Problems of Legality (E-Journal)
Not a member yet
932 research outputs found
Sort by
Від нейтрального статусу до курсу на колективну безпеку: еволюція підходів України до забезпечення національної безпеки
Get PDFPermanent neutrality and the organization of collective security is a complex and ambiguous choice that Ukraine has faced since gaining independence. The purpose of the article is to study the evolution of the security policy of independent Ukraine, which has gone a long way from the proclamation of the status of a permanently neutral and non-aligned state to the constitutionally enshrined foreign policy course towards Euro-Atlantic integration. The work uses historical, dogmatic and comparative legal methods in the course of studying the historical aspect of the genesis of national security policy. The author uses the dialectical method to study various ways of ensuring national security, which made it possible to distinguish two ways: the declaration of the status of a permanently neutral state or participation in a collective security organization. The chronological boundaries of the study are defined from the moment of proclamation of Ukraine’s state sovereignty. The article proves that political and scientific debates on the benefits of neutrality or participation in a collective security organization for ensuring the sovereignty and territorial integrity of the state, as well as its national security of European countries, are related to the bipolar model of international relations that emerged during the Cold War era. Under these conditions, some European states (Austria, Ireland, Finland, Sweden), despite the negative outcome of World War II, when the status of neutral states was grossly violated, still wanted to stay outside the confrontation between the two military and political blocs. To this end, they declared themselves permanently neutral and participated in the non-aligned movement. The article notes that the departure from the bipolar model has temporarily dampened the debate. However, the policy of revanchism and neo-imperial ideology adopted by the Russian leadership forced European states to rethink the feasibility of maintaining permanent neutrality in the context of the current geopolitical situation. The author reveals that at the time of the creation of the Ukrainian state, the preference for the status of a permanently neutral and non-aligned state as a guarantee of Ukraine’s national security was conditioned by the presence of nuclear weapons on its territory, which made it impossible to participate in the collective security organization (NATO). Ukraine’s nuclear disarmament, which was carried out under pressure from Russia and the United States, opened the way for normalization of relations with the European Union and NATO. At the same time, having chosen NATO membership as a guarantee of successful security, Ukraine in the twenty-first century demonstrated ineffectiveness in realizing its intention due to fluctuations in the foreign policy course of Ukrainian presidents. The aggression against Ukraine launched by Russia in 2014 made participation in the collective security organization (NATO) a matter of time. The approximation of the Armed Forces of Ukraine to NATO standards has yielded positive results in repelling Russia’s armed aggression. The Armed Forces of Ukraine, which can be considered the most experienced army in Europe today, make Ukraine a desirable NATO member after the war.Актуальність дослідження зумовлено тим, що постійний нейтралітет та організація колективної безпеки – складний і неоднозначний вибір, який постав перед Україною з моменту здобуття незалежності. Метою статті є дослідження еволюції безпекової політики незалежної України, яка пройшла складний шлях від проголошення статусу постійно нейтральної і позаблокової держави до конституційно закріпленого зовнішньополітичного курсу на євроатлантичну інтеграцію. У роботі використано історичний, догматичний і порівняльно-правовий методи в процесі дослідження історичного аспекту генезису політики національної безпеки. Під час вивчення різних шляхів забезпечення національної безпеки використано діалектичний метод, що дало змогу виокремити два шляхи: проголошення статусу постійно нейтральної держави або участь в організації колективної безпеки. Хронологічні межі дослідження визначено від моменту проголошення державного суверенітету України. У статті доведено, що політичні й наукові дебати про переваги нейтралітету чи участі в організації колективної безпеки для забезпечення суверенітету і територіальної цілісності держави, а також національної безпеки європейських країн пов’язані з біполярною моделлю міжнародних відносин, яка склалася в епоху холодної війни. За цих умов окремі європейські держави (Австрія, Ірландія, Фінляндія, Швеція), попри негативнийдосвід Другої світової війни, коли грубо порушувався статус нейтральних держав, все ж воліли опинитися за межами протистояння двох військово-політичних блоків. З цією метою вони проголошували себе постійно нейтральними та брали участь у русі неприєднання. Удослідженні зазначено, що відхід від біполярної моделі на певний час пригасив дискусії. Однак політика реваншизму і неоімперська ідеологія, взяті на озброєння російським керівництвом,змусили європейські держави переосмислити доцільність дотримання постійного нейтралітету в контексті сучасної геополітичної ситуації.Розкрито обумовленість надання на момент створення Української держави переваги статусу постійно нейтральної і позаблокової державияк гарантії національної безпеки України наявністю ядерної зброї на її території, що унеможливлювало участь в організації колективної безпеки (НАТО). Ядерне роззброєння, яке здійснила Україна під тиском росії та США, відкрило шляхи для нормалізації відносин з Європейським Союзом і НАТО. Водночас, обравши вступ до НАТО як гарантію власної безпеки, Україна в ХХІ ст. демонструвала непослідовність у реалізації свого наміру через коливання зовнішньополітичного курсу президентів України. Агресія проти України, розпочата росією в 2014 р., зробила участь в організації з колективної безпеки (НАТО) питанням часу.Наближення Збройних Сил України до стандартів НАТО дало позитивний результат у відбитті збройної агресії російської федерації. Збройні Сили України, які можна вважатисьогодні найдосвідченішою армією в Європі, роблять Україну бажаним членомНАТО після завершення війни
