Problems of Legality (E-Journal)
Not a member yet
932 research outputs found
Sort by
Кримінологічна система України: ознаки, поняття, структура
Get PDFThe relevance of the article lies in the study of a specific and underexplored systemic object in criminological science – the criminological system of Ukraine. The research findings are based on both empirical and theoretical levels of scientific cognition. The research methodology includes the dialectical method, the systems method, and a number of general scientific methods. The purpose of the article is to examine the essence and structure of the criminological system of Ukraine to broaden the understanding of complexity as an integral systemic attribute. The paper identifies several essential features of the criminological system of Ukraine, such as integrity, complexity, hierarchy, interaction, dynamism, complication, emergence, nonlinearity, openness, and purposiveness. It is emphasized that the feature of complexity reflects both the quantitative and qualitative parameters of the criminological system. Complexity enables the comprehension of the content and completeness of such a systemic formation. Taking into account the identified characteristic properties of the criminological system, the concept of the criminological system of Ukraine is developed in both broad and narrow senses. The structure of the criminological system of Ukraine is proposed, which consists of the following complexes (levels): criminological doctrine, criminological legislation, criminological policy, criminological worldview, criminology as an academic discipline, and criminological activity. It is substantiated that the criminological system makes it possible to expand the epistemological boundaries of the scientific interpretation of complexity, which has not only an external-system (interdisciplinary) but also an internal-system expression. The significance of the criminological system of Ukraine is highlighted for criminological science as well as for the theory and practice of crime prevention. The article also outlines promising directions for further scientific inquiry into the problem of complexity in general and the criminological system in particular.Актуальність статті полягає у вивченні специфічного та малодослідженого у кримінологічній науці системного обʼєкту, яким є кримінологічна система України. Результати дослідження спираються на емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання. Методологію дослідження становлять діалектичний метод, системний метод та низка загальнонаукових методів. Мета статті полягає у дослідженні сутності та будови кримінологічної системи України для розширення розуміння комплексності як невід’ємного системного атрибуту. У статті запропоновано низку істотних ознак кримінологічної системи України. Такими є: цілісність, комплексність, ієрархічність, інтеракція, динамічність, складність, емерджентність, нелінійність, відкритий характер, цілеспрямованість. Наголошено, що ознака комплексності відбиває кількісні та якісні параметри кримінологічної системи. Завдяки комплексності можна пізнати зміст й повноту такого системного утворення. З урахуванням указаних характерних властивостей кримінологічної системи розроблено її поняття у широкому та вузькому розумінні. Запропоновано будову кримінологічної системи України. Вона складається з таких комплексів (рівнів), як: кримінологічна доктрина, кримінологічне законодавство, кримінологічна політика, кримінологічний світогляд, кримінологія як навчальна дисципліна, кримінологічна діяльність. Обґрунтовано, що завдяки кримінологічній системі можна розширити гносеологічні кордони наукової інтерпретації комплексності. Остання має не лише зовнішньосистемне (міждисциплінарне), а й внутрішньосистемне вираження. Виділено значення кримінологічної системи України для кримінологічної науки та теорії й практики запобігання злочинності. Намічено перспективні напрями подальших наукових розвідок як проблеми комплексності загалом, так й кримінологічної системи, зокрема
Правила медіації як інструмент організації присудової медіації
Get PDFThe article examines the content and functions of mediation rules as a key instrument for structuring court-connected mediation. It argues that, while legislative regulation of mediation is generally framework-based—focused on fundamental principles, mediator qualifications, and guarantees of confidentiality—the mediation rules themselves play a decisive role in ensuring procedural justice, predictability, and legitimacy of the process. The study’s methodological foundation combines the concept of procedural justice with approaches from general legal theory, viewing rules as institutional mechanisms for securing due process within flexible procedures.
The empirical basis of the research includes the UNCITRAL Mediation Rules and the mediation rules of leading institutions (ICC, WIPO, CEDR), as well as court-connected mediation rules in Italy and the United States. Comparative analysis identified common structural elements of mediation rules (initiation, appointment of mediator, confidentiality, termination, and fees) and specific features of the court-connected model—namely, a higher level of procedural detail, regulation of communication between the court and the mediator, requirements for party and representative participation, the existence of official registers of mediators and mediation centers, and an established system of reporting and quality control.
