Problems of Legality (E-Journal)
Not a member yet
932 research outputs found
Sort by
Особливості застосування інституту звільнення від відповідальності до адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі
Get PDFThe article analyzes the current state of administrative and legal regulation of the institute of exemption from liability for minor administrative offenses. The author notes that there are a number of problematic aspects of application of the Code of Ukraine on Administrative Offenses (hereinafter – CUAO) in the area under study, which is explained by the uncertainty of the legal nature of minority of an administrative offense. The lack of legislative definition of the term "minority offense", the criteria for distinguishing such an act from others, and the lack of regulation of misdemeanors which fall under the signs of minority cause problems of a law enforcement nature. The purpose of the article is to determine the shortcomings of the legal regulation of the procedure for exempting a person from responsibility for committing an administrative offense recorded in the automatic mode, due to the insignificance of the offense and formulating proposals for improving the current legislation in this area. In order to achieve the specified goal, the authors analyzes the legislation which regulates the procedure for dismissal of offenders referred to in Art. 14-2 of the CUAO in the field of road traffic safety. As a result, it has been established that despite the additional enshrinement of exceptional grounds for exemption from liability in Article 279-3 of the CUAO, the above category of persons is in a more unfavorable position than other subjects of administrative offenses. Although the general ground for exemption from administrative liability set out in Article 22 of the CUAO, which is the insignificance of an act, does not contain any restrictions on its application to automatically recorded offenses, the impossibility of its implementation is due to the specifics of the provisions of Articles 33, 268, 280 of the CUAO. The author formulates proposals for improving the legal regulation of application of Article 22 of the CUAO to offenses in this area, which will form the basis for further developments.Актуальність теми зумовлено відсутністю консолідованих поглядів на визначення малозначності адміністративного правопорушення. У дослідженні проаналізовано актуальний стан адміністративно-правового регулювання інституту звільнення від відповідальності при малозначності адміністративного проступку. Констатовано наявність низки проблемних аспектів застосування Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) у досліджуваній сфері, що пояснюється невизначеністю юридичної природи малозначності адміністративного правопорушення. Відсутність законодавчого закріплення терміна «малозначність правопорушення», критеріїв відмежування такого діяння від інших, впорядкування проступків, які підпадають під ознаки малозначності, спричиняють проблеми правозастосовчого характеру. Метою статті є з’ясування недоліків правового регулювання порядку звільнення від відповідальності особи за вчинення адміністративного правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі, через малозначність правопорушення та формування пропозицій з удосконалення чинного законодавства в цій сфері. Методологічну основу дослідження становлять формально-юридичний, порівняльно-правовий та логіко-юридичний методи. Задля досягнення зазначеної мети проведено аналіз законодавства, яке регулює порядок звільнення суб’єктів правопорушення, визначений у ст. 142 КУпАП, у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У результаті встановлено, що незважаючи на додаткове закріплення виключних підстав звільнення від відповідальності у ст. 2793 КУпАП, зазначена вище категорія осіб перебуває у більш несприятливому становищі, аніж інші суб’єкти адміністративних проступків. Хоча загальна підстава звільнення від адміністративної відповідальності, яка визначена у ст. 22 КУпАП, і полягає в малозначності діяння, не містить обмежень щодо її застосування до автоматично зафіксованих правопорушень, проте неможливість її реалізації зумовлено особливостями приписів статей 33, 268, 280 КУпАП. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання застосовування ст. 22 КУпАП до правопорушень у цій сфері, що становитимуть основу подальших наукових напрацювань
Онлайн-платформи і нові виклики для сучасного законодавства про електронну комерцію
