Problems of Legality (E-Journal)
Not a member yet
932 research outputs found
Sort by
Медіація як альтернативний спосіб вирішення публічно-правових спорів
Get PDFThe article deals with the problems of mediation in administrative legal proceedings. It is alleged that it is an effective alternative way of disputes settling. The authors pay attention on the problems that arise in mediation applying. The authors analyze the positive foreign experience on this issue. Proposals for improving domestic legislation are provided there.Статья посвящена исследованию института медиации в административном судопроизводстве. Это действенный альтернативный способ решения споров. Указано на проблемные вопросы, которые возникают в процессе медиации. Авторами проанализирован положительный зарубежный опыт по данному вопросу. Предоставляются соответствующие предложения по совершенствованию отечественного законодательства.Стаття присвячена дослідженню інституту медіації в адміністративному судочинстві. У зв’язку з внесенням змін до процесуальних кодексів аналіз новел, які є у Кодексі адміністративного судочинства України, на даний час є актуальним завданням. Однією із таких новел є інститут медіації, який викликає зацікавленість як серед теоретиків, так і практиків.Медіація – це альтернативний спосіб вирішення справ, який широко використовується в провідних країнах-членах Європейського Союзу. У зв’язку з прагненням України стати повноправним членом Європейського Союзу вивчення позитивного досвіду провідних європейських держав є доцільним. Виникає необхідність приведення чинного законодавства до стандартів провідних європейських держав. Такі зміни необхідні і у сфері судочинства, зокрема адміністративного. Першочерговим завданням для демократичної країни є забезпечення справедливого правосуддя. Один зі способів врегулювання спорів – судова медіація, яка забезпечує швидке вирішення спору без судового розгляду.Варто зазначити, що судова медіація є досить дієвим альтернативним способом вирішення спорів. Автори зосередили свою увагу на дослідженні механізму впровадження медіації в адміністративне судочинство, вивченні позитивного європейського досвіду з даного питання з метою усунення прогалин у вітчизняному законодавстві.У статті констатовано, що медіація була відома ще римському та грецькому праву. Першою країною на європейському континенті, яка почала використовувати медіацію, стала Велика Британія. Автори роблять пропозицію щодо створення Національного інституту вирішення спорів.Значення медіації полягає у тому, що, з одного боку, вона розвантажить адміністративні суди, з іншого – даний інститут надасть змогу швидко вирішити справу без участі суду і тим самим зекономити час та кошти. Медіатор шукає компромісне взаємовигідне рішення між сторонами та вживає всі заходи щодо запобігання виникнення конфлікту в майбутньому. Переможця не існує, оскільки рішення у справі має задовольнити обидві сторони.Процесуальне законодавство, а саме глава 4 Кодексу адміністративного судочинства, визначає порядок врегулювання спору за участі судді. Якщо спір не вдалося врегулювати, то повторна медіація не допускається.Автори спростовують думку про те, що часто публічно-правові спори вважають немедіабельними і обґрунтовують свою позицію.Позитивним наслідком медіації є і те, що рішення, яке прийняте за її наслідками, має бути виконане у найкоротші строки, бо воно є компромісним. На практиці рішення суду виконуються тривалий час або взагалі не виконуються, тому перевагою медіації є те, що рішення, прийняті за її наслідками виконуються стовідсотково.Незважаючи на позитивні моменти запровадження даного інституту в Україні, автори вказують і на проблемні питання, які виникають при застосуванні медіації.У статті проаналізовано позитивний іноземний досвід з даного питання. Надаються відповідні пропозиції щодо удосконалення вітчизняного законодавства.Медіація є прогресом в українському правосудді. Її метою є забезпечення доступу громадян до правосуддя, покращення якості судових рішень, розвантаження судів
Історія становлення та розвитку правового регулювання співробітництва держав-членів ЄС з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом
Get PDFThe article is devoted to the study of the history of the formation and development of legal regulation of cooperation between EU Member States оn combating legalization of illegally obtained incomes (money laundering). Such an analysis is relevant, since it provides an opportunity to follow the evolution of such cooperation and ways to improve the forms and mechanisms of collective activity of states in this area, which can serve as a model for best practices aimed at increasing the efficiency of both national measures to combat money laundering and those which can be applied in other regional institutions. It was stated that the legal regulation of the EU's activities in the field of struggle against “dirty money” developed on the basis of legal developments, which was formed and continues to evolve at the universal international legal level and within the framework of the Council of Europe. It has been found that the specifics of the regulation of the combating money laundering in the European Union are due both to the level of integration of its Member States and to the peculiarities of regulation of issues that are the subject of their common interest. Attention is drawn to the fact that the creation of a common market has encouraged Member States to find an optimal model for ensuring its normal and safe functioning. Therefore, despite the fact that the fight against crime is primarily the competence of each Member State, and the joint solution of problems in this area takes place through the use of intergovernmental methods of cooperation, the Union, nevertheless, introduces in relation to counteracting the legalization of funds obtained illegally, supranational regulation through the adoption of directives. The latest directives take into account current trends in financial crime, committed with the use of the latest technologies and often with the participation of transnational criminal organizations.