The study demonstrates that the detailed nature of court-connected mediation rules does not constrain procedural flexibility; rather, it serves as a means of realizing their guarantee, legitimizing, coordinating, and informational functions. Such rules ensure a balance between party autonomy and procedural rigor, strengthen judicial and party confidence in mediation, and contribute to the quality and reliability of mediation services. The findings confirm the hypothesis that mediation rules within court-connected mediation possess distinctive features shaped by their alignment with procedural norms of judicial proceedings.У статті досліджено зміст і функції правил медіації як ключового інструменту організації присудової медіації. Обґрунтовано, що хоча законодавче регулювання медіації здебільшого має рамковий характер і зосереджене на загальних принципах, вимогах до медіаторів та гарантіях конфіденційності, саме правила медіації виконують вирішальну роль у забезпеченні процедурної справедливості, передбачуваності та легітимності процесу. Методологічну основу дослідження становить концепція процедурної справедливості у поєднанні з підходами загальної теорії права, які розглядають правила як інституційний механізм забезпечення належної процедури у межах гнучких процедур. Емпіричною базою дослідження стали Модельні правила медіації ЮНСІТРАЛ та окремих центрів медіації (ICC, WIPO, CEDR) та правила присудової медіації в Італії і США. Порівняльний аналіз дозволив визначити спільні структурні елементи правил медіації (ініціювання, призначення медіатора, конфіденційність, завершення, оплата послуг) та специфічні риси присудової моделі — підвищену деталізацію процедур, визначення порядку комунікації між судом і медіатором, вимоги до участі сторін і представників, наявність реєстрів медіаторів і акредитованих центрів медіації, а також розвинену систему звітності. Доведено, що деталізація правил присудової медіації не обмежує її гнучкість, а є інструментом реалізації гарантійної, легітимаційної, координаційної та інформаційної функцій. Вона забезпечує баланс між автономією сторін і вимогами до процедури медіації, підтримує довіру суддів і сторін до процедури, а також сприяє підвищенню якості медіаційних послуг. Результати дослідження підтвердили гіпотезу, що правила медіації у присудовій медіації мають специфічні ознаки
Укладення договорів з використанням алгоритмів: старі проблеми й нові виклики в контексті застосування ШІ
Get PDFThe article focuses on contract formation using algorithms (in particular, bots, digital assistants, etc.). This issue has been studied in legal doctrine since the late 90s, when began the means of automating the process of contract formation began to be used in contractual practice by various e-commerce entities for the first time. However, today, due to the development of artificial intelligence (AI) technologies, new challenges arise in the context of the use of algorithms in contractual practice. Since the operation of AI-based algorithms and their results are not always fully predictable, in practice, situations may arise when a contract is concluded on different terms than those that the party that used the algorithm intended or wished to include in the contract, or when a contract is concluded, although the party did not want it to happen. The article analyzes the US legislative acts which, for the first time in the world, introduced regulation of the use of algorithms in contractual practice. Particular attention is paid to the analysis of the latest developments of the United Nations Commission on International Trade Law (UNCITRAL) and the European Law Institute (ELI), which have been thoroughly studying the issue of use of algorithms in contractual practice in recent years. Based on the comparative legal analysis, the author formulates recommendations for the regulation of these issues in Ukrainian legislation.Стаття присвячена проблемі укладення цивільно-правових договорів з використанням алгоритмів (зокрема, ботів, цифрових асистентів тощо). Ця проблема досліджується в юридичній доктрині ще з кінця 90-х років, коли в договірній практиці почали вперше застосовуватися засоби автоматизації процесу укладення договорів різними субʼєктами електронної комерції. Однак сьогодні у звʼязку з розвитком технологій штучного інтелекту (ШІ) в контексті застосування алгоритмів у договірній практиці постають нові виклики. Це повʼязано з тим, що робота алгоритмів, заснованих на ШІ, та її результати не завжди є до кінця передбачуваними. Тому в практиці можуть виникати ситуації, коли договір укладається не на тих умовах, які сторона, що скористалася алгоритмом, передбачала або бажала включити в договір, або й узагалі договір укладається, хоча сторона цього не хотіла. В статті проаналізовані законодавчі акти США, в яких уперше в світі було впроваджено регулювання питань використання алгоритмів у договірній практиці. Окрему увагу приділено аналізу останніх розробок Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) та Європейського інституту права (ELI), які протягом останніх років ретельно займалися вивченням проблеми використання алгоритмів у договірній практиці. На основі порівняльно-правового аналізу сформульовано рекомендації щодо регулювання цих питань в українському законодавстві