Get PDFThis article provides a legal analysis of the nature of online platforms. The subject of the article is widely discussed among modern legal scholars since the legal nature of online platforms is very controversial: it is hard to determine the very essence of services provided by platform operators as well as to ensure fair balance of interests between platform operators and their users. The aim of the article is to provide a comprehensive analysis of the relationships emerging between platforms and their users and to show the main challenges brought about by online platforms for the legal regulation and for legal practice. The author starts with analyzing the notion of online platforms and their role in the transformation of modern economy. A special attention is paid on the essence of sharing economy which is considered as a product of platforms’ activity. Then the legal nature of relationships between platforms and their users is explored, i.e. operator-supplier and operator-customer relationships. In this regard, various cases concerning these relationships as well as the most recent European legal acts regulating platforms are analyzed. The main problems arising in practice of platforms’ activities are discussed and the need to provide an appropriate regulation to address them is explained.Статтю присвячено правовому аналізу природи онлайн-платформ. Ця тема є актуальною і широко обговорюваною серед учених-правників, оскільки правова природа онлайн-платформ є досить суперечливою. У практиці трапляються випадки, коли складно визначити саму суть послуг, що надаються операторами платформи, а також забезпечити справедливий баланс інтересів між операторами платформи та їх користувачами. Метою статті є комплексний аналіз взаємовідносин, що виникають між платформами та їх користувачами, а також показати основні виклики, які створюють онлайн-платформи для правового регулювання і правозастосовної практики. Розглянуто поняття онлайн-платформ та їх роль у трансформації сучасної економіки. Окрему увагу приділено сутності економіки спільного використання, що розглядається як продукт діяльності платформ. Досліджено правову природу відносин між платформами та їх користувачами, тобто відносини оператор-постачальник і оператор-клієнт. У зв’язку з цим проаналізовано різні судові спори, що виникали в цих відносинах, а також останні європейські правові акти, що регулюють діяльність платформ. Обговорено основні проблеми, що виникають у практиці діяльності платформ, та роз’яснено необхідність прийняття відповідного нормативного акта для їх вирішення
Переваги депозитного акта для електронного договору, укладеного нотаріусом, у впровадженні електронної системи в Індонезії
Get PDFThe notary has an authority to certify deeds and has other authorities. Notary products, in the form of deed of deposit, function to rewrite contracts made by persons who have been verified by Electronic System Operators, that the electronic certificates of the parties are indeed authorized to sign the electronic contract and provide guarantees that the contract has actually been made on their platform so that physical (printed) evidence of the electronic agreement made by the parties can be printed through and verified in advance by the service provider electronic system operator. This paper aims to analyze the validity of deed of deposit ("van depot" deed) made by a notary on electronic contracts in the implementation of electronic systems in Indonesia. The research method used is normative, with using secondary data obtained from library research, including primary, secondary, and tertiary legal sources. Whereas the deed of deposit or "van depot" deed is an certified deed made by a notary for the authority he has in making certified deeds. The deed of deposit or "van depot" deed provides the storage of a document that is kept by a notary, which furthermore explains in the deed of deposit that the applicant orders to the notary to keep a document, which is owned or given to him so the document will be more secure. The authority of a Notary in making certified deeds in the case of a deed of deposit or "van depot" deed of Electronic Contracts allows a synergy between the Law of Electronic Information and Transactions, Legal Products and Notary Legal Products in the future. Based on the authority of the Notary in making the deed of deposit or "van depot" deed for the electronic contract, what is the form of the deed of deposit or "van depot" deed for the electronic contract. Which title of the Deed must be used: "Deed of Deposit of Electronic Contract" or "van depot" Deed of Electronic Contract"?Нотаріус має повноваження посвідчувати договори та інші повноваження. Нотаріально посвідчені договори, у вигляді депозитарного договору, функціонують для перепису електронних контрактів, укладених особами, які були перевірені Операторами електронних систем. Зокрема те, що електронні сертифікати сторін уповноважують їх підписувати електронний контракт і надають гарантії того, що електронний контракт дійсно був укладений на їхній платформі, щоб фізичні (друковані) докази електронного контракту, укладеного сторонами, могли бути роздруковані та засвідчені Оператором електронної системи. Метою цієї статті є аналіз дійсності депозитарного договору (договору «ван депо»), який складається нотаріусом для електронних контрактів у процесі впровадження електронних систем в Індонезії. Застосовано нормативний метод дослідження з використанням вторинних даних, отриманих із наявних наукових публікацій, включаючи первинні, вторинні та третинні юридичні джерела. Наведено визначення, що депозитарний договір, або договір «ван депо», – це посвідчений нотаріусом документ, складений згідно з його повноваженнями в посвідченні документів. Зазначено, що депозитарний договір, або договір «ван депо», передбачає зберігання документа нотаріусом, який, крім того, зазначає в депозитарному договорі, що заявник доручає нотаріусу зберігати документ, що належить або переданий йому, для більшої безпеки. Зауважено, що повноваження нотаріуса посвідчувати депозитарні договори, або договори «ван депо», електронних контрактів створюють синергію між Законом «Про електронну інформацію та транзакції», юридичними продуктами та нотаріальними продуктами. З урахуванням повноважень нотаріуса щодо складання депозитарного договору, або договору «ван депо», для електронного контракту розглянуто питання щодо форми депозитарного договору, або договору «ван депо», для електронного контракту та назви договору: «Депозитарний договір електронного контракту» або «Договір “ван депо” електронного контракту»
