Problems of Legality (E-Journal)
Not a member yet
932 research outputs found
Sort by
Юридична сила мирових правочинів, укладених нотаріусом із метою врегулювання цивільно-правового конфлікту в Індонезії
Get PDFThe peace that has been made by the disputing parties, in the presence of a notary with a notarial deed, is expected to end the dispute, provide legal certainty between those who are in dispute. The peace deed is also expected to provide legal certainty, benefit and provide justice between those who are in dispute and for their future descendants. Thus it will create a calm life, peace and harmony between those who are at odds. However, if the peace deed that has been made between them, especially what has been made before a notary with a notarized peace deed, can then be disputed again, the problem raised in this study is the legal force of the peace deed made by a notary in an effort to resolve civil law conflicts in Indonesia. In the example case of the Gianyar District Court decision No. 54/Pdt.G/2015/PN.Gir. To answer these problems, normative juridical legal research methods are used with prescriptive research methods. The results of the analysis and research are that the binding power of a notarial peace deed in proof is a deed that has the power of a judge's decision at the final level. The peace deed that was made was also useless and violated the sense of justice of the parties who made it in good faith. Of course this will also cause doubts both among the parties and in society. Therefore, understanding and clarity are needed regarding the nature of the peace itself and the binding power of the notarized peace deed in proof in court. Extensive knowledge so that the word published does not cause problems in the future for the parties involved.У статті розглянуто проблему юридичної силу мирових правочинів, укладених нотаріусом із метою врегулювання цивільно-правового конфлікту. Очікується, що мирова угода, укладена сторонами, які сперечаються, у присутності нотаріуса з нотаріальним актом, завершить суперечку, забезпечить юридичну визначеність між цими сторонами. Водночас мирова угода також буде корисною і забезпечить справедливість між тими, хто перебуває в суперечці, і для їхніх майбутніх нащадків. Отже, це створить умови для спокійного життя, миру і злагоди між тими, хто ворогує. Проте мирову угоду, яку було укладено між сторонами, що сперечаються, особливо ту, яку було укладено з нотаріальним посвідченням, може бути знову оскаржено. Проблема, порушена в цьому дослідженні, полягає в юридичній силі мирової угоди, укладеної з нотаріальним посвідченням з метою вирішення цивільно-правових конфліктів в Індонезії на прикладі рішення районного суду Гіаньяр № 54/Pdt.G/2015/PN.Gir. Для вирішення цих проблем використовуються нормативно-правові методи дослідження. Результати аналізу та дослідження свідчать про те, що обов’язкова сила нотаріальної мирової угоди має силу рішення судді на остаточному рівні. Укладена мирова угода не мала користі й порушувала почуття справедливості сторін, які добросовісно її уклали. Звичайно, це також спричиняє сумніви як у сторін, так і в суспільстві. Тому необхідні розуміння та ясність щодо природи самої угоди і обов’язкової сили нотаріально посвідченої мирової угоди для доказування в суді, а також упевненістьу тому, що друковане слово не створить проблем у майбутньому для залучених сторін
Суб’єктивна сторона (mens rea) пособництва і підбурювання воєнним злочинам і злочинам проти людяності в контексті американського Закону про деліктні позови іноземців
Get PDFThe American Alien Tort Statute (ATS) is a landmark instrument on a global scale, since, based on its provisions, plaintiffs in American courts have sought compensation for human rights violations committed on other continents. Many of these cases involved war crimes and crimes against humanity. And since such large-scale crimes are almost never committed by a single perpetrator, one of the key issues before the courts in these cases was the question of establishing standards of liability for aiding and abetting such crimes. In considering these cases, the American courts based their decisions on the provisions of international law and thus developed a substantial body of case law, the study of which will undoubtedly be valuable in light of the legal challenges posed by the war in Ukraine. The objective of the article is to examine the requirements for the mens rea of aiding and abetting war crimes and crimes against humanity through the prism of the case law applying the Alien Tort Statute. From a methodological point of view, the study focuses on the analysis of the case law of American courts through the prism of international law. An important component of the research is to determine the contents of customary international law, the provisions of which are subject to separate proof in the relevant cases. The article itself is a part of comparative legal research with the aim of drawing lessons that could be used to solve the complex legal problems arising from the war in Ukraine. The article examines two standards of aiding and abetting used by American courts in cases under the Alien Tort Statute, namely, the purpose standard and the knowledge standard. The author examines the American precedents in which the courts have used one or the other standard. It is argued that the origins of the disagreement should be sought in international law, since American courts in the relevant category of cases rely on international law. The author analyses the arguments of Judge Katzmann, whose position forms the basis for all subsequent decisions applying the purpose standard. The critical analysis of Judge Katzmann's arguments is complemented by a thorough examination of the practice of international criminal tribunals - from the Nuremberg Tribunal to the later tribunals for Yugoslavia, Rwanda and Sierra Leone. The author concludes that the standard of knowledge is predominant and should be considered a rule of customary international law and should define the criteria of liability for harm caused by gross violations of internationally recognised human rights.