1,720,955 research outputs found
СУДОВІ РЕПРЕСІЇ КОМІТЕТУ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ ПРОТИ УКРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНСЬКОЇ ГРУПИ (ЛЮТИЙ 1977 – ЛЮТИЙ 1979 рр.)
Get PDFThe article examines the Soviet regime‟s judicial repressions against the Ukrainian Helsinki Group (UHG) during the period of its highest activity – from February 1977 to February 1979. This period became crucial in shaping the state strategy of the Soviet authorities to suppress the organized human rights movement in the Ukrainian SSR. Based on a broad source base, which includes previously classified documents from the Sectoral State Archive of the Security Service of Ukraine, UHG program documents, and testimonies of participants in the events, the author analyzes the forms, methods, and scope of the KGB‟s repressive policy towards group members. The methodological basis of the article were the principles of objectivity, historicism, comprehensiveness, continuity, as well as a complex of general scientific and special historical methods. A cross-analysis and comparison of information from historical sources of various origins was carried out to establish an objective picture of events. The scientific novelty of the study lies in the fact that this problem has not yet become the subject of full-fledged study in modern Ukrainian historiography. The article focuses on the specifics of the implementation of legal prosecutions, which served not only as an instrument of punishment, but also as a means of preventive pressure, isolation of UHG leaders and demonstrative intimidation of wider dissident circles. The article covers in detail the course of the trials of Mykola Rudenko, Oleksiy Tykhy, Mykola Matusevych, Myroslav Marynovych and Levko Lukyanenko, as well as the organizational, operational and ideological mechanisms of their implementation. The author proves that despite the demonstrative nature of the repressions and attempts to discredit the UGG as an “anti-Soviet” and “extremist” organization, its participants demonstrated a high level of moral stability, refusal to cooperate with the authorities and an attempt to use the courts as a platform for public exposure of human rights violations in the USSR. Special attention is paid to the international context of the UHG‟s activities, in particular the KGB‟s attempts to minimize its contacts with the outside world, ignoring the very fact of the group‟s existence in the public sphere.
The article also examines the consequences of judicial repression for the future fate of the UHG. Although the arrests and long prison terms of key activists dealt a significant blow to the structure, they did not lead to its liquidation. The Group‟s activities continued through the efforts of the remaining participants, among whom Oksana Meshko and Oles Berdnyk were particularly active. The UHG continued to publish memoranda, newsletters, and appeals to the international community, and recruited new members, including political prisoners. The article allows for a comprehensive assessment of judicial repression as one of the central instruments of the Soviet penal system in countering the human rights movement in Ukraine, as well as to trace the mechanisms of pressure, disinformation, and manipulation of public opinion that were characteristic of the KGB‟s activities in the specified period. The study deepens the understanding of the dynamics of the confrontation between the state and civil society under the conditions of an authoritarian regime and outlines
important aspects of national resistance, relevant in the modern context of the struggle for human rights.У статті досліджуються судові репресії радянського режиму проти Української гельсінської групи (УГГ) у період її найвищої активності – з лютого 1977 до лютого 1979 рр. Цей часовий проміжок став вирішальним у формуванні державної стратегії радянських органів влади щодо придушення організованого правозахисного руху в УРСР. На основі широкої джерельної бази, яка включає раніше засекречені документи з Галузевого державного архіву Служби безпеки України, програмні документи УГГ та свідчення учасників подій, автор аналізує форми, методи та масштаби репресивної політики КДБ щодо учасників групи. Методологічною основою статті виступили принципи об‟єктивності, істо- ризму, всебічності, наступності, а також комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів. Було проведено перехресний аналіз та зіставлення інформації історичних джерел різного походження для встановлення об‟єктивної картини подій. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що ок- реслена проблема досі не стала предметом повноцінного вивчення в сучасній українській історіографії.
Зосереджено увагу на специфіці реалізації судових переслідувань, які виступали не лише як інструмент покарання, але і як засіб превентивного тиску, ізоляції лідерів УГГ та демонстративного залякування ширших дисидентських кіл. У статті докладно висвітлено перебіг судових процесів над Миколою Руденком та Олексієм Тихим, Миколою Матусевичем і Мирославом Мариновичем, Левком Лук‟яненком, а також організаційні, оперативні та ідеологічні механізми їх реалізації. Автор доводить, що попри показовий характер репресій та намагання дискредитувати УГГ як «антирадянську» й «екстремістську» організацію, її учасники продемонстрували високий рівень моральної стійкості, відмову від співпраці з владою та спробу використати суди як трибуну для публічного викриття порушень прав людини в СРСР. Окрема увага приділена міжнародному контексту діяльності УГГ, зокрема спробам КДБ мінімізувати її контакти із зовнішнім світом, ігноруючи в публічному просторі сам факт існування групи.