Права людини в ісламському праві й інтеграція мусульман у європейських державах
Get PDFThe steady growth of Muslim communities in European countries makes possible conflict situations due to the difference between Eastern and Western worldviews. The study of the European experience of finding possible ways to overcome intercultural crisis situations is relevant and expedient from the point of view of possible further implementation into national legislation. To achieve the goal, a set of methods was used: dialectical (for objectivity and comprehensive knowledge of the institution of human rights, taking into account various factors (in particular, religion), formal-legal method (for establishing the content of legal norms, analyzing the practice of their application), methods of analysis and synthesis (for the analysis of the constitutional legislation of foreign countries, which enshrines human rights and freedoms) and others. The comparative legal method was used as the leading one. The article compares Muslim and European approaches to the nature and content of human rights. The key characteristics of the legal status of a person, peculiar to Islamic law, are highlighted in the aspect of bringing such an understanding of human rights to the European environment. The constitutional-legal institution of human rights and freedoms in European states is based on the natural-law concept in the conditions of a liberal democracy and a secular state. Constitutional and legal norms on human rights in Muslim countries establish the inalienable influence of religion. The measures taken by the authorities of European countries are not effective enough. Only compromises, mutual respect for culture and preservation of religious foundations, and the use of primarily legal means of conflict resolution on both sides will help reduce tension and resolve disputes that arise between Muslims and European society. On the basis of the analysis and synthesis of constitutional and legal acts, scientific works, etc., possible ways of avoiding the problems of integration of Muslim minorities in Europe are suggested.Актуальність дослідження обумовлюється тим, що неухильне зростання мусульманських громад у країнах Європи уможливлює конфліктні ситуації через відмінність східного і західного світоглядів. Вивчення європейського досвіду щодо пошуку можливих шляхів подолання кризових міжкультурних ситуацій є актуальним і доцільним з точки зору можливого подальшого впровадження в національне законодавство. Для досягнення поставленої мети використано комплекс методів: діалектичний, формально-юридичний, методи аналізу та синтезу та інші. Провідним є порівняльно-правовий метод. У статті проаналізовано мусульманський і європейський підходи до природи і змісту прав людини. Виокремлено ключові характеристики правового статусу особи, властиві ісламському праву, в аспекті привнесення такого розуміння прав людини в європейське середовище. Зазначено, що конституційно-правовий інститут прав і свобод людини в європейських державах базується на природно-правовій концепції в умовах ліберальної демократії і світської держави. Конституційно-правові норми про права людини в мусульманських країнах закріплюють невід’ємний вплив релігії. Наголошено, що вжиті владою країн Європи заходи недостатньо ефективні. Тільки компроміси, взаємна повага культури та збереження релігійних основ, використання передусім правових засобів урегулювання суперечностей з обох боків допоможуть знизити напругу та вирішити суперечки, які виникають між мусульманами та європейським суспільством. На підставі аналізу та синтезу конституційно-правових актів, наукових праць тощо пропонуються можливі способи уникнення проблем інтеграції мусульманських меншин в Європі
До проблеми співвідношення розміру санкцій у режимі досягнення балансу інтересів (на прикладі сплати мита)
Get PDFThe relevance of the proposed research, both from theoretical and practical perspectives, lies in addressing the issue of the relationship between the magnitude of sanctions concerning the balance between public and private interests. The main objective of this study is to explore optimal approaches to address issues related to imposing penalties for violations of customs regulations. The results of this research could enhance control procedures and facilitate a balanced determination of penalty sizes in customs law while considering public interest and property rights protection. The study is based on the application of various scientific methods, such as dialectical analysis and synthesis, structural-functional approach, formal-legal and formal-logical analysis, comparative-legal approach, among others. It encompasses an examination of the interplay between public and private interests, as well as an analysis of the system of public interest and potential conflicts arising during the formation of public funds. The research investigates the nature of compulsory payments, such as taxes, fees, and customs duties, illustrated through the example of customs payments. Additionally, it sheds light on issues of administrative liability for customs violations, emphasizing the significance of adhering to specific time criteria when making customs payments and the consequences for the state if these criteria are not met. Furthermore, the study explores the interrelation between material and procedural impact on regulating the behavior of the participants involved in the relationships, emphasizing that these two aspects cannot be separated. It also affirms that the state has the sovereign right to establish taxes, fees, and other payments within its territory to fulfill its functions and meet societal needs. Moreover, the research examines the relationships among various interest groups of participants, such as societal interest, state interest, territorial community interest, government entities, and obligated individuals, while also discerning the division of these interests into disproportionate groups and their interconnectedness. Overall, the research holds significant importance in understanding the issues and prospects within the domain of customs law and administrative responsibility. The findings have the potential to contribute to the improvement of legislation and control procedures, fostering the development of a transparent and efficient legal system capable of safeguarding the interests of all parties involved, including society, the state, and private individuals.