19735 research outputs found
Sort by
Effective remorse in criminal law
No full textУ дисертації на підставі аналізу норм кримінального законодавства України, зарубіжного досвіду правової регламентації, » теоретичних досліджень та емпіричного матеріалу розкрито зміст поняття «дійове каяття»; встановлено його ознаки, види та форми прояву; з’ясовано його кримінально-правового значення; а також у запропоновано рекомендації щодо практики застосування кримінально-правових положень та розроблено науково обґрунтовані пропозиції із вдосконалення відповідних положень Кримінального кодексу України. У роботі пропонується під дійовим каяттям розуміти добровільну свідомо-вольову правомірну суспільно корисну посткримінальну активність суб’єкта кримінального правопорушення, яка спрямована на усунення чи мінімізацію суспільно небезпечних наслідків вчиненого ним діяння. Встановлено, що кримінально-правові наслідки дійового каяття за чинним кримінальним законодавством України, можуть полягати у: а) виключенні кримінальної відповідальності; б) звільненні від кримінальної відповідальності; в) пом’якшенні покарання; г) звільненні від покарання та його відбування; ґ) знятті судимості; ґ) застосуванні інших заходів кримінально-правового характеру. На підставі проведеного дослідження обґрунтовується необхідність та доцільність удосконалення відповідних положень Загальної та Особливої частин КК
Правові передумови отримання україною додаткового фінансування від Європейського Союзу для відновлення та розвитку територіальних громад
Get PDFТретій рік повномасштабної війни РФ проти України змушує нашу державу шукати додаткові фінансові ресурси. Європейський Союз, будучи ключовим партнером України нещодавно схвалив нову ініціативу по фінансовій допомозі «Ukraine Facility». Тези містять короткий аналіз правових передумов та трансформацій, що необхідні для реалізації даної ініціативи
Віртуальні активи в Україні: аналіз законопроєктів і правових ризиків
Get PDFНаукова робота присвячена дослідженню нормативно-правового регулювання віртуальних активів, зокрема аналізу термінології, яка міститься в двох зареєстрованих законопроєктах щодо врегулювання обороту віртуальних активів в Україні. Досліджено відмінність у дефініціях поняття «віртуальний актив» у законопроєктах та Законі України «Про віртуальні активи» від 17.02.2022 № 2074-IX (далі – Закон України № 2074-IX). Визначено потенційний ризик прийняття наявної редакції одного із законопроєктів
Правове регулювання унітарної патентної охорони в Європейському Союзі
Get PDFДисертаційна робота є першою у вітчизняній науці міжнародного права дослідженням, присвяченим комплексному вивченню теоретичних і практичних питань правового регулювання унітарної патентної охорони в Європейському Союзі, розгляду становлення відносин держав-членів Європейського Союзу у сфері уніфікації патентної охорони, створення унітарної системи патентної охорони в Європейському Союзі та аналізу механізму захисту патентних прав, в тому числі новоствореного Уніфікованого патентного суду. Проаналізовано перспективи участі України в унітарній системі патентної охорони Європейського Союзу та національне законодавство України у сфері патентної охорони на предмет його наближення до законодавства ЄС. Констатується, що унітарна системи патентної охорони в Європейському Союзі стала результатом досягненого компромісу між державами- членами ЄС після довготривалих перемовин та реалізувалося шляхом застосування механізму посиленої співпраці. У результаті дослідження сформульовано низку положень, що характеризуються науковою новизною. Зокрема, у дисертації вперше здійснено теоретичний аналіз унітарної системи патентної охорони в Європейському Союзі як механізму, що забезпечить ще більш сприятливе функціонування внутрішнього ринку Європейського Союзу без кордонів і сприятиме розвитку його економіки й інноваційних технологій. Значення формування єдиного економічного та правового простору, зокрема і унітарної системи патентної охорони в ЄС, полягає в його нерозривному зв’язку з процесом становлення та ефективним функціонуванням внутрішнього ринку в Європейському Союзі. Доведено, що унітарна система патентної охорони в ЄС є особливим ринково- орієнтованим інструментом, що гарантує учасникам внутрішнього ринку ЄС реалізацію виключних прав на запатентований винахід на регіональному рівні. Аргументовано, що після тривалих спроб віднайти спільне для ЄС рішення щодо заснування механізму унітарної системи патентної охорони та судового механізму вирішення спорів щодо порушення патентних прав певна кількість держав- членів висловила готовність взаємодіяти між собою задля створення цієї системи з використанням особливого механізму ЄС – механізму посиленої співпраці. Обґрунтовано, що посилена співпраця стала політичним