Problems of Legality (E-Journal)
Not a member yet
932 research outputs found
Sort by
Переосмислення регулювання: інтеграція великих мовних моделей у міжнародний арбітраж
The article is devoted to the relevant from theoretical and practical points of view issue of using so-called Large Language Models (LLMs) in international arbitration as a type of general-purpose artificial intelligence (AI) aimed at speech recognition and selection of answers with the highest probability, such as ChatGPT, Bildi, Gemini, etc. The purpose of the article is to analyse the challenges arising from the use of LLMs in international arbitration and to develop recommendations for their proper and bona fide application. The article uses the following research methods: the dialectical method (for studying the nature and content of LLMs and the specifics of their application in international arbitration), the method of analysis and synthesis (for analysing and systematising the main challenges of using LLMs in international arbitration), the systemic and structural method (for characterising the right to a fair trial and analysing the specifics of its application in international arbitration), comparative legal method (for examining the provisions of the legislation of certain countries regulating the functioning of international arbitration).Through the prism of the provisions of the United Nations Convention on the Recognition and Enforcement of Foreign Arbitral Awards (1958) and the UNCITRAL Model Law on International Commercial Arbitration (1985), the article examines the main challenges of using LLMs in arbitration, in particular, the need to comply with the requirements of due process and ensure guarantees of the right to a fair trial, the reasoning of arbitral awards, arbitrator impartiality and confidentiality, as well as the right to be heard in arbitration. The authors have analysed specific guidelines on the use of AI in international arbitration in certain institutions, in particular, the Silicon Valley Arbitration and Mediation Center (SVAMC) Guidelines on the Use of AI in Arbitration. This allowed the authors to propose a Checklist for the use of LLMs in international arbitration, which can be applied to the bona fide use of AI in international arbitration proceedings.Стаття присвячена актуальній з теоретичної та практичної точки зору проблематиці застосування у міжнародних арбітражах так званих великих мовних моделей (Large Language Models) як різновиду штучного інтелекту загального призначення, який направлений на розпізнавання мови та підбирання відповідей з найбільшою ймовірністю, на кшталт ChatGPT, Bildi, Gemini тощо. Метою статті є аналіз викликів, які постають у світлі використання великих мовних моделей в міжнародних арбітражах та розробка рекомендацій щодо належного та добросовісного їх застосування. У статті було використано такі методи дослідження, як діалектичний метод (для дослідження природи і змісту великих мовних моделей та особливостей їх застосування в міжнародному арбітражі), метод аналізу та синтезу (що дозволив проаналізувати та систематизувати основні виклики застосування великих мовних моделей в міжнародному арбітражі), системно-структурний метод (за допомогою якого надано характеристику праву на справедливий судовий розгляд та проаналізовано особливості його застосування в міжнародних арбітражах), порівняльно-правовий метод (при вивченні положень законодавства окремих країн, що регулює діяльність міжнародних арбітражів). У статті крізь призму положень Конвенції Організації Об’єднаних Націй про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. та Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж 1985 р. розглядаються основні виклики застосування великих мовних моделей в арбітражу, зокрема необхідність дотримання вимог належної судової процедури та забезпечення гарантій права на справедливий судовий розгляд, вмотивованість арбітражних рішень, неупередженість арбітра та конфіденційність, а також реалізація права бути почутим в арбітражі. Авторами проаналізовані окремі настанови щодо використання штучного інтелекту в міжнародних арбітражах в окремих інституціях, зокрема Рекомендації щодо використання штучного інтелекту в арбітражі Центру арбітражу та медіації Кремнієвої долини (SVAMC). Зазначене дозволило авторам запропонувати Контрольний список для використання в великих мовних моделей в міжнародному арбітражі, які можуть бути застосовні з метою добросовісного використання штучного інтелекту під час провадження в міжнародних арбітражах
Підписати не можна ветувати: новий закон у сфері примусового відчуження приватних земель в умовах воєнного стану
The relevance of the research topic is due to the adoption on 25.03.2025 of the Law of Ukraine ‘On Amendments to Certain Legislative Acts of Ukraine on the Use of Land Plots for the Development of Digital Infrastructure’, which is currently being sent to the President of Ukraine for signature and which establishes a special procedure for the expropriation of private property land under martial law. The purpose of the study is to analyse the provisions of the said Law, the process of its adoption and the prospects for its implementation. To achieve this goal, the author uses a range of methods of scientific cognition, namely: dialectical, formal and legal, methods of analysis and synthesis, in particular, logical analysis, prognostic, etc. The article outlines the fundamental principles and the current legal framework for the expropriation of private land, both for reasons of public necessity and under martial law, and also analyses the novelties proposed by the said Law, and, first of all, Article 141 ‘Specifics of expropriation of private land’. 