Law and Safety (E-Journal - Kharkiv National University of Internal Affairs) / Право і безпека (Харківський національний університет внутрішніх справ)
Not a member yet
673 research outputs found
Sort by
Вплив варно-кастової системи на шлюбно-сімейні відносини в Індії: історико-правовий вимір
Get PDFThe article examines the process of marriage and family relations formation and development in India. It is shown that in the pre-Aryan period, although women were not equal in rights with men, they still had freedom of choice in marriage and family life. With the emergence of the Aryan tribes, the position of women changed. Her social and family status was determined by her belonging to one of the four varna, the hierarchy of which was fixed by the religious and philosophical teachings of Brahmanism. A woman\u27s dependence on her husband had been growing. The canons of Brahmanism required women to be faithful to their husbands even after his death. This was reflected in the shameful, humiliating attitude towards widows. In fact, the widow was rejected by the society and deprived of any rights in the family. It is noted that Hindu religious, philosophical and legal treatises not only prescribed the rules of women’s behaviour in the family, but also substantiated and consolidated the unconditional privilege of men in society. The article points out that the basic principle of marriage was endogamy. Polygamy was allowed, but in cases clearly defined by law. The main traditions of marriage are also described and their legal consequences are shown. The property and inheritance rights of women are clarified. It is stated that with the emergence of castes, the requirements for marriage become more complicated, taking into account not only the affiliation to the varna, but also to the caste (jati). The early marriage of girls was recognised as correct and in line with religious canons, which eventually led to the spread of child marriage. Based on the analysis of ancient Indian literature, the article shows the attitude to women in different historical epochs and the understanding of their purpose in the ideas of the society of that time. It is concluded that the varna-caste system and ancient Hindu religious, philosophical and legal treatises were the main factors that determined and defended the privilege of men in society, and consolidated their superiority over women in the family. Hindu doctrine viewed women as the property of men and effectively deprived them of their rights in marriage and family relations.У статті досліджено процес становлення та розвитку шлюбно-сімейних відносин в Індії. Показано, що в доарійський період жінка, хоч і не була зрівняна у правах із чоловіком, все ж мала свободу вибору в укладанні шлюбу та в сімейному житті. Із появою арійських племен становище жінки змінюється. Її соціальний і сімейний статус визначається належністю до однієї з чотирьох варн, ієрархія яких закріплюється релігійно-філософським ученням брахманізму. Залежність жінки від чоловіка зростає. Канони брахманізму вимагали від жінок відданості чоловіку навіть після його смерті. Це знайшло відображення в ганебному, принизливому ставленні до вдови. Фактично вдова відторгалася суспільством і позбавлялася будь-яких прав у сім’ї. Зазначено, що індуїстські релігійно-філософські та правові трактати не лише прописували правила поведінки жінки в сім’ї, а й обґрунтовували і закріплювали беззастережну привілейованість чоловіків у соціумі. Зауважено, що базовим принципом укладання шлюбу стала ендогамія. Дозволялася полігамія, однак у чітко визначених законодавством випадках. Охарактеризовано основні традиції укладання шлюбів і показано їхні правові наслідки. З’ясовано майнові та спадкові права жінки. Зазначено, що з появою каст ускладнюються вимоги щодо укладання шлюбів, які вже враховують належність не лише до варн, а і до касти (джаті). Визнавалося правильним і таким, що відповідає релігійним канонам, раннє заміжжя дівчат, що врешті-решт призвело до поширення практики укладання дитячих шлюбів. На підставі аналізу давньоіндійської літератури показано ставлення до жінки в різні історичні епохи та розуміння її призначення в уявленнях тогочасного суспільства. Зроблено висновок, що варно-кастова система та давні індуїстські релігійно-філософські та правові трактати стали основними чинниками, що зумовлювали й обстоювали привілейованість чоловіків у соціумі, закріплювали їхню зверхність над жінками в сім’ї. Індуїстським ученням жінка розглядалась як власність чоловіка і фактично позбавлялася прав у шлюбно-сімейних відносинах
Зміст права на захист осіб, постраждалих від домашнього насильства
No full textThe concept of the content of the right to defence of subjective rights and freedoms of an individual from domestic violence is studied. It is noted that universality is a qualitative feature of the legal category of the right to defence ion. The legal nature of the right to defence is considered, the concepts of “right to defence ion” and “protection of rights” are analysed, which will allow better understanding and ensuring the protection and safeguarding of human rights and freedoms. The features that characterise the right to defence ion of victims of domestic violence are presented, and their role in its implementation is determined.
In the conditions of legislative transformation and legal rethinking of modernity, great importance is attached to understanding of law, its nature, content, functions, and directions of influence on social relations. Therefore, there are grounds and a need to define the right to defence as a universal principle which forms a qualitatively new level of legislation not only at the federal but also at the regional level. It is indicated that the right to defence is a category in the theory of law which is an indicator of universality and preservation of its axiological significance for building a new system of legislation of Ukraine with a view to its development and compliance with international standards. The role of functions of law in the legal system cannot be underestimated. They, along with the principles of law, have become the starting structural components of this system.
