Institutional repository of Taras Shevchenko National University of Kyiv eKNUTSHIR
Not a member yet
15422 research outputs found
Sort by
Optical properties of thin metal amorphous films and coatings
No full textКованжі П.О. Оптичні властивості тонких металевих аморфних плівок та покриттів. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 10 «Природничі науки» за спеціальністю 104 «Фізика та астрономія». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2025.
У даній роботі представлено розробку та аналіз високоефективних плазмонних пристроїв, заснованих на структурах HfO2/Cu(Ag) як з так і без додаткових графенових моношарів. Дослідження показує, що інтеграція графенових моношарів із структурами HfO2/Cu(Ag) призводить до значного покращення плазмонних властивостей, термічної і хімічної стабільності порівняно з одношаровими плівками Ag або Cu. Високоякісні плівки Cu(Ag) з додаванням тонкого діелектричного шару графена демонструють вдосконалені дисперсійні властивості та оптичну провідність, підкріплені експериментальними даними, що відповідають моделі вільних електронів Друде. Така оптимізація структури дозволяє ефективно модифікувати електронні характеристики гібридної наноструктури, забезпечуючи високу якість поверхневих плазмонних резонансів (ППР) і більшу довжину поширення плазмон-поляритонів (ППП). Отримані результати вказують на значний потенціал тришарових структур графен/HfO2/Ag для застосування в біосенсориці.
Аналізується вплив верхніх покриттів, зокрема графену, TiO2, та Al2O3, на оптичні характеристики тонких шаруватих структур на основі Cu(Ag). Використовуючи методи спектроеліпсометрії та спектрорефлектометрії, було визначено, що введення цих покриттів суттєво впливає на еліпсометричні характеристики та відбивну здатність структур, що може бути пояснено за допомогою моделі ефективного середовища (МЕС). Дослідження виявило високу чутливість оптичних констант до зміни товщини шарів і оптичних властивостей компонентів.
Досліджено вплив різних факторів на оптичні та електронні властивості на поверхні стрічок аморфних сплавів на базі нікелю та заліза. Встановлено, що орієнтація стрічок аморфного сплаву Ni78Si8B14 у власній площині відносно p-напрямку суттєво впливає на їх оптичні та електронні характеристики, зокрема на зміну плазмових та релаксаційних частот, що веде до зміни відношення кількості вільних електронів до їх ефективної маси. Такі зміни обумовлені наявністю деформаційних та пружних напружень у поверхневій атомній структурі, викликаних специфічними умовами виробництва.
Аналіз змін в комплексних діелектричних сталих ε₁ і ε₂ вказує на резонансні взаємодії та рівні поглинання, залежні від енергії та складу матеріалу, демонструючи вплив додавання Si та B на електронну структуру та оптичні властивості сплавів. Зокрема, збільшення вмісту Si сприяє металевій поведінці, тоді як Cr впливає на зменшення показника заломлення і зміни в поглинанні для стрічок на основі Fe, підкреслюючи зв'язок між хімічним складом, електронною структурою та оптичними властивостями. Додатково, досліджено вплив температури розплаву на оптичні характеристики стрічки Fe70Cr15B15, виявивши, що збільшення температури плавлення призводить до зниження енергії розсіювання та плазмової частоти, що може бути обґрунтовано змінами в мікроструктурі, впливаючи на густину і мобільність вільних електронів.
Застосовано методи спектроскопічної еліпсометрії зі змінним кутом та спектроскопії пропускання для вимірювання комплексних оптичних констант моношарів двовимірних матеріалів, включаючи дихалкогеніди перехідних металів на прикладі MoS2, синтезованих хімічним шляхом відшарування. Отримані результати дозволили визначити оптичну провідність та комплексні показники заломлення досліджуваних моношарів, виявивши відмінності від їх об'ємних аналогів, що свідчить про зміцнення електронно-діркових взаємодій у моношарових структурах. Аналіз спектрів поглинання моношарів MoS2 виявив характерні екситоні піки A та B у червоній частині спектру, асоційовані з переходами в спін-орбітально розщеплених зонах у точці K Бріллюенової зони. Також виявлено серію гострих піків вищої енергії, що вказують на міжзонні переходи. Спектри мікроФЛ кількашарових 2D-флейків MoS2 продемонстрували смуги, що відповідають екситонам A та B, з розщепленням, залежним від кількості моношарів і температури. Експериментальні дані про температурну залежність фотолюмінесценції (ФЛ) свідчать про червоне зсув та зниження інтенсивності з підвищенням температури через термічно активовану безвипромінювальну рекомбінацію.
Досліджено ефект використання наноструктурованих золотих плівок на ефективність фотоелектричного перетворення та стабільність станів нерівноважних носіїв заряду у фотодетекторах на основі гетероструктур ITO-pSi. Виявлено, що наноструктуровані плівки золота здатні подовжувати час життя нерівноважних носіїв заряду, покращуючи тим самим довговічність пристрою в порівнянні з традиційною структурою ITO. Дослідження також показало, що збудження поверхневих плазмонів на золотих плівках сприяє локальному підсиленню ефектів, що призводить до підвищення фотоелектричної ефективності.
Крім того, було розроблено фоточутливі пристрої, які використовують гібридні 2D-QD плівки MoS2-AgInS2, створені методом механічного переміщення окремих флейків MoS2 на поверхню з квантовими точками AgInS2. Ці пристрої продемонстрували високу фоточутливість як при сталому, так і при модульованому світловому збудженні при різних температурах. Під час неперервного світлового збудження спостерігалося значне збільшення фотопровідності, що зумовлене ефективним переміщенням фотоіндукованих носіїв заряду у флейках MoS2 і їх багаторазовим проходженням через електричне коло, в той час як дірки захоплювалися глибокими станами в квантових точках AgInS2.
Ключові слова: еліпсометрія, поверхневий плазмоний резонанс, благородний метал-діелектрик, графенове покриття, біомедичний сенсор, аморфні сплави, Раманівська спектроскопія, фотопровідність, фоточутливі пристрої, фотолюмінесценція, оптичні та електричні властивості, гібридні плівки.Kovanzhi P.O. Optical properties of thin metal amorphous films and coatings. - Qualification scientific work as a manuscript.
Thes is for a Doctor of Philosophy Degree in the field of knowledge 10 «Natural Sciences» in specialty 104 «Physics and Astronomy». – Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, 2024.
In this work presents the development and analysis of high-performance plasmonic devices based on HfO2/Cu(Ag) structures with and without additional graphene monolayers. The study shows that the integration of graphene monolayers with HfO2/Cu(Ag) structures leads to a significant improvement in plasmonic properties, thermal and chemical stability compared to single-layer Ag or Cu films. High-quality Cu(Ag) films with the addition of a thin dielectric layer of graphene show improved dispersion properties and optical conductivity, supported by experimental data consistent with the Drude free electron model. This structure optimisation allows to effectively modify the electronic characteristics of the hybrid nanostructure, providing high quality surface plasmon resonances (SPR) and a longer plasmon polariton (SPP) propagation length. The obtained results indicate a significant potential of three-layer graphene/HfO2/Ag structures for biosensing applications.
The influence of top coatings, in particular graphene, TiO2, and Al2O3, on the optical characteristics of thin layered structures based on Cu(Ag) is analysed. Using the methods of spectro-ellipsometry and spectro-reflectometry, it was determined that the introduction of these coatings significantly affects the ellipometric characteristics and reflectivity of the structures, which can be explained by the EMA theory. The study revealed a high sensitivity of the optical constants to changes in layer thickness and optical properties of the components.
The influence of various factors on the optical and electronic properties on the surface of ribbons of amorphous nickel, iron alloys has been investigated. It has been found that the orientation of Ni78Si8B14 amorphous alloy ribbons in their own plane significantly affects their optical and electronic characteristics, in particular, the change in plasma and relaxation frequencies, which leads to a change in the ratio of the number of free electrons to their effective mass. Such changes are due to the presence of deformation and elastic stresses in the surface atomic structure caused by specific production conditions.
The analysis of changes in the complex dielectric constants ε₁ and ε₂ indicates resonant interactions and absorption levels that depend on the energy and composition of the material, demonstrating the effect of Si and B addition on the electronic structure and optical properties of the alloys. In particular, an increase in Si content promotes metallic behaviour, while Cr causes a decrease in the refractive index and changes in absorption for Fe-based tapes, highlighting the link between chemical composition, electronic structure and optical properties. Additionally, the effect of melt temperature on the optical characteristics of Fe70Cr15B15 ribbons is investigated, revealing that an increase in temperature leads to a decrease in the scattering energy and plasma frequency, which can be explained by changes in the microstructure, affecting the density and mobility of free electrons.
