Problems of Legality (E-Journal)
Not a member yet
932 research outputs found
Sort by
Захист прав дітей, народжених сурогатними матерями (договірне регулювання)
Get PDFIn connection with the deterioration of reproductive health (women and men) or other reasons not related to the health of the couple, with the emergence of new methods of overcoming infertility, experts talked about the prospect of forming a fourth generation of human rights while preserving the reproductive health of the nation. One of the types of assisted reproductive technologies is surrogacy. Today, this species is very popular, which is used by married couples.
Statistics show that this method is usually used by foreign nationals (married couples), in whose countries either surrogacy is completely prohibited, or this method is expensive, or in order to hide the delivery and birth of another child. Therefore, Ukraine is the country where commercial surrogacy is allowed, the country where it takes place is available in financial terms and the subsequent procedure is minimized in time. Accordingly, it is these factors that attract foreign elements to choose a woman from Ukraine who carries and gives birth to a child on an equivalent basis.
The basis of these legal relations are contractual legal relations, which relate to contracts aimed at providing services, namely medical services. Under the surrogacy agreement, the surrogate mother (performer) agrees that the embryo of the married couple (customer) will be implanted in her body and thus assumes the obligation to bear and give birth to a child, and the customer undertakes to pay all agreed costs. Costs are divided into two types. These are: 1) costs associated with the normal course of pregnancy (proper nutrition, accommodation, treatment, medical examination, medical tests, etc.) and 2) costs associated with the remuneration of the surrogate mother (performer) for proper performance of her duties. related to the proper delivery and birth of a child. All this must be spelled out in detail in the contract so that in the future there are no unnecessary problems. Thus, with the consent of the woman to become a surrogate mother, from that moment on she is entrusted exclusively with the responsibilities set out in the contract and which she must perform properly. If the surrogate mother will perform her duties improperly, she will not receive the remuneration specified in the terms of the contract. As for the customer (married couple), they have a single obligation to pay all the stipulated costs. However, it is also worth noting the obligation of genetic parents to give birth to a child and to protect children born to surrogate mothers who have been abandoned by their genetic parents (or have not come to pick them up in the country where they were born). In this aspect, the protection of the rights of children born to surrogate mothers needs scientific and practical attention, defining not only the responsibilities of such mothers but also in certain cases and rights, as well as certain additional responsibilities imposed on genetic parents (customers ) regarding the material maintenance of the child from which they refused for certain or unspecified reasons.
В статье исследованы проблемные аспекты, связанные с защитой прав детей, рожденных суррогатными матерями. На сегодняшний день практически отсутствуют нормативно-правовые акты, которые решали бы проблемы, возникающие в гражданских правоотношениях по оказанию услуг медицинского характера. В частности, это вопросы, связанные с: 1) защитой прав детей, рожденных суррогатными матерями; 2) правами суррогатных матерей (на случай отказа генетических родителей от ребенка). Автором проанализированы выше упомянутые вопросы и сделаны выводы, предложения по их решению.
У статті досліджено проблемні аспекти пов’язані із захистом прав дітей, народжених сурогатними матерями. На сьогодні практично відсутні нормативно-правові акти, які б вирішували нагальні проблеми, що виникають у цивільних правовідносинах про надання послуг медичного характеру. Зокрема, це питання, пов’язані із: 1) захистом прав дітей, народжених сурогатними матерями; 2) правами сурогатних матерів (на випадок відмови генетичних батьків від дитини). Автором проаналізовано визначені питання та зроблені висновки, пропозиції по їх вирішенню.
 
Особливості праці медичних і фармацевтичних працівників: порівняльний аналіз законодавства Казахстану і деяких країн Організації економічного співробітництва та розвитку
Get PDF
This article discusses some issues of labor regulation of medical and pharmaceutical workers, the peculiarities of health systems in some countries of the Organization for Economic Cooperation and Development, a comparative analysis of their experience and Kazakhstan is carried out.
The specificity of the legal status of medical and pharmaceutical workers is also considered, which is explained by the fact that its regulation is based not only on general norms of labor law, but also on special regulations affecting various features of the activities of this category of workers. At the same time, it is noted that the basis of the legislative regulation of the work of medical and pharmaceutical workers is the generally recognized principles and norms of international law, as well as the norms of national legislation.