Відповідальність нотаріуса за укладення номінальних угод для іноземних громадян в Індонезії
Get PDFLaw Number 5 of 1960 concerning Basic Agrarian Principles in Article 2 states that every Indonesian citizen has full rights over land, water, and airspace located in Indonesia, so only Indonesian citizens are entitled to have ownership rights over land in Indonesia. This is a principle of nationalism in agrarian law. Foreigners who are in Indonesia are only entitled to land use rights in Indonesia. This regulation sometimes poses difficulties for foreign nationals who want to invest in Indonesia, due to the requirement of land ownership in Indonesia not being fulfilled. This obstacle causes some parties to take illegal actions in land ownership in Indonesia, one of which is by making a nominee agreement. However, nominee agreements in Indonesia have not been clearly regulated in legislation. The issues raised in this research are the validity of nominee agreements according to the Civil Code and Basic Agrarian Law, as well as the role and responsibility of notaries in making nominee agreements, using the case study of the verdict of the Denpasar District Court Number 426/Pdt.G/2020/PN Dps. To answer these issues, normative juridical research method with prescriptive research method is used. The result of the analysis and research is to analyze the nominee agreement and its validity from the perspective of the Civil Code and Basic Agrarian Law. In addition, it analyzes the role and responsibility of notaries in nominee agreements with a case study in the verdict of the Denpasar District Court Number 426/Pdt.G/2020/PN Dps. The suggestion given is that notaries in making a legal product should pay attention to the applicable legal foundations in Indonesia so that the resulting deed is in accordance with the legislation in IndonesiaУ статті 2 Закону про основні принципи аграрного права (№ 5, 1960) визначено, що кожен громадянин Індонезії має повні права на сушу, води і повітряний простір, що знаходяться в межах кордонів країни, за яким тільки громадяни країни мають право власності на землю в Індонезії. Відтак, фактично – це принцип націоналізму в аграрному праві. Іноземці, які перебувають в Індонезії, мають право лише на користування землею. Норми цього Закону створюють труднощі для іноземних громадян, які мають бажання інвестувати в Індонезію, через недотримання вимог щодо права власності на землю в Індонезії. Ця перешкода змусила деякі сторони вдатися до незаконних дій щодо набуття права власності на землю в Індонезії, однією з яких є укладення угоди з номінальним власником. Однак такі угоди в Індонезії чітко не врегульовано законом. Метою дослідження є розгляд проблем, що стосуються обґрунтованості договору з номінальним власником за Цивільним кодексом і Основним аграрним законом, а також ролі й відповідальності нотаріусів при укладенні таких договорів, на прикладі рішення, ухваленого Денпасарським окружним судом 426/Pdt. G/2020/PN Dps. У роботі застосовано нормативно-правовий та прескриптивний методи. Результатами дослідження є аналіз договору з номінальним власником та його дійсності з точки зору Цивільного кодексу та Закону про основні принципи аграрного права. Крім того, висвітлено роль та відповідальність нотаріусів при укладанні договорів із номінальним власником на прикладі рішення зі справи, ухваленого окружним судом
Конститутивні ознаки адміністративного акта: критика та аналіз
Get PDFThe relevance of the topic has been determined by the entry into force of the Law of Ukraine «On Administrative Procedure». The article is aimed at analyzing the approaches on understanding the features of an administrative act existing in Ukrainian legal doctrine and formulating recommendations oriented on building their universal system. Various methods of scientific cognition, including comparative and legal, systematic and structural, analysis, synthesis, and others constitute the research methodology. It makes it possible to systematically and consistently solve scientific problems, to study and compare the standpoints of scholars, the provisions of legal acts of the relevant countries, caselaw and to formulate the author’s conclusions. A number of systematic problems related to the incorrect understanding of the essence and features of administrative acts has been revealed in the research process. This situation, according to the author’s opinion, is largely related to the imperfection of legal definition of an administrative act, which was enshrined in the Law of Ukraine «On Administrative Procedure». Further analysis of the works of Ukrainian