National University Ostroh Academy
Цифровий архів Острозької академії (Digital Repository of Ostroh Academy)Not a member yet
8969 research outputs found
Sort by
Комунікаційна стратегія радянських спецслужб у часи «горбачовської перебудови» 1985–1991 рр. в історичних та міждисциплінарних дослідженнях (Soviet special services communication strategy during «gorbachev perestroika» period (1985–1991) in historical and interdisciplinary studies)
Full text linkСтаття присвячена історіографічному аналізу студій, що висвітлюють еволюцію комунікаційної стратегії радянських спецслужб у 1985–1991 рр. Хронологічно вона охоплює період у понад 30 років, географічно – доробок вітчизняних науковців та фахівців із пострадянських країн, а також західних дослідників. У розвідці проаналізовано як історичні роботи, так і напрацювання в царині соціальних комунікацій, піару, праці політологів, журналістів, публіцистів, що фактично увійшли до групи міждисциплінарних. Виокремлено три історіографічні періоди у дослідженні інформаційно-пропагандистської діяльності КДБ у роки «горбачовської перебудови» та визначено характерні особливості кожного з них.
(The article is devoted to the historiographical analysis of studies that highlight the evolution of Soviet special services communication strategy in 1985–1991. Chronologically it covers a period of more than 30 years, geographically – encompasses works of national scientists and specialists from post-Soviet countries as well as Western researchers. The paper analyzes both historical researches and achievements in the field of social communications, PR, works of political scientists, journalists, and publicists, which are in fact interdisciplinary. It has been established that the source base of the given studies is wide and heterogeneous. The vast majority of them are open source materials – articles in print media, comments, interviews and public speeches of KGB representatives in addition to TV and radio broadcasts with their participation. With the collapse of the Soviet Union the source base has been expanded with a huge array of previously unknown archival documents that shed light on various aspects of the KGB’s functioning. In the historiography of the formation of Soviet special services communication strategy in 1985–1991 the study of its factors and components is divided into three periods. The first one covered directly «Gorbachev perestroika» period while the following periods began already after 1991.The significant dates of each of these time periods coincide with the anniversaries of the USSR collapse when further rethinking of the causes, consequences, assessments of this process, and successive stages of archival documents declassification took place. The vast majority of such researches have been published after Ukraine gained independence, therefore the given periods differ in scope and degree of issue disclosure.
Диктаторський режим Р. Трухільйо в Домініканській Республіці (Dictatorial regime of R. Trujillo in the Dominican Republic)
Full text linkСтаття присвячена аналізу диктаторського режиму Рафаеля Трухільйо в Домініканській Республіці, який тривав із 1930 р. до 1961 р. У роботі розглядаються основні аспекти його життя, правління, включаючи використання репресивного апарату, культу особистості та політичного контролю, що дозволили Р. Трухільйо утримувати владу протягом тривалого періоду. Аналізується вплив режиму на економіку та соціальні структури країни, а також на її міжнародні позиції, зокрема відносини зі США.
(The article is devoted to an in-depth analysis of the dictatorial regime of Rafael Trujillo in the Dominican Republic, which lasted from 1930 to 1961 and became one of the brightest and most controversial pages in the history of Latin America. The work examines key aspects of Trujillo's rule, including the use of a repressive apparatus to suppress opposition and ensure political stability, the creation of a personality cult around the dictator, and the strategic political control that allowed him to maintain power for nearly three decades. The authors of the article analyze the impact of the Trujillo regime on the economy, social structures, and infrastructure of the country, as well as on relations with other states, in particular the United States, which supported the regime but at the same time had a significant influence on its fall. Special attention is paid to the consequences of the dictatorship on Dominican society, especially in the context of restrictions on civil rights, violations of political freedoms, and repressions that affected different social classes. The article also examines the consequences of Trujillo's overthrow for the country's political stability, in particular, the importance of the first free elections and attempts at a transition to democracy. In addition, it analyzes how the legacy of the dictatorship influenced the further development of democracy in the Dominican Republic, as well as the formation of political memory of this period in modern society. The conclusions emphasize that the study of this period is important for understanding the mechanisms of authoritarian regimes and their impact on societies. It also provides an opportunity to draw lessons for modern political regimes that may embark on the path of authoritarianism.