Постанова про визнання речовими доказами як кримінальне процесуальне рішення
Get PDFThe article is devoted to the study of certain issues of such criminal procedural decisions of investigators, detectives, inquiry officers and prosecutors as rulings on the recognition of objects that were the subject of a criminal offence (or contain traces thereof) as material evidence at the stage of pre-trial investigation. The paper analyses the current criminal procedural legislation in comparison with certain provisions of the 1960 Criminal Procedure Act and considers contemporary approaches to understanding such a criminal procedural decision as a ruling by the prosecution. It has been determined that a ruling is a criminal procedural decision made by an investigator, detective, inquiry officer, or prosecutor, which is documented on an official form, in which, through a brief summary of the facts available in the criminal proceedings, a conclusion is formulated regarding the need to carry out the actions provided for by criminal procedural law or, conversely, formulates a statement prohibiting their implementation on the basis of justification and within the limits of procedural law, which, in turn, gives rise to certain procedural links or facts, with the help of which the authorised subjects of the prosecution can obtain new factual circumstances, verify or refute those previously obtained.
When considering the necessity of adopting this criminal procedural decision at the stage of pre-trial investigation in criminal proceedings as a ruling on the recognition of material evidence, scientific approaches were analysed and it was determined that there are two schools of thought on this issue, one of which is that it is necessary for representatives of the prosecution to draft such a ruling, while the other argues that the drafting of such a decision is unnecessary and does not meet the requirements of modern criminal procedural law.
In addition, the study of the need to adopt a resolution on the recognition of material evidence is also based on an analysis of the current practice of national courts, in particular, individual rulings of investigating judges have been studied and a judicial approach has been identified that recognises the need for such a procedural document as a resolution on the recognition of material evidence when deciding on the seizure of property and the removal of the seizure from property.
An analysis of ECHR decisions has also been carried out, which have developed specific standards for the appropriateness, admissibility and reliability of seizing property from individuals during pre-trial investigations.Стаття присвячена дослідженню такого кримінального процесуального рішення слідчого (детектива), дізнавача та прокурора, як постанова про визнання речей, предметів, документів речовими доказами на стадії досудового розслідування. У роботі здійснено аналіз чинного кримінального процесуального законодавства у порівнянні з окремими положеннями кримінально-процесуального закону 1960 р., розглянуто сучасні підходи у розумінні такого кримінального процесуально рішення як постанова сторони обвинувачення. Визначено, що постанова – це кримінальне процесуальне рішення слідчого, детектива, дізнавача, прокурора, що знаходить своє документальне вираження на офіційному бланку, в якому через коротке викладення наявних у кримінальному провадженні фактичних обставин формулюється висновок щодо необхідності здійснення передбачених кримінальним процесуальним законодавством дій або, навпаки, формулюється твердження про заборону їх виконання через обґрунтування, та в межах норм процесуального законодавства, що, у свою чергу, породжує певні процесуальні зв’язки або факти, за допомого чого уповноважені суб’єкти сторони обвинувачення можуть отримати нові фактичні обставини, перевірити або спростувати раніше здобуті.
Розглядаючи питання необхідності прийняття такого кримінального процесуального рішення на стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні як постанова про визнання речовими доказами було проаналізовано наукові підходи та визначено, що існують два напрями з цього питання, одним із яких є визнання необхідним складення такої постанови представниками сторони обвинувачення, а іншим аргументовано, що складення такої постанови є зайвим та таким, що не відповідає вимогам сучасного кримінального процесуального законодавства.
