Problems of Legality (E-Journal)
Not a member yet
932 research outputs found
Sort by
Проблеми запровадження диференційованого підходу до «старих» і «нових» меншин в Україні
Get PDFThe relevance of the article is due to the reform of the legislative framework on national minorities in Ukraine, which is conditioned by European integration. The purpose of the article is to reveal the problems of identifying persons belonging to "old" minorities in Ukraine and discrimination against "new" minorities. In the course of the research, the author used the dialectical method, logical methods of analysis, synthesis, abstraction, comparative research method, forecasting method, and formal legal method. The author analyzes the provisions of the old inclusive Law of Ukraine "On National Minorities in Ukraine", the new exclusive Law of Ukraine "On National Minorities (Communities) of Ukraine", and some international treaties of Ukraine. The author identifies the problems related to the consolidation of the feature of traditional residence on the territory of Ukraine. The author analyzes the legal status of "new" minorities. It is concluded that the adoption of the new Law of Ukraine "On National Minorities (Communities) of Ukraine" has led to the introduction of a differentiated approach to "old" and "new" minorities in Ukraine, but the shortcomings of this Law make it impossible to determine which national minorities belong to the "old" ones. It is emphasized that the "new" minorities have been discriminated against due to the deprivation of their legal status as national minorities (communities) of Ukraine and equalization with the majority. Recommendations are made to address the identified shortcomings by removing from the concept of "national minority (community) of Ukraine" the feature of traditional residence on the territory of Ukraine and defining precise and clear features of settlements where persons belonging to national minorities (communities) traditionally reside or where they constitute a significant part of the population.Актуальність дослідження зумовлено проведенням в Україні комплексної реформи законодавчої бази щодо національних меншин у зв’язку з європейською інтеграцією. Мета статті полягає в розкритті проблем визначення осіб, які належать до «старих» меншин в Україні, та дискримінації «нових» меншин. Під час проведення наукового дослідження застосовано діалектичний метод, логічні методи аналізу, синтезу, абстрагування, порівняльний метод, метод прогнозування, а також формально-юридичний метод. Досліджено положення старого Закону України «Про національні меншини в Україні», що мали інклюзивний характер, нового Закону України «Про національні меншини (спільноти) України», які мають ексклюзивний характер, та міжнародних договорів, що визначають стандарти, відповідно до яких має бути приведено законодавство України. Виявлено проблеми правового регулювання відносин за участю осіб, які належать до національних меншин (спільнот), пов’язані із закріпленням ознаки традиційного проживання на території України. Проаналізовано правовий статус «нових» меншин згідно з оновленим законодавством. На підставі результатів проведеного дослідження зроблено висновки, що прийняття нового Закону України «Про національні меншини (спільноти) України» призвело до запровадження в Україні диференційованого підходу до «старих» і «нових» меншин, однак недоліки цього Закону унеможливлюють з’ясування того, які саме національні меншини в Україні належать до «старих». Наголошено, що «нові» меншини зазнали дискримінації з огляду на позбавлення їх правового статусу національних меншин (спільнот) України та зрівняння за обсягом прав із більшістю. Надано рекомендації щодо усунення виявлених недоліків шляхом вилучення з поняття «національна меншина (спільнота) України» ознаки традиційного проживання на території України та визначення точних і чітких ознак населених пунктів, у яких традиційно проживають особи, що належать до національних меншин (спільнот), або в яких вони становлять значну частину населення
Кліматичні законодавство і правовідносини: сучасний стан та перспективи розвитку в контексті забезпечення національної безпеки
Get PDFThe article is devoted to the scientific and theoretical analysis of the current paradigm of development of national climate legislation and legal relations within the Europeanization framework. The subject of the study is the analysis of international legal norms, national legislation and judicial practice in the aspect of adaptation to climate change. The purpose of the article is to provide a comprehensive, integrated study and analysis of the provisions of legal acts from the standpoint of the formation of climate legal relations in the context of ensuring national security. The chosen goal has led to the setting and solution of such tasks as: a) consideration of the theoretical and methodological foundations of the emergence and formation of climate legal relations; b) study of the current provisions of environmental and legal doctrine with regard to the need for adaptation to climate change; c) outlining the ways to improve and further systematize national climate legislation in the context of European integration and sustainable development. The methodological basis of the study is formed by general scientific and special methods of cognition of legal phenomena: dialectical, historical and legal, formal and logical, systemic and structural, theoretical and prognostic, comparative legal, formal and legal, interpretation of legal provisions, legal modeling, etc. The author examines the peculiarities of the formation of climate legal relations which are closely related to environmental and security legal relations, along with energy, agricultural, etc. It is proved that they are gradually being formed and distinguished into an independent interdisciplinary institution of environmental, energy, agrarian, environmental security law, as well as international and EU law, which is likely to become an independent branch of public law in the future. The article emphasizes that the development and implementation of national climate policy (especially in the context of regulatory and legal support) should be fully based on the fundamental provisions of the EU climate policy. The author considers the issues of judicial protection of climate human rights and humanity in case of non-fulfillment of policy and program documents and non-compliance with international obligations by the State. The problems of compensation for climate damage and the impact of climate change on migration processes (climate migration) are outlined. It is argued that modern climate policy should be built on a cross-sectoral level to ensure the preservation of ecosystems, landscape and biological diversity, accelerate the transition to low-carbon energy saving systems, reduce dependence on fossil fuels, expand the use of renewable energy sources, improve energy efficiency, and increase the adaptive potential of natural resources to climate change.