There are a lot of regulations developed to ensure a comprehensive approach to combating domestic violence and to promote the rights of victims of domestic violence through preventive measures, as well as to respond in a timely manner to the facts of domestic violence. Unfortunately, the problems remain and there are many of them.
The starting point, the vector that will guide family policy, is the Strategy on Children’s Rights (2022–2027) “Children’s Rights in Action: from Stable Implementation to Joint Innovation”. It is determined that the primary task of the Strategy is to protect the interests of the child.Досліджено поняття змісту права на захист суб’єктивних прав і свобод особистості від побутового насильства. Наголошено, що універсальність – це якісна особливість правової категорії права на захист. Розглянуто правову природу права на захист, проаналізовано поняття «право на захист» і «захист прав», що дозволить краще зрозуміти і забезпечити захист та охорону прав і свобод людини. Наведено ознаки, що характеризують право на захист осіб, які постраждали від домашнього насильства, та визначено їх роль у його реалізації. В умовах трансформації законодавства та правового переосмислення сучасності важливе значення приділяється розумінню права, його природи, змісту, функцій, напрямів впливу на суспільні відносини. Таким чином, виникають підстави та необхідність визначення права на захист як універсального початку, що формує якісно новий рівень законодавства не тільки федерального, а й регіонального рівня. Зазначено, що право на захист є категорією в теорії права, яка є показником універсальності та збереження його аксіологічного значення для побудови нової системи законодавства України з метою її розвитку і відповідності міжнародним стандартам.
Неможливо недооцінити роль функцій права у правовій системі. Вони, як і принципи права, стали відправними структурними компонентами цієї системи.
Нормативних актів дуже багато, вони розроблені з метою забезпечення комплексного підходу до протидії домашньому насильству та сприяння реалізації прав осіб, постраждалих від домашнього насильства, шляхом проведення попереджувальних заходів, а також із метою своєчасного реагування на факти домашнього насильства. Але, на жаль, проблеми залишаються та їх дуже багато.
Відправною точкою, вектором, який спрямує сімейну політику, є Стратегія з прав дитини (2022–2027) «Права дітей – в дію: від стабільної реалізації до спільного новаторста». Визначено, що першочерговим завданням Стратегії є охорона інтересів дитини
Комунікаційні технології та спеціалізовані протоколи зв’язку для забезпечення кібербезпеки Інтернету речей
Get PDFInternet of Things devices are characterised by limited resources in terms of power, processing, memory and bandwidth. As a result, traditional protocols relating to network operations and security cannot be implemented in their current form in the specific environment of the Internet of Things.
Standardisation is necessary for the organisation of IoT interaction, because without established regulations, precise instructions and global standards, the industry will eventually face serious compatibility and security issues. In addition, many IoT devices process sensitive data that they can autonomously collect and distribute to other devices or the network. There is a need for stronger data protection measures and stricter controls for IoT devices that authenticate and interact on the network. Protecting IoT devices and communication protocols has become a priority in our increasingly connected world.
It is noted that the analysis of the security of IoT communication technologies using specialised communication protocols across networks with different topologies, communication ranges and bandwidths is a pressing issue, as the number of security and privacy breaches in the IoT ecosystem is growing, which is constantly expanding in various sectors of the economy and human life with the introduction of billions of heterogeneous smart devices. In addition, many Internet of Things networks cover a wide range of communication protocols, some of which may not have reliable security features, making them vulnerable to attacks.
The term “communication technology” is used to define communication protocols at each level of the Internet of Things platform architecture. In an effort to provide a better understanding of the architecture and use of Internet of Things technologies, the taxonomy presented in the article facilitates the effective separation of relevant Internet of Things technologies into channel-level protocols, network encapsulation protocols, and routing protocols according to their standards.
The study may encourage scientists and professionals to develop new and more effective network protocols based on the current gaps and shortcomings discussed in the article.Пристрої Інтернету речей характеризуються обмеженими ресурсами з погляду потужності, обробки даних, обсягу пам’яті та пропускної здатності. Через це традиційні протоколи, що стосуються мережевих операцій і безпеки, не можуть бути реалізовані у спеціальному середовищі Інтернету речей у їхньому поточному вигляді.
Для організації інформаційної взаємодії в мережі Інтернету речей необхідна стандартизація, оскільки без установленого регулювання, точних інструкцій і всесвітніх стандартів галузь зрештою зіткнеться із серйозними проблемами сумісності та безпеки. Крім того, багато пристроїв Інтернету речей обробляють конфіденційні дані, які мають здатність автономно збирати і поширювати на інші пристрої або в мережу. Наголошено на необхідності посилення заходів захисту даних і впровадження суворішого контролю для пристроїв Інтернету речей, що проходять автентифікацію та взаємодіють у мережі. Захист пристроїв Інтернету речей і протоколів зв’язку став першочерговою проблемою в нашому дедалі більш взаємозв’язаному світі.