Проанализирована история становления и развития правового регулирования сотрудничества государств-членов ЕС по противодействию легализации доходов, полученных преступным путем. Констатировано, что правовая регламентация деятельности ЕС в сфере борьбы с грязными деньгами развивалась на основе правового наследия, которое сформировалось и продолжает развиваться на универсальном международно-правовом уровне и в рамках Совета Европы. При этом особенности права ЕС в исследуемой сфере обусловлены необходимостью обеспечения нормального функционирования общего рынка и защиты интересов всех его участников.Проаналізовано історію становлення та розвитку правового регулювання співробітництва держав-членів ЄС з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Констатовано, що правова регламентація діяльності ЄС у сфері боротьби з брудними грошима розвивалася на основі правового доробку, що сформований і продовжує розвиватися на універсальному міжнародно-правовому рівні та у межах Ради Європи. При цьому особливості права ЄС у сфері, що досліджується, зумовлені необхідністю забезпечення нормального функціонування спільного ринку та захисту інтересів усіх його учасників
Синхронне та діахронне порівняння як форми компаративного історико-правового аналізу
Get PDFThe modern level of historical and legal science development objectively causes rethinking of its traditional methodological approaches and ways of scientific knowledge of the historical past. Comparative historical and legal method that requires its adaptation to the new realities of the functioning of the science of the history of state and law is one of such methods.The systematic application of the comparative historical and legal method when studying state legal phenomena of various levels provides for the sufficient elaboration of its logical and methodological foundations. Herewith, the most important issues are: the problem of selecting objects of historical and legal comparison, researching sources of comparative work, typologizing historical and legal phenomena, and the problem of choosing the forms in which the comparative analysis will be carried out.Historical and legal objects being both at the same stage of their historical development and at the different stages in chronological significance can be the subject of historical and legal comparison. In the first case, it will be about the synchronic comparison, which allows to reveal the general and the especial between the objects being compared that exist during a certain period of time, in the other – about the diachronic one, which allows to consider historical and legal objects at different historical stages of their existence. As it can be seen, the category of time is the main criterion for distinguishing between these forms of comparison, since the principle of simultaneity is the basis of synchronic comparison, and the principle of time sequence is the basis of diachronic one.Both synchronic and diachronic comparisons as forms of comparative historical and legal analysis have a rather complex structure. At the same time, the synchronic approach, being based on the simultaneity of historical and legal phenomena, provides for the statical character of the objects being compared, the determination of their geographical location, and the abstraction from their previous historical development. The diachronic approach, on the contrary, obliges a comparativist to take into account the dynamics of the genesis of historical and legal objects, allowing during the comparison both to establish different stages of their development and to reveal the specificity of the evolution of complex state legal systems. In general, the synchronic and diachronic approaches possess sufficiently broad cognitive capabilities, which make it possible to refer them to the main types of comparative procedures in comparative historical and legal research.В статье рассмотрены синхронное и диахронное сравнение в качестве основных форм компаративного историко-правового анализа. С помощью схематического изображения раскрыто различие между этими видами сравнения. Исследованы синхронный и диахронный подходы, лежащие в основе соответствующих сравнительных процедур. Обоснованы широкие познавательные возможности синхронного и диахронного сравнения. Сделаны выводы о важности этих форм компаративного анализа для сравнительного историко-правового исследования.Розглянуто синхронне та діахронне порівняння як основні форми компаративного історико-правового аналізу. За допомогою схематичного зображення розкрито різницю між цими видами порівняння. Досліджено синхронний та діахронний підходи, що лежать в основі відповідних порівняльних процедур. Обґрунтовано широкі пізнавальні можливості синхронного та діахронного порівняння. Зроблено висновки про важливість цих форм компаративного аналізу для порівняльного історико-правового дослідження
Реалізація засади поваги до людської гідності у ході кримінального процесуального доказування
