Yaroslav Mudryi National Law University
Repository of the Yaroslav Mudryi National Law UniversityNot a member yet
19735 research outputs found
Sort by
Юридичні аспекти фізичного виховання та системи виживання військовослужбовців
Get PDFУ науковій статті проаналізовано організацію та форми фізичної підготовки військовослужбовців Збройних сил України, висвітлено її ключові аспекти, такі як зміст, перевірка та оцінка ефективності, а також підготовка спеціалістів. Досліджено чинники, які визначають формування системи фізичної підготовки у Збройних силах України та Службі безпеки України. Виявлено недоліки в системі фізичної підготовки військових сил провідних країн світу та розглянуто можливість впровадження передового зарубіжного досвіду в підготовку військовослужбовців Служби безпеки України. Акцентується увага на аналізі нормативних та стратегічних документів, що визначають пріоритети та вимоги до фізичної підготовки військовослужбовців. Також визначено напрями подальших досліджень у цій області.
У статті представлено проект нової Настанови з фізичної підготовки у Збройних силах України (ЗСУ) та Комплексну програму розвитку фізичної підготовки і спорту на період до 2025 року. Ці документи виходять за рамки простого збільшення часу на заняття та ускладнення контрольних нормативів. В роботі розглядається роль військово-прикладного спорту в системі фізичної підготовки Збройних Сил України (ЗСУ). Автори стверджують, що розвиток цієї галузі є важливим аспектом для покращення боєздатності армії. Також вони розглядають актуальні питання вдосконалення системи фізичної підготовки Збройних Сил України (ЗСУ) та Служби безпеки України (СБУ), пропонуючи комплексні та ґрунтовні рішення, спрямовані на: підвищення боєздатності та ефективності ЗСУ та СБУ за рахунок оптимізації програм фізичної підготовки, інтеграції сучасних технологій та урахування специфіки бойових завдань; покращення фізичного та психологічного стану військовослужбовців, що сприятиме їх стійкості до навантажень, емоційній стійкості та загальному благополуччю; зниження рівня травматизму та захворювань, пов’язаних з недостатньою підготовленістю, що дозволить економити ресурси та зосередитися на виконанні бойових завдань; скорочення термінів реабілітації поранених та травмованих військовослужбовців, що сприятиме їх швидшому поверненню до строю. Очікується, що результати дослідження стануть цінним інструментом для удосконалення системи фізичної підготовки ЗСУ та СБУ, сприяючи підвищенню їх боєздатності, ефективності та загального рівня підготовки особового складу
Правове забезпечення діяльності ЗС України: правові засади логістичного забезпечення та військового діловодства
No full textУ статті розглядаються правові засади логістичного забезпечення та військового діловодства у Збройних Силах України (надалі – ЗС України). Логістичне забезпечення є критично важливою складовою діяльності ЗС України, спрямованої на підтримання боєздатності та ефективності військових підрозділів. В сучасних умовах розвитку ЗС України логістичне забезпечення набуває особливого значення, оскільки воно забезпечує своєчасне і ефективне надання військовим підрозділам відповідного майна та послуг необхідних для життєдіяльності і якісного виконання поставлених завдань. У статті досліджуються організаційно-правові аспекти матеріального, технічного, медичного та транспортного забезпечення, а також правові засади діловодства у ЗС України. Автори підкреслюють необхідність вдосконалення правових засад логістичного забезпечення та діловодства для підвищення прозорості та оперативності в управлінні військовими підрозділами. Вивчення міжнародного досвіду, зокрема Польщі, де логістична система військ є більш розвиненою, пропонується як корисний інструмент для вдосконалення української системи логістичного забезпечення. Стаття також висвітлює важливість ефективного діловодства, яке забезпечує точне і своєчасне документування, облік і контроль відповідних процесів. Вдосконалення правових засад діловодства сприятиме підвищенню прозорості та оперативності в управлінні військовими підрозділами. Метою статті є аналіз правових засад логістичного забезпечення та діловодства ЗС України, а також розробка рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання у цих сферах. Основна увага приділяється дослідженню організаційно-правових аспектів та визначенню основних проблем правового забезпечення логістичної діяльності та діловодства, а також пропонуються шляхи їх вирішення з урахуванням сучасних