Problems of Legality (E-Journal)
Not a member yet
932 research outputs found
Sort by
До питання про поняття, сутність та види адміністративних процедур державної реєстрації актів цивільного стану
Get PDFThe article is devoted to the consideration of issues related to the definition of the concept of administrative procedures of state registration of civil status acts and the main criteria for its division. The relevance of the topic is determined by the fact that the leading place in the system of providing administrative procedures belongs to the institute of state registration of acts of civil status, which is carried out by various subjects of public administration on the basis of the norms of administrative law. Increasing attention to the problem of defining, streamlining and proper legal regulation of various procedures is due to the complexity and diversity of management, regulatory and control activities of public authorities. The purpose of the article is to define the concept of administrative procedures for state registration of acts of civil status and to highlight the main criteria of their types. Achieving the outlined goal became possible thanks to the use of a complex of methods of scientific knowledge, namely: the dialectical method, the logical-semantic, structural-functional method and the method of interpreting legal norms. Scientific positions on the interpretation of the essence of the concept of "administrative procedure" have been analyzed. On the basis of the conducted theoretical analysis, it was concluded that scientists are united by the thesis that the administrative procedure is directly related to the activity of public administration and is an established algorithm for the functioning of subjects of power (state authorities, local self-government bodies, their officials and officials, etc.). It is substantiated that the most convincing is the recognition of the administrative procedure as a complex normative regulator of the system of administrative-procedural norms, which determine the procedure for the implementation of certain types of actions by administrative bodies regarding the application of standardized administrative-legal measures as normatively fixed methods and techniques for the performance of state functions entrusted to these bodies . Attention is paid to the study of issues of classification of administrative procedures of state registration of acts of civil status according to separate criteria, distinguished by their own characteristics. On the basis of the conducted research, conclusions were formulated and recommendations were made for establishing at the legislative level the types of administrative procedures for state registration of civil status acts, grouped according to the relevant criteria.Статтю присвячено розгляду питань щодо визначення поняття адміністративних процедур органів державної реєстрації актів цивільного стану та основних критеріїв її поділу. Актуальність теми зумовлено тим, що провідне місце в системі надання адміністративних процедур належить інституту державної реєстрації актів цивільного стану, що здійснюється різноманітними суб’єктами публічної адміністрації на підставі норм адміністративного права. Посилення уваги до проблеми визначення, упорядкування та належної правової регламентації різних процедур зумовлюється складністю та різноманітністю управлінської, регулятивної та контрольної діяльності публічних органів влади. Мета статті полягає у визначенні поняття адміністративних процедур державної реєстрації актів цивільного стану та виокремлення основних критеріїв їх видів. Досягнення окресленої мети стало можливим завдяки використанню комплексу методів наукового пізнання, а саме: діалектичного методу, логіко-семантичного, структурно-функціонального методу та методу тлумачення правових норм. Проаналізовано наукові позиції щодо трактування суті поняття «адміністративна процедура». На основі проведеного теоретичного аналізу зроблено висновок про те, що науковців об’єднує теза про те, що адміністративна процедура безпосередньо пов’язана з діяльністю публічної адміністрації та є встановленим алгоритмом функціонування суб’єктів владних повноважень (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб тощо). Обґрунтовано, що найбільш переконливим є визнання адміністративної процедури як комплексного нормативного регулятора системи адміністративно-процесуальних норм, якими визначається порядок здійснення окремих видів дій адміністративними органами щодо застосування типізованих адміністративно-правових заходів як нормативно зафіксованих способів та прийомів виконання державних функцій, що покладаються на ці органи. Приділено увагу дослідженню питань класифікації адміністративних процедур державної реєстрації актів цивільного стану за окремими критеріями, що вирізняються своїми особливостями. На підставі проведеного дослідження сформульовано висновки та надано рекомендації щодо закріплення на законодавчому рівні видів адміністративних процедур державної реєстрації актів цивільного стану, згрупованих за відповідними критеріями
Медичне сортування (TRIAGE): проблеми запровадження та законодавчі шляхи їх подолання