Зазначено, що аналіз безпеки комунікаційних технологій Інтернету речей за спеціалізованими протоколами зв’язку через мережі з різною топологією, дальністю з’єднання та пропускною здатністю є актуальною проблемою, оскільки зростає кількість випадків порушення безпеки та конфіденційності в екосистемі Інтернету речей, яка постійно розширюється в різних секторах економіки та життя людства з упровадженням мільярдів різнорідних інтелектуальних пристроїв. Крім того, багато мереж Інтернету речей охоплюють широкий набір протоколів зв’язку, деякі з яких можуть не мати надійних функцій безпеки, що робить їх вразливими до атак.
Термін «комунікаційна технологія» використано для визначення протоколів зв’язку на кожному рівні архітектури платформи Інтернету речей. З метою покращення розуміння архітектури та використання технологій Інтернету речей у статті представлено таксономію, яка сприяє ефективному розподілу відповідних технологій Інтернету речей на протоколи канального рівня, протоколи мережевої інкапсуляції та протоколи маршрутизації відповідно до їхніх стандартів.
Проведене дослідження може спонукати науковців і практиків до розроблення нових і більш ефективних мережевих протоколів з урахуванням виявлених у статті поточних прогалин і недоліків
Національні та альтернативні доповіді щодо виконання Європейської соціальної хартії (переглянутої) як принцип додержання прав людини
Get PDFThe article reveals the main provisions of the European Social Charter (revised) 1996 and its interconnection with the European Social Charter 1961. The research methodology is based on general scientific and special methods of cognition. It is emphasised that Ukraine\u27s integration into the European legal space and the fulfilment of its obligations under the Association Agreement with the European Union require the harmonisation of national legislation with European standards. Emphasis is placed on the forms of control over the fulfilment of obligations under the Charters, including the submission of national reports and the collective complaint procedure. Complaints must raise general issues regarding the incompatibility of a law or practice with one or more provisions of the Charters and cannot be submitted in relation to individual situations. The procedure for reporting by participating states on the implementation of the provisions of the Charters is defined. The latest changes in the rules for submitting national reports are noted. States Parties that have not adopted the collective complaint procedure report on one group of provisions every two years, while those that have adopted the procedure report every four years. Reports should focus on the situation at the time of submission, as well as on actions taken or planned to improve the situation, and include information on the legislative framework, measures taken, and relevant indicators. A limited number of target questions are determined in advance, which must be answered in the report and which relate only to provisions adopted by the state. Emphasis is placed on the advantages of ratifying the Additional Protocol, which provides for a collective complaint system, to which Ukraine has not yet acceded. The functions of the main supervisory bodies of the Charters – the European Committee of Social Rights, the Governmental Committee of the European Social Charter and the European Code of Social Security – are identified, as well as the role of the Committee of Ministers and the Parliamentary Assembly of the Council of Europe in the procedure for assessing the implementation of the Charters. Three main stages in the reporting procedure have been established: examination of reports on compliance/non-compliance with the Charters; adoption of conclusions (making recommendations if necessary); consideration of the recommendations made. Emphasis is placed on the mechanism for submitting comments on national reports (alternative reports), which may contain additional or alternative information on all issues raised in the national report, or comment on a single issue or information that is missing from the government report. The role of the Ukrainian Parliament Commissioner for Human Rights in the process of reporting on the implementation of the provisions of the Charters was highlighted.У статті розкрито основні положення Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року та її взаємозв’язок з Європейською соціальною хартією 1961 року. Основою методології дослідження стали загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Наголошено, що інтеграція України до європейського правового простору та виконання зобов’язань, узятих у межах Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, вимагають гармонізації національного законодавства з європейськими нормами. Акцентовано на формах контролю за виконанням зобов’язань по хартіях, серед яких подання національних доповідей та процедура колективного оскарження. Скарги мають порушувати загальні питання щодо невідповідності закону або практики застосування одному чи декільком положенням хартій і не можуть бути подані щодо окремих ситуацій. Визначено порядок звітування державами-учасницями щодо виконання положень хартій. Зауважено на останніх змінах у правилах подання національних доповідей. Держави-учасниці, які не прийняли процедуру колективних скарг, звітують щодо однієї групи положень кожні два роки, які прийняли процедуру – кожні чотири роки. Доповіді повинні зосереджуватися на ситуації, що склалася на момент подання звіту, а також на діях, що вживаються або плануються для поліпшення ситуації, та включати інформацію про законодавчу базу, вжиті заходи, відповідні показники. Заздалегідь визначається обмежена кількість цільових питань, на які необхідно відповісти у звіті і які стосуються тільки положень, прийнятих державою. Акцентовано на перевагах ратифікації Додаткового протоколу, яким передбачено систему колективного оскарження, до якого Україна поки не приєдналась. Окреслено функції основних наглядових органів хартій – Європейського комітету із соціальних прав, Урядового комітету Європейської соціальної хартії та Європейського кодексу соціального забезпечення, а також роль Комітету міністрів і Парламентської асамблеї Ради Європи у процедурі оцінки імплементації хартій. Встановлено три основні етапи у процедурі звітування: вивчення звітів щодо відповідності / невідповідності ситуації положенням хартій; ухвалення висновку (надання рекомендацій у разі потреби); врахування наданих рекомендацій. Особливу увагу приділено механізму подання коментарів до національних (альтернативних) доповідей. Такі коментарі можуть містити додаткову або альтернативну інформацію з усіх питань, порушених у національній доповіді, або стосуватися окремого питання чи інформації, відсутньої в урядовій доповіді. Наголошено на ролі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у процесі звітування щодо виконання положень хартій