Окрім того, дослідження необхідності прийняття такого кримінального процесуального рішення також ґрунтується на аналізі сучасної практики, зокрема, вивчено окремі ухвали слідчих суддів та визначено судовий підхід, що визнає необхідним наявність такого процесуального документу як постанова про визнання речовими доказами при вирішення питання щодо арешту майна та зняття арешту з майна. А також здійснено аналіз рішень ЄСПЛ, якими напрацьовані окремі стандарти належності, допустимості, достовірності вилучення майна в особи під час досудового розслідування
Конституція як фундаментальна основа адміністративно-правового статусу громадян в умовах дії правового режиму воєнного стану
Get PDFThe research topic is highly relevant given that Ukraine has been enduring a full-scale war unleashed by the Russian Federation for nearly four years, during which the issue of safeguarding citizens’ rights and freedoms under the legal regime of martial law has acquired particular significance. Despite the fact that the Law of Ukraine “On the Legal Regime of Martial Law” was adopted as early as 2000 (in its first version), and that martial law was introduced in the country on 24 February 2022, there is currently a lack of comprehensive scholarly research on the impact of the Constitution of Ukraine - whose provisions determine the procedure for introducing martial law and the conditions under which citizens’ rights may be restricted—on the rights and obligations of citizens, as well as on the justification of these constitutional norms. The purpose of this article is to analyse the provisions of the Constitution of Ukraine in terms of their impact on the administrative and legal status of citizens during the period of martial law. The study employs general scientific and special research methods, including the formal-logical method, the dialectical method, systems analysis, and the dogmatic method. The article provides a definition of the “administrative and legal status of citizens” and carries out a systemic analysis of the provisions of the Constitution of Ukraine. In particular, it examines the conditions for the introduction of the martial law regime and the related provisions of the Law of Ukraine “On the Legal Regime of Martial Law” concerning restrictions on citizens’ rights during martial law. Special attention is paid to the justification of these norms in the context of their compliance with international legal instruments and to the expediency of their application, taking into account the conclusions set out in the decisions of the Constitutional Court of Ukraine. The article concludes that the majority of restrictions enshrined in the measures of the martial law regime are unjustified and that, during wartime, citizens’ rights may be restricted only to a minimal extent and solely within active combat zones or in border areas adjacent to the Russian Federation. It is noted that the Constitution of Ukraine allows for the introduction of a martial law regime not only during wartime but also under conditions that do not pose a threat to the life and health of citizens, which may result in unjustified restrictions of citizens’ rights. Based on the findings of the study, it is proposed to introduce amendments to the Constitution of Ukraine that would eliminate the possibility of unjustified imposition of martial law and the introduction of restrictions on citizens’ rights in the absence of armed aggression against Ukraine, and that would permit restrictions only on those rights and freedoms explicitly specified in the text of the Constitution (rather than on those that are not subject to restriction).Тематика дослідження є актуальною з огляду на те, що в Україні вже майже чотири роки триває повномасштабна війна розв’язана рф і питання забезпечення прав і свобод громадян під час дії в країні воєнного стану набуває особливого значення. Незважаючи на те, що закон України «Про правовий режим воєнного стану» було прийнято ще в 2000 році (в першій редакції), що воєнний стан в країні було введено 24.02.2022р., на цей час відсутні ґрунтовні наукові дослідження щодо впливу Конституції України, норми якої визначають порядок введення воєнного стану і умови за яких обмежуються права громадян, на права і обов’язки громадян та обґрунтованості цих норм. Метою статті є аналіз положень Конституції України в аспекті їх впливу на адміністративно-правовий статус громадян під час дії воєнного стану. Під час дослідження використовувались загальнонаукові і спеціальні методи наукових досліджень: формально-логічний, діалектичиний, системного аналізу і догматичний. В статті дається визначення «адміністративно-правового статусу громадян», здійснено системний аналіз норм Конституції України, зокрема проаналізовано умови введення режиму воєнного стану, та пов’язаних з ними норм закону «Про правовий режим воєнного стану» щодо обмеження прав громадян під час дії воєнного стану, зокрема розглянуто питання щодо обґрунтованості цих норм в контексті їх відповідності міжнародним правовим актам та доцільності їх застосування з урахуванням висновків, викладених в рішеннях Конституційного Суду України. Зроблено висновок, що більшість обмежень, які зафіксовані в заходах режиму воєнного стану є необґрунтованими і що під час війни права громадян можуть мінімально обмежуватись і тільки в зоні бойових дій або в прикордонних з рф районах. Зазначається, що Конституція України дозволяє вводити режим воєнного стану не тільки під час війни, але і за умов, які не створюють небезпеку життю і здоров’ю громадян, що може призвести до безпідставного обмеження прав громадян. За результатами дослідження запропоновано внести зміни до Конституції України, які виключають можливість безпідставного введення режиму воєнного стану та запровадження обмежень прав громадян у разі відсутності збройної агресії проти України і допускають обмеження тільки визначених в тексті Конституції прав і свобод громадян (а не тих які не можуть обмежуватись)
