Lviv State University of Internal Affairs Institutional Repository
Not a member yet
8160 research outputs found
Sort by
The role of communication in relations between the National Police and civil society
No full textБондаренко В.А. Роль комунікації у відносинах Національної поліції та громадянського суспільства / Бондаренко В.А. // Аналітично-порівняльне правознавство. - 2025. - Вип. 4. - Ч. 2. - С. 107-112.У статті на підставі чинного законодавства розглянуто роль комунікації у відносинах Національної поліції та громадянського суспільства. Об’єкт дослідження – комунікація поліції з інститутами
громадянського суспільства. Предмет дослідження – технології комунікації, які застосовуються органами поліції у взаємодії з інститутами громадянського суспільства. Аналіз досліджуваної проблематики проводився із застосуванням універсальних методів (аналіз, синтез, індукція, дедукція),
соціологічних методів (структурно-функціональні методи, інтеграційні тощо), що використовуються у суміжних науках: соціологія громадської думки, соціальна психологія, політична соціологія.
Зазначено, що реформування органів Національної поліції, відповідно до Комплексного стратегічного плану реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони України на
2023-2027 роки, робить актуальним і нагально необхідним пошук інноваційних методів і технологій підтримки повноцінного функціонування інститутів взаємодії громадянського суспільства та
правової держави. Саме це вимагає прямого діалогу між Національною поліцією, її керівництвом і
суспільством. Одним із основних завдань, які покликані розв’язати служби комунікації з громадськістю, є принципова зміна характеру взаємовідносин органів поліції з громадянами, соціальними групами та інститутами громадянського суспільства на основі створення умов для вільного та
ефективного розвитку взаємодії органів. Посилення цивільного контролю діяльності органів поліції
у період наростання демократичних перетворень на шляху до асоціації з Європейським Союзом та
активності політичної самосвідомості населення, викликаної збройною агресією росії, є необхідною
передумовою, умовою та закономірністю підвищення ефективності комунікацій з громадянським
суспільством, головним напрямом формування та підтримки їх позитивного іміджу. Покращення
іміджу органів Національної поліції є одним із пріоритетних напрямів сучасного суспільного розвитку. Необхідно розробити соціальні технології, спрямовані на підвищення іміджу органів Національної поліції, що, своєю чергою, сприятиме підвищенню ефективності їхньої діяльності. The article deals with the role of communication in the relations between the National Police and civil
society, based on current legislation. The object of the research is communication between the police
and civil society institutions. The subject of the study is communication technologies used by police
authorities in their interaction with civil society institutions. The analysis of the research problem was
carried out applying universal methods (analysis, synthesis, induction, and deduction), and sociological
methods (structural-functional methods, integration, etc.) used in related sciences: sociology of public
opinion, social psychology, and political sociology. It is noted that the reformation of the National
Police, following the Comprehensive Strategic Plan for Reforming Law Enforcement Agencies as part
of the Security and Defense Sector of Ukraine for 2023-2027, makes it relevant and necessary to
search for innovative methods and technologies to support the full functioning of institutions of civil
society and the rule of law. This requires direct dialogue between the National Police, its leadership,
and society. One of the main tasks that public communication services are called upon to solve is
a fundamental change in the relationship between the police and citizens, social groups, and civil
society institutions, based on creating conditions for the free and effective development of interaction
between agencies. Strengthening civilian control over the activities of police agencies during a period of
growing democratic reforms on the path to association with the European Union and increased political
awareness among the population caused by russia’s armed aggression is a necessary prerequisite, condition, and consequence of improving the effectiveness of communications with civil society, which
is the main direction for forming and maintaining their positive image. Improving the image of the
National Police is one of the priorities of modern social development. It is necessary to develop social
technologies aimed at improving the image of the National Police, which in turn will contribute to the
efficiency of their activities
Phenomenology of personal resources in the conditions of society transformation
No full textЛегка А.І. Феноменологія особистісних ресурсів в умовах трансформації суспільства / Легка Андріана Іванівна // Перспективи та інновації науки. - 2025. - № 5. - С. 2040-2049.Статтю присвячено теоретичному аналізу поняття особистісних ресурсів та визначено найпоширеніші класифікації ресурсів та
властивості. Розкрито багатоаспектність значення поняття особистісний
ресурс та виокремлено змістові аспекти дефініції. Особистісний ресурс
розглянуто як сукупність індивідуальних властивостей та цінностей людини
(матеріальних та нематеріальних, зовнішніх та внутрішніх), що сприяють
суб'єктному задоволенню певних життєвих потреб та визначають кінцеве
відношення людини із світом, самим з собою.
У статті представлені різні погляди науковців на змістові аспекти
ресурсів особистості: як здатність до адаптації; як спроможність до інтеграції
поведінки та успішного подолання стресів та кризових ситуацій після
пережитих множинних втрат; як частина людського потенціалу; як можливість
та засіб для подолання стресових ситуацій; як здатність саморегуляції
поведінки та діяльності. Розглянуто класифікацію особистісних ресурсів:
матеріальні ресурси (одяг, гроші, дохід, нерухомість, будинки, житло) та
нематеріальні об'єкти (плани, цілі, бажання, наміри); зовнішні ресурси
(підтримка, сім'я, друзі, родина, колег, наявність роботи, статус) та внутрішні
ресурси (особистісні властивості: самоповага, здібності, навички, самоконтроль, оптимізм, цінності та установки на життя, система вірувань); психічні
стани та фізичні стани; вольові та емоційні характеристики, які важливі для
подолання труднощів та життєвих перешкод на шляху до досягнення
важливих цілей. Виявлено, що особливою властивістю ресурсів є їх
індивідуальність, що вказує на унікальний набір особистісних ресурсів
властивих для кожної людини окремо. Саме індивідуальність розкриває
основну властивість людських ресурсів.
Перспективою для наступних наукових досліджень є підготовка та
проведення комплексного емпіричного дослідження особистісних ресурсів як
чинника ефективності особистості в умовах трансформації суспільства та
виокремлення професійної ефективності фахівця на тлі сучасності.
Ключові слова: особистісні ресурси, класифікація ресурсів, властивості
ресурсів, ресурс як адаптивність, індивідуальність ресурсів. The article is devoted to the theoretical analysis of the concept of
personal resources and the most common classifications of resources and properties
are determined. The multifaceted meaning of the concept of personal resource is
revealed and the content aspects of the definition are highlighted. Personal resources
are considered as a set of individual properties and values of a person (material and
immaterial, external and internal), which contribute to the subjective satisfaction of
certain life needs and determine the ultimate relationship of a person with the world,
with himself.
The article presents different views of scientists on the content aspects of
personal resources: as the ability to adapt; as the ability to integrate behavior and
successfully overcome stress and crisis situations after experiencing multiple losses;
as part of human potential; as an opportunity and means for overcoming stressful
situations; as the ability to self-regulate behavior and activity. The classification of
personal resources is considered: material resources (clothing, money, income, real
estate, houses, housing) and intangible objects (plans, goals, desires, intentions);
external resources (support, family, friends, relatives, colleagues, availability of
work, status) and internal resources (personal properties: self-esteem, abilities,
skills, self-control, optimism, values and attitudes towards life, belief system);
mental states and physical states; volitional and emotional characteristics that are
important for overcoming difficulties and life obstacles on the way to achieving
important goals. It was found that a special property of resources is their
individuality, which indicates a unique set of personal resources inherent in each
person separately. It is individuality that reveals the main property of human
resources.
