Institutional repository of Taras Shevchenko National University of Kyiv eKNUTSHIR
Not a member yet
15422 research outputs found
Sort by
ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ НА ОРГАНІЗАЦІЮ НАВЧАННЯ ТА ВЗАЄМОДІЮ УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ
No full textB a c k g r o u n d . Thіs artіcle examіnes how artіfіcіal іntellіgence (AІ) technologіes іnfluence the organіzatіon of the learnіng process and іnteractіons among partіcіpants іn educatіon. Іn today's context of dіgіtalіzatіon and global change, AІ іs іncreasіngly becomіng an іmportant tool іn schools and unіversіtіes. Іts use opens up new opportunіtіes for personalіzed learnіng, data analysіs, and automatіon of certaіn tasks. At the same tіme, іt raіses questіons of ethіcs, academіc іntegrіty, and the role of the teacher іn the new dіgіtal realіty. R e s u l t s . The maіn areas of AІ applіcatіon іn educatіon are analyzed. These tools help make learnіng more personalіzed and effectіve. Challenges for teachers are also dіscussed, partіcularly the transformatіon of theіr role from knowledge transmіtters to facіlіtators and coordіnators of dіgіtal іnteractіon. Emphasіs іs placed on the іmportance of developіng dіgіtal competencіes and usіng AІ as a supplementary tool іn teachіng. Ethіcal rіsks assocіated wіth the use of AІ іn educatіon are also analyzed, іncludіng іssues of academіc іntegrіty, algorіthmіc transparency, and data prіvacy. Іt іs concluded that іntegratіng AІ іnto the educatіonal process requіres a comprehensіve approach that takes іnto account technologіcal, pedagogіcal, and ethіcal aspects. C o n c l u s і o n s . The analysіs showed that the іmplementatіon of AІ іn educatіon promotes personalіzed learnіng and іncreases іts effectіveness, but іt also requіres consіderatіon of pedagogіcal, technologіcal, and ethіcal factors. The use of AІ changes the role of teachers, requіrіng the development of dіgіtal competencіes and the creatіon of polіcіes ensurіng transparency and academіc іntegrіty.Вс ту п . У статті розглядається, як технології штучного інтелекту (ШІ) впливають на організацію навчального процесу та взаємодію між учасниками освіти. У сучасних умовах цифровізації та глобальних змін ШІ дедалі частіше стає важливим інструментом у школах і університетах. Його використання відкриває нові можливості для персоналі- зованого навчання, аналізу даних та автоматизації певних завдань. Водночас постають і питання етики, академічної доброчесності та ролі викладача в новій цифровій реальності. Резуль та ти . Проаналізовано основні напрями застосування штучного інтелекту в освіті. Ці інструменти допома- гають зробити навчання більш персоналізованим і ефективним. Використання адаптивних навчальних платформ, інтеле- ктуальних тьюторів, систем освітньої аналітики та генеративних моделей дозволяє налаштовувати навчальний контент під потреби кожного студента, забезпечуючи його гнучке засвоєння та зворотний зв'язок. Також розглянуто ви- клики для викладачів, зокрема трансформацію їхньої ролі від передавача знань до фасилітатора й координатора цифрової взаємодії. Акцентовано на важливості розвитку цифрових компетентностей, а також уміння використовувати ШІ як дода- тковий інструмент у навчанні, що стає необхідною умовою для ефективної взаємодії між учасниками освітнього процесу. Окремо проаналізовано етичні ризики, пов'язані з використанням ШІ в освіті, серед яких порушення академічної доброчесно- сті, непрозорість алгоритмів та захист персональних даних. Підкреслено, що інтеграція ШІ в освітній процес потребує комплексного підходу, який враховує технологічні, педагогічні та етичні аспекти. Вис н овк и . Проведений аналіз засвідчив, що впровадження ШІ в освіту сприяє персоналізації навчання та підви- щує його ефективність, проте вимагає врахування педагогічних, технологічних та етичних аспектів. Використання ШІ змінює роль викладача, потребує розвитку цифрових компетентностей і створення політик щодо прозорості та академічної доброчесності. Залишається важливим пошук балансу між технічними можливостями ШІ та гуманітар- ними аспектами освіти, щоб уникнути ризиків порушення етики та забезпечити розвиток студентів у безпечному та відкритому освітньому середовищі
Cross-media production of school textbooks: editorial, publishing and communication aspects
No full textГерасимова О. О. Кросмедійне виробництво шкільних підручників: редакційно-видавничий та комунікаційний аспекти. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 061 — Журналістика. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.
Українські видавці 2025 року вперше подавали на конкурсний відбір підручників для здобувачів повної загальної середньої освіти проєкти друкованих видань з інтерактивними електронними додатками. Відповідно до змін, внесених до Закону України «Про освіту», «інтерактивний електронний додаток» є невіддільною частиною поняття «підручник». Тож друковане моноплатформне видання трансформувалося у кросмедійне. Аналіз поданих на конкурс видань свідчить про різне розуміння змісту, структури та характеристик такого продукту серед видавців. Натомість у фаховій сфері немає практичних настанов, як організувати редакційно-видавничий процес під створення видозміненого підручника.
Наукова проблема полягає у відсутності теоретичного осмислення та опису сучасного стану виробництва шкільних підручників у зв’язку з переходом до кросмедійних практик.
Мета дослідження — розглянути виробництво кросмедійних шкільних підручників з погляду соціально-комунікаційного підходу та описати трансформації редакційних практик, які пов’язані з переходом до кросмедійного виробництва навчального контенту.
Мети досягнуто через виконання таких завдань:
1) дослідити науковий дискурс термінів на позначення паперових підручників з електронним контентом та обґрунтувати використання поняття «кросмедійний підручник»;
2) проаналізувати збагачені цифровим контентом паперові підручники українських видавців для 3, 4 та 8 класів, подані 2021 і 2025 року на конкурсний відбір, розробити їх класифікацію;
3) дослідити трансформації ринку навчальних видань: зокрема, зміни функцій видавництв навчальної літератури, особливості репозиціювання видавців та конкурентне середовище;
4) запропонувати модель комунікаційних зв’язків у видавничому процесі, продуктом якого є кросмедійний підручник;
5) зібрати первинні дані про зворотний зв’язок, який дають учителі видавцям цифрового навчального контенту; проаналізувати їх у контексті зміни ролі вчителя як суб’єкта комунікації;
6) систематизувати досвід роботи редактора над кросмедійними навчальними виданнями та визначити оптимальні моделі організації роботи й необхідний склад редакції;
7) з’ясувати виклики та нові завдання редакційно-видавничого процесу у зв’язку зі створенням електронних додатків до підручників на основі опитування редакторів;
8) за результатами описового кейс-стаді та опитування редакторів визначити компетентності редактора для роботи з електронним освітнім контентом і шляхи оптимізації роботи редактора з кросмедійним виданням;
9) визначити компоненти оцінювання електронного контенту для управління якістю кросмедійного підручника.
Об’єкт дослідження — практики кросмедійного виробництва цифрового освітнього контенту українських видавництв навчальної літератури, що беруть участь у конкурсному відборі підручників, а також збагачені цифровим контентом підручники 2021–2025 років.
Предмет дослідження — проблеми редакційно-видавничої підготовки освітнього цифрового контенту для різних видів кросмедійних підручників та комунікаційні зв’язки, що формуються навколо кросмедійного підручника.
Теоретична база дослідження — наукові праці у межах міждисциплінарного дискурсу щодо цифрових трансформацій освіти. Видавничий аспект цієї тематики розробляли зарубіжні науковці в контексті появи електронних підручників: Ш. Заммлер, Ф. Макґілкріст, Л. Мюллер, М. Отто, С. Ґу, С. Сюй, А. Тлілі, Дж. Енґбрехт, А. Кемпе, А. Ґрьонлюнд, А. Анікіні, Л. Паріджі. Еволюцію освітньої видавничої продукції у цифрову епоху вивчали К. Блезі, М. Бгаскар, Ю. Дуань, Дж. Томпсон, Р. Рейнольдс.
Перспективу для видавництв на ринку освітніх медій досліджують Д. Бродгерст, Р. Дейл, Дж. Гарпер, Н. Вюрфель та А. Кетцер-Нельтґе.
В Україні цифрові трансформації видавничої галузі досліджують М. Женченко, О. Ситник. Редакційно-видавничі аспекти підготовки електронних освітніх ресурсів (далі — ЕОР), е-підручників розглянуто у працях М. Женченко, І. Женченка, Н. Фіголь, С. Фіялки, О. Мельник, Я. Приходи.
Застосування технологій штучного інтелекту в медіях та видавничій галузі висвітлено в роботах В. Шевченко, С. Водолазької, Т. Крайнікової, О. Ситника, О. Рижко.
