Problems of Legality (E-Journal)
Not a member yet
932 research outputs found
Sort by
Імплементація стандартів НАТО у систему підготовки фахівців для Служби безпеки України
Get PDFIncorporation of North Atlantic Alliance standards into domestic legislation, that governs relations in the security and defense sector is one of the key requirements for Ukraine to obtain a NATO Membership Action Plan and further deepen Euro-Atlantic integration with a view to acquiring Alliance membership. An Important condition for these tasks is the implementation of NATO standards and procedures in the legislation governing military education. In the process of standardizing and achieving the state of compatibility of the security and defense sector of Ukraine with the relevant NATO forces, the specificity of the application of standards in improving the system of training specialists for the Security Service of Ukraine should be highlighted separately. According to this development course, military education today includes formal and informal (general training) components, and the improvement of professional competence (special training). Professional training of military specialist according to NATO standards is carried out at the appropriate levels of management: operational, tactical, strategic. It remains compulsory for officers to have received a higher education in the relevant educational programs. Taking into account the specific nature of the professional activities of the members of the special service, the tasks assigned to them and the functions performed for that purpose, namely, countering intelligence and subversive activities, combating terrorism, counter-intelligence and defending national statehood, Ensuring the security of the State in cyberspace, etc., the training system for the Security Service may be differentiated according to its functional direction and institutionalized in the military education system or outside it. At the same time, an important basis for the development of the educational component in the Security Service of Ukraine will remain the recruitment of teaching staff from among persons with practical experience. Despite the format of the model chosen, training for the security forces should be based on NATO standards, with a conceptually new piece of legislation.Внедрение стандартов Североатлантического альянса в отечественное законодательство, регулирующее отношения в секторе безопасности и обороны, является одним из ключевых требований для получения Украиной Плана действий относительно членства в НАТО и дальнейшего углубления евроатлантической интеграции с целью приобретения членства в Альянсе. Важным вопросом для выполнения указанных задач является имплементация стандартов и процедур НАТО в сферу военного образования. В процессе стандартизации и достижения состояния совместимости сектора безопасности и обороны Украины с соответствующими силами НАТО отдельно следует выделить специфику применения стандартов при совершенствовании системы подготовки специалистов для Службы безопасности Украины. Согласно указанного курса сегодня развитие военного образования включает формальную и неформальную (общая профессиональная подготовка) составляющие, а также совершенствование профессиональной компетентности (специальная профессиональная подготовка). Профессиональная подготовка военных специалистов по стандартам НАТО осуществляется по соответствующим уровням управления: оперативный, тактический, стратегический. Учитывая специфику профессиональной деятельности, возложенных задач и выполняемых для этого функций, система подготовки кадров для Службы безопасности Украины может быть институциализирована в системе военного образования или за ее пределами. Несмотря на выбранную модель, подготовка специалистов для сил безопасности должна базироваться на стандартах НАТО.Упровадження стандартів Північноатлантичного альянсу у вітчизняне законодавство, яке регулює відносини в секторі безпеки і оборони, є однією із ключових вимог для отримання Україною Плану дій щодо членства в НАТО та подальшого поглиблення євроатлантичної інтеграції з метою набуття членства в Альянсі. Важливим питанням для виконання вказаних завдань постає імплементація стандартів і процедур НАТО у сферу військової освіти. У процесі стандартизації і досягнення стану взаємосумісності сектору безпеки і оборони України з відповідними силами НАТО окремо слід виділити специфіку застосування стандартів при вдосконаленні системи підготовки фахівців для Служби безпеки України. Відповідно до вказаного курсу розвитку сьогодні військова освіта включає формальну та неформальну (загальна професійна підготовка) складові, а також удосконалення фахової компетентності (спеціальна професійна підготовка). Професійна підготовка військових фахівців за стандартами НАТО здійснюється за відповідними рівнями управління: оперативний, тактичний, стратегічний. Враховуючи специфіку професійної діяльності, покладених завдань та виконуваних для цього функцій, система підготовки кадрів для Служби безпеки України може бути інституціалізована в системі військової освіти чи поза її межами. Незалежно від обраної моделі, підготовка фахівців для сил безпеки має базуватись на стандартах НАТО
Зникла особа як власник авторських прав
Get PDFThe disappearance of people is a phenomenon that requires in-depth multi-faceted analysis. The law does not regulate the situation of a missing person between their disappearance and being declared dead. During this time, in the understanding of the law, a missing person remains an entity that can dispose of their property rights and personal rights, but because of the disappearance people are unable to do that, so his/her rights are exposed to be lost or unlawfully used by other persons. As a result, many doubts must be faced by people close to the missing person.