The prospect for further scientific research is the preparation and conduct of
a comprehensive empirical study of personal resources as a factor of personal
effectiveness in the context of societal transformation and the isolation of a
specialist's professional effectiveness against the background of modernity
Оцінювання інтенсивності впливу дестабілізуючих факторів на оперативно-розшукову діяльність у сфері відмивання й незаконної легалізації коштів (Scopus)
No full textLeskiv H. Evaluating the intensity of destabilising factors affecting operational and investigative activities in money laundering and illicit legalisation / Halyna Leskiv, Andriy Babjak, Halyna Savchyn, Mykyta Panteleiev // Соціально-правові студії/Social & Legal Studios. - 2025. - Т. 8. - № 2. - С. 39-48.Актуальність дослідження зумовлена необхідністю удосконалення механізмів протидії фінансовим
злочинам в умовах зростання загроз економічній безпеці держави під час воєнного стану. Метою роботи була
оцінка інтенсивності впливу дестабілізуючих факторів на оперативно-розшукову діяльність у сфері відмивання
коштів та незаконної легалізації доходів. Методологія дослідження базувалась на експертному опитуванні
40 фахівців за допомогою анкетування та застосуванні методу парних порівнянь за шкалою Сааті. У ході
дослідження було ідентифіковано сім ключових дестабілізуючих факторів, серед яких найвпливовішими
виявлено глобалізацію фінансових потоків, поширення цифрових валют, а також недосконалість нормативно-правової бази. Було проведено оцінювання впливу кожного з факторів у межах трьох сценаріїв – реалістичного,
песимістичного та оптимістичного. За кожним сценарієм сформовано обернено-симетричні матриці порівнянь,
на основі яких розраховано нормалізовані ваги та рейтинги факторів. Установлено, що в умовах негативного
розвитку ситуації значно зростає загроза від внутрішніх зловживань та недостатньої технічної підготовки
кадрів. Зроблено висновок, що ефективна протидія фінансовим злочинам потребує одночасного реформування
законодавства, модернізації технічної бази правоохоронних органів і посилення міжнародної співпраці.
Додатково підкреслено важливість адаптації правових механізмів до швидкоплинних змін фінансових
технологій. Практична цінність результатів полягає у можливості їх використання керівниками оперативних
підрозділів, розробниками державної політики та аналітиками сфери фінансової безпеки для вдосконалення
системи виявлення та нейтралізації фінансових загроз. The relevance of this study stems from the need to enhance mechanisms for countering financial crime amid increasing threats to the state’s economic security during martial law. This study aimed to assess the intensity of the impact of destabilising factors on operational and investigative activities in the area of money laundering and the illicit legalisation of proceeds. The research methodology was based on an expert survey involving 40 specialists, who were asked to complete a questionnaire using the pairwise comparison method with the Saaty scale. Seven key destabilising factors were identified, with the most influential being the globalisation of financial flows, the proliferation of digital currencies, and the inadequacy of the regulatory and legal framework. The impact of each factor was evaluated across three scenarios: realistic, pessimistic, and optimistic. For each scenario, reciprocal comparison matrices were constructed, on the basis of which normalised weights and factor rankings were calculated. It was found that, under a negative development scenario, the threat posed by internal abuses and insufficient technical training of personnel increases significantly. It was concluded that effective counteraction to financial crime requires the simultaneous reform of legislation, the modernisation of the technical infrastructure of law enforcement agencies, and the strengthening of international cooperation. The importance of adapting legal mechanisms to the rapid evolution of financial technologies was also emphasised. The practical value of the findings lies in their potential application by operational unit managers, policymakers, and financial security analysts to improve systems for identifying and neutralising financial threats
Emotional states of interpersonal relationships in adolescence: Qualification work for the master's degree
No full textКурило К. Емоційні стани міжособистісних стосунків у юнацькому віці: кваліфікаційна робота на здобуття освітнього ступеня «магістр» за спеціальністю 053 «Психологія» / Катерина Курило. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2025. - 74 с.Кваліфікаційна робота присвячена дослідженню вияву домінуючих емоційних станів у міжособистісній взаємодії у студентської молоді. Адже емоції супроводжують життєдіяльність людини та визначають особливості її ставлення до навколишньої дійсності. Соціальні зв’язки можна розглядати в якості джерела тих емоційних переживань, які виступають основою побудови міжособистісних взаємин. У результаті проведеного дослідження узагальнені і систематизовані наукові уявлення про системоутворювальну функцію емоційності молоді. Розкрито залежність між емоційними станами юнаків та найважливішим компонентом індивідуального мікросередовища – групою однолітків (студентською групою).
Доведено, що емоційні прояви у молодих людей визначаються їх статусною позицією. У юнаків з яскраво вираженими лідерськими якостями домінуючою емоцією є радість, відсотковий показник якої збільшується при неформальному спілкуванні з однолітками. Ці студенти відчувають емоційний комфорт при спілкуванні у групі однолітків і навколо них, як показали результати статусного розподілу у колективі, гуртуються інші, у яких також домінуючою емоцією є радість. The master's thesis is devoted to the study of the manifestation of dominant emotional states in interpersonal interaction in student youth. After all, emotions accompany a person's life and determine the peculiarities of his attitude to the surrounding reality. Social ties can be considered as a source of those emotional experiences that serve as the basis for building interpersonal relationships. In addition, the social environment in adolescence contributes to the self-affirmation of the individual, and this, in turn, leads to the emergence of a new attitude towards oneself, an assessment of one's abilities and capabilities, and one's place in the social environment. As a result of the study, scientific ideas about the system-forming function of youth emotionality are generalized and systematized. The dependence between the emotional states of young men and the most important component of the individual microenvironment - a peer group (student group) is revealed. It is proven that emotional manifestations in young people are determined by their status position. In young men with clearly expressed leadership qualities, the dominant emotion is joy, the percentage of which increases during informal communication with peers. These students feel emotional comfort when communicating in a peer group and around them, as shown by the results of the status distribution in the team, others gather, in whom joy is also the dominant emotion
Relationships with mother as a factor in the formation of aggressiveness in adolescence: Qualification work for the degree of bachelor
No full textНовіков Я. Стосунки з мамою як чинник формування агресивності у підлітковому віці: кваліфікаційна робота на здобуття освітнього ступеня «бакалавр» здобувача вищої освіти заочної форми навчання за спеціальністю 053 «Психологія» / Ярослав Новіков. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2025. - 56 с.