The methods of variable-angle spectroscopic ellipsometry and transmission spectroscopy were used to measure the complex optical constants of monolayers of two-dimensional materials, including transition metal dichalcogenides, such as MoS2, synthesised by chemical exfoliation. The obtained results made it possible to determine the optical conductivity and complex refractive indices of the studied monolayers, revealing differences from their bulk analogues, indicating the strengthening of electron-hole interactions in monolayer structures. The analysis of the absorption spectra of MoS2 monolayers revealed characteristic excitonic peaks A and B in the red part of the spectrum associated with transitions in the spin-orbit split bands at the K point of the Brillouin zone. A series of sharp peaks of higher energy indicating interband transitions were also found. The microFL spectra of multilayer 2D MoS2 flakes demonstrated bands corresponding to excitons A and B with a splitting dependent on the number of monolayers and temperature. Experimental data on the temperature dependence of the FL indicate a red shift and a decrease in intensity with increasing temperature due to thermally activated radiation-free recombination.
The effect of using nanostructured gold films on the photoelectric conversion efficiency and stability of the states of non-equilibrium charge carriers in photodetectors based on ITO-pSi heterostructures has been investigated. It was found that the nanostructured gold films are able to extend the lifetime of non-equilibrium charge carriers, thereby improving the durability of the device compared to the traditional ITO structure. The study also showed that the excitation of surface plasmons on gold films contributes to local amplification of the effects, which leads to an increase in photovoltaic efficiency.
In addition, photosensitive devices using hybrid 2D-QD MoS2-AgInS2 films created by mechanically moving individual MoS2 flakes onto a surface with AgInS2 quantum dots were developed. These devices demonstrated high photosensitivity under both steady and modulated light excitation at different temperatures. During continuous light excitation, a significant increase in photoconductivity was observed due to the efficient movement of photoinduced charge carriers in MoS2 flakes and their repeated passage through the electric circuit, while holes were captured by deep states in AgInS2 quantum dots.
Keywords: ellipsometry, surface plasmon resonance, noble metal-dielectric, graphene coating, biomedical sensor, amorphous alloys, Raman specroscopy, photoconductivity, photosensitive devices, photoluminescence, optical and electrical properties, hybrid films
ЩОДО МІСЦЯ ЗВІЛЬНЕННЯ В ІНСТИТУТІ ДИСЦИПЛІНИ ПРАЦІ
Full text linkB a c k g r o u n d . In labour law, the labour discipline has always played a central role. This category, which is defined as a certain procedure for behaviour of persons in the course of work activity, played an important part both in the period of the formation of the labour law and in modern conditions, assisting in the effective implementation of employment relationships. The purpose of this study is to clarify the peculiarities of legal regulation of disciplinary liability, taking into account the importance of providing employees with the opportunity to correct their behaviour in the event of application of measures aimed at ensuring labour discipline. Given the above, the paper examines the issues of applying dismissal as a measure for violation of labour discipline.
M e t h o d s . In the course of preparation of the paper, the author applied dialectical, comparative legal, formal and logical as well as other methods of cognition. With the help of the dialectical method, in particular, the author identifies the specific features of legal regulation of sanctions for violation of labour discipline in Ukraine. The comparative legal method allowed for a comparative legal study of the provisions of national, foreign and international legislation which regulate the issues of disciplinary liability. The formal logical method was used to identify the shortcomings of legal regulation of disciplinary measures, in particular, the use of such a measure as dismissal.
R e s u l t s . The application of the ‘reprimand–dismissal' model in Article 147 of the Labour Code of Ukraine, due to the lack of alternative sanctions, may, to some extent, strengthen the role of dismissal in ensuring labour discipline, and also creates certain risks of not taking into account all the circumstances leading to disciplinary action. This, therefore, points to the need to expand the range of existing disciplinary measures, which should in no way be perceived as an attempt to increase the number of options for punishing employees. In the context of expanding disciplinary measures, the question arises not only about the number and types of such measures, but also about the place of dismissal among them. After all, disciplinary liability itself is aimed at preserving the employment relationship by correcting the employee's behaviour, while dismissal results in termination of such a relationship.
C o n c l u s i o n s . It is concluded that it is inappropriate to specify in the provisions of national labour legislation such a measure for violation of labour discipline as dismissal. This conclusion is based on the fact that the use of dismissal as a disciplinary sanction does not meet the direct purpose of labour discipline, which is to ensure the effective implementation of existing employment relationships. Accordingly, bringing an employee to disciplinary responsibility should be aimed at adjusting their further professional activities by optimising the ways of influencing behaviour without causing excessive damage to the employment relationship. The above should by no means be regarded as a restriction of the employer's right to terminate the employment contract due to a gross violation of labour duties by the employee. However, such termination of the employment contract, firstly, should not be considered as a sanction within the framework of disciplinary procedures, and secondly, it should be a last resort step of the employer when all existing measures of disciplinary influence on the offender have not led to a positive result in the form of correction of his or her behaviour.В с т у п . У трудовому праві інституту дисципліни праці завжди приділялося одне із центральних місць. Зазначена категорія, що визначається як певний порядок поведінки осіб у процесі праці, відігравала велику роль як у період становлення галузі, так і в сучасних умовах, сприяючи ефективній реалізації трудових правовідносин. Метою цієї статті є з'ясування особливостей правового регулювання дисциплінарної відповідальності, ураховуючи необхідність забезпечення працівника можливістю виправити свою поведінку в разі застосування заходів, спрямованих на забезпечення трудової дисципліни. З огляду на це, у статті розглядається проблематика застосування звільнення як заходу стягнення за порушення трудової дисципліни.
М е т о д и . У процесі підготовки статті застосовано діалектичний, порівняльно-правовий, формально-логічний та інші методи пізнання. За допомогою діалектичного методу, зокрема, визначено особливості правового регулювання стягнень за порушення трудової дисципліни в Україні. Порівняльно-правовий метод дав змогу здійснити порівняльно-правове дослідження норм національного, зарубіжного та міжнародного законодавства, що регулюють питання дисциплінарної відповідальності. Формально-логічний метод використовувався для виявлення недоліків правового регулювання дисциплінарних стягнень, зокрема застосування такого заходу стягнення, як звільнення.
Р е з у л ь т а т и . Застосування у ст. 147 Кодексу законів про працю України моделі "догана – звільнення", у зв'язку з відсутністю альтернативних заходів стягнення, може посилювати роль звільнення у забезпеченні трудової дисципліни, а також створювати певні ризики неврахування всіх обставин, що супроводжують притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Певною мірою це вказує на необхідність розширення спектру існуючих дисциплінарних стягнень, що в жодному разі не слід сприймати як прагнення до збільшення варіантів покарання працівника. У контексті розширення заходів дисциплінарного стягнення виникає питання не лише про кількість і види таких заходів, але й про місце звільнення серед них. Адже дисциплінарна відповідальність сама по собі спрямована на збереження трудових правовідносин шляхом виправлення поведінки працівника, натомість звільнення має наслідком припинення цих правовідносин.