Соціальнокомунікаційний підхід у галузі соціальних комунікацій розробляли В. Різун, В. Корнєєв; у дослідженнях навчальних видань і редакційного аспекту застосували С. Фіялка, Е. Огар, О. Тріщук.
Методологію оцінювання цифрових освітніх ресурсів розробляли Т. Л. Лікок, Дж. С. Несбіт, Р. Марциняк, К. Рівера, К. Сє.
Аналіз якості електронних підручників та ЕОР в Україні здійснювали Н. Фіголь, С. Фіялка, А. Антохова, С. Крупко, І. Воротникова, С. Литвинова, Л. Ілійчук, Я. Кодлюк, А. Бессараб.
Трансформації в редакціях медіа у зв’язку з кросмедійністю вивчали В. Шевченко, С. Срісаракам, Дж. Сотанасатьєн та А. Петерсен.
Р. Маєр розвинув теорію мультимедійного навчання на основі теорії когнітивного навантаження. Інтерактивність та мультимедійність цифрового контенту, зокрема в онлайн-медіях досліджують К. Горська, Д. Загорулько, Н. Желіховська.
Аналіз теоретичної бази дав змогу виявити прогалини у знаннях і висунути такі гіпотези:
● завдяки доповненню друкованого підручника е-додатком змінюється комунікаційне середовище підручника;
● структурно редакційно-видавничий процес навчального книговидання зазнав перебудови через створення продукту, що поєднав риси друкованих та електронних медій, змінивши ролі учасників комунікаційного процесу;
● перебудова редакційно-видавничого процесу, пов’язана з кросмедійним медіавиробництвом, потребує нових компетентностей редактора.
Матеріал дослідження. Для опису змін у редакційно-видавничому процесі було використано дані, зібрані під час п’ятирічної роботи (2019–2024) авторки цього дослідження у видавництві «Оріон» на посаді редакторки кросмедійного проєкту. Перевірку висновків описового кейс-стаді та виконання дослідницьких завдань забезпечували такі емпіричні матеріали:
● Підручники (з е-додатками): 10 підручників для 3, 4 і 8 класів, рекомендовані МОН у 2020–2021 роках; 45 підручників для 3 класу та 125 підручників для 8 класу, подані на конкурсний відбір 2025 року.
● Дані пілотного опитування 6 редакторів видавництва «Оріон» щодо випуску підручників з електронними додатками.
● Дані опитування 12 редакторів з 8 видавництв навчальної літератури: «Світ», «Алатон», «Підручники і Посібники», «Оріон», «Атлант», «Гімназія», «Світич», «Генеза».
● Дані зворотного зв’язку вчителів початкової школи: 721 відповідь 41 вчителя за кросмедійним проєктом «Освіта. Діти. Майбутнє».
Методологія дослідження. Дослідження побудовано на комплексі методів. З-поміж теоретичних методів: аналіз, синтез, порівняння, класифікація, узагальнення.
Емпіричні методи дослідження:
1) контент-аналіз підручників з електронними додатками для класифікації цих видань;
2) контент-аналіз даних опитування вчителів 1 і 2 класів, що працюють з кросмедійним проєктом «ОДМ» (вересень 2023 року — квітень 2024 року) для визначення готовності у вчителів надавати зворотний зв’язок видавництвам щодо мультимедійного контенту;
3) пілотне анкетування редакторів видавництва «Оріон» (2023) та анкетне опитування редакторів 8 видавництв (квітень 2025), які дали змогу виявити нові процеси в роботі редактора та проблеми опрацювання електронних матеріалів.
Контент-аналіз підручників відбувався двома етапами: 1) у грудні 2021 – лютому 2022 року; 2) у березні – квітні 2025 року. На основі аналізу було запропоновано класифікацію видань, обґрунтовано доцільність уживання поняття «кросмедійний підручник» та узагальнено проблеми якості електронного контенту.
Етап аналізу зворотного зв’язку від учителів було проведено у червні – жовтні 2024 року. Його результати використано для визначення опорних компонентів оцінювання електронного контенту.
Модель комунікаційних зв’язків кросмедійного підручника розроблено на основі комунікаційної моделі Ґ. Малецького з використанням методів моделювання та порівняння.
Етап систематизування й викладу даних, зібраних під час роботи у видавництві «Оріон» (2019–2024), відбувався протягом 2024 року. Описані матеріали стали основою для розділів 4 і 5. Дані опитування редакторів, отримані й опрацьовані протягом 2025 року, доповнили ці розділи.
Гіпотези в процесі дослідження підтверджено.
Основні висновки роботи:
1. У дослідженні обґрунтовано поняття «кросмедійний підручник» та подано його дефініцію. Кросмедійний підручник — це підручник, що інтегрує друковане видання та інтерактивний електронний додаток на засадах міжплатформних зв’язків у єдине видання, розподіляє систематизований виклад навчального матеріалу та завдань між різними медіаплатформами, які не мають функціональної самостійності.
2. За результатами аналізу 170 проєктів підручників 2025 року удосконалено класифікацію кросмедійних підручників, запропоновану 2022 року. Актуальна класифікація заснована на принципі організації електронного контенту та містить чотири види видань. Спростовано класифікацію 2022 року за авторською належністю цифрового контенту.
3. На ринку освітніх видань зафіксовано зміни продуктових форматів: видавничий портфель розширено навчальними платформами та програмним забезпеченням. Спостереження науковців і представників галузі свідчать, що видавці бачать себе розробниками освітніх рішень, заходячи на поле IT-компаній. Водночас співпраця з IT-сектором виявляється продуктивною і для формування команд, і для створення спільних продуктів.
4. Порівняння моделей комунікаційних зв’язків друкованого і кросмедійного підручників оприявнило сильнішу позицію видавництва та кросмедійного підручника у взаємодіях з аудиторіями й авторами. За кросмедійного виробництва вчитель одержує роль фасилітатора освітнього процесу, а учень стає активним учасником комунікації, надаючи зворотний зв’язок видавцеві та взаємодіючи з контентом підручника індивідуально.
5. Поява цифрових продуктів стимулює більше залучати вчителів до управління якістю навчального контенту. Однак дослідження даних зворотного зв’язку показало неготовність вчителів до професійної комунікації з видавництвом: 80,3 % коментарів учителів початкової школи були неконструктивні.
6. У дослідженні наведено аргументи на користь вибору моделі «кросмедійна редакція» для організування кросмедійного виробництва підручників. Для роботи з електронним контентом видавництва наймають програмістів, тестувальників, моушн-дизайнерів, сценаристів, методистів, контент-менеджерів. Відповідно перед редактором постає завдання сполучати педагогічні ідеї з програмною реалізацією у цифровому середовищі.
7. Кросмедійний видавничий проєкт потребує перебудови редакційно-видавничого процесу. З’являються нові операційні ланки: готування сценаріїв, створення ілюстрацій для анімацій, тестування інтерактивних взаємодій, зберігання цифрового контенту і трекінг його підготування. До викликів організації кросмедійного виробництва належать: збільшення зон відповідальності редактора, вибір стандарту для пакування цифрового вмісту, управління зібранням е-файлів, оцінювання педагогічної доцільності мультимедійного контенту та збалансований міжплатформний розподіл контенту.
8. Набір необхідних редакторських компетентностей для підготування цифрового контенту згруповано за такими блоками: традиційні компетентності редактора для роботи з цифровими медіа, педагогічно-проєктні, технологічні, управлінсько-комунікаційні. Задля оптимізації редакційної діяльності запропоновано розробляти алгоритми нових операційних процесів і формувати шаблони відтворення статичних елементів та інтерактивного контенту.
9. Учителі оцінюють мультимедійний супровід переважно за технічними та змістовими ознаками, залишаючи поза увагою дизайнерсько-технологічні та комунікаційні показників електронного контенту. У дослідженні запропоновано форму для редакційного оцінювання цифрового освітнього контенту з можливістю кількісного вимірювання.
Ключові слова: кросмедійний, підручник, Нова українська школа, редактор, освіта, видавнича справа, цифрові технології, медіатехнології, освітні установи, онлайн-опитування, інтерактивність, цифровий контент, теорія когнітивного навантаження, дистанційне навчання, штучний інтелект.Herasymova O. Cross-media production of school textbooks: editorial, publishing and communication aspects. — A qualification research paper in manuscript form.
Thesis for the degree of Doctor of Philosophy (PhD) in Journalism (Specialty 061). Taras Shevchenko National University of Kyiv, 2026.