This work discusses the copyrights of the missing person, its execution and protection in the time between the disappearance and declaring the person dead. As an introduction, the subject of copyright (work) is discussed and the division of copyright into moral rights and property rights is indicated. Next, the paper presents the possible ways of proceeding in the event of a disappearance, including a minor, spouse, and co-creator. The possibility of appointing a custodian and submitting a request to a prosecutor is indicated, and an analogous application of provisions in the event of death is proposed. Moreover, a situation where an action to protect moral/economic copyrights has been brought before a person missing (the proceedings are pending) is noted. Finally, the consequences of declaring a missing person to be dead are discussed.
Based on the considerations carried out, it can be concluded that there is no single appropriate legal solution in a situation where there is a need to exercise and protect the personal/economic copyrights of a missing person. The proposed solutions of proceeding in the missing person case are not specifically designed in the event of a disappearance, and their application is not established in practice. It seems that the court should recognize the need to protect the interests of the missing person and allow the proceedings to be conducted when referring to one of the proposed solutions. Adaptation of the indicated solutions, in the face of the forced inactivity of the missing person, should guarantee the protection of his/her rights. De lege ferenda, it is worth considering the general regulation of a person’s situation from the moment of his/her disappearance until he/she is declared dead. This could be done by introducing a provision providing for the possibility of appointing a custodian to handle the missing person’s affairs.Исчезновение людей – это явление, которое требует глубокого многогранного анализа. Закон не регулирует положение пропавшего человека в период между их исчезновением и объявлением умершим. В течение этого времени по закону, пропавший без вести остается субъектом хозяйствования, который может распоряжаться своими правами собственности и личными правами, но из-за исчезновения люди не могут этого сделать, поэтому его / ее права подвергаются потере или незаконно используются другими лицами.
В статье обсуждаются авторские права исчезнувшего лица, их выполнение и защита в период между исчезновением и объявлением лица умершим.
Делается вывод, что нет единого соответствующего правового решения в ситуации, когда необходимо реализовать и защитить личные / экономические авторские права исчезнувшего лица. Предлагаемые решения по делу об исчезнувшем лице специально не разработаны, а их применение не установлено на практике. Очевидно, что суд должен признать необходимость защиты интересов пропавшего лица и позволить производство по делу, ссылаясь на одно из предложенных решений. Адаптация указанных решений с учетом вынужденного бездействия исчезнувшего лица должна гарантировать защиту ее / его прав. De lege ferenda, необходимо установить общее регулирование положения лица с момента его исчезновения до момента объявления его умершим. Это можно было бы сделать, введя положение, предусматривающее возможность назначения опекуна для рассмотрения дел исчезнувшего лица.Зникнення людей – це явище, яке потребує глибокого багатогранного аналізу. Закон не регулює становище зниклої людини між її зникненням та оголошенням померлим. Протягом цього часу за законом, зниклий безвісти залишається суб’єктом господарювання, який може розпоряджатися своїми правами власності та особистими правами, але ж фактично зникла людина не може цього зробити, тому його/її права втрачаються або незаконно використовуються іншими особами.
У статті досліджено обговорюються авторські права зниклої особи, їх виконання та захист у період між зникненням та оголошенням особи померлою; предмет авторського права (твору) та поділ авторського права на моральні права та майнові права. Запропоновано можливі шляхи поводження у разі зникнення, включаючи неповнолітніх, подружжя та співавтора; розглянуто можливість призначення опікуна та подання клопотання прокурору, а також запропоновано аналогічне застосування положень у разі смерті. Проаналізовано ситуацію, коли до захисту особи, яка пропала безвісти (розгляд справи триває), було подано позов про захист моральних/економічних авторських прав. Вивчено наслідки оголошення пропалої безвісти мертвою.
Зроблено висновок, що немає єдиного відповідного правового рішення у ситуації, коли є необхідність реалізувати та захистити особисті/економічні авторські права зниклої особи. Запропоновані рішення у справі про зниклу особу спеціально не розроблені, а їх застосування не встановлено на практиці. Очевидно, що суд повинен визнати необхідність захисту інтересів зниклої особи та дозволити провадження у справі, посилаючись на одне із запропонованих рішень. Адаптація таких рішень з огляду на вимушену бездіяльність зниклої особи повинна гарантувати захист її/його прав. De lege ferenda, варто розглянути загальне регулювання становища особи з моменту її зникнення до моменту оголошення її померлою. Це можна було б зробити, запровадивши положення, яке передбачає можливість призначення опікуна для розгляду справ зниклої особи
Критерій творчості (оригінальності) як умова охороноздатності об’єкта авторського права
Get PDFIn the article, the author considers the question of the criterion of creativity (originality) as a condition of protectability of subject matter of copyright. It is indicated that the current civil legislation does not provide an understanding of the creative activity (originality) of the work. At the same time, the case law is based on the principle that the creative component in subject matter of copyright is presumed. Nevertheless, the question of the creative nature of the work may arise in the event of a dispute. In addition, an understanding of the criterion of creativity is necessary during the examination process.