141 ‘Peculiarities of Compulsory Alienation of Land Plots and Other Real Estate for Reasons of Public Necessity under Martial Law for the Placement of Defence Industry Facilities and Infrastructure Objects in Uzhhorod District of Zakarpattia Region’, which should be supplemented by the Law of Ukraine ‘On Transfer, Compulsory Alienation or Seizure of Property under the Legal Regime of Martial Law or State of Emergency’. It is concluded that the social relations regulated by this article should essentially fall under the Law of Ukraine ‘On Alienation of Land Plots and Other Privately Owned Real Estate Located Thereon for Public Needs or for Motives of Public Necessity’, which provides for more thorough protection of the rights of private owners, while otherwise land plot owners may be deprived of important guarantees.Актуальність теми дослідження обумовлена прийняттям 25.03.2025 р. Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання земельних ділянок для розбудови цифрової інфраструктури», який наразі направлено на підпис Президенту України та який встановлює особливий порядок примусового відчуження земель приватної власності в умовах воєнного стану. Метою дослідження є аналіз положень указаного Закону, процесу його прийняття та перспектив реалізації. Для досягнення цієї мети застосовано комплекс методів наукового пізнання, а саме: діалектичний, формально-юридичний, методи аналізу та синтезу, зокрема логічного аналізу, прогностичний та ін. У статті окреслено фундаментальні засади та сучасну правову базу примусового відчуження приватних земель, як з мотивів суспільної необхідності, так і в умовах воєнного стану, а також проаналізовано ті новели, які запропоновані зазначеним Законом, і передусім ст. 141 «Особливості примусового відчуження земельних ділянок, іншого нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності в умовах воєнного стану для розміщення об’єктів оборонно-промислового комплексу та об’єктів інфраструктури в Ужгородському районі Закарпатської області», якою має бути доповнено Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Зроблено висновок, що врегульовані цією статтею суспільні відносини по суті мали б підпадати під дію Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», який передбачає ґрунтовніший захист прав приватних власників, тоді як в іншому випадку власники земельних ділянок можуть бути позбавлені важливих гарантій
Стандарти доказування у процесуальному праві України: галузева умовність та новітні ознаки
In the context of bringing Ukrainian legislation closer to European standards and unifying legal terminology, it is appropriate to use the term “standard of proof” as a procedural guideline that the court should follow when deciding a case. Thanks to such standards, the court is able to assess how effectively the parties have fulfilled their burden of proof and whether they have been able to convince the court of the correctness of their arguments. Taking into account the works of domestic and foreign scholars, analysis of legislation and established judicial practice, the system and content of standards of proof in civil, administrative and criminal proceedings have been analyzed. This assessment of the peculiarities of the functioning of standards of proof in the practice of the European Court of Human Rights serves as a benchmark for procedural law in terms of the application of certain standards of proof in various legal spheres. It is proposed to use the following basic types of standards of proof in national procedural law: “balance of probabilities” or “preponderance of the evidence” “beyond reasonable doubt” and “clear and convincing evidence” the rules and cases of use of which should be useful in the administration of justice. It has been established that the characteristic features of the relevant types of judicial proceedings determine the peculiarities of the application of certain standards of proof. It has been established that each of the standards of proof has its own content, which, on the one hand, provides for the presence of a set of relevant, admissible, and reliable evidence, and on the other hand, determines the level of probability of establishing the circumstances relating to the disputed legal relations; it is this level of knowledge that is a necessary prerequisite for making a well-founded procedural decision. It is emphasized that the distinction between basic and additional standards of procedural evidence is a very important element of domestic judicial proceedings, as it will contribute to the development of a uniform approach to procedural decisions and procedural actions by all subjects of evidence in various types of court proceedings, which improves the effectiveness of evidentiary activities.