Актуальність пропонованого дослідження як із теоретичного, так і практичного погляду полягає в проблематиці співвідношення розміру санкцій у контексті досягнення балансу публічних та приватних інтересів. Основною метою статті є пошук оптимальних шляхів вирішення питань, пов’язаних із накладенням штрафів за порушення митних правил. Результати цього дослідження зможуть покращити процедури контролю та сприяти збалансованому визначенню розмірів штрафів у митному праві з урахуванням публічного інтересу та захисту прав власності осіб. Дослідження базується на застосуванні різноманітних наукових методів, таких як діалектичний аналіз і синтез, структурно-функціональний підхід, формально-юридичний та формально-логічний аналіз, порівняльно-правовий підхід та інші. Воно охоплює аналіз співвідношення публічних та приватних інтересів, а також системи публічного інтересу й можливих конфліктів, що виникають при формуванні публічних фондів. Досліджено природу обов’язкових платежів, таких як податки, збори, мито, що й проілюстровано на прикладі митних платежів. Також висвітлено питання адміністративної відповідальності за порушення митних правил, приділено увагу важливості дотримання часових критеріїв при сплаті митних платежів та наслідкам недотримання цих критеріїв для держави. Розглянуто взаємозв’язок між матеріальним та процедурним впливом на упорядкування поведінки учасників відносин і зазначено, що ці дві сторони неможливо роз’єднати. Також стверджується, що держава має суверенне право встановлювати податки, збори та інші платежі на своїй території для забезпечення виконання власних функцій і задоволення суспільних потреб. Окрім того, в дослідженні аналізуються відносини між різними групами інтересів учасників відносин, такими як інтерес суспільства, держави, територіальної громади, державних органів та зобов’язаних осіб, розподіл цих інтересів на непропорційні групи та їх взаємозв’язок. Загалом, дослідження має важливе значення для розуміння проблем і перспектив у сфері митного права та адміністративної відповідальності. Його результати можуть сприяти поліпшенню законодавства й удосконаленню процедур контролю задля створення прозорої та ефективної правової системи, здатної забезпечувати інтереси всіх сторін у відносинах між суспільством, державою і приватними особами
Цифровізація адміністративних процедур
Get PDFThe relevance of the research topic is determined by the need to adapt the institution of administrative procedures to social relations that are formed with the use of digital technologies. The purpose of the article is to study the impact of digitalization on administrative procedures, taking into account the latest changes in the legal regulation of legal relations arising due to information and communication technologies. To achieve it within the framework of the system approach, a set of general scientific and special methods of cognition is used. The basis of the research is the dialectical method of scientific knowledge of the phenomena of reality in their development and interrelationship. Achieving certain research objectives necessitated the use of such methods as: formal-logical (dogmatic), system analysis, structural-functional, and others, which made it possible to comprehensively investigate problematic aspects of the implementation of administrative procedures in digital form. Both normative acts defining the basics of legal relations in digital form and normative acts regulating administrative procedures were analyzed. Aspects of electronic identification of subjects of administrative procedures are disclosed. It is emphasized that the digitization of administrative procedures allows to significantly simplify and speed up procedural activities as a result of ensuring the receipt of reliable information through information and communication systems, which is necessary to establish the actual circumstances of an administrative case. It was emphasized that at present the electronic form of administrative procedures cannot be without alternatives. In order to prevent indirect discrimination due to different possibilities of access to information and communication technologies for participation in administrative procedures, it is necessary to implement a set of measures aimed at overcoming "digital inequality".Актуальність теми дослідження зумовлено необхідністю адаптації інституту адміністративних процедур до суспільних відносин, які складаються із застосуванням цифрових технологій. Мета статті полягає в дослідженні впливу цифровізації на адміністративні процедури з урахуванням останніх змін у правовому регулюванні правовідносин, що виникають завдяки інформаційно-комунікаційним технологіям. Для її досягнення в межах системного підходу використано сукупність загальнонаукових та спеціальних методів пізнання. Підґрунтям дослідження є діалектичний метод наукового пізнання явищ дійсності в їх розвиткові та взаємозв’язку. Досягнення окремих завдань дослідження зумовило використання таких методів, як: формально-логічний (догматичний), системного аналізу, структурно-функціональний та інші, що дали можливість комплексно дослідити проблемні аспекти реалізації адміністративних процедур у цифровій формі. Проаналізовано як нормативні акти, що визначають засади правових відносин у цифровій формі, так і нормативні акти, якими регламентовано адміністративні процедури. Розкрито аспекти електронної ідентифікації суб’єктів адміністративних процедур. Наголошено, що цифровізація адміністративних процедур дає змогу суттєво спростити та пришвидшити процедурну діяльність внаслідок забезпечення отримання через інформаційно-комунікаційні системи достовірної інформації, що необхідна для встановлення фактичних обставин адміністративної справи. Акцентовано увагу, що на цей час електронна форма адміністративних процедур не може бути безальтернативною. З метою недопущення непрямої дискримінації через різні можливості доступу до інформаційно-комунікаційних технологій для участі в адміністративних процедурах необхідна реалізація комплексу заходів, спрямованих на подолання «цифрової нерівності»