викликів і потреб військової організації. Стаття підкреслює важливість міжнародного партнерства та обміну досвідом, зокрема із залученням іноземних радників і співпрацею з НАТО. Розглядаються результати інтегрованої підготовки логістів ЗС України в рамках міжнародних військових навчань, таких як «LOGDEV-2019» і «CAPABLE LOGISTICIAN-2019». Імплементація досвіду Польщі, як члена НАТО, у військовій логістиці для України є перспективним напрямом у зміцненні обороноздатності країни. Також у статті висвітлюється вимоги Інструкція з діловодства, що затверджена Наказом Головнокомандувача ЗС України № 40 від 31 січня 2024 року, яка встановлює вимоги до документування та організації роботи з документами у військових підрозділах ЗС України, з акцентом на використанні електронних документів та сучасних засобів електронного підпису. Автори пропонують шляхи гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами, підвищення прозорості процедур, автоматизацію та цифровізацію діловодства, а також створення чіткої системи контролю та моніторингу логістичних процесів. Це сприятиме підвищенню ефективності управління військовими підрозділами та загальній боєздатності Збройних Сил України
Міжнародний досвід правоохоронної діяльності та його відображення в вогневій підготовці
Get PDFУ статті розглянуто зарубіжний досвід організації діяльності правоохоронних органів. Визначено, що сфера правоохоронної діяльності постійно перебуває в стані динамічної трансформації та вдосконалення, що певною мірою відображає спрямованість вогневої підготовки фахівців у цій галузі. Також зазначено, що за сучасними вимогами підтримання верховенства права є одним із найважливіших завдань держави, тому в організації роботи правоохоронних органів імплементація міжнародного досвіду є одним із найважливіших завдань правової держави. Однією із сучасних тенденцій розвитку правової системи є її відкритість, що визначає можливість використання передових зарубіжних концепцій для реалізації загальновизнаних міжнародних принципів, норм і стандартів підготовки фахівців. З’ясовано, що за кордоном, як і в Україні, реформа правоохоронних органів є частиною адміністративної реформи, і напрям її реалізації часто залежить від загальних цілей реформи державного управління. Метою більшості реформ у зарубіжних країнах є: підвищення ефективності національних систем; перетворення країни на відповідального роботодавця, здатного залучити достатню кількість працівників необхідної кваліфікації, контролюючи витрати на їх утримання; підвищення довіри приватного сектора та громадян до державних інституцій. Визначено роль вогневої підготовки фахівців у правоохоронній діяльності. Ключові слова: міжнародний досвід, правоохоронна діяльність, вогнева підготовка, модель, міжнародні стандарти
Концептуалізація протиріч безпеки в эпоху постмодерну: феноменологічний аспект
Get PDFАналізується проблема безпеки з урахуванням постмодерної трансформації понять “людина”, “суспільство”. Основна увага зосереджена на кореляції розуміння проблеми безпеки з розумінням “Іншого”. Показано, що розуміння безпеки в культурі постмодерну виходить за межі звичного розуміння проблеми загроз і небезпек. На рівні понятійного осмислення безпеки та культурно-антропологічного аналізу безпеки як феномена ставиться питання про відношення суб’єкта з “Іншим” у різноманітних його іпостасях
Актуальні проблеми трудового права та права соціального забезпечення
Get PDFУ збірнику вміщено тексти наукових доповідей і повідомлень, присвячених актуальним науковим і практичним проблемам регулювання відносин у сфері праці і соціального забезпечення та розвитку законодавства в указаній царині
Конституція як акт установчої влади
No full textАктуальність теми пов’язана із необхідністю дослідження і розв’язання ряду доктринальних і практичних проблем, оскільки ідея подальшого конституційного реформування та навіть повного конституційного оновлення, без перебільшення, залишається, однією з ключових в сучасному правовому дискурсі. Саме тому ефективна її реалізація можлива тільки при ґрунтовному осмисленні природи конституції і доктрини установчої влади, що її породжує. Сьогодні особливим викликом є російська збройна агресія, що посягає на незмінюваний конституційний принцип, що був сформульований установчою владою у 1996 році, – принцип територіальної цілісності. Маємо також заборону на внесення змін до Конституції України в умовах воєнного стану, що введений з 24 лютого 2022 року. Ці виклики обумовлюють нашу особливу увагу до