У контексті наближення українського законодавства до європейських стандартів та уніфікації правової термінології доцільним є використання терміну «стандарт доказування», як процесуального орієнтиру, якими повинен керуватися суд при вирішенні справи. Завдяки таким стандартам суд має змогу оцінити, наскільки ефективно сторони реалізували покладений на них тягар доказування та чи змогли переконати суд у правильності своїх доводів. З урахуванням праць вітчизняних і зарубіжних вчених, аналізу законодавства та сформованої судової практики проаналізовано систему та зміст стандартів доказування у цивільному, адміністративному та кримінальному процесах. Дана оцінка особливості функціонування стандартів доказування у практиці Європейського суду з прав людини, яка є орієнтиром для процесуального права в частині випадків поширення окремих стандартів доказування у різних правових сферах. Запропоновано використовувати таких основних видів стандартів доказування у національному процесуальному праві як «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence), правила та випадки використання яких мають бути корисні при здійсненні судочинства. Встановлено, що особливості застосування тих чи інших стандартів доказування зумовлено і характерними рисами відповідних видів судочинства. Встановлено, що кожен зі стандартів доказування має власний зміст, який, з одного боку, передбачає наявність сукупності належних, допустимих і достовірних доказів, а з іншого — визначає рівень ймовірності встановлення обставин, що стосуються спірних правовідносин; саме цей рівень знання є необхідною передумовою для ухвалення обґрунтованого процесуального рішення. Підкреслюється, що виділення як основних так і додаткових стандартів процесуального доказування є досить важливим елементом вітчизняного судочинства, оскільки, це сприятиме виробленню однакового підходу до прийняття процесуальних рішень та здійснення процесуальних дій всіма суб’єктами доказування в різних видах судового провадженнях, що покращує ефективності доказової діяльност
Особливості функціонування норм jus cogens в умовах збройної агресії
The article is dedicated to the study of the legal nature of jus cogens norms. The relevance of the topic is stipulated by the need to ensure compliance with the general international law peremptory norms, which is a prerequisite for ensuring stable and reliable functioning of the international security system. The article emphasizes the special status of these norms. The purpose of the article is to identify and study the cases of functioning of general international law peremptory norms in a special regime. The achievement of this goal was made possible by applying a comprehensive approach which forms the methodological basis of the study. In the article a number of general scientific and special research methods are used, in particular: comparison, dialectical analysis and synthesis, comparative legal method, formal legal method, logical legal method. The author examines the features of certain jus cogens norms under the normal functioning of the international security system and in time of serious threats – in the context of an act of armed aggression. The author confirms that under the normal functioning of the international security system, compliance with jus cogens norms is an unconditional obligation of each State. It is established that within the framework of international law there are signs of the existence of a special regime in which certain jus cogens norms operate. It is found that when exercising the right to self-defence in the context of armed aggression, the protective effect of certain general international law peremptory norms against the aggressor State temporarily ceases to be effective, giving the affected State the right to legitimately use force and violate the territorial integrity of the aggressor, but only within the external aspect of the territorial integrity of the State – territorial inviolability. Furthermore, the author suggests that within the framework of exercising the right to self-defence, the victim has the right to take enforcement measures which formally contain signs of interference in the internal affairs of the aggressor. In addition, the author puts forward the idea that the existence of a special regime for the operation of certain peremptory norms of general international law is evidence of the possibility of its extension to legal relations of international legal responsibility, which outlines the prospects for further research.Статтю присвячено дослідженню правової природи особливостей дії норм jus cogens. Актуальність теми зумовлена необхідністю забезпечення дотримання імперативних норм загального міжнародного права, що є передумовою забезпечення стабільного та надійного функціонування системи міжнародної безпеки. У роботі наголошено на особливому статусі зазначених норм. Мета статті полягає у виявленні та дослідженні випадків функціонування імперативних норм загального міжнародного права в особливому режимі. Досягнення вказаної мети виявилось можливим завдяки застосуванню комплексного підходу, який становить методологічну основу дослідження. У роботі використано низку загальнонаукових та спеціальних методів досліджень, зокрема: порівняння, діалектичного аналізу та синтезу, порівняльно-правовий метод, формально-юридичний, логіко-юридичний метод. Розглянуто особливості дії низки норм jus cogens за нормальних умов функціонування системи міжнародної безпеки та у випадку виникнення серйозних загроз – в умовах вчинення акту збройної агресії. Підтверджено, що за нормальних умов функціонування системи міжнародної безпеки дотримання норм jus cogens є безумовним обов’язком кожної держави. З’ясовано, що в межах міжнародного права наявні ознаки існування особливого режиму дії низки норм jus cogens. Виявлено, що під час реалізації права на самооборону в умовах збройної агресії захисна дія деяких імперативних норм загального міжнародного права щодо держави-агресора тимчасово припиняє свою дію, надаючи потерпілій державі право на легітимне застосування сили, порушення територіальної цілісності агресора, однак лише в межах зовнішнього аспекту територіальної цілісності держави – територіальної недоторканності. Ба більше, зроблено припущення, що в межах реалізації права на самооборону жертва має право на вжиття заходів впливу, що формально містять ознаки втручання у внутрішні справи агресора. Крім того, висловлено припущення, що існування особливого режиму функціонування деяких імперативних норм загального міжнародного права є свідчення можливості його поширення і на правовідносини міжнародно-правової відповідальності, що окреслює перспективу подальших досліджень