В и с н о в к и . Зроблено висновок про недоцільність закріплення в положеннях національного законодавства про працю такого заходу стягнення за порушення трудової дисципліни, як звільнення. Цей висновок зумовлений насамперед тим, що застосування звільнення як дисциплінарного стягнення не відповідає безпосередній меті дисципліни праці, що полягає в забезпеченні ефективної реалізації чинних трудових правовідносин, тобто у їх збереженні, а не припиненні. Відповідно, притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності має бути спрямоване на коригування його подальшої професійної діяльності шляхом оптимізації способів впливу на поведінку без завдання надмірної шкоди трудовим правовідносинам. Зазначене в жодному разі не має розглядатися як обмеження права роботодавця на розірвання трудового договору у зв'язку з грубим порушенням працівником трудових обов'язків. Однак таке розірвання трудового договору, по-перше, не має розглядатися як захід стягнення в межах дисциплінарних процедур, а по-друге, воно має бути вимушеним і крайнім кроком роботодавця, коли всі існуючі заходи дисциплінарного впливу на порушника не спричинили позитивного результату у вигляді виправлення його поведінки
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВЕДЕННЯ ІСПИТІВ В ОЧНОМУ ТА ДИСТАНЦІЙНОМУ ФОРМАТІ НАВЧАННЯ
No full textB a c k g r ou nd . The problem of organіsіng and conductіng exams іs relevant іn the context of the іntroductіon of martіal law іn Ukraіne. Thіs sіtuatіon has led to a transіtіon from the tradіtіonal form of the learnіng process to the dіstance one, whіch іs іmportant to emphasіse іn the context of the applіcatіon of approprіate methods by teachers of hіgher educatіon іnstіtutіons. The author emphasіses the maіn types of control and pays specіal attentіon to the fіnal one, whіch іncludes a semester exam. The essence of the exam as one of the forms of control of students' knowledge іs defіned. The maіn requіrements for conductіng examіnatіons are analysed on the basіs of the Regulatіons on the organіsatіon of the educatіonal process at Taras Shevchenko Natіonal Unіversіty of Kyіv (2025). Based on the analysіs of foreіgn experіence, the artіcle hіghlіghts the current challenges of conductіng exams іn a dіstance learnіng format durіng a pandemіc. Met hod s. The study іs based on the results of theoretіcal analysіs, generalіsatіon of modern lіterature, deductіon, and a survey of 76 students and 12 teachers of Taras Shevchenko Natіonal Unіversіty of Kyіv іn Google Forms to іnvestіgate the common and dіstіnctіve features of the organіsatіon of exams between tradіtіonal and dіstance learnіng formats. Re su lt s. Accordіng to the respondents, 34.2% of students consіder the face-to-face form of exams to be optіmal, whіle 66.7% of teachers support thіs posіtіon. Among the reasons for the expedіency of takіng exams, students hіghlіghted the provіsіon of a favourable atmosphere (44.7%), a clear structure of questіons/tasks (19.7%), objectіve assessment of answers (14.5%), and others. Іnstead, teachers emphasіsed the іmportance of provіdіng dіrect and transparent control of students' answers (58.3%). The followіng sіgnіfіcant challenges іn conductіng and passіng exams were іdentіfіed: technіcal dіffіcultіes (53.9%), dіffіcultіes іn monіtorіng complіance wіth academіc іntegrіty (58.3%). Students and teachers emphasіsed the followіng ways to overcome these problems: conductіng surveys to take іnto account feedback on a regular basіs (40.8%), usіng combіned methods of knowledge testіng to prevent cheatіng (33.3%). C onc lu s і on s. The artіcle analyses the results of the survey, whіch revealed the key problems and possіble ways to solve them.В с т у п . Проблема організації та проведення іспитів є актуальною в умовах введення воєнного стану на території України. Така ситуація зумовила перехід від традиційної форми процесу навчання до дистанційної, на чому важливо робити акцент у контексті застосування відповідних методів викладачами закладів вищої освіти. Наголошено на основних видах контролю та приділено особливу увагу підсумковому, до якого належить семестровий іспит. Визначено сутність іспиту як однієї з форм контролю знань студентів. Проаналізовано головні вимоги до проведення іспитів на основі Положення про організацію освітнього процесу в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (2025). На основі аналізу зарубіжного досвіду висвітлено сучасні виклики проведення іспитів у дистанційному форматі навчання під час пандемії, що залишаються нагальними і для нашої держави за повномасштабного вторгнення. М е т о д и . Дослідження базується на результатах теоретичного аналізу, узагальнення сучасних літературних джерел, дедукції, анкетування 76 студентів та 12 викладачів Київського національного університету імені Тараса Шевченка у Google Forms з метою дослідження спільних та відмінних рис організації іспитів між традиційним та дистанційним форматом навчання. Р е з у л ь т а т и . За оцінками опитаних, 34.2% студентів вважає очну форму проведення іспитів оптимальною, у той час як 66.7% викладачів підтримує цю позицію. Серед причин доцільності складання іспитів студентами виділені забезпечення сприятливої атмосфери (44.7%), зрозуміла чітка структура питань/завдань (19.7%), об'єктивність оцінювання відповідей (14.5%) та інші. Натомість викладачами підкреслена важливість забезпечення безпосереднього прозорого контролю відповідей студентів (58.3%). Визначено такі значущі виклики у проведенні та складанні іспитів: технічні труднощі (53.9%), складність у контролі за дотриманням академічної доброчесності (58.3%). Студенти та викладачі наголосили на таких шляхах подолання вказаних проблем: проведення опитування задля врахування зворотного зв'язку на регулярній основі (40.8%), застосування комбінованих методів перевірки знань з метою запобігання списуванню (33.3%). В и с н о в к и . Здійснено аналіз отриманих результатів опитування, за якими з'ясовано ключові проблеми, та можливі шляхи їх вирішення
ПРАВО НА КАСАЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ ПРОМІЖНИХ УХВАЛ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:ДОСТУПНІСТЬ ПРАВОСУДДЯ ЧИ ПРОЦЕСУАЛЬНА ІЛЮЗІЯ?
No full textB a c k g r o u n d . The article is devoted to researching one of the key problems in modern civil procedure in Ukraine–the right of second appeal (cassation) against interim court decisions, particularly those that set aside rulings obstructing the progress of a case. The relevance of the topic stems from the emergence of conflicting case law within the Supreme Court itself, which threatens the principle of legal certainty and the predictability of justice. The aim of the article is to develop and substantiate a comprehensive approach to resolving this procedural dilemma, one that would ensure a balance between procedural efficiency and the fundamental guarantees of a fair trial, in the context of a modern judicial model oriented towards cooperation of the parties, proportionality, and effective dispute resolution.
M e t h o d s . To achieve the aim, formal-dogmatic, systemic, comparative-legal, and doctrinal methods were employed. The relevant norms of procedural codes and pertinent case law were analyzed, and the problem was assessed through the lens of the fundamental principles of civil procedure and the standards set forth in Article 6 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms.
R e s u l t s . The research established that the restrictive approach to the right of cassation appeal is based on an erroneous interpretation of legal norms, creates an unjustified procedural asymmetry that violates the principle of equality of arms, and embodies the concept of "false" procedural economy. It has been proven that such an approach is incompatible with the ECtHR's case law regarding the right of access to a court, the principle of equality of arms, and the principle of legal certainty.
C o n c l u s i o n s . The conclusions formulate generalizing criteria for resolving similar conflicts and provide recommendations for judicial practice. It is established that an appellate court decision setting aside a ruling that obstructs the case's proceedings is subject to cassation appeal. The validity of the Grand Chamber's position in departing from a controversial conclusion to ensure the uniformity of case law and affirm the rule of law is emphasized.В с т у п . Статтю присвячено дослідженню однієї з ключових проблем сучасного цивільного судочинства України – права на касаційне оскарження проміжних судових рішень, зокрема тих, якими скасовано ухвали, що перешкоджають руху справи. Актуальність теми зумовлена виникненням суперечливої практики в межах самого Верховного Суду, що створює загрозу для принципу правової визначеності та передбачуваності правосуддя. Метою статті є розроблення та обґрунтування комплексного підходу до вирішення цієї процесуальної дилеми, який би забезпечував баланс між процесуальною ефективністю та фундаментальними гарантіями справедливого суду в контексті сучасної моделі судочинства, орієнтованої на співпрацю сторін, пропорційність та ефективне врегулювання спору.
М е т о д и . Для досягнення мети було використано формально-догматичний, системний, порівняльно-правовий і доктринальний методи. Проаналізовано відповідні норми процесуальних кодексів, релевантна судова практика, а також оцінено проблему крізь призму фундаментальних засад цивільного процесу та стандартів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Р е з у л ь т а т и . У результаті дослідження встановлено, що обмежувальний підхід до права на касаційне оскарження ґрунтується на помилковому тлумаченні норм права, створює невиправдану процесуальну асиметрію, що порушує принцип рівності сторін, і втілює концепцію хибної процесуальної економії. Доведено, що такий підхід є несумісним із практикою ЄСПЛ щодо права на доступ до суду, принципу рівності сторін і правової визначеності.
В и с н о в к и . У висновках сформульовано узагальнювальні критерії для вирішення подібних колізій і надано рекомендації для судової практики. Обґрунтовано, що постанова апеляційного суду, якою скасовано ухвалу, що перешкоджає провадженню у справі, підлягає касаційному оскарженню. Наголошено на обґрунтованості позиції Великої Палати відступити від суперечливого висновку задля забезпечення єдності судової практики й утвердження верховенства права
Power of Images and Images of Power: Transformation of Representations of James I (VI) in Visual Sources of Early Stuart England (1603–1649)
No full textЛевченко І. К. Влада образів та образи влади: трансформація уявлень про Якова І (VІ) у візуальних джерелах ранньостюартівської Англії (1603–1649). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 – Історія та археологія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2026.