стимулом, який призвів не лише до досягнення поставлених цілей, а й до загального посилення єдності між державами-членами ЄС та просування євроінтеграції у сфері патентної охорони. Проаналізовано рішення Ради 2011/167/ЄС від 10 березня 2011 року щодо авторизації застосування механізму посиленої співпраці у сфері становлення унітарної патентної охорони. Констатовано, що посилена співпраця у сфері становлення унітарної системи патентної охорони відповідає праву ЄС та всім умовам, що визначені установчими договорами ЄС для посиленої співпраці, а саме: (а) механізм був використаний як «останній засіб»; (б) запровадження посиленої співпраці та направлення запиту Комісії було ініційовано 12 державами-членами ЄС; (в) метою держав було просування цілей ЄС та прискорення процесу інтеграції у сферах, в яких виявилося за неможливе сформувати компромісне рішення і досягти спільного результату; (г) використання механізму жодним чином не спричиняє шкоди функціонуванню внутрішнього ринку, економічній та соціальній єдності держав- членів ЄС, створення дискримінації та обмежень в торгівлі між ними або порушення умови конкуренції в ЄС; (ґ) механізм є відкритим для всіх держав-членів ЄС, які не є учасниками механізму, але мають право приєднатися до співробітництва. З’ясовано, що національні та регіональні системи патентної охорони стали основою для формування унітарної системи патентної охорони в ЄС, яка має на меті ще більш глибоку уніфікацію патентного законодавства ЄС та створення умов для користувачів цієї системи, завдяки яким вони зможуть досягти не лише економічних та фінансових результатів, а й загалом сприяти науково-технічному прогресу регіону. Водночас, актами, які імплементують посилену співпрацю у сфері становлення унітарної системи патентної охорони, стали: (а) Регламент 1257/2012 Європейського Парламенту та Ради від 17 грудня 2012 року про імплементацію посиленої співпраці у сфері становлення унітарної системи патентної охорони; (б) Регламент 1260/2012 Ради від 17 грудня 2012 року про імплементацію посиленої співпраці у сфері становлення унітарної системи патентної охорони щодо відповідних положень про переклад; (в) Угода про Уніфікований патентний суд, яка підписана 19 лютого 2012 року. Зазначені акти у дисертації були вивчені та проаналізовані вперше. Встановлено, що вони є політичним компромісом, властивим правовій природі ЄС, та сумішшю правових культур держав-учасниць. Характеризується правова природа та характерні риси унітарної системи патентної охорони в ЄС. Визначено, що ця система є унікальним механізмом організації sui generis, регулювання якої здійснюється відповідно до законодавства ЄС, національного законодавства держав, які беруть участь в механізмі посиленої співпраці, Європейської патентної конвенції, Угоди про Уніфікований патентний суд тощо. Правовою основою для становлення унітарної системи патентної охорони стала частина перша статті 118 Договору про функціонування Європейського Союзу, з аналізу якої можна дійти висновку про те, що задля створення та функціонування внутрішнього ринку у межах ЄС необхідне формування унітарної системи патентної охорони, розроблення централізованого механізму видачі патенту, його ефективна координація та створення дієвого інструменту контролю за дотриманням патентних прав. Важливою особливістю унітарної системи патентної охорони в ЄС, яка характеризує його правову природу, є її становлення із врахуванням принципу субсидіарності, який закріплено у статті 5 Договору про Європейський Союз. Дотримання цього принципу підтверджується положенням Регламенту 1257/2012, яким визначено, що його зміст не виходить за межі того, що необхідно для досягнення становлення унітарної системи патентної охорони. Таким чином, було закріплено, що мета створення унітарної системи патентної охорони може бути досягнута більш ефективно на рівні ЄС. Встановлено, що елементом унітарної системи патентної охорони в ЄС є ефективне функціонування Європейського патенту з унітарним ефектом. Європейський патент з унітарним ефектом - це європейський патент, який видається Європейським патентним відомством відповідно до правил та процедури Європейської патентної конвенції та який, після його видачі, за запитом патентовласника наділяється унітарним ефектом, який розповсюджується на територію тих держав-членів, що беруть участь у механізмі посиленої співпраці. Європейський патент з унітарним ефектом забезпечує охорону в державах-членах ЄС, які беруть участь у посиленій співпраці, а обсяг прав, які надаються цим патентом, його обмеження та доступні засоби правового захисту є однаковими для всіх держав-учасниць. Підкреслено, що видача Європейського патенту з унітарним ефектом не означає фактичну видачу документа, а його сутність полягає тому, що у порядку спеціальної процедури