Статтю присвячено науково-теоретичному аналізу сучасної парадигми розвитку національного кліматичного законодавства і правовідносин в умовах європеїзації. Предмет дослідження становить аналіз міжнародно-правових норм, національного законодавства й судової практики в аспекті адаптації до змін клімату. Мета дослідження полягає в усебічному, комплексному вивченні й аналізі приписів нормативно-правових актів із позицій формування кліматичних правовідносин у контексті забезпечення національної безпеки. Обрана мета обумовила постановку й вирішення таких завдань, як: а) розгляд теоретико-методологічних засад виникнення і становлення кліматичних правовідносин; б) дослідження сучасних положень еколого-правової доктрини з огляду на необхідність адаптації до змін клімату; в) окреслення шляхів удосконалення й подальшої систематизації національного кліматичного законодавства в умовах євроінтеграції та забезпечення сталого розвитку. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові й спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний, історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний, теоретико-прогностичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, тлумачення правових норм, правового моделювання та ін. Розглянуто особливості становлення кліматичних правовідносин, які тісно пов’язані з екологічними і безпековими правовідносинами, поряд із енергетичними, аграрними та ін. Доведено, що вони поступово формуються і виокремлюються в самостійний міжгалузевий інститут як екологічного, енергетичного, аграрного, права екологічної безпеки, так і міжнародного і права Європейського Союзу, який, імовірно, згодом перетвориться на самостійну галузь публічного права. Акцентовано увагу на тому, що розробка й реалізація національної кліматичної політики (особливо в контексті нормативно-правового забезпечення) повною мірою має відбуватися на фундаментальних положеннях кліматичної політики Європейського Союзу. Розглянуто питання судового захисту кліматичних прав людини й людства у разі невиконання політико-програмних документів, недотримання міжнародних зобов’язань державою. Окреслено проблеми щодо відшкодування кліматичної шкоди і впливу кліматичних змін на міграційні процеси (кліматична міграція). Аргументовано, що сучасна кліматична політика має вибудовуватися на кроссекторальному рівні задля забезпечення збереження сталості екосистем, ландшафтного й біологічного різноманіття, прискорення переходу до систем енергозбереження з низьким вмістом вуглецю, зменшення залежності від викопного палива, поширення використання відновлюваних джерел енергії, поліпшення енергоефективності, а також підвищення адаптаційного потенціалу природних ресурсів до кліматичних змін
Деякі міркування про принципи адміністративної процедури
Get PDFDecember 15, 2023 The Law of Ukraine "On Administrative Procedure" will come into force and introduce new rules for the interaction of the state with individuals (citizens and business) on the basis of the principles of good administration. A similar procedure applies in all member states of the European Union. The value of principles for relations of administrative procedure is primarily manifested in their law enforcement effect. The relevance of the topic is due to the need to ensure the practical implementation of the principles, which allows to comprehend the purpose and content of the administrative procedure, which means to create conditions for the implementation or protection of the rights and interests of the person and direct the administrative body to the conscientious execution of the assigned powers. The article is aimed at studying the new principles of administrative procedure, which for the first time are recognized as starting points for the implementation of their powers by administrative bodies. The achievement of the outlined goal became possible thanks to the use of a set of methods of scientific knowledge, with the help of which the essence of the principles of administrative procedure was determined, the provisions of normative legal acts were analyzed, in order to ensure their practical significance. The work considers such principles as openness, efficiency, presumption of legality of actions and requirements of a person, formality and guarantee of effective remedies. The characteristic of these principles on the basis of scientific approaches in the legal literature is presented and the corresponding provisions of the Law of Ukraine "On Administrative Procedure" on ensuring their practical implementation are analyzed. On the basis of the study, conclusions were formulated regarding the practical significance of the principles of administrative procedure. First, with their help, the administrative body achieves the correct application of material norms of law. Secondly, they provide minimum unified standards for ensuring the implementation and protection of the rights and legitimate interests of participants in administrative proceedings. Third, they interpret individual institutions and rules of administrative procedure. The obtained results of the study can be further used to assess the legality of the adopted administrative acts, procedural decisions and the performed procedural actions.15 грудня 2023 р. Закон України «Про адміністративну процедуру» набирає чинності та запровадить нові правила взаємодії держави з приватними особами (громадянами та бізнесом) на основі принципів належного адміністрування. Схожа процедура діє у всіх державах – членах Європейського Союзу. Значення принципів для відносин адміністративної процедури насамперед виявляється в їх правозастосовчому ефекті. Актуальність теми зумовлено необхідністю забезпечити практичну реалізацію принципів, що дозволяє осягнути мету та зміст адміністративної процедури, а значить створити умови для реалізації чи захисту прав та інтересів особи та скерувати адміністративний орган на сумлінне виконання покладених повноважень. Мета статті полягає в дослідженні нових принципів адміністративної процедури, які вперше визнані відправними точками для реалізації адміністративними органами своїх повноважень. Досягнення окресленої мети стало можливим завдяки використанню комплексу методів наукового пізнання, за допомогою яких визначено