Дисертація є дослідженням образу англійського короля Якова І (1603–1625) у ранньостюартівський період (1603–1649). Воно охоплює період упродовж його життя та час після смерті, зокрема, за правління його наступника Карла І (1625–1649). Цей хронологічний відтинок дозволяє розширити й нюансувати проблематику дослідження, яка відтак стосується не лише формування, функцій, маніпулятивного використання, споживання образу та його активної деформації, зумовленої новою політикою памʼятання, внутрішньополітичними і зовнішньополітичними обставинами.
У дослідженні образ Якова І розглядається у ширшому контексті ранньомодерного володарювання – як складова комплексу соціальних, династичних та політичних практик, притаманних європейським елітам XVII століття. Репрезентація влади постає не лише результатом художніх стратегій, але й формою соціальної дії, що пов’язана з родовою пам’яттю, дипломатією, церемоніалом, матеріальною культурою та щоденними практиками функціонування монархічної влади.
Така постановка проблеми вимагала залучення різнотипних і різнорідних джерел як писемного типу кодифікації (наративи, трактати, офіційні промови, статути, художня література та ін.), так і візуального (живопис та гравюра); речових джерел та джерел особового походження.
Запропоновану методологію дослідження складають визначені підходи та методи, які якнайповніше відповідають наявному комплексу джерел, завдань та проблематики. Підхід політичної іконографії Мартіна Варнке (1937–2019) допомагає адекватно розкрити інформаційний потенціал окреслених джерел. Також це розкриття можливе завдяки концептуальним підходам агенції образу (Горст Бредекамп, нар. 1947), таким як перформативність образу, наслідки іконічного повороту (Готфрід Бем, 1920–2021), а також теорії та (або) підходи до дослідження образу Вільяма Джона Томаса Мітчелла (нар. 1942), Жана-Люка Нансі (1940–2021), Ролана Барта (1915–1980), Крістіни Фарадей; класична іконографія та іконологія (Абі Варбурґ, 1866–1929; Ервін Панофський, 1892–1968), аналітична іконологія Даніеля Арасса (1944–2003) та соціальна історія мистецтв (зокрема, підхід Майкла Баксендолла (1933–2008), історія ідей (Френсіс Емілія Йейтс, 1899–1981), теорія репрезентації (Ернст Канторович, 1895–1963; Луї Марен, 1931–1992; Френсіс Емілія Йейтс, 1899–1981, Пітер Берк, нар. 1937) і потестарна імагологія (Міхаїл Бойцов, нар. 1961).
Варто згадати амбівалентну роль теоретичних трактатів ранньомодерної доби, які в дослідженні, залежно від поставлених завдань, є частиною то джерельного, то історіографічного комплексу. Праці Чезаре Ріпи (1555–1622) та Андреа Альчато (1492–1550), з одного боку, «прояснюють» образи та дозволяють «читати» візуальний матеріал, а з іншого – містять теоретичні аспекти розуміння образу сучасниками. Це ж стосується й праць на кшталт «Левіафана» Томаса Гоббса (1588–1679), «Монадології» Ґотфріда Ляйбніца (1646–1716) чи (особливо) Торквато Аччетто (1590/1598–1640), які є справжніми трактатами про теорії образу, хоч і без наукового апарату, що складався із другої половини ХІХ століття.
Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, а також додатків.
Вступ є основою наукового апарату, містить постановку проблеми, її актуальність, обʼєкт та предмет дослідження, мету, завдання, окреслює хронологічні межі й новизну дослідження, а також відомості про апробацію результатів дослідження. Висновки резюмують викладене в чотирьох розділах, указують на дискусійні моменти та окреслюють потенціал подальшого дослідження.
Перший розділ містить аналіз джерельного комплексу проблеми (Підрозділ 1.1) та історіографії (Підрозділ 1.2), а також формує та обґрунтовує методологію дослідження, сфокусовану на політичній іконографії (Підрозділ 1.3). Підхід політичної іконографії уперше в історіографії розглянутий як новий підхід до іконографії та іконології образу правителя. До того ж, у цьому дослідженні вперше відокремленополітичну іконографію від потестарної імагології як підходу, безпідставно «винайденому» російським дослідником Міхаїлом Бойцовим та активно і некритично перейнятого дослідниками, зокрема, українськими.
Другий розділ розкриває розуміння онтології образу в ранньомодерній Англії (Підрозділ 2.1), а також понять «репрезентація», «репрезентація влади» та «влада репрезентації» (Підрозділ 2.2). У двох підрозділах теоретичні аспекти проблеми розглянуто на прикладі Англії раннього нового часу. Фактично, розділ розкриває теоретичний та практичний аспект функціонування й розуміння образу, вдаючись як до інтерпретацій сучасників, так і до анахронічних розвідок філософів та істориків мистецтва. Основна увага зосереджена довкола ролі образу та візуального мистецтва, що є не тільки пасивним відображенням, а й автономним агентом. Він може містити власні політичні стратегії, виступати посередником для задумів митця чи замовника, а подекуди – навіть виходити з-під їхнього контролю та діяти всупереч їм. Такий аналіз прагне вийти за межі загального пошуку відповідності зображення тексту, інтенцій художника, і натомість зосередитися на девіаціях, які є не партикулярними проявами замовника чи художника, а «обмовками» суспільства чи епохи. У рамках функціонування образу в ранньомодерній Англії можна твердити про перехід до перспективного бачення на противагу поліцентричному, появу серійного портрета як піджанру; субституцію образу через концепцію жвавості (liveliness), описану Крістіною Фарадей; іконоклазм як привід до теоретизації можливої присутності образу; перформативність образу, його неавтономний статус, підпорядкованість тому чи тому ритуалу. Репрезентація влади визначена як сукупність символічних, візуальних, культурних, мовних та мистецьких практик, за допомогою яких правитель або інші владні агенти формують, відтворюють і легітимують публічний образ влади. Вона не лише віддзеркалює присутність чи статус монарха, але й сама набуває владного виміру, оскільки перетворює силу на видимі знаки, роблячи владу реальною та дієвою без прямого застосування насильства. Репрезентація охоплює як публічне уявлення про правителя (його тілесність, поведінку, ритуали, атрибути), так і його «подвоєння» чи «субституцію» – зокрема, коли король утілює Бога на землі. У цьому ж розділі образ монарха розглянуто також як елемент візуальної культури ранньомодерного суспільства, що функціонує в різних медіа та соціальних контекстах. Ідеться про процеси культурного трансферу, циркуляції та адаптації образів між двором, міським середовищем, дипломатичними каналами та матеріальними носіями, у межах яких образ короля набуває нових значень залежно від середовища сприйняття.
Третій розділ присвячений аналізу репрезентативних практик короля Якова І. Спершу викладено системний аналіз образу короля (Підрозділ 3.1). Далі, аби продемонструвати особливості його функціонування, розглянуто конкретні приклади (кейси), зокрема родинні портрети (Підрозділ 3.2) та алієнативні практики (Підрозділ 3.2). Останні розкрито завдяки аналізу «альбому друзів» (лат. album amicorum, нім. Stammbucher) Мішеля ван Меєра – унікального джерела, що знаходиться на перетині візуального та писемного типу та може засвідчити про сприйняття образу короля іншими. Загалом можна говорити про найбільш поширені складові образу, зокрема імперський міф, рицарський етос, захисництво віри й блаженне миротворство, роль короля як батька сімʼї та екстраполювання «сімʼї» на державу.
У четвертому розділі розглянуто комеморативні практики репрезентації, які проаналізовані через державну політику Карла І (Підрозділ 4.1), роль Вайтголлу та Пітера Пауля Рубенса в імперському міфі ранніх Стюартів (Підрозділ 4.2). Спираючись на наявні джерела, можна стверджувати, що політика пам’яті в ранньостюартівській Англії була свідомим і складним інструментом конструювання легітимності. Уже Яків І активно використовував пам’ятні жести щодо своєї матері Марії Стюарт, демонструючи вибіркове збереження та стирання минулого. Його поховальні церемонії та фунеральна промова єпископа Вільямса заклали підвалини для політичного міфу про «британського Соломона» і визначили вектор репрезентаційних практик наступників. Візуальні й текстові репрезентації підкреслювали спадковість та неперервність монархії, однак у час революції виявилися безсилими перед альтернативними, опозиційними стратегіями образотворення. Комеморативні практики розглядаються не лише як елемент державної ідеології, але і як інструмент династичної та родової пам’яті, що забезпечував спадковість влади, легітимацію політичних рішень і залучення монарха у ширші соціальні структури ранньомодерного суспільства.