No full textThe relevance of the topic chosen for research is due to the situation in which Ukraine and the entire civilized world found themselves, – the war and the pandemic of the acute respiratory disease COVID-19, which is caused by the SARS-CoV-2 coronavirus. How it is possible to provide medical care to as many people as possible without violating the principles of reasonableness and fairness in its provision is a question that both medical professionals and legal scholars of all democratic countries of the world are trying to answer. And one of the ways to solve this problem is the use of medical triage (TRIAGE). The purpose of this article is to consider medical triage as one of the forced measures of providing medical aid in emergency conditions, when there is a lack of medicines, medical personnel, medical equipment, etc., with a large number of victims. With the help of an empirical research method, as well as methods of analysis, generalization and explanation, the author managed to consider the history and reasons for the emergence of medical triage, investigate and determine the prerequisites for its use, positive and negative features, the possibility and necessity of its use during pandemics and states of war. The author identified the problems that arise in the application of medical triage and proposed ways to overcome them, which is the result of this study.Статтю присвячено розгляду проблемних питань, пов’язаних із застосуванням медичного сортування як одного з вимушених заходів надання медичної допомоги. Актуальність обраної для дослідження тематики обумовлено становищем, в якому опинилися Україна та весь цивілізований світ, – війною і пандемією гострої респіраторної хвороби COVID-19, що спричинена коронавірусом SARS-CoV-2. Як можна надати медичну допомогу якомога більшій кількості людей, не порушуючи при цьому принципів розумності та справедливості її надання, – це питання, на яке намагаються дати відповідь як медичні працівники, так і правознавці всіх демократичних країн світу. І одним зі шляхів вирішення зазначеної проблеми є застосування медичного сортування (TRIAGE). Метою цієї статті є розгляд медичного сортування як одного з вимушених заходів надання медичної допомоги в надзвичайних умовах, коли за великої кількості постраждалих бракує ліків, медичного персоналу, медичних засобів тощо. За допомогою емпіричного методу дослідження, а також методів аналізу, узагальнення та пояснення розглянуто історію й причини виникнення медичного сортування, досліджено й визначено передумови його застосування, позитивні й негативні риси, можливість і необхідність його застосування під час пандемій та воєнних станів. Окреслено проблеми, які виникають при застосуванні медичного сортування, та запропоновано шляхи їх подолання, що і становить результати цього дослідження
Неупередженість суду в цивільному судочинстві: практика Європейського суду з прав людини та вибрані кейси Верховного Суду
Get PDFThe article addresses the issue of judicial impartiality in civil procedure, which is relevant from theoretical and practical perspectives. The purpose of the article is to highlight the main approaches to judicial impartiality as an integral part of the right to a fair trial in terms of the paragraph 1Article 6 of the European Convention of Human Rights, as well as to analyze the Supreme Court's practice for compliance with the approaches to the interpretation of judicial impartiality developed in the case-law of the European Court of Human Rights. In the article the author uses general philosophical, general scientific and special research methods, in particular, dialectical, system-structural, logical and comparative legal methods, method of analysis and synthesis. The judicial impartiality is an integral element of the rule of law and the right to a fair trial. The European Convention on Human Rights and the case-law of the European Court of Human Rights played a key role in the development of international standards of judicial impartiality within the European region. The European Court of Human Rights developed a dual approach to judicial impartiality, distinguishing between subjective and objective impartiality. An additional approach to verifying the impartiality of the court in the case law of the European Court of Human Rights is to distinguish between functional and personal impartiality. The analysis of the Supreme Court practice shows that the latter has not fully accepted the approaches to judicial impartiality developed by the of the European Court of Human Rights. The article analyzes certain cases of the Supreme Court, in which, in the author's opinion, the Supreme Court incorrectly applied the case-law of the European Court of Human Rights in order to motivate its decisions. In addition, special attention is paid to the problem of the possibility of judicial disqualification on the grounds of the performance/non-performance of certain procedural powers by a judge. The article can be interesting for legal scholars and practitioners, PhD students and students of law universities.Статтю присвячено актуальній із теоретичної та практичної точки зору проблемі неупередженості суду в цивільному судочинстві. Метою статті є виокремлення основних підходів до неупередженості суду як невід’ємної складової права на справедливий судовий розгляд у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також аналіз практики Верховного Суду на відповідність підходам щодо тлумачення неупередженості суду, вироблених у практиці Європейського суду з прав людини. У дослідженні застосовано загальнофілософський, загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема, діалектичний, системно-структурний, логіко-правовий та порівняльно-правовий методи, метод аналізу та синтезу. Неупередженість суду є невід’ємним елементом верховенства права та права на справедливий судовий розгляд. Ключову роль у розробленні міжнародних стандартів неупередженості суду в межах європейського регіону відіграли Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини, який виходить із дуального підходу до неупередженості суду, розрізняючи суб’єктивну та об’єктивну її складові. Додатковим підходом у перевірці неупередженості суду в практиці Європейського суду з прав людини є розрізнення функціональної та персональної неупередженості. Аналіз практики Верховного Суду свідчить про те, що останнім не повною мірою сприйняті підходи до неупередженості суду, вироблені у практиці Європейського суду з прав людини. У статті проаналізовано окремі кейси із практики Верховного Суду, в яких, на думку автора, Верховний Суд неправильно застосовував практику Європейського суду з прав людини для вмотивування своїх рішень. Окрему увагу приділено проблемі можливості відводу судді у зв’язку із вчиненням/невчиненням суддею певних процесуальних дій. На підставі проведеного дослідження сформульовано висновки та надано рекомендації щодо вдосконалення судової практики. Статтю адресовано правникам-науковцям і практикам, аспірантам та студентам юридичних закладів вищої освіти
