19735 research outputs found
Sort by
Institute for the rehabilitation and adaptation of military personnel in the system of military law (using the example of military personnel – employees of intelligence (counterintelligence) agencies)
Get PDFСтаття присвячена висвітленню ключових аспектів нормативно-правового регулювання застосування інституту адаптації та реабілітації щодо військовослужбовців, які проходять службу у системі розвідувальних та контррозвідувальних органів України. На основі аналізу положень чинного законодавства України, було запропоновано авторські особливості регуляторної дій інституту адаптації та реабілітації. Зокрема, встановлено, що зазначений інститут є галузевим інститутом військового права, за особливостями змісту належить до матеріальних інститутів, оскільки норми права, які складає цей інститут визначають, передусім, права та обов'язки. Також підкреслено, що за функціональною приналежністю інституту адаптації та реабілітації військовослужбовців – співробітників розвідувальних органів цей інститут є регулятивним і має охоронну складову. Обґрунтовано позицію про те, що інститут адаптації і реабілітації за ієрархією в системі інститутів військового права є основним, так як виступає базою для гарантування правового статусу військовослужбовців та членів їх сімей, робить суттєвий внесок у стабілізацію базових засад проходження військової служби, формує основу для належного виконання обов'язків військовослужбовцями для забезпечення національної безпеки та оборони України.
Обґрунтовано висновок про те, що правовий інститут реабілітації та адаптації військовослужбовців у системі військового права (на прикладі військовослужбовців – співробітників розвідувальних та контррозвідувальних органів) займає чільне місце як у межах основного правового інституту соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, так і у межах військового права в цілому. Субінститут адаптації та реабілітації військовослужбовців – співробітників розвідувальних органів є сукупністю правових норм, що регулюють певний тип (певну групу) однорідних суспільних відносин у межах основного інституту – соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей. Субінститут реабілітації та адаптації військовослужбовців традиційно існував у межах військового права. Зокрема, питання адаптації традиційно були на часі та актуалізувалися довгими процесами скорочення Збройних Сил та інших військових формувань, що здійснювалося особливо інтенсивно на початковому етапі розвитку Української державності. При цьому законодавець питання адаптації військовослужбовців розглядав у системі основних прав військовослужбовців, пов'язаних з проходженням військової служби. Так, відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує соціальну та професійну адаптацію військовослужбовців, які звільняються у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, за станом здоров'я, а також військовослужбовців строкової військової служби, які до призову на строкову військову службу не були працевлаштовані, в разі відповідного звернення зазначених осіб. У разі необхідності соціальну та професійну адаптацію проходять також члени сімей військовослужбовців за їх зверненням. Адаптація зазначеної категорії осіб провадиться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту населення, за рахунок коштів державного бюджету.
Проте у сучасних умовах інститут адаптації отримав нові аспекти реалізації. Встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, з числа військовослужбовців, учасників бойових дій та прирівняних до них осіб після їх звільнення обов’язково проходять відновлювальні (постізоляційні, реінтеграційні) заходи, заходи з адаптації, підтримки (супроводу) в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Що стосується реабілітації, то на законодавчому рівні про неї йдеться у межах права військовослужбовців на охорону здоров’я, медичну допомогу та біологічне батьківство (материнство)
Legal protection of employees from mobbing
No full textДисертаційне дослідження присвячено питанням щодо визначення сутності, ознак мобінгу в трудових відносинах, розмежування таких категорії як «мобінг», «булінг» та «дискримінація», встановлення проявів та форм мобінгу, комплексному опрацюванню нормативно-правових актів (міжнародних і національних), які застосовуються при регулюванні протидії мобінгу, визначення особливостей розірвання трудового договору в зв’язку із вчиненням мобінгу, підстав та порядку відшкодування працівникові шкоди, спричиненої мобінгом, окреслення проблем та можливих напрямів удосконалення чинного законодавства, що регулює правовий захист працівників від мобінгу. Окрема увага була приділена зарубіжному досвіду правового регулювання захисту працівників від мобінгу та визначенню правових шляхів адаптації зазначеного досвіду в законодавство України.
Автором роботи було досліджено питання мікроклімату в трудовому колективі. Зокрема, стверджується, що мікроклімат – це ефективний інструмент управління трудовим колективом. При цьому, він може виступати як стимулюючим, так і стримуючим фактором. Позитивний мікроклімат забезпечує професійний розвиток працівників, сприяє досягненню стратегічних цілей підприємства та підвищенню його конкурентоспроможності. Негативний мікроклімат навпаки зменшує результативність діяльності підприємства, може бути причиною плинності кадрів, звільнення висококваліфікованих працівників та інших негативних чинників. Важливо враховувати, що взаємодія в колективі є динамічним процесом, який постійно змінюється під впливом соціально-економічних факторів, особливо в умовах економічних криз, пандемії, війни. Автор констатує, що такі поняття як «мікроклімат» та «корпоративна культура» не є синонімічними. Так, корпоративна культура є основою, на якій будується відповідний мікроклімат, оскільки вона визначає загальний напрям розвитку компанії, її цінності та пріоритети.