Get PDFThere were established the general principles of criminal proceedings for the first time at the level of a separate structural unit (Chapter 2) by the Criminal Procedural Code of Ukraine, 2012 (hereinafter - CPC), including the principle of respect for human dignity (Article 11 of the CPC). The normative content of this principle is to prohibit the use of unlawful compulsion during a criminal proceeding. Therefore, the fulfillment of the requirements of the investigative principle as a legal provision of a higher degree of normativity must be maintained in a procedural and organizational manner by the state in the person of the leading process.On the basis of the normative content analysis of of the respect for human dignity principle, they are distinguished three of its constituent elements: security, prohibition and protection.The substantive side of the security element is established by law procedures for the conduct of procedural actions that exclude contempt for human dignity, as well as the procedural provisions of the law on the mandatory justification of court decisions only on the evidence directly investigated in court. The organizational aspect of the basis security element includes the actions of authorized persons for proper control of the persons physical condition and the provision of quality services during the pre-trial investigation. The arguments in favor of refusing the simplified criminal procedure procedures introduced in the criminal process of Ukraine (reduced trial, simplified proceedings on criminal misconduct) are presented as not satisfying the proper implementation of the principles of criminal proceedings.On the basis of the analysis of the European Court of Human Rights case law, the normative content of the prohibition element of the respect for human dignity principle, in particular, the specific characteristics of ill-treatment, has been researched; defined requirements for evidence of ill-treatment.The normative content of the protective element of the respect for human dignity is principle of investigated in view of the state of the existing criminal procedural legislation on the legal status of the participants in the criminal proceedings. According to its results, authors' suggestions are made regarding the improvement of the domestic procedural legislation of the relevant direction.Исследуются актуальные вопросы обеспечения эффективной реализации нормативного содержания принципа уголовного производства «уважение к человеческому достоинству» в ходе уголовного процессуального доказывания. Проанализировано нормативное содержание принципа, определены его составляющие элементы. Рассматривается каждый из элементов в аспекте доказательной деятельности субъектов уголовного производства. На основании анализа нормативных источников выделены гарантии защиты личности от незаконного принуждения и жестокого обращения в ходе уголовного производства. Аргументируется целесообразность усиления гарантий уважения человеческого достоинства путем приведения национального законодательства в соответствие с международными стандартами защиты личности в уголовном производстве. По итогам исследований соответствующей направленности предложено авторское видение путей реформирования уголовного процессуального законодательства и совершенствования процессуальной формы судебных процедур в ходе доказывания.Досліджено актуальні питання забезпечення ефективної реалізації нормативного змісту засади кримінального провадження «повага до людської гідності» у ході кримінального процесуального доказування. Проаналізовано нормативний зміст засади, визначено його складові елементи. Розглянуто кожен із елементів в аспекті доказової діяльності суб’єктів кримінального процесу. На основі аналізу нормативних джерел виокремлено гарантії захисту особи від незаконного примусу та жорстокого поводження під час кримінального провадження. Аргументовано доцільність посилення гарантій поваги до людської гідності шляхом приведення національного законодавства у відповідність із міжнародними стандартами захисту особи у кримінальному провадженні. За результатами досліджень відповідної спрямованості запропоноване авторське бачення шляхів реформування кримінального процесуального законодавства та удосконалення процесуальної форми судових процедур у ході доказування
До питання про суб’єктів правовідносин щодо відновлення земель як складової предмета земельного права
Get PDFIn the conditions of a significant deterioration of the quality of land in Ukraine, the intensification of pollution of land, the development of erosive processes, special attention needs theoretical issues in the field of relations of the restoration of land. Particular attention deserves the subjects of legal relations of the restoration of land. Legal problems of land restoration are extremely relevant in modern conditions. In the context of the above, it is expedient to distinguish the works of domestic scholars, however, some theoretical questions regarding the legal status of subjects of legal relations in the field of restoration of land need further research. Consequently, the legal status of the subject of land relations depends to a certain extent on the features of the object of legal relations. Thus, in the case of conservation of degraded and unproductive land plots, there is a cessation of their economic use for a certain period of time and their entraining or afforestation. Consequently, owners and land users lose the right to use the land for a certain period of time. Thus, legal entities in the sphere of land restoration should be considered as citizens and legal entities, which have certain rights and responsibilities for the restoration of land.Both the owners and the land users are obliged not only to increase the soil fertility and to preserve other useful properties of the land, but also to bring the land plot in its previous state in case of illegal alteration of the relief. In this case, it is a question of the disturbed lands that have undergone certain changes in the structure of the relief as a result of mining, geological exploration, construction and other work, lost their original quality status and productivity.