Відкриття матеріалів іншій стороні в кримінальному процесі України (Disclosure of materials to the other party in criminal proceedings in Ukraine)
No full textДисертація присвячена дослідженню процедури відкриття матеріалів іншій стороні в кримінальному процесі України через розкриття сутності, теоретичних та практичних аспектів цієї процедури. У першому розділі дисертації здійснено загальнотеоретичну характеристику процедури відкриття матеріалів іншій стороні в кримінальному процесі України. З’ясовано, що окремі аспекти проблематики відкриття матеріалів іншій стороні досліджувалися і досліджуються теоретиками та практиками у сфері кримінального процесу. Не залишилися поза увагою дослідників і питання, пов’язані із проблематикою відкриття матеріалів іншій стороні, зокрема, питання ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення, надання доступу до матеріалів, переважно досудового розслідування тощо. Проте дисертаційних робіт, присвячених комплексному дослідженню виключно проблематики відкриття матеріалів за Кримінальним процесуальним кодексом України (далі за текстом - КПК України) досі написано не було, тому ця дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням процедури відкриття матеріалів іншій стороні у кримінальному процесі України. Досліджено передумови впровадження у 2012 році процедури взаємного
відкриття матеріалів у кримінальному процесі. Крім того, звернуто увагу на подібні за змістом процедури надання доступу до матеріалів при завершенні досудового розслідування, передбачені у кримінальному процесуальному законодавстві Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, Федеративної Республіки Німеччина, Франції, Японії, Республіки Польща. За результатами аналізу понять «відкриття матеріалів», «ознайомлення з матеріалами» та «доступ до матеріалів» (а також похідних від них понять), констатовано, що і на законодавчому рівні, і в практиці реалізації кримінальних процесуальних норм ці поняття часто безпідставно ототожнюються, подекуди має місце непослідовність у визначенні співвідношення цих понять. Сформульовано авторське визначення поняття «відкриття матеріалів» як передбаченої ст. 290, ч. 5 ст. 301, абз. 2 ч. 2 ст. 314, ч. ч. 2, 6 ст. 333, ч. 2 ст. 339, ч. 1 ст. 4791 , ст. 48311 КПК України процедури (сукупності процесуальних дій, рішень), завдяки якій визначені КПК України суб’єкти кримінального провадження отримують копії матеріалів або доступ до тих документів, інших предметів матеріального світу, які доводять обставини об’єкта пізнання у кримінальному провадженні з наданням цим суб’єктам можливості ознайомитись, а також, за винятками, передбаченими КПК України, – зробити виписки, скопіювати чи відобразити іншим шляхом інформацію, яка міститься в таких матеріалах. З’ясовано значення відкриття матеріалів іншій стороні у кримінальному процесі України. Констатовано, що ця процедура є формою реалізації конвенційних, конституційних та кримінальних процесуальних засад. Крім того, визначено юридичні та фактичні підстави й умови відкриття матеріалів різними учасниками провадження на етапі завершення досудового розслідування. На основі дослідження підстав та умов відкриття матеріалів запропоновано доповнити ч. 7 та ч. 8 ст. 290 КПК України обов’язком приватних осіб, зазначених у цих частинах, повідомляти, після ознайомлення з матеріалами, відкритими в порядку ст. 290 КПК України сторонами, про наявність у них зібраних матеріалів, які вони бажають використати в суді як докази та надавати доступ стороні обвинувачення та стороні захисту до таких матеріалів. У другому розділі проаналізовано процесуальну діяльність учасників кримінального провадження при відкритті матеріалів під час завершення досудового розслідування в кримінальному процесі України. Звернуто увагу на недосконалість юридичної техніки, яка призводить до порушення прав потерпілої особи, у зв’язку з відсутністю у ч. 7 ст. 290 КПК України вказівки на відкриття матеріалів представнику та законному представнику потерпілого. Встановлено, що наслідки невідкриття матеріалів залежать і від виду таких матеріалів, і від суб’єктів, які мали б їх відкрити. Визначено, що, відкриваючи
матеріали досудового розслідування, обов’язково потрібно відкривати письмові матеріали, які є самостійними доказами у розумінні, найперше, ст. 84 КПК України. До об’єктів матеріального світу (наприклад, речових доказів) потрібно надати доступ, але їх невідкриття, у разі неактивної поведінки сторони захисту, не призводить до недопустимості доказів, як і невідкриття об’єктів експертного дослідження та документів, які вказують на прийняття процесуальних рішень. Аргументовано необхідність внесення змін до КПК України, які б передбачали застосування процедури, зазначеної у ч. 10 ст. 290 КПК України, під час вирішення питання надання доступу до відомостей, що були видалені згідно з ч. 5 ст. 290 КПК України. Встановлено, що законодавче регулювання процедури відкриття матеріалів дізнання містить низку недоліків. Саме формулювання ч. 5 ст. 301 КПК України суперечить презумпції невинуватості. Відсутній обов’язок надавати під час закінчення дізнання у разі скерування до суду клопотання про звільнення від З’ясовано, що статтею 290 КПК України не передбачено спеціальних норм щодо особливостей відкриття матеріалів вразливим категоріям учасників кримінального процесу, які через вік, особливості психологічного чи фізичного стану, не можуть ознайомитись з відкритими матеріалами, або ж у разі ознайомлення не зможуть використати отриману інформацію для захисту своїх прав та законних інтересів. Особам, які через вік, особливості психологічного чи фізичного стану, не можуть реалізувати своє право на ознайомлення з матеріалами під час відкриття матеріалів, доступ до матеріалів надається, залежно від їхнього процесуального статусу, з обов’язковим відкриттям матеріалів представнику. Проаналізовано ст. 48311 КПК України, яка передбачає відкриття матеріалів представнику юридичної особи, та констатовано, що вона містить значну кількість недоліків, для усунення яких запропоновано викласти ст. 48311 КПК України у новій редакції. Також визначено специфіку відкриття матеріалів, зібраних стороною захисту. З’ясовано, що залежно від наявності чи відсутності запиту прокурора відкриття матеріалів є обов’язком чи правом сторони захисту. Але навіть в тих випадках, коли це обов’язок сторони захисту, вона не зобов’язана відкривати всі матеріали, які може зібрати, а лише ті, що зазначені у ч. 6 ст. 290 КПК України, і які бажає використати як докази у суді. Законодавець не передбачив обов’язку сторони захисту надавати для ознайомлення специфічні докази, які можуть бути зібрані, за загальним правилом, тільки у провадженнях щодо кримінальних проступків. Запропоновано виправити цей недолік. Встановлено, що не врегульованою на законодавчому рівні є процедура відкриття матеріалів одними суб’єктами сторони захисту іншим суб’єктам сторони захисту, щодо яких здійснюється провадження, їхнім захисникам, законним представникам – у випадку наявності декількох осіб, щодо яких здійснюється провадження, чиї інтереси у запропоновано відповідні зміни до КПК України. Констатовано, що, зважаючи на окремі розбіжності у формулюванні ч. ч. 6, 7, 8, 9, 12 КПК України, помітною є відсутність чіткої позиції законодавця щодо відкриття матеріалів, зібраних стороною захисту, приватним особам, зазначеним у ч. ч. 7, 8 ст. 290 КПК України, а також законному представнику та представнику потерпілого. У зв’язку з чим встановлено необхідність внесення змін до норм ст. 290 КПК України, які б передбачали відповідний обов’язок сторони захисту відкрити зібрані нею матеріали цим суб’єктам і уточнювали б особливості підтвердження факту надання їм доступу до таких матеріалів. З’ясовано, що судовою практикою в цілому вирішено неврегульоване на законодавчому рівні питання надання у провадженнях щодо кримінальних проступків стороні обвинувачення матеріалів, зібраних стороною захисту. Проте для пришвидшення ознайомлення з матеріалами сторони захисту в цих випадках запропоновано внести зміни до КПК України, прописавши обов’язок сторони захисту під час отримання копій матеріалів дізнання надавати копії зібраних нею матеріалів стороні обвинувачення. Досліджено проблеми зловживання учасниками кримінального процесу своїми правами під час відкриття матеріалів. Встановлено, що на законодавчому рівні передбачити конкретний універсальний строк для ознайомлення з матеріалами чи визначити формулу, за допомогою якої можна було б вирахувати строк ознайомлення, неможливо.