згаданих проблем і, на жаль, стримують поступальний конституційний розвиток України на шляху до євроінтеграції, курс на яку був конституціоналізований у 2019 році і який зараз активно впроваджується. Дисертація присвячена розробці сучасної доктрини конституції як акта установчої влади, встановленню меж здійснення установчої влади, з’ясуванню специфіки реалізації доктрини конституції як акта установчої влади в Україні, а також наданню науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення процедури внесення змін до Конституції України і процедури прийняття нової Конституції України. Дисертація є першим у науці конституційного права України комплексним науково-правовим дослідженням конституції як акта установчої влади, в якому: з’ясовано історичні аспекти формування конституцій; визначено дуалізм формального і матеріального значення конституції; окреслено характеристику конституції у формальному значенні; сформульовано сутність нормативності конституції і її реальності (онтологічну класифікацію конституцій); визначено способи легітимації конституції; з’ясовано сутність установчої влади та здійснено її класифікацію; визначчено сутність суверенної теорії установчої влади та ризики зловживання нею; надано характеристику постсуверенної парадигми установчої влади; виокремлено підходи до розмежування збереження конституційного континуїтету і конституційної революції; з’ясовано вплив багаторівневого конституціоналізму на трансформації установчої влади (на прикладі ЄС); встановлено загальну характеристику обмежень установчої влади; з’ясовано сутність незмінюваних положень консти-туції; здійснено компаративний аналіз судового контролю за внесенням змін до конституції; надано характеристику судовому тлумаченню як неформальних змін конституції; з’ясовано історичну генезу доктрини установчої влади в Україні; визначено роль установчої влади у процедурі внесення змін до чинної Конституції; встановлено сутність незмінюваних положень Конституції України; надано характеристику судовому контролю за законами про внесення змін до Конституції України; з’ясовано перспективи прийняття нової Конституції України в аспекті доктрини установчої влади. Дослідження складається з 4-х розділів, присвячених сучасній теорії конституції, доктрині установчої влади, межам установчої влади і Конституції України як акту установчої влади. Виокремлено класифікацію підходів до конституції: 1) формальний – конституція – це єдиний писаний акт або сукупність актів (несистематизова-на конституція або у формі «конституційного блоку»), що має найвищу юридичну силу і особливий порядок зміни; 2) матеріальний – сукупність норм, що містяться в одному або різних джерелах (наприклад, Велика Британія), які регулюють устрій держави без формально вищої юридичної сили і ускладненого порядку внесення змін. В рамках матеріального підходу виокремлюєть-ся два підходи: 1) релятивістський – допустимим є будь-який устрій і його принципи (цей підхід ми не підтримуємо); 2) обмежувальний – устрій має обов’язково ґрунтуватися на нормах, що гарантують права людини, поділ і обмеження державної влади. Сформульовано пропозицію переглянути формулювання ч. 3 і ч. 4 ст. 5 Конституції України в частині заборони узурпації права визначати і змінювати конституційний лад, а також узурпації державної влади на користь заборони узурпації саме народного суверенітету. Обґрунтовано критичний підхід до юридичних позицій КСУ, висловле-них в рішеннях від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 і від 16 квітня 2008 року № 6-рп/2008 року щодо можливості прийняття нової Конституції на рефере-ндумі за народною ініціативою . Наведені аргументи щодо здійснення КСУ наступного конституційного контролю за законами про внесення змін до Конституції України на підставі визнання таких законів актами інституційної установчої влади, зміст і процедура здійснення якої є обмеженою оригінарною установчою владою. Аргументовано недоцільність використання конструкції «викладення Конституції України в новій редакції», «нова редакція Конституції України» (рішення КСУ від 16 квітня 2008 року № 6-рп/2008, Закон «Про всеукраїнський референдум» від 6 листопада 2012 р. № 5475-VI, законопроект Президента України "Про внесення змін до Конституції України" від 31 березня 2009 року за № 4290) і пропозиція щодо відмови від використання таких конструкцій в контексті України в майбутньому. Удосконалено підходи до розуміння легітимності конституції, яка може ґрунтуватися 1) на принципі ефективності - конституцією