сутність принципів адміністративної процедури, проаналізовано положення нормативно-правових актів щодо забезпечення їх практичної значимості. Розглянуто такі принципи, як відкритість, ефективність, презумпція правомірності дій та вимог особи, офіційність та гарантування ефективних засобів правового захисту. Наведено характеристику зазначених принципів на підставі наукових підходів в юридичній літературі та проаналізовано відповідні положення Закону України «Про адміністративну процедуру» щодо забезпечення їх практичної реалізації. На підставі проведеного дослідження сформульовано висновки щодо практичного значення принципів адміністративної процедури: по-перше, за їх допомогою адміністративний орган досягає правильного застосування матеріальних норм права; по-друге, вони забезпечують мінімальні уніфіковані стандарти щодо забезпечення реалізації та захисту прав і законних інтересів учасників адміністративного провадження; по-третє – розтлумачують окремі інститути і правила адміністративної процедури; по-четверте, є орієнтиром для оцінки законності прийнятих адміністративних актів, процедурних рішень та вчинюваних процедурних дій. Отримані результати дослідження у подальшому бути можуть використані для проведення оцінки законності прийнятих адміністративних актів, процедурних рішень та вчинюваних процедурних дій
Об’єкт суміжних прав організації мовлення
Get PDFThe article is devoted to the characteristics of the object of related rights of a broadcasting organization. The subject matter of the study is the legal regulation of this object in the Laws of Ukraine “On Television and Radio Broadcasting”, “On Copyright and Related Rights” of 1993, and the Civil Code of Ukraine whose provisions contained conflicts for a long time, and the Law of Ukraine “On Copyright and Related Rights” of 2022. The purpose of the article is to provide a comprehensive characterization of the broadcasting organization program as an object of related rights and to determine its relationship with the separate show of the broadcasting organization. The study was conducted using historical, comparative legal, formal legal, dialectical and logical methods. It is substantiated that a separate show, in case of a creative contribution to its creation, is an oral work (radio show) or an audiovisual work (television show) capable of copyright protection. Related rights of broadcasting organizations extend to a set of shows and other materials combined in the program but not to individual components of this program. This approach is also reflected in the provisions of the new Law of Ukraine “On Copyright and Related Rights” of 2022. It is determined that the program of broadcasting organization is not identical to a composite work since its legal protection covers the result of not creative selection and arrangement of certain materials but organizational and technical efforts to compose certain objects into a complete program.Статтю присвячено характеристиці об’єкта суміжних прав організації мовлення. Предметом дослідження є правова регламентація цього об’єкта у законах України «Про телебачення і радіомовлення», «Про авторське право і суміжні права» 1993 р. та Цивільному кодексі України, норми яких тривалий час містили колізії, і Законі України «Про авторське право і суміжні права» 2022 р. Мета статті полягає у наданні комплексної характеристики програми організації мовлення як об’єкта суміжних прав та визначенні її співвідношення з передачею організації мовлення. Дослідження проведено із застосуванням історичного, порівняльно-правового, формально-юридичного, діалектичного та логічних методів. Обґрунтовано, що передача у разі наявності творчого внеску в її створення є усним твором (радіопередача) або аудіовізуальним твором (телевізійна передача), який має здатність до авторсько-правової охорони. Суміжні ж права організацій мовлення поширюються на сукупність передач та інших матеріалів, об’єднаних у програму організації мовлення, а не на окремі складові цієї програми. Такий підхід відображено і в нормах нового Закону України «Про авторське право і суміжні права» 2022 р. Визначено, що програма організації мовлення не тотожна складеному твору, її правова охорона охоплює результат не творчого добору і упорядкування певних матеріалів, а організаційної і технічної діяльності з компонування певних об’єктів у цілісну програму, яка транслюється мовником за певною сіткою мовлення
До питання класифікації працівників ІТ-сфери
Get PDFThe relevance of the article lies in the fact that new phenomena in the field of work of IT employees make it necessary to adapt and update institutions of labor law in order to preserve the effectiveness of legal regulation of labor relations by state bodies. Since the beginning of the full-scale invasion, Ukrainian workers and employers have been doing their best to adapt to new living and working conditions. The realities of war forced the national business to become more flexible and able to adapt quickly. In addition, the IT sector is rapidly developing in the conditions of digitization of society and production processes, so new professions and positions are emerging. Generalization and systematization of IT workers will make it possible to conduct an in-depth analysis of them as subjects of labor law. Therefore, the purpose of this article is to create a comprehensive classification of IT employees. In order to achieve this goal, the work was carried out in two stages: 1) determination of the role of classification in labor law; 2) identification of criteria for classification of IT workers. To solve the tasks of the article, the comparison method was used (allows you to compare IT specialists with each other according to selected criteria), interdisciplinary synthesis (allows you to synthesize data on the structural properties of objects of different disciplines, namely labor law and legal theory), the method of isolating abstraction ( makes it possible to single out some characteristics of IT workers, as a result of which a technical IT worker will be considered as a separate type of worker in this field), the specification method (allows you to check the correctness of the ideas obtained as a result of abstraction about the properties of real objects and to single out their essential connections ties, properties and relations), generalization (allows to extend the general characteristics of a group of objects to all objects of the set of IT workers, as well as to highlight the essential characteristics of individual types of IT workers), teleological method (allows to analyze the content of the legal prescription, revealing and