Питання правотворчості та правотворчої термінології в Україні та Італії
No full textThe article focuses on the comparison of Ukrainian and Italian lawmaking activities and lawmaking terminology, which allowed to identify similar approaches to the lawmaking process and lawmaking terminology, and to outline the differences in the lawmaking process and the content of lawmaking terminology, and the peculiarities of its consolidation at the level of regulatory legal acts. The author emphasises that lawmaking is one of the main activities of a modern rule-of-law state. It is established that a special feature of the Italian Constitution is the presence of a special section devoted to the procedure for adopting laws, which contains a detailed description of the terminology of the lawmaking process. Particular attention is paid to the comparative analysis of Ukrainian and Italian lawmaking terminology, which made it possible to identify common features in the approaches to the lawmaking process, in particular, in terms of understanding of such concepts as: “legislative function”, “legislative initiative”, “draft law”, “promulgation of laws”, “popular referendum”, “delegation of the legislative function”. At the same time, the author identifies a number of differences relating to both the legal nature of these terms and the specifics of their enshrining at the regulatory level. The author emphasises that Italian legislation has a clearer terminological distinction of concepts, their consistency and stability, which ensures a higher level of legal certainty. In the Ukrainian legal system, on the other hand, some terms have a broader understanding, which sometimes complicates their practical application in lawmaking. These steps will allow Ukraine not only to increase the efficiency of lawmaking, but also to bring the national legal system closer to the standards and best practices of the European Union.У статті приділено увагу порівнянню української та італійської правотворчої діяльності та правотворчої термінології, що дозволило виявити схожі підходи до правотворчого процесу та правотворчої термінології, окреслити відмінності у процесі правотворчої діяльності і змісті правотворчої термінології, особливостях її закріплення на рівні нормативно-правових актів.
Наголошено, що правотворчість належить до основних напрямів діяльності сучасної правової держави. Встановлено, що особливістю Конституції Італії є наявність спеціального розділу, присвяченого процедурі прийняття законів, у якому детально прописано термінологію правотворчого процесу.
Особливу увагу приділено порівняльному аналізу української та італійської правотворчої термінології, що дало змогу виявити спільні риси у підходах до правотворчого процесу, зокрема щодо розуміння таких понять, як «законодавча функція», «законодавча ініціатива», «законопроєкт», «промульгація законів», «народний референдум», «делегованість законодавчої функції». Водночас встановлено низку відмінностей, які стосуються як юридичної природи означених термінів, так і особливостей їх закріплення на нормативному рівні. Акцентовано увагу на тому, що в італійському законодавстві спостерігається чіткіше термінологічне розмежування понять, їх системність і сталість, що забезпечує вищий рівень правової визначеності. Натомість у правовій системі України деякі терміни мають ширше розуміння, що іноді ускладнює їх практичне застосування у правотворчій діяльності.
Зазначено, що попри спільну термінологічну основу, італійська правотворча система вирізняється вищим рівнем конституційного регулювання, стабільністю термінів та інституціоналізованими механізмами участі громадян. Українське законодавство водночас тяжіє до гнучкості та спеціального правового регулювання, однак потребує вдосконалення через деталізацію процедур правотворчості у Конституції, запровадження прямої народної ініціативи, закріплення інституту аболіційного референдуму та уніфікацію термінології. Ці кроки дозволять Україні не лише підвищити ефективність правотворчої діяльності, а й наблизити національну правову систему до стандартів та передового досвіду Європейського Союзу
Структура законодавства про національну безпеку: теоретичні засади та проблеми систематизації
No full textThe article discusses the problems of fragmentation and insufficient internal consistency of Ukraine’s national security legislation. It is noted that these issues have become particularly acute in the context of martial law, and there is an urgent need for legal certainty in order for the security and defence sector to function effectively. The array of regulatory and legal acts governing the security sphere is characterised by a lack of a unified approach, which complicates law enforcement and hinders reforms. The purpose of the article is to develop and justify an analytical model of the structure of national security legislation, which allows assessing its component structure, internal consistency and hierarchical relationships. Particular attention is paid to the analysis of this structure in the context of fundamental changes introduced by the Law of Ukraine “On Law-Making Activity”. It is indicated that the study is based on the comprehensive application of systemic-structural, formal-legal and doctrinal methods of analysis. This made it possible to consider security legislation as a holistic entity, identify its key components and explore the links between them.