Американський Закон про деліктні позови іноземців (Alien Tort Statute, ATS) – це документ, що є знаковим у світовому масштабі, через те, що посилаючись на його положення, позивачі в американських судах домагалися відшкодування шкоди за порушення прав людини, які мали місце на інших континентах. Чимало таких справ стосувалися воєнних злочинів і злочинів проти людяності. І оскільки подібного роду масштабні злочинства майже ніколи не вчиняються єдиним виконавцем, одним із ключових питань, що поставало перед судами при розгляді відповідних справ, було питання установлення стандартів відповідальності за співучасть, пособництво і підбурювання таким злочинам. Розглядаючи ці справи, американські суди обґрунтовували свої рішення положеннями норм міжнародного права і, таким чином, напрацювали масив прецедентного права, вивчення якого, безсумнівно, буде корисним у світлі правових проблем, що породила війна в Україні. Саме цим зумовлено актуальність дослідження. Мета статті полягає в дослідженні вимог до суб’єктивної сторони (mens rea) пособництва і підбурювання воєнних злочинів і злочинів проти людяності крізь призму прецедентної практики за Законом про деліктні позови іноземців. Методологічно дослідження зводиться до аналізу прецедентної практики американських судів крізь призму норм міжнародного права. Важливою складовою розвідки є віднаходження змісту норм міжнародного звичаєвого права, положення якого окремо підлягають доказуванню у відповідних справах. Саме дослідження є частиною порівняльно-правових пошуків із метою винести уроки, які могли б прислужитися до розв’язання складних юридичних проблем, що постають у зв’язку із війною в Україні. У статті досліджено два стандарти суб’єктивної сторони пособництва і підбурювання, які використовуються американськими судами при розгляді справ за Законом про деліктні позови іноземців, а саме – стандарт мети і стандарт знання. Розглянуто американські прецеденти, в яких суди використали той або інший стандарт. Обґрунтовано, що витоки розбіжності варто шукати в міжнародному праві, позаяк американські суди у відповідній категорії справ послуговуються саме міжнародним правом. Проаналізовано аргументи судді Кацмана, чия позиція лежить в основі усіх подальших рішень, що спираються на стандарт мети. Критичний аналіз аргументів судді Кацмана доповнено ретельним розбором практики міжнародних кримінальних трибуналів – від Нюрнберзького до пізніших трибуналів по Югославії, Руанді і Сьєрра-Леоне. Зроблено висновок, що стандарт знання є переважаючим, і саме він має вважатися нормою міжнародного звичаєвого права, і саме він має визначати критерії відповідальності за шкоду, завдану грубим порушенням міжнародно визнаних прав людини
Правові рамки захисту українських біженців: порівняльне дослідження
Get PDFThe article focuses on the issue of Ukrainian refugees who have been forced to flee abroad due to the ongoing conflict in Ukraine, and the complex and challenging legal framework for their protection. The study reviews relevant literature and previous studies on the legal framework for the protection of refugees, with a particular focus on the situation of Ukrainian refugees. The methodology for this article includes a comprehensive analysis of the existing legal instruments and frameworks that are applicable to refugees, including the 1951 Convention Relating to the Status of Refugees and the Temporary Protection Directive. The study aims to contribute to the ongoing discussion on the legal protection of Ukrainian refugees by providing a detailed analysis of the legal framework and identifying specific areas in need of improvement. The objective of the study is to further examine the legal framework for the protection of Ukrainian refugees and to identify ways in which the current system can be improved to better protect this vulnerable population.Стаття зосереджена на питанні українських біженців, які були змушені втекти за кордон через триваючий конфлікт в Україні, а також на складній і непростій правовій базі для їхнього захисту. У дослідженні розглядається відповідна література та попередні дослідження щодо законодавчої бази щодо захисту біженців, з особливим акцентом на ситуації українських біженців. Методологія для цієї статті включає комплексний аналіз існуючих правових інструментів і рамок, які застосовуються до біженців, включаючи Конвенцію 1951 року про статус біженців і Директиву про тимчасовий захист. Дослідження має на меті зробити внесок у поточну дискусію щодо правового захисту українських біженців шляхом детального аналізу законодавчої бази та визначення конкретних сфер, які потребують вдосконалення. Метою дослідження є подальше вивчення законодавчої бази для захисту українських біженців та визначення шляхів удосконалення існуючої системи для кращого захисту цієї вразливої групи населення
Енергетична безпека Європейського Союзу в умовах російської агресії проти України
Get PDFOver the past decades, Russia has used the supply, ownership and control of energy resources as an instrument of its foreign policy to strengthen its political influence not only in the post-Soviet space, but also in the EU member states. During the unprovoked Russian aggression against Ukraine, Moscow used energy policy as an energy weapon (demanding to pay for gas in rubles; stopping gas supplies to certain EU member states, including Poland, Bulgaria, and Finland; reducing the volume of supplies through the Nord Stream pipeline; ignoring the capacities of the Ukrainian GTS; provoking an increase in gas prices), which resulted in an acute energy crisis in the European Union. This prompted the EU and national governments of its member states to make significant adjustments to their energy policies in order to overcome the crisis and prevent gas blackmail by European states as a manipulation to circumvent anti-Russian sanctions and political pressure to withdraw support for Ukraine. The purpose of the article is to study the problems of ensuring the energy security of the European Union and its member states in the context of the energy crisis caused by Russia's aggression against Ukraine. The article is aimed at studying the impact of Russian aggression on the EU's energy security, assessing the state of the Energy Union in 2022, and analyzing short-term and long-term strategies in the development of relevant supranational and national energy policies, mainly from a European perspective. Modern European national and supranational energy and climate strategies envisage postponing the phase-out of coal, oil, gas and nuclear power, while accelerating the deployment of renewable energy, improving energy efficiency and a mandatory commitment to increase energy storage. The European Union and its member states are overcoming the consequences of the energy crisis by developing and implementing national strategies, the REPowerEU plan, as well as a number of other measures to reduce energy prices and ensure security of supply. The REPowerEU plan is fully in line with the European Green Deal and includes measures to save energy, diversify and ensure security of supply, accelerate the deployment of renewable energy sources and a reasonable mix of investment and reform. The modernization of the EU's energy policy is aligned with the EU's long-term climate goals. The EU also supports new partnerships with neighboring countries, including Ukraine, to accelerate the global transition to green and fair energy.