Public Administration Aspects (E-Journal) / Аспекти публічного управління
Not a member yet
906 research outputs found
Sort by
Використання сучасних практик формування організаційної культури як шлях управління організаційним розвитком
Full text linkAbstract. The article substantiates that organizational culture is not only a "background" of management processes, but a manageable resource of organizational development, which can act as a mechanism for coordinating goals, behavioral standards and the organization's ability to change. The purpose of the article is to determine which modern practices of organizational culture formation are the most effective for managing organizational development, and to offer an analytical framework for their assessment in the cycle of organizational development.On the basis of a scientific and analytical review of approaches to culture (value-normative, institutional, behavioral) and the evidence base from empirical research, aspects of assessing the formation of culture integrated into the cycle of organizational development have been identified: diagnostics of the cultural profile and "gaps" between the current and desired state; design of cultural interventions through the HRM system, leadership practices, communications and team environment; support for change through psychological safety, willingness to change, and accountability mechanisms; evaluation of results (behavioral indicators, efficiency, innovation, ability to adapt). It is shown that the highest managerial return is provided by practices that turn culture into a "strong signal" for employees (coherence, consistency, consensus), as well as those that increase the organization's readiness for change at the level of collective expectations and joint capacity.It is concluded that the greatest effectiveness is provided by those practices of culture formation that are integrated into the main management processes: personnel selection and development, performance evaluation, communications, leadership and a reward system. It is the coherence of these elements that forms a "strong culture" capable of supporting strategic transformations.Анотація. У статті обґрунтовано, що організаційна культура є не лише «фоном» управлінських процесів, а керованим ресурсом організаційного розвитку, який може виступати механізмом узгодження цілей, поведінкових стандартів і здатності організації до змін. Мета статті – визначити, які сучасні практики формування організаційної культури є найбільш результативними для управління організаційним розвитком, і запропонувати аналітичну рамку їх оцінювання в циклі організаційного розвитку.На основі науково-аналітичного огляду підходів до культури (ціннісно-нормативний, інституційний, поведінковий) і доказової бази з емпіричних досліджень визначено аспекти оцінки формування культури, інтегровану в цикл організаційного розвитку: діагностика культурного профілю та «розривів» між поточним і бажаним станом; дизайн культурних інтервенцій через HRM-систему, лідерські практики, комунікації та командне середовище; підтримка змін через психологічну безпеку, готовність до змін і механізми підзвітності; оцінювання результатів (поведінкові індикатори, ефективність, інноваційність, здатність до адаптації). Показано, що найвищу управлінську віддачу забезпечують практики, які перетворюють культуру на «сильний сигнал» для працівників (узгодженість, послідовність, консенсус), а також ті, що підвищують готовність організації до змін на рівні колективних очікувань і спільної спроможності.Робиться висновок, що найбільшу результативність забезпечують ті практики формування культури, які інтегровані в основні управлінські процеси: відбір і розвиток персоналу, оцінювання діяльності, комунікації, лідерство та систем
Стратегічні та технологічні аспекти цифрового євро: між регуляторними викликами та науковим осмисленням
Full text linkRelevance. The global digitalization of finance and the advancement of technologies are driving central banks to implement central bank digital currencies (CBDCs), which in turn create new challenges for monetary and payment systems. The European Central Bank's digital euro project serves not only as an innovative response but also as a strategic tool to safeguard monetary sovereignty, ensure payment inclusion, and strengthen monetary security amid digital transformation. It has become critically important to analyze the legal, architectural, and social dimensions of this process within the context of public administration and the institutional framework of the EU. The purpose of this study is to provide a comprehensive analysis of the strategy for implementing a central bank digital currency as an integral part of the digital transformation of the European Union’s financial system, under the current challenges of public governance, economic security, and institutional development. The study also aims to identify the role of cash within this new financial paradigm.Results. The paper examines the major stages of the digital euro project, from conceptual research to the preparation phase for implementation (November 2023 - end of 2025). The analysis reveals that: the digital euro complements