є діючий акт (підстави і обставини, які сприяли появі конституції, знаходяться поза правом і питаннями нормативності), 2) на непозитивних способах легітимації, зокрема, за допомогою використання класичної доктрини установчої влади). Можливий також компромісний підхід між принципом ефективності і непозитивним підходом до легітимації, що намагається їх в тій чи іншій формі поєднати між собою постсуверенна теорія установчої влади, створюючи інтегративний підхід до легітимності конституції і використовуючи всі існуючі способи легітимації (застосування тимчасових конституцій, легітимацію через зміст, договірні елементи, постійно відтворювана легітимність за допомогою поєд-нання неформальних змін конституції і класичних процедур здійснення установчої влади як такої). Набули подальшого розвитку положення щодо підходів до багатотекстовості, несистематизованості конституційного тексту, а також доктрини конституційного блоку, перспективи для України визнання доктрини конституційного блоку щодо Акта проголошення незалежності України 1991 року, але відсутності таких перспектив для Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Обґрунтовується ідея надконституційності, ко-ли деякі елементи конституційного блоку не є класичними актами установчої влади (наприклад, ті, що проголошують незалежність), і самі накладають на класичну установчу владу ряд обмежень. Аргументовано підхід, за яким глобальний конституціоналізм у вузько-му значенні як перспективний рівень багаторівневого конституціоналізму сьогодні відсутній, оскільки відсутній світовий уряд і всесвітня конституція. Так само наводяться аргументи щодо недоцільності повноцінного використання доктрини установчої влади в рамках ЄС до того моменту, поки останній не набуде статусу федеративної держави. Доводиться теза про те що експліцитний попередній контроль за внесенням змін до конституції з боку конституційних судів – тренд пострадянський (Україна, Молдова, Таджикистан, Киргизстан, Азербайджан, Вірменія) і постсоціалістичний (Косово, Румунія), а його успіх, позитивні і негативні сторони цілком індивідуальні і залежать від його моделі в конкретній країні і її контексту. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здійснені в дослідженні висновки, пропозиції й рекомендації можуть бути використані: – у науково-дослідній сфері – для дослідження питань теорії конституції, конституціоналізму, установчої влади, внесення змін до конституції, континуїтету і конституційної революції, здійснення конституційного правосуддя і вивчення проблемних питань інституту конституційного контролю; – у правотворчості – при підготовці законопроєктів щодо внесення змін до Конституції України, змін до Законів України «Про Конституційний Суд України», «Про Регламент Верховної Ради України», «Про правотворчу дія-льність», законопроєкту «Про конституційне провадження»; – у практичній діяльності – при розгляді конституційних подань, конституційних звернень Конституційним Судом України, розгляді справ Верховним Судом, іншими суб’єктами правозастосування; – у навчальному процесі – при підготовці підручників і посібників, а також інших навчальних, навчально-методичних матеріалів із дисциплін «Конституційне право», «Конституційне право України», «Публічне право:сучасні доктрини в судовій та правозастосовній практиці», «Теорія та практика конституційного судочинства», «Конституція як акт установчої влади», а також при здійсненні викладання вказаних дисциплін у закладах вищої освіти, де відбувається підготовка фахівців в рамках правничих спеціальностей
Колабораціонізм на тимчасово окупованих територіях: проблеми правової оцінки, гарантування прав і свобод людини та реінтеграції територій
No full textУ монографії досліджено проблеми юридичного (насамперед кримінально-правового) оцінювання співпраці громадян держави, частину території якої окуповано, з окупантом. Колабораціонізм розглянуто як соціальне, історичне та правове явище. Установлено історичні витоки колабораціонізму, окреслено його причини й особливості в умовах збройного конфлікту в Україні. Визначено загальні ознаки колабораційної діяльності з позицій тієї, що існує (реальної), та ідеальної моделей. Здійснено класифікацію колаборантства, на підставі чого надано кримінально-правову характеристику видів співпраці, передбачених ст. 111-1 Кримінального кодексу (КК) України, і проаналізовано судову практику їхньої кваліфікації. Сформульовано пропозиції з удосконалення кримінального законодавства та рекомендації правозастосувачам.