revealing the goals of the adoption of the legal norm and, in relation to it, the grammatical and logical essence the legislator's formulations contained in the texts of normative and legal prescriptions), the comparative legal method (it makes it possible to compare legal concepts, phenomena and processes, to find out similarities and/or differences between them). During the study, the concept of "IT worker" was analyzed, the concept of "classification" was studied, two essential features (criteria) were identified for the classification of IT workers (by professional groups and by qualification level), the types of IT workers were determined in accordance with the established criteria In addition, the concept of "IT employee" was distinguished from the related concepts of "gig specialist", "IT specialist", "IT specialist". An opinion was expressed about the expediency of developing a separate edition of the Handbook of qualification characteristics of professions called "IT sphere". The results of the study will provide an opportunity to further examine the institute of occupational health and safety of workers in this field in more depth.Актуальність статті полягає в тому, що нові явища у сфері праці ІТ-трудівників зумовлюють необхідність адаптувати й оновити інститути трудового права з метою зберегти ефективність правового регулювання трудових відносин із боку державних органів. Від початку повномасштабного вторгнення українські працівники та роботодавці роблять усе можливе, пристосовуючись до нових умов життя і праці. Воєнні реалії змусили національний бізнес стати більш гнучким і вміти швидко адаптуватися. До того ж ІТ-сектор стрімко розвивається в умовах цифровізації та диджиталізації суспільства й виробничих процесів, тому виникають нові професії та посади. Узагальнення й систематизація працівників ІТ-сфери дадуть можливість провести їх поглиблений аналіз як суб’єктів трудового права. Мета цієї статті – створити вичерпну класифікацію працівників ІТ-сфери. Задля досягнення вказаної мети роботу виконано у два етапи: 1) визначення ролі класифікації у трудовому праві; 2) виокремлення критеріїв для класифікації працівників ІТ-сфери. Для вирішення завдань статті використано метод порівняння (дає змогу порівняти ІТ-фахівців між собою за виділеними критеріями), міждисциплінарний синтез (дає змогу синтезувати дані про структурні властивості об’єктів різних дисциплін, а саме трудового права та теорії права), метод ізолюючої абстракції (дає змогу виокремити деякі ознаки ІТ-працівників, у результаті чого технічний ІТ-працівник буде розглядатися як окремий вид працівників цієї сфери), метод конкретизації (дозволяє перевірити правильність уявлень, отриманих у результаті абстрагування, про властивості реальних об’єктів і виокремити їхні суттєві зв’язки, властивості й відношення), узагальнення (дає змогу поширити загальні ознаки групи об’єктів на всі об’єкти множини працівників ІТ-сфери, а також виділити суттєві ознаки окремих видів працівників ІТ-сфери), телеологічний метод (дозволяє проаналізувати зміст правового припису, виявивши й розкривши цілі ухвалення правової норми та у співвідношенні з нею граматичну й логічну суті формулювань законодавця, які містяться в текстах нормативно-правових приписів), порівняльно-правовий метод (дає змогу зіставити юридичні поняття, явища і процеси, з’ясувати між ними подібності та/або відмінності). Під час дослідження проаналізовано поняття «працівник ІТ-сфери», досліджено поняття «класифікація», виокремлено дві істотні ознаки (критерія) для класифікації працівників ІТ-сфери (за професійними групами та за кваліфікаційним рівнем), визначено види працівників ІТ-сфери відповідно до встановлених критеріїв. Крім того, проведено розмежування поняття «працівник ІТ-сфери» із суміжними поняттями «гіг-спеціаліст», «ІТ-спеціаліст», «ІТ-фахівець». Висловлено думку про доцільність розробки окремого Випуску Довідника кваліфікаційних характеристик професій під назвою «ІТ-сфера». Результати дослідження дадуть змогу надалі більш глибоко розглянути інститут охорони праці трудівників цієї галузі
Генеза принципу транспарентності в діяльності адміністративних судів
Get PDFThe topicality is determined by the current state of development of the principles of transparency and openness of the activity of administrative courts, the existence of a basis for the development of a single category of transparency, which covers both concepts, as well as the connections between them. The purpose of the article is to provide a description of the development of transparency as a concept of the science of administrative law, to determine its features in the field of activity of administrative courts, and to define, on this basis, a scientific approach to further research on the issue of transparency in this area. Achieving this goal became possible through the use of a complex of methods of both general scientific and specifically legal nature. At the same time, the requirements of scientific objectivity are taken into account. Thus, the application of the formal-dogmatic method made it possible to clarify the content of the applied concepts and categories. With the application of the system method, the administration of the work of administrative courts as a system is presented. This made it possible to examine the elements of this system and the connections between them as a basis for further research into the issue of transparency in the activity of administrative courts. The application of the formal-logical method made it possible to carry out a comparative analysis of the fundamental categories of the study. The vectors of the actual development of scientific opinion regarding related concepts, as well as the concept of transparency - regarding the activities of prosecutor's offices and executive authorities, are analyzed. On this basis, the thesis about the gradual convergence of the concepts of transparency in the activities of the executive authorities and prosecutor's offices, the increase in the amount of common features in these concepts is substantiated. It is substantiated that the transparency of the judiciary's activity is considered, mainly, in the context of overcoming the closure of the judiciary as a Soviet legacy, while due attention is not paid to the actual specifics of the judiciary's activity. Based on the results of the research, conclusions were formulated regarding the specificity of transparency in the field of judicial power, and the vectors of further research into this issue and the factors of further development of transparency regarding the activity of administrative courts were determined.