rather than replaces cash, preserving attributes such as privacy and offline availability; the project’s architecture takes into account user interests, technological security, and the EU’s technological autonomy; the regulatory framework, involving working groups and stakeholders, contributes to overall transparency and legitimacy of implementation.Conclusions. The digital euro is a strategic initiative that combines technological innovation with the strengthening of financial sovereignty. Its success depends on a clear regulatory and legal framework, changes in the banking system structure aligned with institutional interests, adherence to high standards of cybersecurity and privacy, effective engagement with the public and business entities, and an inclusive approach to populations with limited access to digital services.Актуальність. Глобальна цифровізація фінансів та розвиток технологій підштовхують центральні банки до впровадження цифрових валют (CBDC), що у свою чергу формує нові виклики для монетарної та платіжної систем. Проєкт цифрового євро від ЄЦБ виступає не лише інноваційною відповіддю, але й стратегічним інструментом захисту монетарного суверенітету, забезпечення платіжної інклюзії і грошової безпеки в умовах цифрової трансформації. Стало критично важливим аналізувати правові, архітектурні та соціальні аспекти цього процесу в контексті публічного управління, інституційної структури ЄС. Метою дослідження є всебічне осмислення стратегії впровадження цифрової валюти центрального банку як складової цифрової трансформації фінансової системи Європейського Союзу в умовах сучасних викликів публічного управління, економічної безпеки та інституційного розвитку, а також виявлення місця готівки в цій новій фінансовій парадигмі.Результати. Проведено аналіз значних етапів проєкту цифрового євро: від концептуальних досліджень до етапу підготовки впровадження (листопад 2023 - кінець 2025). Виявлено, що: цифровий євро доповнює, а не замінює готівку, зберігаючи властивості приватності й офлайн-доступності; архітектура проєкту враховує інтереси користувачів, технологічну безпеку та технологічну автономність ЄС; регуляторна структура за участі робочих груп та стейкхолдерів сприяє загальній прозорості і легітимності впровадження.Висновки. Цифровий євро – це стратегічна ініціатива, що поєднує технологічні інновації з посиленням фінансового суверенітету. Його успіх залежить від чіткої регуляторної бази та юридичних норм, змін у структурі банківської системи з урахуванням інституційних інтересів, забезпечення вищих стандартів кібербезпеки та приватності, ефективного залучення громадськості й бізнес-структур, інклюзивного підходу до населення з обмеженим доступом до цифрових сервісів
Напрями цифровізації та реформування механізмів державного управління та адміністрування України
Full text linkThe article substantiates that the digitalization of public services in accordance with the European integration vector of the country's development is a priority goal of the strategy for reforming public administration in Ukraine and requires further improvement to ensure the development of the system for providing administrative services as one of the instruments of the public administration mechanism. The aim of the article is to identify priority areas for digitalization and reform of public administration and administration mechanisms in Ukraine in the context of European integration.The key European regulatory legal acts on the implementation of public administration and administration mechanisms according to the vectors of development of the digital transformation of Europe (development and coordination of the government development strategy, digital services, open data, administrative procedure, electronic identification, cybersecurity) are systematized, which are priorities for legislative changes in the process of unification of legal regulation of public administration mechanisms in Ukraine in the process of developing European integration.It is proven that the level of citizen satisfaction with the quality of administrative services is one of the key indicators of the success of public administration reform. The assessment of the quality of administrative services based on the results of 2024 shows that the main reasons for dissatisfaction with the general process of providing administrative services are: long service times, untimely provision of services, long queues.The main problems of improving the quality of administrative services in Ukraine have been identified (insufficient integration of digital technologies, lack of unified service standards, insufficient awareness of citizens, low motivation and qualifications of personnel, etc.). Based on the generalization of the European experience of digitalization of public services, ways of improving the quality of administrative services in Ukraine based on European standards and directions for reforming the mechanisms of public administration of Ukraine in the context of European integration have been identified.