authors has demonstrated that in order to formulate relevant scientific provisions they in the vast majority use the results of Soviet authors. According to the author, such an approach is wrong; it blocks the development of modern, practically oriented concepts and conclusions. The author of the article has separately emphasized the fact that the features of an administrative act perform very important practical function. They help to solve comprehensive objectives primarily arising at the legal enforcement level. The author provides relevant detailed explanations on this matter. The article’s center of attention is the detailed presentation of the features of an administrative act. While performing this objective, the author has widely used the achievements of Western European authors, as well as refers to certain decisions of the judicial power to demonstrate the validity of the formulated conclusions and recommendations. As a result of the conducted research, the author comes to a sound conclusion that an administrative act should be characterized by the following features: 1) it represents a decision; 2) it is taken by an administrative agency; 3) it is oriented on the application / implementation of the norms of public (administrative) law; 4) it causes legal consequences in the form of establishing the rights or obligations for its addressee (regulatory nature); 5) it has a concrete and individual character; 6) it is characterized by an external orientation of the action. The conducted research allowed to draw the following conclusion:the features of an administrative act play a constitutive role by helping to solve various theoretical and practical problems. The features of an administrative act are universal in nature. It means that they do not depend (should not depend) on the national peculiarities of legal regulation and ideas about it. Ukrainian authors must be extremely responsible while formulating their own conclusions in regard to those categories and provisions having a supranational nature.Актуальність теми зумовлено набуттям чинності Законом України «Про адміністративну процедуру». У статті поставлено завдання проаналізувати наявні в українській юридичній доктрині підходи до розуміння ознак адміністративного акта та сформулювати рекомендації, спрямовані на розбудову їх універсальної системи, яка відповідатиме насамперед потребам правозастосування. Методологію дослідження становлять різноманітні методи наукового пізнання, включаючи порівняльно-правовий, системно-структурний, аналізу, синтезу та інші, що дають змогу системно й послідовно підійти до розв’язання наукових завдань, дослідити і порівняти між собою позиції вчених, положення правових актів відповідних держав, судової практики та сформулювати відповідні висновки. У процесі дослідження виявлено низку системних проблем, пов’язаних із неправильним розумінням сутності та ознак адміністративного акта. На думку автора, такий стан справ багато в чому зумовлений недосконалістю легального визначення адміністративного акта, яке знайшло своє закріплення у Законі України «Про адміністративну процедуру». Аналіз праць українських науковців показав, що вони здебільшого послуговуються результатами творчості радянських вчених для формулювання відповідних наукових положень. Такий підхід є помилковим; він блокує розроблення сучасних, орієнтованих на практику правозастосування, концепцій та висновків. У статті окремо акцентується увага та тому, що ознаки адміністративного акта виконують важливу практичну функцію. Вони допомагають розв’язувати складні завдання, які виникають насамперед на рівні правозастосування. З приводу цього наводяться відповідні розгорнуті пояснення. Центральне місце у роботі відведено презентації ознак адміністративного акта. У процесі виконання цього завдання широко використовуються здобутки західноєвропейських дослідників, а також окремі рішення судової влади для демонстрації обґрунтованості сформульованих висновків та рекомендацій. У результаті проведеного дослідження автор доходить обґрунтованого висновку про те, що адміністративний акт має характеризуватися такими ознаками: 1) є рішенням; 2) приймається адміністративним органом; 3) спрямований на застосування / реалізацію норми публічного (адміністративного) права; 4) викликає юридичні наслідки у вигляді встановлення прав чи обов’язків для свого адресата (регулюючий характер); 5) має конкретно-індивідуальний характер; 6) характеризується зовнішньою спрямованістю дії. Проведене дослідження дозволило дійти такого висновку: ознаки адміністративного акта виконують конститутивну роль, допомагаючи розв’язувати різноманітні як теоретичні, так і практичні завдання. Вони мають універсальний характер, тобто не залежать (не повинні залежати) від національних особливостей правового регулювання та уявлень про нього. Отже, українським вченим слід надзвичайно відповідально ставитися до формулювання власних висновків щодо тих категорій та положень, які мають загальноєвропейський характер
Характеристика окремих видів адміністративних актів за новітнім законодавством України про адміністративну процедуру