The article focuses on the fact that among the variety of sources concerning the legal status of various categories of workers, there is no separate comprehensive study devoted to the peculiarities of legal regulation of both medical and pharmaceutical workers, in connection with which the chosen topic of scientific research is updated.В статье рассматриваются некоторые вопросы регулирования труда медицинских и фармацевтических работников, особенности систем здравоохранения в некоторых странах Организации экономического сотрудничества и развития, проводится сравнительный анализ их опыта и опыта Казахстана.
Также рассматривается специфика правового положения медицинских и фармацевтических работников, которая объясняется тем, что его регулирование базируется не только на общих нормах трудового права, но и на специальных нормативных актах, затрагивающих различные особенности деятельности указанной категории работников. При этом отмечается, что основу законодательной регламентации труда медицинских и фармацевтических работников составляют общепризнанные принципы и нормы международного права, а также нормы национального законодательства.
В статье делается акцент на то, что среди многообразия источников, касающихся правового положения различных категорий работников, отдельного комплексного исследования, посвященного особенностям правового регулирования как медицинских, так и фармацевтических работников, нет, в связи чем актуализируется выбранная тема научной публикации.Розглянуто деякі питання регулювання праці медичних та фармацевтичних працівників, особливості системної охорони здоров'я у низці країн Організації економічного співробітництва та розвитку (далі – ОЕСР), здійснено порівняльний аналіз їх досвіду із досвідом Казахстану.
Окреслено специфіку правового становища медичних та фармацевтичних працівників, яка пояснюється тим, що його регулювання ґрунтується не лише на загальних нормах трудового права, а також на спеціальних нормативних актах, які стосуються різних особливостей діяльності вказаних категорій працівників. Зазначено, що основою законодавчої регламентації праці медичних та фармацевтичних працівників є загальновизнані принципи та норми міжнародного права, а також норми національного законодавства.
Наголошено, що серед різноманіття джерел, які стосуються правового становища різних категорій працівників, бракує окремого комплексного дослідження, присвяченого особливостям правового регулювання як медичних, так і фармацевтичних працівників, цим і визначено актуальність обраної теми публікації
Механізм захисту прав людини від незаконної діяльності FRONTEX у рамках Європейського Союзу
Get PDFThe article is devoted to the study of mechanisms to protection human rights from illegal activities of FRONTEX within the EU. The author notes that with the adoption of Regulation 2019/1896 the mandate of the Agency was significantly expanded, including by giving its staff executive powers. At the same time, the Agency has negative and positive human rights obligations, which stipulate that FRONTEX staff must not only refrain from committing violations, but also take all possible measures to ensure the fundamental rights of each participant in joint operations. However, the complex nature and lack of transparency in the Agency's operational activities increase the risk of serious incidents. In view of this, an important guarantee of respect for fundamental rights is the development of effective protection mechanisms.
The article analyzes the grounds and procedure for appealing to the European Ombudsman, the European Court of Justice, as well as the use by victims of a complaint mechanism within the Agency. Attention is drawn to the shortcomings of out-of-court mechanisms for the protection of human rights, primarily due to the recommendatory nature of the conclusions adopted as a result of complaints. The functioning of the internal mechanism for consideration of individual complaints by the Agency is positively assessed, but attention is also paid to the need to increase its autonomy and develop an appellate procedure for appealing decisions. It is concluded that the most effective remedy within the EU for victims of misconduct as a result of FRONTEX's unlawful act is the Court of Justice. The use of this mechanism requires a more careful collection of evidence to prove the causal link between unlawful act and harmful consequences, which is a difficult task for migrants who have been victims of violations.Статья посвящена исследованию механизмов защиты прав человека от незаконной деятельности FRONTEX в рамках ЕС.