В статті обґрунтовано, що цифровізація державних послуг відповідно до євроінтеграційного вектору розвитку країни є пріоритетною ціллю стратегії реформування державного управління в Україні та потребує подальшого вдосконалення для забезпечення розвитку системи надання адміністративних послуг, як одного з інструментів механізму публічного адміністрування. Метою статті є визначити пріоритетні напрями цифровізації та реформування механізмів державного управління та адміністрування України в умовах євроінтеграції.Систематизовано ключові європейські нормативно-правові акти щодо реалізації механізмів публічного управління та адміністрування за векторами розвитку цифрової трансформації Європи (розробка та координація державної стратегії розвитку, цифрові послуги, відкриті дані, адміністративна процедура, електронна ідентифікація, кібербезпека), які є пріоритетними для законодавчих змін в процесі уніфікації правового регулювання механізмів публічного адміністрування України у процесі розвитку європейської інтеграції.Доведено, що рівень задоволеності громадян якістю адміністративних послуг є одним із ключових показників успішності реформування державного управління. Оцінка якості адміністративних послуг за результатами 2024 року свідчить, що основними причинами незадоволеності загальним процесом надання адміністративних послуг є: тривале обслуговування, невчасність надання послуг, довгі черги.Визначено головні проблеми поліпшення якості адміністративних послуг в Україні (недостатня інтеграція цифрових технологій, відсутність уніфікованих стандартів обслуговування, недостатня інформованість громадян, низька мотивація та кваліфікація персоналу, тощо). На основі узагальнення європейського досвіду цифровізації державних послуг виділено шляхи підвищення якості надання адміністративних послуг в Україні на засадах європейських стандартів та напрями реформування механізмів публічного адміністрування України в умовах євроінтеграції
Досвід емпіричного дослідження використання інструментів державної підтримки малого та мікробізнесу у прифронтовому регіоні
Full text linkAbstract.Relevance. The full-scale war has caused transformations of Ukraine’s regional economies, especially in frontline regions, where small and micro businesses operate under conditions of heightened security risks and institutional constraints. Of particular relevance is the empirical assessment of the actual accessibility and effectiveness of such support instruments, as frontline regions are characterized by asymmetries in risks, resource constraints, and business needs that are not always taken into account in standard state support programs.The purpose of the study is to substantiate directions for the modernization of the system of state and regional support for small and micro businesses under martial law, using a frontline region as a case study.Results. The dominance of micro and small businesses in the structure of entrepreneurial activity in the frontline region, primarily in the service sector, has been established. It has been identified that the most demanded support instruments are grant programs, in particular state microgrants, while credit, consulting, and training instruments are used to a limited extent. Key barriers to access to support programs have been determined, including informational, communication, and security-related factors. Priority business needs related to energy and digital resilience, technological modernization, and marketing support have been identified.Conclusions. The uneven accessibility and effectiveness of state and regional support instruments for small and micro businesses in the frontline region have been characterized. The expediency of transitioning to a comprehensive support model aimed at enhancing the energy and digital resilience of businesses under martial law has been substantiated.Анотація.Актуальність. Повномасштабна війна спричинила трансформацію регіональних економік України, особливо у прифронтових областях, де малий і мікробізнес функціонує в умовах підвищених безпекових ризиків та інституційних обмежень. Особливої актуальності набуває емпірична оцінка реальної доступності та результативності таких інструментів підтримки, оскільки саме прифронтові регіони характеризуються асиметрією ризиків, ресурсних обмежень і потреб бізнесу, що не завжди враховується у стандартних програмах державної допомоги.Метою дослідження є обґрунтування напрямів модернізації системи державної та регіональної підтримки малого й мікробізнесу в умовах воєнного стану на прикладі прифронтового регіону.Результати. Встановлено домінування мікро- та малого бізнесу у структурі підприємницької діяльності прифронтового регіону, передусім у сфері послуг. Виявлено, що найбільш затребуваними інструментами підтримки є грантові програми, зокрема державні мікрогранти, тоді як кредитні, консультаційні та навчальні інструменти використовуються обмежено. Визначено ключові бар’єри доступу до програм підтримки, серед яких інформаційні, комунікаційні та безпекові чинники. Ідентифіковано пріоритетні потреби бізнесу, пов’язані з енергетичною та цифровою стійкістю, технологічною модернізацією та маркетинговою підтримкою.Висновки. Охарактеризовано нерівномірність доступності та результативності інструментів державної й регіональної підтримки малого та мікробізнесу у прифронтовому регіоні. Обґрунтовано доцільність переходу до комплексної моделі підтримки, орієнтованої на підвищення енергетичної та цифрової стійкості бізнесу в умовах воєнного стану