Європейська конвенція з прав людини і правові позиції Європейського суду з прав людини як джерело господарського права України
The relevance of the study is due to the lack of unified methodological principles for the use of the 1950 European Convention on Human Rights, the protocols thereto (Convention) and the relevant case-law (legal positions) of the European Court of Human Rights (Court) in the main branches of national law of Ukraine, which would clearly take into account the special international legal nature of the Convention and the legal positions of the Court as the only source of law. The purpose of this article is to determine the impact of the Convention and the legal positions of the Court on the regulation of internal economic relations in Ukraine and to clarify their place among other sources of Ukrainian economic law. The methodological basis of the study is a combination of general philosophical, special scientific and legal methods, which allows for a comprehensive analysis of the definition of the Convention and the legal positions of the Court as a source of economic law in Ukraine. In particular, the following research methods were used in the article: dialectical, formal-logical, analysis and synthesis, systemic-structural, comparative-legal and logical-legal. The article explores the issues of the autonomy of the Convention and the case-law (legal positions) of the Court in the legal system of Ukraine; the general legal principles of the application of the Convention and the case-law (legal positions) of the Court in the domestic law of Ukraine and the experience of specialists from various branches of national law of Ukraine in the application of the Convention and the legal positions of the Court; the importance of taking into account the international legal nature of the Convention and the legal positions of the Court for their correct application in the domestic law of Ukraine; determining the place of the Convention and the legal positions of the Court in the system of sources of economic law of Ukraine. An analysis of the economic legislation of Ukraine and the instructions provided to the economic courts of Ukraine by the Supreme Economic Court of Ukraine in the Information Letter “On the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950, the Jurisdiction and Case-Law of the European Court of Human Rights” No. 01-06/1444/16 dated 04/22/2016 was conducted. Conclusions are drawn and general recommendations are provided regarding the correct application of the Convention and the legal positions of the Court in the commercial law of Ukraine.Актуальність дослідження зумовлена відсутністю єдиних методологічних засад використання Європейської конвенції з прав людини 1950 р., протоколів до неї і відповідної практики (правових позицій) Європейського суду з прав людини у основних галузях національного права України, які б чітко враховували особливу міжнародно-правову природу Конвенції і правових позицій Суду, як єдиного джерела права. Метою статті є визначення впливу Конвенції і правових позицій Суду на регулювання внутрішніх господарських відносин в Україні і з’ясування їх місця серед інших джерел українського господарського права. Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнофілософських, спеціально-наукових і правових методів, що дає змогу забезпечити комплексний аналіз визначення Конвенції і правових позицій Суду як джерела господарського права України. Зокрема, у статті були використані такі методи дослідження: діалектичний, формально-логічний, аналізу та синтезу, системно-структурний, порівняльно-правовий і логіко-юридичний. Досліджені питання автономності Конвенції і практики (правових позицій) Суду у правовій системі України; загальні юридичні засади застосування Конвенції і практики (правових позицій) Суду у внутрішньому праві України і досвід фахівців із різних галузей національного права України у застосуванні Конвенції і правових позицій Суду; значення врахування міжнародно-правової природи Конвенції і правових позицій ЄСПЛ для їх правильного застосування у внутрішньому праві України; визначення місця Конвенції і правових позицій Суду в системі джерел господарського права України. Проведено аналіз господарського законодавства України і інструкцій, наданих господарським судам України з боку Вищого господарського суду України в Інформаційному листі «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини» № 01-06/1444/16 від 22.04.2016 р. Зроблено висновки і надано загальні рекомендації щодо правильного застосування Конвенції та правових позицій Суду в господарському праві України
Правова природа судової діяльності при виконанні судових рішень у кримінальному провадженні
The relevance of the research topic is due to the need to study the legal nature of judicial activity in the execution of court decisions in criminal proceedings, which is important both for the theory of criminal proceedings and for the practice of law enforcement. After all, whether it belongs to the activity of administering justice or not depends on the possibility of extending to it both the general legal standards of justice in general and the determination of the decision-making procedure in their execution in particular.