In 2025, for the first time, Ukrainian publishers submitted projects of printed publications with interactive electronic applications as part of the competitive selection of textbooks for applicants for complete secondary education. According to the amendments made to the Law of Ukraine “On Education”, “an interactive electronic application” is an integral part of the concept of “a textbook”. Thus, printed monomedia editions have been transformed into cross-media editions. An analysis of the editions submitted for the competition shows that publishers have different understandings of the content, structure, and characteristics of such products. However, there are no practical guidelines in the professional sphere for organising the editorial and publishing process for creating a modified textbook.
The scientific problem lies in the lack of theoretical understanding and description of the current state of school textbook production in light of the transition to cross-media practices.
The aim of the study is to examine the production of cross-media school textbooks from a socio-communicative perspective and to describe the transformations in editorial practices associated with the transition to cross-media production of educational content.
The aim was achieved by completing the following tasks:
1) to investigate the scientific discourse of terms used to describe paper textbooks with electronic content and justify the use of the concept of a “cross-media textbook”.
2) to analyse paper textbooks enriched with digital content by Ukrainian publishers for grades 3, 4, and 8, submitted in 2021 and 2025 for competitive selection, and to develop their classification;
3) to study the transformations of the educational publishing market: in particular, changes in the functions of educational publishers, the peculiarities of publisher repositioning, and the competitive environment;
4) to propose a model of communication links in the publishing process, the product of which is a cross-media textbook;
5) to collect primary data on the feedback that teachers give to publishers of digital educational content; to analyse it in the context of the changing role of the teacher as a subject of communication;
6) to systematise the experience of working as an editor on cross-media educational editions and to reveal the best models for organising work and the required editorial staff;
7) to identify challenges and new tasks in the editorial and publishing process in terms of creating electronic apps for textbooks based on a survey of editors;
8) to determine the competencies of an editor to work with electronic educational content and ways to optimise the editor's workflow with cross-media publications on the basis of the results of a descriptive case study and a survey of editors;
9) to identify the components of electronic content assessment for cross-media textbook quality management.
The object of the study is the practices of cross-media production of digital educational content by Ukrainian educational publishers participating in the competitive selection of textbooks, as well as textbooks enriched with digital content for 2021–2025.
The subject of the study is the problems of editorial and publishing preparation of educational digital content for various types of cross-media textbooks, as well as the communication links that form around them.
The theoretical framework of the study is scientific works within the interdisciplinary discourse on digital transformations in education. The publishing aspect of this topic was developed by foreign scientists in the context of the rise of electronic textbooks: S. Sammler, F. Macgilchrist, L. Müller, M. Otto, X. Gu, X. Xu, A. Tlili, J. Engbrecht, A. Kempe, Å. Grönlund, A. Anichini, L. Parigi. The evolution of educational publishing in the digital age has been studied by C. Bläsi, M. Bhaskar, Y. Duan, J. Thompson, and R. Reynolds.
D. Brodhurst, R. Dale, J. Harper, A. Ketzer-Nöltge, and N. Würffel explore the prospects for publishers in the educational media market.
In Ukraine, M. Zhenchenko and O. Sytnyk study digital transformations in the publishing industry. The editorial and publishing aspects of preparing electronic educational resources (hereinafter, EER) and e-textbooks are discussed in the studies of M. Zhenchenko, I. Zhenchenko, N. Figol, S. Fiialka, O. Melnyk, and Y. Prykhoda.
The application of artificial intelligence technologies in the media and publishing industry is covered in the papers of V. Shevchenko, S. Vodolazka, T. Krainikova, O. Sytnyk, and O. Ryzhko.
The social communication approach in the field of social communications was developed by V. Rizun and V. Korneev; it was applied in studies of educational publications and editorial aspects by S. Fiialka, E. Ohar, and O. Trishchuk.
The methodology for evaluating digital educational resources was developed by T. Leacock & J.Nesbit, R. Marciniak & C. Cáliz Rivera, and K. Xie.
The analysis of the quality of electronic textbooks and EOR in Ukraine was carried out by S. Fiialka, N. Figol, A. Antokhova, S. Krupko, I. Vorotnykova, S. Lytvynova, L. Iliychuk, Y. Kodlyuk, and A. Bessarab.
Transformations in media editing in the context of cross-media were studied by V. Shevchenko, S. Srisarakam, S. Sotanasathien, and A. Petersen.
R. Mayer developed the theory of multimedia learning based on cognitive load theory. The interactivity and multimedia nature of digital content, particularly in online media, have been studied by K. Horska, D. Zagorulko, and N. Zhelikhovska.
Analysis of the theoretical basis revealed gaps in knowledge and led to the following hypotheses:
• supplementing a printed textbook with an e-app changes the communication environment of the textbook;
• the structure of the editorial and publishing process for textbooks has undergone a restructuring due to the creation of a product that combines the features of print and electronic media, changing the roles of participants in the communication process;
• the restructuring of the editorial and publishing process associated with cross-media production requires new competencies from editors.
Research material. To describe changes in the editorial and publishing process, data collected during five years (2019–2024) of the author's work at the “Orion” Publishing House as an editor of the cross-media project was used. The verification of the conclusions of the descriptive case study and the fulfilment of research tasks were ensured by the following empirical materials:
• Textbooks (with digital supplements): 10 textbooks for grades 3, 4, and 8 recommended by the Ministry of Education and Science in 2020–2021; 45 textbooks for grade 3 and 125 textbooks for grade 8 submitted for competitive selection in 2025.
• Data from a pilot survey of 6 editors from the “Orion” Publishing House regarding the release of textbooks with electronic supplements.
• Data from a survey of 12 editors from 8 educational publishing houses: “Svit”, “Alaton”, “Pidruchnyky i Posibnyky”, “Orion”, “Atlant”, “Gymnaziya”, “Svitych”, and “Geneza”.
• Feedback data from primary school teachers: 721 responses from 41 teachers on the cross-media project “Education. Children. Future”.
Research methodology. The research is based on a set of methods. Theoretical methods include analysis, synthesis, comparison, classification, and generalisation.
Empirical research methods:
1. content analysis of textbooks with electronic supplements for the classification of these editions;
2. content analysis of survey data from teachers of grades 1 and 2 working with the cross-media project “Education. Children. Future” (September 2023 — April 2024) to determine teachers' willingness to provide feedback to publishers on multimedia content;
3. pilot survey of editors at the “Orion” Publishing House (2023) and questionnaire survey of editors at eight publishing houses (April 2025), which revealed new processes in the editorial workflow and problems in editing electronic materials.
The content analysis of textbooks was carried out in two stages: 1) in December 2021 – February 2022; 2) in March – April 2025. Based on the analysis, a classification of editions was proposed, the feasibility of the “cross-media textbook” term was justified, and problems with the quality of electronic content were summarised.
The stage of analysing teacher feedback was carried out from June–October 2024. Its results were used to determine the basic components of electronic content assessment.
The communication model for the cross-media textbook was developed based on G. Maletsky's communication model using modelling and comparison methods.
The stage of systematising and summarising the data collected during the work at the “Orion” Publishing House (2019–2024) took place throughout 2024. The materials described formed the basis for sections 4 and 5. Data from a survey of editors, obtained and processed during 2025, supplemented these sections.
Research hypotheses were confirmed during the course of the study.
Main conclusions of the study:
1. The study substantiates the concept of a “cross-media textbook” and provides its definition. A cross-media textbook is a textbook that integrates
Філософсько-богословська концепція людини в Інокентія Ґізеля та лазаря Барановича: порівняльний аналіз
No full textB a c k g r o u n d . The relevance of the research is determined by the need for a deeper understanding of Ukraine's historical-philosophical and theological heritage during the period of political and spiritual transformations, when the foundations of national identity were being shaped and the Kyiv-Mohyla Academy was consolidating its role as an intellectual center. The author traces how, in the works of both thinkers, the traditions of Byzantine-Orthodox anthropology were combined with the influences of Western European scholasticism and Renaissance humanism, thereby forming a basis for the development of an original Ukrainian spiritual culture.
M e t h o d s . The methodological framework of the study includes doxographic analysis, historical-philosophical, hermeneutical, and ethical-anthropological approaches, which make it possible to reconstruct the thinkers' views on human nature and to determine their significance within the context of Baroque discourse. Special attention is given to fragments of Hizel's works (Synopsis, lecture courses) and to Baranovych's sermons, as well as to their correlation with the traditions of ancient philosophy and patristics.
R e s u l t s . The research demonstrates that Hizel conceived the human being as imago Dei and a microcosm, where the corporeal and the spiritual are united in harmony, whereas Baranovych emphasized the moral-ascetic dimension of existence and the continuous struggle of the soul against temptations. For both thinkers, the central theme is freedom and responsibility: Hizel underlined its ontological nature as a divine gift, while Baranovych accentuated the practice of repentance, prayer, and humility as the paths to realizing freedom.