Сучасні виклики реалізації соціальної політики в умовах війни та післявоєнного відновлення та в контексті сталого розвитку
Full text linkRelevance. Amid the current state of a full-scale war in Ukraine, the matter of enacting an effective social policy is acquiring particular importance. The armed aggression has caused considerable human casualties, ruination of social infrastructure, internal displacement of millions, increased poverty and social vulnerability. Simultaneously, there emerged a need to revise the typical approaches to social protection, enlarge state support, and attract international aid. In the post-war era, social policy will play a key role in restoring human capital, ensuring fairness, stability, and the nation's long-term development. It is crucial not only to respond to the challenges of today, but also to construct a system capable of ensuring social sustainability going forward.The purpose is to identify current challenges and problems of implementing social policy in the context of war and post-war reconstruction of Ukraine, as well as to substantiate methods of its transformation in accordance with the principles of sustainable development.Results. The core ideas and chief functions of social policy in the setting of current socio-political alterations are reviewed. The characteristics of sustainable development are highlighted. The connection between social policy and sustainable development is clarified. The influence of military actions on the implementation of social policy, particularly on the safeguarding of susceptible societal groups, is analyzed. The main actions of the state to stabilize the functioning of the social protection system and the priorities of social policy in the post-conflict phase are established. The main ways of integrating the SDGs into social policy are recognized for sustainable progress of human capital and strengthening of social well-being. A phased strategy for carrying out social policy priorities in the postwar period in the framework of sustainable development is suggested. Suggestions for bettering social policy in the setting of war and post-war recovery are presented.Conclusions. Examining the present difficulties of enacting social policy within the framework of war and post-war rehabilitation is critically important for creating efficient methods to assist the populace and guarantee the long-term, sustainable progress of Ukraine.Актуальність. В нинішніх умовах повномасштабної війни в Україні питання втілення ефективної соціальної політики набирає особливої ваги. Збройна агресія спричинила до значних людських втрат, руйнування соціальної інфраструктури, внутрішнього переміщення мільйонів людей, зростання рівня бідності та соціальної вразливості населення. Разом з тим виникла потреба у перегляді звичних підходів до соціального захисту, розширенні державної підтримки та залученні міжнародної допомоги. У повоєнний період соціальна політика відіграватиме ключову роль у відновленні людського капіталу, забезпеченні справедливості, стабільності та довгострокового поступу країни. Важливо не лише реагувати на виклики сьогодення, а й формувати систему, здатну забезпечити соціальну стійкість у майбутньому.Метою дослідження є визначення сучасних викликів та проблем реалізації соціальної політики в умовах війни та повоєнного відновлення України, а також обґрунтування методів її трансформації відповідно до засад сталого розвитку.Результати. Розглянуто суть та головні функції соціальної політики в умовах сучасних суспільно-політичних змін. Зазначено риси концепції сталого розвитку. З’ясовано взаємозв'язок соціальної політики та сталого поступу. Проаналізовано вплив воєнних дій на реалізацію соціальної політики, зокрема щодо захисту вразливих верств населення. Визначено ключові заходи держави на стабілізацію функціонування системи соціального захисту та пріоритети соціальної політики в післявоєнний час. Для сталого зростання людського капіталу та зміцнення соціального добробуту визначено основні напрями інтеграції ЦСР у соціальну політику. Запропоновано поетапну стратегію втілення пріоритетів соціальної політики в післявоєнний період в контексті сталого розвитку.Висновки. Вивчення актуальних викликів реалізації соціальної політики в умовах війни та післявоєнного відновлення є вкрай важливим для розробки дієвих способів підтримки населення та гарантування тривалого сталого розвитку Україн
Проєктний підхід у формуванні цифрових громад в Україні в контексті Угоди про асоціацію України та ЄС
Full text linkThe peculiarities of the application of the project approach to the formation of digital communities in Ukraine in the context of the implementation of the Association Agreement between Ukraine and the EU have been studied. The European experience of digital transformation of local communities is analyzed and the key aspects of its adaptation in Ukrainian realities are identified. A model of project management of the development of digital communities taking into account European integration processes is proposed.