Європейський патент наділяється властивостями, які дозволяють розцінювати його як унітарний патент. Відбувається процес трансформації регіональної європейської патентної охорони в унітарну патентну охорону в ЄС. Доведено, що однією з суттєвих ознак Європейського патенту з унітарним ефектом є його унітарний характер, що полягає у можливості винахідника скористатися можливістю отримання одночасно однакового обсягу патентної охорони та однакової сили патентних прав на території всіх держав-членів ЄС, які беруть участь у механізмі посиленої співпраці. Таким чином, в межах конкретно визначеної території патентовласник зможе отримати єдину охорону своїх патентних прав, а отримання, обмеження, передання, скасування, втрата чинності та інші дії щодо отриманого ним Європейського патенту з унітарним ефектом будуть мати силу одночасно в усіх державах-членах, які беруть участь у механізмі посиленої співпраці. Проаналізовано положення Регламенту 1260/2012 Ради від 17 грудня 2012 року про імплементацію посиленої співпраці у сфері становлення унітарної системи патентної охорони щодо відповідних положень про переклад та визначено, що Регламент 1260/2012 став інструментом недопущення дискримінації, яким було закріплено заходи, що захищають права та інтереси кожної окремої держави-члена ЄС, яка бере участь у механізмі посиленої співпраці. Саме Регламент 1260/2012 є спеціальним положенням щодо мови Європейського права інтелектуальної власності у контексті статті 118 ДФЄС. Метою цього акту є створення єдиного та юридично визначеного режиму перекладу Європейських патентів з унітарним ефектом. Визначено, що сутність охорони патентних прав розкривається лише тоді, коли власник патенту має у своєму розпорядженні такий інструмент, яким він зможе скористатися для запобігання порушення його прав та інтересів, а у разі їх порушення дозволить поновити їх. Тож, становлення унітарної системи патентної охорони в ЄС передбачає не лише наявність єдиної процедури реєстрації Європейського патенту з унітарним ефектом та поширення його дії на територію певних держав-членів ЄС, а й створення спеціальної судової інституції для захисту порушених патентних прав – Уніфікованого патентного суду. Суд став результатом досягненого державами- членами ЄС компромісу, становлення якого відбулося шляхом підписання Угоди про Уніфікований патентний суд від 19 лютого 2012 року. Вивчено міжнародно-правову природу Угоди про Уніфікований патентний суд. Враховуючи висновок Суду справедливості 1/09, держави-члени ЄС прийшли до компромісу щодо того, що такий договір має бути відкритий для підписання лише для держав-членів ЄС, а суд, який буде створено відповідно до положень угоди, стане спільним лише для держав, які підписали та ратифікували її. Аргументовано, що Угода про Уніфікований патентний суд не відноситься до acquis ЄС та не має на меті гармонізацію національного права в державах-членах ЄС у сфері здійснення патентного захисту. Зокрема, досліджено значення правового порядку ЄС для діяльності Уніфікованого патентного суду та визначено, що правовий порядок ЄС займає першочергове місце. Однією з фундаментальних рис становлення системи розгляду патентних спорів є гарантування забезпечення поваги до права ЄС та відповідності новоствореної патентної системи положенням установчих договорів ЄС. Визначено можливість виконання Судом справедливості повноважень з надання преюдиціальних висновків за запитом Уніфікованого патентного суду, що є гарантією дотримання законодавства ЄС та повагою до його правового порядку. З огляду на те, що реформування законодавства в сфері інтелектуальної власності та наближення його до законодавства ЄС є умовою вступу України до Європейського Союзу, проаналізовано етапи становлення системи патентної охорони в Україні, розвиток відносин між Україною та ЄС від партнерства до статусу кандидата у члени ЄС, вивчено нормативно-правову основу цих відносин щодо зобов’язань України щодо реформування патентного законодавства. Запропоновано кроки України щодо наближення національного законодавства у цій сфері до права ЄС. Крім того, здійснено аналіз передумов пришвидшення реформування законодавства у сфері патентної охорони в Україні та його наближення до законодавства ЄС. Для цього визначено актуальний стан імплементації acquis ЄС, проаналізовано вже вжиті законодавцем заходи та відповідність національної системи охорони патентних прав вимогам ЄС. Підкреслено необхідність розроблення стратегії розвитку та функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності та модернізації системи патентної охорони. Визначено, що однією зі стратегічних цілей законодавця є вдосконалення законодавства України з урахуванням стандартів Європейського Союзу щодо охорони патентних прав. Виявлено, що Угода про асоціацію не визначає