Статья посвящена теоретическим вопросам в сфере общественных отношений по поводу восстановления земель. Акцентируется внимание на отдельных особенностях субъектов земель-ных отношений. Исследуется правовой статус субъектов правоотношений в сфере восста-новления земель. Сделан вывод, что восстановление первоначального качественного состояния деградированных, нарушенных земель должно быть законодательно обеспеченным императивом как для собственников земельных участков, так и для землепользователей.Стаття присвячена теоретичним питанням у сфері суспільних відносин з приводу від-новлення земель. Акцентується увага на окремих особливостях суб’єктів земельних відносин. Досліджується правовий статус суб’єктів правовідносин у сфері відновлення земель. Зроблено висновок, що відновлення первісного якісного стану деградованих, порушених земель повинно бути законодавчо забезпеченим імперативом як для власників земельних ділянок, так і для землекористувачів
Право сімей із дітьми на соціальний захист як складова соціальних прав людини і громадянина: вітчизняний і європейський контекст
Get PDFThe article deals with the approaches of scholars to the distinction of social rights of man and citizen in general and their constituent right to social protection, and analyzed the norms of the international documents in which they are consolidated. It is stressed that there is a need to bring the requirements of national law in line with European standards in order to achieve a sufficient standard of living for the population, which is the basis of social well-being of the countries. It is proposed to use the term "social and legal protection".Based on the results of the comparative analysis of international and regional standards of the rights of the child and national legislation in the field of social rights of the child, it was stated that it is possible to speak about the high degree of their correlation. It was emphasized that the material norms, which establish the rights of the child, correspond to international and to a large extent to European standards, and the organizational "block" of social law needs to be changed due to the imperfection of the national social security systemРассматриваются подходы ученых к выделению социальных прав человека и гражданина и в частности их составляющей – права на социальную защиту, анализируются нормы международных документов, в которых они закреплены. Отмечается, что существует необходимость приведения предписаний национального права в соответствие с европейскими стандартами для достижения достаточного жизненного уровня населения, что выступает основой социального благополучия стран. Предлагается применять термин «социально-правовая защита».Розглянуто підходи науковців до виокремлення соціальних прав людини і громадянина в цілому та їх складової – права на соціальний захист, проаналізовано норми міжнародних документів, в яких вони закріплені. Наголошено, що існує необхідність приведення приписів національного права у відповідність до європейських стандартів задля досягнення достатнього життєвого рівня населення, що виступає основою соціального благополуччя країн. Запропоновано застосовувати термін «соціально-правовий захист»
Заочне провадження у кримінальних справах у контексті правосуддя в Республіці Білорусь
Get PDFIn recent years, the Criminal Procedure Code of the Republic of Belarus (hereinafter referred to as the Code of Criminal Procedure) has been amended to simplify and speed up judicial procedures. One of these stories was the appearance of absentee production in 2016. According to Part 1 of Art. 459 Code of Criminal Procedure applies to a person accused of committing a crime that does not represent a great public danger, when the accused fully admits his guilt and civil suit, if he is brought, the recognition made by him is not disputed by any of the parties and is not in doubt with the judge and the guilt of the accused, the legal qualification of the act and the consent of the accused and the victim to the trial in absentia in court are not in doubt; there are no other obstacles to sentencing ra without trial. This article raises the problem of the legal nature of the specified procedure for resolving cases by the court and its compliance with the constitutional provision on the adversarial nature of justice; it is stated that the existing in the legislation of Belarus the construction of the contest as a constitutional principle actually takes the procedure of sentencing without a trial beyond the scope of justice. In such circumstances, competition limits the legislator in creating a more flexible model of justice that meets current trends in simplifying ordinary judicial procedures. In this regard, it is concluded that it is advisable to revise the constitutional version of the principle of competition by supplementing Article 115 of the Constitution of the Republic of Belarus with a norm allowing for the possibility of derogation from it in cases provided for by law.