The study is based on a systematic analysis of the processes of digital transformation of territorial communities and the implementation of European project management practices. The methodological basis of the study is an integrated approach, including the analysis of the regulatory framework, statistical data and practical experience in the implementation of digital projects. The results of the study demonstrate that the effectiveness of the formation of digital communities largely depends on the quality of project management and the systematic implementation of digital innovations.
The paper presents an analysis of the key components of the project approach: digital transformation project management methodology, financing mechanisms, performance evaluation tools, and results monitoring systems. Particular attention is paid to the study of the success factors of digitalization projects, including the organizational capacity of communities, the level of digital competencies, the quality of infrastructure and the effectiveness of intermunicipal cooperation.
The practical significance of the results obtained lies in the development of recommendations for improving project management mechanisms in the process of forming digital communities. A model for assessing the readiness of communities for digital transformation and a methodology for prioritizing digitalization projects are proposed. Critical success factors and potential risks of implementing digital projects in the context of limited resources of territorial communities have been identified.Досліджено особливості застосування проєктного підходу до формування цифрових громад в Україні в умовах реалізації Угоди про асоціацію України та ЄС. Проаналізовано європейський досвід цифрової трансформації місцевих громад та визначено ключові аспекти його адаптації в українських реаліях. Запропоновано модель проєктного управління розвитком цифрових громад з урахуванням євроінтеграційних процесів.
Дослідження базується на системному аналізі процесів цифрової трансформації територіальних громад та імплементації європейських практик проєктного управління. Методологічною основою дослідження є комплексний підхід, що включає аналіз нормативно-правової бази, статистичних даних та практичного досвіду впровадження цифрових проєктів. Результати дослідження демонструють, що ефективність формування цифрових громад значною мірою залежить від якості проєктного управління та систематичності впровадження цифрових інновацій.
У роботі представлено аналіз ключових компонентів проєктного підходу: методології управління проєктами цифрової трансформації, механізмів фінансування, інструментів оцінки ефективності та системи моніторингу результатів. Особливу увагу приділено дослідженню факторів успішності проєктів цифровізації, включаючи організаційну спроможність громад, рівень цифрових компетенцій, якість інфраструктури та ефективність міжмуніципальної співпраці.
Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці рекомендацій щодо вдосконалення механізмів проєктного управління в процесі формування цифрових громад. Запропоновано модель оцінки готовності громад до цифрової трансформації та методику пріоритезації проєктів цифровізації. Визначено критичні фактори успіху та потенційні ризики впровадження цифрових проєктів в умовах обмежених ресурсів територіальних громад
Раціональна бюрократія у трансформації публічного управління: європейський досвід сталого розвитку та резильєнтності
Full text linkAbstract.The article examines the role of rational bureaucracy in the context of the transformation of public administration through the prism of the European experience of sustainable development and resilience. The relevance of rethinking traditional bureaucratic models in the context of global and national crisis challenges that determine the evolution of the conceptual paradigm of public administration and civil service is substantiated. The impact of administrative reforms on the formation of adaptive and sustainable management systems capable of ensuring stability, fairness and efficiency of public power. Particular attention is paid to the dialectic of traditions and innovations in public administration reform, as well as to the potential of the neo-Weberian concept of the state ("neo-weberian state") in the context of convergence of the public service with civil society. The purpose of the article is to identify current research trends and rethink the approaches of rational bureaucracy in the process of transformation of public administration with an emphasis on the European experience of sustainable development and resilience, taking into account the UN Sustainable Development Goals (in particular, green transformation, inclusiveness and crisis resilience), as well as to determine the prospects for their implementation in Ukraine in the context of administrative reforms, European integration and the need to form adaptive and sustainable public administration systems. It is substantiated that rational bureaucracy in the context of the transformation of public administration does not lose its significance, but undergoes meaningful renewal in connection with the introduction of digital, network and mission-oriented approaches. The proposed modern trends allow us to holistically assess the evolution of bureaucratic institutions in the EU countries and determine the directions of their adaptation to modern Ukrainian realities.Анотація. У статті досліджується роль раціональної бюрократії в умовах трансформації публічного управління крізь призму європейського досвіду сталого розвитку та резильєнтності. Обґрунтовано актуальність переосмислення традиційних бюрократичних моделей у контексті глобальних і національних кризових викликів, що зумовлюють еволюцію концептуальної парадигми публічного управління та державної служби. Проаналізовано вплив адміністративних реформ на формування адаптивних і стійких управлінських систем, здатних забезпечувати стабільність, справедливість і ефективність публічної влади. Особливу увагу приділено діалектиці традицій і інновацій у реформуванні публічного управління, а також потенціалу неовеберівської концепції держави («neo-weberian state») в умовах конвергенції публічної служби з громадянським суспільством. Мета статті полягає у визначенні сучасних трендів дослідження та переосмисленні підходів раціональної бюрократії у процесі трансформації публічного управління з акцентом на європейський досвід сталого розвитку та резилієнтності, з урахуванням Цілей сталого розвитку ООН (зокрема зеленої трансформації, інклюзивності та кризової стійкості), а також у визначенні перспектив їх упровадження в Україні в умовах адміністративних реформ, євроінтеграції та необхідністю формування адаптивних і стійких систем публічного управління. Обґрунтовано, що раціональна бюрократія в умовах трансформації публічного управління не втрачає своєї значущості, а зазнає змістовного оновлення у зв’язку із впровадженням цифрових, мережевих та місій-орієнтованих підходів. Запропоновані сучасні тренди дозволяють цілісно оцінити еволюцію бюрократичних інститутів у країнах ЄС та визначити напрями їх адаптації до сучасних українських реалій
Менторство як інструмент розвитку професійного потенціалу публічних службовців в умовах воєнного стану
Full text linkRelevance. The essence and significance of mentoring as an effective tool for developing the professional potential of public servants under martial law are investigated. Mentoring in the public service during martial law is not only a mechanism for professional development, but also a critical tool for maintaining state resilience, which helps to prepare employees for crisis situations, promotes the preservation of institutional memory, the transfer of critical skills, helps to increase the level of psychological stability and ensure effective management even in the most difficult circumstances.
The purpose of the article is to study the role of mentoring as a tool for developing the professional potential of public servants under martial law, and to determine its impact on improving the efficiency of public administration.
Results. The essence of the concepts of «professional potential of public servants» and «mentoring in the field of public service» is clarified and their relationship is determined. The types of mentoring that can be successfully adapted in the field of public service are characterized. A SWOT-analysis of the use of mentoring in the public service of Ukraine is carried out and a scheme of the relationship between mentoring and professional potential is developed. The article generalizes and offers recommendations on the use of mentoring in the public service of Ukraine during crisis situations.