Проанализированы основания и порядок обращения к Европейскому Омбудсману, Суду ЕС, а также использование пострадавшими механизма подачи жалоб в пределах Агентства. Обращается внимание на недостатки внесудебных механизмов защиты прав человека, прежде всего, из-за рекомендательного характера выводов, которые принимаются по результатам рассмотрения жалоб. Положительно оценивается функционирования внутреннего механизма по рассмотрению индивидуальных жалоб Агентством, но и обращается внимание на необходимость увеличения его автономии и разработки апелляционной процедуры обжалования решений. Сделан вывод, что наиболее эффективным средством правовой защиты в рамках ЕС для лиц, ставших жертвой нарушений вследствие противоправных деяний FRONTEX, является Суд ЕС. Использование этого механизма требует более тщательного сбора доказательств для подтверждения причинно-следственной связи между противоправным поведением и вредными последствиями, что является сложной задачей для мигрантов, которые стали жертвой нарушений.Стаття присвячена дослідженню механізмів захисту прав людини від незаконної діяльності FRONTEX у рамках ЄС. Із прийняттям Регламенту 2019/1896 мандат Агенції був істотно розширений, у тому числі шляхом наділення її персоналу виконавчими повноваженнями. Разом з цим на Агенцію покладаються негативні та позитивні зобов’язання у сфері захисту прав людини, які передбачають, що співробітники FRONTEX повинні не лише утримуватися від вчинення порушень, а й вживати всіх можливих заходів для дотримання основоположних прав кожним з учасників спільних операцій. Проте комплексний характер та відсутність прозорості в оперативній діяльності Агенції збільшують ризик виникнення серйозних інцидентів. З огляду на це важливою гарантією дотримання основоположних прав є розроблення ефективних механізмів захисту.
Проаналізовано підстави та порядок звернення до Європейського Омбудсмана, Суду ЄС, а також використання потерпілими механізму подачі скарги в межах Агенції. Звертається увага на недоліки позасудових механізмів захисту прав людини, насамперед через рекомендаційний характер висновків, які приймаються за результатом розгляду скарг. Позитивно оцінюється функціонування внутрішнього механізму з розгляду індивідуальних скарг Агенцією, але й звертається увага на необхідність збільшення його автономії та розроблення апеляційної процедури оскарження рішень. Зроблено висновок, що найбільш ефективним засобом правового захисту у межах ЄС для осіб, які стали жертвою порушень внаслідок протиправних діянь FRONTEX, є Суд ЄС. Використання цього механізму потребує більш ретельного збору доказів для доведення причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою та шкідливими наслідками, що є складним завданням для мігрантів, які стали жертвою порушень
Окремі проблеми надання правової допомоги у судах України у цивільному процесі в сучасних умовах
Get PDFModern legal and judicial practice is constantly faced with problems of shortage of judges and as a result there is a big amount of unresolved cases in civil proceedings. This trend is observed from year to year. This problem is closely related to the fact that due to the insufficient number of judges in some courts of Ukraine, the process of providing legal aid by different groups of subjects is significantly complicated due to the actual impossibility of implementing proceedings in a particular court. Moreover, in Ukraine there are cases when there are no judges in the courts who have the power to administer justice. In this regard, in this research, the author is trying to examine the situation of legal aid cases in civil proceedings, taking into account statistics on the number of judges in Ukraine and the number of civil cases considered by courts in recent years.
It is seemed that providing a legal aid in civil proceedings depends not only on the professional skills of the representative. It depends on the legal environment where it is provided. This is due to the fact that, for example, due to the absence of judges in a particular court, a lawyer cannot provide other types of legal aid, except drawing up and filing a statement of claim. For example, this may be the case in a family case where persons have filed a lawsuit for divorce at the place of residence, but due to the absence of judges in court, the case cannot be considered. Because of this: 1) representatives (including lawyers) cannot provide the legal aid in the court proceedings; 2) the parties in such case will have to wait a long time, when a judge will be appointed to the case.
In recent years, legal aid in the civil process of Ukraine has become increasingly in demand. For the full implementation of legal aid in civil cases in Ukraine, it is necessary that persons who provide it, constantly further training, improve professional skills and abilities.Современная юридическая и судебная практика постоянно соприкасается с проблемами нехватки судейских кадров. Такая тенденция наблюдается из года в год.
Эта проблема тесно связана с тем, что из-за недостатка судей в некоторых судах Украины значительно усложняется процесс оказания помощи со стороны разного круга субъектов в связи с фактической невозможностью осуществления судопроизводства в конкретном суде.