Актуальність розвідки полягає в дослідженні енергетичної політики Європейського Союзу (ЄС) з огляду на російську агресію проти України. Зазначено, що протягом останніх десятиліть постачання, володіння і контроль над енергоресурсами використовуються росією як інструмент своєї зовнішньої політики для посилення політичного впливу не лише на пострадянському просторі, а й на держав-членів ЄС. Під час неспровокованої російської агресії щодо України енергетична політика використовується москвою як енергетична зброя (вимога платити рублями за газ; зупинення газопостачання до окремих держав-членів ЄС, зокрема Польщі, Болгарії, Фінляндії; зменшення обсягів постачання «Північним потоком»; ігнорування потужностей української ГТС; провокування зростання цін на газ), наслідком застосування якої стала гостра енергетична криза в ЄС. Це спонукало ЄС і національні уряди держав-членів вдатися до суттєвого корегування своєї енергетичної політики задля подолання кризи і унеможливлення газового шантажу європейських держав як маніпуляції для обходу антиросійських санкцій і політичного тиску з метою відмови від підтримки України. Мета статті полягає в дослідженні проблем забезпечення енергетичної безпеки ЄС та його держав-членів за умов енергетичної кризи, спричиненої російською агресією проти України. Дослідження спрямовано на вивчення впливу російської агресії на енергетичну безпеку ЄС, оцінку стану Енергетичного союзу в 2022 р., а також аналіз короткострокових і довгострокових стратегій під час розроблення відповідної наднаціональної і національної енергетичної політики, переважно з європейської точки зору. Розглянуто сучасні європейські національні й наднаціональні енергетичні та кліматичні стратегії, що передбачають відтермінування поступової відмови від вугілля, нафти, газу та атомної енергетики з одночасним прискоренням розгортання відновлюваної енергетики, підвищення енергоефективності та обов’язкове зобов’язання щодо збільшення накопичення енергії. Наголошено, що подолання наслідків енергетичної кризи ЄС та держави-члени здійснюють розробленням й реалізацією національних стратегій, плану REPowerEU, а також за допомогою низки інших заходів щодо зниження цін на енергоносії та забезпечення надійності постачання. План REPowerEU повністю відповідає Європейській зеленій угоді та включає заходи щодо енергозбереження, диверсифікації й забезпечення безпеки постачання, прискорення впровадження відновлюваних джерел енергії та розумного поєднання інвестицій і реформ. Модернізація енергетичної політики ЄС узгоджується з його довгостроковими цілями у галузі клімату. ЄС також підтримує нові партнерські відносини з країнами-сусідами, зокрема з Україною, для прискорення глобального переходу до зеленої та справедливої енергетики
Криміналістичне забезпечення діяльності Бюро економічної безпеки України: проблеми та напрямки удосконалення
Get PDFThe article is devoted to the study of current problems of criminalistic support of the Bureau of Economic Security of Ukraine (hereinafter BES of Ukraine). Modern scientific approaches and perspective directions of improvement of activity of the newly created body which is assigned tasks on counteraction to the offenses encroaching on functioning of economy of the state are analyzed. The most perspective directions of improvement of activity of this body are allocated, potential risks of realization of new approaches in activity of bureau are defined. Emphasis is placed on the need to take into account a comprehensive approach to solving problems in the field of combating criminal threats, which can ensure the success and effectiveness of this newly established body in the field of economic security of Ukraine.It`s substantiated that the essence of forensic support of the BES of Ukraine should be considered as: 1) activities to create conditions for the effective application of criminalistic knowledge and tools (technical-, tactical- and methodological-criminalistic) and collection and research of evidence on the facts of criminal offenses in economic and financial spheres, solving criminal and criminal proceedings means; 2) a specific type of criminalistic activity carried out by certain entities in order to optimize, improve the efficiency and quality of investigation and prevent this category of criminal offenses. This approach determines the need to develop the concept of a separate theory of criminalistic support of the BES of Ukraine as a priority area of research in modern criminalistic doctrine. A comprehensive study of this problem involves taking into account three areas - technical -, tactical - criminalistic and the direction of ensuring the formation and improvement of criminalistic methodics of investigating criminal offenses of economic orientation.It`s noted that the introduction of fundamentally innovative approaches to combating criminal threats in the field of economic security in Ukraine in turn creates the basis for possible potential in the activities of this body and the implementation of such new approaches in practice. Therefore, the mechanism for introducing a new such body and implementing the provisions of this Law should be sufficiently balanced, well thought out and clearly legally defined. The scientific approaches and offers on the decision of researched problems are formulated, possibilities of application of criminalistic knowledge in practical activity of this body are analyzed, perspective directions of the further scientific researches of this problems are outlined.Статья посвящена исследованию актуальных проблем криминалистического обеспечения деятельности Бюро экономической безопасности Украины (далее БЭБ Украины). Анализируются современные научные подходы и перспективные направления совершенствования деятельности нового органа, на который возлагаются задачи по противодействию правонарушениям, посягающие на функционирование экономики государства. Выделены на более перспективные направления совершенствования деятельности бюро, определены потенциальные риски и возможные негативные последствия в реализации новых подходов в деятельности этого органа. Акцентируется внимание на необходимости учета комплексного подхода к решению задач в сфере противодействия криминальным экономическим угрозам, что может обеспечить успешность и результативность деятельности этого новосозданного органа в сфере экономической безопасности Украины. Обосновывается, что сущность криминалистического обеспечения деятельности БЭБ Украины следует рассматривать как: а) деятельность по созданию условий для эффективного применения криминалистических знаний и средств (технико-, тактико-, методико-криминалистических) и сбору и исследованию доказательственной информации по фактам совершения уголовных правонарушений в экономической