The purpose of the article is to clarify the essence of judicial activity in the execution of court decisions in criminal proceedings and to express the author's position on this issue.
The work, using various methods of scientific knowledge, proves the relevance of the research topic and expresses the author's understanding of the solution of a number of issues related to the subject of the study.
Thus, the results of the research consist, in particular, in determining the system of criteria for attributing a certain type of judicial activity to justice and, based on their critical analysis in relation to judicial activity in the execution of court decisions in criminal proceedings, concluding that it corresponds to them, and therefore is it. In addition, based on a comparison of the inherent features of judicial control and the criteria for attributing a certain type of judicial activity to the activity of administering justice, the position is expressed that the exercise of judicial control is not an activity distinct from the activity of administering justice, judicial control activity is a substantive part of justice, its element (type), a separate form of its implementation. Such an understanding fully applies to judicial activity in the execution of court decisions in criminal proceedings, because it, by its essence and nature, is the implementation of justice in the form of judicial control over the execution of court decisions.
Thus, on the basis of the conducted research, the author's opinion is expressed on a number of theoretically and practically significant issues related to understanding the essence of judicial activity in the execution of court decisions in criminal proceedings.Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю дослідження правової природи судової діяльності при виконанні судових рішень у кримінальному провадженні, що є важливим як для теорії кримінального провадження, так і для практики правозастосування. Адже від того, належить чи ні вона до діяльності по здійсненню правосуддя, залежить й можливість поширення на неї як загальноправових стандартів правосуддя загалом, так і визначення процедури прийняття рішень при їх виконанні зокрема.
Мета статті полягає у з’ясуванні сутності судової діяльності при виконанні судових рішень у кримінальному провадженні та висловленні авторської позиції щодо цього питання.
У роботі за допомогою різних методів наукового пізнання доведено актуальність теми дослідження та висловлено авторське розуміння вирішення низки питань, які стосуються предмета дослідження.
Так, результати дослідження полягають, зокрема, у визначенні системи критеріїв віднесення певного виду судової діяльності до правосуддя та на підставі їх критичного аналізу стосовно судової діяльності з виконання судових рішень у кримінальному провадженні виснуванні того, що вона їм відповідає, а отже і є нею. Крім того, на підставі порівняння іманентних ознак судового контролю та критеріїв віднесення певного виду судової діяльності до діяльності зі здійснення правосуддя, висловлена позиція, що здійснення судового контролю не є діяльністю відмінною від діяльності зі здійснення правосуддя, судово-контрольна діяльність є змістовною частиною правосуддя, її елементом (видом), окремою формою його здійснення. Таке розуміння в повній мірі стосується й судової діяльності з виконання судових рішень у кримінальному провадженні, адже вона, за своєю сутністю та характером є здійсненням правосуддя у формі судового контролю за виконанням судових рішень.
Таким чином, на підставі проведеного дослідження висловлено авторську думку щодо низки теоретично та практично значущих питань, які стосуються розуміння сутності судової діяльності при виконанні судових рішень у кримінальному провадженні
Динаміка правового регулювання звільнень при сплаті та нарахуванні плати за землю в умовах воєнного стану на підставі судової практики
The relevance of the research topic is stipulated by the new challenges faced by our country in connection with the armed aggression of the Russian Federation against Ukraine and the need to adapt the legal regulation of land payment in terms of its calculation and payment during the period of martial law. The purpose of the article is to trace the dynamics of legal regulation of land payment during martial law, and to review the current case law of both national courts regarding the resolution of disputes on the cancellation of a tax assessment notice and the case law of the European Court of Human Rights in terms of determining the conceptual foundations for the construction of legal provisions. The study of the issue of payment and accrual of land payment is of both applied and theoretical nature, since violation of the means and rules of rule-making technique leads to tax disputes. The analysis of legal constructions of the Tax Code of Ukraine and other regulatory legal acts made it possible to identify problems in the regulation of land payment, which consist in violation of the rule of law principle provided for by the Constitution of Ukraine. The Constitutional Court of Ukraine has defined the principles of legal certainty and legal predictability as components of the rule of law. The inconsistency of the provisions of the Tax Code of Ukraine and bylaws has led to a dual interpretation of their rights and obligations by taxpayers and controlling authorities. The author analyzes the positions of the controlling authorities in terms of amendments to the regulation of the calculation and payment of tax liabilities for taxation of land plots located in the temporarily occupied territories or in the territories where military operations are (were) conducted.