Таким чином, дисертація пропонує комплексне дослідження образу Якова І як політичного та культурного феномену ранньомодерної Англії, демонструючи, що він функціонував не лише як репрезентація влади, але й як активний чинник у формуванні пам’яті, легітимації та політичної комунікації в період 1603–1649 рр.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше здійснено системний аналіз візуальних та репрезентативних практик англійського короля Якова І (1603–1625) у контексті ранньомодерної культури. Праця зміщує фокус із постаті Карла І, традиційно пов’язаної з революційними подіями середини XVII століття, на його попередника. Це дозволяє по-новому осмислити витоки політичної та культурної кризи епохи. Залучено широкий спектр джерел – від писемних і візуальних до малодосліджених матеріалів на кшталт травелогів, «альбомів друзів» чи «випадкових» гравюр, що аналізуються в рамках політичної іконографії, іконології та соціальної онтології образу. Уперше запропоновано бачення образу Якова І як динамічного культурного конструкту, що формується у взаємодії з театральними, літературними, мистецькими та дипломатичними практиками, а також визначено його роль у політичній комунікації ранньомодерної Англії. Запропонований підхід розгортає перспективи подальших досліджень, зокрема у вивченні «війни образів» доби англійської революції, та дозволяє співвіднести англійський матеріал з ширшим європейським контекстом досліджень ранньомодерних еліт і володарів. Це відкриває можливості для порівняльного аналізу репрезентативних практик у різних політичних культурах XVII століття.
Ключові слова: Яків І (VI) Стюарт, образ правителя, репрезентація влади, політична іконографія, теорія образу, візуальна культура, матеріальна культура, еґо-документ, комеморація, дипломатія, візуальні дослідження, ранньомодерна культура, Ренесанс, Бароко, Реформація, Пітер Пауль Рубенс.Levchenko I. K. Power of Images and Images of Power: Transformation of Representations of James I (VI) in Visual Sources of Early Stuart England (1603–1649). – Thesis.
The thesis submitted for the degree of Doctor of Philosophy on specialty 032 – History and Archaeology. – Taras Shevchenko National University of Kyiv. – Kyiv, 2026.
The thesis examines the image of King James I of England and Scotland (1603–1625) in the early Stuart period (1603–1649). The focus extends beyond his reign to the posthumous reception of his image, particularly under his successor Charles I (1625–1649). This chronological scope allows the study to consider both the formation and uses of the royal image and its transformation in later contexts, shaped by memory politics, domestic developments, and broader geopolitical factors. The research situates James I's image within the wider early modern culture, exploring its interactions with Renaissance and Baroque visual, literary, and performative practices.
The study draws on a wide range of sources, including textual materials such as treatises, narratives, literary works, official speeches, statutes, and diplomatic correspondence, as well as visual sources including paintings, engravings, and prints. Material culture and personal documents, especially ego-documents like friendship albums and travelogues, are employed to reconstruct contemporary perceptions of kingship. This multi-layered source base allows an analysis of both visual and material forms of communication in early modern England.
The methodological framework was developed propositionally in response to sources, research questions, and tasks rather than by applying a single established approach. The primary analytical tool is political iconography as formulated by Martin Warnke (1937-2019), particularly suitable for exploring the informational potential of heterogeneous sources. Its openness allows integration of diverse theoretical perspectives, including the agency of the image (Horst Bredekamp, Ralph Dekoninck), performativity, the iconic turn (Gottfried Boehm), and philosophical reflections on images (William J. T. Mitchell, Jean-Luc Nancy, Roland Barthes, Christina Faraday). The study also uses classical iconography and iconology (Aby Warburg, Erwin Panofsky), theories of representation (Ernst Kantorowicz, Louis Marin, Frances A. Yates, Peter Burke), analytical iconology (Daniel Arasse), social history of art (Michael Baxandall), and the history of ideas (Frances Yates). Political iconography is introduced here as an independent methodological approach in Ukrainian scholarship for the first time and is clearly distinguished from Mikhail Boitsov's potestary imagology, which is shown to lack a valid conceptual foundation.
Particular attention is paid to early modern treatises, which function both as primary sources and as part of historiographical traditions. Works by Cesare Ripa and Andrea Alciato provide interpretative tools for visual material and reveal contemporary theoretical conceptions of imagery. Similarly, texts such as Thomas Hobbes's «Leviathan…», Leibniz's «Monadology…», and Torquato Accetto's reflections operate as theoretical accounts of the image, even if they lack the formal scholarly apparatus of later centuries.
The thesis consists of an introduction, four chapters, a conclusion, a bibliography, and appendices. The introduction defines the research problem, its relevance, aims, tasks, object and subject, as well as the chronological framework and the study's novelty. The conclusion synthesises the results of the four chapters, addresses questions posed in the introduction, engages with contentious issues, and identifies avenues for further research.
The first chapter reviews the source base and historiography and develops the methodological framework. It discusses the social ontology of the image and the methodological potential of political iconography. Both theoretical and practical aspects of image production and reception are examined, including early modern perspectives and later reflections by philosophers and art historians. The chapter emphasises the active role of images as participants in political communication, capable of pursuing their own strategies, mediating, or even subverting the intentions of patrons or artists. Attention is shifted from simple correspondences between image and text to slippages and contradictions that reveal the tensions of society and the period. Key features of visual culture in early Stuart England identified in the study include the transition from polycentric to perspectival vision, the rise of serial portraiture, the substitution of presence through the notion of «liveliness» (Christina Faraday), the stimulus of iconoclasm, performativity of images, their embedding in ritual frameworks, and their role in political diplomacy.
The second chapter examines the ontology of the image in early modern England and the concepts of «representation», «representation of power», and «the power of representation». Both theoretical reflection and historical case studies are employed, with particular attention to the agency of the image as an autonomous actor in political and cultural processes.
The third chapter focuses on the representational practices of James I. It provides a systematic overview of his image and explores specific case studies, including family portraits, representations of dynastic continuity, and practices of alienation. Alienation practices are studied through Michel van Meer's «Album amicorum», a unique source combining text and image, which offers insight into contemporary perceptions of James's kingship. The study reconstructs the main components of James's image: the imperial myth, chivalric ethos, king as defender of the faith and peacemaker, and the paternal figure whose domestic role was extended to the realm.
The fourth chapter addresses commemorative practices, analysed through Charles I's state policies and the role of Whitehall and Peter Paul Rubens in shaping the early Stuart imperial myth. Memory politics in early Stuart England operated as a deliberate instrument of legitimacy. James himself used commemorative gestures towards his mother, Mary Stuart, selecting and reshaping the past for political purposes. His funeral rites and Bishop Williams's sermon laid the foundations for the political myth of the «British Solomon» and shaped later Stuart strategies of representation. Yet visual and textual programmes stressing dynastic continuity and permanence proved vulnerable during the revolutionary years when alternative representational strategies challenged them.
The thesis presents a comprehensive account of the image of James I as both a political and cultural phenomenon, showing that the royal image functioned not only as a representation of power but also as an active agent in the construction of memory, legitimacy, and political communication in England between 1603 and 1649. The scholarly novelty of this research lies in the first systematic analysis of James I's visual and representational practices within the context of early modern culture, emphasizing the interaction between images, diplomatic activity, theatrical and literary practices, and material culture. By shifting focus from Charles I to his predecessor, the study offers a new perspective on the origins of the political and cultural crisis of seventeenth-century England. The proposed approach opens avenues for further research, particularly in the study of the «war of images» during the English Revolution, and allows the English material to be related to the broader European context of early modern elite and ruler studies, providing opportunities for comparative analysis of representational practices across different political cultures of the seventeenth century.
