19735 research outputs found
Sort by
Наука у мінливому світі: актуальні дослідження молодих науковців : програма XI Всеукр. наук.-практ. Інтернет-конф. іноземними мовами (17 квіт. 2024, Харків)
No full textLegal principles of land privatization of state and municipal agricultural enterprises
No full textДисертаційна робота є першою в Україні науковою працею, у якій здійснено комплексне дослідження правових засад приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, а також сформульовано нові для земельного права України наукові висновки і практичні рекомендації з удосконалення законодавства, що стосуються приватизації таких земель.
У дисертації на базі основних положень земельного, аграрного, екологічного, цивільного права, інших правових галузей юридичної науки досліджено сутність та сформульовано визначення категорії «приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств», якою запропоновано вважати передачу державних або комунальних земель безоплатно у приватну власність громадян України – працівникам цих підприємств та працівникам державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров’я, а також пенсіонерам з їх числа, що здійснюється у спеціальному порядку, передбаченому законом.
Визначено стадії процедури приватизації земель працівниками та пенсіонерами з їх числа державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, які мають відбуватися у наступній послідовності: 1) включення державного чи комунального сільськогосподарського підприємства до програми, тобто формування, затвердження та оприлюднення переліку сільськогосподарських підприємств (їхнього майна), які підлягають приватизації; 2) звернення з клопотанням громадян України – працівників цих підприємств, що мають право на отримання земельних ділянок у власність, до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу їм у власність земельних ділянок; 3) розгляд клопотання відповідним органом та надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо приватизації земель; 4) розробка проєкту приватизації земель землевпорядною організацією; 5) погодження та затвердження проєкту приватизації земель; 6) оформлення та державна реєстрація земельних ділянок та права власності на них.
У науковій роботі наголошується, що оскільки об’єктом приватизації виступають земельні ділянки, то відносини щодо їх приватизації необхідно кваліфікувати як земельні. За своєю економічною сутністю (як відносини, що опосередковують обіг земельних ділянок), вони відносяться до різновидів земельних майнових відносин.
У дисертації доведено, що норми права, які регулюють передачу сільськогосподарських угідь, що перебувають у державній або комунальній власності і використовуються на постійній основі сільськогосподарськими підприємствами, у приватну власність, у своїй сукупності утворюють правовий субінститут приватизації земельних ділянок. Його предметом виступають відносини з передачі земельних ділянок з державної та комунальної власності до приватної. Своєрідність цього субінституту полягає у його комплексності, що проявляється в об’єднанні норм різних галузей права.
Обґрунтовано положення про те, що приватизацію земель необхідно розглядати як правовідношення між українською державою і громадянином України, в межах якого реалізується гарантоване суб’єктивне право громадянина.
Розкрито особливості приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств. До основних із них належать: по-перше, участь органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у процесі приватизації, оскільки вона здійснюється за рішенням та за безпосередньої участі зазначених органів. У цьому разі уповноважений орган виступає не тільки як звичайний учасник правовідносин, а і як провідник державної політики у соціальній, економічній та інших сферах. Його статус пов’язаний з цілями та завданнями, які ставлять перед собою держава та органи місцевого самоврядування у процесі приватизації. По-друге, виключне право на приватизацію земельних ділянок мають громадяни – працівники чи пенсіонери сільськогосподарського формування, закладів освіти, культури і охорони здоров’я державної чи комунальної форми власності. Наголошується, що визначальними тут виступають трудові відносини громадянина України з конкретним сільськогосподарським підприємством чи відповідним закладом. По-третє, підставою виникнення права власності на земельну ділянку є складний юридичний склад, що включає процедури адміністративно-правового характеру. По-четверте, приватизація відноситься до похідних способів набуття права власності. По-п’яте, безоплатний характер такої приватизації та ін.