C o n c l u s i o n s . The study confirms that the philosophical and theological conceptions of the human being in the works of Innokentii Hizel and Lazar Baranovych exerted a decisive influence on the formation of seventeenth-century Ukrainian humanistic thought. By integrating the Eastern Christian tradition with the ideas of Western European scholasticism and humanism, while preserving their own cultural identity, they laid the fundamental foundations of Ukrainian philosophical anthropology, highlighting human dignity, the indissoluble unity of the corporeal and the spiritual, free will, and moral responsibility as defining characteristics of the human person.В с т у п. Наголошено, що під час політичних і духовних трансформацій необхідне глибше осмислення історико філософської й богословської спадщини України в період, коли формувалися засади національної ідентичності та утверджувалася роль Києво-Могилянської академії як інтелектуального осередку. Простежено, як у працях обох мислителів поєднуються традиції візантійсько-православної антропології із впливами західноєвропейської схоластики та ідей ренесансного гуманізму, створюючи підґрунтя для формування оригінальної української духовної культури.
М е т о д и. Методологічною основою обрано доксографічний аналіз, історико-філософський, герменевтичний і етико-антропологічний підходи, що дозволяють реконструювати уявлення про природу людини та виявити їх значення у контексті барокового дискурсу. Особливу увагу приділено фрагментам творів Ґізеля ("Синопсис", лекційні курси) та проповідям Барановича, а також зіставленню їх із традиціями античної філософії й патристики
Р е з у л ь т а т и. Показано, що Ґізель розглядав людину як imago Dei і мікрокосм, де тілесне та духовне поєднуються в єдності, тоді як Баранович акцентував на морально-аскетичному вимірі буття та постійній боротьбі душі зі спокусами. Для обох мислителів ключовим є мотив свободи й відповідальності: Ґізель підкреслював її онтологічну природу як дар Божий, тоді як Баранович наголошував на практиці покаяння, молитви й смирення як шляхах реалізації свободи.
В и с н о в к и. Засвідчено, що філософсько-богословські концепції людини у спадщині Інокентія Ґізеля та Лазаря Барановича мають визначальний вплив на формування національної гуманітарної думки XVII ст., адже поєднують східнохристиянську традицію з ідеями західноєвропейської схоластики та гуманізму, водночас зберігаючи власну культурну ідентичність Вони окреслюють фундаментальні підвалини української філософської антропології, акцентуючи на гідності людини, нерозривній єдності тілесного й духовного, свободі волі та моральній відповідальності як визначальних характеристиках особистості
Роль української діаспори та Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги (жіночої організації ОУН) у формуванні світогляду української молоді (1994-2000 рр.)
No full textIntroduction. The Ukrainian women's movement that exists at the present stage, among other things, actively interacts with youth and constantly resorts to forming the worldview of the Ukrainian young generation. It is the youth that is currently an important driving force in the process of the revival of feminism and the growth of gender consciousness. The proposed article analyzes the role of the All-Ukrainian Women's Society named after Olena Teliga in forming the worldview of Ukrainian youth in the period from 1994 to 2000.
Methods. In addition to general scientific research methods, such as systematization, generalization, analysis of the researcher's epistemological approaches, content analysis, those inherent in historical science were used, in particular the method of historiographic analysis, historiographic synthesis, and comparative-historical.
Results. The study showed that the participants of the All-Ukrainian Women's Society named after Olena Teliga, with the financial assistance of the Ukrainian diaspora, made every possible effort during the difficult period of changing social relations, using various forms of educational influence on youth, based on the ideology of the OUN, to establish the independence of Ukraine and the formation of civil society.
Keywords: women's society, diaspora, Ukrainian youth, worldview, Ukrainian traditions, school education.Вступ. Сучасний український жіночий рух, серед іншого, активно взаємодіє з молоддю та повсякчас вдається до формування світогляду українського молодого покоління. Процес становлення світогляду вітчизняної молоді містить у собі чимало викликів – війна, глобалізаційні трансформації, масова цифровізація, часткова втрата цінностей традиційних інститутів, таких як сім’я і школа, переорієнтація на матеріальні цінності. Та водночас нинішні реалії відкривають можливості до формування національної ідентичності крізь призму історичної правди та націєтворчих цінностей, усвідомлення національної гідності й патріотизму, вірності соціокультурним традиціям і звичаям. Крім цього, саме молодь нині є важливою рушійною силою у процесі відродження фемінізму та зростанні гендерної свідомості. Усі ці виклики чудово усвідомлюють як вітчизняні інституції та організації, так і представники української діаспори. У пропонованій статті проаналізовано роль Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги у формуванні світогляду української молоді в період з 1994 по 2000 рр., яка нині є важливою рушійною силою у процесі відродження фемінізму та зростанні гендерної свідомості
Методи. Окрім загальнонаукових методів дослідження, таких як систематизація, узагальнення, аналіз епістеміологічних підходів дослідника, контент-аналізу, застосовувались ті, що притаманні історичній науці, зокрема метод історіографічного аналізу, історіографічного синтезу, компаративно-історичний.
Результати. Дослідження засвідчило, що учасники Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги за фінансової допомоги української діаспори у складний період змін суспільних відносин доклали всіх можливих зусиль, використовуючи різноманітні форми виховного впливу на молодь, ґрунтуючись на ідеології ОУН, для утвердження незалежності України та формування громадянського суспільства.
Ключові слова: жіноче товариство, діаспора, українська молодь, світогляд, українські традиції, шкільне виховання
РОЛЬ КУРАТОРА У ФОРМУВАННІ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ
No full textB a c k g r o u n d . The natіonal and patrіotіc formatіon of values іn hіgher educatіon students, a feature that іs developіng іn the context of mіlіtary operatіons on the terrіtory of Ukraіne, determіnes the role of mentorіng and curatіng among the younger generatіon of future professіonals. Mentorіng іs an іmportant part of the educatіonal process, whіch not only transfers academіc knowledge but also contrіbutes to the formatіon of patrіotіc and moral qualіtіes of hіgher educatіon students. Іnvolvement of young people іn volunteerіng, support of natіonal tradіtіons and cultural and educatіonal actіvіtіes help hіgher educatіon students to develop not only love for the Motherland, but also responsіbіlіty for the socіal and polіtіcal sіtuatіon іn the country. R e s u l t s . Curatorіal actіvіty, whіch іs іmportant not only іn the educatіonal process but also іn the socіalіsatіon of young people, acts as a tool for the formatіon of natіonal conscіousness and patrіotіsm. The artіcle hіghlіghts the іmportance of curators' actіvіtіes іn fosterіng the moral and cіvіc qualіtіes of hіgher educatіon students, іncludіng love for theіr natіve country, respect for natіonal hіstory and cultural herіtage. The scіentіfіc research focuses on the need to develop and іmplement effectіve methods of curatorіal actіvіtіes that contrіbute to raіsіng the natіonal conscіousness of hіgher educatіon students at Taras Shevchenko Natіonal Unіversіty of Kyіv. The scіentіfіc study reveals the complex structure of the natіonal-patrіotіc conscіousness of hіgher educatіon students and іncludes the maіn components: іdeologіcal, psychologіcal, socіal, motіvatіonal, іnformatіonal and educatіonal aspects.
C o n c l u s і o n s . The curator has the opportunіty to actіvely іnvolve hіgher educatіon students іn natіonal-patrіotіc events, fosterіng іn them a sense of prіde іn theіr country and іts culture, as well as responsіbіlіty for the future of the state. Through moral and ethіcal values, polіtіcal belіefs, and partіcіpatіon іn socіal іnіtіatіves, hіgher educatіon students can develop theіr own cіvіc conscіousness and actіvіty.Вс ту п . Національно-патріотичне формування цінностей у здобувачів вищої освіти, особливість яких розвива- ється в умовах воєнних дій на території України, визначає роль наставництва, куратора в середовищі молодого поко- ління, підгтовці майбутніх фахівців. Кураторська діяльність є важливою частиною освітнього процесу, який не лише передає академічні знання, але й сприяє формуванню патріотичних і моральних якостей здобувачів вищої освіти. Резуль та ти . Залучення молоді до волонтерства, підтримка національних традицій та культурно-просвітни- цька діяльність допомагають розвиватися у здобувачів вищої освіти не тільки любов до Батьківщини, але й відпові- дальність за соціальну та політичну ситуацію в країні. Роль куратора у вихованні національно-патріотичної свідомості здобувачів вищої освіти є визначальною для формування відповідальних, активних українців, здатних вно- сити зміни у суспільство і сприяти розвитку демократичних цінностей. Кураторська діяльність, яка має важливе значення не лише в навчальному процесі, але й у соціалізації молоді, ви- ступає як інструмент формування національної свідомості та патріотизму. Висвітлено значимість діяльності кура- торів у вихованні моральних і громадянських якостей здобувачів вищої освіти, що включають любов до рідної країни, повагу до національної історії та культурної спадщини. Наукове дослідження акцентує увагу на необхідності розвитку та впровадження ефективних методів кураторської діяльності, які сприяють підвищенню національної свідомості здобувачів вищої освіти в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Наукове дослідження розкриває комплексну структуру національно-патріотичної свідомості здобувачів вищої освіти та включає основні компоненти: ідеологічно-цінні, психологічні, соціальні, мотиваційні та інформаційно-освітні аспекти. Вис н овк и . Куратор має можливість активно залучати здобувачів вищої освіти до національно-патріотичних івентів, виховуючи в них почуття гордості за свою країну та її культуру, а також відповідальність за майбутнє дер- жави. Через морально-етичні цінності, політичні переконання та участь у соціальних ініціативах здобувачі вищої освіти можуть розвивати власну громадянську свідомість та активність
Prehistoria Ibérica y su influencia en la formación y deterioro posterior de la lengua y cultura española
No full textThe study of the prehistory of the Iberian Peninsula is approached as a comprehensive interdisciplinary process, in which various scientific perspectives are coordinated, and the reconstruction of the past is carried out by integrating data from history, archaeology, linguistics, genetics, and other sciences, since none of these disciplines alone can provide a complete picture of societal development, its culture, history, and language; in this context, the interaction of the main components of typological-prehistoric research acquires particular significance.