Актуальність теми дослідження зумовлена новими викликами, що постали перед нашою державою у зв’язку зі збройною агресією російської федерації проти України та необхідністю адаптації правового регулювання плати за землю в частині її нарахування та сплати в період дії правового режиму воєнного стану. Метою статті є простеження динаміки правового регулювання плати за землю в період дії воєнного стану, огляд актуальної судової практики як національних судів стосовно вирішення спорів про скасування податкового повідомлення рішення, так і практики Європейського Суду з прав людини в аспекті визначення концептуальних засад необхідних для застосування у нормотворчій діяльності. Дослідження питання сплати та нарахування плати за землю має як прикладний, так і теоретичний характер, адже порушення засобів та правил нормотворчої техніки призводить до податкових спорів. Проведений аналіз правових конструкцій Податкового кодексу України та інших нормативно – правових актів надав змогу виділити проблеми в регулюванні плати за землю, які полягають в порушенні принципу верховенства права передбаченого Конституцією України. Конституційний Суд України визначив принципи правової визначеності та правової передбачуваності складовими принципу верховенства права. Розкрито суть принципу in dubio pro tributario, що використовується в практиці адміністративного судочинства. Неузгодженість приписів Податкового кодексу України та підзаконних нормативно – правових актів спричинила двояке трактування платниками податків та контролюючими органами своїх прав та обов’язків. Проаналізовано позиції контролюючих органів у частині внесених змін до регулювання питання нарахування та сплати податкових зобов’язань з оподаткування земельних ділянок розташованих на тимчасово окупованих територіях або на територіях на яких ведуться (велись) бойові дії.  
Система альтернативного вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності Всесвітньої організації інтелектуальної власності
The relevance of the topic is due to the fact that in 2022 Ukraine established a new National Intellectual Property Authority, which, among other things, is engaged in the development of a national system of alternative dispute resolution in the field of intellectual property. The purpose of the article is to provide a general overview of the WIPO alternative dispute resolution procedures and their applicability to intellectual property disputes. The purpose of the article is to form the prerequisites for further study of the prospects for introducing an alternative dispute resolution system in Ukraine based on the WIPO experience. The study uses general scientific (dialectical and empirical) and special legal methods (legal comparative and formal legal). The article examines the WIPO regulations, the experience of several countries in establishing national alternative dispute resolution systems based on the WIPO example, memoranda and agreements concluded between WIPO and the authorized bodies of Ukraine, and WIPO statistics on the functioning of the dispute resolution system. The author examines the general characteristics of the three main alternative dispute resolution procedures: arbitration, mediation and expert determination. The results of the study demonstrate the high efficiency of the procedures of the WIPO Arbitration and Mediation Centre, as well as the sustainable rise of their popularity among the subjects of legal relations in the field of intellectual property. The study shows that WIPO's experience is gradually being implemented in a significant number of developing countries and occupies a significant place in the dispute resolution system. The study concludes that it is advisable to continue the creation and development of the specialised institutions for alternative dispute resolution in Ukraine, in particular on the basis of UANIPIO. Further research in this area may contribute to the creation and development of an alternative dispute resolution system based on the best practices and positive experience of WIPO and countries that already have experience in development of the similar dispute resolution systems.Актуальність теми зумовлена тим, що у 2022 році в Україні створено новий Національний орган інтелектуальної власності, який серед іншого займається розбудовою та розвитком в Україні національної системи альтернативного вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності. Метою статті є загальний огляд системи процедуральтернативного вирішення спорів ВОІВ та їх застосовність до спорів у сфері інтелектуальної власності. Метою статті є формування передумов для подальшого дослідження перспектив запровадження в Україні системи альтернативного вирішення спорів на основі досвіду ВОІВ. У дослідженні використано загальнонаукові (діалектичний та емпіричний) та спеціально-юридичні методи (порівняльно-правовий та формально-юридичний). В рамках статті досліджено регламенти ВОІВ, досвід ряду країн у сфері створення національних систем альтернативного вирішення спорів за прикладом ВОІВ, меморандуми та угоди укладені між ВОІВ та уповноваженими органами України, статистичні