Кваліфікаційна робота присвячена вивченню впливу стосунків з матір’ю на формування агресивності у підлітковому віці. У роботі розглядаються теоретичні підходи до розуміння агресивної поведінки, особливості підліткового періоду, а також роль матері як ключової фігури у процесі соціалізації дитини. У дослідженні здійснено аналіз наукових підходів до визначення природи агресивності та чинників її розвитку. Окрему увагу приділено стилям батьківського виховання та їхньому впливу на поведінкові прояви підлітків. Розглядаються позитивні та негативні аспекти емоційної взаємодії між матір’ю та дитиною, а також їхній вплив на рівень агресивності підлітка. Емпірична частина роботи містить результати дослідження особливостей взаємозв’язку між характером стосунків з матір’ю та схильністю до агресивної поведінки у підлітковому віці. Використані методи дослідження включають анкетування, психологічні тести та аналіз взаємозв’язків між отриманими показниками. Виявлено, що недостатня емоційна підтримка, надмірний контроль або авторитарний стиль виховання можуть сприяти підвищенню рівня агресивної поведінки. Водночас, теплі, довірливі стосунки з матір’ю сприяють зниженню агресивних тенденцій та розвитку конструктивних способів розв’язання конфліктів. The qualification work is devoted to the study of the influence of relationships with the mother on the formation of aggressiveness in adolescence. The work considers theoretical approaches to understanding aggressive behavior, the features of the adolescent period, as well as the role of the mother as a key figure in the process of socialization of the child. The study analyzes scientific approaches to determining the nature of aggressiveness and factors of its development. special attention is paid to parenting styles and their influence on the behavioral manifestations of adolescents. The positive and negative aspects of emotional interaction between the mother and the child are considered, as well as their influence on the level of aggressiveness of the teenager. The empirical part of the work contains the results of a study of the features of the relationship between the nature of relationships with the mother and the tendency to aggressive behavior in adolescence. The research methods used include questionnaires, psychological tests and analysis of the relationships between the obtained indicators. It has been found that insufficient emotional support, excessive control or an authoritarian parenting style can contribute to an increase in the level of aggressive behavior. At the same time, warm, trusting relationships with the mother contribute to the reduction of aggressive tendencies and the development of constructive ways of resolving conflicts
Соціально-правовий феномен суддівського розсуду в контексті реалізації функцій держави (Scopus)
No full textVandzhurak R. Socio-legal phenomenon of judicial reasoning in the context of the implementation of a functional state / Roman Vandzhurak, Nataliia Kushakova-Kostytska, Olga Balynska, Oleg Pankevych, Iryna Nastasak // Соціально-правові студії/Social & Legal Studios. - 2025. - Т. 8. - № 2. - С. 108-117..Актуальність суддівського розсуду (дискреції) в контексті реалізації функцій держави зумовлюється
рядом ключових факторів: цей феномен дає змогу реалізовувати функцію правосуддя гнучко, з урахуванням
конкретних обставин справи та мінливих соціально-економічних умов, що забезпечує баланс гілок влади;
підвищує ефективність захисту прав людини в судовому порядку; дозволяє уникати формального підходу до
правозастосування; підвищує довіру суспільства до судової системи. Метою даного дослідження був розгляд
суддівського розсуду як соціально-правового феномену з урахуванням природи державної влади і потреб
сучасного правового регулювання суспільних відносин. Для цього обрано низку методологічних підходів:
на основі герменевтичного методу продемонстровано змістову «вписаність» розсуду в соціокультурний
контекст його формування та функціонування в державі на різних етапах її становлення; за допомогою
соціодинамічного підходу виявлено внутрішні та зовнішні суперечності розсуду як органічного компоненту
певного соціокультурного середовища, з еволюційною динамікою якого тісно повʼязані його трансформації; на
основі методів дедуктивно-логічного аналізу доведено взаємовпливовість функціонального потенціалу держави і
дискреційних повноважень суддів. Серед основних результатів розвідки також визнання суддівського розсуду як
дієвого способу формування громадської думки та суспільної правової свідомості, а отже, розуміння соціально-
правового контенту цього феномену з потенційними можливостями формувати проактивне громадянське
суспільство і коригувати державно-правову політику. Акцентовано на взаємовпливі дискреційних повноважень
суддів і громадської думки, адже суддівський розсуд є одночасно і наслідком, і джерелом впливу на громадську
думку та колективну правосвідомість, а відтак може формувати і змінювати настрої в суспільстві, впливати
на рівень довіри громадян до державних інституцій, підвищувати правову культуру, і, як наслідок, формувати
внутрішню державну політику у сфері правоохорони і правозахисту. Дослідження має практичну цінність, бо
демонструє певну теоретичну схему дорожньої карти для тих, хто застосовує дискреційні повноваження держави,
а також усіх, кого стосується реалізація розсуду при ухваленні дискреційних рішень представниками органів
державної влади. The relevance of judicial discretion in the context of implementing state functions is determined by several key factors. This phenomenon enables the exercise of justice in a flexible manner, taking into account the specific circumstances of each case and the changing socio economic conditions, thereby ensuring a balance between the branches of power. It enhances the effectiveness of judicial protection of human rights, prevents a purely formal approach to the application of the law, and fosters public trust in the judiciary. This study aimed to explore judicial discretion as a socio-legal phenomenon, concerning the nature of state authority and the demands of contemporary legal regulation of social relations. To achieve this, a number of methodological approaches have been adopted. The hermeneutic method has been used to demonstrate how discretion is conceptually embedded in the socio-cultural context in which it arises and functions at various stages of state development. Through the socio-dynamic approach, internal and external contradictions of discretion have been identified, showing its role as an organic component of a given socio-cultural environment and its close link to the evolutionary dynamics of that environment. The use of deductive-logical analysis has demonstrated the interdependence between the functional potential of the state and the discretionary powers of judges. Among the principal findings of the study is the recognition of judicial discretion as an effective means of shaping public opinion and legal consciousness within society. This highlights the socio-legal dimension of the phenomenon and
its potential to foster a proactive civil society and influence the development of state legal policy. Emphasis is placed on
the reciprocal relationship between the discretionary powers of judges and public opinion. Judicial discretion is both a
consequence of and a contributor to public perception and collective legal consciousness. As such, it can shape and shift
societal attitudes, influence the level of public trust in state institutions, promote legal culture, and ultimately contribute
to shaping domestic policy in the spheres of law enforcement and the protection of rights. The study holds practical
significance as it outlines a theoretical framework – a kind of roadmap – for those exercising the discretionary powers of
the state, as well as for all individuals affected by the implementation of discretion in decision-making by representatives
of public authorities
Right to medical care: a civil aspect: Dissertation
No full textКачмар М. З. Право на медичну допомогу: цивільно-правовий аспект: дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 081 «Право» / Качмар Марта Зеновіївна. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2025. - 209 с.Дисертаційна робота є першим комплексним цивільно-правовим науковим дослідженням особливостей реалізації субʼєктивного права фізичної особи на медичну допомогу в умовах правового режиму воєнного стану в Україні.
Обґрунтовано, що запорукою належного якісного рівня будь-якого наукового дослідження є вміле застосування чіткої методології. Використання у цій дисертаційній праці загальновизнаних методологічних підходів (системного, цивілізаційного, аксіологічного, синергетичного тощо), а також загальнонаукових та спеціально-юридичних методів пізнання дозволило досягнути поставлених у роботі мети і завдань та здійснити комплексний науковий аналіз теоретичних і практичних проблем реалізації права на медичну допомогу в Україні та шляхів їх вирішення.
Аргументовано потребу трансформації національного законодавства, що регламентує порядок реалізації суб’єктивного права особи на медичну допомогу, у контексті закріплення нових елементів структури означеного права. Зокрема, запропоновано, крім існуючих елементів змісту права на медичну допомогу, законодавчо виокремити такі складові цього суб’єктивного права, як право на паліативну допомогу, право на медичну реабілітацію, право на вакцинацію тощо.
Визначено особливості правового забезпечення реалізації права на медичну допомогу в умовах правового режиму воєнного стану в Україні, шляхом комплексного аналізу законодавчих змін, нормативних наказів профільного міністерства, спрямованих на вдосконалення порядку надання медичної допомоги військовослужбовцям, внутрішньо переміщеним особам та іншим категоріям громадян. При цьому зроблено висновок про поверхневий та недостатньо чіткий характер визначення правових механізмів реалізації права на медичну допомогу в умовах правового режиму воєнного часу, що обумовлює потребу їх подальшого удосконалення.