Firstly, history and archaeology complement each other: history analyzes past events, whereas archaeology provides material evidence of the existence of ancient societies, including artifacts, architectural structures, and inscriptions; secondly, the interrelation of linguistics and history allows for tracing the imprints of past eras in language, as historical linguistic methods make it possible to reconstruct migration processes, intercultural contacts, and stages of cultural transformations; thirdly, cultural anthropology examines traditions, beliefs, and social structures, which can often be adequately interpreted only in the context of the historical processes that shaped them; fourthly, literary and oral traditions, represented by myths, epic texts, and folk narratives, preserve historical memory and reflect the fundamental cultural values of society.
The application of typological-prehistoric analytical methodology enables a closer approximation to reconstructing a fuller picture of the life of ancient communities, as well as understanding the processes of language emergence and the subsequent development of cultural and linguistic systems across different societies.
Therefore, history, culture, and language are closely interconnected, as each of these spheres contributes specifically to the comprehensive study of a people and the evolution of its linguistic system over historical time; the study of the prehistory of the Iberian Peninsula allows for a deeper understanding of certain aspects of contemporary Spanish society, particularly the formation of its linguistic tradition, although definitive conclusions about the language of distant ancestors are not always possible.Дослідження доісторії Піренейського півострова розглядається як комплексний міждисциплінарний процес, у межах якого узгоджуються різні наукові підходи, а реконструкція минулого здійснюється шляхом поєднання даних історії, археології, лінгвістики, генетики та інших наук, оскільки жодна з цих дисциплін окремо не здатна відтворити цілісну картину розвитку суспільства, його культури, історії та мови. У цьому контексті особливого значення набуває взаємодія основних складників типологічно-доісторичного дослідження.
По-перше, історія та археологія доповнюють одна одну: історія аналізує події минулого, тоді як археологія надає матеріальні свідчення існування давніх суспільств, зокрема предмети матеріальної культури, архітектурні споруди та написи. По-друге, взаємозв’язок лінгвістики й історії дає змогу простежити відбитки минулих епох у мові, адже методи історичної лінгвістики дозволяють реконструювати міграційні процеси, міжкультурні контакти та етапи культурних трансформацій. По-третє, культурна антропологія досліджує традиції, вірування та соціальні структури, які часто можуть бути адекватно інтерпретовані лише з урахуванням історичних процесів, що зумовили їх формування. По-четверте, літературна та усна традиції, представлені міфами, епічними текстами й народними оповідями, зберігають історичну пам’ять і відображають базові культурні цінності суспільства.
Застосування методології типологічно-доісторичного аналізу дає можливість наблизитися до реконструкції більш повної картини життя давніх спільнот, а також до розуміння процесів виникнення мови й подальшого розвитку культурних і мовних систем у різних суспільствах.
Отже, історія, культура та мова перебувають у тісному взаємозв’язку, оскільки кожна з цих сфер робить специфічний внесок у комплексне дослідження народу та еволюції його мовної системи впродовж історичного часу. Вивчення доісторії Піренейського півострова дає змогу глибше зрозуміти окремі аспекти життя сучасного іспанського суспільства, зокрема формування його мовної традиції, хоча щодо мови віддалених предків не завжди можна зробити остаточні висновки.El estudio de la prehisoria de la península Ibérica se presenta como la coordinción de los componentes integrantes y la investigación es interdisciplinar donde se combinana los datos de la historia, arqueología, lingüística, genética y otras ciencias para reconstruir el pasado, pues ninguna de estas disciplinas por sí sola puede ofrecer la imagen completa del desarrollo de la sociedad, su cultura, historia y la lengua. En este contexto, veamos cómo se coordinan entre sí los componentes de la investigación tipológico-prehistórica: 1. Historia y arqueología. La historia estudia los acontecimientos del pasado, mientras que la arqueología aporta evidencias materiales (objetos, construcciones, inscripciones). 2. Lingüística e historia. La lengua conserva huellas del pasado. A través de la lingüística histórica se pueden reconstruir migraciones, contactos entre pueblos y cambios culturales. 3. Antropología cultural. La antropología estudia costumbres, creencias y formas de organización social. Estas prácticas culturales muchas veces se explican mejor cuando se entienden los procesos históricos que las originaron. 4. Literatura y tradición oral. Los mitos, epopeyas y relatos populares conservan memorias históricas y valores culturales.
Se aprovecha la metodología de la investigación tipológico-prehistórica, en el resultado de la cual nos acercamos a descifrar el cuadro más completo de la vida humana y el surgimiento del lenguage y, por fin, al conocimiento más profundo de la cultura y de la lengua de tal o cual sociedad. Entonces. la historia, cultura y lengua se coordinan porque cada una aporta los matices específicos en el estudio más o menos completo de la comprensión profunda de un pueblo y el desarrollo de la lengua a lo largo del tiempo.
La prehistoria de la península Ibérica posibilita descubrir todos los aspectos de la vida de los españoles contemporáneos, incluso su lengua, aunque no se puede decir nada de ésta de sus antepasados remotos
Special Confiscation as a Criminal-Law Measure in the Legal System of Ukraine
No full textСамойлов В.П. Спеціальна конфіскація як захід кримінально-правового характеру в правовій системі України. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття доктора філософії з галузі знань 08 “Право” за спеціальністю 081 “Право”. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026 рік.
Дисертаційне дослідження присвячене аналізу інституту спеціальної конфіскації як заходу кримінально-правового характеру у правовій системі України. Із цією метою досліджено доктринальні погляди, що існують в зарубіжній та українській науці, які стосуються спеціальної конфіскації. Встановлено, що в зарубіжній науці конфіскацію розглядають перш за все як інструмент вилучення майна, пов’язаного із протиправною діяльністю. В свою чергу в українській науці в частині спеціальної конфіскації майна домінував вектор дослідження спеціальної конфіскації, який полягав у визначенні її галузевої приналежності: чи це захід кримінально-правового характеру, чи захід кримінального процесуального характеру.
На основі наявних доктринальних поглядів обґрунтовано міждисциплінарне розуміння спеціальної конфіскації із економічних, соціальних та правових позицій. Встановлено, що із економічного погляду спеціальна конфіскація є засобом детінізації економіки. Із соціальної точки зору спеціальна конфіскація є заходом громадського порядку, який виконує функції відновлення соціальної справедливості та встановлення форм соціального контролю за злочинністю. В свою чергу із правової точки зору спеціальна конфіскація є інститутом кримінального права, що регулює застосування різних форм класичного обвинувального кримінально-правового конфіскаційного режиму, який полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави майна, яке має певний прямий або опосередкований зв’язок із кримінальним правопорушенням або діянням, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ОЧ КК.
Обґрунтовано концепцію майна, що підлягає спеціальній конфіскації. З економічної точки зору групи майна, що підлягають конфіскації, складаються з: майна, яке є доходами від кримінального правопорушення; майна, що використовується для фінансування тіньової економіки із кримінально-правовим елементом; засобів виробництва, що застосовуються у тіньовій економіці із кримінально-правовим елементом; а також майна, вилученого з цивільного обороту. Обґрунтовано, що із соціальної точки зору концепція майна, яке підлягає спеціальній конфіскації, доповнюється предметами, які незалежно від їх економічної ролі, є небезпечними для правопорядку. Із юридичної точки зору майно, що підлягає спеціальній конфіскації, виокремлюється за критерієм його прямого або опосередкованого зв’язку із кримінальним правопорушенням або суспільно небезпечним діянням, що підпадає під ознаки діяння, встановленого ОЧ КК.