дані ВОІВ щодо функціонування системи вирішення спорів. Досліджено загальні характеристики трьох основних процедур альтернативного вирішення спорів: арбітраж, медіацію та експертний висновок (expert determination). Результати дослідження свідчать про високу ефективність процедур Центру арбітражу та медіації ВОІВ, а також про стале зростання їх популярності серед суб’єктів правових відносин у сфері інтелектуальної власності. Дослідження свідчить, що досвід ВОІВ поступово впроваджується у значній кількості країн, що розвиваються і займає вагоме місце в системі вирішення спорів. На підставі дослідження зроблено висновки про доцільність продовження в Україні роботи з розбудови та розвитку спеціалізованих інституцій з альтернативного вирішення спорів, зокрема на базі УкрНОІВІ. Подальші дослідження у цій сфері можуть сприяти створенню та розвитку системи альтернативного вирішення спорів заснованого на найкращих практиках та позитивному досвіді ВОІВ та країн, які вже мають досвід побудови аналогічних систем вирішення спорів
Загальна характеристика проблем адміністративно-територіального устрою у сфері місцевого самоврядування
The relevance of the research topic is due to the current development of legal regulation of the administrative and territorial structure in Ukraine, the reform processes in the field of territorial organisation of power which have taken place in recent years and have directly affected the system of administrative and territorial division at the rayon level and changes in the territorial organisation of the basic level of local self-government. This is due, among other things, to the adoption of a new law aimed at regulating the administrative and territorial structure of Ukraine, which contains innovative approaches to addressing the issues of administrative and territorial structure. The purpose of this article is to provide a comprehensive coverage of the territorial problems arising at the present stage in the field of local self-government or with the involvement of local self-government entities, and which create obstacles to the further development of the latter. The study applies a systematic approach, dialectical methods, a synergistic approach, and other general philosophical and scientific methods, such as systemic-structural, structural-functional, formal-legal, prognostic methods, and methods of analysis and synthesis. It is proved that the development of local self-government in Ukraine is ambiguous, with different trends - either to strengthen its reform, or to a complete standstill of any change processes. The latter trend of intensifying the reform is associated with the adoption by the Government of Ukraine of the Concept of Reforming Local Self-Government and Territorial Organisation of Power, which became the driving force for further decentralisation processes in Ukraine and affected the development of local self-government. As a result, a number of key legal, organisational, financial and territorial issues have been resolved. The Concept pays particular attention to territorial issues, linking the effectiveness of the organisation of power to the territorial basis. The territory is a unifying category, reflecting the limits of exercise of powers of local self-government bodies and officials, distribution of their legal acts, showing the number and composition of individuals and legal entities, and the activity of their participation in the implementation of local self-government. At the same time, despite the fact that the Concept pays considerable attention to the territory and identifies a number of problems related to its improvement, in practice, additional territorial problems arise that negatively affect the implementation of local self-government. Among them: 1) the issue of substitution of legal concepts and categories in the field of administrative and territorial structure; 2) the need to reform the constitutional principles of administrative and territorial structure and territorial organisation of power; 3) the need to improve the territorial organisation of power at the level of districts; 4) the issue of legal status and organisation of power within the territories of the regional level; 5) the issue of improving the legal regulation of formation of artificial territories; 6) the need to ensure constant provision of sufficient material, financial and social support. On the basis of the study, the author draws conclusions and provides recommendations related to the improvement of legal regulation of the administrative and territorial structure of Ukraine, and proposes appropriate amendments to the Constitution of Ukraine and laws which would allow harmonising legislation in this area and solving the identified problems.Актуальність теми дослідження зумовлено сучасним розвитком правового регулювання питань адміністративно-територіального устрою в Україні, реформаційними процесами у сфері територіальної організації влади, які відбулись протягом останніх років і безпосередньо вплинули на систему адміністративно-територіального поділу на районному рівні та зміни територіальної організації базового рівня місцевого самоврядування. Це пов’язано, в тому числі, з ухваленням нового закону, спрямованого на регулювання адміністративно-територіального устрою України, який містить новаційні підходи до вирішення питань адміністративно-територіального устрою.