The criterion of creativity (originality) of the work is analyzed from the point of view of the subjective approach – through the prism of expression of the author's individuality, the reflection of his personality, and objective approach, which is based on the presence of objective novelty. The author concludes that today the majority in both scientific circles and actually in the judicial practice of disclosing the criterion of creativity is carried out through the subjective approach.
The signs are given in the presence of which we can assume that the work has a creative (original) nature. It is noted that in order to recognize a work as original, there is no need for the form of expression to be absolutely original, and to have any features of previously created works (for example, citations, etc.), but only a certain level of creative individuality of the author in the work is enough.
The question of determining the level of originality of the form of expression of the work is analyzed, namely, what should be the minimum component of originality in order to recognize the existence of a creative nature and extend to the work the regime of copyright protection. It is indicated that in each case, for different types of works, the assessment of the originality of the work is different and is determined for each work separately, taking into account its features.
The study of the criterion of creativity (originality) is carried out based on a thorough and comprehensive analysis of legislation, case law, and scientific opinion that has formed on this issue. Based on the analysis of the criterion of creativity (originality) as a condition of protectability of subject matter of copyright, conclusions are made.В статье рассматривается вопрос критерия творчества (оригинальности) как условия охраноспособности объекта авторского права. Указывается, что определения творческой деятельности (оригинальности) произведения действующее гражданское законодательство не дает. В то же время судебная практика исходит из принципа, что творческая составляющая в объекте авторского права презюмируется. Несмотря на это, вопрос творческого характера произведения может возникать при наличии спора. Кроме того, понимание критерия творчества является необходимым при проведении экспертизы.
Анализируется критерий творчества (оригинальности) произведения с точки зрения субъективного подхода – через призму выражения индивидуальности автора, отражения его личности, и объективного подхода – основанного на наличии объективной новизны. Автор приходит к выводу, что сегодня и большинство ученых, и фактически судебная практика раскрытие критерия творчества осуществляют через субъективный подход.
Указываются признаки, при наличии которых можно считать, что произведение имеет творческий (оригинальный) характер. Отмечается, что для признания произведения оригинальным нет необходимости в том, чтобы форма выражения была абсолютно оригинальной, и не было никаких признаков ранее созданных произведений (например, наличие цитирований и т.п.), достаточно только определенного уровня творческой индивидуальности автора в произведении.
Анализируется определение уровня оригинальности формы выражения произведения, а именно, какая должна быть минимальная составляющая оригинальности, чтобы признать наличие творческого характера и распространить на произведение режим авторско-правовой охраны. В каждом отдельном случае, по различным видам произведений, оценка оригинальности различна и определяется по каждому произведения отдельно, учитывая его особенности.У статті розглядається питання критерію творчості (оригінальності) як умови охороноздатності об’єкта авторського права. Вказується, що сутність творчої діяльності (оригінальності) твору чинне цивільне законодавство не визначає. Водночас судова практика виходить з принципу, що творча складова в об’єкті авторського права презюмується. Незважаючи на це, питання творчого характеру твору цілком може поставати у разі наявності спору; розуміння критерію творчості є необхідним при проведенні експертизи.
Аналізується критерій творчості (оригінальності) твору з точки зору суб’єктивного підходу – крізь призму вираження індивідуальності автора, відображення його особистості, і також об’єктивного підходу, який ґрунтується на наявності об’єктивної новизни. Автор доходить висновку, що на сьогодні і більшість науковців, і фактично судова практика здійснюють розкриття критерію творчості через суб’єктивний підхід.
Зазначається, що для визнання твору оригінальним немає необхідності, щоб форма вираження була абсолютно оригінальною і не мала жодних ознак раніше створених творів (наприклад, наявність цитувань тощо), достатньо лише певного рівня творчої індивідуальності автора у творі.
Досліджується питання визначення рівня оригінальності форми вираження твору, зокрема, яка повинна бути мінімальна складова оригінальності, щоб визнати наявність творчого характеру і поширити на твір режим авторсько-правової охорони. Вказується, що в кожному окремому випадку, щодо різних видів творів оцінка оригінальності є різною і визначається щодо кожного твору окремо з огляду на особливості останнього
Напрямки реформування галузі трудового права у Катарі: порівняльно-правове дослідження
Get PDFPaper proposed highlights the experience of Qatar's labor law reform, its features, peculiarities of the countries of the Muslim Legal family taking into account.
Mainly directions of aforesaid reform and structural improvements in the legal regulation of Labor Relations in comparison with the pre-reform period are determined. A comparative study with the relevant directions of industry reform in Ukraine was conducted. Similar and distinctive features, advantages and disadvantages of both systems are analyzed. Conclusions about the possibility of borrowing positive foreign experience into the domestic labor and legal reality were showed.
Studying of Labor Relations legal regulation experience in the Middle East on the example of Qatar permit to encourage colleagues to put out a scientific discussion about such types of employment contract as educational and service ones, its core conditions, consider the proposals of the trade union movement within the framework of joint committees, outline the problems of sponsorship law and repatriation in connection with subject of Labor Law, discuss problems and apply positive experience in regulating the work of home-based workers, consider the possibility of introducing the institute of anonymous complaints in labor law, pay attention to the experience of creation a labor justice system. Special attention should be paid to a physical attack on the employer or direct supervisor as reasons for termination of the employment contract at the initiative of the employer.