Також досліджено окремі проблеми гарантування прав і свобод людини та реінтеграцї деокупованих територій та їхнього населення, акцентовано на питанні сумісності приписів ст. 111-1 КК України з правом збройних конфліктів, проблемах урахування імунітету комбатанта, правового статусу «перебіжчиків» і відповідальності за «злочини заперечення»
Внесок Наукової бібліотеки Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого у збереження історико-правової спадщини
No full textEntry into civil service in Ukraine and China: comparative-legal characteristics
No full textДисертаційна робота присвячена дослідженню вступу на державну службу за законодавством України й Китайської Народної Республіки (далі – КНР, Китай) та є першою комплексною науковою працею, в якій надається порівняльно-правова характеристика вступу на державну службу, що передує набуттю громадянином статусу державного службовця та його службової кар’єри, зокрема, висвітлено історико-правовий розвиток вступу на державну службу в Україні та Китаї; проаналізовано погляди вітчизняних та зарубіжних вчених щодо вступу на державну службу; охарактеризовано основні релевантні нормативно-правові акти України та КНР в частині регламентації вступу на державну службу; узагальнено загальні і спеціальні вимоги до кандидатів та заборони до вступу як умови реалізації права на державну службу; охарактеризовано вступ на державну службу із виокремленням процедури конкурсу та процедури призначення; проведено порівняння конкурсної процедури шляхом вирізнення етапів конкурсу за законодавством України та КНР; розглянуто процедуру призначення переможця конкурсу на посаду та особливості складання присяги відповідно до законодавства досліджуваних країн; запропоновано шляхи оптимізації вступу на державну службу за вітчизняним законодавством із врахуванням позитивного досвіду КНР.
У результаті проведеного дослідження визначено періоди оформлення державної служби досліджуваних держав у самостійний правовий інститут: на українських теренах професійна державна служба виникла не раніше часів Запорізької Січі, а у Китаї – не раніше II ст. до н. е. Також у роботі розглянуто стан дослідження вступу на державну службу, який у контексті порівняння із КНР визначено як фрагментарний: з розглянутих праць вчених лише невелика частка компаративних досліджень, переважна більшість яких або не стосуються досвіду країн Азії, або обмежуються згадкою меритократичного принципу. Окреслено систему нормативно-правових актів, що регламентують вступ на державну службу за законодавством України та КНР. Зокрема, до основних актів КНР віднесено Закон КНР «Про державних службовців», підзаконні акти «Правила прийому державних службовців», і «Заходи публічного відбору державних службовців». Констатовано, що особливістю китайського законодавства є значний обсяг дискреційних повноважень державних органів з організації конкурсної процедури. В українському законодавстві загальні положення щодо вступу викладені у Законах України «Про державну службу», «Про запобігання корупції», а також у Законах України, що передбачають специфіку вступу на посади державної служби особливого характеру. Констатовано, що деталізація положень відбувається у підзаконних нормативно-правових актах, серед яких ключовим є «Порядок проведення конкурсу на зайняття посад державної служби». Указано на необхідність оновлення, уніфікації та удосконалення нормативно-правових актів шляхом інтеграції застарілих нормативно-правових актів, особливо в частині чіткого формулювання та визначення вимог етичного й морального характеру, що є позитивним явищем, але важко піддається оцінці та перевірці на практиці за відсутності зрозумілих критеріїв.