Get PDFThe relevance of the study of types of administrative acts is determined primarily by the fact that an administrative act as the main tool of activity, recognized by the provisions of the Law of Ukraine "On Administrative Procedure", although it is accepted (performed) daily by all subjects of public administration exercising public power in the relevant spheres of public life , the forms of their external and legal expression, the cases, grounds and order of their acceptance (commitment), the matters on which they are accepted (committed), as well as their focus on the acquisition, change, termination or realization of rights and/or obligations differ, provided by the current legislation of a private person. Taking into account the arrangement and systematization of administrative acts, it seems possible only with the help of their classification. In this regard, the purpose of the article is to identify and research the types of administrative acts provided for in the legislation of Ukraine on administrative procedure, and their theoretical and legal analysis. Research methods include general and special methods of scientific knowledge, the method of system analysis, the dialectical method, formal-logical methods, structural-functional and comparative-legal methods, as well as a number of empirical methods, which ultimately made it possible to determine and analyze existing approaches to distinguishing types of administrative acts , to carry out their comparative characteristics, as well as to characterize the provisions of the legislation on administrative procedure regarding the definition of types of administrative acts. As a result of the conducted research, the classification of administrative acts was carried out according to the form of acceptance (commitment); according to the method of production (formation); by direction of content; according to the nature of the effect of administrative acts; depending on the number of persons to whom the administrative act applies; according to the quality of the execution of administrative acts, and their theoretical and legal analysis was carried out taking into account the provisions of the latest legislation on administrative procedure. It is substantiated that the potential of the classification of administrative acts is also revealed in the fact that, with its help, it seems possible to distinguish administrative acts from other instruments of activity of public authorities, in particular, regulatory acts and administrative contracts, and political decisions, official orders, etc. This proves that the classification of administrative acts is a promising direction for further scientific research. At the same time, it was noted that the principle in the aspect of research of types of administrative acts is the applied orientation of the proposed classifications and the support of each of the selected types of administrative acts with specific examples.Актуальність дослідження зумовлено насамперед тим, що адміністративний акт як основний інструмент діяльності, визнаний положеннями Закону України «Про адміністративну процедуру», хоча і приймається (вчиняється) щоденно усіма суб’єктами публічної адміністрації, що здійснюють публічну владу у відповідних сферах суспільного життя, проте розрізняється з огляду на передбачені чинним законодавством форми їх зовнішнього та юридичного вираження, випадки, підстави та порядок їх прийняття (вчинення), питання, з яких вони приймаються (вчиняються), а також їх спрямованість на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов’язків приватної особи. Здійснення упорядкування та систематизації адміністративних актів видається можливим виключно за допомогою їх класифікації. Метою статті є виокремлення та дослідження видів адміністративних актів, передбачених у законодавстві України про адміністративну процедуру, та їх теоретико-правовий аналіз. Методи дослідження включають загальні та спеціальні методи наукового пізнання, метод системного аналізу, діалектичний метод, формально-логічні методи, структурно-функціональний та порівняльно-правовий методи, а також низку емпіричних методів, що зрештою дали змогу визначити та проаналізувати наявні підходи до виокремлення видів адміністративних актів, здійснити їх порівняльну характеристику, а також охарактеризувати положення законодавства про адміністративну процедуру стосовно визначення видів адміністративних актів. Проведено класифікацію адміністративних актів за формою прийняття (вчинення); за способом вироблення (формування); за спрямованістю змісту; за характером дії адміністративних актів; залежно від кількості осіб, на яких поширюється адміністративний акт; за якістю вчинення адміністративних актів, та здійснено їх теоретико-правовий аналіз з урахуванням положень новітнього законодавства про адміністративну процедуру. Обґрунтовується, що потенціал класифікації адміністративних актів також виявляється у тому, що за її допомогою видається можливим відокремлення адміністративних актів від інших інструментів діяльності суб’єктів публічної влади, зокрема нормативних актів та адміністративних договорів, та політичних рішень, службових розпоряджень тощо. Встановлене засвідчує, що класифікація адміністративних актів є перспективним напрямом подальших наукових досліджень. Зазначено, що принципом в аспекті дослідження видів адміністративних актів є прикладна орієнтованість запропонованих класифікацій та супроводження кожного із виокремлених видів адміністративних актів конкретними прикладами