Процесуальні перешкоди у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності Національного агентства з питань запобігання корупції
Get PDFThe relevance of the article lies in the fact that fair and correct resolution of administrative cases involving appeals against decisions, actions and omissions of the National Agency for the Prevention of Corruption is possible only if all the principles of administrative justice are observed. Good faith in the exercise of procedural rights and strict observance of obligations by all participants to administrative proceedings is defined as one of the principles of administrative justice, and its observance plays a key role in achieving the objective of administrative justice. The purpose of the article is to analyze procedural obstacles, in particular, abuse of procedural rights, in the course of consideration of cases involving appeals against decisions, actions and inactions of the National Agency for the Prevention of Corruption. The study applies dialectical, formal legal, comparative legal, logical and semantic, statistical methods of scientific knowledge, as well as methods of observation, forecasting, classification and grouping, and prediction. The author examines certain aspects of the organization and activities of the National Agency for the Prevention of Corruption. It is proved that the most common administrative cases involving appeals against decisions, actions or omissions of the NAPC are the recognition as unlawful and the reversal of the decision of this public administration entity on the results of a full verification of the declaration of a person authorized to perform the functions of the State or local self-government. It is emphasized that procedural obstacles may arise during consideration of cases involving appeals against decisions, actions, and inactions of a public authority. The author examines such a procedural obstacle as abuse of procedural rights. The author analyzes the dual aspect of abuse of procedural rights, in particular, the substantive and procedural aspects. The author establishes that abuse of procedural rights which have a substantive legal aspect may arise when applying to an administrative court. It is noted that the procedural and legal aspect is related to the abuse of procedural rights at various procedural stages of administrative proceedings to appeal against decisions, actions and inactions of the NAPC, in particular: 1) opening of proceedings; 2) preparatory proceedings; 3) consideration of the case on the merits; 4) adoption and adoption of a court decision. The author provides the stages at which abuse of procedural rights may occur, given that the case is considered in the form of general action proceedings by the court of first instance. Based on the study, the author formulates conclusions and provides recommendations that abuse of procedural rights as a procedural obstacle in administrative cases concerning appeals against decisions, actions, and inactions of the NAPC may have a dual purpose: to create procedural obstacles and to delay the consideration of a case. The application of procedural consequences by the court depends on the type of abuse of procedural rights committed at a particular stage of the proceedings.Актуальність дослідження полягає в тому, що справедливе та правильне вирішення адміністративних справ щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності Національного агентства з питань запобігання корупції можливе лише за умови дотримання всіх принципів адміністративного судочинства. Добросовісність користування процесуальними правами і неухильне дотримання обов’язків всіма учасниками розгляду адміністративної справи визначаються одним із принципів адміністративного судочинства, дотримання якого відіграє провідну роль для досягнення завдання адміністративного судочинства. Мета статті полягає в аналізі процесуальних перешкод, зокрема зловживання процесуальними правами, під час розгляду справ щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності Національного агентства з питань запобігання корупції. У дослідженні застосовано діалектичний, формально-юридичний, порівняльно-правовий, логіко-семантичний, статистичний методи наукового пізнання, а також методи спостереження, прогнозування, класифікації та групування, прогнозування. Досліджено окремі аспекти організації та діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції. Доведено, що найбільш поширеними адміністративними справами щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Національного агентства з питань запобігання корупції є визнання протиправним та скасування рішення цього суб’єкта публічного адміністрування про результати здійснення повної перевірки декларації уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування особи. Наголошено, що під час розгляду справ щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб’єкта владних повноважень можуть виникати процесуальні перешкоди. Досліджено таку процесуальну перешкоду, як зловживання процесуальними правами. Проаналізовано дуальний аспект зловживання процесуальними правами, зокрема матеріально-правовий та процесуально-правовий характер. Установлено, що зловживання процесуальними правами, які мають матеріально-правовий аспект, можуть виникати під час звернення до адміністративного суду. Зазначено, що процесуально-правовий аспект пов’язаний із зловживанням процесуальними правами на різних процесуальних етапах провадження в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності Національного агентства з питань запобігання корупції, зокрема: 1) відкриття провадження у справі; 2) підготовче провадження; 3) розгляд справи по суті; 4) прийняття та ухвалення рішення суду. Наведено етапи, на яких може виникати зловживання процесуальними правами, враховуючи, що справа розглядається у формі загального позовного провадження судом першої інстанції. На підставі проведеного дослідження сформульовано висновки та надано рекомендації, що зловживання процесуальними правами як процесуальна перешкода в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності Національного агентства з питань запобігання корупції може мати подвійну мету: створення процесуальних перешкод та затягування розгляду справи. Застосування судом процесуальних наслідків залежить від виду зловживання процесуальними правами, який вчиняється на конкретному етапі розгляду справ