Политико-правові принципи стратегии Сунь-Цзи та вплив сучасного Китаю
No full textAlthough a state's foreign policy strategy is not an official source of law, it represents a system of views on the goals and forms of a state's actions in the international arena and serves as a direct basis for the formation of legal acts and international treaties, playing a significant role in shaping the state's international legal position at international conferences and in the work of international organizations. In today's world, conflicts and contradictions are resolved not only by military force, but also by other means: soft power and information, hybrid, indirect wars, etc. China tries to avoid direct military confrontation for as long as possible, choosing indirect methods of action, and tries to use other actors to achieve its goals. Therefore, the aim of the study is to examine the historical roots of China's foreign policy strategy, its original forms, and compare them with contemporary forms. For this purpose, historical-genetic and historical-comparative research methods are used. It is assumed that China's modern methods of influence and soft power directly reach the depths of the ancient history of the "Middle Kingdom" and have a genetic connection with the ancient art of war, the military strategy developed by Sun Tzu. Using the comparative method, the relevant instructions of the treatise are compared with the practices of modern China. It is concluded that, according to Sun Tzu's concept, it is necessary to conduct active diplomacy, destroy the enemy's alliances, and break their strategy. Sun Tzu constantly emphasizes that direct military confrontation should be avoided, replacing it with indirect actions. Based on the concepts of Sun Tzu's treatise, modern China creatively develops, refines, and effectively applies them in practice. China has created a powerful system of financial, political, and diplomatic influence in the world on business circles, analytical and political centers in virtually all countries of the world. Хоча зовнішньополітична стратегія держави не є офіційним джерелом права, вона являє собою систему поглядів на цілі і форми дій держави на міжнародній арені і служить безпосередньою основою для формування правових актів і міжнародних договорів, відіграючи значну роль у формуванні міжнародно-правової позиції держави на міжнародних конференціях і в роботі міжнародних організацій. У сучасному світі конфлікти і протиріччя вирішуються не тільки військовою силою, а й іншими засобами: м'яка сила та інформаційні, гібридні, непрямі війни і т.д. Китай намагається якомога довше уникати прямої військової конфронтації, вибираючи непрямі методи дій, і намагається використовувати інших дійових осіб для реалізації своїх цілей. Тому мета дослідження полягає у вивченні історичних коренів зовнішньополітичної стратегії Китаю, її первісних форм, та порівнянні їх з сучасними формами. Задля цього використовуються історико-генетичний та історико-порівняльний методи дослідження. Передбачається, що сучасні методи впливу і м'якої сили Китаю безпосередньо сягають глибин давньої історії "серединної імперії" і мають генетичний зв'язок з древнім мистецтвом війни, військовою стратегією, розробленою Сунь-цзи. Використовуючи порівняльний метод, відповідні вказівки трактату порівнюються з практикою сучасного Китаю. Робиться висновок, що згідно з концепцією Сунь-цзи, необхідно вести активну дипломатію, руйнувати союзи противника і ламати його стратегію. Сунь-цзи постійно наголошує, що слід уникати прямої військової конфронтації, замінюючи її непрямими діями. Ґрунтуючись на концепціях трактату Сунь-цзи, сучасний Китай творчо розвиває, удосконалює і ефективно застосовує їх на практиці. Китай створив потужну систему фінансового, політичного і дипломатичного впливу в світі на ділові кола, аналітичні та політичні центри, практично у всіх країнах світу
Актуальні питання грормадянства, як визначального фактору, що впливає на адміністративно-правовий статус громадян в умовах