Локальна робота з патентами: порівняльно-правове дослідження патентного права
Get PDFThis study analyzes the implementation mechanism of local working patents from both European and Indonesian perspectives, using normative research methods and secondary data obtained from library research. The implementation of Patent Act Number 13 of 2016 has faced criticism from various parties, including patent holders who find it complicated and difficult to comply with the local working patent provisions. The Ministry of Law and Human Rights has issued regulations to facilitate patent holders who are unable to implement Article 20 by allowing them to request patent postponement. However, the Job Creation Act No. 11 of 2022 has made it easier for patent holders to fulfill their obligations regarding local working patents. The Directorate General of Intellectual Property (DGIP) is responsible for monitoring, evaluating, and reporting on intellectual property protection. However, rules and procedures related to monitoring mechanisms, especially those related to implementing local working patents, have not been fully regulated by the DGIP Office.У роботі проаналізовано механізм імплементації європейських місцевих робочих патентів та, з індонезійської точки зор,у з використанням нормативних методів дослідження і вторинних даних, отриманих на основі аналізу наукових публікацій. Наголошено, що імплементація Патентного закону № 13 від 2016 р. зазнала критики з боку різних сторін, включаючи власників патентів, які вважають, що дотримання місцевих положень про робочі патенти є складним і важким завданням. Міністерство юстиції та прав людини видало підзаконні акти, що полегшують життя власникам патентів, які не можуть виконати статтю 20, дозволивши їм просити про відтермінування дії патенту. Однак Закон про створення робочих місць № 11 від 2022 р. спростив для власників патентів виконання їхніх зобов’язань щодо місцевих робочих патентів. Генеральний директорат інтелектуальної власності (DGIP) відповідає за моніторинг, оцінку та звітність у сфері захисту інтелектуальної власності. Однак правила і процедури, пов’язані з механізмами моніторингу, особливо ті, що стосуються впровадження місцевих робочих патентів, не були повністю врегульовані Офісом DGIP
«Колаборація», «колабораціонізм», «співпраця», «колабораційна діяльність»: історичний та кримінально-правовий виміри термінологічного плюралізму
Get PDFThe article is devoted to the analysis of historical and law origins of terminological pluralism in the reflection of the cooperation of the population with the occupier. The relevance of the presented material is due to the addition of Article 1111 of the Criminal Code of Ukraine on collaborative activities, the presence of terminological diversity in historical, law, sociological research and legislative work, as well as the ongoing occupation of part of the territories of Ukraine by the Russian Federation.. The aim of the article is to shed light on the genesis of the terminological pluralism that refer to various forms and types of interaction between the population and the occupier (cooperation, collaboration, collaborationism, collaborative activity) and to study the possibility and expediency of their projection on the law dimension. The research strategy involves the use, first of all, of general scientific methods of cognition. The main role in achieving the goal of the article was played by a special historical method and methods of linguistic research. In the process of research, it was established that the main reason for terminological pluralism is the attempt to distinguish different types of interaction with the occupier depending on their ideological and motivational characteristics, circumstances and context of interaction. This, in turn, is connected with the "hellish" complexity of the problem of collaboration with the occupier. It is concluded that the term "collaborative activity" introduced in criminal law is not successful in view of the existing historical approaches and linguistic aspects of borrowing foreign words. The need to consider collaborationism as a generalized concept denoting the natural phenomenon of cooperation with the occupier is substantiated. Determining the breadth of collaborationism is a matter for lawyers. This phenomenon should be considered primarily in the legal sphere. Everything that is beyond legal condemnation cannot be recognized as a component of collaborationism.