Актуальність теми зумовлено поточним станом розвитку засад гласності та відкритості діяльності адміністративних судів, наявністю підґрунтя для вироблення єдиної категорії транспарентності, що охоплює обидва поняття, а також зв'язки між ними. Мета статті полягає в наданні характеристики розвитку транспарентності як поняття науки адміністративного права, визначенні його особливостей у сфері діяльності адміністративних судів, визначенні на цій основі наукового підходу щодо подальшого дослідження проблематики транспарентності у цій сфері. Досягнення цієї мети стало можливим через використання комплексу методів як загально наукового, так і спеціально юридичного характеру. При цьому враховано вимоги наукової об'єктивності. Так, застосування формально-догматичного методу уможливило з'ясування змісту застосованих понять та категорій. Із застосуванням системного методу представлено адміністрування роботи адміністративних судів як систему. Це дозволило дослідити елементи цієї системи та зв'язки між ними як основу подальшого дослідження проблематики транспарентності у діяльності адміністративних судів. Застосування формально-логічного методу дозволило здійснити порівняльний аналіз основоположних категорій дослідження. Проаналізовано вектори актуального розвитку наукової думки щодо дотичних понять, а також поняття транспарентності – щодо діяльності органів прокуратури та органів виконавчої влади. На цій основі обґрунтовано тезу про поступове зближення понять транспарентності у діяльності органів виконавчої влади та органів прокуратури, збільшення обсягу спільних рис у цих поняттях. Обґрунтовано, що транспарентність діяльності судової влади розглядається, переважно, у контексті подолання закритості судової влади як радянського спадку, при цьому не приділено належної уваги актуальній специфіці діяльності судової влади. За результатами проведеного дослідження сформульовано висновки щодо специфіки транспарентності у сфері судової влади та визначено основі вектори подальшого дослідження цієї проблематики та чинники подальшого розвитку транспарентності щодо діяльності адміністративних судів
Виклики як рушійна сила модернізації соціальної державності в Європі
Get PDFOne of the most significant social achievements of the twentieth century was the development and implementation of the welfare state concept within the framework of the theory of a democratic, rule-of-law state which ensures the best option for social and economic development, as well as political stability in society. It is proved that although, since the 1970s, some economists, political scientists and lawyers have periodically sharply criticized the concept of the welfare State, predicting its decline, the positive results of its transformation in European countries, as well as the development of the European Social Community within the European Union, show that the welfare State has a chance not only to survive, but also to remain one of the fundamental principles of statehood in democratic countries, and an element of the supranational organization of power embodied in the European Union.The purpose of the article is to analyze the traditional and new challenges to the welfare state which determine the change of approaches to its functioning and priorities at the current stage of development of state-legal and interstate (integration) relations.The key idea that structures the study is the thesis that European states that form a united Europe or aspire to join it, such as Ukraine, despite belonging to the same civilizational community, retain the right to choose how to respond to the economic, social, demographic, migration, environmental and climate challenges of our time. This choice determines the future of national welfare state models. In accordance with the stated goal, the article identifies two groups of major challenges: established (demographic changes, in particular, population aging; changes in the position of women in society and in the labor market; changes in the labor market; poverty and social exclusion) and new (rapid growth of emigration of Ukrainian doctors and nurses; introduction of artificial intelligence technologies; uncontrolled mass immigration; rapid growth of disability in society) faced by the welfare state and, mainly, the social security system, which is its foundation. While the established challenges require adjustments to the priorities and tasks of the welfare state, the newest ones require a significant modernization of the welfare state, adapting it to the new political, economic and social conditions of society.Further research on the selected issues should be conducted taking into account the existence of certain models of the welfare state that unite European states either by geographical (Scandinavian, continental, Anglo-Saxon, Southern European) or ideological (liberal, conservative, social democratic, corporate, solidarity) criteria.The problem of the welfare state's response to the challenges of environmental and climate crises deserves separate development, and in the context of this consideration, the correlation between the social and environmental (“green”) state.