Get PDFThe relevance of the study is determined by the insufficient exploration of the essence of citizenship, its genesis, and the diverse perspectives of scholars regarding its definition. Additionally, the legal institution of citizenship significantly impacts the administrative and legal status of individuals in the state under the conditions of martial law, particularly in terms of the fulfillment of citizens; obligations during this period. The aim of this article is to analyze the provisions of the Law of Ukraine ”On Citizenship”in the context of their compliance with the Constitution of Ukraine and international legal acts, as well as their impact on the rights and obligations of citizens during martial law. Furthermore, the article highlights existing issues within national citizenship legislation and proposes solutions to address them. The study employs both special and general scientific methods of legal research, including historical, dialectical, systemic analysis, formal-logical, and dogmatic methods. A systematic analysis of the norms of the Law of Ukraine “On Citizenship” is conducted, particularly regarding their impact on the exercise of rights and the fulfillment of obligations by citizens under the legal regime of martial law. These norms are also examined in the context of their compliance with the provisions of the Constitution of Ukraine and international legal acts that establish fundamental human and civil rights. As a result of the study, a new definition of “citizenship” is proposed, which significantly differs from the definition provided in the Law of Ukraine “On Citizenship”. It is concluded that the Law of Ukraine “On Citizenship” requires substantial amendments, particularly in terms of defining “citizenship”, the principles of citizenship legislation, and the procedures for acquiring and terminating citizenship. These changes are expected to have a positive impact on the administrative and legal status of citizens, especially during martial law.Актуальність теми дослідження обумовлена недостатнім вивченням питання сутності громадянства, його генези, різними поглядами науковців щодо визначення (дефініції) громадянства та впливу цього правового інституту на адміністративно-правовий статус особи в державі в умовах дії правового режиму воєнного стану, зокрема його вплив на виконання обов'язків громадянами під час війни. Метою статті є аналіз норм закону України «Про громадянство» в контексті їх відповідності Конституції України, міжнародним правовим актам і їх вплив на права і обов’язки громадян під час дії воєнного стану, висвітлення проблемних питань, які існують у вітчизняному законодавстві з питань громадянства і шляхи їх вирішення. В ході дослідження було використано як спеціальні, так і загальнонаукові методи наукового пізнання, зокрема: історичний, діалектичний, системного аналізу, формально-логічний, догматичний. У статті здійснено системний аналіз положень Закону України «Про громадянство», зокрема їх вплив на здійснення прав і виконання громадянами обов'язків під час дії правового режиму воєнного стану та їх застосування в контексті їх відповідності нормам Конституції України і міжнародним правовим актам, якими встановлено основоположні права людини і громадянина. За результатами дослідження запропоновано визначення «громадянства», яке суттєво відрізняється від визначення наведеного в законі України «Про громадянство».
Резюмується, що закон України «Про громадянство» потребує суттєвих змін, зокрема щодо визначення «громадянства», принципів законодавства про громадянство, набуття і припинення громадянства, які мають позитивно вплинути на адміністративно-правовий статус громадян, зокрема і під час дії воєнного стану
Карцеральний контінуум і пенітенціарна система України
Get PDFThe penitentiary system is an integral part of the carceral continuum. It is one of its ultimate boundaries. It is there that the main tendencies in the approach to the education of a disciplined individual can be traced. Obviously that this approach has not had much success in Ukraine, as the achievements over thirty years of reforms have been very modest.
The article attempts to examine the problems, existing standards and the situation in Ukrainian prisons. To critically rethink the recommendations and identify the reasons why they are not being implemented and may not be implemented. If they cannot be implemented, what prevents this and what is the possible way forward or out of the current situation.
Methodology - this short study is based on an examination of the problems of the structural penitentiary system of Ukraine and the proposed solutions to them. The official view on these problems by the Government of Ukraine and the recommendations and reports of international organisations and the European Court of Human Rights have been taken as a basis.
The study concluded that Ukraine does not have an institutionalised carceral system and that approaches applied to such systems in other countries will not have a positive effect. Successful reform of the penitentiary system and its humanisation require a comprehensive social, political and legal effort, which must take place against a background of rethinking the place and role of prison in dealing with those who have committed crime.Пенітенціарна система є невід'ємною частиною карцерального континууму. Вона є його кінцевою межею. Саме в ній простежуються основні тенденції у підході до виховання дисциплінованої особистості. Очевидно, що в Україні цей підхід не мав особливого успіху, оскільки досягнення за тридцять років реформ виявилися дуже скромними.