Визначено коло прав працівників державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, закладів освіти, культури і охорони здоров’я та пенсіонерів з їх числа як суб’єктів приватизації, а саме: 1) вносити клопотання до органів приватизації про безоплатну передачу відповідних земель у приватну власність; 2) вимагати його своєчасного розгляду та інформування про прийняте рішення; 3) право бути присутніми при прийнятті рішень органами виконавчої влади або місцевого самоврядування, надавати пояснення; 4) право на отримання інформації про склад і площу земель сільськогосподарського призначення, що підлягають безоплатній приватизації; 5) отримати земельну ділянку в натурі та право власності на неї; 6) звертатися до судових органів про захист права на безоплатну приватизацію земель та ін.
Доведено, що право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних підприємств – специфічне право, яке має особистий характер і не може відчужуватись, у тому числі в порядку спадкування.
Встановлено, що поширення норм щодо приватизації земель сільськогосподарських підприємств на новостворені комунальні підприємства не є доцільним, оскільки, по-перше, це фактично блокуватиме їх господарську діяльність, а по-друге, матиме ризик перетворення такої приватизації у корупційний механізм виведення значного обсягу земель з комунальної власності
Відповідальність за порушення обов’язку батьківського піклування в Кримінальному кодексі Республіки Польща
No full textПроблема невиконання або неналежного виконання батьками (особами, що їх замінюють) обов’язків по догляду за дітьми існує в усіх країнах, незалежно від форми правління, державного ладу й рівня доходів населення. Актуальність дослідження зумовлено тим, що вже тривалий час Україна перебуває в процесі інтеграції з Європейським Союзом, тому корисним є вивчення зарубіжного законодавчого підходу щодо регламентації відповідальності за порушення цих обов’язків. Мета статті полягає у вивченні польського досвіду закріплення кримінальної відповідальності за невиконання обов’язків з піклування (догляду) за дітьми. У дослідженні застосовано догматичний, системно-структурний, статистичний, історико-правовий, формально-юридичний методи. Приділено увагу законодавству Республіки Польща, що передбачає право й обов’язок батьків піклуватися та виховувати дітей. Наведено генезу кримінального закону щодо відповідальності за порушення цих обов’язків. Узагальнено статистичні дані щодо кількості кримінальних проваджень і засуджених осіб (2009–2020 рр.). Вивчено особливості конструкції складу злочину, передбаченого статтею 210 Кримінального кодексу Республіки Польща; об’єктивні та суб’єктивні ознаки. Аналіз проведено на підставі доктрини польського кримінального права і практики судів загальної юрисдикції, зокрема Верховного суду Республіки Польща. Використано практику Конституційного трибуналу Республіки Польща. За результатами проведеного дослідження сформульовано висновки щодо об’єктів кримінально-правової охорони; об’єктивної і суб’єктивної сторін і суб’єктного складу. Зауважено на диференціації кримінальної відповідальності у разі заподіяння смерті потерпілому. Законодавець також передбачив у справах про цей злочин можливість повідомлення компетентному сімейному суду про доцільність позбавлення або обмеження батьківських чи опікунських прав у разі вчинення злочину на шкоду неповнолітньому або у співучасті з ним. Підтримується виокремлення у Кримінальному кодексі України самостійного структурного розділу (підрозділу), який включає кримінальні правопорушення проти сім’ї, а також удосконалення кримінально-правових заходів до осіб, що вчинили такі злочини
Ways of improving the public administration of physical culture and sports