Проблеми нормативного регулювання слідчих (розшукових) дій, спрямованих на перевірку й уточнення відомостей, одержаних під час досудового розслідування
Get PDFThe article raises questions related to the definition of the system of investigative (search) actions relevant to modern law enforcement practice and the doctrine of the criminal procedure. Namely, for a long time the 1960 CPC in art. 194 provided for an investigative action such as reconstructing situation and circumstances of a certain event. The lack of legal certainty of this article logically led to a discussion about its legal content, which led scholars to form an opinion regarding the coverage of its normative content by two independent investigative actions – an investigative experiment and verification of testimony on the site. However, such a conclusion was only a doctrinal approach. The legal content of art. 194 of the 1960 CPC of Ukraine remained not clearly defined, which led to a lack of unity in approaches to its understanding until the very adoption in 2012 of the new CPC of Ukraine. Such a defect in the norm of criminal procedural law did not meet the requirements of the rule-making technique, and even less the needs of law enforcement practice. With the adoption of the 2012 CPC and enshrined in art. 240 as a separate investigative (search) activity of an investigative experiment, the discussion regarding the necessity of adopting an additional investigative activity such as verification of testimony on the site has appeared. The aim of the article is to interpret the Art. 240 of the 2012 Criminal Procedure Code to understand its legal content for clarifying the essence of such an investigative action as an "investigative experiment", to establish the types of experimental actions, to distinguish them from similar investigative actions, to resolve the issue of the feasibility of enshrining in the current Criminal Procedure Code such an investigative action as checking testimony on the scene. In this article, the authors express an opinion about the inexpediency of transferring this Soviet-era debate, which has been going for almost 50 years, to the modern times. The author's position is determined by the conceptual provisions laid down in the 2012 CPC, the essence of which is that testimony is information provided during an interrogation. The CPC of 2012 contains a procedural mechanism by which an investigator, inquirer, and prosecutor can verify previously submitted statements. Such proper legal procedure is an interrogation, which, in accordance with the requirements of the CPC, can be conducted both at the place of the pre-trial investigation and at another place, which determines the inexpediency of unnecessary legislative duplication.Статтю присвячено актуальним для сучасної правозастосовної практики та доктрини кримінального процесу питанням, пов’язаним із визначенням системи слідчих дій. Зокрема, тривалий час у кримінально-процесуальному законодавстві – КПК 1960 р. у статті 194 була закріплена така слідча дія, як відтворення обстановки і обставин події. Відсутність правової визначеності цієї статті логічно зумовила дискусію з приводу її правового змісту, яка привела науковців до формування думки стосовно охоплення її нормативним змістом двох самостійних слідчих дій – слідчий експеримент та перевірка показань на місці. Втім такий висновок був лише доктринальним підходом. Правовий зміст статті 194 КПК України 1960 р. залишався чітко не визначеним, що призводило до відсутності єдності у підходах до її розуміння аж до прийняття у 2012 р. нового КПК України. Такий дефект норми кримінального процесуального права не відповідав вимогам нормотворчої техніки, а тим більше потребам правозастосовної практики. З прийняттям КПК 2012 р. та закріпленням у статті 240 КПК як окремої слідчої (розшукової) дії слідчого експерименту, актуалізувалася дискусія з приводу необхідності закріплення на додаток до наявної системи такої слідчої дії, як перевірка показань на місці. Метою статті є здійснення тлумачення статті 240 КПК 2012 р., усвідомлення її правового змісту для з’ясування сутності такої слідчої дії, як «слідчий експеримент», установлення видів експериментальних дій, проведення розмежування зі схожими слідчими діями, вирішення питання про доцільність закріплення у чинному КПК такої слідчої дії, як перевірка показань на місці. На підставі проведеного дослідження сформульовано висновок про недоцільність перенесення дискусії радянської доби, яка точилася майже 50 років, у площину сьогодення. Авторська позиція детермінована концептуальними положеннями, які закладені в КПК 2012 р., суть яких полягає в тому, що показання – це відомості, які надаються під час проведення допиту. КПК 2012 р. містить процесуальний механізм, за допомогою якого слідчий, дізнавач та прокурор можуть здійснити перевірку наданих раніше показань. Такою належною правовою процедурою є допит, який відповідно до вимог КПК, може бути проведений як за місцем проведення досудового розслідування, так і в іншому місці, що й обумовлює недоцільність зайвого законодавчого дублювання
Принцип добросовісності як принцип здійснення адміністративної процедури