Набула подальшого розвитку позиція щодо віднесення до основних видів безоплатної медичної допомоги в Україні: екстреної медичної допомоги; первинної медичної допомоги; вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги; третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, а також паліативної допомоги.
Удосконалено тезу про правову природу декларації про вибір лікаря для надання первинної медичної допомоги, запроваджену в результаті медичної реформи, яку не можна вважати договором про надання медичних послуг, оскільки у ній відсутні положення, що є істотними умовами договору, а саме: щодо предмету договору, порядку його укладення, умов надання медичних послуг, прав та обов’язків сторін, строку дії договору, оплати тощо.
Аргументовано, що доволі швидкі дії Кабінет Міністрів України (далі - КМ України) та Міністерства охорони здоров’я (далі - МОЗ України), пов’язані з прийняттям відповідних постанов та нормативних наказів, після введення воєнного стану, дозволили врегулювати найбільш нагальні питання у сфері надання безоплатної медичної допомоги державними та комунальними закладами, насамперед екстреної, що дало змогу зберегти дієздатність системи охорони здоров’я в умовах війни.
Набуло подальшого розвитку дослідження правового забезпечення договірної форми реалізації права фізичної особи на отримання медичної допомоги, в результаті чого удосконалено висновок про те, що зважаючи на відсутність у чинному цивільному законодавстві визначення поняття, предмету, істотних умов договору про надання медичних послуг, при укладенні зазначених договорів, а також при їх реалізації та розірванні, варто керуватися цивільно-правовими приписами щодо договорів про надання послуг та загальними законодавчими нормами про порядок укладення, виконання та розірвання договорів.
Удосконалено наукову позицію про необхідність, при укладанні договору про надання медичних послуг, врахування ризиків, пов’язаних із проблемою відсутності гарантування кінцевої успішності лікування, шляхом письмової фіксації відповідних застережень у тексті договору.
Аргументовано тезу щодо значення договору про надання медичних послуг, як засобу об’єднання та визначення усіх прав пацієнта, враховуючи певну розпорошеність цих прав у значній кількості норм різних вітчизняних та міжнародних правових актів, що може слугувати гарантією забезпечення реалізації та захисту прав пацієнтів у випадку їх порушення.
Набула подальшого розвитку позиція про необхідність врахування факту існування між лікарем і пацієнтом морально-етичних стосунків, що не охоплюються договором чи законодавчими положеннями, а саме: взаємної довіри, дотримання порад лікаря тощо, які у певних випадках можуть впливати і на правовідносини між лікарем та пацієнтом, наприклад, у разі недотримання пацієнтом лікарських порад та приписів, він не може посилатись на неналежне лікування.
Удосконалено положення щодо розмежування понять «медичного страхування» та «страхової медицини», в результаті чого встановлено, що під страховою медициною варто розуміти систему товарно-ринкових відносин у сфері охорони здоровʼя, а медичне страхування – система організаційно-правових заходів щодо забезпечення функціонування страхової медицини. При цьому сформульовано висновок, що медичне страхування є дієвою гарантією забезпечення права фізичної особи на отримання медичної допомоги через накопичення коштів, а запровадження в Україні ефективної системи страхової медицини повинно стимулювати надання пацієнтам якісних медичних послуг та сприяти належному врегулюванню фінансово-організаційних відносин у сфері охорони здоровʼя.
Аргументовано, що в умовах сьогодення одним із ефективних способів вирішення існуючих проблем у медичній сфері, пов’язаних із воєнним станом, недостатністю фінансування, законодавчою неврегульованістю загальнообов’язкового медичного страхування, є організація розвитку добровільного медичного страхування, як альтернативного шляху гарантування права фізичної особи на отримання якісної медичної допомоги.
Обґрунтовано висновок, що початок війни та запровадження в Україні правового режиму воєнного стану спричинили певні обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина, включаючи і право на медичну допомогу. При цьому наголошено, що сам факт введення воєнного стану в державі (як форс-мажорна обставина) не повинен впливати на чинність будь-яких правочинів, у тому числі і договорів медичного страхування. Попри те, що сторони договору медичного страхування можуть посилатися на дію форс-мажорних обставин, як на підставу звільнення їх від відповідальності за невиконання умов договору щодо виплати страхового відшкодування, при цьому необхідно керуватися умовами конкретного договору і розглядати кожен випадок окремо – на предмет наявності прямих причинно-наслідкових звʼязків між існуючими обставинами та невиконанням з боку страховика своїх зобовʼязань. Саме такий підхід сприятиме належному забезпеченню здійснення страхових виплат для фізичної особи та створюватиме додаткові гарантії для реалізації права людини на медичну допомогу в межах дії правового режиму воєнного стану.
Набуло подальшого розвитку положення про поняття цивільно-правової відповідальності у сфері медичної діяльності, яка виникає внаслідок порушення майнових та особистих немайнових благ громадян у сфері охорони здоров’я та полягає переважно у необхідності відшкодування шкоди, виступаючи своєрідним засобом забезпечення захисту особистих немайнових прав пацієнтів при наданні їм медичної допомоги.
Розмежовано умови цивільно-правової відповідальності у сфері надання медичної допомоги від підстав цього виду юридичної відповідальності. Зокрема зазначено, що фактичною підставою цивільно-правової відповідальності у сфері надання медичної допомоги є наявність складу цивільного правопорушення, а у якості юридичної підстави виступає порушення правових норм, що містяться у відповідних нормативно-правових актах або ж положенях договору.
На основі аналізу судової практики та відповідних доктринальних джерел зроблено висновок, що у контексті розмежування договірної та деліктної відповідальності у сфері надання медичної допомоги варто враховувати правило, розроблене наукою цивільного права, згідно з яким, за наявності умов для договірного позову, недоговірний позов відпадає. Іншими словами, відбувається витіснення недоговірного позову – договірним.
Аргументовано позицію, що в період дії правового режиму воєнного стану, який є форс-мажорною обставиною, сторони можуть бути звільнені від відповідальності у межах конкретного зобов’язання. Це стосується і договору про надання медичних послуг. Якщо обставини непереборної сили вплинули на умови та терміни виконання зобов’язання за договором про надання медичних послуг, сторона договору звільняється лише від штрафних санкцій за несвоєчасне виконання умов договору на час дії зазначених обставин. Проте після закінчення дії обставин непереборної сили боржник повинен знову приступити до виконання своїх обов’язків за договором про надання медичних послуг, в іншому ж випадку він може бути притягнутий до цивільно-правової відповідальності на загальних підставах. The dissertation represents the first comprehensive civil-law scholarly study on the specific features of the realization of an individual's subjective right to medical assistance under the conditions of martial law in Ukraine.
It has been substantiated that the foundation of high-quality scientific research lies in the proficient application of a well-defined methodology. The use of widely recognized methodological approaches in this dissertation—such as the systemic, civilizational, axiological, and synergetic approaches—along with general scientific and specialized legal methods of inquiry, has facilitated the achievement of the research objectives and tasks. This, in turn, has enabled a comprehensive scientific analysis of the theoretical and practical challenges in the realization of the right to medical assistance in Ukraine and the identification of potential solutions.
The necessity for the transformation of national legislation governing the exercise of an individual’s subjective right to medical assistance has been thoroughly substantiated. This transformation is thoroughly justified in the context of incorporating new structural elements into the content of the aforementioned right. Specifically, it is proposed to legislatively distinguish, in addition to the existing components of the right to medical assistance, such essential elements as the right to palliative care, the right to medical rehabilitation, and the right to vaccination, among others.