Simultaneously, Domestic system of labor law, although it is distinguished by more long-timed traditions of statutory guarantees in field of Labor and Social Security Law, is not without the need to borrow foreign experience in order to update it for the needs of modern social development, which should be devoted to furthermore comparative legal researches.В статье изучается опыт реформы трудового права Катара, ее особенности, с учетом специфики стран мусульманской правовой семьи. Определяются ключевые направления указанной реформы и структурные преобразования в правовом регулировании трудовых отношений сравнительно с дореформенным периодом. Проводится сравнительное исследование с соответствующими направлениями реформирования отрасли в Украине. Анализируются общие и отличительные черты, преимущества и недостатки обеих систем. Сделаны выводы о возможном заимствовании позитивного зарубежного опыта в отечественную трудоправовую реальность.У пропонованій статті вивчено досвід реформи трудового права Катару, її особливості, з огляду на специфіку країн мусульманської правової сім’ї. Окреслено ключові напрямки зазначеної реформи та структурні зрушення у правовому регулюванні трудових відносин порівняно з дореформеним періодом. Проведено компаративне дослідження з відповідними напрямками реформування галузі в Україні. Проаналізовано спільні та відмінні риси, переваги і недоліки обидвох систем. Зроблено висновки про можливе запозичення позитивного зарубіжного досвіду у вітчизняну трудо-правову реальність.
Вивчено досвід реформи трудового права Катару, її особливості, з огляду на специфіку країн мусульманської правової сім’ї. Окреслено ключові напрямки зазначеної реформи та структурні зрушення у правовому регулюванні трудових відносин порівняно з дореформеним періодом. Проведено компаративне дослідження з відповідними напрямками реформування галузі в Україні. Проаналізовано спільні та відмінні ознаки, переваги і недоліки обох систем. Зроблено висновки про можливість запозичення позитивного зарубіжного досвіду у вітчизняну трудоправову реальність.
Теоретичні та прикладні проблеми протидії організованим групам і злочинним організаціям, які сформовані на етнічній основі в країнах Азії, Африки та Австралії
Get PDFFormation by the Ukrainian state of a multi-vector mechanism of counteraction to organized groups and criminal organizations formed on an ethnic basis is impossible without understanding the essence of this problem, relevant statutory concepts and classification and separation of features of organized ethnic crime, which are important for law enforcement and the main effective factor in such activities is to guarantee the security of citizens and the integrity of the state from criminal encroachments of organized groups and criminal organizations that are formed on an ethnic basis. It is stated that today among domestic scientists there are no comprehensive studies of organized groups and criminal organizations, which are formed on an ethnic basis. At the same time, such comprehensive studies are absent in European and American. researchers. Although the latter have positive isolated changes in this area. The main attention and efforts of researchers are attracted to large-scale organized ethnic groups.
Based on a comparative legal study of foreign experience in Asia, Africa and Australia in combating crimes committed by organized groups and criminal organizations formed on an ethnic basis, the possibilities of introducing positive foreign experience in the work of law enforcement agencies of Ukraine have been identified. It is noted that the importance of our scientific intelligence, first of all, is that in practice, law enforcement agencies engaged in combating organized groups and criminal organizations that are formed on an ethnic basis, had the opportunity to have an idea of this negative phenomenon. The article also emphasizes the peculiarities of collecting, analyzing, accumulating and storing information exchange for its convenient and effective use by law enforcement agencies of different countries in detecting, documenting and investigating crimes committed by organized groups and criminal organizations formed on an ethnic basis.На основе сравнительно-правового исследования зарубежного опыта стран Азии, Африки и Австралии по противодействию преступлениям, совершаемым организованными группами и преступными организациями, которые сформированы на этнической основе, определяются возможности использования положительного зарубежного опыта в работе правоохранительных органов Украины. Цель нашей публикации заключается в том, чтобы на практике правоохранительным органам, которые занимаются противодействием организованным группам и преступным организациям, которые сформированы на этнической основе, дать представление об этом отрицательном явлении. Также в статье указываются особенности сбора, анализа, накопления и хранения обмена информации с целью ее удобного и эффективного использования правоохранительными органами различных стран при обнаружении, документировании и расследовании преступлений, совершаемых организованными группами и преступными организациями, которые сформированы на этнической основе.На основі порівняльно-правового дослідження зарубіжного досвіду країн Азії, Африки та Австралії щодо протидії злочинам, що вчиняються організованими групами і злочинними організаціями, які сформовані на етнічній основі, визначено можливості впровадження позитивного зарубіжного досвіду в роботу правоохоронних органів України. Мета нашої наукової розвідки передусім полягає в тому, щоб практичним працівникам, які займаються протидією організованим групам та злочинним організаціям, що сформовані на етнічній основі, дати уявлення про це негативне явище. Також у статті наголошено на особливостях збирання, аналізу, накопичення та зберігання обміну інформації з метою її зручного та ефективного використання правоохоронними органами різних країн під час виявлення, документування та розслідування злочинів, що вчиняються організованими групами і злочинними організаціями, які сформовані на етнічній основі