зобов’язання України щодо наближення національного законодавства з охорони патентних прав до законодавства ЄС. Водночас аргументовано, що обсяг вжитих заходів з наближення законодавства України до законодавства ЄС не обов’язково має бути деталізовано в самій Угоді. Угода про асоціацію має на меті поглиблення співробітництва між Україною та ЄС у політичній, економічній та правовій сфері. Визначено, що подальша політична асоціація та економічна інтеграція України з ЄС залежить від досягнень України в забезпеченні поваги до спільних цінностей. Угода про асоціацію не визначає наперед і залишає відкритим майбутній розвиток відносин Україна – ЄС. Саме тому, на етапі підписання цієї Угоди пріоритетом визначено таке просування реформ та адаптації законодавства в Україні, що сприятиме поступовій економічній інтеграції і поглибленню політичної асоціації. Тож Україна як держава, курс якої направлений на євроінтеграцію та членство в ЄС, може та має здійснювати заходи з наближення в ініціативному та добровільному порядку, навіть якщо певні заходи не визначені Угодою про асоціацію. Констатовано, що успіх інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС нерозривно пов’язаний із питанням становлення в Україні ефективної системи патентної охорони. Інтеграція України до внутрішнього ринку ЄС неможлива без реформування сфери інтелектуальної власності, зокрема, системи патентної охорони, що сприятиме залученню інвестицій у країну, її економічному відновленню та подоланню негативних економічних наслідків війни. Водночас, проаналізовано перспективи участі України в системі унітарної патентної охорони та отримання всіх її переваг, що пов’язано з такими факторами: (а) підписанням Україною Європейської патентної конвенції та участю в Європейській патентній організації; (б) набуттям Україною статусу держави-члена ЄС та приєднанням до механізму посиленої співпраці у сфері унітарної системи патентної охорони; (в) підписанням та участю України в Угоді про Уніфікований патентний суд. В умовах, коли Україна є кандидатом на членство в ЄС, а унітарна система патентної охорони в ЄС лише почала своє функціонування, необхідно здійснювати найбільш ефективну та оперативну діяльність з наближення системи патентної охорони в Україні до системи ЄС. Підтверджено необхідність вивчення практики Уніфікованого патентного суду, роз’яснення українським винахідникам сутності та специфіки унітарної системи патентної охорони, особливостей механізму посиленої співпраці та порядку отримання Європейського патенту з унітарним ефектом, його переваги поряд з національними патентами та Європейським патентом тощо. Доведено, що важливо також приділити увагу підвищенню рівня культури суспільства та провадженню освітньої діяльність у сфері інтелектуальної власності та охорони патентних прав. Спираючись на конкурентні переваги України як держави з високим економічним і науково-технічним потенціалом і беручи до уваги ризики, які можуть негативно вплинути на наближення до законодавства ЄС, вдасться сформувати дієву стратегію. Зроблені в дисертації висновки та пропозиції будуть актуальними під час опрацювання стратегії розвитку та функціонування системи патентної охорони, а також можуть використовуватись: а) у нормотворчій діяльності – як теоретичне підґрунтя при формулюванні законодавчих норм у галузі патентного права та обґрунтування проєктів нормативно-правових актів з питань співпраці України та ЄС у сфері інтелектуальної власності та наближення національного законодавства до законодавства ЄС; б) у науково-дослідницькій роботі – у процесі проведення подальших наукових досліджень щодо правового регулювання патентної охорони в Європейському Союзі та Україні; в) у навчальному процесі – при розробці навчально- методичних матеріалів, викладанні навчальних дисциплін «Міжнародне публічне права», «Міжнародне право інтелектуальної власності», «Право Європейського Союзу» тощо; г) у правовиховній та інформаційно-аналітичній сфері – для актуалізації розглянутих у дисертації питань серед працівників органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та для поширення знань про патентну охорону серед науковців, студентів та всіх зацікавлених суб’єктів
Civil law regime of architectural works created with the use of artificial intelligence: domestic and international experience
No full textДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України, Харків, 2024. Дисертація є першою в українській цивілістиці науковою працею, у якій комплексно досліджено теоретичні й практичні аспекти правового режиму творів архітектури, створених із використанням штучного інтелекту, за законодавством України та зарубіжних країн, визначено сутність окреслених правовідносин, досліджено їх суб‟єктний склад та особливості механізму захисту прав їх учасників.