The specific features of the legal framework for the realization of the right to medical assistance under martial law in Ukraine have been identified. This was achieved through a comprehensive analysis of legislative amendments and regulatory orders issued by the competent ministry aimed at enhancing the procedure for providing medical assistance to military personnel, internally displaced persons, and other categories of citizens. It is concluded that the legal mechanisms governing the realization of the right to medical assistance under the challenging conditions of martial law remain superficial and insufficiently precise, thereby necessitating their further refinement and improvement.
The classification of the main types of free medical assistance in Ukraine has been further elaborated as follows: emergency medical assistance, primary medical assistance, secondary (specialized) medical assistance, tertiary (highly specialized) medical assistance, as well as palliative care.
The thesis on the legal nature of the declaration on the choice of a doctor for the provision of primary medical care, introduced as part of healthcare reform, has been further developed. It is substantiated that this declaration does not qualify as a legally binding contract for the provision of medical services, as it lacks essential contractual terms. These include the subject matter of the contract, the procedure for its conclusion, the conditions for the provision of medical assistance, the rights and obligations of the parties, the term of the contract, payment provisions, and other essential elements.
It has been substantiated that the prompt actions of the Cabinet of Ministers of Ukraine and the Ministry of Health of Ukraine, which involved the adoption of relevant resolutions and regulatory orders following the introduction of martial law, enabled the regulation of the most urgent issues concerning the provision of free medical assistance by state and municipal healthcare institutions. Priority was given to emergency medical assistance, which ensured the continued operational capacity of the healthcare system under the conditions of a full-scale war.
The study on the legal framework for the contractual form of exercising an individual’s right to receive medical assistance has been further developed. As a result, the conclusion has been refined to state that, in the absence of a definition, subject matter, and essential terms of a medical services contract in the current civil legislation, the conclusion, performance, and termination of such contracts should be governed by civil-law provisions on service contracts, as well as general legislative norms regulating the procedure for the conclusion, execution, and termination of contracts.
The scholarly position on the necessity of addressing risks associated with the absence of a guaranteed treatment outcome in the conclusion of medical services contracts has been further developed. It is proposed that these risks be mitigated by incorporating explicit written disclaimers within the text of the contract.
The thesis regarding the significance of a medical services contract as a means of consolidating and defining all patient rights has been substantiated. It is argued that, given the fragmentation of patient rights across numerous provisions of various national and international legal acts, a medical services contract serves as a guarantee for the realization and protection of patient rights in the event of their violation.
The position on the necessity of recognizing the existence of moral and ethical relations between a doctor and a patient, which are not fully encompassed by contractual or legislative provisions, has been further developed. Such relations, including mutual trust and adherence to the doctor’s advice, may influence the legal relationship between the doctor and the patient. For instance, if a patient fails to follow medical advice or prescriptions, they may be precluded from asserting claims of improper treatment.
The distinction between the notions of "medical insurance" and "insurance-based healthcare" has been refined. It has been established that "insurance-based healthcare" should be understood as a system of market-oriented relations in the field of healthcare, while "medical insurance" refers to a system of organizational and legal measures aimed at ensuring the functioning of insurance-based healthcare. It has been concluded that medical insurance serves as an effective guarantee for securing an individual’s right to medical assistance through the accumulation of funds. Moreover, the introduction of an effective system of insurance-based healthcare in Ukraine is expected to stimulate the provision of high-quality medical services to patients and promote the proper regulation of financial and organizational relations in the healthcare sector.
It has been argued that, in contemporary conditions, one of the most effective ways to address existing challenges in the medical sector, including those caused by martial law, insufficient funding, and the legislative gap in the regulation of compulsory health insurance, is the development of voluntary health insurance as an alternative mechanism for guaranteeing an individual’s right to quality medical assistance.
It has been substantiated that the onset of full-scale war and the introduction of the martial law regime in Ukraine have led to certain restrictions on constitutional rights and freedoms of individuals and citizens, including the right to medical assistance. However, it has been emphasized that the mere introduction of martial law (as a force majeure circumstance) should not affect the validity of any legal transactions, including medical insurance contracts. While the parties to a medical insurance contract may invoke the existence of force majeure as grounds for exemption from liability for failing to fulfill obligations related to insurance payments, each case must be assessed individually. Such an assessment should focus on determining the direct causal link between the existing circumstances and the insurer’s failure to meet its obligations. This approach aims to ensure the proper execution of insurance payments for individuals and creates additional guarantees for the realization of the human right to medical assistance in the difficult realities of wartime.
The concept of civil liability in the field of medical activity has been further developed. It is defined as liability arising from the violation of property and personal non-property rights of individuals in the healthcare sector. This liability is primarily associated with the obligation to compensate for damage and serves as a specific mechanism for protecting the personal non-property rights of patients in the context of the provision of medical assistance.
The conditions for civil liability in the provision of medical assistance have been distinguished from the grounds for this type of legal liability. It has been noted that the factual basis for civil liability in the context of medical assistance is the presence of the elements of a civil offense (civil delict), while the legal basis is the violation of legal norms contained in relevant regulatory acts or provisions of a contract.
Based on the analysis of judicial practice and relevant doctrinal sources, it has been concluded that, in the context of differentiating between contractual and tort liability in the provision of medical assistance, the principle established in civil law doctrine should be applied. According to this principle, where the conditions for a contractual claim are present, a non-contractual claim is precluded. In other words, the contractual claim displaces the non-contractual claim.
The position has been substantiated that during the period of martial law, which qualifies as a force majeure event, the parties to an obligation may be released from liability within the scope of that specific obligation,It has been substantiated that during the period of martial law, which qualifies as a force majeure event, the parties to an obligation may be released from liability within the scope of that specific obligation, as provided under the relevant contractual terms. This principle also applies to medical services contracts. If force majeure circumstances affect the conditions and deadlines for the performance of obligations under a medical services contract, the party to the contract is released only from liability for penalty sanctions related to the delayed performance of contractual obligations for the duration of such circumstances. However, after the cessation of the force majeure event, the debtor is obligated to resume the performance of its obligations under the medical services contract. Failure to do so may result in the debtor being held civilly liable on general grounds
Criminal Liability for Exercising and Extending Criminal Influence in Ukraine: dissertation
No full textТерех У. В. Кримінальна відповідальність за встановлення або поширення злочинного впливу в Україні: дисертація на здобуття освітньо-наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» / Терех Уляна Віталіївна. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2025. - 228 с.Дисертація є дослідженням, в якому здійснена системна переоцінка кримінально-правової охорони громадської безпеки в частині протидії встановленню або поширенню злочинного впливу в умовах загострення загроз таким охоронюваним правовідносинам. Вирізняє роботу те, що вперше на дисертаційному рівні здійснено кримінально-правовий аналіз окремого складу кримінального правопорушення «Встановлення або поширення злочинного впливу» за законодавством України, а також науковий аналіз питань караності та застосування норми КК України про такі посягання та правової визначеності в процесі кримінально-правової оцінки таких діянь.
На підставі отриманих результатів визначено зміст та обсяг поняття «злочинний вплив». Досліджено норму ст. 255-1 КК України в системі кримінально-правових норм, спрямованих на охорону громадської безпеки в частині протидії встановленню або поширенню злочинного впливу у суспільстві.