и финасовая сферах, решения задач уголовного судопроизводства процессуальными и криминалистическими средствами; 2) специфический вид криминалистической деятельности, осуществляемый определенными субъектами с целью отимизации, повышение эффективности и качества расследования и предотвращения этой категории уголовных правонарушений. Такой подход определяет необходимость разработки концепции частной теории криминалистического обеспечения деятельности БЭБ Украины как приоритетное направление научных исследований в современной криминалистической доктрине. Комплексное исследование этой проблемы предполагает учет трех направлений – технико-, тактико-криминалистическое и направление обеспечения формирования и совершенствования криминалистической методики расследования уголовных правонарушений экономической направленности. Отмечается, что введение принципиально новых подходов к противодействию криминальным угрозам в сфере экономической безопасности в Украина создают условия для возможных потенциальных рисков в деятельности этого органа и реализации таких новых подходов на практике. Поэтому механизм введения нового такого органа и реализация положений этого Закона должно быть достаточно взвешенным, продуманным и четко юридически определенным. Сформулированы научные подходы и предложения по решению исследуемых проблем, анализируются возможности применения криминалистических знаний в практической деятельности этого органа, определены перспективные направления дальнейших научных исследований этой проблематики.Стаття присвячена дослідженню актуальних проблем криміналістичного забезпечення діяльності Бюро економічної безпеки України (далі БЕБ України). Аналізуються сучасні наукові підходи та перспективні напрямки удосконалення діяльності новоствореного органу, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави. Виокремлено перспективні напрямки удосконалення діяльності цього органу, визначено потенційні ризики реалізації нових підходів у діяльності бюро. Акцентується увага на необхідності врахування комплексного підходу до вирішення завдань у сфері протидії кримінальним економічним загрозам, що може забезпечити успішність й результативність діяльності цього органу у сфері економічної безпеки України.Обгрунтовується, що сутність криміналістичного забезпечення діяльності БЕБ України слід розглядати як: а) діяльність зі створення умов для ефективного застосування криміналістичних знань і засобів (техніко-, тактико-, методико-криміналістичних) та збиранню і дослідженню доказової інформації щодо фактів вчинення кримінальних правопорушень в економічній та фінасовій сферах, вирішення завдань кримінального судочинства процесуальними та криміналістичними засобами; 2) специфічний вид криміналістичної діяльності, здійснюваний певними суб’єктами з метою отимізації, підвищення ефективності та якості розслідування й запобігання цій категорії кримінальних правопорушень. Такий підхід визначає необхідність розроблення концепції окремої теорії криміналістичного забезпечення діяльності БЕБ України як пріоритетний напрямок наукових досліджень у сучасній криміналістичній доктрині. Комплексне дослідження цієї проблеми передбачає врахування трьох напрямів – техніко-, тактико-криміналістичний та напрямок забезпечення формування і удосконалення криминалістичної методики розслідування кримінальних правопорушень економічної спрямованості.Зазначається, що запровадження принципово інноваційних підходів до протидії кримінальним загрозам у сфері економічної безпеки в Україні у свою чергу створюють підґрунтя для потенційних ризиків у діяльності цього органу та можливих негативних наслідків реалізації таких нових підходів на практиці. Тому механізм запровадження нового такого органу та реалізація положень цього Закону має бути достатньо виваженим, продуманим та чітко юридично визначеним. Сформульовано наукові підходи і пропозиції по вирішенню досліджуваних проблем, аналізуються можливості застосування криміналістичних знань у практичній діяльності бюро, окреслено перспективні напрямки подальших наукових досліджень цієї проблематики
Правовий статус біоматеріалу людини
Get PDFThe article is devoted to one of the urgent and topical problems of medical law, the problem of determining the legal status of human biological material. The changes taking place today in medicine and genetics open up a number of new opportunities for the study of man, his body and its use. Man has long been seen by science not so much as a "spiritual" value, but as a value as an "object of study" and an "object of experiment". No one denies the material essence of human organs, tissues, their ability to be the subject of a number of civil law transactions (purchase, sale, mines, storage, transportation, etc.). All this requires the legislator to look at human biological material in a new way. The law must respond to all these changes that are taking place in society, in the form of regulation of these benefits, the absence of which we see today. Public relations are developing much faster than the corresponding changes in legislation. The law can help the development of these relations, properly regulating them, and can slow down this process, which is currently happening in Ukrainian law. However, the law cannot stop the process of using human biomaterial, which has long begun. Thus, the purpose of the article is to consider the legal status of human biological material, to determine its place among the existing objects of civil rights. It is proved that the current level of development of medicine, genetics requires a new approach to the study of human biological material, its legal status and place in the system of modern civil law, which determines the relevance of the chosen research topic. Unfortunately, the legislation of Ukraine and most foreign countries does not recognize biomaterial separated from humans as an object of civil rights. However, the author concluded that the subject of a number of transactions, separated from human biomaterial, is no longer an "integral" part of the body, which only confirms the need to consider it as an independent object of civil law, which by its characteristics (material (physical) separation and the ability to act as a commodity in civil circulation) "tends" to the category of things, which is the novelty of this work.Целью статьи является рассмотрение вопроса правового статуса биологического материала человека, определение его места среди существующих объектов гражданских прав. Доказано, что уровень развития медицины, генетики требует нового подхода к изучению биологического материала человека, его правового статуса и места в системе современного гражданского права, чем и обуславливается актуальность выбранной для исследования темы. К сожалению, законодательство Украины и большинства зарубежных стран не признает биоматериал, отделенный от человека, объектом гражданских прав. При этом автор в ходе исследования приходит к выводу, что, выступая предметом ряда сделок, отделенный от человека биоматериал, уже не является «составной» частью его организма, что лишь подтверждает необходимость рассматривать его в качестве самостоятельного объекта гражданского права, по своим признакам «тяготеющего» к категории вещей, что и составляет новизну данной работы.