совершенства (EFQM, CAF, IPMA ICB) как основы обеспечения качества административных услуг, предоставляемых органами местного самоуправления. К приоритетным направлениям относятся формирование правового и организационного механизмов путем развития национальной системы стандартов административных услуг и административных регламентов, а также их проекции на уровень территориальных общин.
Стаття присвячена визначенню сучасних підходів до ідентифікації та оцінювання процесів забезпечення якості в органах місцевого самоврядування, як основи для формування належних систем управління органів місцевого самоврядування. Зазначено, що забезпечення якості в місцевому самоврядування має починатися з інтенсивного дослідження внутрішніх взаємовідносин між існуючими процесами управління – упровадження методології процесного підходу. Для окреслення підходів до визначення й опису процесів, які забезпечують якість діяльності та послуг органу місцевого самоврядування, запропоновано схему взаємозв’язків між основними поняттями ДСТУ ISO 9000:2015 стосовно процесів і результатів діяльності. Акцентовано на тому, що надзвичайно актуальним в Україні, з огляду на потребу формування комплексної системи контрольної діяльності у сфері надання адміністративних послуг і активізації участі інститутів громадянського суспільства у відповідних проєктах громадського моніторингу, є застосування настанов ISO 18091:2019 щодо адаптування органами місцевого самоврядування процесного підходу до власної діяльності шляхом виокремлення: трьох груп процесів інтегрованого управління якістю (процеси управління; процеси поточної діяльності; процеси підтримання); процесу поліпшування; процесів залучення громадян через незалежні та інституційовані організації, які фасилітують співпрацю між владою та громадою, а також беруть участь у процесах моніторингу. Схарактеризовано апробований підхід до вимірювання процесів за моделлю CAF, яка має критерієм 5 «Процеси». Зроблено висновок, що потребують подальшого дослідження механізми публічного управління імплементацією вимог міжнародних стандартів (ISO 9001:2015 та ISO 18091:2019) і моделей організаційної досконалості (EFQM, CAF, IPMA ICB) як основа забезпечення якості адміністративних послуг, які надаються органами місцевого самоврядування. До пріоритетних напрямів належать формування правового і організаційного механізмів шляхом розвитку національної системи стандартів адміністративних послуг та адміністративних регламентів і їх проєкції на рівень територіальних громад
Удосконалення систем місцевого самоврядування у контексті реформ територіальної організації влади в країнах Північної Європи
Get PDFThe article considers the peculiarities of the reforms of the territorial organization of power at the municipal level in Northern European countries. The reforms are aimed at developing the local self-government system, as well as increasing the efficiency and improving the coordination of services provided by local communities. In this regard, the article studies the content of the two main directions of local territorial reforms in European countries, which began in the twentieth century and continue today. These directions are based on encouraging local communities to collaborate through a network of organizations for inter-communal cooperation and/or community consolidation through mergers to properly fulfil municipal and administrative functions.The approaches used in Denmark, Norway and Finland to ensure greater efficiency of the local government system and to create capable local communities, which can more effectively perform the tasks of local self-government, have been analysed. The peculiarities of municipal reforming in Norway, characterized by consistency and the clear definition of the steps of its implementation, have been revealed; the results of reducing the number of municipalities have been shown. The specifics and stages of municipal transformations in Finland, during which measures were taken to encourage municipalities to merge freely, have been analysed; the reasons that negatively affected the implementation of local self-government reform at the local level have been highlighted. It has been concluded that there is a common trend for these countries to create larger municipalities through mergers, which is more effective applying coercive measures and state incentives to amalgamate local communities.Рассматриваются особенности проведения реформ территориальной организации власти на муниципальном уровне в странах Северной Европы с целью совершенствования функционирования системы местного самоуправления, а также повышение эффективности и улучшение координации предоставления услуг членам местных общин. В связи с этим, раскрыто содержание двух основных направлений реформирования местного территориального управления, основанные в ХХ в. и продолжаются в настоящее время в европейских странах, построенные на поощрении местных общин к сотрудничеству через сеть организаций мижкомунального сотрудничества и / или укрупнения общин путем слияния для надлежащего выполнения муниципальных и административных функций.Анализируются подходы, которые были использованы в Дании, Норвегии и Финляндии для обеспечения большей эффективности системы местного управления, создание дееспособных местных общин, которые способны более эффективно выполнять задачи местного самоуправления. Исследуется опыт Дании в части проведения укрупнения местных общин и создания крупных муниципалитетов, как избранный правительством страны единственный путь должным образом обеспечить ответственное выполнение функций муниципального управления. Раскрываются особенности муниципального реформирования в Норвегии, характеризующееся последовательностью и четким определением шагов его осуществления, а также показаны результаты по сокращению количества муниципалитетов. Анализируется специфика и этапы муниципальных преобразований в Финляндии, в течение которых были приняты меры, направленные на поощрение муниципалитетов к добровольному слияния, а также выделены причины, которые негативно повлияли на реализацию реформы местного самоуправления на низовом уровне. Сделан вывод об общей тенденции для этих стран в направлении создания более крупных муниципальных образований путем слияния, что является более результативным при условии применения мер принуждения и государственных стимулов для объединения местных общин.Розглядаються особливості проведення реформ територіальної організації влади на муніципальному рівні в країнах Північної Європи з метою вдосконалення функціонування системи місцевого самоврядування, а також підвищення ефективності та покращення координації надання послуг членам місцевих громад. У зв’язку з цим, розкрито зміст двох основних напрямів реформування місцевого територіального управління, які започатковані у ХХ ст. і продовжуються нині в європейських країнах, побудовані на заохоченні місцевих громад до співпраці через мережу організацій міжкомунального співробітництва та/або укрупнення громад шляхом злиття для належного виконання муніципальних й адміністративних функцій.Аналізуються підходи, які були використані в Данії, Норвегії та Фінляндії для забезпечення більшої ефективності системи місцевого управління, створення дієздатних місцевих громад, які спроможні більш ефективно виконувати завдання місцевого самоврядування. Досліджується досвід Данії в частині проведення укрупнення місцевих громад і створення великих муніципалітетів, як обраний урядом країни єдиний шлях належним чином забезпечити відповідальне виконання функцій муніципального врядування. Розкриваються особливості муніципального реформування в Норвегії, яке характеризується послідовністю та чітким визначенням кроків його здійснення, а також показано результати щодо скорочення кількості муніципалітетів. Аналізується специфіка та етапи муніципальних перетворень у Фінляндії, протягом яких було вжито заходи, спрямовані на заохочення муніципалітетів до добровільного злиття, а також виокремлено причини, які негативно вплинули на реалізацію реформи місцевого самоврядування на низовому рівні. Зроблено висновок про загальну тенденцію для цих країн у напрямку створення більш великих муніципальних утворень шляхом злиття, що є більш результативним за умови застосування примусових заходів і державних стимулів для об’єднання місцевих громад