Keywords: James I (VI) Stuart, image of the ruler, representation of power, political iconography, theory of the image, visual culture, material culture, ego-document, commemoration, diplomacy, visual studies, early modern culture, Reformation, Renaissance, Baroque, Peter Paul Rubens.Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченк
Когнітивне осмислення іронії в художньому дискурсі: концептуальна інтеграція та тональність твору
No full textThe article offers a cognitive approach to understanding irony as a complex mechanism of conceptualization, moving beyond the traditional view of irony as merely a stylistic or rhetorical device. The study is grounded in cognitive linguistics, particularly the theory of conceptual integration by G. Fauconnier and M. Turner, which allows the process of generating ironic meaning to be described as the interaction of multiple mental spaces. The focus is on how irony functions as a mode of worldview and as a means of organizing literary discourse, realized through tone, stylistic manner, and implicit evaluation. It is demonstrated that ironic meaning emerges through interpretation as a result of the addressee’s cognitive activity. This approach allows irony to be seen as a dynamic conceptual model that structures the literary text and shapes the interaction between author and readerУ статті запропоновано когнітивне осмислення іронії як складного механізму концептуалізації, що виходить за межі традиційного розуміння іронії як стилістичного або риторичного прийому. Теоретичним підґрунтям дослідження слугує когнітивна лінгвістика, зокрема теорія концептуальної інтеграції Ж. Фокон’є та М. Тернера, яка дозволяє описати процес формування іронічного смислу як результат взаємодії кількох ментальних просторів. Увагу зосереджено на тому, що іронія функціонує як спосіб світосприйняття і організації художнього дискурсу, реалізуючись через тональність, стилістичну манеру викладення та імпліцитну оцінність. Показано, що іронічне значення виникає в процесі інтерпретації як результат когнітивної роботи адресата. Такий підхід дає змогу розглядати іронію як динамічну концептуальну модель, що структурує художній текст і визначає характер взаємодії між автором і читачем
ҐЕНЕЗИС ДЖЕРЕЛ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВАВ КОНТЕКСТІ ЗАГАЛЬНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЕТАПІВ ЙОГО ЕВОЛЮЦІЇВ УМОВАХ ПРАВОВОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ
No full textB a c k g r o u n d . The current issue of the peculiarities of the evolution and development of the sources of Ukrainian law at each stage of its development, in the context of legal modernization in Ukraine, is addressed.
M e t h o d s . The guiding concept in the scientific analysis was chosen as the concept of synthesis of Ukrainian history by Mykhailo Hrushevsky using the methods of system-information, socio-cultural and systemic approaches, which provided a comprehensive approach to modelling the genesis of the sources of Ukrainian law, taking into account the peculiarities of legal modernization in Ukraine in a historical perspective according to the formula "past-present-future".
R e s u l t s . The model of the stages of evolution and development of Ukrainian law presented by the authors has several advantages over the variants of this process established in the scientific and educational literature. It allows, first, to “fit” the historical process of the development of Ukrainian law and its sources into the context of world history, while preserving its inherent specificity and multi-vector nature. At the same time, the peculiarities of the legal dynamics of both Western European countries and those imperial structures of which the lands of Ukraine were a part are taken into account; second, to observe continuity between stages. It is emphasized that the stage-by-stage nature ensures the continuity of the evolutionary process of Ukrainian law against the background of social, cultural development and legal life in the territories of Ukraine.
C o n c l u s i o n s . Based on the research, the criterion for dividing into stages of the genesis of Ukrainian law was determined and trends in updating its sources at the current stage of legal modernization in Ukraine were formulated. It was established that when studying the features of the modernization of law and the genesis of its sources within the framework of each of the stages against the background of the general, historical process of legal modernization in Ukraine, attention should be focused on the entire spectrum of the socio-economic and spiritual life of the Ukrainian people. It has been determined that the main trends in the development of Ukrainian law and the renewal of its sources in conditions favourable for the development of national statehood and the national legal system are the actualization of the normative contract and legal custom as sources of law. Legal custom was and remains the ideal basis for the structure of national law, the analysis of which helps to realize the ontological meanings that structure the reality of legal life.В с т у п . Порушено актуальну проблему особливостей еволюції та розвитку джерел українського права на кожному з етапів його розвитку в контексті правової модернізації в Україні.
М е т о д и . Керівною в науковому аналізі обрано концепцію синтезу української історії Михайла Грушевського з використанням системно-інформаційного, соціокультурного і системного підходів, які забезпечили комплексний підхід до моделювання ґенези джерел українського права з урахуванням особливостей правової модернізації в Україні в історичній перспективі за формулою "минуле – сучасне – майбутнє".
Р е з у л ь т а т и . Представлена авторами модель етапів еволюції та розвитку українського права має кілька переваг з усталеними в науковій і навчальній літературі варіантами цього процесу. Підкреслено, що етапність забезпечує неперервність еволюційного процесу українського права на тлі суспільного, культурного розвитку та правового життя на теренах України. Наголошено, що в процесі аналізу особливостей еволюції та розвитку джерел українського права на кожному з етапів його історії слід концентрувати увагу, по-перше, на самоорганізаційних аспектах правового життя українського народу, присутності чи відсутності юридичних умов свободи особистості; по-друге, спостерігати спадкоємність між етапами.
В и с н о в к и . На основі проведеного дослідження визначено критерій поділу на етапи ґенези українського права та сформульовано тенденції в оновленні його джерел на сучасному етапі правової модернізації в Україні. Установлено, що, досліджуючи особливості модернізації права та ґенезис його джерел у межах кожного з етапів на тлі загального, історичного процесу правової модернізації в Україні, слід зосереджувати увагу на всьому спектрі соціально-економічного й духовного життя українського народу. Визначено, що основними тенденціями в розвитку українського права й оновленні його джерел в умовах, сприятливих для розбудови національної державності та національної правової системи, є актуалізація нормативного договору і правового звичаю як джерел права
Information Systems and Technology: Results and Prospects (IST 2026)
No full textУ матеріалах конференції наведено доповіді за напрямами:
• Розумні технології IoT;
• Цифрові технології управління проєктами;
• Мережеві та інтернет-технології;
• Безпека інформаційних систем та мереж;
• Системи та технології штучного інтелекту;
• Когнітивне моделювання та інженерія знань.
Видання буде корисне науковцям, дослідникам, здобувачам і всім, хто цікавиться сучасними інформаційними системами та технологіями.Proceedings of the conference include reports on such topics:
• Smart IoT technologies;
• Digital technology of project management;
• Network and internet technology;
• Security of information systems and networks;
• Systems and technologies of artificial intelligence;
• Cognitive modeling and knowledge engineering.
The collection will be useful to scientists, researchers, students and everyone who is interested in modern information systems and technology
КИЇВСЬКЕ ФІЛОСОФСЬКЕ КОЛО І КРИЗА МАРКСИЗМУ-ЛЕНІНІЗМУ В КИЇВСЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ІМЕНІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА (80-ТІ – ПЕРША ПОЛОВИНА 90-Х РОКІВ ХХ СТ.)
No full textB a c k g r o u n d . The Kyiv Philosophical Circle of the1950s – 1990s, represented mainly by graduates of the Faculty of Philosophy of Taras Shevchenko Kyiv State University, both its professors and employees of the Institute of Philosophy of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR, was a leading participant in the destruction of the Stalinist ideology in Ukraine. The creators of our national philosophical education, science and culture from the Khrushchev's “Thaw” to the dead end of Gorbachev's “Perestroika” jointly contributed to the critical rethinking and a reasoned denial of the official Soviet ideology and philosophy. It was the Director of this Institute in 1968 – 2001 V. Shynkaruk, Deans of the said Faculty from V. Tancher to M. Tarasenko and A. Konversky, as well as a bunch of their colleagues from both these institutions. The purpose of our article is to consider the contribution of the the Kyiv Philosophical Circle to the reformation, criticism and destruction of the Marxist-Leninist philosophy both in the Taras Shevchenko Kyiv State University and philosophical education, science & culture of the Ukrainian SSR at all in the1980s and early 1990s.
M e t h o d s . To achieve this goal, the author used modern and classical methods of both philosophical & historical-philosophical analysis, as well as methods of some modern humanitarian disciplines. Along with the basic principles of scientific knowledge as objectivity, systematicity and historicism, the author used logical and historical general methods. Both the methods of structural and functional and comparative analysis of the evolution of contemporary domestic and foreign philosophy are also used, as well as the method biographical analysis of the figures of the said circle.
R e s u l t s . Four generations of this Circle took an active part in the processes of destroying the ideology of Stalinism, as well as Marxism-Leninism and its philosophical basis. They were P. Kopnin and his students, such as S. Krymsky, M. Popovych, H. Horak and I. Bychko, as well as their colleagues V. Shynkaruk,T. Yashchuk, Y. Bystrytskyi, A. Yermolenko, A. Loy, S. Proleiev and others. They are known as as the authors of a wide range of original works of the end of the “Stagnation” and “Perestroika” periods, wich spanned from creative analysis of philosophical issues of natural science to the keen consideration of the theory and history of ethics, aesthetics, sociology and religions. Both these works and the entire pedagogical experience of them at the said faculty clearly testified to their significant contribution to the democratization of Ukrainian philosophical education, science and culture in the context of creative assimilation by them of the best intellectual attainments of workd civilizational progress.