Правова природа фідуціарного обов’язку в цивільному праві України
Get PDFThe variety of fiduciary legal relations in the civil law of Ukraine requires the study of their individual elements, in particular, the fiduciary duty. Therefore the purpose of this article is to clarify the legal nature of the fiduciary duty, in order to avoid legal uncertainty, which leads to difficulties in law enforcement and, as a result, ineffective legal protection of violated rights of a person due to non-fulfillment or improper fulfillment of such an obligation in relation to her.Analyzed such concepts as "fides", "fiducia", duty in civil law. It has been established that the first, respectively, in Roman law had several meanings, but the main thing is the trust of the participants in civil relations to each other. The second have to understood as the proper behavior of the subject of civil relations, the content and model of which are determined by the requirements of the rule of law, the will or persons authorized by the transaction or other legal facts.It was found that the fiduciary duty is the proper behavior of the subject of a trust relationship, due to the conclusion of certain agreements (for example, commissions, property management, joint activities, the provision of lawyer services, etc.), or the occurrence of legal facts (election of a body or person of a legal entity, who (who) has the right to act on her behalf, the establishment of guardianship or trusteeship, the death of an individual, etc.).Разнообразие фидуциарных правоотношений в гражданском праве Украины требует исследования их отдельных элементов, в частности, фидуциарной обязанности. Целью данной статьи является выяснение последней, во избежание юридической неопределенности, которая приводит к возникновению сложностей в правоприменении и неэффективной правовой защите нарушенных прав лица вследствии невыполнения или ненадлежащего выполнения по отношению к нему такой обязанности.
Анализируются такие понятия, как «fides», «fiducia», обязанность в гражданском праве. Установлено, что первые в римском праве имели несколько значений, однако главное – это доверие участников гражданских правоотношений друг к другу. Второе необходимо понимать как надлежащее поведение субъекта гражданских отношений, содержание и модель которого определены требованиями нормы права, завещанием или уполномоченных сделкой или иным юридическими фактами лиц.
Выяснено, что фидуциарная обязанность – это надлежащее поведение субъекта доверительных правоотношений, обусловленное заключением некоторых договоров (например, поручения, управления имуществом, совместной деятельности, предоставления адвокатских услуг и т.д.) или наступлением юридических фактов (например, избрание органа или лица юридического лица, который (которое) вправе выступать от ее имени, установление опеки или попечительства, смерть физического лица и др.).Різноманітність фідуціарних правовідносин в цивільному праві України вимагає дослідження їх окремих елементів, зокрема, фідуціарного обов’язку. Метою цієї статті є з’ясування правової природи останнього задля уникнення юридичної невизначеності, яка призводить до виникнення складнощів у правозастосуванні та неефективного правового захисту порушених прав особи через невиконання або неналежного виконання щодо неї такого обов’язку.
Проаналізовано такі поняття, як «fides», «fiducia», цивільний обов’язок. Встановлено, що перші у римському праві мали декілька значень, однак головне – це довіра учасників цивільних правовідносин один до одного. Друге необхідно розуміти як належну поведінку суб’єкта цивільних відносин, зміст та модель якої визначені вимогами норми права, заповітом або уповноважених правочином чи іншим юридичним фактом осіб.
З’ясовано, що фідуціарний обов’язок – це належна поведінка суб’єкта довірчих правовідносин, що обумовлена укладенням деяких договорів (наприклад, доручення, управління майном, спільної діяльності, надання адвокатських послуг та ін.) або настанням юридичних фактів (обрання органу або особи юридичної особи, який (яка) має право виступати від її імені, встановлення опіки або піклування, смерть фізичної особи та ін.)
Економічна безпека України як передумова забезпечення її суверенітету
Get PDFEconomic security is an integral part of national security. As history shows, a strong economy is a prerequisite for the power of the state, its place and role in the world community. From the second half of the twentieth century economic development issues have become an integral part of the national security ideas of both the scientific community and the governments of most countries. While in some countries the emphasis is primarily on the economic power and economic sovereignty of the state, in others – on the issues related to «energy», «technological», «food» security or protection of the state from global and regional economic cataclysms, or the danger of «economic espionage».
Economic security is the foundation of national security and at the same time it is closely interconnected with its other components. Also it is the basis for ensuring its subspecies such as military, political, environmental, information and others.