Analytical tools have been developed to systematise and assess the quality of security legislation. A model has been proposed to law-making entities and scholars that will help to organise the legislative body in accordance with the principles laid down in the new legislation on law-making, which is critically important for strengthening national security and Ukraine’s European integration course.
Based on the results of the study, a four-component model of the structure of national security legislation has been developed, which includes: 1) normative-legal acts of full regulation; 2) normative-legal acts of partial regulation; 3) ratified international treaties; 4) legal links between these elements. It is argued that the adoption of the Law of Ukraine ‘On Law-Making’ not only confirms the relevance of this approach, but also provides a regulatory framework for its practical implementation, enshrining the principles of consistency and legal certainty. The inexpediency of including non-imperative strategic planning acts in the structure of legislation has been proven.У статті розглянуто проблеми фрагментарності та недостатньої внутрішньої узгодженості законодавства України про національну безпеку. Зазначено, що ці проблеми набули особливої гостроти в умовах воєнного стану, а також виникла нагальна потреба у їх правовій визначеності для ефективного функціонування сектору безпеки та оборони. Масив нормативно-правових актів, що регулюють безпекову сферу, характеризується відсутністю єдиного підходу, що ускладнює правозастосування та гальмує реформи. Метою статті є розробка та обґрунтування аналітичної моделі структури законодавства про національну безпеку, яка дозволяє оцінити його компонентний склад, внутрішню узгодженість та ієрархічні зв’язки. Особливу увагу приділено аналізу цієї структури в контексті фундаментальних змін, запроваджених Законом України «Про правотворчу діяльність». Зазначено, що дослідження ґрунтується на комплексному застосуванні системно-структурного, формально-юридичного та доктринального методів аналізу. Це дозволило розглянути безпекове законодавство як цілісне утворення, виокремити його ключові компоненти та дослідити зв’язки між ними.
Розроблено аналітичний інструментарій для систематизації та оцінки якості безпекового законодавства. Запропоновано суб’єктам правотворчої діяльності та науковцям модель, що сприятиме впорядкуванню законодавчого масиву відповідно до принципів, закладених у новому законодавстві про правотворчість, що є критично важливим для зміцнення національної безпеки та євроінтеграційного курсу України.
За результатами проведеного дослідження розроблено авторську чотирикомпонентну модель структури законодавства про національну безпеку, яка включає: 1) нормативно-правові акти повного регулювання; 2) нормативно-правові акти часткового регулювання; 3) ратифіковані міжнародні договори; 4) юридичні зв’язки між цими елементами. Обґрунтовано, що ухвалення Закону України «Про правотворчу діяльність» не лише підтверджує актуальність такого підходу, але й надає нормативну рамку для його практичного впровадження, закріплюючи принципи системності та юридичної визначеності. Доведено недоцільність включення до структури законодавства актів стратегічного планування, що не мають імперативного характеру
Особливості кваліфікації воєнних злочинів, що посягають на власність і мають ознаки викрадення
No full textThe article is devoted to the development of theoretical foundations and practical recommendations for the correct classification of war crimes directed against property and involving elements of theft. Additional arguments are presented in favour of interpreting theft as the unlawful removal of property from the owner’s possession against their will, as well as the conversion of such property for the benefit of other persons. Approaches to the classification of war crimes against property are identified, provided that it is recognised as an additional optional object of encroachment, which depends on both the perpetrator of the crime and the characteristics of the object, the victim, the method and context of the socially dangerous act. Three typical situations of criminal law classification have been established and characterised, and a number of legal options have been identified within which the grounds for classification are determined, either as a war crime under Article 438 of the Criminal Code of Ukraine, or as a military offence with signs of a war crime, including looting (Articles 432, 433 of the Criminal Code of Ukraine), or as an ordinary criminal offence. The characteristics of the international legal blanket nature of the disposition of Part 1 of Article 438 of the Criminal Code of Ukraine in terms of causing damage to property in conditions of armed conflict as a result of acts with signs of theft are provided.