Get PDFАктуальність теми дослідження обумовлена необхідністю вдосконалення публічного адміністрування фізичної культури і спорту в умовах військового стану та у повоєнне відновлення нашої країни. Метою даної наукової розвідки є аналіз підвищення спроможності Міністерства молоді та спорту України шляхом трансформації та подальших реформ. У роботі приділена увага проблемі розмежування повноважень між Мінмолодьспортом, Національним Олімпійським Комітетом, Національними федераціями та спортивними товариствами для подальшої оптимізаціі взаємодіі з теріторіальними громадами в галузі фізичної культури та спорту. Доведено, що розмежування повноважень буде сприяти подальшому підвищенню ефективності законодавства, правозастосовної практики та розподілу фінансування в галузі фізичної культури та спорту. Визначено, що інтегрування України до світової Європейської спільноти потребує подальшої оптимізації законодавчих засад ефективної моделі публічного адміністрування фізичної культури та спорту, з огляду на сучасні тенденції відносин влади та суспільства та орієнтуючись на кращі стандарти належного врядування в аспекті забезпечення та захисту прав, свобод та інтересів людини, покращення суспільного здоровʼя нації, оновлення змісту діяльності органів публічного адміністрування
враховуючи вплив цифровізації та останніх змін у правовому регулюванні правовідносин, що виникають завдяки інформаційно-комунікаційним технологіям. Зазначено, що цифровізація фізичної культури та спорту є не лише потребою сьогодення, а й фактично не має альтернатив через зростання можливостей з накопичення, обробки, використання інформації. У статті авторкою акцентується увага на необхідності систематизації спортивного законодавства та пропонується авторський варіант Основ законодавства України про фізичну культуру і спорт та Спортивного кодексу України. Зроблено висновок про необхідність прийняття окремого закону про професійний спорт, враховуючи його специфіку, та останні тенденції монетизацію і професіоналізацію спорту
Digital transformation in Ukraine: AI, Metaverse and Society 5.0. Scientific Approbation
Get PDFЦя монографія досліджує складну динаміку цифрової трансформації України, зосереджуючись на перетинах штучного інтелекту, метапростору та Суспільства 5.0. Вона пропонує комплексний аналіз того, як нові технології переосмислюють суспільні структури, системи управління та людську ідентичність у контексті глобальної цифровізації. Звертаючись до багатогранної природи технологічного прогресу, дослідження заглиблюється у філософські, правові та етичні міркування, пов'язані з цифровою ідентичністю та еволюціонуючою концепцією електронної юрисдикції, особливо в регулюванні віртуальних середовищ та кіберпросторів. Серед ключових тем ‒ вплив імерсивних технологій на людську взаємодію, етичні дилеми, пов'язані з цифровими аватарами, та роль симулякрів у стратегіях гібридної війни. Крім того, дослідження досліджує трансформаційний потенціал Індустрії 5.0 в економічному та промисловому відродженні України, наголошуючи на інтеграції цифрових екосистем у пост-квантову цивілізацію. Вона підкреслює необхідність міждисциплінарної співпраці для подолання викликів, пов'язаних з технологічними зрушеннями, одночасно сприяючи сталому балансу між інноваціями та суспільним добробутом. Ця робота є внеском у дискусію про роль цифрових технологій у формуванні суспільства майбутнього, пропонуючи унікальний погляд на їх застосування та управління ними на шляху України до суспільства з цифровими можливостями
Human rights: global and civilizational contexts
No full textУ дисертації досліджується філософське та історичне підґрунтя еволюції поняття «права людини». Характеризуються концепції прав людини як з точки зору природного права, так і з точки зору позитивізму, підкреслюючи значущість правового закріплення прав людини в міжнародних документах та національному законодавстві. Зазначається, що розвиток концепції та теорії прав і свобод людини відбувався тривалий час і має особливості в різних регіонах світу. Автор розглядає еволюцію прав людини, починаючи з їх зародження у XVII-XVIII ст. до сучасних концепцій четвертого покоління прав, пов՚язаних із науково-технічним прогресом. Дослідження прав людини, що враховує історичні, соціальні, економічні та культурні аспекти, здійснюється за допомогою різних методів, включаючи діалектичний метод, правову герменевтику, метод порівняння, індуктивний та дедуктивний підходи та інші. Ці методи забезпечують достатню глибину розуміння правових текстів та соціокультурної реальності їх появи, допомагають зрозуміти еволюцію прав людини та їх взаємодію з демократичними цінностями на різних етапах історичного розвитку.