The need to ensure economic security at the macro level is growing in connection with the development of globalization and integration processes in the second half of the twentieth century. Globalization and economic integration, on the one hand, threaten economic sovereignty and, on the other, create new opportunities for economic growth. In the context of economic globalization and regional integration, it is extremely important to reveal the essence of ensuring the economic security of the state. To achieve the goal of studying the economic security of the modern state, it is necessary to consider theoretical and methodological approaches to ensuring economic security. Экономическая безопасность – неотъемлемая составляющая национальной безопасности. Как показывает история, крепкая экономика является обязательной предпосылкой могущества государства, его места и роли в мировом сообществе. Со второй половины ХХ в. вопросы экономического развития стали неотъемлемой частью представлений о национальной безопасности как научного сообщества, так и правительств большинства стран. Если в одних странах акцент делается, прежде всего, на экономической мощи государства и его экономическом суверенитете, то в других на первый план выдвигаются вопросы, связанные с энергетической, технологической, продовольственной безопасностью или защищенности государства от мировых и региональных экономических катаклизмов, или опасностью «экономического шпионажа».
Экономическая безопасность является фундаментом национальной безопасности и при этом она тесно взаимосвязана с ее другими составляющими, является основой обеспечения таких ее подвидов как военная, политическая, экологическая, информационная и другие.
Необходимость обеспечения экономической безопасности на макроуровне усиливается в связи с развитием во второй половине ХХ в. глобализационных и интеграционных процессов. Глобализация и экономическая интеграция, с одной стороны, представляют угрозу экономическому суверенитету, а с другой – создают новые возможности для экономического развития. В условиях экономической глобализации и региональной интеграции чрезвычайно важно раскрыть сущность обеспечения экономической безопасности государства. Для достижения цели исследования экономической безопасности современного государства необходимо рассмотреть теоретические и методологические подходы к обеспечению экономической безопасности.Економічна безпека – це невід'ємна складова національної безпеки. Як засвідчує історія, міцна економіка є обов'язковою передумовою могутності держави, її місця і ролі у світовій спільноті. З другої половини ХХ ст. питання економічного розвитку стали невід'ємною частиною уявлень про національну безпеку як наукової спільноти, так і урядів більшості країн. Якщо в одних країнах акцент робиться передусім на економічній могутності держави і економічному суверенітеті, то в інших на перший план висуваються питання, пов'язані з енергетичною, технологічною, продовольчою безпекою або захищеністю держави від світових і регіональних економічних катаклізмів, або небезпекою «економічного шпигунства».
Економічна безпека становить фундамент національної безпеки і при цьому вона тісно взаємопов'язана з її іншими складовими, є основою забезпечення таких її підвидів, як військова, політична, екологічна, інформаційна та інші.
Необхідність забезпечення економічної безпеки на макрорівні посилюється у зв'язку з розвитком у другій половині ХХ ст. глобалізаційних та інтеграційних процесів. Глобалізація і економічна інтеграція, з одного боку, несуть загрози економічному суверенітету, а з іншого – створюють нові можливості для економічного зростання. В умовах економічної глобалізації та регіональної інтеграції надзвичайно важливо розкрити сутність забезпечення економічної безпеки держави. Для досягнення мети дослідження економічної безпеки сучасної держави необхідно розглянути теоретичні та методологічні підходи до забезпечення економічної безпеки
Строк проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи та його продовження у кримінальному провадженні
Get PDFThe article discusses the problematic issues of calculating the term for placing a person in a medical institution for the purpose of conducting the inpatient forensic psychiatric assessment (hereinafter referred to as the FPA) in criminal proceedings.
Based on the materials of judicial practice: 1) a wide variability of the approaches of judges is demonstrated in the determination of the term for carrying out the FPA in the resolutions (since the legislator, in part 2 of Article 509 of the Criminal Procedure Code of Ukraine (hereinafter – the CPC), indicates only the upper limit of the time period for carrying out the FPA – up to two months); 2) the decisions of judges on the prolongation of the FPA are highlighted and analyzed. The necessity of legislative regulation of prolongation of the FPA term at the level of criminal procedural legislation of Ukraine is proved.
In a comparative aspect, the normative regulation of the FPA term and the procedural mechanism of its prolongation in the criminal procedural legislation of the neighboring countries – Kazakhstan, Moldova, Uzbekistan, Estonia, etc. are illustrated. At the same time, the positive experience of foreign countries was recognized as suitable for adoption in the following aspects: (a) determination of the term of the FPA in days; (b) prolongation of the FPA at the reasoned request of the expert (commission of experts); (c) prolongation of the FPA for up to 30 days. In this case, the general term of a person’s stay during one FPA cannot exceed 90 days. However, if an additional or repeated FPA is required, its term must be recalculated. Attention is focused on the fact that the results of the assessments carried out may be different, but the establishment of a reliable mental state of a person acquires particular importance when deciding whether a person is subject to criminal liability. Therefore, it is emphasized that it is inexpedient to propose legislative regulation of the term limit for conducting the FPA in relation to a specific person in one criminal proceeding.