У статті також розглянуто наслідки судових репресій для подальшої долі УГГ. Хоча затримання і тривалі терміни ув‟язнення ключових активістів завдали структурі значного удару, вони не призвели до її ліквідації. Діяльність групи продовжилася зусиллями залишених на волі учасників, серед яких особливо активними були Оксана Мешко та Олесь Бердник. УГГ надалі публікувала меморандуми, інформаційні бюлетені та заклики до міжнародної спільноти, а також поповнювала свої лави новими членами, зокрема серед політичних в‟язнів.
Стаття дозволяє комплексно оцінити судові репресії як один із центральних інструментів радянської каральної системи в протидії правозахисному рухові в Україні, а також простежити механізми тиску, дезінформації та маніпуляції громадською думкою, що були характерними для діяльності КДБ у зазначений період. Дослідження поглиблює розуміння динаміки протистояння між державою та громадянським суспільством в умовах авторитарного режиму та окреслює важливі аспекти національного спротиву, актуальні й у сучасному контексті боротьби за права людини
ДИСИДЕНТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ОПАНАСА ЗАЛИВАХИ (1960–1970 ті рр.)
Get PDFThe subject of the article is the main milestones, directions and stages of artist Opanas Ivanovych Zalyvakha’s participation in the Ukrainian national movement of 1960–1970s. The source base of the research is based on the documents of the Sectoral State Archive of the Security Service of Ukraine (SSA SSU) in Kyiv, samizdat materials, memoirs of O. Zalyvakha and his contemporaries. The methodological basis of the study is J. Seko’s concept of the coexistence of two paradigms in the Ukrainian resistance movement of the 1950s and 1980s – national liberation (underground organizations) and nationalization (legal activity of the intelligentsia among the Sixties). The author concludes that the artist O. Zalyvakha from the early 1960s to the first half of the 1970s was an active participant in the environment of the Sixties human rights within the nationalization paradigm of the Ukrainian national movement. In the first half of the 1960’s, the main forms of his dissident activity were the spread of samizdat, criticism of the Soviet government’s policy in the national question, the production of Ukrainian national symbols. Living in Ivano-Frankivsk, the artist managed to establish contacts with Kyiv and Lviv dissidents. The arrest and trial of O. Zalyvakha could not stop his dissident activities and did not change his opposition views on the official policy of the Soviet regime. In the Mordovian colonies he took part in Ukrainian cultural events, created ex-librises with national symbols, set up channels for the transfer of documents and materials from the colony to freedom, wrote a statement of protest to the Chairman of the Supreme Court of the USSR. Acquaintance and close relations with V. Moroz, M. Soroka, I. Gel, S. Karavansky, J. Lesiv significantly strengthened O. Zalyvakha’s views on the need for further struggle for the revival of Ukrainian national consciousness and culture. After his release, the most notable dissident action of the artist was his participation in the campaign to protect the convicted historian V. Moroz. Later, O. Zalyvakha, despite the fact that the KGB was taken into account as an object of the "Bloc" case, under the pressure of the regime almost completely stopped its activity in the direction of the resistance movement against the Soviet regime.
Keywords: Opanas Zalyvakha, Ukrainian dissident movement, Sixties human rights, samizdat, Soviet regime, Mordovian colonies.Предметом статті є основні віхи, напрями і етапи участі художника Опанаса Івановича Заливахи в українському національному русі 1960–1970-х рр. Основу джерельної бази дослідження становлять документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) у м. Київ, матеріали самвидаву, спогади самого О. Заливахи та його сучасників. Методологічною основою дослідження є концепція Я. Секо про співіснування в українському русі спротиву 1950–80‑х рр. двох парадигм – національно-визвольної (підпільні організації) та націоналізаційної (легальна діяльність інтелігенції із середовища “шістдесятників”). Автор статті приходить до висновку, що художник О. Заливаха з початку 1960‑х до першої половини 1970‑х був активним учасником середовища шістдесятницького правозахисту в рамках націоналізаційної парадигми українського національного руху. У першій половині 1960‑х рр. основними формами його дисидентської діяльності були поширення самвидаву і тамвидаву, критика політики радянської влади у національному питанні, виготовлення української національної символіки. Арешт та судова розправа над О. Заливахою не змогли зупинити його дисидентської діяльності та не змінили опозиційних щодо офіційної політики радянського режиму переконань. У мордовських колоніях художник брав участь в українських культурних заходах, налагоджував канали передачі документів і матеріалів із колонії на волю, написав заяву протесту на адресу Голови Верховного Суду УРСР. Після виходу на волю найбільш помітною дисидентською акцією художника була його участь у кампанії захисту засудженого історика В. Мороза. В подальшому О. Заливаха, незважаючи на те, що був взятий КДБ у розробку як об’єкт справи “Блок”, під тиском режиму практично повністю припинив активність у руслі руху спротиву радянському режиму.