У ХХІ ст. глобалізація та інформаційні процеси суттєво вплинули на сприйняття соціального середовища, а демократія залишається основною цінністю, незважаючи на проблематичність реалізації демократичних принципів на практиці. Зазначається, що у рамках європейської інтеграції Україна прагне досягти високих стандартів демократії, орієнтуючись на європейські цінності, такі як права людини, верховенство права та інші демократичні принципи. Встановлено, що сучасна цифрова епоха, що характеризується поширенням інформаційних технологій, впливає на розвиток демократії та глобальної економіки, створюючи нові можливості для громадянського суспільства та державного управління. Сучасні дослідження здебільшого акцентують увагу на цифрових правах людини, що виникають у контексті швидкого розвитку технологій. У дисертації підкреслюється значення захисту прав людини та свободи слова у сучасних умовах розвитку цифрових технологій, у тому числі в умовах інформаційних війн і криз. Обґрунтовується, що уряди окремих держав та міжнародні організації повинні забезпечити доступ до достовірної інформації та ефективно протидіяти дезінформації, що має особливе значення в умовах конфліктів, як це було продемонстровано під час агресії РФ проти України. У роботі показано, що правові системи, хоча і мають загальні риси, поділяються на підгрупи, такі як романо-германська, англосаксонська та релігійна, кожна з яких має свої особливості в захисті прав людини. Ці системи включають комплексні правові норми, які стикаються з певними викликами, такими як бюрократичні перепони та тривалі судові процеси. В Україні, де правова система є кодифікованою, удосконалення правових інститутів є актуальним для зміцнення правової держави. Судова практика в романо- германських системах важлива для забезпечення справедливості, хоча її вплив і роль у формуванні права і реалізації прав людини відрізняються від англосаксонської системи, де прецедент є головним джерелом права. Водночас релігійні правові системи, зокрема в ісламських країнах, зіткнулися з викликами гармонізації релігійних норм з міжнародними стандартами прав людини, що робить ці питання критично важливими в контексті глобальних правових трансформацій.
Встановлено, що регіональні системи захисту прав людини демонструють різноманітність підходів у різних частинах світу, які ґрунтуються на історичних, культурних і політичних особливостях регіонів. Європейська система, заснована на Європейській конвенції про права людини та Європейському суді з прав людини, виконує ключову роль у захисті прав громадян країн-членів Ради Європи. Американська система захисту прав людини, що базується на Американській декларації прав і обов՚язків людини та Американській конвенції з прав людини, включає як громадянські, так і соціально-економічні права, і має унікальні інструменти правозахисту. Африканська Хартія прав людини і народів намагається врахувати специфіку континенту, включаючи права на антиколоніальну діяльність і самобутність. Арабська Хартія прав людини, хоч і має значні нововведення, стикається з критикою за обмеження прав і вплив релігійних норм. Азійсько-Тихоокеанська система, зокрема через Азійську Комісію з прав людини та ініціативи національних інституцій, відображає різноманіття правових систем і культурних контекстів. Кожна з цих систем демонструє, як регіональні особливості впливають на розвиток і реалізацію прав людини, а також важливість адаптації міжнародних стандартів до локальних умов задля забезпечення справедливості та рівності.
Встановлено, що в умовах глобалізації українське суспільство стикається з численними викликами, такими як екологічні проблеми, нерівність між країнами та демографічні зміни. Глобалізація впливає на права людини, примушуючи враховувати екологічні обмеження та виклики, що виникають унаслідок економічних і технологічних змін. Зокрема, глобалізація створює нові соціально-екологічні проблеми, що загрожують якості життя в Україні; зокрема, військове вторгнення РФ значно вплинуло на демографічну ситуацію в Україні, спричинивши масову міграцію та зміни в структурі населення. Глобалізація підкреслює як міжнародну підтримку, так і вразливість країн у сучасному світі, що вимагає комплексного підходу до вирішення соціальних і екологічних проблем.