Негативним проявом несприятливого мікроклімату на підприємстві є мобінг. Наслідками мобінгу може бути: 1) зниження ефективності та продуктивності праці колективу; 2) ігнорування правил внутрішнього розпорядку та інших встановлених у трудовому колективі норм; 3) спад довіри між працівниками та керівництвом; 4) збільшення кількості випадків, коли працівники беруть відпустки за власний рахунок або за станом здоров’я; 5) збільшення випадків звільнення за власний рахунок, відповідно плинність кадрів, відтік високо кваліфікованих працівників. Автор вважає за доцільне визначити мобінг як систематичні дії або бездіяльність членів трудового колективу, спрямовані на цькування, приниження честі та гідності, ділової репутації, соціальну ізоляцію окремого працівника або групи працівників, з метою приниження такої особи чи осіб, примушування до певної поведінки, які можуть проявлятися у формі психологічного, економічного та/або сексуального тиску.
Систему нормативно-правових актів щодо протидії мобінгу на сьогодні складають міжнародні та національні акти. Важливе місце також посідає судова практика, особливо судова практика судів вищих інстанцій. Однак, проаналізувавши судову практику, констатовано, що в даній категорії справ потерпілій особі надзвичайно складно надати достатні докази цькування щодо неї. Тому, як наслідок, у більшості випадків суди відмовляють у задоволенні позовних вимог саме через відсутність доказів факту вчинення мобінгу. З огляду на зазначене, автор вважає за необхідне внести зміни в ст. 81 ЦПК України та передбачити, що «у справах щодо мобінгу позивач зобов’язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що мобінг мав місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача». Таким чином, обов’язок доказування по даній категорії справ буде розподілятися між працівником і роботодавцем, що вважаємо абсолютно виправданим кроком з огляду на особливості даної категорії справ. Також з аналізу судової практики, можемо встановити, що не вважаються мобінгом «вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов’язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, а також переведення працівника на іншу роботу в зв’язку зі скороченням штату або чисельності працівників, позбавлення премії за невиконання дорученої роботи, притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, ненадання відпустки поза межами графіку, відмова в наданні відпустки без збереження заробітної плати, у дистанційній або надомній роботі, в установленні неповного робочого часу або гнучкого режиму робочого часу, якщо такий обов’язок не встановлений чинним законодавством».
З аналізу зарубіжного досвіду актуальними для українського законодавця внесено такі пропозиції: 1) запровадження інституту омбудсмена, який займається питаннями дотримання прав у сфері трудових і соціальних відносин; 2) прийняття окремого Закону України «Про заходи щодо покращення безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі», яким би чітко визначалися механізми протидії мобінгу, дискримінації та іншим формам негативної поведінки на робочому місці, встановлення обов’язків роботодавця щодо забезпечення безпечного робочого середовища; 3) створення при Держпраці Асоціації по боротьбі з мобінгом та іншими формами негативної поведінки на робочому місці, яка б займалася: а) профілактикою мобінгу, зокрема, проводила інформаційні та навчальні заходи; б) консультуванням постраждалих осіб; 4) підвищення ролі локальних нормативно-правових актів для протидії мобінгу; 5) встановлення обов’язку інспектора Держпраці зберігати в таємниці дані про особу, яка звернулася зі скаргою на мобінг.
Правовий механізм захисту від мобінгу на сьогодні включає: а) право звернутися із відповідною скаргою до Державної служби України з питань праці або із позовною заявою до суду; б) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок мобінгу на підставі рішення суду; в) право на вихідну допомогу; г) відповідальність для кривдника (адміністративна та дисциплінарна). На сьогодні роботодавець може звільнити працівника за вчинення мобінгу лише в тому випадку, якщо потерпілий звернеться до суду й буде рішення суду, яким установлено, що дійсно зазначеною особою було вчинено мобінг. На думку автора, роботодавцю повинно бути надано право звільнити особу за вчинення мобінгу по відношенню до іншого працівника й без відповідного рішення суду. Це покращить захист працівників і сприятиме попередженню випадків цькування в трудових колективах.
У роботі також висловлено пропозицію передбачити кримінальну відповідальність за вчинення мобінгу, якщо це призвело до тяжких наслідків (наприклад, суїциду жертви) та доповнити ст. 172 КК України відповідним положенням.