Conclusions. It is determined that the use of mentoring in martial law conditions with a shortage of resources is the most optimal option for developing the professional potential of public servants. It is proved that the introduction of mentoring contributes to improving the quality of public administration, creating a favorable environment for professional development and the formation of highly qualified personnel, given the possible changes in the socio-political environment and challenges associated with the war in the country.Актуальність. Досліджено сутність і значення менторства як дієвого інструмента розвитку професійного потенціалу публічних службовців в умовах воєнного стану. Менторство у публічній службі в умовах війни – це не лише механізм професійного розвитку, а й критично важливий інструмент збереження державної стійкості, який допомагає підготувати службовців до кризових ситуацій, сприяє збереженню інституційної пам’яті, передачі критично важливих навичок, допомагає підвищити рівень психологічної стійкості та забезпечити ефективне управління навіть у найскладніших обставинах.
Мета статті – дослідити роль менторства як інструменту розвитку професійного потенціалу публічних службовців в умовах воєнного стану, визначити його вплив на підвищення ефективності публічного управління.
Результати. Уточнено сутність понять «професійний потенціал публічних службовців», «менторство у сфері публічної служби» та визначено їх взаємозв’язок. Охарактеризовано види менторства, які можуть бути успішно адаптовані у сфері публічної служби. Проведено SWOT-аналіз використання менторства у сфері публічної служби України та розроблено схему взаємозв’язку між менторством і професійним потенціалом. Здійснено узагальнення та запропоновано рекомендації щодо використання менторства у публічній службі України під час кризових ситуацій.
Висновки. Визначено, що використання менторства в умовах воєнного стану при дефіциті ресурсів є найбільш оптимальним варіантом для розвитку професійного потенціалу публічних службовців. Доведено, що впровадження менторства сприяє підвищенню якості державного управління, створенню сприятливого середовища для професійного розвитку та формуванню висококваліфікованого кадрового складу з огляду на можливі зміни суспільно-політичного середовища та виклики, пов’язані із війною у країні
Оптимізація як інструмент досягнення цілей публічного управління в умовах воєнного стану
Full text linkThe article is aimed at substantiating the feasibility of using optimization as a key tool for improving the efficiency of public administration under martial law.Society, being a complex system, indicates the need to effectively build the structure of public authorities, which will become a factor for high-quality organizational processes. Called primarily to start from the state of culture, ideology, mentality of a person and their characteristics. Where a person and his life activity become a regulator of public administration, and the conditions of its development will require timely changes in the management system and the management paradigm as a whole. Optimal management involves the selection and implementation of actions to achieve the desired state of the managed object, influencing the management parameters. Therefore, when it comes to optimizing public authorities, it is assumed not only the selection of the appropriate system model, but also the acquisition by public authorities of the most advantageous characteristics for the successful implementation of the tasks facing the state. Being a specialized concept, the optimality of management contains a share of subjectivity. The most common understanding of optimal management is in the context of ensuring minimum resource consumption, achieving maximum characteristics of objects, or in the understanding of the minimum time for maneuvering during the transition from one state to another. The conclusions emphasize that the key to a progressive process of optimization changes is the knowledge, understanding, and ability of the management subject to implement them.Метою статті є обґрунтування доцільності використання оптимізації як ключового інструменту підвищення ефективності публічного управління в умовах воєнного стану.