Get PDFThe relevance of the topic is due to the fact that one of the fundamental principles of the administrative procedure is the principle of good faith, which has become both a reflection of the law enforcement need that has arisen in the process of judicial and regulatory practice, and the result of scientific developments carried out and the search for argumentation to determine the optimally necessary list of fundamental principles of publicity and management legal relations. The purpose of the article is to establish the content and essence of the principle of good faith as a principle of administrative procedure. The study used such general scientific and specifically scientific methods of scientific knowledge of the principles of administrative procedure as the historical and legal method; method of comparative law; generalization method and classification method. It is noted that the principle of integrity in an administrative procedure actually comes from the moral foundations of society and should be considered as one of its basic principles, defined in the legal and ethical standards of humanity, and is capable of reflecting the desire of an official and a private person to «act good honestly». The principle of integrity is considered in many areas, such as law, business, science and society as a whole. The main aspects of the principle of integrity as a regulator of social relations are indicated: honesty, understood as the ability of an individual or organization to act in accordance with the moral principles of society, avoiding deception, forgery and any other forms of dishonesty. Based on the study, conclusions are formulated and recommendations are given. It is substantiated that conscientious activity includes the fulfillment of all competent obligations. It is noted that the principle of good faith implies respect for the rights of others and attempts not to harm their interests or rights. It is recommended to consider the principle of conscientiousness in the implementation of administrative procedures as the principle of a responsible attitude of an individual to the consequences of his activities.Актуальність теми зумовлено тим, що одним із основоположних принципів здійснення адміністративної процедури є принцип добросовісності, що стало як відображенням правозастосовчої потреби, сформованої в процесі судової та регулятивної практики, так і результатом здійснених наукових розробок та пошуку аргументації щодо визначення оптимально необхідного переліку основоположних засад визначеності публічно-управлінських правовідносин. Мета статті полягає у встановленні змісту та сутності принципу добросовісності як принципу адміністративної процедури. У дослідженні застосовано такі загальнонаукові та спеціально наукові методи наукового пізнання принципів адміністративної процедури, як історико-правовий метод; метод порівняльного правознавства; метод узагальнення та метод класифікації. Зазначено, що принцип добросовісності адміністративної процедури фактично походить від моральних засад суспільства і має розглядатися як один із її основних принципів, який визначається в правових та етичних стандартах людства, і здатен відобразити прагнення службової та приватної особи «чинити добро чесно». Розглянуто принцип добросовісності у багатьох сферах, таких як право, бізнес, наука і суспільство загалом. Зазначено основні аспекти принципу добросовісності як регулятора суспільних відносин включають: чесність, що розуміється як здатність особи або організації діяти відповідно до моральних засад суспільства, уникаючи обману, підробки та будь-яких інших форм недобросовісності. На підставі проведеного дослідження сформульовано висновки та надано рекомендації. Зокрема обґрунтовано, що добросовісна діяльність особи включає виконання усіх компетенційних зобов’язань. Наголошено, що принцип добросовісності передбачає повагу до прав інших осіб і намагання не завдавати шкоди їхнім інтересам чи правам. Рекомендовано розглядати принцип добросовісності здійснення адміністративних процедур як принцип відповідального ставлення особи до наслідків її діяльності
Адміністративні процедури у сфері господарської діяльності
Get PDFThe relevance of the topic is due to the fact that the idea of establishing a free trade area and the single market of the European Union (hereinafter - the EU) between Ukraine and the EU countries in accordance with the Association Agreement with the EU and its Member States, as well as the strict fulfilment of obligations to ensure a zone of economic competition, aims at creating a competitive environment in which business entities enjoy equal competitive conditions and operate in accordance with the same generally accepted rules. The purpose of the study is to analyse various scientific approaches to understanding the administrative procedure, to define its features, and to determine the criteria for classifying the formation and development of administrative procedures in the field of economic activity. The methodological basis of the article is a set of methods and techniques of scientific cognition, both general scientific (logical, historical and legal, systemic analysis, etc.) and special (documentary analysis, comparative legal methods, etc.), which contributes to the achievement of the set goals, ensures a complete and comprehensive understanding of the research topic, scientific reliability and convincing results. The author identifies the characteristic features of administrative procedures: openness, focus on the realisation of public interests, consistent orderliness, normativity, discretion, etc. The criteria for classification of administrative procedures have also been the subject of debate, which eventually led to the development of a significant number of them. The author determines that the content of administrative procedures is the procedure for consideration and resolution of individual administrative cases by administrative authorities and local self-government bodies with a view to protecting the rights and legitimate interests, and also to fulfilling the statutory obligations of all subjects of legal relations. Based on the study, the author formulates conclusions and provides recommendations on the need to amend the Law of Ukraine "On Administrative Procedure" to regulate the mechanism of implementation of the principle of "tacit consent" in legal relations between public authorities and business entities. The introduction of the principle of tacit consent in practice should solve a number of problems in the area of issuing permits. The main ones are: reducing the real time spent by business entities on obtaining permits; limiting the opportunities for abuse by representatives of public authorities related to the delay in the timeframe for issuing pre-trial documents established by the current legislation; business entities avoid unjustified termination or suspension of business activities.