Одними з найбільш значущих соціальних досягнень ХХ ст. стали розробка й реалізація концепції соціальної держави в рамках теорії демократичної, правової держави, що забезпечує оптимальний варіант соціального та економічного розвитку, а також політичну стабільність у суспільстві. Доведено, що хоча починаючи з 1970-х рр. періодично окремі економісти, політологи і правники піддають гострій критиці концепцію соціальної держави, пророкуючи її занепад, позитивні результати її трансформації в європейських країнах, а також розбудова в рамках Європейського Союзу Європейського соціального співтовариства засвідчують, що соціальна держава має шанси не тільки вижити, а й залишатися однією з фундаментальних засад державності в демократичних країнах, а також елементом наднаціональної організації влади, втіленої в Європейському Союзі. Метою статті є аналіз традиційних і нових викликів соціальній державі, що обумовлюють зміну підходів до її функціонування, а також пріоритетів на сучасному етапі розвитку державно-правових і міждержавних (інтеграційних) відносин. Ключовою ідеєю дослідження, яка його структурує, є теза, відповідно до якої європейські держави, які утворюють об’єднану Європу або прагнуть до неї увійти, як, наприклад, Україна, попри те, що належать до однієї цивілізаційної спільноти, зберігають за собою право вибору того, як реагувати на економічні, соціальні, демографічні, міграційні, екологічні та кліматичні виклики сучасності. Цей вибір зумовлює те, яким буде майбутнє національних моделей соціальних держав. Відповідно до заявленої мети в статті виокремлено дві групи основних викликів: усталених (демографічні зміни, зокрема старіння населення; зміна становища жінки в суспільстві і на ринку праці; зміна ринку праці; бідність та соціальне виключення) і новітніх (стрімке зростання еміграції українських лікарів та медичних сестер; впровадження технологій штучного інтелекту; неконтрольована масова імміграція; стрімке зростання інвалідності в суспільстві), з якими стикається соціальна держава і передусім система соціального забезпечення, що є її основним інститутом. Якщо усталені виклики обумовлюють корегування пріоритетів і завдань соціальної держави, то новітні потребують суттєвої модернізації соціальної державності, адаптації останньої до нових політичних, економічних і соціальних умов функціонування суспільства. Подальші дослідження обраної проблематики доцільно проводити з урахуванням існування певних моделей соціальної держави, які об’єднують європейські держави, або за географічним (скандинавська, континентальна, англосаксонська, південно-європейська) чи ідеологічним (ліберальна, консервативна, соціал-демократична, корпоративна, солідарна) критеріями. Заслуговує на окремий розвиток проблема реагування соціальної держави на виклики екологічних і кліматичних криз та в контексті цього розгляду – співвідношення соціальної і екологічної («зеленої») держави
Основи правового регулювання статусу почесних консулів
Get PDFThe relevance of this topic is determined by the trends of globalization and the development of bilateral cooperation between states, which leads to more and more frequent appeals to the institution of the honorary consul, as well as the need for a normative definition of legal status and bringing it to a uniform standard of national legislation. The purpose of the article is to reveal the peculiarities of the normative regulation features of the honorary consuls' legal status in Ukraine, highlight and analyze the legislation's shortcomings in this area, and provide proposals for resolving the existing legal uncertainty. Achieving the outlined purpose became possible thanks to the use complex of methods of scientific knowledge at various levels, in particular, the dialectical method (to identify and analyze the peculiarities of the normative regulation of the status of an honorary consul, differences in practical application, as well as the justification of introducing changes to the existing system), the comparative legal method (to establish the content of legal norms and analyze the practice of application), the method of analysis and synthesis (to highlight aspects and criteria that collectively determine the legal status of an honorary consul), the observation method (to highlight the experience of other countries), as well as a number of traditional for jurisprudence methods such as: historical, systematic and logical. The article analyzes the current legislation defining the status of honorary consuls, and highlights the problematic aspects of such "evaluative concepts" as "prominent position", "important social status" and "active participation in political life", which are widely used by the lawmaker, and also analyzes how in practice, the presence of evaluative concepts can lead to real misapplication. As a result of the conducted research, conclusions were formulated regarding the need to delineate the limits of the use of evaluative concepts in determining the legal status of an honorary consul, as well as the need to supplement existing regulatory acts with standards that would clearly distinguish the area within which honorary consuls should use their powers without violating the legislative requirements.Актуальність теми зумовлено тенденціями глобалізації й розвитку двостороннього співробітництва між державами, що призводить до дедалі частішого звернення до інституту почесного консула, а також необхідністю нормативного визначення правового статусу і приведення до єдиного стандарту національного законодавства. Мета статті полягає в розкритті особливостей нормативного регулювання правового статусу почесних консулів в Україні, висвітленні й аналізі недоліків законодавства в цій сфері та наданні пропозицій щодо врегулювання наявної правової невизначеності. Досягнення окресленої мети стало можливим завдяки використанню комплексу методів наукового пізнання різних рівнів, зокрема, діалектичного, порівняльно-правового, методу аналізу та синтезу, а також низки традиційних для юриспруденції методів, таких як: історичний, системний та логічний. У статті проаналізовано чинне законодавство, що визначає статус почесних консулів, висвітлено проблемні аспекти таких «оціночних понять», як «помітне становище», «вагомий суспільний статус» та «активна участь у політичному житті», що широко використовуються нормотворцем, а також проаналізовано, як на практиці наявність оціночних понять може призвести до реальних зловживань. Як результат проведеного дослідження сформульовано висновки щодо потреби в окресленні меж використання оціночних понять при визначенні правового статусу почесного консула, також указано на необхідність доповнення наявних нормативних актів критеріями, що чітко виокремлять площину, в межах якої почесні консули мають використовувати свої повноваження, не порушуючи при цьому законодавчі вимоги