Досліджено генезу розвитку спеціальної конфіскації в окремих джерелах (пам’ятках) права різних історичних епох, з урахуванням чого встановлено, що певні прояви спеціальної конфіскації притаманні праву України різних історичних періодів. Крім цього, досліджено міжнародні зобов’язання України, з яких випливає необхідність застосування спеціальної конфіскації у разі вчинення певних категорій кримінальних правопорушень, а також досвід застосування спеціальної конфіскації у кримінальному праві Сполучених Штатів Америки, Об’єднаного Королівства та держав-членів ЄС. Встановлено, що спеціальна конфіскація незалежно від локальної термінології є притаманна кримінальному праву всіх без винятку досліджених країн.
Охарактеризовано місце, яке спеціальна конфіскація посідає у системі заходів кримінально-правового характеру. Встановлено, що у силу специфічного змісту окремих форм спеціальної конфіскації остання посідає особливе місце у системі таких заходів, яка, будучи заходом безпеки, володіє окремими ознаками, які не є характерними для інших заходів, водночас спеціальна конфіскація не є заходом, що становить зміст кримінальної відповідальності. Обґрунтовано, що окремим формам спеціальної конфіскації притаманна каральна функція, що загалом не притаманно іншим заходам кримінально-правового характеру, які не входять у зміст покарання.
Виокремлено форми спеціальної конфіскації та досліджено їх ознаки, а також їх співвідношення між собою. До таких форм віднесено спеціальну конфіскацію майна, що є власністю засудженого або особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ОЧ КК; спеціальну конфіскація майна, на яке право власності не виникає; еквівалентну конфіскацію; спеціальну конфіскацію незалежно від притягнення до кримінальної відповідальності фізичної особи у випадках, встановлених Конвенцією ОЕСР про боротьбу з підкупом іноземних службових осіб у міжнародних ділових операціях; спеціальну конфіскацію майна третьої особи; спеціальну конфіскацію майна, що становить предмет незаконного збагачення.
Крім цього, проаналізовано вади, які виникають у співвідношенні спеціальної конфіскації та інших обвинувальних або необвинувальних конфіскаційних режимів. Запропоновано правозастосовні підходи щодо вирішення певних правових ситуацій, які напряму пов’язані із виокремленими проблемами у співвідношенні спеціальної конфіскації з іншими конфіскаційними режимами та у співвідношенні різних форм спеціальної конфіскації між собою.
Досліджено принцип пропорційності втручання у власність особи при застосуванні спеціальної конфіскації, який випливає із Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і сталої практики Європейського суду з прав людини.
Проаналізовано юридичну конструкцію спеціальної конфіскації. Встановлено, що юридична конструкція спеціальної конфіскації характеризується окремими законодавчими «неточностями», при чому певні характеристики компонентів цієї конструкції не узгоджуються між собою, породжуючи колізії не лише у співвідношенні із конфіскацією майна як видом покарання та видом заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи за предметною характеристикою цих двох заходів, але і у своєму власному нормативно-правовому регулюванні. Обґрунтовано, що віртуальні активи як специфічний предмет сучасної економіки слід вважати майном, а тому такими, що можуть підлягати спеціальній конфіскації.
Запропоновано основні напрями покращення нормативно-правового регулювання інституту спеціальної конфіскації у кримінальному праві України.
Здійснено аналіз показників судової статистики України за період 2021 - 2024 років. Встановлено, що найбільш часто спеціальна конфіскація застосовувалася у зв’язку із вчиненням кримінальних правопорушень проти довкілля, у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг, проти здоров’я населення, проти власності та кримінальних правопорушеннях проти громадської безпеки. Виявлено тенденцію стрімкого зростання застосування спеціальної конфіскації у кримінальних правопорушеннях проти основ національної безпеки та кримінальних правопорушеннях проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Встановлено неповноту даних судової статистики для повноцінного аналізу застосування інституту спеціальної конфіскації.
Досліджено наявні тенденції судової практики щодо застосування норм про спеціальну конфіскацію протягом зазначеного періоду. Встановлено поширеність застосування принципу пропорційності відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Встановлено, що спеціальна конфіскація майна, яке є доходами від вчинення кримінального правопорушення, є малопоширеною. У частині застосування спеціальної конфіскації майна третьої особи виокремлено такі тенденції: елементи застосування правозастосовної фікції про те, що суб’єктивна ознака недобросовісної третьої особи не підлягає встановленню у контексті третіх осіб, які не мають майнового інтересу попри те, що формально є власниками майна; транзитивне поширення правил застосування інших форм спеціальної конфіскації на спеціальну конфіскацію майна третіх осіб; наявність вад у вирішенні судами питання про співвідношення спеціальної конфіскації майна третіх осіб та еквівалентної конфіскації. У частині еквівалентної конфіскації встановлено, що остання набуває поширення у правозастосовній практиці, водночас бувають елементи неправильного визначення судами її співвідношення з іншими формами спеціальної конфіскації. При цьому спеціальна конфіскація незаконного збагачення характеризується поодинокими випадками. Не виявлено жодного прикладу застосування спеціальної конфіскації незалежно від притягнення до кримінальної відповідальності фізичної особи у випадках, встановлених Конвенцією ОЕСР про боротьбу з підкупом іноземних службових осіб у міжнародних ділових операціях.
Виявлено як позитивні тренди такої практики, наприклад, широке застосування принципу пропорційності при застосуванні спеціальної конфіскації, так і характерні прояви, що свідчать про непослідовність судової практики. Запропоновано напрями покращення судової практики.
Дисертація має важливе теоретичне та практичне значення. Наукова новизна дослідження полягає в міждисциплінарному теоретичному обґрунтуванні спеціальної конфіскації як засобу детінізації економіки, заходу забезпечення громадського порядку та інституту кримінального права; обґрунтуванні концепції зв’язку майна, що підлягає конфіскації, із кримінальним правопорушенням або суспільно небезпечним діянням, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ОЧ КК; виокремленні окремих форм спеціальної конфіскації, дослідженні їх взаємозв’язку між собою та з іншими конфіскаційними режимами, а також обґрунтуванні правозастосовних підходів до вирішення певних кримінально-правових ситуацій. Визначено напрями удосконалення законодавства про кримінальну відповідальність у частині регулювання спеціальної конфіскації, а також окремі напрями покращення судової практики.
Ключові слова: спеціальна конфіскація, принцип пропорційності, кримінальна статистика, шкода, кримінальне право, конфіскація майна, незаконне збагачення, легалізація (відмивання) доходів, кримінальна відповідальність, тіньова економіка, принцип верховенства права, злочинність.Samoilov V. Special Confiscation as a Criminal-Law Measure in the Legal System of Ukraine. PhD thesis (manuscript). - Qualifying scientific work on the rights of manuscript.
The thesis to obtain the degree of Doctor of Philosophy in the field of knowledge 08 “Law” in the speciality 081 “Law”. Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, 2026.
The research work provides results of a comprehensive doctrinal analysis of special confiscation as a measure of criminal-law nature in Ukraine’s legal system. Pursuing this, the doctrinal views of international and Ukrainian science regarding special confiscation are analized. A review of foreign doctrine demonstrates that confiscation is predominantly conceived as an asset-recovery instrument aimed at property connected - directly or indirectly - to unlawful activity. In contrast, Ukrainian scholarship has historically focused on the branch affiliation of special confiscation: whether it should be treated as a measure of criminal law or as a criminal-procedural measure. Building on both strands, the thesis advances an interdisciplinary understanding of special confiscation and articulates its functions and legal effects through three complementary lenses.
Economically, special confiscation is argued to be a tool to combat shadow economy: it attacks criminal proceeds, financial instruments and production means employed in the shadow sector of economy with a criminal-law element, thereby reducing incentives for acquisitive crime and preventing criminal capital from re-entering lawful markets. Socially, it is conceptualized as a public-order measure serving aims of restorative justice and social control over crime: by removing dangerous items and illicit assets, it contributes to the re-establishment of fair economic conditions and public trust. Legally, special confiscation is examined as a criminal law measure that governs the compulsory, uncompensated transfer—by court order—of property with a direct or indirect nexus to a criminal offence (or socially dangerous conduct).
This paper substantiates a structured concept of property subject to special confiscation. From the economic perspective, such property comprises: (1) proceeds of crime; (2) assets used to finance the shadow economy with a criminal-law element; (3) means of production employed in that shadow economy; and (4) property withdrawn from civil circulation. From the social perspective, the concept is complemented by per se dangerous items - objects that are inherently hazardous for public order irrespective of their economic role. From the legal perspective, the decisive criterion is the quality of connection (direct or indirect) to a criminal offence or to socially dangerous conduct, with due regard to proportionality and individual circumstances.