Розглянуто питання правового статусу біологічного матеріалу людини, визначення його місця серед існуючих об’єктів цивільних прав. Доведено, що сучасний рівень розвитку медицини, генетики вимагає нового підходу до вивчення біологічного матеріалу людини, його правового статусу та місця у системі сучасного цивільного права, чим й обумовлюється актуальність обраної для дослідження теми. На жаль, законодавство України та більшості зарубіжних країн не визнають біоматеріал, відокремлений від людини, об’єктом цивільних прав. Зроблено висновок, що виступаючи предметом низки правочинів, відокремлений від людини біоматеріал, уже не є «складовою» частиною її організму, що лише підтверджує необхідність розглядати його як самостійний об’єкт цивільного права, який за своїми ознаками «тяжіє» до категорії речей, що й становить новизну даної роботи
Екологічні та кліматичні кризи як фактор розвитку сучасного конституціоналізму та екологічної безпеки
Get PDFDue to the significant and often deliberate human impact on the natural environment, there are serious problems facing both present and future generations of people. Today, ethical, religious, political and economic arguments in favor of preserving and protecting the environment are unfortunately not taken seriously enough in society. Our responsibilities towards other people explain why we have responsibilities towards the environment. On the other hand, there is a growing voice in favor of recognizing that our duties to nature derive from the rights of the very components of nature, its flora and fauna. This raises the question of recognizing the rights of nature. The constitutions of individual states interpret nature as a subject of rights. The assumed interconnectedness of humans and nature introduces a systemic worldview. This shift to a holistic narrative serves as a catalyst for the growing acceptance of the new systemic worldview. The "rights of nature" embody a distinctive position of agricultural and environmental ethics that sets limits on human activity and justifies a partnership with the planet. Legal equality is perceived as a prerequisite for a symmetrical conceptualization of human relations with the planet.The environmental policy of the "green state" is aimed at ensuring sustainable development, which, among other things, includes ensuring environmental human rights, reducing socio-economic inequalities, eradicating environmental injustice (both within nation-states, regionally and globally, as well as between generations) and ensuring that the needs of the human economy do not exceed the regenerative capacity of the ecosystems on which this economy depends. In this context, there is a need for research on the political and institutional dynamics of the nation-state towards moving away from unsustainable development paths. Living in a sustainable ("green") political order, different from the current liberal-democratic one based on the laws of the free market, requires new legal, primarily constitutional, and institutional innovations. The purpose of this article is to invite a broad debate on the nature of the ecological state, its content and correlation with traditional principles of constitutionalism, and its impact on national security policy. Such a discussion will contribute to the recognition that the greening of the constitution is aimed at protecting national environmental interests and will contribute to improving environmental security.Через значний і найчастіше навмисний вплив людини на природне середовище виникають серйозні проблеми, що стоять як перед нинішнім, так і прийдешнім поколінням людей. Сьогодні етичні, релігійні, політичні та економічні аргументи на користь збереження й захисту довкілля, на жаль, сприймаються в суспільстві недостатньо серйозно. Наші зобов’язання щодо інших людей пояснюють, чому ми маємо їх і щодо навколишнього природного середовища. З іншого боку, дедалі частіше лунають голоси на користь того, щоб визнати той факт, що наші зобов’язання перед природою випливають із прав самих складових природи, її флори та фауни. Це породжує питання щодо визнання прав природи. Конституція окремих держав інтерпретує природу як суб’єкт прав. Передбачуваний взаємозв’язок людини і природи запроваджує системний світогляд. Цей перехід до цілісного наративу служить каталізатором для зростаючого прийняття нового системного світогляду. «Права природи» втілюють у собі особливу позицію сільськогосподарської та екологічної етики, яка встановлює певні обмеження на діяльність людей і виправдовує партнерство з планетою. Юридична рівність сприймається як передумова симетричної концептуалізації людських відносин із планетою. Екологічна політика «зеленої держави» спрямована на забезпечення сталого розвитку, який, з-поміж іншого, передбачає забезпечення екологічних прав людини, зменшення соціально-економічної нерівності, викорінення екологічної несправедливості (як у межах національних держав, так і в регіональному та глобальному масштабі, а також між поколіннями) та забезпечення того, щоб потреби людської економіки не перевищували відновлювальних можливостей екосистем, від яких ця економіка залежить. У цьому контексті існує потреба в дослідженнях політичної та інституційної динаміки національної держави в напрямі відходу від нестійких шляхів розвитку. Життя в умовах сталого («зеленого») політичного порядку, відмінного від нинішнього ліберально-демократичного, заснованого на законах вільного ринку, потребує нових правових, насамперед конституційних, та інституційних інновацій. Мета цієї статті – запросити до широкої дискусії про природу екологічної держави, її зміст і співвідношення з традиційними принципами конституційного ладу, а також вплив на політику національної безпеки. Така дискусія сприятиме визнанню того, що екологізація конституції спрямована на захист національних екологічних інтересів і допомагатиме підвищенню рівня екологічної безпеки
Експерт та експерт у галузі права як учасники адміністративного процесу
Get PDFIn connection with Ukraine’s European integration intentions, there is a need to update the procedural codes. The new Code of Administrative Procedure contains numerous novelties, in particular, the range of other participants in the trial has been expanded. This issue is relevant given the role of experts in the trial.