Актуальність теми зумовлено тим, що ідея створення зони вільної торгівлі та єдиного ринку Європейського Союзу між Україною та країнами Європейського Союзу відповідно до Угоди про асоціацію з Європейським Союзом та його державами-членами, а також неухильне виконання зобов’язань щодо забезпечення зони економічної конкуренції, має на меті створення конкурентного середовища, в якому суб’єкти господарювання користуються рівними конкурентними умовами та застосовують свою діяльність відповідно до однакових загальноприйнятих норм Метою дослідження є проведення аналізу різних наукових підходів до розуміння адміністративної процедури, визначення її ознак, критеріїв класифікацій формування та розвитку адміністративних процедур у сфері господарської діяльності. Методологічною основою статті є сукупність методів і прийомів наукового пізнання як загальнонаукових (логічний, історико-правовий, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документальний аналіз, порівняльно-правові методи тощо), що cприяє досягненню поставлених цілей, забезпечує повноту і всебічність розуміння теми дослідження, наукову достовірність і переконливість отриманих результатів. Виокремлено характерні ознаки адміністративних процедур: відкритість, спрямованість на реалізацію суспільних інтересів, послідовну впорядкованість, нормативність, дискретність тощо. Критерії класифікації адміністративних процедур також стали предметом дискусій, що зрештою привело до вироблення значної їх кількості. Визначено, що зміст адміністративних процедур це порядок розгляду та вирішення індивідуальних адміністративних справ адміністративними органами та органами місцевого самоврядування адміністративних справ з метою захисту прав і законних інтересів, а також виконання передбачених законодавством обов’язків усіх суб’єктів правовідносин
На підставі проведеного дослідження сформульовано висновки та надано рекомендації про необхідність внесення змін до Закону України «Про адміністративну процедуру» для врегулювання механізму впровадження принципу «мовчазної згоди» у правовідносин органів державної влади та суб’єктів господарювання. Запровадження принципу мовчазної згоди на практиці має вирішувати низку проблем у сфері видачі документів дозвільного характеру. Основними серед яких є: скорочення реального часу, який суб’єкти господарювання витрачають на отримання дозволів; обмеження можливостей для зловживань представників органів державної влади, пов’язаних із затриманням строків видачі досудових документів, встановлених чинним законодавством; суб’єкти господарювання уникають необґрунтованого припинення або призупинення господарської діяльності
Дискреційні повноваження в контексті правового регулювання адміністративної процедури
Get PDFThe article is devoted to the problem consideration of determining the content and characteristics of discretionary powers in the context of the administrative procedure legal regulation, which is caused by the adoption and necessity of introducing the provisions of the Law of Ukraine «On Administrative Procedure» into the practices of the subjects of authority. The actuality of the topic is determined by the necessity to qualify administrative bodies' powers as discretionary and implement the relevant principles of administrative procedure. The article aims to analyze the normative constructions of administrative proceedings available in Ukraine's legislation, which allow for the possibility of exercising discretionary or similar powers to develop a position regarding the limits and features of the practical application of norms of the Law of Ukraine «On Administrative Procedure». Achieving the outlined objective became possible through complex scientific knowledge methods, in particular dialectical and systemic approaches, formal-legal and comparative methods, and methods of analysis and synthesis. It is noted that the vast majority of normatively defined principles of administrative procedure are designed for the implementation of discretionary powers by administrative bodies. It was emphasized that an integral component of discretionary powers, in addition to the availability of legally defined options for decisions that an administrative body can adopt in the presence of specific grounds, is the availability of the administrative body's right to act at its discretion. Based on the conducted research on the content of the administrative bodies' powers in specific types of administrative proceedings, the conclusions were formulated that in administrative proceedings of a registration and permitting nature, the relevant administrative bodies do not have discretionary powers. It is noted that an example of full-fledged discretionary powers is the powers of administrative bodies in tort proceedings. This is due to the fact that sanctions for the commission of relevant offenses have a relatively defined nature. In such cases, the administrative body, at its discretion, selects the type and amount of sanctions, taking into account the circumstances of the case. Unlimited discretion is inherent in the authority of collegial bodies, particularly local self-government bodies, which is determined by the decision-making method by voting of the collegial body members.