У статті зроблено спробу проаналізувати проблеми, існуючі стандарти та ситуацію в українських в'язницях. Критично переосмислити рекомендації та визначити причини, чому вони не виконуються і не можуть бути виконані. Здійсноно спробу пояснити що заважає реалізації реформ і який можливий вихід із ситуації, що склалася.
Методологія - це коротке дослідження ґрунтується на вивченні структурних проблем пенітенціарної системи України та запропонованих шляхів їх вирішення. За основу було взято офіційну позицію Уряду України щодо цих проблем, а також рекомендації та звіти міжнародних організацій та Європейського суду з прав людини.
Дослідження дійшло висновку, що в Україні не існує інституціоналізованої карцеральної системи, а підходи, які застосовуються до таких систем в інших країнах, не матимуть позитивного ефекту. Успішне реформування пенітенціарної системи та її гуманізація потребують комплексних соціальних, політичних і правових зусиль, які мають відбуватися на тлі переосмислення місця і ролі в'язниці у роботі з тими, хто вчинив кримінальні правопорушенн
Обов'язок захищати Вітчизну і проходити військову службу як визначальні складові адміністративно-правового статусу громадян в умовах дії правового режиму воєнного стану
Get PDFThe relevance of this study stems from the fact that Ukraine has been engaged in an armed conflict with the Russian Federation for over eleven years. Despite this, insufficient scholarly attention has been given to the essence and genesis of military duty and military service, the various academic approaches to defining military service, and the impact of the duty to defend the Homeland and perform military service on the administrative and legal status of individuals, particularly under the legal regime of martial law. The purpose of the article is to analyze the provisions of the Law of Ukraine “On Military Duty and Military Service” in terms of their compliance with the Constitution of Ukraine and international legal instruments that establish fundamental human rights and
freedoms. The article also examines how these provisions affect the obligations of
citizens during martial law, highlights current issues within Ukrainian legislation
regulating legal relations during martial law, and proposes possible solutions to
address these challenges. The research applies general scientific and specialized methods of legal analysis, including the dialectical, historical, formal-logical, dogmatic methods, and systems analysis. As a result of the study, a new definition of “military service” is proposed, which significantly differs from the definition provided in the Law of Ukraine “On Military Duty and Military Service” and from those offered by other scholars. The proposed definition emphasizes that military service is special form of public service aimed at the defense of Ukraine, involving the use of all types of weapons and military equipment, thereby posing inherent risks to the life and health of military personnel.
The article concludes that the Law of Ukraine “On Military Duty and Military Service”, adopted in the post-Soviet period (1992), has not been sufficiently revised following the adoption of the Constitution of Ukraine. As a result, it does not fully align with constitutional provisions or reflect current realities. The law requires substantial amendments, particularly with regard to the definition of “military service”, the procedures and components of military service, the system of staffing the Armed Forces of Ukraine, conscription procedures, fixed-term (alternative or basic) military service, and pre-service training. These reforms are expected to positively influence the administrative and legal status of citizens, especially during martial law.
Keywords: duty to defend the Homeland, military duty, military service,
fixed-term military service, basic military service, alternative service, conscripts,
military personnel.Тема дослідження є актуальною у зв’язку з тим, що в Україні вже одинадцять років триває війна з рф, та обумовлена тим, що науковцями не було приділено достатньо уваги питанню сутності військового обов'язку та військової служби, їх генези, різними підходами науковців до визначення військової служби та впливу обов’язку захищати Вітчизну і проходити військову службу на адміністративно-правовий статус особи в умовах дії правового режиму воєнного стану. Мета статті полягає в здійсненні аналізу норм закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на предмет їх відповідності Конституції України та міжнародним правовим актам, якими встановлено основоположні права і свободи людини і громадянина і їх вплив на обов’язки громадян під час дії воєнного стану, висвітлення актуальних питань, які існують у законах України, які регулюють правовідносини під час воєнного стану та пропозиції щодо їх вирішення. При проведенні дослідження використовувались загальнонаукові та спеціальні, методи наукового пізнання, зокрема: діалектичний, історичний, формально-логічний, догматичний, системного аналізу. За результатами проведеного дослідження запропоновано визначення «військової служби», яке суттєво відрізняється від визначення наведеного в законі України «Про військовий обов'язок і