Автор делает попытку исследовать состояние дел относительно предоставления правовой помощи в порядке гражданского судопроизводства, учитывая статистические данные по количеству судей в Украине и количества рассматриваемых гражданских дел судами в последние годы.
Предоставление правовой помощи в гражданском процессе во многом зависит не только от профессионального мастерства представителя. Это существенно зависит и от юридической среды, где она предоставляется. Это объясняется тем, например, что из-за отсутствия судей в определенном суде адвокат не может предоставить другие виды правовой помощи, кроме составления и подачи искового заявления. К примеру, ситуация в семейном деле, когда лица подали в суд иск о расторжении брака по месту жительства, но из-за отсутствия судей в суде дело не может быть рассмотрено. Из-за этого: 1) представители (в том числе адвокаты) не могут оказать правовую помощь в судебном процессе; 2) сторонам в таком деле придется ждать немалое время, когда все же будет назначен судья на дело.
Для полноценной правовой помощи по гражданским делам в Украине важно, чтобы субъекты ее предоставления постоянно повышали свою квалификацию, профессиональные навыки и умения.Сьогодні залишається значною кількість нерозглянутих справ у порядку цивільного судочинства через нестачу суддівських кадрів в Україні. З огляду на недостатню кількість суддів в деяких судах України значно ускладнється процес надання правової допомоги з боку різного кола суб’єктів через фактичну неможливість здійснення судочинства у конкретному суді. Непоодинокі випадки коли в судах взагалі немає суддів, які мали б повноваження на здійснення правосуддя.
У статті зроблена спроба вивчити стан справ щодо надання правової допомоги у порядку цивільного судочинства враховуючи статистичні дані щодо кількості суддів в Україні та числа розглянутих цивільних справ судами протягом останніх років.
Надання правової допомоги у цивільному процесі багато в чому залежить не тільки від професійної майстерності представника, а й від юридичного середовища, де вона надається. Приміром, через брак суддів у певному суді адвокат не може надати інші види правової допомоги, крім складення та подання позовної заяви. Через це: 1) представники (в тому числі адвокати) не можуть надати правову допомогу у судовому процесі; 2) сторонам у такій справі доведеться чекати чималий час, коли все ж таки буде призначений суддя на справу.
Наголошено, що для повноцінної реалізації правової допомоги у цивільних справах в Україні важливо, щоб суб’єкти її надання постійно підвищували свою кваліфікацію, професійні навички та вміння
Сучасні погляди на європейську криміналістику
Get PDFReview of the monograph by well-known criminologists, members of the International Congress of Criminalistics, doctors Vladimir Terekhovich and Elita Nimande "Collection of Articles 2010–2020". This is a monographic study in the form of a collection of scientific works (articles) that were previously published in various journals and collections in English, Latvian and Russian.Рецензия на монографию известных криминалистов, членов Международного конгресса криминалистов, докторов Владимира Тереховича и Элиты Ниманде «Сборник статей 2010–2020». Это монографическое исследование в виде сборника научных работ (статей), которые были ранее опубликованы в разных журналах и сборниках на английском, латышском и русском языках.Рецензія на монографію відомих криміналістів, членів Міжнародного конгресу криміналістів, докторів Володимира Тереховича та Еліти Німанде «Збірник статей 2010–2020». Це монографічне дослідження у вигляді збірки наукових праць (статей), які були раніше опубліковані в різних журналах та збірниках англійською, латиською та російською мовами
Концепції державотворення доби національно-визвольних змагань (1917–1920 роки)
Get PDFThe article considers the concepts of state formation of the era of national liberation struggles (1917–1920) – M. Hrushevsky, V. Vynnychenko, M. Tugan-Baranovsky, P. Skoropadsky, S. Petliura, S. Dnistryansky. They are based on the ideas of building a sovereign, democratic, parliamentary republic (UPR) or an alternative hetman Ukrainian state or a democratic state governed by the rule of law (ZUNR). They enriched the state and legal thought, theoretical models of Ukrainian statehood, accumulated the program principles of political parties and public organizations. The short duration of the existence of the UPR and ZUNR does not cancel out the fruitful state-building experience of its leaders and people, democratic law-making. labor monarchy "(V. Lypynsky), parliamentary-presidential republic as a democratic, legal, social state (S. Dnistryansky).