C o n c l u s i o n s . The article studied a wide range of scholarly & other works of the Ukrainian SSR's professional philosophical community of the 1970-s – 1990s as well as a series of interviews of the creators of the Kyiv Philosophical Circle in the projects on the oral history of philosophy of the early 21st century. The author used the memoirs of his family members, also participants of the said circle in the 1950s – 1990s. They clearly testify to its principled thematic & substantive involment in scholarly& pedagogical workat the end of the “Stagnation” and during the “Perestroika” in the Ukrainian SSR to the world Post-modern philosophical life. This circle initiated the de-ideologization of the philosophical higher education, based on the experience of the neo-Marxism and a lot of Post-modern philosophical ideas & teachings.В с т у п. Наголошено, що київське філософське коло 50–90-х років ХХ ст., представлене переважно випускниками філософського факультету КДУ ім. Т. Г. Шевченка – його викладачами і співробітниками Інституту філософії АН УРСР, було чільним учасником деструкції ідеології сталінізму в УРСР. Підкреслено, що творці наших національних філософських освіти, науки і культури від хрущовської "відлиги" до фіналу "перебудови", а саме – директор цього інституту в 1968–2001 рр. В. Шинкарук, декани цього факультету – від В. Танчера до М. Тарасенка і А. Конверського – і їхні колеги спільно доклались до їх реорганізації в контексті критичного осмислення і аргументованого заперечення офіційних радянських ідеології та філософії.
Мета статті полягає в розгляді внеску цього Київського філософського кола до реформування, критики і деструкції марксистсько-ленінської філософії у 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. як у КДУ імені Т. Г. Шевченка, так і у філософських освіті, науці й культурі УРСР загалом.
М е т о д и. Для досягнення цієї мети використано сучасні та класичні методи як філософського й історико-філософського аналізу, так і низки новітніх гуманітарних дисциплін. Разом з основними принципами наукового пізнання: об'єктивності, системності та історизму, в статті задіяно логічний і історичний загальні методи. Поряд із методами біографічного аналізу постатей згаданого кола та соціокультурного аналізу поступу освітньо-наукового й суспільно-політичного життя УРСР другої половини ХХ ст. використано і методи структурно-функціонального та порівняльного аналізу еволюції тогочасних вітчизняної та закордонної філософських думок.
Р е з у л ь т а т и. Розкрито, що у процесі критики та деструкції марксизму-ленінізму і його філософської основи взяли участь чотири генерації цього кола: від П. Копніна та його учнів С. Кримського, М. Поповича, А. Горак, І. Бичка до їхніх колег В. Шинкарука, Т. Ящук, Є. Бистрицького, А. Єрмоленка, А. Лоя, С. Пролеєва й інших. Широкий спектр їхніх праць часів "застою" і "перебудови", як і весь досвід їхньої педагогічної роботи на згаданому факультеті, виразно засвідчив їхній вагомий внесок до деідеологізації та демократизації вітчизняних філософських освіти, науки й культури в контексті творчого засвоєння ними найкращих інтелектуальних здобутків світового цивілізаційного поступу.
В и с н о в к и. Проаналізовано широкий спектр наукових та інших видань фахової філософської спільноти УРСР 70–90-х років ХХ ст. та інтерв'ю творців Київського філософського кола в проєктах з усної історії філософії першої чверті цього віку. Аргументовано, що вони засвідчують його принципове тематично-змістове долучення у науковій роботі та педагогічній діяльності наприкінці "застою" і протягом періоду "перебудови" в СРСР до світового постмодерного філософського життя. На підставі засвоєння досвіду неомарксизму та широкого спектра філософських учень постмодерну це коло ініціювало дерадянізацію вищої освіти УРСР
Constitutional and legal provision of the right to education under martial law
No full textОльшевський І.П. Конституційно-правове забезпечення права на освіту в умовах воєнного стану. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD) за спеціальністю 081 – «Право» (08 – «Право»). – Навчально-науковий інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Київ, 2026.
В дисертаційній роботі досліджено конституційно-правове забезпечення права на освіту в умовах воєнного стану.
Встановлено взаємозв’язок освіти і людської гідності, а також взаємозв’язок людської гідності, конституційного права кожного на освіту та позитивних обов’язків держави в умовах конфлікту та тимчасової окупації; доведено, що категорія безпеки має похідний, інструментальний характер, оскільки не формує окремого самостійного суб’єктивного юридичного права особи, а слугує необхідною передумовою реалізації конституційного права кожного на освіту; аргументовано, що право на безпечну освіту є структурним елементом конституційного права кожного на освіту і в умовах війни освіта забезпечує національну безпеку та стійкість суспільства; сформульовано авторське визначення понять об’єктивного та суб’єктивного права кожного на освіту; встановлено коло тих структурних елементів суб’єктивного юридичного права кожного на освіту, які виявлені були в умовах війни; запропоновано модель нормативно-правового регулювання забезпечення в умовах війни права на освіту дітей, які не володіють державною мовою або володіють нею на недостатньому для здобуття освіти рівні; охарактеризовано обов’язок держави з забезпечення права на освіту на окупованих територіях, а також на територіях, щодо яких держава зберігає ефективний законний контроль, хоча страждає від збройного конфлікту, на територіях, щодо яких жодна зі сторін конфлікту не встановила ефективний контроль; розкрито сутність принципу належної дбайливості та його роль у механізмі конституційно-правового забезпечення права кожного на освіту; виділено особливості обмеження права на освіту в умовах воєнного стану; виділено етапи генези конституційно-правового забезпечення права на освіту в умовах війни в Україні та їх характерні риси; охарактеризовано нормативно-правовий та інституційно-правовий механізми забезпечення права на освіту в умовах війни в Україні, виявлено їх недоліки та розроблено напрями з вдосконалення; доведено, що суди фактично встановлюють нові стандарти доступності освіти для внутрішньо переміщених осіб та здобувачів освіти, що перебувають у зоні бойових дій; охарактеризовано роль рішень Європейського суду з прав людини у вдосконаленні конституційно-правового забезпечення права на освіту в умовах війни. За результатами дослідження запропоновано концепцію конституційно-правового забезпечення права кожного на освіту в умовах війни.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що сформульовані в ній положення, висновки, пропозиції можуть бути використані в: науково-дослідній роботі для подальшого аналізу взаємозв’язку людської гідності та прав людини і основоположних свобод в тому числі – права кожного на освіту, конституційно-правового механізму забезпечення права кожного на освіту в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення; нормопроєктній та правотворчій діяльності – для розвитку сумісного з нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод законодавства України з питань забезпечення конституційного права кожного на освіту в умовах війни та повоєнного відновлення; правозастосуванні – при вдосконаленні практики реалізації норм законодавства України, яке регулює суспільні відносини, що виникають при забезпеченні права кожного на освіту; навчальному процесі – при підготовці програм та робочих програм навчальних дисциплін, опорних конспектів лекцій, навчальних посібників, підручників із конституційного права, міжнародних стандартів прав людини та ін.
У вступі до дисертації обґрунтувано актуальність обраної теми дослідження, визначено мету наукової роботи, завдання, об’єкт, предмет, методологічну основу, розкрито наукову новизну, описано ті ідеї, які були вдосконалені, набули подальшого розвитку, висвітлено практичне значення наукової роботи, надано інформацію про особистий внесок дисертанта в проведене дослідження, апробацію результатів дисертації, структуру дослідження, його обсяг, кількість використаних джерел.
У першому розділі «Конституційне право кожного на освіту в умовах воєнного стану: загально-теоретичні засади» встановлено взаємозв’язок освіти і людської гідності: через набуття знань, вмінь, навичок людина здобуває соціальну автономію, здатність до повного розвитку, в тому числі – щоб забезпечити гідне існування для себе та своєї сім’ї, а також взаємозв’язок людської гідності, конституційного права кожного на освіту та позитивних обов’язків держави в умовах конфлікту та тимчасової окупації: людська гідність виступає основою конституційного права кожного на освіту, а конфлікт та тимчасова окупація створюють загрози гідності особи оскільки може відбуватися позбавлення її на певний період часу можливостей здобувати освіту, розвиватися, що вимагає розширення кола позитивних обов’язків держави з забезпечення безперервності освітнього процесу, доступності освітньої інфраструктури, рівності умов навчання здобувачів освіти та спеціальної підтримки вразливих груп населення, здобувачів з особливими освітніми потребами. Обґрунтовано, що забезпечення конституційного права кожного на освіту в умовах війни є не лише юридичним обов’язком держави, його роль полягає у збереженні людської гідності здобувачів освіти. Невиконання державою обов’язку з забезпечення конституційного права кожного на освіту спричиняє порушення сутнісного змісту людського гідності.