It is concluded that since the issue of sending a person to a medical institution for a psychiatric assessment is resolved in the manner prescribed for submission and consideration of applications for precautionary measures (Part 2 of Article 509 of the CPC), it is logical that the prolongation of the inpatient FPA may occur in the order of extension of detention (Article 199 of the CPC).В статье рассматриваются проблемные вопросы исчисления срока помещения лица в медицинское учреждение с целью проведения стационарной судебно-психиатрической экспертизы (далее – СПЭ) в уголовном производстве.
На основании материалов судебной практики: 1) продемонстрирована широкая вариативность подходов судей в определении срока проведения СПЭ (поскольку законодатель в ч. 2 ст. 509 Уголовного процессуального кодекса Украины указывает лишь верхнюю границу проведения СПЭ – до двух месяцев); 2) выделены и проанализированы определения судей в отношении продления срока проведения СПЭ. Доказана необходимость законодательной регламентации продления срока проведения СПЕ на уровне уголовного процессуального законодательства Украины.
В сравнительном аспекте проиллюстрирована нормативная регламентация срока СПЭ и процессуальный механизм его пролонгации в уголовном процессуальном законодательстве стран ближнего зарубежья – Казахстана, Молдовы, Узбекистана, Эстонии и др. При этом пригодным для перенятия признан позитивный опыт зарубежных государств в аспектах: а) определения срока проведения СПЭ в днях; б) продления строка проведения СПЭ по мотивированному ходатайству эксперта (комиссии экспертов); в) продления срока проведения СПЭ на срок до 30 дней. При этом общий срок пребывания лица при производстве одной СПЭ не может превышать 90 дней. Вместе с тем в случае необходимости проведения дополнительной или повторной СПЭ её срок должен исчисляться заново.У статті розглядаються проблемні питання щодо обчислення строку поміщення особи до медичного закладу з метою проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи (далі – СПЕ) у кримінальному провадженні.
На підставі матеріалів судової практики: 1) продемонстровано широку варіативність підходів суддів у визначенні в ухвалах строку проведення СПЕ (оскільки законодавець у ч. 2 ст. 509 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) вказує лише верхню межу строку проведення СПЕ – до двох місяців); 2) виокремлено та проаналізовано ухвали суддів щодо продовження строку проведення СПЕ. Доведено необхідність законодавчої регламентації продовження строку проведення СПЕ на рівні кримінального процесуального законодавства України.
У порівняльному аспекті проілюстровано нормативну регламентацію строку СПЕ та процесуальний механізм його пролонгації у кримінальному процесуальному законодавстві держав ближнього зарубіжжя – Казахстану, Молдови, Узбекистану, Естонії та ін. При цьому придатним для перейняття визнано позитивний досвід зарубіжних держав в аспектах: а) визначення строку проведення СПЕ у днях; б) продовження строку проведення СПЕ за вмотивованим клопотанням експерта (комісії експертів); в) продовження строку проведення СПЕ на строк до 30 днів. При цьому загальний строк перебування особи при провадженні однієї СПЕ не може перевищувати 90 днів. Утім, у разі необхідності проведення додаткової або повторної СПЕ її строк має обчислюватися заново
Звернення стягнення на грошові кошти та (або) майно інших осіб: пошук законодавчого компромісу та огляд правозастосовної практики
Get PDFIn the light of extremely low level of enforcement of court decisions in Ukraine, the formation of effective legal instruments of coercive judgment enforcement measures is getting particularly important. One of the most effective ways to protect the interests of the claimant, which increases the effectiveness of execution of a court decision of a property nature and expands the possibilities of enforcement proceedings, is to claim for recovery of money and (or) property of others. This legal institution allows the enforcement of money and (or) property of another person who is not a party to the enforcement proceedings, but either holds the property or has a debt to the debtor.
The article describes the issue of legislative uncertainty of the procedural status of another person whose property and (or) funds are being recovered and formulates ways to resolve it. A number of collisions between the Civil and Commercial Procedural Codes and the Law of Ukraine “On Enforcement Proceedings” were revealed in terms of legal regulation of the institution of claim for recovery of property of others, in particular in terms of seizure of funds of a person in debt to the debtor. It is proposed to resolve the identified collisions in favor of procedural codes. The legal nature of the arrest, which is imposed on the money of another person in the recovery procedure, is determined. On the example of case law, the discretionary power of the court in considering claims for recovery of funds of a person who owes money to the debtor are analyzed, and the incompleteness of the legislative list of grounds for refusal to satisfy the application for recovery is stated. Attention is drawn to the imperfection of the procedural codes in terms of regulating the possibility to appeal to Court of Appeal and Court of Cassation judgements issued as a result of consideration of claims for recovery of funds of a person who has debts to the debtor. Through the prism of law enforcement practice, the subject of proof in the consideration of applications for recovery of funds of persons who have debts to the debtor and clarifies the distribution of the burden of proof in this category of cases.В свете крайне низкого уровня исполнения судебных решений в Украине, формирование эффективного законодательного инструментария исполнения судебных решений становится особенно актуальным. Одним из эффективных способов защиты интересов должника, который повышает уровень эффективности исполнения судебных решений имущественного характера и расширяет возможности исполнительного производства, является обращение взыскания на имущество и / или денежные средства других лиц.