It has been proven that acts involving theft, robbery, extortion, appropriation of civilian property, and unlawful seizure of vehicles committed by combatants on the side of the russian federation should be classified under Part 1 of Article 438 of the Criminal Code of Ukraine as other violations of the laws and customs of war provided for by international treaties, the binding nature of which has been approved by the Verkhovna Rada of Ukraine. 438 of the Criminal Code of Ukraine as other violations of the laws and customs of war provided for by international treaties, the binding nature of which has been approved by the Verkhovna Rada of Ukraine. This classification is based on the violation of the prohibition on the appropriation of such property, established by Part 1 of Article 53 of the Hague Convention of 1907, Article 147 of the Geneva Convention relative to the Protection of Civilian Persons in Time of War of 1949, and Rule 51 of Customary International Humanitarian Law. It is emphasised that this rule of criminal law classification is also applicable to a corresponding group of acts committed by civilians who are agents of the occupation. Such persons may include both citizens of the aggressor state and citizens of Ukraine who, as a result of predicate collaboration activities (Parts 5–7 of Article 111-1 of the Criminal Code of Ukraine), have acquired the status of subjects of occupation.Статтю присвячено розробленню теоретичних підстав і практичних рекомендацій щодо правильної кваліфікації воєнних злочинів, спрямованих проти власності та пов’язаних з ознаками викрадення. Наведено додаткові аргументи на користь тлумачення викрадення як протиправного вилучення майна з володіння власника поза його волею, а також обернення такого майна на користь інших осіб. Визначено підходи до кваліфікації воєнних злочинів, що посягають на власність, за умови її визнання додатковим факультативним об’єктом посягання, який виявляє залежність як від суб’єкта злочину, так і від характеристик предмета, потерпілого, способу й контексту вчинення суспільно небезпечного діяння. Встановлено й охарактеризовано три типові ситуації кримінально-правової кваліфікації, виокремлено низку юридичних варіантів, у межах яких визначено підстави для кваліфікації або як воєнного злочину, передбаченого ст. 438 Кримінального кодексу України, або як військового з ознаками воєнного, включаючи мародерство (статті 432, 433 Кримінального кодексу України), або як ординарного кримінального правопорушення. Надано характеристику особливостям міжнародно-правової бланкетності диспозиції ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України в частині заподіяння шкоди власності в умовах збройного конфлікту внаслідок учинення діянь з ознаками викрадення.
Доведено, що діяння з ознаками крадіжки, розбою, вимагання, привласнення майна цивільних осіб, а також незаконного заволодіння транспортними засобами, вчинені комбатантом на боці російської федерації, слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України як інші порушення законів і звичаїв війни, передбачені міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Така кваліфікація ґрунтується на порушенні заборони заволодіння відповідним майном, установленої ч. 1 ст. 53 Гаазької конвенції 1907 р., ст. 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р. та нормою 51 Звичаєвого міжнародного гуманітарного права. Наголошено, що зазначене правило кримінально-правової кваліфікації є застосовним і до відповідної групи діянь, учинених цивільними особами – суб’єктами забезпечення окупації. До таких осіб можуть належати як громадяни держави-агресора, так і громадяни України, які внаслідок предикатної колабораційної діяльності (частини 5–7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України) набули статусу суб’єкта забезпечення окупації
Правове регулювання проходження військової служби в Україні іноземцями та особами без громадянства
No full textIt is emphasised that today, along with its citizens, Ukraine is also being defended against russian aggression by citizens of other countries. Over the past three years, a number of amendments and additions have been made to national legislation regarding the legal status of foreign military personnel and stateless persons and the procedure for their military service.
The points of view of scholars on the sectoral nature of military service relations are studied. The categories of “labour”, “service” and “contract” are considered. The close connection between the categories of “labour” and “service” is pointed out. It is substantiated that the category of “service” is manifested in the mental activity of an employee, which corresponds to one of the two types of employee’s activity, which can be physical and mental.
It is proved that military service under a contract has the characteristics of non-independent, hired labour. Therefore, by its very nature, military service under a contract is a non-independent, specialised hired labour. The relations regarding the performance of military service under a contract are labour relations which are the subject matter of labour law.
The attention is drawn to the fact that the Law of Ukraine “On Military Duty and Military Service” devotes only one article to the peculiarities of military service by foreigners and stateless persons (Article 21-2) and another article is devoted to their financial support (Article 21-3). The incorrectness of separate coverage of the procedure for financial support is pointed out, since it is an important condition for military service.
Based on the analysis of Art. 21-2 of the Law of Ukraine “On Military Duty and Military Service”, it is noted that, despite the title, it has a rather laconic content, essentially not defining the specifics of military service by foreigners and stateless persons. The provision of Part 2 of Article 21-2 of this Law, which provides for the terms of military service of foreigners and stateless persons, cannot be called peculiar, since Article 23 “Terms of Military Service” provides for similar terms of military service in calendar terms for Ukrainian citizens who are enlisted for military service under a contract. The provision on the possibility of termination of the contract is hardly related to the performance of service.