Зʼясовано, що цивілізаційний підхід дозволяє проаналізувати філософсько- правові аспекти прав людини з урахуванням культурних відмінностей соціального буття різних народів, розкриваючи особливості правової дифузії різних правових систем. Стосовно розуміння прав людини цивілізаційні відмінності мають культурно-історичне підґрунтя та можуть звужувати їх універсальний характер. Культура формує ціннісні значення і впливає на сприйняття прав людини. Моделі прав людини розвивалися в контексті культурної дифузії і колонізації, з боку західних індустріальних держав. Західна правова традиція, зокрема, акцентує на індивідуальних правах і автономії особи, що протистоїть авторитарним тенденціям. На Сході права людини часто мають більше етично-духовного змісту і менш акцентуються на юридичних механізмах. Особливості прав людини в різних цивілізаційних моделях вимагають детального дослідження взаємодії між універсальними принципами і культурно-специфічними аспектами, а також їх впливу на національні правові системи.
Обґрунтовується, що концепція універсальних прав людини розвивалася в контексті глобалізації, включаючи потребу захисту довкілля та прав на цифровий простір. Процеси глобалізації впливають на імплементацію прав людини в національні законодавства. Крім того, підкреслено, що важливість захисту прав людини в умовах загострення культурно-цивілізаційних конфліктів стає надзвичайно актуальною. В умовах глобалізації та культурних зіткнень такі конфлікти можуть мати як негативні, так і позитивні аспекти. Проблема конфлікту в сучасному світі відзначається багатовимірністю та складністю, що вимагає системного підходу до його розгляду.
Обгрунтовано, що роль міжнародних організацій та національних правозахисних інституцій залишається ключовою у забезпеченні справедливості та миру на глобальному рівні. Однак при цьому зберігаються розбіжності між державами щодо інтерпретації та реалізації прав людини, що вимагає постійного міжнародного діалогу і співпраці.
Глобалізація та зміни в міжнародному правопорядку також впливають на права людини, вимагаючи адаптації і трансформації існуючих механізмів їх захисту. У контексті конфліктів, як показує війна в Україні, наявні міжнародні механізми захисту прав людини не завжди є ефективними, що підкреслює необхідність їх удосконалення. Потреба у модернізації правової бази та інституцій є очевидною, зокрема, у розробці ефективних механізмів захисту прав людини під час війни та у відповідь на нові глобальні виклики. Показано, що, незважаючи на оптимістичні перспективи розвитку прав людини завдяки інклюзивності, цифровій трансформації та глобальному співробітництву, можливі і песимістичні сценарії в їх реалізації, включаючи політичні репресії, зростання кількості конфліктів та рівня кіберзлочинності. Доводиться, що реалізація того чи іншого сценарію залежатиме від багатьох факторів, включаючи політичну волю, міжнародну співпрацю та адаптацію до технологічних змін. Обґрунтовується, що захист прав людини залишається невід՚ємною частиною глобальної стратегії справедливості та соціального розвитку.
За результатами дослідження висунуто пропозиції щодо вдосконалення механізмів захисту прав людини на національному та міжнародному рівнях, а також наголошено на важливості врахування міжцивілізаційних особливостей у глобальному дискурсі прав людини.