The Code of Administrative Procedure defines the legal status of an expert whose task is to promote effective justice. For the court, its opinion is of a recommendatory nature, because the final decision is made by the judge. A novelty of the Code of Administrative Procedure is that the participants in the process have the right to provide an expert opinion and such an opinion is equivalent to the opinion of an expert appointed by the court.
In our opinion, such a novelty is a positive step forward. It should be noted that it is due to the expertise special knowledge is used and public legal disputes are effectively resolved. It is the expert who uses scientific and technical means to establish the circumstances that are relevant to the trial and thus promotes effective justice.
A new participant in the administrative process is a legal expert. The Code of Administrative Procedure of Ukraine determines the procedural status of this participant. This must be a person who has a scientific degree and is a recognized specialist in the field of law. However, the Code of Administrative Procedure of Ukraine does not specify which scientific degree it should be. This should be either a candidate of law or a doctor of law. In addition, the legal structure of "recognized specialist in the field of law" is debatable. The Code of Administrative Procedure of Ukraine gives the participants the right to submit to the court the opinion of such an expert.
It should be noted that the opinion of a legal expert is not evidence, is ancillary in nature and is not binding on the court. The judge's task is to draw an independent conclusion in fact. A legal expert does not replace a judge. However, in its decision, the court may refer to the opinion of a legal expert as a source of information that is contained therein.
The legal expert provides an opinion on a limited list of issues. However, judges have difficulties with the application of the analogy of law and norms of foreign law. Ultimately, this leads to a review and reversal of a judgment. Therefore, we consider that legal experts should be highly professional scholars who are able to provide effective assistance to judges in public legal disputes resolving.
Some practitioners consider that it is important for the court not only to have the opinion of a scientist, but also a lawyer-practitioner, who, although he does not have a scientific degree, but has practical experience and can provide appropriate recommendations for public legal disputes resolving. We do not agree with this opinion, as we consider that only a scientist can provide qualified assistance to a judge in public legal dispute resolving. Instead, a legal practitioner should make recommendations for a judge to resolve a relevant public legal dispute.
It is advisable to expand the circle of other participants in the trial. Both the expert and the legal expert contribute to the rule of law principles in the administration of justice.В статье рассматривается процессуально-правовой статус эксперта, эксперта в области права как участников административного процесса в соответствии с нормами Кодекса административного судопроизводства Украины. Исследована проблематика функционирования данных участников судебного процесса. Предоставляются предложения по совершенствованию законодательстваУкраины.У зв’язку з євроінтеграційними намірами України виникла необхідність оновлення процесуальних кодексів. Новий Кодекс адміністративного судочинства містить численні новели, зокрема розширено коло інших учасників судового процесу. Дане питання є актуальним з огляду на роль експертів у судовому процесі.
Кодекс адміністративного судочинства визначає правовий статус експерта, який має своїм завданням сприяти ефективному правосуддю. Для суду його висновок має рекомендаційний характер, бо остаточне рішення приймає суддя. Новелою у Кодексі адміністративного судочинства є те, що учасники процесу мають право надати висновок експерта і такий висновок є рівноцінним з висновком експерта, якого призначив суд.
Така новела є кроком уперед. Слід зазначити, що саме завдяки експертизі використовуються спеціальні знання і ефективно вирішуються публічно-правові спори. Саме експерт використовує науково-технічні засоби для встановлення обставин, які мають значення для справи і тим самим сприяє ефективному правосуддю.
Новим учасником адміністративного процесу є експерт з питань права. Кодекс адміністративного судочинства України визначає процесуальний статус цього учасника. Це має бути особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Проте у Кодексі адміністративного судочинства України не зазначається, який саме науковий ступінь. Це може бути як кандидат юридичних наук, так і доктор юридичних наук. Окрім цього правова конструкція «визнаний фахівець у галузі права» є дискусійною. Кодекс адміністративного судочинства України надає право учасникам справи подати до суду висновок такого експерта.