Поняття, зміст та види процедур досудового врегулювання адміністративно-правових спорів
Get PDFThe topicality of the topic is due to the study of various forms and procedures of pre-trial settlement of administrative-legal disputes as alternatives to the judicial procedure for consideration of this category of disputes, which requires a much larger public resource. The purpose of the study is to carry out a scientific analysis of the legal nature of pre-trial procedures for resolving public-law disputes, their types, as well as substantiating proposals for their improvement. The tasks of the research are to carry out a theoretical-legal analysis of the concept and content of "administrative procedures", to define the concept of "procedures for pre-trial settlement of administrative-legal disputes", to clarify its content and types. Achieving the outlined goal and fulfilling the set tasks became possible thanks to the use of a complex of methods of scientific knowledge, in particular the dialectical method, the use of which made it possible to comprehensively reveal the nature of "administrative procedure" as a form of pre-trial settlement of an administrative-legal dispute, as well as to trace the genesis of this phenomenon; the formal legal method was used to establish the content of legal norms and analyze the practice of their application by courts. As a result of the study, it was established that the procedure for pre-trial settlement of administrative-legal disputes should be understood as a legally defined sequence of actions of a subject of authority or another authorized person aimed at taking measures to resolve an administrative-legal dispute out of court. The following alternative procedural forms of pre-trial and out-of-court settlement of administrative-legal disputes are singled out: 1) administrative procedure for consideration of complaints against decisions, actions or inaction of subjects of authority, in accordance with the Law of Ukraine "On Appeals of Citizens"; 2) the procedure for appealing an administrative act of a subject of authority, in accordance with the Law of Ukraine "On Administrative Procedure"; 3) mediation – an out-of-court procedure for the settlement of a public-law conflict (dispute), which is carried out with the help (mediation) of a mediator; 4) reaching a tax compromise when resolving tax disputes, in accordance with the Tax Code of Ukraine; 5) the procedure for administrative appeal of decisions in cases of administrative offenses, in accordance with the procedure specified by the Code of Ukraine on Administrative Offenses and the Customs Code of Ukraine. It has been proven that the most complete content of this procedure is defined in the Law of Ukraine "On Administrative Procedure", which gives reasons to distinguish the following stages of it: initiation of administrative proceedings (complaint and decision, action or inaction of the subject of authority) and filing of such a complaint directly to the entity authorized to consider it or through the Centers for the provision of administrative services; accepting, registering a complaint and opening proceedings for its consideration; investigation of the circumstances of the case and collection of evidence; consideration and resolution of the case; making a decision in a case in the form of an administrative act; bringing the administrative act to the attention of the applicant; ensuring the implementation of the adopted act. Proposals to improve the norms of the Law of Ukraine "On Mediation", which regulate the procedure for out-of-court settlement of public-law disputes by defining and meaningfully filling the stages of such a procedure, are substantiated.Актуальність тематики зумовлено дослідженням різних форм і процедур досудового врегулювання адміністративно-правових спорів як альтернативних судовій процедурі розгляду цієї категорії спорів, що потребує значно більшого публічного ресурсу. Мета дослідження полягає у здійсненні наукового аналізу правової природи досудових процедур вирішення публічно-правових спорів, їх різновидів, а також обґрунтування пропозицій щодо їх удосконалення. Завданнями дослідження є проведення теоретико-правового аналізу поняття та змісту «адміністративних процедур», визначення поняття «процедури досудового врегулювання адміністративно-правових спорів», з’ясування її змісту та видів. Досягнення окресленої мети та виконання поставлених завдань стало можливим завдяки використанню комплексу методів наукового пізнання, зокрема діалектичного методу, застосування якого дозволило всебічно розкрити природу «адміністративної процедури» як форми досудового врегулювання адміністративно-правового спору, а також простежити ґенезу цього явища; формально-юридичний метод використовувався для встановлення змісту правових норм та аналізу практики їх застосування судами. В результаті дослідження встановлено, що під процедурою досудового врегулювання адміністративно-правових спорів слід розуміти законодавчо визначену послідовність дій суб’єкта владних повноважень або іншої уповноваженої особи спрямовану на вжиття заходів щодо вирішення адміністративно-правового спору в позасудовому порядку. Виокремлено такі