Particular attention is paid to the political journalism of M. Hrushevsky and V. Vynnychenko, the constitutional projects of domestic statesmen. They are based on a short but fruitful state-building experience, hopes for a real prospect of establishing Ukrainian national statehood with the support of the international community. The article draws attention to the simplified idea of some researchers about the "federalism" of M. Hrushevsky and other figures of the Central Council, the main reasons for its fall, the impact of geopolitical factors on state-building processes in Ukraine, which is a violation of methodological principles of historicism and objectivity. The positive potential of state formation in 1917–1920 and its unresolved theoretical and practical problems will remain an instructive example for current and future domestic statesmen.В статье рассматриваются концепции государственности времени национально-освободительной борьбы (1917–1920 гг.) – М. Грушевского, В. Винниченко, М. Туган-Барановского, П. Скоропадского, С. Петлюры, С. Днистрянского. В их основе лежат идеи развития суверенной, демократической, парламентской республики (УНР) или альтернативной ей гетманского Украинского государства или демократического, правового государства (ЗУНР). Они обогатили государственно-правовую мысль, теоретические модели украинской государственности, аккумулировали программные принципы политических партий и общественных организаций. Кратковременность существования УНР и ЗУНР не перечеркивает плодотворного государственного опыта ее деятелей и народа, демократического законотворчества. Сопоставляются теоретические модели Украинской Народной Республики как демократической, парламентской по форме правления (М. Грушевский, В. Винниченко, М. Туган-Барановский), «трудовой монархии» (В. Липинский), парламентско-президентской республики как демократического, правового, социального государства (С. Днистрянский).
Особое внимание уделяется политической публицистике М. Грушевского и В. Винниченко, конституционным проектам отечественных творцов государственности. Они основаны на коротком, но плодотворном государственном опыте, надеждах реальной перспективы утверждения украинской национальной государственности при поддержке международного сообщества. Обращается внимание на упрощенное представление некоторых исследователей о «федерализме» М. Грушевского и других деятелей Центральной Рады, о главных причинах ее падения, о влиянии геополитических факторов на процессы построения государства в Украине, что является нарушением методологических принципов историзма и объективности. Положительный потенциал государства 1917–1920 гг. и его нерешенные теоретические и практические проблемы являются поучительным примером для нынешних и будущих отечественных государственных деятелей.У статті розглядаються концепції державотворення доби національно-визвольних змагань (1917–1920 рр.) – М. Грушевського, В. Винниченка, М. Туган-Барановського, П. Скоропадського, С. Петлюри, С. Дністрянського. В їх основі лежать ідеї розбудови суверенної, демократичної, парламентської республіки (УНР) або альтернативної їй гетьманської Української держави чи демократичної, правової держави (ЗУНР). Вони збагатили державно-правову думку, теоретичні моделі української державності, акумулювали програмні засади політичних партій і громадських організацій. Короткочасність існування УНР та ЗУНР не перекреслює плідного державотворчого досвіду її діячів і народу, демократичного законотворення. Співставляються теоретичні моделі Української Народної Республіки як демократичної, парламентської за формою правління (М. Грушевський, В. Винниченко, М. Туган-Барановський), «трудової монархії» (В. Липинський), парламентсько-президентської республіки як демократичної, правової, соціальної держави (С. Дністрянський).
Особлива увага приділяється політичній публіцистиці М. Грушевського та В. Винниченка, конституційним проєктам вітчизняних державотворців. Вони ґрунтуються на короткому, але плідному державотворчому досвіді, сподіваннях реальної перспективи утвердження української національної державності при підтримці міжнародного співтовариства. Звертається увага на спрощене уявлення деяких дослідників про «федералізм» М. Грушевського та інших діячів Центральної Ради, про головні причини її падіння, про вплив геополітичних чинників на державотворчі процеси в Україні, що є порушенням методологічних принципів історизму та об’єктивності. Позитивний потенціал державотворення 1917–1920 рр. та його невирішені теоретичні й практичні проблеми залишаться повчальним прикладом для нинішніх і прийдешніх вітчизняних державних діячів
Покликання до відповідальності держави за порушення зобов'язань щодо міжнародної спільноти в цілому
Get PDFThe article discusses the features of the application of paragraph 1 (b) of Art. 48 of the Draft Articles on State Responsibility, developed by the UN International Law Commission and taken into consideration by the UN General Assembly by its resolution 56/83 of December 12, 2001. The norm of this article enshrines the right of any state that is not a victim to call to international legal responsibility state that has committed a breach of an obligation owed to the international community as a whole. This rule contributes to the establishment in modern international law of the ancient Roman theory of actio popularis, according to which any citizen could file a claim in the public interest.