Суспільство, будучи складною системою, свідчить про необхідність ефективно будувати структуру органів публічної влади, що стане чинником для якісних організаційних процесів, покликаних перш за все відштовхуватися від стану культури, ідеології, ментальності людини та їх особливостей. В такій системі людина та її життєдіяльність стає регулятором державного управління, а умови її розвитку потребуватимуть вчасного внесення змін в систему управління та в парадигму управління в цілому. Оптимальне управління передбачає вибір і здійснення дій для досягнення саме бажаного стану керованого об’єкта, впливаючи на параметри управління. Тому коли йдеться про оптимізацію органів публічної влади, то передбачається не лише вибір відповідної моделі системи, а й набуття органами публічної влади найвигідніших характеристик для успішного виконання завдань, що постали перед державою. Будучи спеціалізованим поняттям, оптимальність управління містить частку суб’єктивності. Найчастіше використовується розуміння оптимального управління в контексті забезпечення мінімуму споживання ресурсів, досягання максимальних характеристик об’єктів або в розумінні мінімуму часу для маневру під час переходу з одного стану в інший. У висновках наголошено, що запорукою прогресивного процесу оптимізаційних змін є знання, розуміння як внутрішніх, так і зовнішніх процесів, застосування вже існуючих міжнародних стандартів під сучасні умови країни і вміння суб’єкта управління не тільки їх здійснювати та впроваджувати, а також протидіяти будь-яким відхиляючими впливами
Інноваційні підходи до управління людськими ресурсами в публічному секторі: український та європейський контекст
Full text linkThe ongoing processes of digital transformation, globalization, and European integration have a profound impact on the public administration system in Ukraine. They set new requirements for the competencies, structure, and culture of the civil service. Human resource management (HRM) becomes a central factor of reform success, as the professionalism, motivation, and digital readiness of civil servants determine the efficiency of public policy implementation. In the digital era, there is a need to rethink HR policy – from administrative personnel management to strategic management of human capital.The purpose of the article is to explore innovative approaches to human resource management in the public sector, to analyze international experience (European Union, Estonia, Poland), and to identify the directions for implementing effective practices in the Ukrainian context.The study identifies the key areas of innovation in public sector HRM: digitalization of personnel processes, introduction of HR analytics and performance indicators, application of the competence-based approach, development of digital and managerial competencies, and the transition to hybrid models of training and professional development. It is revealed that integration of the European “smart governance” model into Ukraine’s public administration is possible only with the creation of a national HR ecosystem based on data-driven management, transparency, and interagency cooperation. The paper proposes several practical steps, including HR analytics development, consolidation of state HR systems, competency framework standardization, and the formation of a leadership talent pool for the civil service.The enhancement of Ukraine’s HR policy should rely on the principles of digital culture, openness, data analytics, and continuous learning. Innovative HR approaches are the key to improving public administration efficiency and building a modern, flexible, and competent civil service.Сучасні процеси цифрової трансформації, глобалізації та європейської інтеграції суттєво впливають на систему публічного управління в Україні. Вони формують нові вимоги до компетентностей, структури та культури державної служби. Управління людськими ресурсами стає центральним елементом успішності реформ, адже саме від професійності, мотивації та цифрової готовності державних службовців залежить ефективність реалізації державної політики. В умовах цифровізації постає необхідність переосмислення кадрової політики – від адміністративного управління кадрами до стратегічного управління людським капіталом.Метою статті є дослідити інноваційні підходи до управління людськими ресурсами у публічному секторі, проаналізувати міжнародний досвід (Європейський Союз, Естонія, Польща) та визначити напрями імплементації ефективних практик в український контекст.У процесі дослідження визначено ключові напрями інновацій у HRM державного сектора: цифровізація кадрових процесів, використання HR-аналітики та системи індикаторів ефективності, впровадження компетентнісного підходу, розвиток цифрових і управлінських компетентностей, перехід до гібридних моделей навчання та підвищення кваліфікації. Встановлено, що інтеграція елементів європейської моделі «розумного врядування» в українську систему можлива лише за умови створення національної HR-екосистеми, заснованої на даних, прозорості та міжвідомчій співпраці. Запропоновано низку практичних кроків: розвиток HR-аналітики, консолідацію державних HR-систем, стандартизацію компетентностей, створення резерву лідерів державної служби.Розвиток кадрової політики в Україні повинен базуватися на принципах цифрової культури, відкритості, аналітичного управління та безперервного навчання персоналу. Інноваційні HR-підходи є ключем до підвищення ефективності державного управління та формування сучасної, гнучкої та компетентної публічної служби