Ключові слова: Опанас Заливаха, український дисидентський рух, шістдесятницький правозахист, самвидав, радянський режим, Мордовські колонії
ПІДСЛУХАНА РОЗМОВА: СТЕНОГРАМА БЕСІДИ МІЖ ДВОМА ПОЛІТВ’ЯЗНЯМИ У КИЇВСЬКОМУ СЛІДЧОМУ ІЗОЛЯТОРІ КДБ
Get PDFThe purpose of the article is to publish the previously classified document “Annotation on the Opera- tional Transcript of Conversations between V. Moroz and O. Serhiienko”, which is in the Sectoral State Archives of the Security Service of Ukraine (SSA SSU). It is a transcript of a conversation recorded in October 1972 between political prisoners Valentyn Moroz and Oleksandr Serhiienko in a cell of the Committee of State Security (KGB) remand prison in Kyiv. The transcript is an original 18-page typescript and is an appendix to a report by Vitalii Fedorchuk, chairman of the KGB to the Council of Ministers of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (Ukrainian SSR), addressed to Volodymyr Shcherbytsky, First Secretary of the Central Committee of the Communist Party of Ukraine (CC CPU) from February 20, 1973. The document contains a lot of important information about the worldview of V. Moroz and O. Serhienko as of 1972, the relationship between Ukrainian dissidents in the early 1970 s, of this period. The information obtained as a result of wiretapping was later used by the KGB during “operational measures” against political prisoners and objects of the case “Blok”, which managed to avoid arrest. The annotation of the operative transcript between V. Moroz and O. Serhiienko is a valuable document for historians, as it sheds light on the situation of Ukrainian dissent in the early 1970s and on the methods of the Soviet regime’s struggle against conscious Ukrainians. A lot of information in the annotation can be found about the activities of individual members of the dissident movement, in particular, V. Chornovil, I. Dziuba, M. Kosiv. The document gives an idea of what the arrested political prisoners were discussing in the KGB detention centers, what problems they were interested in, what they hoped for in the confrontation with one of the most powerful states in the world at the time.
Keywords: Ukrainian dissident movement, State Security Committee (KGB), Soviet regime, Valentyn Moroz, Oleksandr Serhiienko, “Bloc” case.
conflicts in their environment, tasks, methods and tactics of the national movementМетою статті є оприлюднення раніше засекреченого документу “Анотація по оперативній стенограмі розмов між В. Морозом і О. Сергієнком”, яка знаходиться у Галузевому державному архіві Служби безпеки України (ГДА СБУ). Він являє собою розшифрування записаної в жовтні 1972 р. бесіди між політв’язнями Валентином Морозом та Олександром Сергієнком у камері слідчого ізолятора Комітету державної безпеки (КДБ) у Києві. Анотація стенограми є оригінальним машинописом, який знаходиться на 18-ти сторінках та є додатком до доповідної записки голови КДБ при Раді Міністрів (РМ) Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) Віталія Федорчука на адресу першого секретаря Центрального Комітету Комуністичної партії України (ЦК КПУ) Володимира Щербицького від 20 лютого 1973 р. Документ містить чимало важливої інформації про світоглядні орієнтири В. Мороза та О. Сергієнка станом на 1972 р., взаємовідносини між українськими дисидентами на початку 1970-х рр., конфлікти в їх середовищі, завдання, методи і тактичні прийоми національного руху вказаного періоду. Інформація, отримана в результаті прослуховування камерної розмови, в подальшому використовувалась КДБ під час “оперативних заходів” щодо політв’язнів та об’єктів справи “Блок”, яким вдалось уникнути арешту. Анотація оперативної стенограми між В. Морозом та О. Сергієнком є цінним документом для вчених-істориків, оскільки дає змогу пролити світло як на становище україн- ського дисидентства на початку 1970-х років, так і на методи боротьби радянського режиму проти свідомих українців. Чимало інформації в анотації можна знайти про діяльність окремих учасників дисидентського руху, зокрема, В. Чорновола, І. Дзюби, М. Косіва та ін. Документ дозволяє отримати уявлення про те, що обговорювали заарештовані політв’язні у застінках слідчих ізоляторів КДБ, якими проблемами вони цікавилися, на що розраховували у протистоянні з однією з наймогутніших держав тогочасного світу.