Підсилення інституційної незалежності суду в системі євроінтеграційних кроків України
Get PDFThe article is devoted to the study of European standards of judicial independence. The subject of the study is the institution of court independence and specific measures to improve its legal support in Ukraine in accordance with European standards. The purpose of the article is to determine the following judicial reform measures aimed at institutional and legal harmonization of Ukrainian legislation with the standards of the European Union. The research uses dialectical, systematic analysis and synthesis, comparison and legal modeling methods of scientific knowledge. Acquiring the status of a candidate country in the EU obliges Ukraine to carry out a number of transformations of social and political institutions, and judicial reform is one of them. This will require systemic measures, and not just amendments to legislation aimed at harmonizing national legal norms with European standards. It is emphasized that despite the ongoing judicial reform, the goal of an effective court has not been achieved: the level of public trust in the court is still low. The author predicts that if only point changes in judicial legislation are started now, the result will be the same as during the previous steps of judicial reform. It is necessary to start with the construction of the foundation for an effective judicial system, which is the independence of the court. Analyzing the European standards of an independent court and the practices of the EU institutions regarding the assessment of the impact of various indicators on the general assessment of the assurance of court independence, taking into account the current and urgent problems of the judicial system of Ukraine, the author makes a number of proposals for improving domestic legislation and practice aimed at strengthening the independence of the court, which the author calls fundamental the value of a democratic state, a prerequisite for an effective judicial protection system.Статтю присвячено дослідженню європейських стандартів незалежності суду. Предмет дослідження становить інститут незалежності суду та конкретні заходи з удосконалення його правового забезпечення в Україні відповідно до європейських стандартів. Мета статті полягає у визначенні подальших заходів судової реформи, спрямованих на інституційну та правову гармонізацію законодавства України зі стандартами Європейського Союзу. У дослідженні застосовано такі методи наукового пізнання: діалектичний, системного аналізу й синтезу, порівняння та правового моделювання. Зазначено, що набуття статусу країни-кандидата на членство в Європейському Союзі зобов’язує Україну провести ряд трансформацій суспільно-політичних інституцій, зокрема судову реформу. Це потребуватиме системних заходів, а не лише внесення змін до законодавства з метою гармонізації національних правових норм із європейськими стандартами. Наголошено, що попри судову реформу, яка триває, мети щодо ефективного суду не досягнуто: рівень довіри суспільства до суду є низьким. Авторка прогнозує: якщо зараз розпочати лише точкові зміни в судоустрійному законодавстві, результат буде той самий, що і за попередніх кроків судової реформи. Наголошено, що розпочинати треба з побудови фундаменту для ефективної судової системи, яким є незалежність суду. На підставі аналізу європейських стандартів незалежного суду та практики інституцій Європейського Союзу щодо оцінки впливу різних індикаторів на загальну оцінку забезпеченості незалежності суду, з урахуванням сучасних актуальних проблем судової системи України зроблено ряд пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства та практики, спрямованих на підсилення незалежності суду, яку авторка називає фундаментальною цінністю демократичної держави, передумовою ефективної системи судового захисту
Міжнародна міграційна правосуб’єктність людини: персонологічний вимір
Get PDFThe article examines the legal nature and content of legal subjectivity of international migrants using the cutting-edge methodology of international legal personology. The relevance of the research topic is the need to apply the personology methodology to the study of the personal component of the international legal system, especially in the context of Russian aggression which poses a threat to the lives of Ukrainian refugees. The purpose of the article is to determine the legal nature and content of international migration legal personality of a person using the latest methodology of international legal personology. The methodological basis of the study is an interdisciplinary and comprehensive approach which made it possible to formulate the conceptual framework of international migration legal personality of a person with due regard for the modern doctrine and practice of international law. The work uses a number of general theoretical and special scientific methods: objectivity; dialectical; historical and legal; formal and logical; special legal; systemic and structural; comparative legal; sociological; the person-centered method was developed by the author specifically for the study of the problems of the subject of law in general and the subject of international law in particular. It posits that the 1948 mistranslation of the traditional legal concept of “legal personality” (person