Слід зазначити, що висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний характер і не є обов’язковим для суду. Завдання судді – зробити самостійний висновок по суті справи. Експерт у галузі права не підміняє суддю. Проте у своєму рішенні суд може послатися на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться.
Експерт з питань права надає висновок з обмеженого переліку питань. Проте саме із застосуванням аналогії закону, аналогії права та норм іноземного права у суддів виникають труднощі. У кінцевому результаті це призводить до перегляду і скасування судових рішень. Тому вважаємо, що експертом у галузі права мають бути високопрофесійні науковці, які здатні надати ефективну допомогу суддям у вирішенні публічно-правових спорів.
Деякі практики вважають, що для суду важливою має бути не лише думка вченого, але і юриста-практика, який хоч і не має наукового ступеня, але володіє практичним досвідом та може надати відповідні рекомендації щодо вирішення публічно-правових спорів. Ми не погоджуємося з цією думкою, оскільки вважаємо, що лише науковець може надати кваліфіковану допомогу судді при вирішенні публічно-правового спору. Натомість юрист-практик може надавати рекомендації щодо вирішення суддею відповідного публічно-правового спору.
Розширення кола інших учасників судового процесу є доцільним. Як експерт, так і експерт у галузі права сприяють реалізації принципу верховенства права під час здійснення правосуддя
Особливості функціонування вищих державних органів в умовах надзвичайного (воєнного) стану в європейських країнах: конституційно-правове регулювання
Get PDFTopicality. The relevance of this topic is determined by the study of problematic issues related to the optimization of the activities of national state authorities in the conditions of martial law.
The purpose of the article is to highlight the peculiarities of the constitutional and legal regulation of the functioning of the public power mechanism of European states in the conditions of martial law based on the analysis and synthesis of scientific works and constitutional and legal acts regarding the content of special legal regimes that are introduced during crisis situations.
Research methods. To achieve the specified goal, a set of methods was used: dialectical (for the objectivity and comprehensiveness of knowledge of state-legal phenomena in foreign countries, taking into account various factors, in development), systemic approach (when considering public authorities as a whole ordered system), formal-legal method (for establishing the content of legal norms and analyzing the practice of their application) and others. The comparative legal method was used as the leading method (to compare the legal and organizational aspects of the functioning of authorities and to develop practical recommendations for improving the activities of public authorities in Ukraine).
Results. The constitutional and legal norms regulating the special legal regime (in particular, the martial law regime) in European countries are analyzed, and the key features of the mechanism of public power functioning in emergency conditions are highlighted. It is emphasized that the study of European experience is relevant and appropriate from the point of view of possible further implementation in national legislation. It is noted that special legal regimes are introduced when a certain situation of an extraordinary nature arises in the state, threatening the development of the state and society, the rights and freedoms of citizens. The constitutional and legal institution of the emergency regime is a system of legal norms that establish the grounds and procedure for its introduction, the state authority authorized to introduce it. A special mode of activity of state authorities and local self-governments, enterprises, institutions and organizations is also established. The limits of the special legal regime in time and space are fixed. In the states, temporary changes in the demarcation of competence between the authorities of different levels are usually foreseen. As a rule, executive authorities are temporarily granted certain powers that normally belong to the legislative body, on a clear legal basis.
Four variants of implementation of the procedure for the introduction of special legal regimes (in particular, martial law) in the practice of European states are distinguished, which are differed by the degree of involvement of the parliament.
The significance of the results. The possible ways and methods of optimizing the activities of the higher state authorities of Ukraine in the conditions of martial law are proposed.Актуальність. Актуальність теми зумовлено недостатністю дослідження проблемних питань, пов’язаних з оптимізацією діяльності національних державних органів влади в умовах воєнного стану.
Мета статті полягає у виокремленні особливостей конституційно-правового регулювання функціонування механізму публічної влади європейських держав в умовах воєнного стану на підставі аналізу та синтезу наукових праць та конституційно-правових актів щодо змісту особливих правових режимів, що запроваджують під час виникнення кризових ситуацій.
Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети використано комплекс методів: діалектичний (для об’єктивності та всебічності пізнання державно-правових явищ у зарубіжних країнах з урахуванням різних чинників у розвитку), системний підхід (під час розгляду органів публічної влади як цілісної впорядкованої системи), формально-юридичний метод (для встановлення змісту правових норм та аналізу практики їх застосування) та ін. Як провідний використано порівняльно-правовий метод (для порівняння правових і організаційних аспектів функціонування органів влади та напрацювання практичних рекомендацій для вдосконалення діяльності органів публічної влади в Україні).
Результати. Проаналізовано конституційно-правові норми, що регламентують особливий правовий режим (зокрема, режим воєнного стану) у країнах Європи, виокремлено ключові ознаки механізму функціонування публічної влади в надзвичайних умовах. Наголошено, що вивчення європейського досвіду є актуальним і доцільним з точки зору можливого подальшого впровадження в національне законодавство. Зосереджено увагу на тому, що особливі правові режими вводять у разі виникнення в державі певної ситуації екстраординарного характеру, яка загрожує розвитку країни та суспільства, правам і свободам громадян; конституційно-правовий інститут воєнного стану як система правових норм визначає підстави і порядок його запровадження, державний орган (або органи), що уповноважений його запроваджувати; встановлюється особливий режим діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій; закріплюються межі дії особливого правового режиму в часі та в просторі; передбачаються тимчасові зміни в розмежуванні компетенції між органами влади різних рівнів; тимчасово органам виконавчої влади, як правило, надають певні повноваження, які в нормальних умовах належать законодавчому органу на чіткій правовій основі.