The UN International Law Commission is considering paragraph 1 (b) of Art. 48 of the 2001 Draft Articles on State Responsibility as a result of the progressive development of International Law. This is manifested primarily in a new approach to the interpretation of concepts such as “the international community as a whole” and “obligation owed to the international community as a whole”. The article notes that the concept of "the international community as a whole" should no longer be considered as a community of sovereign states, since it already presupposes a more active participation in maintaining international legitimacy of all participants of international relations – subjects of international law.
In addition, attention is drawn to the fact that the concept of “obligation owed to the international community as a whole” is a new category proposed by the International Law Commission as a part of the progressive development of the theory of erga omnes and jus cogens norms. The author compares these types of obligations and points out a number of problems that may arise while interpreting this concept in order to apply this rule in practice.В статье рассмотрены особенности применения п. 1 (b) ст. 48 Проекта статей об ответственности государств, разработанного Комиссией международного права ООН и принятого к сведению Генеральной Ассамблеей ООН резолюцией 56/83 от 12 декабря 2001 г. Норма данной статьи закрепляет право любого государства, не являющегося потерпевшим, призвать к международно-правовой ответственности государство, совершившее нарушение обязательства в отношении международного сообщества в целом. Обращено внимание на то, что понятие «обязательство в отношении международного сообщества в целом» – это новая категория, предложенная Комиссией международного права в рамках прогрессивного развития теории норм erga omnes и jus cogens. Автор сравнивает данные виды обязательств и указывает на ряд проблем, которые могут возникнуть при толковании данного понятия с целью практического применения данной нормы.У статті розглянуто особливості застосування п. 1 (b) ст. 48 Проекту статей про відповідальність держав, розробленого Комісією міжнародного права ООН і прийнятого до відома Генеральною Асамблеєю ООН резолюцією 56/83 від 12 грудня 2001 р. Норма даної статті закріплює право будь-якої держави, яка не є потерпілою, закликати до міжнародно-правової відповідальності державу, що вчинила порушення зобов'язання щодо міжнародного співтовариства в цілому. Звернено увагу на те, що поняття «зобов'язання щодо міжнародної спільноти в цілому» – це нова категорія, що запропонована Комісією міжнародного права в рамках прогресивного розвитку теорії норм erga omnes і jus cogens. Автор порівнює дані види зобов'язань і вказує на низку проблем, що можуть виникнути при тлумаченні даного поняття з метою практичного застосування цієї норми
Обмежувальні заходи кримінально-правового характеру у системі правового забезпечення запобігання та протидії домашньому насильству
No full textThe article is devoted to the study of the system of state measures applied to persons, who are suspected, accused of committing or having committed domestic violence, as well as determining the place of restrictive measures of a criminal law nature in the proposed system.
For this purpose, it is necessary to conduct an analysis of the legislative regulation of state measures applicable to persons suspected of committing or having committed domestic violence at all levels of №rmative legal regulation; to delimitate the terms “restrictive measure”, “precautionary measure”, “restrictive prescription” and “temporary prohibition injunction” and to analyse the expediency of the new term “security measures” proposed by the draft of the new Criminal Code of Ukraine.