The article proposes to amend Article 21-2 “Peculiarities of Military Service by Foreigners and Stateless Persons” of the Law of Ukraine “On Military Duty and Military Service” to provide for differences in the rights, duties and responsibilities, terms of service, service time and rest time, and financial support of foreign military personnel and stateless persons compared to military personnel who are citizens of Ukraine.Сьогодні Україну від російської агресії, поряд із її громадянами, захищають також громадяни інших держав. Упродовж останніх трьох років до національного законодавства було внесено низку змін і доповнень щодо правового статусу іноземних військовослужбовців та осіб без громадянства, а також порядку проходження ними військової служби.
Вивчено наукові підходи до визначення галузевої належності правовідносин, що виникають у зв’язку з проходженням військової служби. Проаналізовано категорії «праця», «служба» і «контракт», звернено увагу на їхній тісний взаємозв’язок. Обґрунтовано, що категорія «служба» виявляється у розумовій діяльності службовця, яка відповідає одному з двох основних видів діяльності працівника – фізичній або розумовій.
Доведено, що військовій службі за контрактом притаманні ознаки несамостійної, найманої праці. Тому за своєю суттю вона є несамостійною, найманою працею спеціального характеру. Відносини, що виникають у зв’язку з проходженням військової служби за контрактом, належать до предмета трудового права.
Звернено увагу на те, що особливостям проходження військової служби іноземцями та особами без громадянства у Законі України «Про військовий обов’язок і військову службу» присвячено лише одну статтю – ст. 21-2, а питання їх грошового забезпечення окремо висвітлено у ст. 21-3. Вказано на неправильність окремого висвітлення порядку грошового забезпечення, оскільки воно є важливою умовою військової служби.
На основі аналізу ст. 21-2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» зазначено, що, попри її назву, вона має надто стислий зміст і фактично не визначає реальних особливостей проходження служби іноземцями чи особами без громадянства. Не можна назвати особливостями норму ч. 2 ст. 21-2 цього Закону, яка передбачає строки військової служби іноземців та осіб без громадянства, адже у ст. 23 передбачено аналогічні строки військової служби в календарному обчисленні для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом. Норму ж про можливість припинення (розірвання) контракту взагалі складно віднести до проходження служби.
Запропоновано внести зміни до ст. 21-2 «Особливості проходження військової служби іноземцями та особами без громадянства» Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», які б передбачали відмінності у правах, обов’язках, відповідальності, строках служби, режимі службового часу й часу відпочинку, а також у грошовому забезпеченні іноземців та осіб без громадянства порівняно з військовослужбовцями – громадянами України
Небезпека та соціально-економічний розвиток у штаті Осун (Нігерія)
No full textШтат Осун, розташований у південно-західній частині Нігерії, в останні роки стикається із серйозними проблемами безпеки, що негативно позначається на його загальному розвитку, особливо в соціально-економічному аспекті. Дослідження свідчить, що у штаті Осун зросла кількість випадків насильства з боку культів, ритуальних убивств, пограбувань і викрадень людей. Порівняно з повстаннями та бойовими діями, що спостерігаються в північно-східних і південних регіонах Нігерії, ці злочини не є настільки жорстокими, але вони постійно послаблюють туризм, освіту й економічну стійкість штату. Досліджено першопричини нестабільності у штаті Осун, визначено вплив нестабільності на соціально-економічний розвиток і розроблено орієнтований на політику план дій, який забезпечить безпечне та життєздатне економічне середовище. Дослідження базується на теорії безпеки людини для пояснення причин і наслідків відсутності безпеки у штаті Осун. За допомогою якісного методу зібрано дані із вторинних джерел, таких як книги, журнали, урядові звіти, політичні документи та брифінги. Ці дані проаналізовано за допомогою тематичного аналізу змісту. Виявлено, що причиною небезпеки є неефективна архітектура безпеки, безробіття, відсутність якісного керівництва, зловживання наркотиками та корупція. Зазначено також, що наслідки постійної небезпеки включають страх, зростання рівня злочинності, зменшення інвестицій, ділової активності та міграційний тиск, що в сукупності гальмує розвиток. Рекомендовано застосовувати до проблеми безпеки багатовимірний підхід, наприклад використання сучасних технологій безпеки, методів збору розвідувальної інформації, забезпечення громадського правопорядку та політичної волі, а також проведення загальних реформ, що гарантують мир та економічну стабільність.Osun State, located in the southwestern part of Nigeria, has been grappling with significant security challenges in recent years, which have had adverse effects on its overall growth and development, especially in terms of socioeconomic progress. The study posits that Osun State has experienced increase in the numbers of cult violence, ritual killing, robberies, and kidnappings. Comparatively, these crimes are not as violent as insurgency or militancy as witnessed in the northeast and south-south regions of Nigeria, but they continually weaken tourism, education, and the local economic sustainability of Osun State. The study there seeks to investigate the root causes of insecurity in the Osun State, to determine the impacts of insecurity on social-economic development and to come up with policy-oriented action plan that will sustain a secure and viable economic environment. The study relied on the human security theory to explain the causes and effects of insecurity in Osun State. Using the qualitative research method, data were gathered from secondary sources such as books, journals, government reports, policy-based documents and briefs. Data were analysed using thematic content analysis. The study found that insecurity is caused by ineffective security architecture, unemployment, lack of quality leadership, and substance abuse and corruption, the study also found that the effect of the persistent insecurity includes fear, increased crime rate, decreased investments, decreased business activity and migration pressures, all of which denigrate development. The study recommends that insecurity demands a multidimensional approach, such as the application of modern security technology, intelligence gathering methods, community policing and political will, as well as overall reforms where peace and economic stability is guaranteed