Виокремлено чотири варіанти реалізації процедури запровадження особливих правових режимів (зокрема, воєнного стану) у практиці європейських держав, що вирізняються за ступенем залучення парламенту.
На підставі аналізу та синтезу наукових праць, конституційно-правових актів запропоновано можливі способи оптимізації діяльності вищих державних органів влади України в умовах воєнного стану
Платність спеціального природокористування як інструмент забезпечення збалансованого використання природних ресурсів
Get PDFIn this paper, we have analyzed the problems of formation of the payment for special use of natural resources during the implementation of the concept of sustainable development and the need to conserve natural resources for present and future generations. Payment for special nature management is considered as one of the principles of environmental law, in particular the right to use natural resources, as part of the economic and legal mechanism for environmental protection and as the main feature and condition of special use of natural resources in economic activities. The historical aspect of the development of payment for special nature management in the environmental legislation and state environmental policy in Ukraine is studied. The attention is drawn to the inconsistence usage of payment for nature management as a principle in the state strategic documents of environmental orientation, which may be an obstacle to the implementation of balanced and economical use of natural resources policies. The role of payment for special use of natural resources within the framework of the economic and legal mechanism of environmental protection are considered, its fiscal nature as a source of filling the corresponding budgets and the scope of accumulated funds for resource conservation and environmental measures.Features and problems of payment in various spheres of nature management are analyzed. Gaps and inconsistencies in the modern environmental legislation on the regulation of paid or free usage of natural resources are highlighted.The importance of payment for nature management is emphasized concerning the fact that the relevant payments are a source of accumulation of budget funds and should be targeted; they compensate for the costs of protection, conservation and reproduction of natural resources and ecosystems; perform a stimulating function - encourage nature users, business entities to use natural resources rationally, economically and effectively.Статья посвящена проблемам становления института платности специального использования природных ресурсов в условиях реализации концепции устойчивого развития и необходимости сохранения природных ресурсов для нынешнего и будущих поколений. Платность специального природопользования рассматривается как один из принципов экологического права, в частности, права природопользования, как составляющая экономико-правового механизма обеспечения охраны окружающей природной среды и как основной признак и условие осуществления специального использования природных ресурсов в процессе хозяйственной деятельности. Исследуется исторический аспект развития платности специального природопользования в экологическом законодательстве и государственной экологической политике Украины. Обращается внимание на непоследовательность применения платности природопользования как принципа в государственных стратегических документах экологического направления, что может мешать реализации политики сбалансированного и экономного использования природных ресурсов. Рассматривается место и роль платы за специальное использование природных ресурсов в рамках действия экономико-правового механизма обеспечения охраны окружающей среды, исследуются ее фискальный характер как источники наполнения соответствующих бюджетов и направление аккумулированных средств на ресурсосберегающие и природоохранные мероприятия.
Анализируются особенности и проблемы взимания платы в разных сферах природопользования. Выделяются пробелы и несоответствия в современном экологическом законодательстве по регулированию платного или бесплатного использования природных ресурсов.
Подчеркивается важность платности природопользования в том, что соответствующие платежи являются источником аккумуляции бюджетных средств и должны иметь целевую направленность; они компенсируют расходы, связанные с охраной, сбережением и воспроизводством природных ресурсов и экосистем; выполняют стимулирующую функцию - поощряют природопользователей, субъектов хозяйственной деятельности рационально, экономно и одновременно эффективно использовать природные ресурсы.Стаття присвячена проблемам становлення інституту платності спеціального використання природних ресурсів в умовах реалізації концепції сталого розвитку та необхідності збереження природних ресурсів для теперішнього та майбутніх поколінь. Платність спеціального природокористування розглядається як один із принципів екологічного права, зокрема права природокористування, як складова економіко-правового механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища та як основна ознака та умова здійснення спеціального використання природних ресурсів у процесі господарської діяльності. Досліджується історичний аспект розвитку платності спеціального природокористування в екологічному законодавстві та державній екологічній політиці України. Звертається увага на непослідовність застосування платності природокористування як принципу у державних стратегічних документах екологічного спрямування, що може заважати реалізації політики щодо збалансованого та ощадливого використання природних ресурсів. Розглядається місце і роль плати за спеціальне використання природних ресурсів у рамках дії економіко-правового механізму забезпечення охорони довкілля, досліджуються її фіскальний характер як джерела наповнення відповідних бюджетів та сфера спрямування акумульованих коштів на ресурсозберігаючі та природоохоронні заходи. Аналізуються особливості та проблеми справляння плати у різних сферах природокористування. Виокремлюються прогалини та невідповідності в сучасному екологічному законодавстві щодо регулювання платного або безоплатного використання природних ресурсів.Підкреслюється важливе значення платності природокористування в тому, що відповідні платежі є джерелом акумуляції бюджетних коштів і повинні мати цільову спрямованість; вони компенсують витрати, пов‘язані з охороною, збереженням та відтворенням природних ресурсів та екосистем; виконують стимулюючу функцію – заохочують природокористувачів, суб‘єктів господарської діяльності раціонально, ощадливо й водночас ефективно використовувати природні ресурси