В процессе исследования института обращения взыскания на имущество и / или денежные средства других лиц был выявлен ряд законодательных недостатков и с учетом тенденций в нынешней судебной практике предложены пути их устранения.На тлі вкрай низького рівня виконання судових рішень в Україні особливої актуальності набуває формування ефективного законодавчого інструментарію примусових заходів виконання судових рішень. Одним із дієвих способів захисту інтересів стягувача, який підвищує рівень результативності виконання судових рішень майнового характеру та розширює можливості виконавчого провадження, є звернення стягнення на грошові кошти та (або) майно інших осіб.
У процесі дослідження інституту звернення стягнення на грошові кошти та (або) майно інших осіб виявлено низку законодавчих недоліків та з огляду на тенденції актуальної судової практики запропоновано шляхи їх усунення
Конституційно-правові засади регіоналізації у європейських країнах: структурно-функціональні характеристики механізму публічної влади
Get PDFThe article analyzes the basic principles of regionalization in European countries and highlights the key features of the mechanism of functioning of public authorities in the context of regionalization. The European experience convincingly shows that an effective decentralized system of territorial organization of public power and administration is an integral part of a modern democratic state governed by the rule of law. The institutional basis for such a system is effective local government and balanced regional development. Decentralization and regionalization are interconnected: regionalization cannot occur without decentralization. Regionalization is, in fact, decentralization, taking into account the regional characteristics of the state.
Based on the principle of division of powers, for each democratic state it is necessary to delineate the competence of public authorities. In turn, it is extremely important to determine the optimal level of concentration of power powers for each institutional link in the public power system - with the subsequent transfer of “excess” powers to the subjects as close as possible to the population, that is, their decentralization.
Regionalization means a way of defining and delimiting tasks and functions, in which most of them are transferred from the level of central bodies to a lower level and become their own tasks and powers of lower-level bodies, in particular, regions. Governance at the local level and in local affairs can be carried out in two ways: both by officials of the state apparatus appointed “from above”, functioning “on the ground” (officials of state authorities), and by local governments and other entities authorized by the state. It can also be noted that the share of administrative activities is assigned to regional bodies or other state-authorized entities. This decentralization of power in the state contributes to the development of democracy, because there is an expansion of the influence of territorial communities, social groups and the public on the implementation of public functions of government in order to optimally meet the diverse needs of the population.
Regionalization is associated with the process of redistribution of public power resources (including power) between different levels and centers of public power in two directions: from the state to its internal formation (autonomies, subjects of the federation), and also from the state to cross-border structures and international centers public authorities (trans-European regions, international organizations, transnational corporations). Regionalism should be understood as an interconnected political and economic system that ensures the special status of regional entities in the political system of the state, the participation of regions in the implementation of state power, European integration and international relations, their relative economic and fiscal independence in a unitary and/or federal state. Regionalism is also expressed in policies that stimulate the endowing the regions with a certain degree of political independence. Regionalism is associated with the desire and movement of regions towards freedom of self-government, preservation and respect of their traditional culture and peculiar institutions.В статье анализируются основы регионализации в странах Европы и выделяются ключевые черты механизма функционирования публичной власти в условиях регионализации. Демократические европейские государства характеризуются именно децентрализованной системой территориальной организации публичной власти и управления, при которой обеспечивается региональное развитие и эффективное местное самоуправление. Децентрализация и регионализация взаимосвязаны: регионализация не может происходить без децентрализации. Регионализация – это, по сути, децентрализация с учетом региональных особенностей государства.
Местное управление осуществляется как местными органами, формируемыми населением, так и назначаемыми центром чиновниками. Децентрализация власти расширяет возможности территориальных общин влиять на решение местных вопросов и удовлетворять потребности, что, в конечном счете, только способствует развитию демократии.Проаналізовано засади регіоналізації у країнах Європи і виокремлено ключові ознаки механізму функціонування публічної влади в умовах регіоналізації. Демократичні європейські держави наразі характеризуються саме децентралізованою системою територіальної організації публічної влади та управління, при якій забезпечується регіональний розвиток і ефективне місцеве самоврядування. Децентралізація і регіоналізація взаємопов’язані: регіоналізація не може відбуватися без децентралізації. Регіоналізація – це, по суті, децентралізація з урахуванням регіональних особливостей держави.
Для дієвого функціонування системи органів публічної влади необхідними є розподіл компетенції цих органів і збалансована оптимальна концентрація повноважень на кожному з рівнів влади, для кожної інституційної ланки. Децентралізація забезпечує передачу належних повноважень місцевим органам, які є максимально наближеними до населення, зокрема, регіону.