Третій розділ дисертації присвячено особливостям відкриття матеріалів у провадження. При цьому відкриття матеріалів під час підготовчого провадження не варто ототожнювати з правом на ознайомлення з матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 317 КПК України. Відкривати можна лише додаткові матеріали (в розумінні ч. 11 ст. 290 КПК України) або ж матеріали дізнання (відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 314 КПК України), тоді як право на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження (кримінальною справою) відповідно до ч. 2 ст. 317 КПК України мають учасники судового провадження, зокрема і ті, які набули відповідного статусу після закінчення досудового розслідування. Вивчено специфіку відкриття матеріалів під час розгляду кримінального провадження по суті судом першої інстанції, яка, в переважній більшості, сформована судовою практикою. Звернуто увагу на можливості на цій стадії відкрити матеріали, які були отримані під час досудового розслідування, але в розумінні, наприклад, ст. КПК України не є самостійними доказами, та на можливості відкриття матеріалів, у зв’язку з пасивною позицією сторони захисту під час відкриття матеріалів на етапі завершення досудового розслідування. Зауважено на проблемах, які виникають під час письмового підтвердження факту надання доступу до додаткових матеріалів. Запропоновано внесення змін до ч. 11 ст. 290 КПК України із врахуванням сформованої практики відкриття матеріалів під час розгляду кримінального провадження судом. Акцентовано увагу на можливості відкриття матеріалів, отриманих під час здійснення тимчасового доступу до речей та документів, проведеного за ухвалою суду (ч. 2 ст. 333 КПК України), а також під час проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ч.ч. 3-5 ст. 333 КПК України (ч. 6 ст. 333 КПК України) і у разі висунення додаткового обвинувачення чи початку провадження щодо юридичної особи відповідно до ч. 2 ст. 339 КПК України. При цьому обґрунтовано необхідність зміни процедури відкриття матеріалів, отриманих за ухвалою (дорученням) суду відповідно до частин 3-6 ст. 333 КПК України, зобов’язавши прокурора надавати суду матеріали, отримані за ухвалою (дорученням) суду для того, щоб суд міг забезпечити ознайомлення з такими матеріалами тих учасників кримінального провадження, чиїх інтересів вони стосуються. Підкреслено, що відкриття матеріалів під час перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції (у разі їх невідкриття під час досудового розслідування або провадження в суді першої інстанції) нерозривно пов’язане із питанням про можливість у виняткових випадках первинного чи повторного дослідження доказів на цій стадії.
(The dissertation is devoted to the study of the procedure for disclosing materials to the other party in criminal proceedings in Ukraine through the elucidation of the essence, theoretical and practical aspects of this procedure. The first chapter of the dissertation provides a general theoretical description of the procedure for disclosure of materials to the other party in criminal proceedings in Ukraine. It has been established that certain aspects of the issue of disclosure of materials to the other party have been and are being studied by theorists and practitioners in the field of criminal procedure. Researchers have also paid attention to related issues connected with the disclosure of materials to the other party, in particular, the issue of familiarisation with the materials of the pre-trial investigation before its completion, providing access to materials, mainly of the pre-trial investigation, etc. However, no dissertations devoted to a comprehensive study of the issue of disclosure of materials under The Criminal Procedure Code of Ukraine (hereinafter referred to as the CPC of Ukraine) have been written to date, so this dissertation is the first comprehensive study in Ukraine of the procedure for disclosure of materials to the other party in criminal proceedings in Ukraine. The prerequisites for the implementation of the mutual disclosure of materials procedure in 2012 by CPC of Ukraine were studied. In addition, attention is drawn to similar procedures for granting access to materials upon completion of pre-trial investigations, as provided for in the criminal procedural legislation of the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland, the Federal Republic of Germany, France, Japan, and the Republic of Poland. Based on the analysis of the concepts of “disclosure of materials”, “familiarisation with materials” and “access to materials” (as well as concepts derived from them), it was found that both at the legislative level and in the practice of implementing criminal procedural norms these concepts are often unjustifiably equated, and there is sometimes inconsistency in defining the relationship between these concepts. The author's definition of the concept of ‘disclosure of materials’ as provided for in article 290, part 5 of article 301, paragraph 2 of part 2 of article 314, parts 2 and 6 of article 333, part 2 of article 339, part 1 of article 479-1, and article 483-11 of the CPC of Ukraine is a procedure (a set of procedural actions and decisions) whereby the subjects of criminal proceedings specified in the CPC of Ukraine receive copies of materials or access to documents and other material objects that prove the circumstances of the subject of cognition in criminal proceedings, with these subjects being given the opportunity to familiarise themselves with them and, with the exceptions provided for by the CPC of Ukraine, to make extracts, copy or otherwise reflect the information contained in such materials. The significance of disclosing materials to the other party in criminal proceedings in Ukraine has been clarified. It has been established that this procedure is a form of implementation of conventional, constitutional and criminal procedural principles. In addition, the legal and factual grounds and conditions for the disclosure of materials by various participants in the proceedings at the stage of completion of the pre-trial investigation have been determined. Based on the study of the grounds and conditions for the disclosure of materials, it is proposed to supplement part 7 and part 8 of article 290 of the CPC of Ukraine with the obligation of private persons specified in these parts to notify, after familiarisation with the materials disclosed in accordance with article 290 of the CPC of Ukraine by the parties, of the availability of materials collected by them that they wish to use in court as evidence and