Ключові слова: український дисидентський рух, Комітет державної безпеки (КДБ), радянський режим, Валентин Мороз, Олександр Сергієнко, справа “Блок”
Going Beyond Counting First Authors in Author Co-citation Analysis
Get PDFThe present study examines one of the fundamental aspects of author co-citation analysis (ACA) - the way co-citation
counts are defined. Co-citation counting provides the data on which all subsequent statistical analyses and mappings
are based, and we compare ACA results based on two different types of co-citation counting - the traditional type that
only counts the first one among a cited work's authors on the one hand and a non-traditional type that takes into
account the first 5 authors of a cited work on the other hand. Results indicate that the picture produced through this non-traditional author co-citation counting contains more coherent author groups and is therefore considerably clearer. However, this picture represents fewer specialties in the research field being studied than that produced through the traditional first-author co-citation counting when the same number of top-ranked authors is selected and analyzed. Reasons for these effects are discussed
Variations on the Author
Get PDF“Variations on the Author” discusses two of Eduardo Coutinho’s recent films (Um Dia na Vida, from 2010, and Últimas Conversas, posthumously released in 2015) and their contribution to the general question of documentary authorship. The director’s filmography is characterized by a consistent yet self-effacing form of authorial self-inscription: Coutinho often features as an interviewer that rather than express opinions propels discourses; an interviewer that is good at listening. This mode of self-inscription characterizes him as an author who is not expressive but who is nonetheless markedly present on the screen. In Um Dia na Vida, however, Coutinho is completely absent form the image, while Últimas Conversas, on the contrary, includes a confessional prologue that moves the director from the margins to the center of his films. This article examines the ways in which these works stand out in the filmography of a director who offers new insights into the notion of cinematic authorship
Appropriate Similarity Measures for Author Cocitation Analysis
Get PDFWe provide a number of new insights into the methodological discussion about author cocitation analysis. We first argue that the use of the Pearson correlation for measuring the similarity between authors’ cocitation profiles is not very satisfactory. We then discuss what kind of similarity measures may be used as an alternative to the Pearson correlation. We consider three similarity measures in particular. One is the well-known cosine. The other two similarity measures have not been used before in the bibliometric literature. Finally, we show by means of an example that our findings have a high practical relevance.information science;Pearson correlation;cosine;similarity measure;author cocitation analysis
Dispelling the Myths Behind First-author Citation Counts
Get PDFWe conducted a full-scale evaluative citation analysis study of scholars in the XML research field to explore just how different from each other author rankings resulting from different citation counting methods actually are, and to demonstrate the capability of emerging data and tools on the Web in supporting more realistic citation counting methods. Our results contest some common arguments for the continued
use of first-author citation counts in the evaluation of scholars, such as high correlations between author rankings by first-author citation counts and other citation
counting methods, and high costs of using more realistic citation counting methods that are not well-supported by the ISI databases. It is argued that increasingly available digital full text research papers make it possible for citation analysis studies to go beyond what the ISI databases have directly supported and to employ more
sophisticated methods
РОЗПРАВА РАДЯНСЬКОГО РЕЖИМУ НАД СПІЛКОЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ ГАЛИЧИНИ (1972–1973 рр.)
Get PDFThe purpose of the article is a comprehensive study of the process of the Soviet regime’s massacre of active members of the Union of Ukrainian Youth of Galicia (SUMG) in 1972–1973. The basis of the source base was the materials of the Sectoral State Archive of the Security Service of Ukraine in Kyiv, documents of the Central State Archive of Public Associations and Ukrainians, as well as memories of active members of the SUMG. The methodological basis of the article was the principles of objectivity, historicism, comprehensiveness, continuity, as well as a complex of general scientific and special-historical methods. A cross-analysis and comparison of information from historical sources of various origins was carried out to establish an objective picture of historical events. The scientific novelty of the research lies in the fact that this problem has not yet become the subject of a full-fledged study in modern Ukrainian historiography.
The authors conclude that the underground organization SUMG functioned on the territory of the Kolomyia district during January 1972 – March 1973, and young workers and students belonged to its core. The group’s activities consisted primarily in the organization of secret meetings by its participants, the search for literature and information about the previous stages of the national liberation movement. A key characteristic of the SUMG, which distinguished it from other underground organizations of the first half of the 1970s, was the purposeful search for firearms and the readiness to use them for self-defense.