Метою цієї статті є комплексне висвітлення проблем територіального характеру, що виникають на сучасному етапі у сфері місцевого самоврядування або із залученням суб’єктів місцевого самоврядування, та створюють перепони для подальшого розвитку останнього. У дослідженні застосовано системний підхід, прийоми діалектики, синергетичний підхід, інші загальнофілософські та загальнонаукові методи – системно-структурний, структурно-функціональний, формально-юридичний, прогностичний методи, прийоми аналізу та синтезу. Досліджено, що розвиток місцевого самоврядування в Україні відбувається неоднозначно, з різними тенденціями – то до посилення його реформування, то до повного завмирання будь-яких процесів змін. Остання тенденція посилення реформування пов’язана з ухваленням Урядом України Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади, що стало рушійною силою для подальших процесів децентралізації влади в Україні й позначилось на розвитку місцевого самоврядування. У результаті цього вирішено низку ключових проблем правового, організаційного, матеріально-фінансового та територіального характеру. Суттєву увагу в Концепції приділено саме питанням територіального характеру, пов’язавши ефективність організації влади з територіальною основою. Територія виступає об’єднувальною категорією, відображаючи межі реалізації повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, поширення їх правових актів, показуючи кількість та склад фізичних і юридичних осіб, активність їх участі у здійсненні місцевого самоврядування. При цьому, попри те, що Концепція значну увагу приділяє території, визначає низку проблем, пов’язаних з її удосконаленням, на практиці виникають додаткові проблеми територіального характеру, які негативно впливають на здійснення місцевого самоврядування. Серед них: 1) питання підміни юридичних понять та категорій у сфері адміністративно-територіального устрою; 2) потреба реформування конституційних засад адміністративно-територіального устрою та територіальної організації влади; 3) необхідність удосконалення територіальної організації влади на рівні районів; 4) питання правового статусу та організації влади в межах територій регіонального рівня; 5) питання удосконалення правового регулювання формування штучних територій; 6) потреба у постійному забезпеченні достатньої матеріально-фінансової та соціальної основи адміністративно-територіальних одиниць. На підставі проведеного дослідження зроблено висновки та надано рекомендації, пов’язані з удосконаленням правового регулювання питань адміністративно-територіального устрою України, запропоновано внесення відповідних змін до Конституції України та законів, які б дозволили гармонізувати законодавство в цій сфері та вирішити визначені проблеми
Учасники бюджетного процесу на рівні місцевих бюджетів: система, повноваження та виклики воєнного стану
This article examines the powers and functions of key participants in the budgetary process at the local budget level in Ukraine. The activities of local self-government bodies, executive authorities, as well as territorial offices of the State Treasury Service, the State Tax Service, and the State Audit Service are analyzed. Particular attention is paid to their role in ensuring the efficient functioning of the budgetary system under martial law. It has been determined that coordination between the participants of the budget process, as well as ensuring financial transparency and accountability, is critical to maintaining the stability of local budgets, especially in light of the current challenges posed by armed aggression. The article also highlights the issues faced by the local budget management system during wartime, such as the need for rapid legislative adjustments, resource redistribution to support defense capabilities, and infrastructure restoration. The effectiveness of budget processes and the legal framework governing their implementation have been assessed. The analysis demonstrated that adapting the budget process to new realities is one of the key factors in maintaining the resilience of the financial system at the local level. Recommendations are provided for further improvement of legal regulation and financial control mechanisms to enhance the effectiveness of managing local budgets in times of crisis. The article contributes significantly to understanding the local budgetary process, particularly regarding the role of government bodies in ensuring the financial support of recovering and development of territorial communities under armed conflict conditions.У статті досліджено повноваження та функції основних учасників бюджетного процесу на рівні місцевих бюджетів України. Проаналізовано діяльність органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади, а також територіальних органів Державної казначейської служби, Державної податкової служби та Державної аудиторської служби. Окрему увагу приділено їхній ролі у забезпеченні ефективного функціонування бюджетної системи в умовах воєнного стану. Визначено, що координація дій між учасниками бюджетного процесу, забезпечення фінансової прозорості та підзвітності є ключовими для підтримки стабільності місцевих бюджетів, зважаючи на актуальні виклики збройної агресії. У статті також висвітлюються проблеми, з якими зіткнулася система управління місцевими бюджетами під час воєнних дій, зокрема необхідність швидкої адаптації законодавства, оперативного перерозподілу фінансових ресурсів для підтримки обороноздатності та відновлення пошкодженої інфраструктури. Оцінено ефективність бюджетних процесів у таких умовах та правову базу, яка їх регулює. Аналіз показав, що адаптація бюджетного процесу до нових реалій є одним із ключових факторів забезпечення стійкості фінансової системи на місцевому рівні. Запропоновано рекомендації для подальшого вдосконалення правового регулювання та механізмів фінансового контролю, що дозволить підвищити ефективність управління місцевими бюджетами в умовах кризи. Стаття робить значний внесок у розуміння бюджетного процесу на рівні місцевих бюджетів, зокрема в частині ролі органів влади у фінансовому забезпеченні відновлення та розвитку територіальних громад в умовах збройного конфлікту