to provide access to such materials to the prosecution and the defence. The procedural activities of participants in criminal proceedings when opening materials during the completion of pre-trial investigations in criminal proceedings in Ukraine are analysed in the second chapter. Attention is drawn to the imperfection of legal technique, which leads to the violation of the rights of the victim, due to the absence in part 7 of article 290 of the CPC of Ukraine of an indication on the disclosure of materials to the representative and legal representative of the victim. It has been established that the consequences of non-disclosure of materials depend both on the type of such materials and on the entities that should disclose them. It has been determined that when disclosing pre-trial investigation materials, it is mandatory to disclose written materials that constitute independent evidence within the meaning of, first and foremost, article 84 of the CPС of U material world (e.g., material evidence), but failure to disclose them, in the event of inactive behaviour on the part of the defence, does not lead to the inadmissibility of evidence, as does failure to disclose objects of expert examination and documents indicating The need to amend the CPC of Ukraine to provide for the application of the procedure specified in part 10 of article 290 of the CPC of Ukraine when deciding on the issue of providing access to information that has been deleted in accordance with part 5 of article 290 of the CPC of Ukraine has been substantiated. It has been determined that the legislative regulation of the procedure for disclosing investigation materials contains a number of deficiencies. The very wording of part 5 of article 301 of the CPC of Ukraine contradicts the presumption of innocence. There is no obligation to provide copies of materials at the end of the investigation in the event of a motion to the court for exemption from criminal liability. It has been established that article 290 of the CPC of Ukraine does not contain special rules regarding the disclosure of materials to vulnerable categories of participants in criminal proceedings who, due to their age, peculiarities of their psychological or physical condition, are unable to familiarise themselves with the disclosed materials, or who, if they do familiarise themselves with the materials, will be unable to use the information obtained to protect their rights and legitimate interests. Persons who, due to their age, psychological or physical condition, are unable to exercise their right to familiarise themselves with the materials during the disclosure of materials, are granted access to the materials, depending on their procedural status, with the mandatory disclosure of the materials to their defence counsel, representative or legal representative. Article 483-11 of the CPC of Ukraine, which provides for the disclosure of materials to a representative of a legal entity, has been analysed and found to contain a significant number of shortcomings. To correct these shortcomings, it was proposed that article 483-11 of the CPC of Ukraine be revised. The specifics of disclosing of the materials collected by the defence have also been determined. It has been established that, depending on whether or not there is a request from the prosecutor, the disclosure of materials is either an obligation or a right of the defence. the materials it can collect, but only those specified in part 6 of article 290 of the CPC of Ukraine and which it wishes to use as evidence in court. The legislator did not provide for the obligation of the defence to provide specific evidence for familiarisation, which, as a general rule, can only be collected in proceedings concerning criminal offences. It is proposed to correct this shortcoming. It has been established that the procedure for disclosing materials by some members of the defence team to other members of the defence team involved in the proceedings, their defence counsel, and legal representatives – in cases where there are several persons involved in the proceedings whose interests in the proceedings may not coincide – is not regulated at the legislative level. In this regard, appropriate amendments to the CPC of Ukraine have been proposed. It has been noted that, given certain discrepancies in the wording of parts 6, 7, 8, 9, and 12 of the CPC of Ukraine, there is a lack of a clear position on the part of the legislator regarding the disclosure of materials collected by the defence to private individuals specified in parts 7 and 8 of article 290 of the CPC of Ukraine, as well as to the legal representative and representative of the victim. In this context, it has been determined that the provisions of article 290 of the CPС of Ukraine need to be revised to include a corresponding obligation for the defence to disclose the materials it has collected to these entities and to clarify the specifics of confirming that they have been granted access to such materials. It has been established that judicial practice has generally resolved the issue of providing the prosecution with materials collected by the defence in proceedings concerning criminal offences, which is not regulated at the legislative level. However, in order to speed up familiarisation with the defence materials in such cases, it is proposed to amend the CPC of Ukraine, stipulating the obligation of the defence to provide copies of the materials it has collected to the prosecution when receiving copies of the investigation The problems of abuse of rights by participants in criminal proceedings during the disclosure of materials were examined. It was established that it is impossible to provide for a specific universal period for familiarisation with the materials at the legislative level or determine a formula by which the period of familiarisation could be calculated. The third chapter of the dissertation is devoted to the peculiarities of disclosure of materials in criminal proceedings in Ukraine after the completion of pre-trial investigation. It has been established that disclosure of materials may take place during preparatory proceedings. At the same time, disclosure of materials during preparatory proceedings should not be equated with the right to familiarisation with materials in accordance with part 2 of article 317 of the CPC of Ukraine. Only additional materials (within the meaning of part 11 of article 290 of the CPC of Ukraine) or materials of the inquiry (in accordance with paragraph 2 of part 2 of article 314 of the CPC of Ukraine) may be disclosed, while the right to familiarisation with the materials of criminal proceedings (criminal case) in accordance with part 2 of article 317 of the CPC of Ukraine is held by participants in court proceedings, including those who acquired the relevant status after the end of the pre-trial investigation. The specifics of disclosing materials duri
Стратегія розвитку людського капіталу та трансформація кадрової політики у силах оборони України в умовах геополітичної турбулентності (Human Capital Development Strategy and Transformation of Personnel Policy in the Ukrainian Defense Forces in the Context of Geopolitical Turbulence)
Full text linkВ своїй роботі, ми поставили за мету, проаналізувати вплив сучасної геополітичної кризи на кадрову політику сил оборони України, оцінити ефективність існуючих механізмів управління людськими ресурсами та запропонувати шляхи їх удосконалення з урахуванням міжнародного досвіду.