A historical analysis traces the genesis of special-confiscation-type measures across different epochs and legal sources, showing that functional equivalents of special confiscation have been present - under diverse terminologies and rationales - throughout the evolution of Ukrainian law. The work further maps international obligations that require or encourage special confiscation for particular offence categories and undertakes a comparative survey of criminal law legislation in this regard in the United States, the United Kingdom and EU Member States. The comparative findings support the conclusion that special confiscation - regardless of local nomenclature - constitutes a core component of contemporary criminal-law responses to acquisitive crime.
The thesis clarifies the systemic place of special confiscation among measures of criminal-law character. Owing to the specificity of certain forms, special confiscation occupies a distinct, security-oriented position: while not forming part of the punitive content of criminal liability, it may in some configurations display punitive features atypical of other non-punitive measures. To remove ambiguity and ensure consistent application, the study identifies and analytically distinguishes the principal forms of special confiscation, namely: (i) confiscation of property owned by the convicted person (or by a person who committed socially dangerous conduct falling under the Special Part); (ii) confiscation of property to which ownership cannot arise; (iii) equivalent confiscation; (iv) special confiscation irrespective of bringing a natural person to criminal liability in the cases provided by the OECD Anti-Bribery Convention; (v) special confiscation of third-party property; and (vi) special confiscation of property constituting illicit enrichment. For each form, the research discusses the legally relevant connection to the offence, evidential thresholds, the role of good/bad faith, and safeguards for bona fide owners.
Also, this paper analyzes frictions between regimes: (1) between special confiscation and confiscation as punishment; (2) between special confiscation and measures applicable to legal entities; (3) between special confiscation and criminal procedure confiscation; and (4) internal frictions among the forms of special confiscation themselves. The dissertation documents legislative inaccuracies and internal inconsistencies in the current construction (terminology, cross-references, scope of objects, and overlap with procedural provisions), which generate conflicts both inter-regime and intra-regime. Particular attention is paid to the transposition of rules across forms (e.g., borrowing standards designed for one form to decide cases under another), to the use of legal fictions in matters of third-party bad faith, and to the borderline between third-party confiscation and equivalent confiscation. The study argues that virtual assets meet the attributes of “property” under Ukrainian law and, accordingly, may be subject to special confiscation, with the caveat that their intangible and volatile nature requires clearer tracing standards.
Given the constitutional protection of property and Ukraine’s commitments under the European Convention on Human Rights, the thesis systematically examines the principle of proportionality under Article 1 of Protocol No. 1 and the fair-balance test developed in the case-law of the European Court of Human Rights. Special confiscation is generally analyzed as control of the use of property, which triggers a proportionality assessment sensitive to the legitimate aim, the availability of less intrusive means, the individual circumstances of the owner, and the overall burden imposed by the measure. The work offers criteria - grounded in the Court’s jurisprudence - for calibrating confiscation orders, especially where the property has predominantly lawful uses, was used once as an instrumentality, or where the offence is not grave.
An empirical chapter presents a statistical analysis of Ukrainian court data for 2021–2024. Special confiscation most frequently accompanied offences against the environment, in the sphere of official/professional activity linked to public services, against public health, against property, and against public safety. The data reveal a marked upward trend in special confiscation for offences against national security and against peace, the security of humanity and the international legal order. At the same time, the incompleteness of court statistics limits a fully representative assessment of the institute’s application and underscores the need for improved data collection and categorization.
The practical significance of the study is as follows. Firstly, it arises from the interdisciplinary theoretical substantiation of special confiscation as a measure to combat the shadow economy, a measure to ensure public order and the institution of criminal law; substantiation of the concept of the connection of property subject to confiscation with a criminal offense or a socially dangerous act that falls under the characteristics of an act provided for by the Special Part of the Criminal Code; isolation of individual forms of special confiscation, study of their differences and frictions, as well as substantiation of law enforcement approaches to resolving certain criminal law situations. Directions for improving the legislation on criminal liability in terms of regulating special confiscation, as well as individual directions for improving judicial practice, are identified.
Keywords: special confiscation; principle of proportionality, criminal statistics, damage, criminal law, confiscation of property, illicit enrichment, money laundering, criminal liability, shadow economy, principle of the rule of law, criminality.Навчально-науковий інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченк
НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ТА НАУКОВО-ДОСЛІДНА ДІЯЛЬНІСТЬ САВИ ЧАВДАРОВА
No full textources whіch confіrm the іnsuffіcіent development of the іssue of theoretіcal substantіatіon of the maіn dіrectіons of hіs scіentіfіc and pedagogіcal and research actіvіtіes. The іdeologіcal and moral convіctіons of the scіentіst, hіs worldvіew posіtіons remaіned almost unchanged throughout the entіre perіod of hіs actіve teachіng career. However, the analysіs of S. Chavdarov's creatіve herіtage shows that there are dіfferent stages of hіs pedagogіcal actіvіty whіch dіffer іn content and nature. R e s u l t s . The systematіsatіon and generalіsatіon of S. Chavdarov's creatіve herіtage, hіs contrіbutіon to the development of educatіon іn Ukraіne іn the 20-60s of the XX century became the basіs of our study. Usіng bіographіcal, hіstorіcal and systemіc, phenomenologіcal, logіcal and theoretіcal methods as tools for studyіng the natіonal hіstory of pedagogy, we have attempted to analyze hіs scіentіfіc, pedagogіcal and research actіvіtіes. The maіn feature of Sava Chavdarov's pedagogіcal actіvіty іs іts harmonіous combіnatіon wіth constant scіentіfіc research. For Sava Chavdarov, hіs teachіng work іn hіgher educatіon and research іnstіtutіons was a powerful stіmulus for pedagogіcal research to scіentіfіcally substantіate fundamentally new theoretіcal foundatіons of dіdactіcs, іmprove the content of educatіon and educate pupіls and students. C o n c l u s і o n s . The theoretіcal and practіcal іdeas of the scіentіst were reflected іn varіous areas of hіs scіentіfіc and pedagogіcal actіvіty: a) іn the іn-depth study of dіdactіc problems; b) іn methodologіcal and research actіvіtіes; c) іn the theory and practіce of organіzіng and provіdіng educatіonal work іn secondary and hіgher educatіon; d) іn the preparatіon of educatіonal and methodologіcal support for secondary school students, teachers and students, as well as іn the traіnіng of teachers and hіgher educatіon teachers.Вс ту п . Проаналізовано творчий шлях Сави Чавдарова. Дослідження здійснюється на основі літературних та ар- хівних джерел, які підтверджують недостатню розробленість питання теоретичного обґрунтування основних напря- мів його науково-педагогічної й науково-дослідної діяльності. Ідейно-моральні переконання вченого, його світоглядні позиції залишалися майже незмінними протягом усього періоду активної педагогічної діяльності. Однак аналіз творчої спадщини С. Чавдарова свідчить про наявність різних етапів його педагогічної діяльності, які відрізняються за зміс- том і характером. Резуль та ти . Систематизація й узагальнення творчої спадщини С. Чавдарова, його внесок у розвиток освіти України у 20–60-ті рр. XX ст. стали основою нашого дослідження. Застосувавши біографічний, історико-системний, феноменологічний і логіко-теоретичний методи, як інструменти дослідження вітчизняної історії педагогіки, зроблено спробу проаналізувати його науково-педагогічну та науково-дослідну діяльність. Основною рисою педагогічної діяльності Сави Чавдарова є її гармонійне поєднання з постійним науковим пошуком. Для Сави Чавдарова його викладацька робота в закладах вищої освіти, науково-дослідних установах була стимулом педагогічних пошуків з метою наукового обґрунтування принципово нових теоретичних засад дидактики, удоскона- лення змісту освіти, виховання учнівської і студентської молоді. Вис н овк и . Теоретичні і практичні ідеї ученого щораз знаходили відображення в різних напрямах його науково- педагогічної діяльності: а) у поглибленому вивченні дидактичних проблем; б) у методичній й науково-дослідній діяль- ності; в) в теорії і практиці організації й забезпеченні виховної роботи у середній і вищій школі; г) у підготовці на- вчально-методичного забезпечення для учнів загальноосвітніх шкіл, для викладачів і студентів, а також у підготовці вчителів і викладачів вищої школи