The reaction of the Soviet regime to the creation and activity of the SUMG was quite sharp; the massacre of its participants was under the personal control of the first persons of the Ukrainian SSR. A secret case of the operative group development “Intruders” was opened against the leaders of the group. During the preliminary collection of information about the members of the group, the agent network of the State Security Committee (KGB), wiretapping equipment and secret searches were used. In March 1973, a rapid special operation was carried out to arrest the leaders of the SUMG – Dmytro Hrynkiv, Ivan Shovkovyi, Mykola Motriuk, Roman Chuprei; the following month, Dmytro Demydiv was also arrested.
During the investigation, the KGB employees used means of psychological and moral pressure on the arrested persons, including complete isolation from the outside world, open threats of possible execution, creating an unbearable atmosphere in the cells, using in-cell agents. The prisoners had the impression that the penal authorities knew absolutely everything about their activities. In the end, the SUMG members, unprepared for an open confrontation with the KGB, were forced to cooperate with the investigators. Because of a closed trial held in Ivano-Frankivsk in August 1973, five members of the SUMG were sentenced to various terms of imprisonment and exile – from four to ten years in total. At the same time, the structures of the Communist Party in Ivano-Frankivsk region and Lviv region intensified ideological processing of the population and strengthened propaganda against the so-called “Ukrainian bourgeois nationalism”.
Key words: Union of Ukrainian Youth of Galicia (SUMG), Dmytro Hrynkiv, Ukrainian dissident movement, Soviet regime, State Security Committee (KGB), “Intruders” case, judicial repression.Метою статті є всебічне і комплексне дослідження процесу розправи радянського режиму над активними учасниками Спілки української молоді Галичини (СУМГ) у 1972–1973 рр. Основу джерельної бази склали матеріали Галузевого державного архіву Служби безпеки України у м. Київ, документи Центрального державного архіву громадських об’єднань і україніки, а також спогади активних учас- ників СУМГ. Методологічною основою статті є принципи об’єктивності, історизму, всебічності, наступності, а також комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів. Було проведено перехресний аналіз та співставлення інформації історичних джерел різного походження для встанов- лення об’єктивної картини подій. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що окреслена проблема досі не стала предметом повноцінного вивчення в сучасній українській історіографії.
Автори роблять висновок, що підпільна організація СУМГ функціонувала на теренах Коломий- щини протягом січня 1972 – березня 1973 рр., а до її осердя належали молоді робітники та студенти. Діяльність Спілки полягала передусім в організації її учасниками таємних зборів, пошуку літератури й інформації про попередні етапи національно-визвольного руху. Ключовою характерною рисою СУМГ, яка вирізняла її з-поміж інших підпільних організацій першої половини 1970-х рр., був цілеспрямований пошук вогнепальної зброї та готовність її застосувати з метою самозахисту.
Реакція радянського режиму на створення та діяльність СУМГ була досить різкою, розправу над її учасниками особисто контролювали перші особи УРСР. На лідерів організації було відкрито таємну справу оперативної групової розробки “Зловмисники”. У ході попереднього збору інформації про учасників Спілки використовувалася агентурна мережа Комітету державної безпеки (КДБ), підслу- ховувальна апаратура і таємні обшуки. У березні 1973 р. було здійснено блискавичну спецоперацію щодо затримання лідерів СУМГ – Дмитра Гриньківа, Івана Шовкового, Миколи Мотрюка, Романа Чупрея; наступного місяця було затримано також Дмитра Демидіва.
Під час слідства працівники КДБ використовували засоби психологічного й морального тиску на затриманих, серед яких повну ізоляцію від зовнішнього світу, відкриті погрози можливим розстрілом, створення нестерпної атмосфери в камерах, використання внутрішньокамерних агентів. У в’язнів фор- мувалося враження, нібито каральні органи знають про їхню діяльність абсолютно все. Зрештою, не підготовлені до відкритого протистояння з КДБ учасники СУМГ змушені були піти на співпрацю зі слід- чими. У результаті проведеного в Івано-Франківську закритого судового процесу в серпні 1973 р. п’яте- ро учасників СУМГ були засуджені на різні терміни позбавлення волі і заслання – сумарно від 4 до 10 років. Одночасно партійні органи на Івано-Франківщині та Львівщині провели кампанію посилення ідеоло- гічного опрацювання населення та пропаганди проти т. зв. “українського буржуазного націоналізму”.
Ключові слова: Спілка української молоді Галичини (СУМГ), Дмитро Гриньків, український дисидентський рух, радянський режим, Комітет державної безпеки (КДБ), справа “Зловмисники”, судові репресії
- …