В последние годы в Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь (далее – УПК) вносятся дополнения и изменения, направленные на упрощение и ускорение судебных процедур. Одной из таких новелл стало появление в 2016 году заочного производства. Согласно ч. 1 ст. 459 УПК данный порядок применяется в отношении лица, обвиняемого в совершении преступления, не представляющего большой общественной опасности, когда обвиняемый полностью признает свою вину и гражданский иск, если он предъявлен, сделанное им признание не оспаривается какой-либо из сторон и не вызывает сомнения у судьи, а также не вызывают сомнения виновность обвиняемого, юридическая квалификация деяния и добровольность согласия обвиняемого и потерпевшего на заочное производство в суде, отсутствуют иные препятствия постановлению приговора без судебного разбирательства. В настоящей статье поднимается проблема правовой природы указанного порядка разрешения дел судом и его соответствия конституционному установлению о состязательности правосудия; констатируется, что существующая в законодательстве Беларуси конструкция состязательности как конституционного принципа фактически выводит процедуру постановления приговора без судебного разбирательства за рамки правосудия. При таких обстоятельствах состязательность ограничивает законодателя в создании более гибкой модели правосудия, отвечающей современным тенденциям упрощения обычных судебных процедур. В этой связи делается вывод о целесообразности пересмотра конституционной редакции принципа состязательности путем дополнения ст. 115 Конституции Республики Беларусь нормой, допускающей возможность отступления от него в случаях, предусмотренных законом.Останніми роками в Кримінально-процесуальний кодекс Республіки Білорусь (далі – КПК) вносяться доповнення і зміни, спрямовані на спрощення та прискорення судових процедур. Однією з таких новел стала поява в 2016 році заочного провадження.Згідно з ч. 1 ст. 459 КПК даний порядок застосовується щодо особи, обвинувачуваної у вчиненні злочину, що не становить значної суспільної небезпеки, коли обвинувачений повністю визнає свою вину і цивільний позов, якщо він пред'явлений, зроблене ним визнання не заперечується жодною зі сторін і не викликає сумніву у судді, а також не викликають сумніву винність обвинуваченого, юридична кваліфікація діяння і добровільність згоди обвинуваченого і потерпілого на заочне провадження в суді, відсутні інші перешкоди для винесення вироку без судового розгляду. У цій статті порушується проблема правової природи зазначеного порядку вирішення справ судом і його відповідності конституційному установленню про змагальність правосуддя; констатується, що існуюча в законодавстві Білорусі конструкція змагальності як конституційного принципу фактично виводить процедуру постановлення вироку без судового розгляду за рамки правосуддя. При таких обставинах змагальність обмежує законодавця в створенні більш гнучкої моделі правосуддя, що відповідає сучасним тенденціям спрощення звичайних судових процедур. З огляду на це робиться висновок про доцільність перегляду конституційної редакції принципу змагальності шляхом доповнення ст. 115 Конституції Республіки Білорусь нормою, що допускає можливість відступу від нього у випадках, передбачених законом
Проблеми забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень
Get PDFIn accordance with the Constitution of Ukraine of 1996, the state ensures social orientation of the economy (Part 4, Article 13). This, in its turn, is the basis for the implementation of numerous social rights of citizens, in particular to (1) wages, not lower than that established by law (Article 43), (2) social protection (Article 46), and (3) sufficient standard of living for themselves and their families (Article 48). These norms of the Basic Law are implemented by the state social standards and state social guarantees provided for by the current legislation. However, the current national legislation defining the legal framework for the formation and application of the state social standards and norms aimed at implementing the basic social guarantees enshrined in the Constitution and the laws of Ukraine does not contain a clear and unambiguous answer to the questions of what is a sufficient standard of living, what is the content of the relevant right, and how it is implemented. The analysis of international documents has shown that to designate actually the same phenomenon different terms are used: “sufficient standard of living”; “decent living standard”; “the standard of living necessary for the maintenance of health and well-being”; “adequate social protection”. It is clear that a sufficient standard of living is not a stated quantity, since it varies depending on socio-economic and other factors. The task of the state is to create the proper conditions for a person so that he/she can by one’s own work provide a decent material base for oneself and for the family. The position is advocated that it is more correct to speak not about sufficient but about decent standard of living, since in the first case we talk about a level that actually corresponds to the minimum human needs (that is, equal to or higher than the human poverty line), the importance of the second is that it is the level that goes out from the fact that a person is the highest social value. It is the dignity that allows a person to feel self-respect and realize one’s own social value. This position should be fixed in Article 48 of the Constitution of Ukraine.