Також автором запропоновано інші зміни до чинного законодавства. Зокрема, пропонується доповнити статтю 13 Закону України «Про охорону праці» положеннями, які зобов’язують роботодавця: 1) розробляти та впроваджувати внутрішню політику протидії мобінгу, а саме розробити внутрішні акти, що регулюють питання запобігання мобінгу, де визначити прояви мобінгу, механізми його виявлення, заходи впливу на порушників та порядок підтримки постраждалих працівників; 2) створювати безпечні канали для повідомлення про випадки мобінгу (передбачити можливість подання анонімних і конфіденційних скарг про факти цькування та запровадити спеціальні комісії або уповноважених осіб, які займатимуться розглядом скарг та контролем за дотриманням антимобінгових заходів, запровадити відповідальність уповноважених осіб у випадку ігнорування скарг від працівників); 3) запроваджувати систематичний моніторинг психологічного клімату в колективі, зокрема проводити внутрішні опитування працівників щодо рівня комфорту в колективі, залучати експертів із аналізу робочої атмосфери.
У роботі містяться й інші пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, які б сприяли правовому захисту працівників від мобінгу
Сучасні правові підходи до кадастрової діяльності в умовах реформи просторового планування
No full textНа сьогодні особливого значення набуває просторове планування як один із ключових елементів післявоєнної відбудови та розвитку територій. З метою підвищення ефективності цього процесу, Уряд України ініціював інноваційний експериментальний проєкт, що передбачає впровадження Містобудівного кадастру на державному рівні. Цей проєкт повинен стати фундаментальним інструментом для комплексної реконструкції міст і сіл, формування сталих громад та стратегічного планування територій з урахуванням безпекових, соціальних, економічних і екологічних чинників. В результаті Кадастр об’єднає 7 систем та реєстрів у сфері будівництва. Функціонування містобудівного кадастру як цілісної системи повинно суттєво полегшити діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, а також сприяти активнішому залученню інвесторів. Створення єдиної, інтегрованої бази просторової та правової інформації дасть змогу оперативно отримувати дані про поточний стан об’єктів, їх правовий статус, інженерну інфраструктуру, обмеження у використанні, а також наявні містобудівні умови й перспективи розвитку територій.
Однак в Україні й досі не завершено повне наповнення баз даних як Державного земельного кадастру, так і містобудівних кадастрів. Незважаючи на запроваджені реформи та цифрові інструменти, фактична інформаційна база залишається фрагментарною, що суттєво ускладнює реалізацію ефективної політики просторового планування та стримує розвиток електронних сервісів у сфері будівництва й землекористування.
Крім того, наявність трьох відокремлених кадастрово-реєстрових систем в Україні – земельного кадастру, реєстру прав на нерухомість та містобудівного кадастру – створює істотні ризики неузгодженості даних, дублювання функцій та надмірної бюрократизації процесів. Існуюча інституційна фрагментація викликає численні виклики як на рівні планування, так і в частині реалізації просторових рішень. Наукові підходи до вирішення цієї проблеми розходяться: від пропозицій інституційного об’єднання систем реєстрації прав і кадастру, до ідей інформаційної інтеграції без організаційного злиття, та навіть радикального перегляду доцільності самого існування окремого містобудівного кадастру.
Реалізація ідеї Містобудівного кадастру на державному рівні – це безумовно прогресивний крок, але на цьому шляху існує низка серйозних проблем та викликів. Зокрема, брак актуальної містобудівної документації, особливо на місцевому рівні; відсутність єдиних стандартів подання та оновлення геопросторових даних; ведення кадастрів переважно реалізується на двовимірних «движках», що не відповідає сучасним вимогам просторового планування; відсутність 3D-моделювання, яке критично важливе для ефективного управління вертикальним простором у щільно забудованих містах; недостатнє фінансування з боку держави, зокрема, відсутність стабільних субвенцій для органів місцевого самоврядування на оцифрування документації; законодавство не повною мірою регламентує механізми інтеграції кадастрів, обміну даними та відповідальності за їх ведення; відсутні чіткі механізми контролю повноти та достовірності даних, що може перетворити кадастр на джерело дезінформації та ін
IUS PUNIENDI: голоси епох в суголоссі днів – до 85-річчя від дня народження проф. М. І. Панова (in memoriam)
Get PDFАгробізнес: стратегія розвитку в умовах євроінтеграції
Get PDFЗбірник містить матеріали виступів і тези доповідей учасників Панельної дискусії «Агробізнес: стратегія розвитку в умовах євроінтеграції», що відбулась в рамках ІХ Харківського Міжнародного юридичного форуму 26 вересня 2025 року.