Статтю присвячено розгляду проблеми визначення змісту та характеристик дискреційних повноважень у контексті правового регулювання адміністративної процедури, що викликано прийняттям та необхідністю запровадження в практичну діяльність суб’єктів владних повноважень положень Закону України «Про адміністративну процедуру». Актуальність теми зумовлено необхідністю кваліфікації владних повноважень адміністративних органів як дискреційних і реалізації відповідних принципів адміністративної процедури. Мета статті полягає в аналізі наявних у законодавстві України нормативних конструкцій адміністративних проваджень, в яких передбачена можливість реалізації дискреційних або схожих повноважень для вироблення позиції щодо меж та особливостей практичного застосування норм Закону України «Про адміністративну процедуру». Досягнення окресленої мети стало можливим завдяки використанню комплексу методів наукового пізнання, зокрема діалектичного та системного підходів, формально-юридичного та порівняльного методів, а також прийомів аналізу та синтезу. Зазначено, що переважна більшість нормативно визначених принципів адміністративної процедури розраховані на реалізацію адміністративними органами саме дискреційних повноважень. Наголошено, що невід’ємним складником дискреційних повноважень, крім визначених законом варіантів рішень, що можуть бути прийняті адміністративним органом за наявності певних підстав, є наявність у адміністративного органу права діяти на власний розсуд. На підставі дослідження змісту повноважень адміністративних органів у конкретних видах адміністративних проваджень сформульовано висновки про те, що в адміністративних провадженнях реєстраційного та дозвільного характеру дискреційні повноваження у відповідних адміністративних органів відсутні. Зазначено, що прикладом повноцінних дискреційних повноважень є повноваження адміністративних органів у деліктних провадженнях Це обумовлено тим, що санкції за вчинення відповідних правопорушень мають відносно визначений характер. У таких випадках адміністративний орган на власний розсуд обирає вид і розмір санкцій з урахуванням обставин справи. Необмежена дискреція притаманна повноваженням колегіальних органів, зокрема, повноваженням органів місцевого самоврядування, що обумовлюється способом прийняття рішення шляхом голосування членів колегіального органу
Адміністративна процедура в царині громадського здоров’я
Get PDFThe relevance of the proposed study is due to the parallel significant update of medical legislation and the entry into force of the Law of Ukraine "On Administrative Procedure". The purpose of the proposed research is to assess the quality of legal regulation of certain administrative proceedings in the field of public health, which has undergone significant changes in the last months of 2023. The results of the study, on the one hand, will help to identify shortcomings and legal conflicts that have formed, and on the other hand, to develop and suggest ways to overcome some of them. The research methodology consists of the following methods of scientific cognition: dialectical, theoretical-prognostic, comparative-legal, system-structural, formal-logical, analysis, legal modeling, and others. In the course of the work, the importance of proper legal regulation and effective public administration in the field of public health is emphasized. The place of administrative bodies in the system has been establishedsubjects of relations in the field of public health. A classification of measures used by specialized administrative bodies in their activities has been proposed. The significance of administrative proceedings and administrative acts used in the process of public administration of public health is disclosed and the most significant among them are highlighted: control and supervision, on the application of termination measures, registration. The essence of each of these proceedings has been investigated and the shortcomings of their regulation have been identified, due to the inconsistency of the norms of the Laws of Ukraine "On the Public Health System" and "On the Administrative Procedure". Significant shortcomings in the legal regulation of administrative proceedings on the application of temporary measures to stop violations of the requirements of sanitary legislation are noted and possible problems in its application are indicated. Attention is also focused on the shortcomings of the terminology used in the Law "On the Public Health System". The results of the study can contribute to the improvement of legislation in the field of public health, as well as to improve the quality of formation law enforcement practice of administrative bodies that are subjects of the public health system.Актуальність пропонованого дослідження зумовлено паралельним істотним оновленням медичного законодавства та набранням чинності Законом України «Про адміністративну процедуру». Метою пропонованої наукової розвідки є оцінка якості правового регулювання окремих адміністративних проваджень у царині громадського здоров’я, яке зазнало істотних змін в останні місяці 2023 року. Результати дослідження, з одного боку, допоможуть виявити недоліки та правові колізії, які сформувались, а з іншого – розробити та запропонувати способи подолання частини з них. Методологію дослідження становлять такі методи наукового пізнання: діалектичний, теоретико-прогностичний, порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-логічний, аналізу, правового моделювання та інші. Підкреслено важливість належного правового регулювання та ефективного публічного адміністрування у сфері громадського здоров’я. Встановлено місце адміністративних органів у системі суб’єктів відносин у сфері громадського здоров’я. Запропоновано класифікацію заходів, які використовуються спеціалізованими адміністративними органами у своїй діяльності. Розкрито значення адміністративних проваджень та адміністративних актів, що застосовуються у процесі публічного адміністрування громадського здоров’я і виокремлено найбільш значущі серед них: контрольно-наглядове, щодо застосування заходів припинення, реєстраційне. Досліджено сутність кожного з цих проваджень та встановлено недоліки їх регламентації, що зумовлені неузгодженістю норм законів України «Про систему громадського здоров’я» та «Про адміністративну процедуру». Відзначено істотні хиби у правовому регулюванні адміністративного провадження із застосовування тимчасових заходів щодо припинення порушення вимог санітарного законодавства та вказано на можливі проблеми в його застосуванні. Також загострено увагу на недоліках термінології, яку вжито в Законі «Про систему громадського здоров’я». Результати проведеного дослідження можуть сприяти поліпшенню законодавства у царині системи громадського здоров’я, а також підвищенню якості формування правозастосовної практики адміністративних органів, які є суб’єктами системи громадського здоров’я