У роботі проаналізовано структуру та динаміку правовідносин, об'єктом яких є твір архітектури, створений з використання штучного інтелекту, у якості її теоретичної основи досліджено питання цивілістичної характеристики категорій правового режиму об’єкта та правового статусу суб’єкта цивільних правовідносин, зокрема й авторсько-правових, встановлено їх спільні й відмінні риси. Наголошено, що категорія правового режиму об‟єкта цивільного правовідношення вказує насамперед на межі та обмеження в його правовому регулюванні, тобто на імперативні елементи в загальному диспозитивному регулюванні цивільних відносин. Категорія правового статусу застосовується до суб’єктів правовідношення, її основою в цивільному праві є правосуб’єктність особи. Проте спільною ознакою категорій правового статусу і правового режиму є цільова спрямованість правового регулювання відносин у сфері взаємодії наділених відповідним правовим статусом суб‟єктів щодо об‟єктів із визначеним правовим режимом. З урахуванням цих положень підтверджено висновок про винятково об’єктний характер штучного інтелекту та відповідно про неможливість визнання його на сучасному етапі суб’єктом правовідносин та надання йому будь-якого правового статусу.
У результаті дослідження доведено, що твір архітектури, створений з використанням штучного інтелекту, завжди містить вагомий інтелектуальний, творчий внесок архітектора як його автора, а отже завжди оригінальним, тобто твором, на який відповідно виникають саме авторські права, а не права особливого роду. Автором такого твору завжди є архітектор, який на правомірній правовій підставі використав систему штучного інтелекту або ж скористався результатом правомірного використання системи штучного інтелекту замовником твору за відповідним договором. Стверджується, що навіть за умови використання генеративного штучного інтелекту архітектор як кваліфікований спеціаліст надає насамперед значну необхідну та достатню кількість запитів та підказок, які коригують та направляють процес генерування штучним інтелектом, зрештою визначаючи його остаточну форму та оригінальність як об’єкта цивільно-правового захисту. Крім того, істотним інтелектуальним, творчим внеском архітектора у створення твору архітектури з використанням штучного інтелекту завжди слід вважати здійснення авторського нагляду, який є невід‟ємною частиною архітектурної діяльності, під час якої відбувається зведення об‟єкта архітектури як форми втілення твору архітектури, та зумовлює статус архітектора як спеціального суб’єкта відповідальності за результат втілення цього твору. Система штучного інтелекту в цьому разі є інструментом створення твору, а не джерелом генерування неоригінального об’єкта, на який виникають права особливого роду (sui generis). При цьому обґрунтовано, що за умови відсутності творчого внеску фізичної особи для створення твору архітектури з використанням штучного інтелекту у формі ескізів, креслень ілюстрацій чи інших зображень / моделей та мети подальшого втілення твору архітектури в містобудуванні, результат генерування штучним інтелектом має правовий режим неоригінального об‟єкта.
Визначено, що в разі використання штучного інтелекту архітектором для генерування зображень, ескізів, креслень, моделей з метою візуалізації авторського задуму на різних етапах архітектурної діяльності, які рішенням архітектора долучаються до архітектурного проєкту, такі зображення, ескізи, креслення, моделі тощо стають частиною такого проєкту та в комплексі становлять відповідний твір архітектури.