Внаслідок проведеного порівняльного аналізу встановлено, що вступ на державну службу в Україні та КНР має суттєві відмінності. В Україні він здійснюється за відкритою моделлю та ґрунтується на принципах рівного доступу та політичної неупередженості, у той час як у КНР наявна традиційна модель, спрямована на професіоналізм кандидатів, але зі значною політизацією державної служби, на що вказує, зокрема, аналіз принципів державної служби, які стосуються вступу на державну службу. Шляхом проведення порівняльної характеристики визначено характерні риси вступу на державну службу у КНР, що дозволило зробити висновок про неможливість його повного врахування для удосконалення вітчизняного законодавства. Проаналізовано статистичні дані щодо вступу на державну службу та підтверджена дієвість окремих елементів конкурсної процедури в КНР і можливість їх впровадження в законодавство України для удосконалення конкурсного добору.
Охарактеризовано право на державну службу, можливість реалізації якого пов’язується з відповідністю кандидатів загальним і спеціальним вимогам, визначених законодавством та відсутністю заборон для вступу. Для оптимізації українського законодавства запропоновано для посад категорії «А» визначити конкретний рівень володіння іноземною мовою не нижче рівня B2 за системою CEFR, а також вказано на актуальність запровадження вимоги щодо спеціальної освіти кандидатів на відповідні посади.
Розглянуто спеціальні вимоги до державних службовців та надано пропозиції про уточнення вимог морального характеру та їх однозначне трактування для кандидатів на посади у Державній кримінально-виконавчій службі та Державному бюро розслідувань, що дозволить допустити до служби високоморальних службовців, а також щодо недоцільності перевірки кандидатів на поліграфі з огляду на те, що поліграф лише фіксує зміни фізіологічного стану людини, не виявляючи при цьому суперечності у відповідях кандидата, а також з огляду на те, що результати перевірки на поліграфі не тягнуть юридичних наслідків. Обґрунтовано необхідність посилення заборони для кандидатів на посади поліцейських, а саме врахування факту засудження за кримінальне правопорушення незалежно від погашення або зняття судимості.
Констатовано, що принципи вступу на державну службу в КНР мають політичне спрямування, а відповідний український перелік принципів пропонується доповнити принципом ефективності розробки тестових завдань під потреби кожного конкретного органу і в залежності від посади.
Розглянуто етапи конкурсної процедури за законодавством України та КНР, включаючи факультативні етапи для кандидатів на посади державної служби особливого характеру, а щодо конкурсу за китайським законодавством процедуру розглянуто для некерівних та керівних посад.
Висловлено пропозиції щодо оптимізації конкурсу в Україні із застосуванням досвіду КНР, а саме – переміщення спеціальної перевірки на момент перевірки поданих кандидатами заяв; встановлення відповідальності для порушників конкурсної процедури; розробка спеціалізованих тестів замість лише тестів на знання законодавства; наголошено на неактуальності проведення співбесіди суб’єктом призначення із визначеним колом переможців, оскільки, з урахуванням досвіду КНР, який визнано у цьому негативним, право визначення переможця доцільно залишати саме конкурсній комісії, що не тільки забезпечить прозорість конкурсу, але також його оптимізує та гарантує рівний доступ до державної служби. Вивчено процедуру призначення кандидатів на посади державної служби, зокрема за контрактом. Встановлено відмінності контрактної служби в КНР, якими пропонується вважати подовжений строк дії контракту і можливість як конкурсного, так і поза конкурсного призначення на посаду за контрактом. Проаналізована присяга державного службовця за законодавствами обох країн, встановлено, що в Україні тексти присяги відрізняються для загальної служби та видів служби особливого характеру, у той час, як у КНР текст конституційної присяги є єдиним для усіх видів державної служби.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що вони можуть використовуватися у науково-дослідній роботі для подальших досліджень, зокрема у галузі адміністративного права, публічного адміністрування, а також порівняльного правознавства; у законотворчій діяльності – для удосконалення законодавства України у сфері вступу на державну службу; у правозастосовній діяльності – при проведенні конкурсів на зайняття посад державної служби, а також при розробці рекомендацій для органів державної влади; в освітньому процесі – у розробці методичних матеріалів з адміністративного права та публічного адміністрування, дисциплін «Адміністративне право», «Основи публічного адміністрування», «Публічна служба»