альтернативні процедурні форми досудового та позасудового врегулювання адміністративно-правових спорів: 1) адміністративну процедуру розгляду скарг на рішення, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, відповідно до Закону України «Про звернення громадян»; 2) процедуру оскарження адміністративного акту суб’єкта владних повноважень, відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру»; 3) медіацію – позасудову процедуру врегулювання публічно-правового конфлікту (спору), яка здійснюється за допомогою (посередництвом) медіатора; 4) досягнення податкового компромісу при вирішені податкових спорів, відповідно до Податкового кодексу України; 5) процедуру адміністративного оскарження рішень у справах про адміністративні правопорушення, у порядку визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення та Митним кодексом України. Доведено, що найбільш повно зміст цієї процедури визначений в Законі України «Про адміністративну процедуру», що дає підстави виокремити такі її стадії: ініціювання адміністративного провадження (звернення зі скаргою та рішення, дію чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень) та подання такої скарги безпосередньо суб’єкту, який наділений повноваженнями щодо її розгляду або через Центри надання адміністративних послуг (ЦНАП); прийняття, реєстрація скарги та відкриття провадження по її розгляду; дослідження обставин справи та збирання доказів; розгляду та вирішення справи; прийняття рішення у справі у формі адміністративного акта; доведення адміністративного акта до відома заявника; забезпечення виконання прийнятого акта. Обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення норм Закону України «Про медіацію», що регулюють процедуру позасудового вирішення публічно-правових спорів шляхом визначення та змістовного наповнення стадій такої процедури
Принцип гарантування ефективних засобів правового захисту: європейський та національний концепт
Get PDFThe relevance of the research is determined by the novelty of the topic, taking into account the Law of Ukraine "On Administrative Procedure". The purpose of the study is to characterize the category "guaranteeing effective legal remedies" in the national administrative legal doctrine, taking into account the European standards for the protection of the rights, freedoms and interests of the individual, and to determine the directions of research into the problems of challenging administrative acts in public administration. The research uses many methods, including general scientific and special legal ones: comparative legal, systemic structural, analysis, synthesis, and others, which makes it possible to systematically and consistently approach the solution of scientific problems, to investigate different positions of scientists, the provisions of legal acts and formulate appropriate conclusions. An analysis of the essence of the principle of guaranteeing effective legal remedies was carried out. Two components of the principle are distinguished: 1) the right of a person to appeal the decision, actions or inaction of an administrative body; 2) the duty of an administrative body to inform a person about the method, procedure and terms of filing a complaint against an administrative act that negatively affects his rights, freedom or legitimate interest. This opens the way for in-depth scientific understanding of this topic. In the process of analysis, a number of problematic moments related to the incorrect use of the provisions of this principle were revealed. It is emphasized that the implementation of the principle will affect: a) a change in the format of interaction between individuals and administrative bodies in the direction of raising the standards of such communication; b) reducing the burden on administrative courts, etc.On the basis of the conducted research, conclusions were formulated and recommendations were made, namely, that the principle of guaranteeing effective means of legal protection: 1) is based on EU standards, taking into account national specificities; 2) is an additional mechanism for the protection of persons; 3) is implemented mainly at the level of the institute of administrative appeal, which has certain advantages compared to judicial appeal. Therefore, in the context of the transformation of national legislation, there is a need to conduct additional research on the specifics of the implementation of this principle, taking into account the realities of today.Актуальність дослідження зумовлено новизною теми, враховуючи Закон України «Про адміністративну процедуру». Метою дослідження є надання характеристики категорії «гарантування ефективних засобів правового захисту» в національній адміністративно-правовій доктрині з урахуванням європейських стандартів захисту прав, свобод та інтересів особи й визначення напрямів дослідження проблематики оскарження адміністративних актів у публічному адмініструванні. У дослідженні застосовано багато методів, охоплюючи загальнонаукові та спеціально-юридичні: порівняльно-правовий, системно-структурний, аналізу, синтезу та інші, що дає змогу системно й послідовно підійти до розв’язання наукових завдань, дослідити різні позиції науковців, положення правових актів та сформулювати відповідні висновки. Проведено аналіз сутності принципу гарантування ефективних засобів правового захисту. Виокремлено дві складові принципу: 1) право особи оскаржити рішення, дії чи бездіяльність адміністративного органу; 2) обов’язок адміністративного органу інформувати особу про спосіб, порядок і строки подання скарги на адміністративний акт, який негативно впливає на її права, свободу чи законний інтерес. Це відкриває шлях до поглибленого наукового осмислення цієї теми. У процесі аналізу виявлено низку проблемних моментів, пов’язаних із недостатнім використанням положень цього принципу. Наголошено, що реалізація принципу вплине на: а) зміну формату взаємодії між особами та адміністративними органами в напрямі підвищення стандартів такої комунікації; б) зменшення навантаження на адміністративні суди тощо. На підставі проведеного дослідження надано рекомендації та сформульовано висновки, що принцип гарантування ефективних засобів правового захисту:1) ґрунтується на стандартах Європейського Союзу з урахуванням національної специфіки; 2) є додатковим механізмом захисту осіб; 3) реалізується переважно на рівні інституту адміністративного оскарження, яке має певні переваги порівняно з судовим оскарженням. Отже, в контексті трансформації національного законодавства, виникає потреба у проведенні додаткових досліджень щодо особливості реалізації цього принципу із урахуванням реалій сьогодення