before the law) as “legal subjectivity” in Article 6 of the Universal Declaration of Human Rights has had negative methodological consequences for domestic studies of personative legal reality. In their research, the scholars typically focused on the legal status, rights and duties of the legal subject rather than legal personality per se. The study of specific qualitative traits of legal personality (such as personative capacity, under the umbrella term of “legal capacity”, or negative capacity, in the narrow framework of criminal capacity) has been fragmentary, sporadic, and categorically vague. Only when legal personology cohered as an academic approach did it became possible to use an adequate person-centric methodology to study the personative element of any legal system. A personological analysis of the traditional concept of “legal capacity” identified three aspects: 1) normative: the capacity of a social actor to bear a legal status, possess rights and duties (normative capacity before the law); 2) personative: the capacity of a social actor to be a subject of law, a legal personality, a bearer of a personative legal form of a physical, legal or sovereign person (personative capacity before the law); 3) communicative: the capacity of a social actor to take part in legal communications, to be a party of legal relations (communicative capacity before the law). Further personological study of international migration law found that a person bears all the features of an international legal personality that possesses the corresponding sectoral personative capacity and active capacity at the universal, regional, and particular level. Meanwhile, a significant number of environmental (climate), anthropogenic and political migrants remain outside the purview of international legal regulation at the universal level, where they are conventionally referred to by the rather restrictive term “refugee”. At the regional and especially at the bilateral level, there is a risk that the generally recognised rights and fundamental freedoms of forced migrants during accelerated readmission, which underscores the necessity of academic scrutiny of this relatively new institution of international migration law.Статтю присвячено дослідженню правової природи та змісту міжнародної міграційної правосуб’єктності людини із застосуванням новітньої методології міжнародно-правової персонології. Актуальність проблематики дослідження полягає у необхідності застосування персонологічної методології до вивчення персонативної складової міжнародно-правової системи, особливо в умовах російської агресії, що створює небезпеку для життя українських біженців. Метою статті є визначення правової природи та змісту міжнародної міграційної правосуб’єктності людини із застосуванням новітньої методології міжнародно-правової персонології. Методологічну основу дослідження становлять міждисциплінарний і комплексний підходи, які дали змогу сформулювати концептуальні засади міжнародної міграційної правосуб’єктності людини з урахуванням сучасної доктрини та практики міжнародного права. У роботі використано низку загальнотеоретичних і спеціально-наукових методів: об’єктивності; діалектичний; історико-правовий; формально-логічний; спеціально-юридичний; системно-структурний; порівняльно-правовий; соціологічний; персоноцентристський метод було розроблено автором спеціально для дослідження проблем суб’єкта права взагалі і суб’єкта міжнародного права зокрема. Встановлено, що некоректний офіційний переклад 1948 року традиційної юридичної категорії «правова особистість» (legal personality) як «правосуб’єктність» (legal subjectivity) у статті 6 Загальної декларації прав людини призвів з методологічної точки зору до негативних наслідків у вітчизняних дослідженнях персонативної правової реальності. Наголошено, що предметом вивчення науковців частіше ставав правовий статус, права і обов’язки суб’єкта права, а не сама правова особистість. Дослідження окремих якісних характеристик правової особистості (наприклад, персоноздатності під широкою назвою «правоздатність» або негативної дієздатності у вузьких рамках лише деліктоздатності) мало фрагментарний, несистемний, категоріально розмитий характер. Лише з формуванням правової персонології як наукового напряму відкрилися перспективи застосування адекватної персоноцентристської методології вивчення персонативної складової будь-якої правової системи. Персонологічний аналіз традиційної категорії «правоздатність» дав змогу виявити такі три виміри: 1) нормативний – здатність соціального актора бути носієм правового статусу, володіти правами та нести обов’язки (правова нормоздатність); 2) персонативний – здатність соціального актора бути суб’єктом права, правовою особистістю, носієм персонативної правової форми фізичної, юридичної або суверенної особи (правова персоноздатність); 3) комунікативний – здатність соціального актора бути учасником правової комунікації, стороною правовідносин (правова комунікатоздатність). Зазначено, що подальше персонологічне дослідження міжнародного міграційного права виявило у людини наявність всіх ознак міжнародно-правової особистості, яка має відповідну галузеву персоноздатність і дієздатність на універсальному, регіональному та партикулярному рівнях. Водночас значна частина екологічних (кліматичних), техногенних і політичних мігрантів залишається поза увагою міжнародно-правового регулювання на універсальному рівні, де конвенційно закріплено досить вузьке поняття «біженець». На регіональному і, особливо, двосторонньому рівні існує небезпека порушення загальновизнаних прав і основоположних свобод вимушених мігрантів під час прискореної процедури реадмісії, що потребує прискіпливої уваги науковців до цього досить нового інституту міжнародного міграційного права