(In our work, we set out to analyze the impact of the current geopolitical crisis on the personnel policy of the Ukrainian defense forces, assess the effectiveness of existing human resource management mechanisms and propose ways to improve them based on international experience.
Методи психологічної реабілітації військовослужбовців: підхід через розвиток компетентностей до адаптації (Methods of psychological rehabilitation of military personnel a competency-based approach to adaptation)
Full text linkАвтори розглядають методи психологічної реабілітації військовослужбовців: підхід через розвиток компетентностей до адаптації.
(The authors consider methods of psychological rehabilitation of military personnel: the approach through the development of competencies for adaptation.
Методичний підхід до оцінювання впливу чинників інформаційної складової (Methodical approach to assessing the impact of factors of the information component)
Full text linkУ статті розроблено та обґрунтовано методичний підхід до оцінювання впливу чинників інформаційної складової на цивільне середовище, який є ключовим аспектом для підвищення ефективності виконання завдань підрозділами Сил оборони України в умовах сучасних інформаційних загроз. Систематизовано політичні, економічні, соціальні, інформаційні та інфраструктурні чинники, які впливають на інформаційне середовище, із застосуванням PMESII-аналізу. Цей підхід дозволяє ідентифікувати, класифікувати та аналізувати інформаційні явища, розподіляючи їх на: інформаційний шум, виклик та загроза, що в подальшому суттєво впливають на прийняття рішень та досягнення стратегічних цілей. Проведено класифікацію основних каналів комунікації, зокрема соціальні мережі, телебачення, радіо, інтернет-новини, месенджери, блоги, зовнішню рекламу та чутки, через які розповсюджується інформація в цивільному середовищі. Запропоновано критерії визначення умов, за якими ці канали можуть перетворюватися на джерела деструктивних інформаційних явищ. Особливу увагу приділено аналізу впливу дезінформації, пропаганди та інших форм інформаційно-психологічного впливу, які використані противником. Здійснено порівняльний аналіз підходів до управління інформаційними операціями між Збройними Силами України та структурами країн-членів НАТО на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях. Визначено перелік відмінностей в методах прогнозування, профілактики та нейтралізації інформаційних загроз, а також рівень інтеграції між підрозділами в багатонаціональних операціях. Окреслено необхідність удосконалення оперативної взаємодії підрозділів цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України з міжнародними партнерами. Запропоновано використання систематизованих методів аналізу, які забезпечують глибше розуміння специфіки інформаційного середовища та підвищують ефективність взаємодії між військовими підрозділами та цивільним населенням. Використання цього методичного підходу дозволяє вчасно ідентифікувати загрози та провести оцінювання інформаційних впливів на цільову аудиторію, а також паралельно розробити адаптивні механізми протидії деструктивним впливам з боку противника. Результати дослідження сприяють вдосконаленню взаємодії між підрозділами Сил оборони України та міжнародними партнерами, забезпечуючи підвищення стійкості до ворожих інформаційних атак. Це формує основу для впровадження інноваційних підходів у протидії пропаганди, дезінформації та іншим формам інформаційних впливів.
(The article develops and substantiates a methodological approach to assessing the impact of factors of the information component on the civilian environment, which is a key aspect for increasing the effectiveness of task performance by units of the Defense Forces of Ukraine in the face of modern information threats. Political, economic, social, information and infrastructural factors that affect the information environment are systematized using PMESII analysis. This approach allows you to identify, classify and analyze information phenomena, dividing them into: information noise, challenge and threat, which subsequently significantly affect decision-making and achievement of strategic goals. The main communication channels, including social networks, television, radio, Internet news, messengers, blogs, outdoor advertising and rumors, through which information is disseminated in the civilian environment, are classified. Criteria are proposed for determining the conditions under which these channels can become sources of destructive information phenomena. Particular attention is paid to the analysis of the impact of disinformation, propaganda and other forms of information and psychological influence used by the enemy. A comparative analysis of approaches to managing information operations between the Armed Forces of Ukraine and the structures of NATO member states at the strategic, operational and tactical levels is carried out. A list of differences in methods of forecasting, preventing and neutralizing information threats, as well as the level of integration between units in multinational operations, is determined. The need to improve operational interaction of civil-military cooperation units of the Armed Forces of Ukraine with international partners is outlined. The use of systematic analysis methods is proposed, which provide a deeper understanding of the specifics of the information environment and increase the effectiveness of interaction between military units and the civilian population. The use of this methodological approach allows for timely identification of threats and assessment of information impacts on the target audience, as well as parallel development of adaptive mechanisms for countering destructive impacts from the enemy. The results of the study contribute to improving interaction between units of the Defense Forces of Ukraine and international partners, ensuring increased resilience to hostile information attacks. This forms the basis for the implementation of innovative approaches in countering propaganda, disinformation and other forms of information impacts.