Адміністративне мовчання як виклик у регулюванні адміністративної процедури. Краща практика та успішні заходи, прийняті деякими країнами ЄС у контексті Закону України «про адміністративну процедуру»
No full textThe issue of administrative silence is a significant challenge not only for the countries undergoing structural legal reforms, but also in established democracies with stable rule of law systems. Administrative inaction or delayed activity pose serious problems for the citizens, impact their individual rights, but also questions the overall effectiveness of public administration. In general, two models of addressing this case of maladministration are adopted: the negative (where silence means tacit rejection) and positive (where silence means approval). However, in practice of many countries, the solutions are mixed and much more complex. The effective way of dealing with administrative silence seems to be a matter of practice of public administration bodies, good cooperation with administrative courts, and respectful approach to individual rights of the citizens. Ukraine is currently undergoing a major reform of administrative procedure. The newly adopted and currently implemented Law on Administrative Procedure (LAP) provides a comprehensive approach to regulation of administrative proceedings and addresses many challenges relating to the operation of public administration. It is important to test the new solutions and observe how they function in practice, as well as to identify potential weaknesses and possibilities for improvement. Administrative silence, as a substantial challenge to the proper functioning of public administration, needs to be effectively addressed by the legal norms and practice, possibly with the inspiration of the good practices from the other European countries.Питання адміністративного мовчання є серйозним викликом не лише для країн, які проходять структурні правові реформи, а й для усталених демократій із стабільною системою верховенства права. Адміністративна бездіяльність або несвоєчасна діяльність створюють серйозні проблеми для громадян, впливають на їхні особисті права, але також ставлять під сумнів загальну ефективність державного управління. Загалом прийнято дві моделі розгляду цього випадку неналежного управління: негативну (де мовчання означає мовчазну відмову) і позитивну (де мовчання означає схвалення). Однак на практиці багатьох країн рішення неоднозначні та набагато складніші. Ефективний спосіб боротьби з адміністративним мовчанням, як видається, є питанням практики органів державного управління, доброї співпраці з адміністративними судами та поважного підходу до індивідуальних прав громадян. Зараз в Україні триває масштабна реформа адміністративної процедури. Нещодавно прийнятий і чинний Закон «Про адміністративну процедуру» (ЗАП) забезпечує комплексний підхід до регулювання адміністративного судочинства та вирішує багато проблем, пов’язаних із діяльністю публічної адміністрації. Важливо протестувати нові рішення та спостерігати, як вони функціонують на практиці, а також визначити потенційні слабкі сторони та можливості для вдосконалення. Адміністративне мовчання, як суттєвий виклик належному функціонуванню державного управління, потребує ефективного вирішення за допомогою правових норм і практики, можливо, з натхненням передового досвіду інших європейських країн
Інтеграція України в Європейський соціальний простір: проблеми та перспективи
Get PDFThe article is devoted to the analysis of the essence and purpose of the social state, as a state of general well-being, which is one of the key aspects of the perception of the state based on the principle of the rule of law (rule of law). The subject of the research is the following categories of jurisprudence: social legal state, European social model, European social space, social policy of the state. The purpose of the article is to analyze the main features of the social state as a model of the ideal state, the social policy of the state, the European social model, domestic achievements, problems and providing proposals for the fastest entry of Ukraine into the European social space. The research uses dialectical, systemic, structural-functional, logical, historical, comparative-legal, theoretical modeling and other methods traditional for jurisprudence. Some aspects of the development of social statehood in Ukraine are studied, namely the activity of such an institution of civil society as the volunteer movement and its influence on the formation of such a state, as well as the implementation of the social function of the state in relation to persons with disabilities. The experience of the European Union in the spheres of social protection and environmental human rights is considered. The need for further adaptation of the main foundations of the country's social direction of our state to the European social space has been identified. Based on the conducted research, the following conclusions were formulated: the welfare state marks a certain historical stage in the development of the concept of a democratic, legal state; the functioning of such a state, at the current stage of society's development, is possible in the presence of an appropriate model of the social market economy, which ensures the stability of modern society and its sustainable development; the improvement of the legal foundations of the social state at the current stage should take place taking into account the tendency to "green" the democratic, legal state, as well as the formation of the European social model and integration into the European social space; within the social sphere of such a state, the implementation of socio-economic and environmental rights enshrined at the constitutional level should be guaranteed. Recommendations are given on borrowing the experience of European countries in building a social state in Ukraine, ensuring the rights of vulnerable categories of Ukrainian citizens, along with state authorities and local self government bodies, as well as civil society institutions.