Розглянуто стан наукової розробки питань кримінальної відповідальності за встановлення та поширення злочинного впливу, що дало змогу виокремити питання, щодо яких є дискусії (дотримання правил законодавчої техніки в частині введення в законодавство злочинного жаргону, розуміння його змістовного наповнення; розкриття поняття злочинного впливу через інші оціночні поняття, які неконкретизовані і можуть нести загрозу неоднакового розуміння; правова визначеність в процесі кримінально-правової оцінки таких діянь), а також ті, які досі невирішені або описані поверхнево. Проаналізовано проблематику у розкритті змісту злочинного впливу через інші оціночні поняття (авторитет, особисті якості, можливості, злочинна діяльність), які не конкретизовані та можуть неоднаково тлумачитись при застосуванні на практиці. Досліджено існуючі науково-практичні розробки щодо кримінально-правової характеристики встановлення або поширення злочинного впливу та судову практику України.
Здійснено аналіз наукових праць щодо феномена злочинного впливу в кримінально-правовій доктрині. Зокрема досліджено питання розмежування його ознак із об’єктивними характеристиками співучасників злочину; відмінності між поняттями злочинного впливу та підвищеного злочинного впливу; невизначеність терміна «злочинна діяльність», що виступає об’єктом злочинного впливу; дослідження об’єктивної сторони складу встановлення або поширення злочинного впливу через призму пропаганди кримінальної протиправної діяльності; складність доведення статусу особи як «злодія у законі» через використання оціночних формулювань у його визначенні; доцільність застосування жаргонізмів «вор в законі» та «сходка»; можливість використання у проєкті нового КК України терміна «злочинний лідер» як аналога «суб’єкта підвищеного злочинного впливу»; багатозначність та абстрактність поняття «вплив», що ускладнює формулювання об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення; а також необхідність універсального визначення злочинного впливу, включаючи пропаганду злочинного способу життя чи ідеології, що легітимізує злочинність як соціально прийнятне явище.
В процесі дослідження було здійснено історичний огляд щодо кримінально-правового регулювання злочинного впливу. З’ясовано, що чіткої кримінально-правової регламентації таких дій не було. Норми про кримінально-правову охорону громадської безпеки в частині недопущення встановлення або поширення злочинного впливу мали абстрактний характер та ознаки тоталітаризму, що сприяло застосуванню різного виду репресій. Встановлено, що в усіх розглянутих пам’ятках українського кримінального права злочинний вплив визнавався як суспільно небезпечна поведінка, що підлягає кримінальній відповідальності відповідно до норм, які визначають покарання за злочини, скоєні злочинною організацією. Також відзначається підхід до трактування злочинного впливу як специфічної форми співучасті в злочині, де сам злочинний вплив асоціюється зі спеціальним суб’єктом, здатним його реалізувати.
Проаналізовано зарубіжний досвід регламентації кримінальної відповідальності за встановлення та поширення злочинного впливу. З’ясовано, що у різних країнах вибудовано різну систему підходів та кримінально-правових норм, які спрямовані на охорону громадської безпеки в частині недопущення поширення злочинного впливу. Вивчено кримінальне законодавство та стратегії боротьби з організованою злочинністю деяких держав, зокрема США, КНР, Гонконгу, Японії, Італії, Австрії, ФРН, Франції, Нідерландів, Грузії та Вірменії. Деякі з цих держав мають більше ніж сторічний досвід боротьби з організованою злочинністю. Звернено увагу на положення, які є вартими запозичення, а саме, що покарання у деяких державах є набагато суворішими, ніж за окремі предикатні злочини, що допомагає прокурорам застосовувати укладення угод, метою яких є засудження винного за менш серйозні кримінальні правопорушення в обмін на співробітництво і свідчення проти керівників злочинних організацій, активне застосування такого виду покарання, як конфіскація майна для зупинення «розростання» кримінальної власності. Проаналізовано об’єкт складу кримінального правопорушення встановлення або поширення злочинного впливу. З’ясовано, що таке кримінальне правопорушення посягає на безпеку особи, суспільства і держави від злочинного впливу. Констатовано, що родовим об’єктом складу даного кримінального правопорушення є громадська безпека. Основним безпосереднім об’єктом є безпека суспільства від посягань саме зі сторони соціальних джерел підвищеної небезпеки – злочинних організацій. Факультативним додатковим безпосереднім об’єктом цих злочинів фактично можуть бути будь-які охоронювані цінності, яким створюється загроза заподіяння шкоди діяльністю злочинної організації (суб’єктів злочинного впливу) – життя, здоров’я людини, власність, законний порядок обігу наркотичних речовин, службова діяльність, правосуддя тощо, оскільки злочинні організації можуть створюватися практично для вчинення будь-якого злочину. Встановлено, що такі неправомірні дії спрямовані на широке коло суспільних відносин: викликають дестабілізацію економічної та соціально-політичної сфер життя, порушують нормальне функціонування соціальних та економічних інститутів, підривають і гальмують прогресивний процес розвитку суспільства, перешкоджають проведенню соціально-економічної та правової політики, породжують обстановку незахищеності, свавілля, сприяють корупції в органах влади тощо. Досліджено ознаки об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, вивчено їх форми та запропоновано рекомендації щодо їх тлумачення та використання у КК України. Констатовано, що об’єктивна сторона складу даного кримінального правопорушення складається з двох видів суспільно небезпечних діянь: встановлення в суспільстві злочинного впливу; та поширення в суспільстві злочинного впливу; за відсутності ознак, зазначених у частині п’ятій статті 255 КК України. А саме, це будь-які дії особи, яка завдяки авторитету, іншим особистим якостям чи можливостям сприяє, спонукає, координує або здійснює інший вплив на злочинну діяльність, організовує або безпосередньо здійснює розподіл коштів, майна чи інших активів (доходів від них), спрямованих на забезпечення такої діяльності. Крім того, у складі кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 255-1 КК України визначена кваліфікуюча ознака – вчинення тих самих дій в ізоляторах тимчасового тримання.
Розкрито поняття «злочинний вплив», яке розтлумачене законодавцем у примітці 1 до ст. 255 КК України. Висловлено припущення, що злочинний вплив, згідно з визначенням законодавця, може бути не лише особистими діями певної особи, а включати системне поширення ідей кримінального характеру, як активна пропаганда злочинності. Як форма суспільно небезпечної діяльності, він може формувати твердження про прийнятність злочинної поведінки на певних умовах та створювати ілюзію нормалізації злочинності у свідомості суспільства.
Розкрито зміст загальних та спеціальних ознак суб’єкта аналізованого складу злочину. Констатовано, що у даному кримінальному правопорушенні суб’єкт є спеціальний, а саме особа, яка перебуває у статусі суб’єкта «звичайного» злочинного впливу та підвищеного злочинного впливу, у тому числі у статусі «вора в законі». Досліджено детальніше поняття «вор в законі» та вивчено питання дотримання правил законодавчої техніки в частині введення в законодавство злочинного жаргону, а також розуміння його змістовного наповнення.
Визначено суб’єктивну сторону складу кримінального правопорушення «встановлення або поширення злочинного впливу», що характеризується прямим умислом – винний усвідомлює, що вчиняє злочин проти громадської безпеки (посягає на суспільні відносини, що забезпечують недопущення поширення злочинного впливу). Вина особи полягає у розумінні того, що її дії становлять загрозу не лише для окремої особи чи групи осіб, а й для життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави.