Роль прокурора на завершальному етапі досудового розслідування (The prosecutor’s role at the final stage of the pre-trial investigation)
Full text linkДисертаційну роботу присвячено комплексному теоретико-прикладному дослідженню ролі прокурора на завершальному етапі досудового розслідування в сучасному кримінальному провадженні України, виявленню проблем та напрацюванню пропозицій щодо удосконалення відповідних правових положень та практики їх застосування. Обґрунтовано самостійний характер завершального етапу досудового розслідування як структурної стадії кримінального провадження. Він охоплює оцінку доказів, відкриття матеріалів іншій стороні, складання або затвердження обвинувального акта, звернення з клопотаннями до суду або закриття кримінального провадження. З’ясовано, що ця стадія прямо не закріплена в КПК України, її існування підтверджується сукупністю процесуальних дій сторони обвинувачення, спрямованих на прийняття остаточного рішення у справі. Розкрито правові основи діяльності прокурора в умовах сучасної моделі кримінального процесу, здійснено історико-правовий огляд еволюції його ролі в Україні, а також проаналізовано зарубіжний досвід (зокрема Франції, Німеччини, Італії, Польщі, Великої Британії та США), що дозволило визначити можливості адаптації ефективних практик у вітчизняних умовах. На основі аналізу наукових підходів та чинного законодавства сформульовано авторське визначення завершального етапу досудового розслідування як окремої процесуальної фази, що настає у його фінальній стадії та включає дії органу досудового розслідування і прокурора, спрямовані на процесуальне завершення провадження шляхом ухвалення одного з кінцевих рішень, передбачених КПК України. У дисертації систематизовано форми реалізації повноважень прокурора на завершальному етапі досудового розслідування. Підкреслено, що поряд із закріпленими у ст. 283 КПК України формами – закриття кримінального провадження; звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; направлення до суду обвинувального акта; звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів
медичного чи виховного характеру – доцільним є виокремлення ще однієї форми. Запропоновано визначати її як звернення прокурора до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, що уточнює та розширює доктринальне розуміння можливих результатів завершення досудового розслідування. Запропоновано авторську класифікацію випадків закриття кримінального провадження на завершальному етапі досудового розслідування через призму участі прокурора. Обґрунтовано виокремлення трьох основних груп: ситуації, коли прокурор самостійно приймає рішення про закриття провадження; випадки, коли прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням; а також обставини, коли рішення про закриття провадження ухвалює слідчий чи дізнавач. Окрему увагу приділено повноваженням прокурора як процесуального фільтра, покликаного унеможливити необґрунтоване кримінальне переслідування та забезпечити дотримання засад законності на завершальному етапі досудового розслідування. Акцентовано, що прийняття рішення про закриття кримінального провадження відносно підозрюваного має здійснюватися прокурором на засадах внутрішнього переконання та незалежності, позбавлених будь-якого адміністративного чи відомчого тиску. У зв’язку з цим запропоновано скасувати положення Наказу ОГП № 309 в частині обов’язку керівника прокуратури скеровувати матеріали до прокуратури вищого рівня разом із висновком про законність прийнятого рішення. Розкрито зміст звернення прокурора до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності як механізму досягнення балансу між публічними та приватними інтересами; підкреслено обов’язок прокурора ініціювати це питання за наявності визначених законом підстав. Проілюстровано особливості звернення до суду з клопотанням про закриття провадження у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Обґрунтовано обов’язок прокурора не лише перевіряти формальний факт спливу строку давності, а й контролювати повноту, об’єктивність досудового розслідування та правильність кваліфікації діяння. Зроблено висновок про трансформацію функціональної ролі прокурора від концепції загального нагляду до процесуального керівництва як основної функції у кримінальному провадженні. Визначено, що ця модель зберігає окремі наглядові елементи, зокрема вони реалізуються у повноваженнях керівного складу прокуратури щодо перевірки законності рішень про закриття кримінальних проваджень. На підставі аналізу статистики та результатів опитування прокурорів підкреслено позитивну динаміку змін, водночас констатовано перехідний характер цього підходу, що проявляється у збереженні практики скасування рішень про закриття проваджень як засобу забезпечення кількісних показників, що свідчить про інституційну незавершеність трансформації ключової ролі прокурора в кримінальному провадженні. У дисертації класифіковано функції прокурора при відкритті матеріалів стороні захисту на: оцінювальну, інформаційно-забезпечувальну, організаційноконтрольну, гарантійно-змагальну та процесуально-регулюючу. Доведено значущість кожної з них в ракурсі забезпечення реалізації принципу змагальності в кримінальному процесі. Значна увага у дослідженні зосереджена на питаннях складання та затвердження обвинувального акта. Обґрунтовано, що право прокурора самостійно складати обвинувальний акт є безумовним, що не залежить від правової позиції слідчого та не підлягає оскарженню без відповідних правових підстав. Запропоновано конкретизувати положення ст. 293 КПК України шляхом чіткого закріплення обов’язку прокурора вручати копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування під розписку до їх скерування до суду. Така редакція усуває колізію із вимогою «одночасності» та відповідає логіці процесуального порядку дій, адже підтвердження вручення є обов’язковим додатком до обвинувального акта і має передувати його направленню, що мінімізує ризик повернення матеріалів із формальних підстав. Акцентовано, що оцінка доказів прокурором на завершальному етапі досудового розслідування має вирішальне значення для ухвалення законного обґрунтованого остаточного процесуального рішення. Вона ґрунтується на критеріях належності, допустимості, достовірності та достатності й формується у межах внутрішнього переконання прокурора, яке забезпечує поєднання публічного інтересу та дотримання прав учасників процесу. Зроблено висновок, що реалізація принципу змагальності на завершальному етапі досудового розслідування забезпечує рівність сторін, а ключову роль у цьому процесі відіграє прокурор. Саме його обов’язок повного й об’єктивного відкриття матеріалів стороні захисту, зокрема НСРД, гарантує дотримання законності, процесуального паритету та справедливості кримінального провадження. Аргументовано виокремлення функції прокурора з протидії процесуальним зловживанням учасників кримінального провадження як самостійного напряму його діяльності, що реалізується шляхом застосування механізмів процесуального фільтрування та забезпечення дотримання принципів