Статтю присвячено аналізу сутності і призначенню соціальної держави, як держави загального благополуччя, що виступає одним із ключових аспектів сприйняття держави, заснованої на принципі верховенстві права (правової держави). Предмет дослідження становлять такі категорії правознавства: соціальна правова держава, Європейська соціальна модель, Європейський соціальний простір, соціальна політика держави. Мета статті полягає у розгляді основних ознак соціальної держави як моделі ідеальної держави, соціальної політики держави, Європейської соціальної моделі, вітчизняних досягнень, проблем та наданні пропозицій для якнайшвидшого входження України до Європейського соціального простору. У дослідженні застосовано діалектичний, системний, структурно-функціональний, логічний, історичний, порiвняльно-правовий, теоретичного моделювання та інші традиційні для юриспруденції методи. Досліджено окремі аспекти розвитку соціальної державності в Україні, а саме діяльність такої інституції громадянського суспільства, як волонтерський рух і його вплив на формування такої держави, а також здійснення соціальної функції держави щодо осіб з інвалідністю. Розглянуто досвід Європейського Союзу у сферах соціального захисту і забезпечення екологічних прав людини. Визначено необхідність подальшої адаптації основних засад у царині соціального спрямування нашої держави до Європейського соціального простору. На підставі проведеного дослідження сформульовано висновки: соціальна держава знаменує певний історичний етап розвитку концепції демократичної, правової держави; функціонування такої держави, на сучасному етапі розвитку суспільства, можливе за наявності відповідної моделі соціальної ринкової економіки, яка забезпечує стабільність сучасного суспільства і його сталий розвиток; удосконалення правових засад діяльності соціальної держави на сучасному етапі має відбуватися з урахуванням тенденції на «озеленення» демократичної, правової держави, а також формування Європейської соціальної моделі та інтеграції до Європейського соціального простору; в межах соціальної сфери такої держави має гарантуватися здійснення закріплених на конституційному рівні соціально-економічних та екологічних прав. Надано рекомендації щодо запозичення досвіду європейських країн у розбудові соціальної держави в Україні, забезпечення прав вразливих категорій українських громадян, поряд з органами державної влади і органами місцевого самоврядування, також інститутами громадянського суспільства
Правова природа та ознаки адміністративного акта (у порівняльному контексті Латвії та України)
Get PDFThe topicality of the topic is due to the entry into force of the Law of Ukraine "On Administrative Procedure", which establishes unified rules for making decisions by the public administration, which are generally called administrative acts. The purpose of the article is to study the nature of administrative acts by highlighting their features, which will have not only theoretical, but also practical significance. The research uses methods of legal analysis and synthesis, comparative-legal, systemic-structural. It has been established that the external orientation of an administrative act means that the administrative body addresses its prescriptions to a person who is outside the public administration and does not have a labor or official relationship with it. It was established that the administrative act is a legal act, as it is based on the prescriptions of legislative acts; on this basis, it differs from actual actions. The difference between administrative and technical acts or simple acts in the field of public law is indicated. It was determined that the decision to refuse to meet the requirements of a person is a negative administrative act. It is emphasized that an administrative act is a decision in the field of public law; the theory of interests, the theory of subordination, and the theory of subjects were used to distinguish between public and private law. The subject of the adoption of an administrative act is the body performing the functions of public administration. It is noted that the functional approach embedded in his understanding allows him to consider both subjects of delegated powers, specially created commissions, and private individuals, if the legislator has empowered them to carry out public administration. It is emphasized that the legislator determines which acts are not administrative. On the basis of the conducted research, conclusions were formulated regarding the features of administrative acts, which include the following: external orientation, legal act, sphere of public law, adopted by the body, applies to an individually determined person or persons, establishes, changes or terminates legal relations or establishes the actual state, is not one from the decisions specified in the negative part of the definition of an administrative act or the adoption of which is not covered by the law. Recommendations are given regarding the use in practice of the features of an administrative act as criteria for determining the nature of the body's decision/action.