Виокремлено загальні та спеціальні ознаки твору архітектури як об'єкта цивільних прав. Загальними ознаками твору архітектури, як і будь- якого іншого різновиду творів, є оригінальність, інтелектуальний, творчий характер, їх притаманність тільки людині. Спеціальні ознаки твору архітектури це – галузь створення (спорудження будівель, містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних утворень) та форма втілення (креслення, ескізи, моделі будівель чи споруд, збудовані будівлі чи споруди, плани населених пунктів тощо). Доведено, що для набуття творчим задумом архітектора правового значення твору архітектури він неодмінно повинен відповідати вимогам будівельних норм і правил. Така відповідність будівельним нормам та правилам має не тільки суто теоретичну значущість для характеристики особливостей твору архітектури, але й практичне значення – для відмежування від подібних об‟єктів правового захисту, таких як твори образотворчого мистецтва, а також ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки тощо.
Під час дослідження наголошено на важливості розуміння пов’язаності авторського права на твір архітектури та права власності на об’єкт архітектури як специфічної ознаки цього об‟єкта цивільних прав, пов’язаної з його призначенням для безпосереднього використання. Аргументовано, що плани населених пунктів, затверджені уповноваженими органами публічної влади у встановленому законодавством порядку (зокрема, Законом України «Про основи містобудування»), або проєкти таких планів, що створюються в межах здійснення своїх функці
Доходи суб’єктів IT: деякі питання класифікації в контексті їх оподаткування
Get PDFУ публікації проаналізовано певні аспекти визначення сутності доходу суб’єктів ІТ -діяльності як складної економіко-правової категорії. Наголошено, що дохід від ІТ -діяльності за своєю сутністю є грошовими надходженнями, які отримує певний суб’єкт в результаті здійснення інформаційно-технологічних операцій або надання послуг у сфері інформаційних технологій
Civil legal relations in the field of transplantation of human hematopoietic stem cells in according to the legislation of Ukraine
No full textДисертація є першою у вітчизняній цивілістиці науковою працею, у якій комплексно досліджено специфіку правовідносин у сфері трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин людини, висвітлено особливості підстав їх виникнення, етапів їх розвитку. Здійснено системний аналіз елементів досліджуваних правовідносин та особливостей цивільно-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обовʼязків, що встановлюються у сфері трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин людини.
Запропоновано визначити трансплантацію гемопоетичних стовбурових клітин як комплекс медичних послуг, втілений у відповідному обраному закладом охорони здоров’я методі лікування, що полягає у пересадці від донора до реципієнта анатомічних матеріалів, отриманих із кісткового мозку або периферичної чи пуповинної крові, які здатні до регенерації тканин чи органів пацієнта (реципієнта) з метою відновлення їх функцій чи фізіологічних процесів у його організмі. Як комплекс медичних послуг, трансплантація гемопоетичних стовбурових клітин людини являє собою сукупність взаємоповʼязаних діагностичних, терапевтичних, хірургічних та інших медичних послуг, які полягають у послідовному застосуванні визначених відповідним уніфікованим клінічним протоколом медико-лікувальних, а також післяопераційних доглядових процедур у післятрансплантаційному періоді з метою лікування та повного одужання пацієнта (реципієнта).
В роботі доведено, що цивільні правовідносини у сфері трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин людини мають комплексний характер та включають надання наступних основних медичних послуг: діагностика поточного стану здоров’я донора та реципієнта, моніторинг баз донорів та визначення потенційного донора з урахуванням вимог до стану його здоров'я та визначенням медико-фізіологічної сумісності його організму з організмом реципієнта шляхом пошуку (підбору) оптимальних пар донор-реципієнт, дослідження показань та протипоказань майбутнього хірургічного втручання в організм донора та здійснення профілактичних заходів по недопущенню можливого завдання шкоди його здоров'ю, вилучення донорських гемопоетичних стовбурових клітин донора, їх трансплантація та післяопераційне відновлення стану здоровʼя реціпієнта тощо. Визначено, що поєднання окремих медичних послуг у межах змістовного наповнення конкретного трансплантаційного договору на користь третьої особи (реципієнта) хоча загалом і носить уніфікований характер, в остаточному підсумку є суто індивідуальним і залежить від медичних показань та протипоказань, поточного стану здоров'я пацієнта, перебігу його захворювання та інших чинників.