добросовісності й розумності строків. Встановлено, що найбільша концентрація процесуальних зловживань спостерігається на завершальному етапі досудового розслідування, зокрема під час ознайомлення стороною захисту з матеріалами кримінального провадження. Обґрунтовано, що цифровізація кримінального провадження відкриває нові інструменти для протидії зловживанням процесуальними правами стороною захисту. У зв’язку з цим запропоновано внести зміни до Перехідних положень КПК України, передбачивши можливість офіційного інформування захисника через зареєстровані електронні адреси, а також передачу копій матеріалів у цифровій формі за згодою учасника провадження. Запропоновано низку змін до кримінального процесуального законодавства, спрямованих на підвищення ефективності завершального етапу досудового розслідування та посилення гарантій прав сторін, в тому числі: закріпити заборону знищення матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій до набрання вироком законної сили, а також надати стороні захисту право на подання мотивованого клопотання про їх розсекречення; доповнити КПК України окремою процесуальною нормою, яка б передбачала визначення ознак процесуального зловживання з можливістю прокурора звертатися до суду з клопотанням про визнання таких дій як зловживання та застосування відповідних правових наслідків.
(The dissertation is devoted to a comprehensive theoretical and practical study of the prosecutor’s role at the final stage of pre-trial investigation in modern criminal proceedings of Ukraine, the identification of problems, and the development of proposals for improving the relevant legal provisions and their application in practice. The independent character of the final stage of pre-trial investigation as a structural phase of criminal proceedings is substantiated. This stage includes evaluation of evidence, disclosure of materials to the other party, preparation or approval of the indictment, submission of motions to the court, or closure of criminal proceedings. It has been established that this stage is not directly defined in the Criminal Procedure Code of Ukraine, while its existence is confirmed by the totality of procedural actions of the prosecution aimed at making a final decision in the case. The legal foundations of the prosecutor’s activity in the conditions of the modern мodel of criminal procedure have been revealed, a historical and legal review of the evolution of his role in Ukraine has been carried out, as well as foreign experience (in particular of France, Germany, Italy, Poland, the United Kingdom and the USA) has been analyzed, which made it possible to determine the possibilities of adapting effective practices in domestic conditions. On the basis of the analysis of scientific approaches and current legislation, the author’s definition of the final stage of the pre-trial investigation as a separate procedural phase has been formulated, which occurs at its final stage and includes the actions of the pre-trial investigation body and the prosecutor aimed at the procedural completion of the proceedings by making one of the final decisions provided for by the CPC of Ukraine. The dissertation systematizes the forms of exercising the prosecutor’s powers at the final stage of the pre-trial investigation. It is emphasized that along with the forms enshrined in Article 283 of the CPC of Ukraine – closure of criminal proceedings; filing a motion to the court for releasing a person from criminal liability; sending the indictment to the court; filing a motion to the court for the application of compulsory medical or educational measures – it is expedient to single out another one. It is proposed to define it as the prosecutor’s motion to the court for the release of a person from criminal liability due to the expiration of limitation periods, which specifies and expands the doctrinal understanding of the possible outcomes of the final stage of the pre-trial investigation. In addition, the dissertation proposes the author’s classification of cases of closing criminal proceedings at the final stage of the pre-trial investigation through the prism of the prosecutor’s participation. The separation of three main groups is substantiated: situations where the prosecutor independently makes a decision to close the proceedings; cases where the prosecutor applies to the investigating judge with the relevant motion; as well as circumstances where the decision to close the proceedings is made by the investigator or the inquirer. Special attention is paid to the prosecutor’s powers as a procedural filter intended to prevent unjustified criminal prosecution and to ensure compliance with the principles of legality at the final stage of the pre-trial investigation. It is emphasized that the decision to close criminal proceedings against a suspect must be made by the prosecutor on the basis of inner conviction and independence, free from any administrative or departmental pressure. In this regard, it is proposed to repeal the provisions of the Order of the Office of the Prosecutor General No. 309 concerning the obligation of the head of the prosecutor’s office to forward the materials to a higherlevel prosecutor’s office together with the conclusion on the legality of the decision made. The content of the prosecutor’s appeal to the court with a motion for the release of a person from criminal liability as a mechanism for achieving a balance between
public and private interests is disclosed; the prosecutor’s obligation to initiate this issue in the presence of the grounds defined by law is emphasized.The peculiarities of filing a motion to the court for the closure of proceedings in connection with the expiration of limitation periods for bringing to criminal liability are illustrated. The prosecutor’s duty is substantiated not only to verify the formal fact of expiration, but also to control the completeness, objectivity of the pre-trial investigation and the correctness of the qualification of the act. A conclusion is made about the transformation of the functional role of the prosecutor from the concept of general supervision to procedural guidance as the main function in criminal proceedings. It is determined that this model retains certain supervisory elements, in particular in the powers of the management of the prosecutor’s office regarding the verification of the legality of decisions on the closure of criminal proceedings. On the basis of the analysis of statistics and the results of the survey of prosecutors, positive dynamics of changes are emphasized, at the same time the transitional nature of this approach is noted, which is manifested in the preservation of the practice of canceling decisions on the closure of proceedings as a means of ensuring quantitative indicators, which indicates the institutional incompleteness of the transformation. The dissertation classifies the functions of the prosecutor in disclosing materials to the defense: evaluative, informational, organizational and