Практичне значення отриманих результатів обумовлене сукупністю положень, які конкретизують наукову новизну. Результати дослідження складають певну методологічну базу для подальшої розробки проблеми й визначення сутності та змісту феномена прав людини. Основні результати й висновки дисертації можуть використовуватись: для розробки стратегій правозахисної діяльності як на національному, так і на міжнародному рівнях; удосконалення національних та міжнародних механізмів захисту прав людини, розробки нових політик у цій сфері; в експертно-аналітичній роботі як теоретичний матеріал при оцінюванні та обґрунтуванні концепцій реформування правової системи; державними органами та іншими суб՚єктами соціального процесу для більш глибокого розуміння сутності прав людини та механізмів їхнього забезпечення в глобалізаційних умовах, підвищення ефективності управлінських рішень у даній сфері. Також вони сприятимуть підвищенню рівня правової свідомості та правової культури суспільства, зміцненню міжнародного співробітництва у сфері прав людини. В освітньо-виховній царині результати дослідження можуть бути інтегровані у навчальний процес і застосовані з метою поглиблення змісту й посилення практичного спрямування таких навчальних дисциплін, як «Філософія права», «Філософія прав людини», «Філософія правового виховання», «Теорія права», «Історія правових вчень»; при створенні спецкурсів для аспірантів, магістрів і студентів з проблем прав людини
До питання академічної відповідальності керівників державних наукових установ
Get PDFДосліджено актуальну проблему вдосконалення правової регламентації діяльності керівників наукових установ, визначення стратегій і перспективних напрямів діяльності наукових установ. Аргументовано необхідність вдосконалення правового регулювання питань академічної доброчесності керівників наукових установ
Криміналістика і судова медицина в умовах сучасних викликів та глобальних загроз
Get PDFУ збірнику. викладено матеріали обговорень таких наукових і практичних проблем: вплив наукових ідей професора М. М. Бокаріуса на розвиток сучасної криміналістики та судової експертизи; тенденції розвитку криміналістики в умовах євроінтеграційних процесів; сучасні способи та методи виявлення, вилучення, аналізу та дослідження доказів; глобальні кіберзагрози та міжнародні стратегії кібербезпеки; інтеграція інформаційних технологій у практику органів досудово-го розслідування та суду; штучний інтелект у криміналістиці та судовій експертизі; цифрова криміналістика та цифрові докази: проблеми та перспективи; перспективні напрями розвитку криміналістичної тактики та методики розслідування кримінальних правопорушень; інновації у сфері використання спеціальних знань; судово-медична експертиза в умовах війни; використання ДНК-аналізу та інших сучасних методів у дослідженнях; імплементація міжнародного досвіду використання криміналістичних знань в Україні; міжнародне співробітництво у боротьбі з транснаціональною злочинністю.
Для працівників органів правопорядку, науковців, викладачів, аспірантів та студентів юридичних навчальних закладів і широкого кола осіб, яких цікавлять сучасні проблеми криміналістики і судової експертиз
Implementation of the Right to Privacy in the Context of the Restrictive Impact of Modern Information Technologies
Get PDFАктуальність теми зумовлена багатовимірністю, релятивністю, концептуальною множинністю і, соціально-практичною значущістю проблеми забезпечення права людини на приватність в умовах сучасної соціальної реальності. Мета статті − розглянути з філософських позицій феномен приватності та соціокультурні умови реалізації права людини на неї. Застосовані методи: діалектичний метод (для всебічності пізнання природи та генезису права на приватність), системний і структурно-функціональний підходи (для дослідження суперечливості інформаційних впливів на людину складних технічних систем), аналітико-синтетичний метод, а також методи порівняння й аналогії (для порівняння практичних моделей впливу новітніх інформаційних технологій на способи забезпечення права людини на приватність). Показано, що сучасна соціокультурна реальність демонструє дихотомію належного та сущого у розв՚язанні проблеми безпеки приватного статусу особистості, права людини на приватність. Втрати приватного життя, що є тенденцією сучасного соціального життя, свідчать про дедалі стрімкіше зростаючі ризики відчуження приватності у соціальній реальності. Акцентується, що сучасні технології можуть тотально порушувати право людини на приватність, проникати в особливі місця й окремі аспекти приватного життя та змінювати локус приватності. Обґрунтовується, що сучасні інформаційні та цифрові технології, амбівалентно впливаючи на свободу та безпеку особистісного буття, радикально звужують межі реалізації права на приватність, проблематизуючи тим самим структури самоідентичності людини та породжуючи незахищеність особистого життя і наголошується на перспективності досліджень у цьому напрямку