Проаналізовано питання кримінально-правової кваліфікації та застосування заходів кримінально-правового характеру за встановлення або поширення злочинного впливу. Досліджено ступінь тяжкості проявів злочинного впливу, здійснено оцінку домірності караності таких діянь. Розглянуто співвідношення покарання за такий злочин та інших релевантних кримінальних правопорушень. Констатовано, що санкція ст.255-1 КК України є комбінованою, з елементами альтернативності та відносної визначеності, оскільки вона надає суду можливість вибору між кількома варіантами покарання, але в межах певних рамок. Досліджено питання можливості звільнення особи від кримінальної відповідальності, передбачені у Розділі ІХ Загальної частини КК України. Проаналізовано судову практику за статтею 255-1 КК України. З’ясовано, що суди зазвичай призначають покарання, наближене до нижньої межі санкції цієї статті. У кримінальних провадженнях цієї категорії поширено застосування угод про визнання винуватості, що надає можливість використовувати заохочувальні кримінально-правові заходи під час призначення покарання, зокрема положення статті 69 КК України. Часто застосовується додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, оскільки є обов’язковим відповідно до санкції статті.
Також встановлено, що нечіткість формулювань у визначенні понять «злочинний вплив» та «особа, яка має статус суб’єкта підвищеного злочинного впливу», викладених у примітці до статті 255 КК України та диспозиції статті 255-1 КК України, призводить до широкого та неоднозначного трактування судами складу цього кримінального правопорушення. Це спричиняє ситуацію, за якої в межах одного провадження особам одночасно інкримінуються інші кримінальні правопорушення з більш чіткими ознаками складу злочину. Це нерідко стає підставою для кваліфікації одного й того ж діяння за двома статтями Особливої частини КК України, що загострює проблеми кримінального законодавства. Досліджено питання відповідності статті 255-1 КК України вимогам статті 7 ЄКПЛ в частині забезпечення належного рівня правової визначеності. This dissertation is a study that provides a systematic reassessment of the criminal law protection of public security in the context of counteracting the establishment or spread of criminal influence, especially amid increasing threats to such protected legal relations. What distinguishes this work is that, for the first time at the dissertation level, a criminal law analysis is conducted on the specific offense of «Establishing or Spreading Criminal Influence» under Ukrainian legislation. Additionally, a scientific analysis is performed regarding the punishability of such offenses, the application of the relevant provisions of the Criminal Code of Ukraine, and the legal certainty of their assessment in criminal law practice.
Based on the obtained results, the content and scope of the concept of «criminal influence» are defined. The study examines Article 255-1 of the Criminal Code of Ukraine within the system of criminal law norms aimed at protecting public security from the establishment or spread of criminal influence in society.
The dissertation reviews the state of scientific development regarding criminal liability for exercising and extending criminal influence, allowing for the identification of debated issues (such as adherence to legislative drafting techniques in introducing criminal jargon into legislation, understanding its substantive content, and defining criminal influence through other evaluative concepts that lack specificity and may lead to inconsistent interpretations). Additionally, unresolved or superficially addressed issues are highlighted.
The research analyzes the challenges of defining criminal influence through other evaluative terms (such as authority, personal qualities, capabilities, or criminal activity), which remain ambiguous and may lead to varying interpretations in practical application. Existing scientific and practical developments regarding the criminal law characterization of establishing or spreading criminal influence, as well as Ukrainian judicial practice, are examined.
A review of scholarly works on the phenomenon of criminal influence within criminal law doctrine is conducted. In particular, the study addresses issues such as differentiating its characteristics from those of criminal accomplices, distinguishing between «criminal influence» and «heightened criminal influence,» the legal uncertainty surrounding the term «criminal activity» (which is the object of criminal influence), the objective side of establishing or spreading criminal influence in the context of propagating criminal behavior, and the complexity of proving an individual’s status as a «thief-in-law» due to the use of evaluative wording in its definition. The appropriateness of using criminal jargon such as «thief-in-law» and «gathering» is assessed, along with the potential introduction of the term «criminal leader» in the new draft Criminal Code of Ukraine as an equivalent to «a subject of heightened criminal influence.» The dissertation also highlights the ambiguous and abstract nature of the concept of «influence,» which complicates the formulation of the objective side of this criminal offense. Furthermore, the necessity of a universal definition of criminal influence is discussed, including the promotion of a criminal lifestyle or ideology that legitimizes criminality as a socially acceptable phenomenon.
The study includes a historical overview of the criminal law regulation of criminal influence. It is established that there has never been a clear criminal law framework for such actions. Norms aimed at protecting public security by preventing the establishment or spread of criminal influence were abstract in nature and bore signs of totalitarianism, facilitating various forms of repression. It is determined that all reviewed monuments of Ukrainian criminal law recognized criminal influence as socially dangerous behavior subject to criminal liability under provisions prescribing punishment for crimes committed by criminal organizations. Furthermore, an approach is identified in which criminal influence is considered a specific form of complicity in crime, where criminal influence itself is associated with a special subject capable of exerting it.
The dissertation analyzes foreign approaches to criminal liability for exercising and extending criminal influence. It is found that different countries have developed distinct systems of approaches and criminal law norms aimed at protecting public security by preventing the spread of criminal influence. The study examines the criminal legislation and strategies for combating organized crime in various countries, including the USA, China, Hong Kong, Japan, Italy, Austria, Germany, France, the Netherlands, Georgia, and Armenia. Some of these nations have more than a century of experience in combating organized crime. Particular attention is given to provisions worth adopting, such as the imposition of stricter punishments for criminal influence-related offenses than for some predicate crimes, enabling prosecutors to negotiate plea deals in exchange for cooperation and testimony against criminal organization leaders. The active use of asset forfeiture as a measure to curb the expansion of criminal property is also examined.
The object of the criminal offense of establishing or spreading criminal influence is analyzed. It is established that this offense threatens the security of individuals, society, and the state from criminal influence. It is concluded that the general object of criminal influence is public security, while its primary direct object is society’s security against threats posed by criminal organizations as sources of heightened danger. Additionally, the optional direct object of these offenses may include any protected values at risk from the activities of criminal organizations (subjects of criminal influence), such as life, health, property, the lawful circulation of narcotics, public service, justice, etc., as criminal organizations can be established to commit virtually any crime. It is determined that such unlawful actions affect a broad range of social relations, destabilizing economic and socio-political spheres, disrupting the normal functioning of social and economic institutions, hindering progressive societal development, obstructing socio-economic and legal policy implementation, fostering insecurity and lawlessness, and contributing to corruption within government bodies.
The characteristics of the objective side of the offense are examined, its forms are studied, and recommendations for its interpretation and application in the Criminal Code of Ukraine are provided. It is established that the objective side consists of two types of socially dangerous acts: establishing criminal influence in society and spreading criminal influence in society, excluding the circumstances outlined in Part 5 of Article 255 of the Criminal Code of Ukraine. This includes any actions by a person who, due to their authority, personal qualities, or capabilities, facilitates, incites, coordinates, or otherwise influences criminal activity, organizes or directly distributes funds, property, or other assets to support such activity. Furthermore, Part 2 of Article 255-1 of the Criminal Code of Ukraine provides for a qualifying circumstance – committing the same acts in detention facilities.
The concept of «criminal influence,» as defined by the legislator in Note 1 to Article 255 of the Criminal Code of Ukraine, is explored. It is suggested that criminal influence, according to the legislator’s definition, may not be limited to personal actions but also include the systematic dissemination of criminal ideas and the active promotion of criminality.
The general and specific characteristics of the subject of the analyzed offense are revealed. It is established that in this criminal offense, the subject is special–namely, an individual with the status of a subject of «ordinary» criminal influence or heightened criminal influence, including a «thief-in-law.» The study examines the term «thief-in-law» and explores adherence to legislative drafting rules when incorporating criminal jargon into legislation, as well as its substantive meaning.