supervisory, guaranteeadversarial, and procedural-regulatory. The significance of each of them for ensuring the implementation of the principle of adversarial proceedings has been proved. Considerable attention in the research is focused on the issues of preparation and approval of the indictment. It is substantiated that the prosecutor’s right to independently prepare an indictment is unconditional, does not depend on the legal position of the investigator, and is not subject to appeal without the relevant legal grounds. It is proposed to specify the provisions of Article 293 of the CPC of Ukraine by clearly establishing the obligation of the prosecutor to hand over copies of the indictment and the register of pre-trial investigation materials under receipt before they are sent to the court. Such a wording eliminates the conflict with the requirement of “simultaneity” and corresponds to the logic of the procedural sequence of actions, since the receipt confirming delivery is a mandatory annex to the indictment and must precede its submission, which minimizes the risk of the return of materials on formal grounds. It is emphasized that the evaluation of evidence by the prosecutor at the final stage of the pre-trial investigation has decisive significance for making a lawful final procedural decision. It is based on the criteria of relevance, admissibility, reliability, and sufficiency, and is formed within the framework of the prosecutor’s inner conviction, which ensures the combination of public interest and the observance of the rights of participants in the proceedings. It is noted that the implementation of the principle of adversarial proceedings at the final stage of the pre-trial investigation ensures the equality of the parties, and the key role in this process is played by the prosecutor. It is precisely his obligation of full and objective disclosure of materials, including covert investigative (search) actions, that guarantees compliance with legality, procedural parity and fairness of proceedings. The separation of the prosecutor’s function of countering procedural abuses by participants in criminal proceedings as an independent direction of his activity has been substantiated, which is implemented through the application of mechanisms of procedural filtering and ensuring compliance with the principles of good faith and reasonable time limits. It has been established that the greatest concentration of procedural abuses is observed at the final stage of the pre-trial investigation, in particular during the defense’s review of the materials of the criminal proceedings. It has been substantiated that the digitalization of criminal proceedings opens up new instruments for countering abuses of procedural rights by the defense. In this regard, it is proposed to make amendments to the Transitional Provisions of the CPC of Ukraine, providing for the possibility of official notification of the defense through registered electronic addresses, as well as the transfer of copies of materials in digital form with the consent of the participant in the proceedings. A number of other amendments to the criminal procedural legislation are also proposed, aimed at increasing the efficiency of the final stage of the pre-trial investigation and strengthening the guarantees of the rights of the parties. In particular: to enshrine the prohibition of destroying materials of covert investigative (search) actions until the court verdict enters into legal force; to grant the defense the right to submit a reasoned motion for their declassification; to supplement the CPC of Ukraine with a separate procedural provision that would define the characteristics of procedural abuse with the possibility of the prosecutor applying to the court with a motion torecognize such actions as abuse and to apply the relevant legal consequences
Агора. Журнал соціальних наук
Full text linkПеред вами черговий номер рецензованого наукового видання кафедри національної безпеки та політології Національного університету “Острозька академія” – журналу “Агора. Журнал соціальних наук”. У цьому номері наукового журналу автори осмислюють найактуальніші питання сучасної політичної науки в Україні, зокрема проблеми та виклики в контексті російсько-української війни
Мотиви приходу до влади на місцевому рівні в Україні: аналіз випадку Волинської області (The motives for coming to power at the local level in Ukraine: an analysis of the case of Volyn region)
Full text linkУ роботі досліджено питання мотивації приходу до влади на місцевому рівні на прикладі громад Волинської області. Мета дослідження – проаналізувати вплив особистих цінностей представників органів місцевого самоврядування на їхню мотивацію працювати в місцевих органах влади. Робота розглядає основні теоретичні підходи до визначення поняття влади, її зв’язок із мотиваційними аспектами особистості, а також роль цінностей у формуванні мотиваційної структури. Дослідження ґрунтується на методиці вивчення мотиваційно-ціннісних типів, яку розробив Ш. Шварц, та проведеному кількісному анкетному опитуванні представників місцевого самоврядування Волинської області. Авторка акцентує увагу на важливості розуміння особистих цінностей для ефективного управління та політичної діяльності на місцевому рівні. Результати роботи засвідчують, що особисті цінності мають значний вплив на мотивацію працювати в органах місцевої влади, що впливає на якість та ефективність виконання службових обов’язків. Висновки дослідження можуть бути корисними для розроблення рекомендацій щодо вдосконалення системи управління на місцевому рівні.
(The paper examines the issue of motivation to come to power at the local level on the example of communities in the Volyn region. The aim of the study is to analyze the influence of personal values of local authorities’ representatives on their motivation to work in local authorities. The paper considers the main theoretical approaches to defining the concept of power, its connection with the motivational aspects of a person, as well as the role of values in shaping the motivational structure. The study is based on the methodology for studying motivational and value types developed by S. Schwartz and a quantitative questionnaire survey of representatives of local self-government in the Volyn region. The author emphasizes the importance of understanding personal values for effective management and political activity at the local level. The results of the study show that personal values have a significant impact on the motivation to work in local authorities, which in turn affects the quality and efficiency of performance of official duties. The conclusions of the study can be useful for developing recommendations for improving the governance system at the local level.
International Conference. Ukraine’s way to EU: challenges and possibilities. 09 December 2025
Full text linkWithin the project:
Studies of principles and values of European politics from Pericles tomodern times № 101127113 — POLIS — ERASMUS-JMO-2023-HEI-TCHRSC