Обґрунтовано, що підставою виникнення правовідносин у сфері трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин людини є юридичний склад, що складається з декількох юридичних фактів. Мова йде про наявність у пацієнта (реципієнта) відповідної хвороби, що належним чином діагностовано та задокументовано у рішенні консиліуму лікарів у вигляді медичних показань до трансплантації та факти згоди донора на вилучення донорських органів та реципієнта на їх трансплантацію, об’єктивовані у відповідних заявах з чіткою фіксацією волевиявлення вказаних осіб. Ці юридичні факти повинні бути наявними, як правило, у межах переддоговірної стадії розвитку досліджуваних правовідносин (виняток складають випадки підбору донорських органів після укладення договору на трансплантацію та самодонорство) і є допоміжними елементами юридичного складу, необхідного для їх виникнення. Доведено, що системоутворюючим елементом юридичного складу, необхідного для виникнення досліджуваних правовідносин, у всіх випадках є договір про надання послуг в сфері трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин людини.
У дисертації отримало розвиток наукове розуміння того, що як відновлювані, так і невідновлювані біоматеріали людини не підлягають беззастережному віднесенню до різновидів речей як об’єктів цивільних прав. В темпоральних межах від моменту вилучення з організму донора і до моменту імплантації реципієнту на них у визначених чинним вітчизняним та міжнародним законодавством межах поширюється правовий режим рухомих речей і вони можуть бути об'єктом правовідносин зберігання, перевезення тощо.
Сформовано і доведено висновок про те, що цивільні правовідносини у сфері трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин людини виникають на підставі укладення договору на надання медичних послуг, який за своєю юридичною природою є договором на користь третьої особи. Замовником за цим договором є Міністерство охорони здоровʼя України, виконавцем - відповідний заклад охорони здоровʼя (наприклад, Спеціалізована державна установа “Український центр трансплант-координації”), а третьою особою, на користь якої він укладається, постає пацієнт (реципієнт), що має офіційно підтверджений діагноз та медичні показання до трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин людини.
Ретельному аналізу у контексті предмету дослідження піддано тлумачення категорій «своєчасності» та «якісності» надання медичних послуг. Під «своєчасністю» слід розуміти проведення необхідних маніпуляцій, процедур, аналізів та обстежень для збереження життя і здоров’я пацієнту (реципієнту), який потребує трансплантації, без зволікання та та у необхідних темпоральних межах, з урахуванням його поточного медичного стану та динаміки прогресування хвороби. В свою чергу, «якісність» медичної послуги, пов’язаної із трансплантацією гемопоетичних стовбурових клітин людини, полягає у належності та професійності здійснення комплекса медичних послуг, необхідних для збереження життя реципієнта і поглинає вимоги щодо своєчасності їх надання.
Обґрунтовано необхідність повернення інституту повноважного представника донора або реципієнта у сфері трансплантаційних правовідносин, враховуючи випадки, коли необхідно забезпечити оперативність прийняття рішення щодо трансплантації одним родичем щодо іншого родича чи у інших критичних ситуаціях у сфері надання медичних послуг, коли близькі родичі або члени сім’ї, зважаючи на фактор родинних зв’язків, можуть представляти їх інтереси.
Окрему увагу в роботі присвячено розгляду цивільно-правової відповідальності за невиконання обов'язків у сфері трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин людини. Встановлено, що цивільно-правова відповідальність у сфері трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин людини може бути: договірною та позадоговірною, з точки зору підстави виникнення; повною та обмеженою, з огляду на обсяг відповідальності; прямою та опосередкованою (страховою), з урахуванням способу її застосування.
Подальшого розвитку отримали наукові підходи до визначення специфіки захисту ділової репутації закладу охорони здоровʼя, уповноваженого здійснювати трансплантацію. Обґрунтовано, що заклад охорони здоровʼя, що надає медичні послуги у сфері трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин людини, представляють лікарі та допоміжний медичний персонал з необхідним досвідом, стажем та професійними навичками, а головна особливість ділової репутації закладу охорони здоров'я полягає у її повній залежності від своєчасності та якості надання ними медичних послуг у досліджуваній сфері. Визначено, що непідтверджені та недоведені документально їх помилки та прорахунки при наданні відповідних медичних послуг можуть призвести до непоправних репутаційних втрат для закладу охорони здоровʼя і мати для нього далекосяжні негативні правові наслідки, справляючи обʼєктивний негативний вплив на його відносини з пацієнтами, іншими закладами охорони здоров'я, МОЗ України тощо, визначаючи правову можливість закладу охорони здоровʼя здійснювати у таких випадках субʼєктивне цивільне право на захист своєї ділової репутації.