Провокація кримінального правопорушення: проблеми визначення правової природи та нормативної моделі
Get PDFThe article is devoted to determining the legal nature of provocation of a criminal offence and developing proposals for an optimal model of legislative regulation of criminal liability for such acts. The binary nature of provocation is established and characterised, combining the features of complicity (in the form of incitement) and involvement – quasi-lawful activity that poses an independent public danger, encroaching on relations in the sphere of justice. Two types of provocation are distinguished: official and civil. Particular attention is paid to the legal assessment of the actions of law enforcement officers in the context of the practice of the European Court of Human Rights regarding the distinction between provocation and lawful activity in documenting criminal unlawful behaviour. Amendments and additions to the Criminal Code of Ukraine regarding liability for official and civil provocation are proposed A draft of a new legal norm has been developed – Article 384-1 of the Criminal Code of Ukraine “Official provocation of a criminal offence”, in which official provocation is defined as actions by a law enforcement officer to incite a person to commit a criminal offence with the aim of subsequently bringing that person to criminal liability or blackmailing or discrediting. It is justified that the placement of this article after Article 384 of the Criminal Code of Ukraine (“Misleading a court or other authorised body”) is logical, since provocation of a criminal offence, by its generic nature, belongs to law enforcement fictions, which are essentially deception, which subsequently becomes the subject of consideration by the prosecutor (during the approval or drafting of the indictment) and the court (at the trial stage). Arguments are presented in favour of the expediency of excluding Article 370 “Provocation of bribery” from the Criminal Code of Ukraine as redundant in the presence of Article 384-1 de lege ferenda.
It is proposed to supplement Article 27 of the Criminal Code of Ukraine with Part 8 as follows: “A person who provokes a criminal offence, that is, incites another person to commit a criminal offence with the aim of subsequently bringing that person to criminal liability or blackmailing or discrediting, is an instigator. Official provocation of a criminal offence shall entail criminal liability only in cases specifically provided for in Article 384-1 of this Code”. This addition is aimed at regulating issues of the normative definition and qualification of civil provocation.Статтю присвячено визначенню правової природи провокації кримінального правопорушення та розробленню пропозицій щодо оптимальної моделі законодавчого регулювання кримінальної відповідальності за такі діяння. Встановлено й охарактеризовано бінарну сутність провокації, у якій поєднуються ознаки співучасті (у вигляді підбурювання) та причетності – квазіправомірної активності, що має самостійну суспільну небезпечність, посягаючи на відносини у сфері правосуддя. Виокремлено два види провокації: службову та цивільну. Окрему увагу приділено правовій оцінці дій правоохоронців у контексті практики Європейського суду з прав людини щодо розмежування провокації та правомірної діяльності з документування кримінально протиправної поведінки. Запропоновано зміни та доповнення до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за службову й цивільну провокацію. Розроблено проєкт нової норми – ст. 384-1 Кримінального кодексу України «Службова провокація кримінального правопорушення», у якій службова провокація визначається як дії працівника правоохоронного органу з підбурення особи на вчинення кримінального правопорушення з метою подальшого притягнення такої особи до кримінальної відповідальності або шантажу чи дискредитації. Обґрунтовано, що розташування цієї статті після ст. 384 КК України («Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу») є логічним, оскільки провокація кримінального правопорушення за своєю родовою природою належить до правозастосовних фікцій, які по суті є обманом, що надалі стає предметом розгляду прокурора (під час затвердження або складання обвинувального акта) та суду (на стадії судового розгляду). Наведено аргументи на користь доцільності виключення з Кримінального кодексу України ст. 370 «Провокація підкупу» як надлишкової за наявності ст. 384-1 de lege ferenda.
Запропоновано доповнити ст. 27 Кримінального кодексу України частиною 8 такого змісту: «Особа, яка вчиняє провокацію кримінального правопорушення, тобто схиляє іншу особу до вчинення кримінального правопорушення з метою подальшого її притягнення до кримінальної відповідальності або шантажу чи дискредитації, є підбурювачем. Службова провокація кримінального правопорушення тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статті 384-1 цього Кодексу». Вказане доповнення спрямоване на врегулювання питань нормативної дефініції та кваліфікації цивільної провокації