Transformation of the Bawdy Songs Tradition in the 20th – 21st Centuries: from Traditional Songs to Internet Folklore
No full textАктуальніcть дocлідження зумoвлена неoбхідніcтю ocмиcлення глибoких транcфoрмацій українcькoї coрoміцькoї піcеннoї традиції в умoвах медіалізації та цифрoвізації культури, щo дoкoріннo змінюють її фoрми, функції та шляхи пoбутування. Мета статті – вcебічне дocлідження транcфoрмацій українcькoї coрoміцькoї піcеннoї традиції у ХХ–ХХІ cтoліттях із прocтеженням перехoду від уcталених уcних фoрм дo нoвітніх цифрoвих прoявів інтернет-фoльклoру. У рoбoті викoриcтанo кoрпуc традиційних coрoміцьких піcень із друкoваних та електрoнних фoльклoрних збірників, матеріали cучаcнoгo інтернет-фoльклoру (меми, кoрoткі жарти, цифрoві переcпіви, відеoкoнтент), а такoж наукoві праці, приcвячені транcфoрмаціям cміхoвoї та тілеcнoї культури. Метoдoлoгічну ocнoву дocлідження cтанoвлять cтруктурнo-функціoнальний аналіз, пoрівняльнo-іcтoричний підхoд, кoнтент-аналіз цифрoвих текcтів та елементи культурнo-антрoпoлoгічнoї інтерпретації. Результати. Визначенo, щo українcька coрoміцька піcенна традиція у ХХ–ХХІ cт. зазнала cуттєвих транcфoрмацій під впливoм coціoкультурних, мoральнo-цінніcних, кoмунікативних та медійних змін, щo пocтупoвo змінили її функціoнування та фoрми пoбутування. Перехід від ритуальнo зумoвленoгo кoлективнoгo викoнання дo цифрoвих фoрматів cприяв пoяві нoвих гібридних жанрoвих мoделей, зoкрема інтернет-мемів, відеoпарoдій інтернет-мемів, відеoпарoдій та фрагментoваних текcтів. Узагальнення ключoвих фактoрів прoдемoнcтрувалo, щo cучаcна інтернет-твoрчіcть не лише мoдифікує традиційні мoтиви й пoетику, а й фoрмує нoвий прocтір їхньoгo культурнoгo іcнування у глoбальнoму медіаcередoвищі. Здійcненo кoмплекcний аналіз cучаcних інтернет-фoрм coрoміцькoгo фoльклoру та oкреcленo їхню cпецифіку в умoвах цифрoвoї культури. Рoзглянутo ocoбливocті мемів, цифрoвих переcпівів, відеoкoнтенту й анoнімних текcтів, визначенo їх жанрoві характериcтики, механізми варіативнocті та мультимедійнoї пoбудoви. Виявленo ключoві кoмунікативні відміннocті мережевoгo cередoвища, які зумoвлюють нoві функції, фoрми пoбутування та гібридну прирoду cучаcнoгo coрoмицькoгo фoльклoру. Виcнoвки. Результати дocлідження мoжуть бути викoриcтані у фoльклoриcтичних, культурoлoгічних та медіаocвітніх курcах, а такoж у пoдальших cтудіях цифрoвoї cміхoвoї культури та транcфoрмацій нарoднoї твoрчocті.The relevance of the study is due to the need to understand the deep transformations of the Ukrainian bawdy songs tradition in the conditions of medialization and digitalization of culture, which fundamentally change its forms, functions and ways of existence. Purpose of the article. The article is aimed at a comprehensive study of the transformations of the Ukrainian bawdy songs tradition in the 20th – 21st centuries, tracing the transition from established oral forms to the latest digital manifestations of Internet folklore. The work uses a corpus of traditional bawdy songs from printed and electronic folklore collections, materials of modern Internet folklore (memes, short jokes, digital retellings, video content), as well as scientific works devoted to the transformations of laughter and physical culture. The methodological basis of the study is a structural-functional analysis, a comparative-historical approach, content analysis of digital texts and elements of cultural-anthropological interpretation. Results. It has been determined that the Ukrainian bawdy song tradition in the 20th – 21st centuries underwent significant transformations under the influence of socio-cultural, moral-value, communicative and media changes, which gradually changed its functioning and forms of existence. The transition from ritually driven collective performance to digital formats has contributed to the emergence of new hybrid genre models, in particular internet memes, video parodies internet memes, video parodies and fragmented texts. The generalization of key factors demonstrated that contemporary internet creativity not only modifies traditional motifs and poetics, but also shapes a new space for their cultural existence in the global media environment. A comprehensive analysis of modern Internet forms of bawdy folklore has been carried out and their specificity in the conditions of digital culture has been determined. The features of memes, digital retellings, video content and anonymous texts have been considered, their genre characteristics, mechanisms of variability and multimedia construction have been determined. The key communicative differences of the network environment have been identified, which determine new functions, forms of existence and the hybrid nature of modern bawdy folklore. Conclusions. The results of the study can be used in folklore, cultural studies and media education courses, as well as in further studies of digital laughter culture and transformations of folk creativity
The Anti-Soviet Uprising in Georgia in August – September 1924 and its Role in the History of the Struggle of the Georgian People for State Independence in the 20th Century
No full textАктуальність. Антирадянське Серпневе повстання в Грузії 1924 р. відіграло важливу роль в новітній історії Грузії і вимагає ретельного дослідження з боку сучасних дослідників як у самій Грузії так і за її межами. Метою цієї статті є висвітлення історії антирадянського повстання 1924 р. в Грузії, визначення його історичної ролі і місця у Визвольній боротьбі грузинського народу у новітній історії. Методи. При написанні статті було застосовано дескриптивний (описовий), історико-типологічний, компаративний, проблемно-хронологічний та статистичний методи, а також прийоми джерелознавчої критики. Результати. У статті за допомогою різноманітних історичних джерел висвітлено історію Серпневого антирадянського повстання 1924 р. в Грузії. Розглянуто участь лідерів підпільного Комітету незалежності Грузії у героїчній боротьбі за державну незалежність Грузії у серпні – вересні 1924 р. Особливу увагу авторами приділено аналізу підготовчого періоду до повстання. Проаналізовано стратегічні помилки, які припустило керівництво у ході всенародного повстання 1924 р.: передчасний виступ в Чіатурі, який позбавив повстанців чинника раптовості та єдиного органу керівництва; некоординовані дії партизанських ватажків не дали змоги взяти під свій контроль залізничне сполучення в республіці; втрати, завдані силам повстанців окупаційною армією та її чисельна перевага не дала можливості здійснити спільний похід на Тбілісі тощо. Висновки. Авторами наголошується, що серед грузинських політичних керівників не було єдності щодо подальшої стратегії збройного повстання, що стало однією з причин його поразки. Під час підготовки до повстання Комітету Незалежності Грузії не вдалося залучити на свій бік жодного союзника як з боку провідних країн Заходу, так і безпосередніх сусідів – антибільшовицьких кіл Чечні та Азербайджану. Значення повстання 1924 р. в історії Грузії величезне, воно стало прикладом мужності та самовідданості для багатьох поколінь грузинського народу. Історична пам’ять про героїв Серпневого повстання надихала бійців Грузинської армії під час відбиття російської агресії у серпні 2008 р.Relevance. The anti-Soviet August Uprising in Georgia in 1924 played an important role in the modern history of Georgia and requires thorough study by contemporary researchers both in Georgia itself and beyond its borders. The purpose of this article is to highlight the history of the anti-Soviet uprising of 1924 in Georgia, to determine its historical role and place in the liberation struggle of the Georgian people in modern history. Methods. In writing the article, descriptive, historical-typological, comparative, problem-chronological, and statistical methods were used, as well as techniques of source criticism. Results. Using a variety of historical sources, the article sheds light on the history of the August anti-Soviet uprising of 1924 in Georgia. It examines the participation of the leaders of the under-ground Committee for the Independence of Georgia in the heroic struggle for Georgia’s state independence in August – September 1924. Particular attention is paid by the authors to the analysis of the preparatory period leading up to the uprising. The strategic errors committed by the leadership during the nationwide uprising of 1924 are analyzed: the premature action in Chiatura, which deprived the insurgents of the element of surprise and a unified command structure; uncoordinated actions by guerrilla leaders that prevented them from taking control of railway communications in the republic; losses inflicted on the insurgent forces by the occupying army, along with its numerical superiority, which made a joint march on Tbilisi impossible, among others. Conclusions. The authors emphasize that there was no unity among Georgian political leaders regarding the further strategy of the armed uprising, which became one of the reasons for its defeat. During the preparation for the uprising, the Committee for the Independence of Georgia failed to attract any allies, either from the leading Western countries or from immediate neighbors – anti-Bolshevik circles in Chechnya and Azerbaijan. The significance of the 1924 uprising in Georgian history is immense; it became an example of courage and dedication for many generations of the Georgian people. The historical memory of the heroes of the August Uprising inspired the fighters of the Georgian Army during the repulsion of Russian aggression in August 2008