військову службу» та від дефініцій науковців, наведених в статтях дослідників цієї проблематики, і яке ґрунтується на тому, що військова служба - це особлива державна служба, для реалізації завдань якої застосовується всі види зброї і військової техніки, що робить її небезпечною для життя і здоров’я військовослужбовця. Підсумовується, що закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» був прийнятий в пострадянський період (1992р.) і з прийняттям Конституції України в нього, як і у інші закони, які регулюють правовідносини у сфері оборони, не було внесено зміни з метою узгодження його норм з положеннями Конституції, не відповідає умовам сьогодення, потребує суттєвих змін, зокрема щодо визначення військової служби, щодо військового обов’язку і його складових, системи комплектування Збройних сил України (ЗСУ), призову на військову службу, строкової військової (альтернативної) служби (базової військової служби), підготовки до військової служби, які мають позитивно вплинути на адміністративно-правовий статус громадян, зокрема під час дії правового режиму воєнного стану
«Дефіцит демократії» в Європейському Союзі: проблеми та окремі можливі рішення
Get PDFThe significance of the survey is based on examining the democratic deficit in the European Union as a political and legal phenomenon that affects the trust of member states' citizens in the EU and the prospects for deepening and expanding integration. The democratic deficit is linked to the gap between the actual effectiveness of democratic institutions and public expectations. Such political distance could undermine the legitimacy of institutions of power at both the national and supranational levels. The aim of this article is to reveal the phenomenon of democratic deficit in the EU, identify its causes and consequences, and seek ways to overcome it by strengthening democratic institutions and activating civil society. The achievement of the research objectives and tasks was facilitated by the application of an approach whereby, instead of relying on a rigid taxonomy of political regimes such as democracy, authoritarianism, and totalitarianism, the concept of democratic deficit is considered in the article as reflecting different degrees of democratic governance, pointing to the shortcomings of the structure of the European Union's institutions and the procedure for their implementation in the event of a departure from the principles of freedom, equality, and solidarity. The study concluded that the pan-European model of democracy, which is based on several principles of legitimacy, inevitably generates certain contradictions between them. As a result, it is impossible to completely avoid conflict over the “democratic deficit” in the European Union, even if the founding treaties provide for certain mechanisms to ensure complementarity between the principles of legitimacy of power and minimisation of tensions between them. However, such conflicts should not automatically be considered dysfunctional or normatively undesirable. Addressing the democratic deficit in the EU requires strengthening representative institutions, accountability mechanisms, and encouraging public participation to ensure the legitimacy of EU institutions.Актуальність дослідження полягає у розгляді дефіциту демократії в Європейському Союзі як політико-правового феномену, який позначається на довірі громадян держав-членів до ЄС та перспективах поглиблення й розширення інтеграції. Демократичний дефіцит пов'язаний із розривами між фактичною ефективністю демократичних інститутів та очікуваннями громадськості. Таке дистанціювання здатне підірвати легітимність інститутів влади як на національному, так і наднаціональному рівнях. Мета статі полягає у розкритті феномену демократичного дефіциту в ЄС, виявленні його причин і наслідків, а також у пошуку шляхів його подолання через зміцнення демократичних інституцій та активізацію громадянського суспільства. Досягненню мети і завдань дослідження сприяло застосування підходу, відповідно до якого замість того, щоб покладатися на жорстку таксономію політичних режимів, таких як демократія, авторитаризм і тоталітаризм, концепція демократичного дефіциту розглядається в статті як така, що відображає різні ступені демократичного управління, вказуючи на недоліки структури інститутів влади Європейського Союзу та процедури її здійснення в разі відходу від принципів свободи, рівності та солідарності. За результатами проведеного дослідження зроблено висновок про те, що загальноєвропейська модель демократії, яка спирається на кілька принципів своєї легітимності, закономірно породжує певні протиріччя між ними. Як наслідок, в Європейському Союзі повністю уникнути конфлікту з приводу «демократичного дефіциту» неможливо, навіть якщо установчі договори передбачають певні механізми для забезпечення взаємодоповнюваності між принципами легітимації влади та мінімізації напруги між ними. При цьому такі конфлікти не повинні автоматично визнаватися як дисфункціональні або нормативно небажані. Усунення дефіциту демократії в ЄС передбачає зміцнення представницьких інститутів влади, механізмів підзвітності та заохочення громаднської участі для забезпечення легітимності інститутів ЄС