Актуальність теми зумовлено набуттям чинності Законом України «Про адміністративну процедуру», який встановлює уніфіковані правила прийняття публічною адміністрацією рішень, що узагальнено називають адміністративними актами. Мета статті полягає в дослідженні природи адміністративних актів через виокремлення їх ознак, що матиме не лише теоретичне, а й практичне значення. У дослідженні застосовано методи юридичного аналізу та синтезу, порівняльно-правовий, системно-структурний. Встановлено, що зовнішня спрямованість адміністративного акта означає, що адміністративний орган адресує свої приписи особі, яка перебуває поза межами публічної адміністрації, не має з нею трудових або службових відносин. Констатовано, що адміністративний акт є юридичним актом, оскільки ґрунтується на приписах законодавчих актів; за цією ознакою він відрізняється від фактичних дій. Указано на відмінність між адміністративними і технічними актами або простими актами у сфері публічного права. Визначено, що рішення про відмову в задоволенні вимог особи є негативними адміністративними актами. Підкреслено, що адміністративним актом є рішення у сфері публічного права; для розмежування публічного та приватного права застосовувано теорію інтересів, теорію підпорядкування та теорію суб’єктів. Суб’єктом прийняття адміністративного акта названо орган, що здійснює функції публічного адміністрування. Зауважено, що закладений у його розуміння функціональний підхід дає змогу вважати ним і суб’єктів делегованих повноважень, і спеціально створені комісії, і приватних осіб, якщо законодавець наділив їх повноваженнями здійснювати публічне адміністрування. Встановлено, що адміністративний акт породжує для особи юридичні наслідки – надає їм права, змінює чи припиняє їх, підтверджує фактичний стан або встановлює, змінює чи припиняє правовідносини. Підкреслено, що законодавець визначає, які акти не є адміністративними. На підставі проведеного дослідження сформульовано висновки щодо ознак адміністративних актів, до яких віднесено такі, як: зовнішня спрямованість, юридичний акт, сфера публічного права, прийняте органом, стосується індивідуально визначеної особи або осіб, встановлює, змінює чи припиняє правовідносини або встановлює фактичний стан, не є одним із рішень, зазначених у заперечній частині визначення адміністративного акта або на прийняття яких не поширює дію закон. Надано рекомендації щодо використання в практичній діяльності ознак адміністративного акта як критеріїв визначення природи рішення/дії органу
Розгляд і вирішення адміністративної справи в автоматичному режимі у світлі Закону «Про адміністративну процедуру»
Get PDFThe relevance of the topic is driven by the rapid development of digital technologies and the implementation of automated systems in various aspects of life, including the administrative sphere. The aim of the article is to investigate and analyze the procedure for considering and resolving administrative cases in automatic mode according to the Law of Ukraine "On Administrative Procedure." Achieving this goal became possible through the use of a comprehensive set of scientific methods, including legislative analysis, comparative analysis of foreign experience, and legal analysis of the provisions of the law. The key provisions of the Law of Ukraine "On Administrative Procedure" related to the automatic mode of considering administrative cases have been examined. It is noted that the law requires amendments to specify the use of automation, establish legal frameworks for this method of resolving administrative cases, and provide clear legal regulation of aspects such as the legal stability of automatically adopted administrative acts, rights, and obligations of citizens in this context. It is established that defining the responsibilities of administrative bodies in providing information and clarification to individuals about the automatic mode is a crucial aspect for safeguarding citizens' rights. Emphasis is placed on the necessity for further legislative improvements to consider aspects of legal definiteness, protection of individuals' rights, and the neutrality of decisions, ensuring fairness in the resolution of administrative cases in automatic mode. Conclusions and recommendations for further improvements in legislation and the practice of handling administrative cases in automatic mode have been formulated based on the conducted research. Prospects for further research include an extended analysis of the effectiveness of implementing automated systems in the field of public administration.Актуальність теми зумовлено стрімким розвитком цифрових технологій та активним упровадженням автоматизованих систем у процедуру розгляду адміністративних справ. Мета статті полягає в дослідженні та аналізі процедури розгляду та вирішення адміністративних справ в автоматичному режимі згідно із Законом України «Про адміністративну процедуру». Досягнення цієї мети стало можливим завдяки використанню комплексу методів наукового пізнання, зокрема аналізу законодавства, порівняльного аналізу зарубіжного досвіду, юридичного аналізу положень закону. Проаналізовано основні положення Закону України «Про адміністративну процедуру», які стосуються автоматичного режиму розгляду адміністративних справ. Зазначено, що Закон потребує доповнень, конкретизуючи використання автоматизації та встановлюючи правові рамки такого способу вирішення адміністративних справ, а також чіткого правового регулювання таких аспектів, як юридична стабільність автоматично ухвалених адміністративних актів, права та обов’язки громадян у цьому контексті. Встановлено, що закріплення обов’язків адміністративних органів у наданні інформації та роз’ясненні особам про автоматичний режим визначається як ключовий аспект для забезпечення прав громадян. Наголошено, що подальше удосконалення законодавства повинно враховувати аспекти юридичної визначеності, захисту прав осіб та нейтральність рішень, забезпечуючи справедливість у вирішенні адміністративних справ в автоматичному режимі. На підставі проведеного дослідження сформульовано висновки та надано рекомендації щодо подальших удосконалень законодавства та практики розгляду адміністративних справ в автоматичному режимі. Перспективи подальших досліджень включають розширений аналіз ефективності впровадження автоматизованих систем у сферу діяльності публічної адміністрації