Согласно Конституции Украины 1996 г. государство обеспечивает социальную направленность экономики (ч. 4 ст. 13). Это в свою очередь является основой для реализации многочисленных социальных прав граждан, в частности на заработную плату, не ниже той, что определена законом (ст. 43), социальную защиту (ст. 46), а также достаточный жизненный уровень для себя и своей семьи (ст. 48). Указанные нормы Основного Закона реализуются предусмотренными действующим законодательством государственными социальными стандартами и государственными социальными гарантиями. Однако действующие национальные законодательные акты, определяющие правовые принципы формирования и применения государственных социальных стандартов и нормативов, направленных на реализацию закрепленных Конституцией и законами Украины основных социальных гарантий, четкого и однозначного ответа на вопрос, чем является достаточный жизненный уровень, какое содержание соответствующего права, и как оно обеспечивается, не содержат.Анализ международных документов показал, что для обозначения фактически одного и того же явления употребляются разные термины: «достаточный жизненный уровень»; «достойный жизненный уровень»; «жизненный уровень, являющийся необходимым для поддержания здоровья и благосостояния»; «адекватная социальная защита». Понятно, что достаточный жизненный уровень не является устоявшейся величиной, поскольку он изменяется в зависимости от социально-экономических и других факторов. Задача государства заключается в создании надлежащих условий для человека, чтобы он мог своим трудом обеспечить достойную материальную базу как для себя, так и своей семьи. Отстаивается позиция, согласно которой правильнее говорить не о достаточном, а о достойном жизненном уровне, ведь в первом случае речь идет об уровне, фактически отвечающем минимальным потребностям человека (то есть о том, который равняется или является выше границы бедности человека), значение же второго заключается в том, что это уровень, исходящий из того, что человек является наивысшей социальной ценностью. Именно достоинство дает возможность человеку чувствовать самоуважение и осознавать собственную общественную ценность. Эта позиция должна быть зафиксирована и в ст. 48 Конституции Украины.Згідно з Конституцією України 1996 р. держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ч. 4 ст. 13). Це у свою чергу є основою для реалізації численних соціальних прав громадян, зокрема на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ст. 43), соціальний захист (ст. 46), а також достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48). Зазначені норми Основного Закону реалізуються передбаченими чинним законодавством державними соціальними стандартами і державними соціальними гарантіями. У статті доведено, що чинні національні законодавчі акти, що визначають правові засади формування і застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією та законами України основних соціальних гарантій, чіткої та однозначної відповіді на питання, що є достатній життєвий рівень, який зміст відповідного права та як воно забезпечується, не містять. Аналіз міжнародних документів показав, що для позначення фактично одного і того ж явища використовуються різні терміни: «достатній життєвий рівень»; «гідний життєвий рівень»; «життєвий рівень, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту»; «адекватний соціальний захист».Зрозуміло, що достатній життєвий рівень не є усталеною величиною, позаяк він змінюється залежно від соціально-економічних та інших чинників. Завдання держави полягає у створенні належних умов для людини, щоб вона могла своєю працею забезпечити гідну матеріальну базу як для себе, так і своєї сім’ї. Обстоюється позиція, що правильніше говорити не про достатній, а про гідний життєвий рівень, адже у першому випадку йдеться про рівень, який фактично відповідає мінімальним потребам людини (тобто той, що дорівнює або є вищим межі бідності людини), значення ж другого полягає у тому, що це рівень, який виходить із того, що для людини є найвищою соціальною цінністю. Саме гідність дає змогу людині відчувати самоповагу й усвідомлювати власну суспільну цінність. Ця позиція має бути зафіксована і у ст. 48 Конституції України
Націоналізація ПрАТ «КБ Приватбанк»: правова оцінка крізь призму Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини
Get PDFThe introduction of the temporary administration gives the Deposit Guarantee Fund not only the full and exclusive right to manage a banking institution, but also the right to dispose of them. Due to this, the Fund sold, and the Ministry of Finance of Ukraine acquired one hundred percent of the shares of «Privatbank». The conclusion of this agreement was preceded by recognition of the bank as insolvent, consideration of the issue of threats to national security at a meeting of the National Security and Defense Council of Ukraine, and a meeting of the Cabinet of Ministers of Ukraine about accepting the National Bank’s proposal to buy out a banking institution. Given this, it is worth noting that the nationalization of «Privatbank» began with the introduction of a temporary administration, and it ended with the state registration of ownership rights to the company's shares. Nationalization is a violation of the right to peaceful possession of property and the right to respect for private and family life because the right to engage in commercial activity is in the private sphere, business premises are, according to the practice of the European Court of Human Rights, in the category «home» And the shares of the company belong to the category of«property», taking into account Article 1 of the Protocol to the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. These rights are not absolute, thus there is the question of determining the legitimacy and proportionality of governmental intervention in their implementation. Affiliation of «Privatbank» to systemically important may indirectly indicate the presence of public interest in interfering with the rights of bank owners for prevention a financial crisis. Also, the consideration of this issue at a meeting of the Council of National Security and Defense of Ukraine is intended to aggravate the significance of the problem. The public cannot provide these events with a proper assessment due to the secrecy of all relevant information: the National Bank of Ukraine and the National Security and Defense Council of Ukraine refused to provide any information.