The result of the conducted study is an analysis of the existing state measures to combat domestic violence in order to form a system of special measures to combat domestic violence, as well as examination of the issue concerning the place of restrictive measures of a criminal law nature applicable to persons having committed domestic violence. So, today, the system of special measures to combat domestic violence consists of types of measures to temporarily restrict the rights and obligations of the perpetrator who committed domestic violence, as well as to a person suspected, accused or committed a criminal offense related to domestic violence. The types of such measures are taking the offender into preventive registration and carrying out preventive work with him; referral of the offender to the offender program; a temporary injunction; a restrictive prescription of a civil nature a restrictive measure of a criminal procedure nature applicable to persons suspected or accused of committing domestic violence; and a restrictive measure of a criminal nature nature applicable to persons who have committed domestic violence having different preconditions, grounds , subjects and the term of appointment, but have the sole intention of protecting persons suffering from domestic violence.Статья посвящена исследованию системы нормативно-правовых мер, применяемых к лицам, которые подозреваются, обвиняются в совершении или совершивших домашнее насилие, и определению места в этой системе ограничительных мер уголовно-правового характера. Результатом проведенного исследования стал анализ существующих видов ограничительных мер предупреждения и противодействия домашнему насилию, формирование их системы, а также определение места в ней ограничительных мер уголовно-правового характера.Досліджено систему нормативно-правових заходів, що застосовуються до осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні або вчинили домашнє насильство. Проаналізовано існуючі види обмежувальних заходів запобігання та протидії домашньому насильству, розглянуто їх систему та визначено місце в ній обмежувальних заходів кримінально-правового характеру
Екосистемний підхід у рамках Конвенції про охорону біологічного різноманіття: огляд рішень Конференції Сторін
Get PDFA comprehensive analysis of the process of formation and development of the ecosystem approach in international environmental law under the Convention on Biological Diversity has been undertaken. Based on a study of the provisions of the Convention and a review of decisions of the meetings of its governing body – the Conference of the Parties – the conclusion is made about the current state of development of the ecosystem approach.
In particular, under the Convention on Biological Diversity, general framework of the ecosystem approach have been developed, including its description, principles and practical guidelines for its application, and its leading role in the conservation of biodiversity has been determined. Undoubtedly, the ecosystem approach generally and its principles particularly require thorough discussion at future meetings of the Conference of the Parties and implementation in appropriate decisions.
At the same time, it is quite obvious that the effectiveness of this approach in the issue of biodiversity conservation will depend primarily on its implementation in the state environmental policy and legislation of all countries-participants of the Convention and its practical realization, which, according to the author, should become one of the priority and strategic directions in the field of legal regulation of environmental relations in Ukraine.Осуществлен комплексный анализ процесса становления и развития экосистемного подхода в международном экологическом праве в рамках Конвенции о биологическом разнообразии. На основании исследования положений Конвенции и обзора решений совещаний ее руководящего органа – Конференции Сторон – сделан вывод о современном состоянии разработки экосистемного подхода и перспективах его дальнейшего обсуждения на будущих совещаниях. Вместе с тем, совершенно очевидно, что эффективность этого подхода в вопросе сохранения биоразнообразия будет зависеть прежде всего от его внедрения в государственную экологическую политику и законодательство всех стран-участниц Конвенции и его практической реализации, что и должно стать, по мнению автора, одним из приоритетных и стратегических направлений в сфере правового регулирования экологических отношений в Украине.Здійснено комплексний аналіз процесу становлення та розвитку екосистемного підходу в міжнародному екологічному праві у рамках Конвенції про охорону біологічного різноманіття. На підставі дослідження положень Конвенції та огляду рішень нарад її керівного органу – Конференції Сторін – зроблено висновок про сучасний стан розроблення екосистемного підходу та перспективи його подальшого обговорення на майбутніх нарадах. Разом із тим, цілком очевидно, що ефективність цього підходу в питанні збереження біорізноманіття залежатиме передусім від його впровадження в державну екологічну політику та законодавство всіх країн-учасниць Конвенції та його практичної реалізації, що й має стати, на думку автора, одним із пріоритетних і стратегічних напрямів у сфері правового регулювання екологічних відносин в Україні
Електронні ініціативи як інструмент е-демократії: досвід України і Латвії
Get PDFThe article is devoted to a comparative legal analysis of the experience of Ukraine and Latvia in the implementation of the institution of electronic initiative as an important tool of direct e-democracy.
The practical question of why in some countries e-initiatives are a real leverage, while in others it is more likely just a marker that signals certain problems of concern to society, prompts a thorough study of legal regulation and information technology support of e-initiatives.