Статтю присвячено аналізу історичних та правових витоків термінологічного плюралізму у відображенні співпраці населення з окупантом. Актуальність викладеного матеріалу зумовлено доповненням Кримінального кодексу України статтею 1111 про колабораційну діяльність, наявністю термінологічної різноманітності в історичних, юридичних, соціологічних дослідженнях та в законопроєктній роботі, а також триваючою окупацією російською федерацією частини територій України. Метою статті є висвітлення генези плюралізму термінів, якими позначаються різні форми і типи взаємодії населення з окупантом (співпраця, колаборація, колабораціонізм, колабораційна діяльність) та вивчення можливості й доцільності їх проєкції на правовий вимір. Дослідницька стратегія передбачає використання передусім загальнонаукових методів пізнання. Визначальною у досягненні мети статті є роль спеціальних прийомів – історичного та методів лінгвістичних досліджень. У процесі дослідження встановлено, що основною причиною означеного термінологічного плюралізму є намагання диференціювати різні прояви взаємодії з окупантом залежно від їх ідеологічних та мотиваційних характеристик, обставин і контексту взаємодії, що, у свою чергу, пов’язано із «пекельною» складністю проблематики колаборації з окупантом. Зроблено висновок, що запроваджений у кримінальному праві термін «колабораційна діяльність» не є вдалим з огляду на наявні історичні підходи та лінгвістичні аспекти запозичення іншомовних слів. Обґрунтовано необхідність розгляду колабораціонізму як узагальненого поняття, що позначає закономірний феномен співпраці з окупантом. Наголошено, що визначення широти проявів колабораціонізму – справа юристів. Цей феномен має розглядатися насамперед у юридичній площині. Все, що перебуває поза юридичним осудом, не може визнаватися складовою колабораціонізму
Види учасників адміністративного провадження
Get PDFThe paper attempts a critical analysis of the new norms of the Law of Ukraine "On Administrative Procedure", dedicated to the types of participants in administrative proceedings. The relevance of the study is due to the provision of a deeper understanding by the authorized subjects of law enforcement, which will be presented for the first time in a numeral administrative proceeding. At the same time, the article is aimed not only at a deepening of the understanding of new legal categories that have were included to participants in administrative proceedings by national legislator. Also, the expediency of their inclusion to participants is analyzed as well as possible of options for future improvement of the relevant norms of the Law of Ukraine "On Administrative Procedure" are proposed. For this, the comparative legal method is widely used in the analysis, which allows to investigate the origins and prerequisites for the selection of certain types of participants based on European administrative standards and the achievements of foreign legal doctrine, enshrined in the relevant legislative administrative procedure acts. As a result of the conducted analysis, it is recommended to change the concepts applied in the Ukrainian Law in the part of the entities that participate in the general administrative procedure almost completely. At the same time, it is recommended to do this not hastily, but only after the future professional commitment and the initial experience of its enforcement gained in the first period after the entry into force of the Law of Ukraine "On Administrative Procedure".У статті здійснено спробу критичного аналізу нових норм Закону України «Про адміністративну процедуру», присвячених видам учасників адміністративного провадження. Актуальність дослідження зумовлено потребою в глибшому розумінні уповноваженими суб'єктами правозастосування положень, які вперше застосовуватимуться у численній кількості адміністративних проваджень. Метою статті є не лише поглиблення розуміння нових правових категорій, включених національним законодавцем до учасників адміністративного провадження, а й обґрунтування доцільності чи відсутності такої щодо їх виокремлення та окреслення варіантів майбутнього вдосконалення відповідних норм Закону України «Про адміністративну процедуру». Задля цього в аналізі широко застосовано порівняльно-правовий метод, який дає змогу дослідити витоки та передумови виділення окремих видів учасників на базі загальноєвропейських стандартів та розробок зарубіжної правової доктрини, закріплених у відповідних законодавчих актах про загальну адміністративну процедуру. У результаті проведеного аналізу запропоновано практично повністю змінити застосовані в українському Законі поняття в частині суб’єктів, що беруть участь в загальному адміністративному провадженні. Рекомендовано зробити це не поспіхом, а лише після майбутнього фахового обговорення та напрацьованого в перший період після набрання чинності Законом України «Про адміністративну процедуру» первинного досвіду його правозастосування
Адміністративна процедура за законодавством України та окремих зарубіжних країн (порівняльно-правове дослідження)
Get PDFThe relevance of the research topic is due to the need to analyse the experience of regulatory definition of administrative procedures in foreign countries. It characterizes models of systematizing procedural legislation in certain developed countries worldwide and in Ukraine. Emphasis is placed on Ukraine adopting a model of systematizing administrative procedural legislation that involves the adoption of a general act on administrative procedure with the preservation of the priority of special legislation. This approach aligns with the recommendations of the institutions of the Council of Europe and the European Union, particularly Recommendation CM/Rec(2007)7 of the Committee of Ministers of the Council of Europe of June 20, 2007, to member states on good administration, and