Введение временной администрации предоставляет Фонду гарантирования вкладов не только полное и исключительное право управлять банковским учреждением, но и право им распоряжаться. Именно благодаря этому Фонд продал, а Министерство финансов Украины приобрело сто процентов акций ЧАО «КБ Приватбанк». Заключению этого соглашения предшествовало признание банка неплатежеспособным, рассмотрение вопроса угроз национальной безопасности на заседании Совета национальной безопасности и обороны Украины и заседание Кабинета Министров Украины об акцепте предложения Национального банка осуществить выкуп банковского учреждения. Учитывая это, стоит отметить, что национализация ЧАО «КБ Приватбанк» началась введением временной администрации, а завершилась – государственной регистрацией прав собственности на пакет акций предприятия. Национализация являет собой нарушение права на мирное владение своим имуществом и права на уважение частной и семейной жизни ввиду того, что право на осуществление коммерческой деятельности относится к сфере частной жизни, бизнес-помещения относятся, согласно практике Европейского суда по правам человека, в категории «жилье», а акции общества – к категории «собственность», учитывая статью 1 Протокола к Конвенции о защите прав и основоположных свобод человека. Упомянутые права не являются абсолютными по характеру, посему стоит вопрос определения легитимности и пропорциональности государственного вмешательства в их осуществление. Принадлежность ЧАО «КБ Приватбанк» к системно значимым может косвенно свидетельствовать о наличии интереса общества к вмешательству в права собственников банка с целью предотвращения финансового кризиса. Так же рассмотрение этого вопроса на заседании Совета национальной безопасности и обороны Украины призвано обострить значение проблемы. Общественность не может дать этим событиям надлежащую оценку в силу засекречивания всей значимой информации: Национальный банк Украины и Совет национальной безопасности и обороны Украины отказались предоставить любую информацию.Запровадження тимчасової адміністрації надає Фонду гарантування вкладів не лише повне та виключне право управляти банківською установою, але і право розпоряджатися нею. Саме завдяки цьому Фонд продав, а Міністерство фінансів України придбало сто відсотків акцій ПрАТ «КБ Приватбанк». Укладенню цієї угоди передувало визнання банку неплатоспроможним, розгляд питання загроз національній безпеці на засіданні Ради національної безпеки і оборони України та засідання Кабінету Міністрів України про акцептування пропозиції Національного банку здійснити викуп банківської установи. Враховуючи це, варто зазначити, що націоналізація ПрАТ «КБ Приватбанк» розпочалася запровадженням тимчасової адміністрації, а завершилася – державною реєстрацією прав власності на пакет акцій підприємства. Націоналізація становить порушення права на мирне володіння своїм майном та права на повагу до приватного і сімейного життя з огляду на те, що право на здійснення комерційної діяльності належить до сфери приватного життя, бізнес-приміщення відносяться згідно з практикою Європейського суду з прав людини до категорії «житло», а акції товариства – до категорії «власність» з огляду на ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. Згадані права не є абсолютними за характером, тож постає питання визначення легітимності та пропорційності державного втручання у їх здійснення. Належність ПрАТ «КБ Приватбанк» до системно важливих може непрямо свідчити про наявність інтересу суспільства до втручання в права власників банку з метою запобігання фінансової кризи. Так само розгляд цього питання на засіданні Ради національної безпеки і оборони України також покликаний загострити значення проблеми. Громадськість не може дати цим подіям належну оцінку в силу засекречення всієї значущої інформації: Національний банк України та Рада національної безпеки і оборони України відмовилися надати будь-яку інформацію
Особливості цивільної служби у секторі національної оборони
Get PDFConsidering the development of civil society as the driving force of the reform of the civil (public) service as a personalized basis for ensuring public administration in various spheres of social and political activity, in this study, the civil service is characterized by the prism of its implementation in the national defense sector. Analyzing the current domestic and foreign legislation, the following features of the civil service were distinguished: the two levels – the internal (staffing of the service) and the external (tasks and functions in the national defense sector); connection with militarized service; a supporting role in the implementation of the main tasks by specially authorized actors (their officials), etc. The legal regulation of the civil service in the national defense sector of Ukraine is characterized by dualism, which consists in regulating the issues of its passage in two directions: the general (Law of Ukraine «On Civil Service») and the special (for example, the Law of Ukraine «On Prosecutor's Office»). Particular attention during the study is given to foreign experience in this field, based on comparison of such service in Ukraine and Lithuania. Such