Удосконалено наукові концепти щодо можливості використання в якості донора та можливості здійснення пересадки гемопоетичних стовбурових клітин та кісткового мозку від суб’єкта, стосовно якого зафіксована смерть головного мозку, але остаточно не зафіксовано факт смерті.
Доведено необхідність розрізняти правовідносини, у межах яких здійснюється суб'єктивне цивільне право особи на донорство і правові звʼязки, у межах яких надається згода близькими родичами на використання гемопоетичних стовбурових клітин померлого донора для трансплантації. Встановлено, що право на донорство здійснюється фізичною особою вільно, на власний розсуд і, найголовніше, за її життя. Водночас, право на донорство є посттанативним, адже фізична особа за життя може дозволити використати власний анатомічний матеріал для трансплантації після своєї смерті. У випадку відсутності прижиттєвої згоди фізичної особи на посмертне донорство, дозвіл на отримання анатомічних матеріалів померлої особи для трансплантації узгоджується трансплант-координатором з другим із подружжя або з одним з її близьких родичів.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання висновків, пропозицій та рекомендацій, сформульованих в дисертації, в правотворчій діяльності для удосконалення положень чинного цивільного законодавства України, що регулюють цивільні правовідносини у сфері трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин людини; у правозастосовчій діяльності шляхом їх застосування судами при розгляді відповідних категорій справ, адвокатами, нотаріусами та іншими особами під час здійснення професійної діяльності, а також суб’єктами застосування права; у навчальному процесі під час викладання дисципліни «Цивільне право», при підготовці відповідних методичних та навчальних посібників, а також підручників для студентів вищих навчальних закладів юридичної освіти
До питання фінансового моніторингу політично значущих осіб
Get PDFНаукова робота присвячена дослідженню проблемних питань, пов’язаних із здійсненням фінансового моніторингу політично значущих осіб. Проаналізовано генезу правового регулювання фінансового моніторингу вказаних осіб з моменту запровадження цієї категорії до законодавства України з питань запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, з метою його відповідності Рекомендаціям Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) щодо міжнародних стандартів боротьби з відмиванням коштів, фінансуванням тероризму і розповсюдженням зброї масового знищення. В цьому контексті розглянуто питання визначення такої правової категорії як «політично значущі особи» та її складових: «національні публічні діячі», «іноземні публічні діячі», «діячі, які виконують публічні функції в міжнародних організаціях». З’ясовано основну причину зміни часового обмеження для проведення фінансового моніторингу операцій виокремленої категорії підконтрольних суб’єктів та причини для такого їх виокремлення
Використання інструментів та методов OSINT для отримання пошукової інформації
Get PDFУ практичному пораднику комплексно розглянуто теоретичні й прикладні аспекти використання інструментів та методів OSINT (розвідки з відкритих джерел) для пошуку в мережі «Інтернет» відомостей про осіб, факти чи події з метою задоволення потреб службової діяльності органів і підрозділів СБУ, а також формування відповідних цифрових компетентностей співробітників Служби.
Викладений матеріал розрахований на базові знання й навички користувача та не містить опису шляхів несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку.
При розгляді інструментів пошуку акцент зроблено на загальнодоступні та безоплатні рішення, а їх наведений перелік не носить вичерпний характер. З часом обсяг функціональності зазначених у пораднику вебресурсів чи програм може змінюватися.
Автори не несуть відповідальності за шкоду або збитки, яких може зазнати користувач (треті особи) в результаті помилкового розуміння та/або застосування наведеної у виданні інформації. Вебдослідник повинен самостійно забезпечувати захист власних персональних даних та іншої конфіденційної інфомації під час пошукової діяльності в мережі «Інтернет».
Будь-які відомості, отримані користувачем із застосуванням викладеного матеріалу, використовуються ним на свій ризик. В оформленні навчального видання використано зображення, взяті з відкритих джерел.
Порадник адресований співробітникам оперативних і слідчих підрозділів СБУ, здобувачам вищої освіти, викладачам й науковцям відомчих навчальних закладів, а також усім, хто цікавиться актуальними питаннями пошуку інформації у відкритих джерелах