The subjective side of the offense of «establishing or spreading criminal influence» is determined, characterized by direct intent. The perpetrator understands that they are committing a crime against public security, infringing upon social relations that ensure the prevention of criminal influence. The perpetrator’s culpability lies in their awareness that their actions threaten not only individuals or groups but also the vital interests of society and the state.
The dissertation analyzes the legal qualification of the offense and the application of criminal law measures. Judicial practice under Article 255-1 of the Criminal Code of Ukraine is examined, revealing inconsistencies in interpretation due to vague definitions. The study also assesses compliance with Article 7 of the European Convention on Human Rights regarding legal certainty
Tactics of actions of units of the National Police of Ukraine regarding the seizure of illegal weapons from the civilian population
No full textБулачек В.Р. Тактика дій підрозділів Національної поліції України щодо вилучення незаконного озброєння
у цивільного населення / Булачек Володимир Романович, Гречанюк Андрій Олексійович, Гречанюк Андрій Олексійович, Лиса Марія Олегівна, Курляк Мар’ян Дмитрович // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - Серія: Юридична. - 2025. - № 2. - С. 22-33.У статті досліджуються особливості та тактичні прийоми взаємодії підрозділів Національної поліції України з цивільним населенням у процесі вилучення незаконної вогнепальної зброї, боєприпасів та вибухових пристроїв у повоєнний період. Автори звертають особливу увагу на недієвість
традиційних карально-репресивних методів та обґрунтовують доцільність впровадження нових, м’яких
комунікативно-психологічних підходів. В умовах воєнного та поствоєнного часу, коли зброя масово потра-
пляє у цивільне середовище, ключовим чинником стабілізації безпеки виступає ефективна комунікація пра-
воохоронців з громадянами.
Окрема увага приділяється аналізу психологічних мотивів зберігання зброї серед цивільного населення.
Серед них - прагнення до самозахисту, недовіра до державних інститутів, бажання зберігати контроль
над особистою безпекою, комерційна зацікавленість або звички, сформовані в умовах війни. Стаття класифікує умовні групи осіб, які зберігають зброю, та пропонує індивідуалізований підхід до кожної з них на основі психологічної діагностики, емоційного стану та регіонального контексту. На основі практичного досвіду, наукових джерел та емпіричних спостережень автори описують техніки аргументації, які можуть бути використані у взаємодії з населенням. До них належать: емоційне
переконання, раціональна аргументація, демонстрація вигоди та наслідків, техніка залучення до співпраці
тощо. Також описано важливість формування довіри до поліцейських через демонстрацію професійності,
етичності та прозорої діяльності.
Висвітлюється роль інформаційної політики та освітніх програм у формуванні правової культури населення і створенні позитивного іміджу правоохоронців. Акцент зроблено на важливості створення безпечного середовища для добровільної здачі зброї, а також залучення громадських організацій як посередників
між поліцією та громадою.
Стаття має прикладне значення для підрозділів Національної поліції, які працюють у сфері превенції
правопорушень, а також для розробників програм з роззброєння населення. Вона надає практичні інструменти для побудови ефективної системи взаємодії між державою і суспільством у сфері безпеки. The article examines the features and tactical methods of interaction between units of the National
Police of Ukraine and the civilian population in the process of seizing illegal firearms, ammunition and explosive
devices in the post-war period. The authors pay special attention to the ineffectiveness of traditional punitive and
repressive methods and justify the feasibility of introducing new, soft communicative and psychological approaches.
In the conditions of war and post-war times, when weapons massively enter the civilian environment, the key factor
in stabilizing security is effective communication between law enforcement officers and citizens.
Special attention is paid to the analysis of psychological motives for keeping weapons among the civilian
population. Among them are the desire for self-defense, distrust of state institutions, the desire to maintain control
over personal security, commercial interests or habits formed in wartime. The article classifies conditional groups
of individuals who keep weapons and offers an individualized approach to each of them based on psychological
diagnostics, emotional state, and regional context.
Based on practical experience, scientific sources and empirical observations, the authors describe argumentation
techniques that can be used in interaction with the population. These include: emotional persuasion, rational
argumentation, demonstration of benefits and consequences, techniques for attracting cooperation, etc. The
importance of building trust in police officers through demonstration of professionalism, ethics and transparent
activities is also described.
The role of information policy and educational programs in shaping the legal culture of the population and
creating a positive image of law enforcement officers is highlighted. The emphasis is placed on the importance
of creating a safe environment for the voluntary surrender of weapons, as well as the involvement of public
organizations as mediators between the police and the community.
The article has practical significance for units of the National Police working in the field of crime prevention, as
well as for developers of programs for disarming the population. It provides practical tools for building an effective
system of interaction between the state and society in the field of security
Designing of an information system for monitoring water quality in combat unit locations: Qualification work for the degree of bachelor
No full textМаскаль С.І. Проєктування інформаційної системи контролю за якістю води в місцях розташування бойових підрозділів: кваліфікаційна робота на здобуття освітнього ступеня «бакалавр» денної форми навчання за спеціальністю 126 «Інформаційні системи та технології» / Соломія Маскаль. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2025. - 79 с.В кваліфікаційній роботі розроблено інформаційну систему за якістю води. Система забезпечує вимірювання фізико-хімічних параметрів води, таких як: температура, водневий показник (pH), мінералізація (TDS), каламутність. Виміряні значення виводяться на РКД та через послідовний порт в ПК. Система має вбудоване меню, для налаштування параметрів. Під час розроблення інформаційної системи контрою за якістю води використано сучасну елементну базу. Основними її складовими є платформа Arduino Uno на МК AVR ATmegа328, цифровий давач температури DS18B20, сенсор кислотності pH, сенсор каламутності води, сенсор насиченості киснем води і алфавітно-цифровий РКД 16x2.
Спроєктовано електричну принципову схему та створено модель інформаційної системи контрою за якістю води в Proteus VSM. Розроблено алгоритм її роботи і програмне забезпечення для платформи Arduino Uno на мові C в середовищі Arduino IDE. Розроблено програмні модулі для роботи з цифровим давачем температури, сенсором каламутності води, сенсором TDS, давачем pH та використано програмний модуль виводу інформації на РКД. Проведено моделювання роботи інформаційної системи контролю за якістю води в емуляторі Proteus ISIS. Результати моделювання показали коректність програмної реалізації головного алгоритму роботи інформаційної системи контролю за якістю води та розроблених програмних модулів.
In the thesis, the water quality information system for water quality control. The system measures physical and chemical parameters of water such as: temperature, potential of hydrogen (pH), TDS (Total Dissolved Solids), turbidity. The measured values are displayed on the LCD and serial monitor of the PC. The system has a built-in menu that allows the user to adjust its settings.
The development of the water quality information system for water quality control used a modern element base. Its main elements are the Arduino Uno platform on the AVR ATmeg328 microcontroller, the DS18B20 digital temperature sensor, pH sensor, water turbidity sensor, TDS sensor and 16x2 alphanumeric LCD.
The electric principle scheme was designed and the model of the water quality information system for water quality control in Proteus VSM was created. Its algorithm of work and software for the Arduino Uno platform in C language in the Arduino IDE environment has been developed. Software modules for work with a digital temperature sensor, a water turbidity sensor, an TDS sensor, and a software output module for LCD are used. The modeling of the water quality information system for common consumers in the Proteus ISIS emulator was carried out. The simulation results showed the correctness of the program implementation of the main algorithm of the water quality information system for common consumers and the developed software modules