dualism is inherent in the legal regulation of civil service in the system of national defense of Lithuania. In addition, both in Ukraine and in Lithuania, it plays a very important role for the implementation of an effective defense policy of the state. With radical comparative analysis of regulatory and legal bases, the imperfect legal regulation of relations that arise in this area in Ukraine has become apparent. National legislation on civil service in the national defense sector needs improvement by supplementing the Law of Ukraine «On Defense of Ukraine» with the provisions on civil service in the field of defense and, in connection with this change, other normative and legal acts in this area require the bringing in of conformity. Proper legal consolidation in Ukraine also requires the administrative and legal status of civil servants of the defense industry and the status of citizens and public associations that voluntarily participate in the provision of national security and defense. Establishing in Ukraine at the legislative level of a clearly defined notion of «civil service in the field of national defense» will, to a certain extent, help to regulate relations in the course of such service and avoid problems in law enforcement practice.Дается характеристика гражданской службы в секторе национальной обороны с учетом её особенностей и специфики соответствующей сферы. На основе анализа отечественного и зарубежного законодательства выделяются следующие особенности: гражданская служба в секторе национальной обороны как публичная профессиональная деятельность двухуровневая (организационный и правоприменительный); она неразрывно связана с милитаризованной службой и часто призвана выполнять обеспечительную роль по воплощению основных задач специально уполномоченными субъектами (их должностными лицами). Следует учитывать также то, что правовое регулирование гражданской службы в секторе национальной обороны Украины характеризуется дуализмом, заключающемся в регулировании вопросов ее прохождения в двух направлениях: общем (например, Закон Украины «О государственной службе») и специальном (например, Закон Украины «О прокуратуре»). Особое внимание уделяется зарубежному опыту в этой сфере на основе сравнения такой службы в Украине и Литве. Подобный дуализм присущ и правовому регулированию гражданской службы в системе национальной обороны Литвы. К тому же, как в Украине, так и в Литве, она играет важную роль для осуществления эффективной оборонной политики государства. При сравнительном анализе нормативно-правовых баз установлено несовершенное правовое регулирование отношений, возникающих в этой сфере в Украине. Поэтому необходимо усовершенствовать отечественное законодательство касательно гражданской службы в секторе национальной обороны путем дополнения Закона Украины «Об обороне Украины» положениями о гражданской службе в сфере обороны и привести в соответствие другие нормативно-правовые акты в этой области. Надлежащего правового закрепления в Украине требуют административно-правовой статус государственных служащих сферы оборонно-промышленного комплекса и статус граждан и общественных объединений, добровольно участвующих в обеспечении национальной безопасности и обороны. Закрепление в Украине на законодательном уровне четкого определения «гражданская служба в сфере национальной обороны» в определенной степени поможет урегулировать отношения при прохождении такой службы и избежать проблем в правоприменительной практике.Дане дослідження охарактеризовує цивільну службу крізь призму її здійснення у секторі національної оборони, виокремлюючи наступні її особливості з огляду на специфіку відповідної сфери та на основі аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства: цивільна служба у секторі національної оборони як публічна професійна діяльність поєднує два рівні: внутрішній (організаційний) – кадрові питання проходження служби; зовнішній (правозастосовний) – виконання завдань і функцій у секторі національної оборони; вона нерозривно пов’язана з мілітаризованою службою та часто покликана виконувати забезпечувальну роль щодо втілення основних завдань спеціально уповноваженими суб’єктами (їх посадовими особами). Слід враховувати також те, що правове регулювання цивільної служби у секторі національної оборони України характеризується дуалізмом, що полягає у регулюванні питань її проходження у двох напрямах: загальному (Закон України «Про державну службу») та спеціальному (наприклад, Закон України «Про прокуратуру»). Особливу увагу приділено закордонному досвіду в цій сфері (Литва). Як в Україні, так і в Литві цивільна служба відіграє досить важливу роль для здійснення ефективної оборонної політики держави. При докорінному порівняльному аналізі нормативно-правових баз очевидним стало недосконале правове регулювання відносин, що виникають у цій сфері в Україні. Доведено потребу удосконалити вітчизняне законодавство у сфері цивільної служби у секторі національної оборони шляхом доповнення Закону України «Про оборону України» положеннями щодо цивільної служби у сфері оборони і привести у відповідність інші нормативно-правові акти в цій царині. Належного правового закріплення в Україні вимагають і адміністративно-правовий статус державних службовців сфери оборонно-промислового комплексу, статус громадян і громадських об’єднань, що добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки та оборони. Закріплення в Україні на законодавчому рівні чітко визначеного поняття «цивільна служба у сфері національної оборони» певною мірою допоможе урегулювати відносини при проходженні такої служби та уникнути проблем у правозастосовній практиці