Збірник розраховано на широке коло читачів, зокрема, на науковців, викладачів, аспірантів, студентів вищих юридичних навчальних закладів, фахівців у галузі права та всіх, хто цікавиться питаннями правового забезпечення продовольчої, агроекологічної та енергетичної безпеки в сучасних умовах; актуальними правовими проблемами функціонування агробізнесу в умовах воєнного стану й розробки стратегії його повоєнного відродження з урахуванням вектору євроінтеграційних процесів, перспектив розвитку САП ЄС; агроінноваційного розвитку сільського господарства в умовах глобальних кліматичних змін; сертифікації сільськогосподарської продукції та взаємності у визнанні стандартів у торгівлі такою продукцією між Україною та ЄС; модернізації державної земельної політики в агросфері в умовах євроінтеграції; застосування рішень Суду Справедливості ЄС у практиці Верховного Суду, захисту прав держави, суб’єктів агробізнесу та громадян України у сфері сільськогосподарського землекористування та ін
Корупція у вищих навчальних закладах: причини виникнення та шляхи подолання
Get PDFКорупція у сфері вищої освіти становить одну з найсерйозніших загроз для якості освітнього процесу та академічної доброчесності українських університетів, підриваючи довіру до системи вищої освіти і знецінюючи значення дипломів. У статті комплексно досліджується проблема корупційних проявів у закладах вищої освіти України та заходи їх протидії. Проаналізовано нормативно-правову базу протидії корупції в освітній сфері, зокрема положення Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року та внесені до нього у 2015 році зміни, які посилили відповідальність за корупційні правопорушення. Визначено основні форми корупційних проявів у закладах вищої освіти, серед яких поширене хабарництво при вступі до ВНЗ, отримання неправомірної винагороди за виставлення позитивних оцінок, безпідставне складання іспитів, незаконне отримання академічних ступенів та вчених звань, плагіат і фальсифікація результатів наукових досліджень при захисті кваліфікаційних робіт, а також нецільове використання бюджетних коштів. Встановлено, що корупція в університетах має виразний системний характер і проникає на всі рівні освітнього процесу – від процедури прийому абітурієнтів до атестації та просування науково-педагогічних працівників. Розглянуто основні причини виникнення та поширення корупції у вищій школі, які включають економічні чинники (низький рівень матеріального забезпечення викладачів), організаційно-правові дефекти (недосконалість законодавчої бази і наявність прогалин у нормативно-правових актах, слабкість контрольних механізмів), соціально-культурні фактори (толерантне ставлення суспільства до корупційних практик, низький рівень правової культури), інституційні причини (закритість систем прийняття управлінських рішень) та психологічні аспекти. Особливу увагу приділено впливу воєнного стану на суттєве посилення корупційних ризиків в освітній сфері, а також проблемі ухилення від військової служби через навчання на магістратурах та аспірантурах. Запропоновано комплекс взаємопов'язаних заходів щодо подолання корупції, що включає вдосконалення нормативно-правової бази та посилення відповідальності за корупційні правопорушення, впровадження сучасних цифрових технологій в освітній процес та системи оцінювання, активне посилення громадського контролю за діяльністю ВУЗів, підвищення рівня правової культури та академічної доброчесності, матеріальне покращення становища науково-педагогічних працівників, розвиток інституційної спроможності університетів щодо запобігання корупції та протидії їй
Безпечне співіснування генетично модифікованих, традиційних та органічних культур: європейський досвід та перспективи для України
No full textДосліджується проблема правового регулювання безпечного співіснування генетично модифікованих, традиційних та органічних культур у контексті євроінтеграційних зобов’язань України. Проаналізовано підходи Європейського Союзу до регулювання співіснування, зокрема положення Директиви 2001/18/ЄС та регламентів ЄС у сфері ГМО, а також національну практику держав-членів щодо ізоляційних відстаней, буферних зон, механізмів повідомлення, відповідальності та компенсації у разі ненавмисного забруднення культур. Визначено, що українське законодавство, попри наявність норм щодо біобезпеки, реєстрації та маркування ГМО, не формує цілісної нормативної бази для регулювання співіснування різних типів культур, що створює правову невизначеність і ризики для аграрних виробників. Обґрунтовано необхідність гармонізації національного законодавства з acquis ЄС шляхом запровадження визначення поняття співіснування, обов’язкових превентивних заходів, системи моніторингу, реєстрів і чітких механізмів відповідальності. Зроблено висновок, що впровадження комплексного та передбачуваного регулювання співіснування сприятиме підвищенню рівня біобезпеки, захисту економічних інтересів суб’єктів господарювання та зміцненню аграрно-торговельних відносин України з ЄС
Правові засади регулювання штучного інтелекту в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку
Get PDFУ сучасних умовах цифрової трансформації штучний інтелект (ШІ) відіграє дедалі важливішу роль у різних сферах суспільного життя. Використання ШІ відкриває нові можливості для оптимізації процесів, підвищення ефективності та вдосконалення правового регулювання. Разом із тим впровадження ШІ потребує чітких нормативноправових засад, які б забезпечували баланс між технологічним прогресом і дотриманням правових гарантій. Метою дослідження є аналіз правових засад регулювання штучного інтелекту в Україні, визначення основних викликів та перспектив правового регулювання цієї сфери