Акти планування в адміністративно-процедурному законодавстві та питання (не)можливості їх урегулювання
Get PDFThe relevance of the topic is due to two factors, on the one hand, the new stage of legal regulation of relations between private individuals and administrative bodies, which is connected with the entry into force of the Law of Ukraine "On Administrative Procedure", and on the other hand, the growing importance of planning acts and the need for their proper regulation. Both general scientific and special methods of scientific knowledge were used in the research. The purpose of the article is to substantiate the essence, characteristics, signs and requirements of planning acts, as well as proposals for their regulatory regulation. It is noted that it is important to distinguish planning acts based on what/whom the relevant act is aimed at. Part of the acts of planning and planning activities are aimed at internal organizational issues of the body itself or at the system of public administration. Another part of the acts of planning and planning activities is aimed at private individuals, creating legal consequences in the form of the emergence, change or termination of their rights and the creation of obligations. It is substantiated that the given classification has both theoretical and practical significance. The theoretical significance lies in the fact that the separation of planning acts from those aimed at determining the rights of private individuals from those that do not have an external direction will allow to fill the category of administrative law with content, such as "tools of public administration". Instead, the practical side of such a demarcation can contribute to the improvement of regulatory regulation. We are talking about the regulation of both the procedure for the adoption and implementation of acts, and the procedure for their appeal, because the question arises as to the possibility or impossibility of regulating such acts by administrative-procedural legislation, as well as the regulation of the procedural procedure for appealing such acts according to the provisions of the Code of Administrative Justice of Ukraine. On the basis of the conducted research, conclusions regarding administrative-procedural legislation were formulated and proposals were made, in particular, that the procedure for adopting a planning act should be closer to the adoption of an administrative act and be regulated by the Law "On Administrative Procedure". When adopting them, all principles of administrative procedure must be observed, although specifics must be determined by special legislation. Regarding the wording of plans, it is appropriate to call general planning decisions "plan", but when it comes to the second type, then use the term "act" - plan act, planning act.Актуальність теми дослідження зумовлено двома чинниками, з одного боку, новим етапом правового врегулювання відносин приватних осіб із адміністративними органами, що пов'язаний із набранням чинності Закону України «Про адміністративну процедуру», та з іншого боку, зростанням значення актів планування та необхідністю їх належного врегулювання. Мета статті полягає в обґрунтуванні сутності, характеристик, ознак та вимог, які висуваються до актів планування, а також пропозицій щодо нормативного їх врегулювання. У дослідженні застосовано як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання. Зазначено, що важливим є виокремлення актів планування виходячи з того, на що/кого спрямований відповідний акт. Частина актів планування та планувальної діяльності спрямована на внутрішньо організаційні питання самого органу або власне на систему публічної адміністрації. Інша частина актів планування та планувальної діяльності спрямована на приватних осіб, створюючи правові наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення їх прав та породження обов’язків. Обґрунтовано, що наведена класифікація має як теоретичне, так і практичне значення. Теоретичне значення полягає у тому, що відмежування актів планування тих, які спрямовані на визначення прав приватних осіб від тих, що не мають зовнішнього спрямування, дозволить наповнити змістом таку категорію адміністративного права, як «інструменти публічного адміністрування». Натомість практичний бік такого відмежування може сприяти покращенню нормативного врегулювання. Мова йде про врегулювання як порядку прийняття та реалізації актів, так і порядку їх оскарження, адже, виникає питання як про можливість чи неможливість врегулювання таких актів адміністративно-процедурним законодавством, так і врегулювання процесуального порядку оскарження таких актів за положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. На підставі проведеного дослідження сформульовано висновки стосовно адміністративно-процедурного законодавства та надано пропозиції, зокрема, що процедура прийняття акта планування має бути наближена до прийняття адміністративного акта та врегульована Законом «Про адміністративну процедуру». При їх прийнятті повинні бути дотримані усі принципи адміністративної процедури, хоча особливості мають визначатися спеціальним законодавством. Стосовно словесного позначення планів, то доречним є загальні планувальні рішення називати «план», але коли мова йде про другий вид, тоді вживати термін «акт» - акт-план, акт планування, планувальний акт.