For a comparative analysis of the regulation of the procedure for submitting and considering an electronic initiative, the experience of Latvia as a state that has demonstrated real successful results of the work of the online platform ManaBalss.lv as a tool for presenting, registering, discussing, considering an electronic initiative and solving issues in it was selected. In addition, the experience of this country shows that an increase in the level of participation of citizens in the management of public affairs is possible provided they are provided with an effective and convenient mechanism of influence.
The article focuses on the shortcomings of the legal regulation of the institution of electronic petitions in Ukraine as the main factor in the ineffectiveness of this tool of e-democracy, including the absence of a special legislative act on electronic petitions, a legislative guarantee for resolving the issue that is raised in the petition, failure to take into account public opinion, expressed in a petition that received fewer votes than is required by law, etc. The necessity of introducing a mechanism for preliminary verification of the content of electronic petitions for constructiveness, reliability and reality is indicated.
It is noted that for the proper implementation of the goal of direct e-democracy, levers of influence on the government must be created, which will make it listen to the problems of public concern.Статья посвящена сравнительно-правовому анализу опыта Украины и Латвии во внедрении института электронной инициативы как важного инструмента непосредственной э-демократии.
Практический вопрос о том, почему в одних странах электронные инициативы являются реальным рычагом влияния, а в других – скорее только маркером, который сигнализирует об определенных проблемах, беспокоящих общество, побуждает к тщательному исследованию правового регулирования и информационно-технического обеспечения электронных инициатив.
Для компаративного анализа регулирования процедуры подачи и рассмотрения электронной инициативы выбран опыт Латвии как государства, продемонстрировавшего реальные успешные результаты работы онлайн-платформы ManaBalss.lv как инструмента создания, опубликования, обсуждения и рассмотрения электронной инициативы и решения в ней вопросов. Кроме того, опыт этой страны показывает, что повышение уровня участия граждан в управлении государственными делами возможно при условии предоставления им действенного и удобного механизма воздействия.
В статье акцентируется внимание на недостатках правового регулирования института электронных петиций в Украине как основном факторе низкой эффективности этого инструмента э-демократии, в том числе отмечается отсутствие специального акта законодательства по вопросам электронных петиций, законодательной гарантии решения вопроса, который ставится в петиции, непринятие в учет общественного мнения, высказанного в петиции, набравшей меньшее количество голосов, чем необходимо по закону и т.д. Указывается на необходимость внедрения механизма предварительной проверки содержания электронных петиций на соответствие требованиям конструктивности, достоверности и реальности.
Отмечается, что для надлежащей реализации цели непосредственной э-демократии должны быть созданы рычаги влияния на власть, вынуждающие ее прислушиваться к проблемам, которые беспокоят общество.Статтю присвячено порівняльно-правовому аналізу досвіду України та Латвії у запровадженні інституту електронної ініціативи як важливого інструмента безпосередньої е-демократії.
Практичне питання про те, чому в одних країнах електронні ініціативи є реальним важелем впливу, а в інших – радше тільки маркером, який сигналізує про певні проблеми, що турбують суспільство, спонукає до ґрунтовного дослідження правового регулювання та інформаційно-технічного забезпечення електронних ініціатив.
Для компаративного аналізу регулювання процедури подання та розгляду електронної ініціативи обрано досвід Латвії як держави, що продемонструвала реальні успішні результати роботи онлайн-платформи ManaBalss.lv як інструмента створення, оприлюднення, обговорення і розгляду електронної ініціативи та вирішення питань, що в ній ставляться. Окрім того, досвід цієї країни показує, що підвищення рівня участі громадян в управлінні державними справами можливе за умови надання їм дієвого та зручного механізму впливу.
Акцентовано увагу на недоліках правового регулювання інституту електронних петицій в Україні як основному факторі недієвості цього інструмента е-демократії, зокрема вказано на брак спеціального акта законодавства з питань електронних петицій, законодавчої гарантії вирішення питання, яке ставиться у петиції, неврахування громадської думки, висловленої в петиції, яка набрала меншу кількість голосів, ніж необхідно за законом, тощо. Указано на необхідність запровадження механізму попередньої перевірки змісту електронних петицій на відповідність вимогам конструктивності, достовірності і реальності.
Для належної реалізації мети безпосередньої е-демократії мають бути створені важелі впливу на владу, що змусить останню прислухатися до тих проблем, що турбують суспільство