the European Parliament Resolution of January 15, 2013, with recommendations from the Commission on Administrative Procedure Law in the European Union. The latter document envisages that the general act on administrative procedure should contain a universal set of principles and outline a procedure applicable as de minimis provisions when there is no lex specialis. The purpose of the article is to reveal the peculiarities of legal regulation of administrative procedures under the laws of foreign countries. It is argued that updated legislation should include referral norms that clearly address the legal practitioner (other subjects endowed with administrative-procedural legal status) to a specific procedure defined by sectoral legislation. This is particularly relevant to cases handled by administrative authorities on their own initiative. The study uses the comparative legal method to establish the common and distinctive features of legal regulation of administrative and procedural legislation of foreign countries. The author examines the peculiarities of legal regulation of administrative procedures in certain European countries. It is noted that the implementation of legislation on administrative procedure in Ukraine should be carried out using the existing experience of countries where the relevant changes have already been implemented. It is emphasized that in the future, attention should be focused on the formation of a homogeneous national law enforcement practice, which is determined by a unified approach to the interpretation of procedural law. Based on the study, the author formulates the following conclusions and makes recommendations: at the initial stage, it is worthwhile to establish communication between representatives (officials) of administrative bodies and judges of administrative courts with a view to taking a number of measures to ensure effective implementation of domestic administrative procedure legislation; to ensure data exchange within the administration and to identify practical problems which may arise in the process of harmonization of the entire array of legal acts around the basic Law of Ukraine "On Administrative Procedure".Актуальність теми дослідження зумовлено необхідністю проведення аналізу досвіду нормативного визначення адміністративних процедур у зарубіжних країнах. Охарактеризовано моделі систематизації процедурного законодавства в окремих розвинених країнах світу та в Україні. Наголошено, що Україна обрала модель систематизації адміністративного процедурного законодавства, якою передбачено прийняття загального акта про адміністративну процедуру із збереженням пріоритету спеціального законодавства. Наведений підхід відповідає рекомендаціям, ухваленим інституціями Ради Європи та Європейського Союзу, зокрема Рекомендації CM/Rec(2007)7 Комітету міністрів Ради Європи від 20 червня 2007 р. державам-членам щодо доброго адміністрування та Резолюції Європейського парламенту від 15 січня 2013 р. з рекомендаціями Комісії з адміністративно-процедурного права в Європейському Союзі. В останньому документі передбачено, що загальний акт про адміністративну процедуру повинен містити універсальний набір принципів і окреслювати процедуру, яка застосовується як положення de minimis, якщо не існує lex specialis. Мета статті полягає в розкритті особливостей правового регулювання адміністративних процедур за законодавством зарубіжних країн. Доводиться, що оновлене законодавство повинно містити відсильні норми, які чітко адресуватимуть правозастосовувача (інших суб’єктів, наділених адміністративно-процедурним правовим статусом) до конкретної процедури, визначеної галузевим законодавством. Особливо наведене стосується справ, які вирішуються адміністративним органом з власної ініціативи. Під час дослідження застосовано порівняльно-правовий метод для встановлення спільних та відмінних ознак правового регулювання адміністративно-процедурного законодавства зарубіжних країн. Розглянуто особливості правового регулювання здійснення адміністративних процедур в окремих європейських країнах. Зазначено про те, що впровадження законодавства про адміністративну процедуру в Україні слід здійснювати із застосуванням наявного досвіду країн, в яких відповідні зміни вже впроваджено. Наголошено, що в подальшому варто зосередити увагу на формуванні однорідної вітчизняної правозастосовної практики, що обумовлюється єдиним підходом до тлумачення норм процедурного законодавства. На підставі проведеного дослідження сформульовано висновки та надано такі рекомендації: на початковому етапі варто налагодити комунікацію представників (посадових осіб) адміністративних органів та суддів адміністративних судів з метою проведення низки заходів щодо ефективного забезпечення впровадження вітчизняного адміністративно-процедурного законодавства; забезпечити обмін даними всередині адміністрації та виокремити практичні проблеми, які можуть виникнути в процесі гармонізації всього масиву нормативно-правових актів навколо базового Закону України «Про адміністративну процедуру»; продовжувати здійснювати наукові дослідження з метою виявлення загальних тенденцій впровадження такого законодавства та, по можливості, вирішувати окремі аспекти, запозичуючи міжнародний досвід