Встановлено, що категорія безпеки має похідний, інструментальний характер, оскільки не формує окремого самостійного суб’єктивного юридичного права особи, а слугує необхідною передумовою реалізації конституційного права кожного на освіту. Її правова природа полягає у гарантуванні умов, без яких конституційне право кожного на освіту зазнає фактичного нівелювання. Безпека не є самостійним об’єктом правового захисту. Право на безпечну освіту передбачає позитивний обов’язок держави створити безпечні умови для здійснення освітнього процесу відповідно до ст.ст. 3, 27 і 53 Конституції України, але не утворює нового виду основоположного права людини і громадянина. Аргументовано, що право на безпечну освіту є структурним елементом конституційного права кожного на освіту. В умовах війни освіта забезпечує національну безпеку та стійкість суспільства.
Сформульовано авторське визначення понять об’єктивного права кожного на освіту – це закріплена в Конституції України, законах України та чинних міжнародних договорах України система норм права, що визначають цілі, принципи, стандарти та організаційно-правовий механізм функціонування системи освіти, встановлює позитивні обов’язки держави щодо забезпечення доступності, якості, безпеки та безперервності освіти, регулює поведінку суб’єктів конституційно-правових відносин у сфері освіти, визначає межі допустимого обмеження права на освіту, а також суб’єктивного права кожного на освіту – це гарантовані Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України можливості кожної особи здобувати визначену державними стандартами сукупність компетентностей (результатів навчання) у безпечних і рівних умовах, із забезпеченням державних гарантій якості, доступності та захисту від дискримінації.
Встановлено, що структурними елементами суб’єктивного юридичного права кожного на освіту окрім тих структурних елементів, які властиві для нього в мирний час, є такі: право на безперервність освіти; право на безпечне освітнє середовище; право на цифрову доступність освіти; право на адаптивну (гнучку) форму освітнього процесу; право на інституційний супровід; право на спрощені адміністративні процедури.
В результаті аналізу судової практики Європейського суду з прав людини та національних судів України встановлено еволюцію тлумачення права кожного на освіту в умовах війни: суди фактично встановлюють нові стандарти доступності освіти для внутрішньо переміщених осіб та здобувачів освіти, що перебувають у зоні бойових дій.
Встановлено, що структурним елементом суб’єктивного юридичного права особи на освіту є право на справедливу належну оцінку індивідуальних потреб, інтересів, здібностей та здатності особи до навчання. Така оцінка має здійснюватися з використанням психологічних та педагогічних інструментів та з обов’язковим врахуванням індивідуальних особливостей кожного здобувача. Аргументовано, що в умовах війни забезпечення права на освіту дітей, які не володіють державною мовою або володіють нею на недостатньому для здобуття освіти рівні, вимагає формування такої моделі нормативно-правового регулювання, яка ґрунтується на міжнародних стандартах права кожного на освіту, принципах рівності, заборони дискримінації, забезпечує інклюзивність навчання. Така модель має передбачати інтенсивні та спеціалізовані програми мовної підтримки; забезпечувати інклюзивне навчання у загальних класах; ґрунтуватися на принципі найкращих інтересів дитини; бути спрямована на інтеграцію та підтримку, а не на сегрегацію; забезпечувати рівність можливостей для кожної дитини здобути якісну освіту; сприяти зміцненню державної мови як конституційної цінності. Обґрунтовано, що використання критерію «рівень володіння мовою навчання» як підстави для розподілу учнів в окремі класи створює високий ризик прихованої дискримінації за ознакою «рівень володіння мовою навчання» та нівелювання критерію «здібності дитини», якщо такий розподіл не супроводжується гарантіями ідентичності змісту освіти в окремому класі та звичайному загальному класі, існування механізмів інтеграції учнів до загальних класів. В результаті аналізу досвіду Чехії та Хорватії встановлено, що формування окремих класів для дітей з недостатнім рівнем володіння мовою навчання призводило до системної ізоляції таких учнів, звуження їх освітніх можливостей та порушення принципу рівності у доступі до якісної освіти.
Виділені правові позиції Європейського суду з прав людини щодо створення окремих класів для дітей, які не володіють мовою навчання, або володіють нею на рівні, не достатньому для навчання, та надання освітніх послуг в таких класах, яких мають дотримуватись всі держави-учасниці Ради Європи, в тому числі і Україна в умовах війни: створення окремих класів допускається, коли зміст освіти в класі, де навчаються такі діти, є рівноцінним змісту освіти в класі, де навчаються діти, які володіють мовою навчання; існують чіткі й доступні процедури переведення дитини до загального класу при досягненні нею належного рівня володіння мовою; забезпечено ефективні засоби оскарження результатів оцінювання рівня володіння мовою навчання, яке впливає на подальшу освітню траєкторію учня; мовний критерій не поєднується з ознаками раси, етнічного походження, національності тощо.
Охарактеризовано обов’язок держави з забезпечення права на освіту на окупованих територіях, а також на територіях, щодо яких держава зберігає ефективний законний контроль, хоча страждає від збройного конфлікту; на територіях, щодо яких жодна зі сторін конфлікту не встановила ефективний контроль.
Встановлено, що навіть якщо частина території держави є окупованою держава має вживати всі можливі заходи – не лише юридичні, а й дипломатичні – для продовження забезпечення права кожного на освіту. Виділено практику, яка застосовувалась Республікою Молдова на окупованій росією території Молдови (організація альтернативних приміщень для шкіл, фінансування їх ремонту, обладнання, виплата заробітної платні працівникам шкіл, фінансування транспортних витрат шкільних автобусів) і яка була визнана Європейським судом з прав людини такою, що свідчить про виконання Молдовою своїх позитивних обов’язків bona fide. Аргументовано, що ці правові позиції, сформульовані Європейським судом з прав людини у справах проти росії та Молдови, територія якої зазнає тривалої у часі окупації, мають визначальне значення для вдосконалення Україною нормативно-правового механізму забезпечення права кожного на освіту на окупованих росією територіях України.
Виділено правові позиції Європейського суду з прав людини щодо визначення меж юрисдикції держави, яка здійснює окупацію, і виконання такою державою обов’язку з забезпечення права кожного на освіту.
В результаті аналізу міжнародних актів з прав людини, правових позицій Міжнародного Суду ООН в рішенні у справі «Democratic Republic of the Congo v. Uganda», Європейського суду з прав людини у справах проти росії, Молдови, Туреччини виділено такі обов’язки держави, яка втратила фактичний контроль над своєю територією, з забезпечення права кожного на освіту: створювати нормативно-правові механізми для забезпечення кожному доступу до освіти; застосовувати дипломатичні заходи для забезпечення всім, хто перебуває на окупованій території, права на освіту; здійснювати фінансування закладів освіти, які залишились на окупованих територіях, розробляти та запроваджувати альтернативні форми освіти; визнавати документи, видані здобувачам освіти на окупованих територіях закладами освіти; позитивні та негативні обов’язки держави, яка здійснює окупацію: не руйнувати освітню інфраструктуру, не перешкоджати роботі шкіл, не здійснювати політику, що перешкоджає доступу до освіти (заборона викладання рідною мовою, державною мовою країни, територія якої є окупованою, штучна зміна програм навчання, переміщення закладів освіти); забезпечити роботу закладів освіти, допускати суб’єктів, які надають гуманітарну допомогу закладам освіти, забезпечити відсутність дискримінаційних бар’єрів.
Воюючі сторони несуть такі зобов’язання у сфері освіти: утримуватися від руйнування закладів освіти, їх використання у військових цілях, утримуватися від дискримінації здобувачів освіти, забезпечити безпеку закладів освіти, сприяти створенню безпечних умов для навчання здобувачів, гарантувати доступ здобувачів до навчальних матеріалів, можливість навчання здобувачів за гуманітарними освітніми програмами, створювати альтернативні форми освіти, визнавати видані закладами освіти документи, підтримувати переміщених здобувачів освіти.
Розкрито сутність принципу належної дбайливості та охарактеризовано його роль у забезпеченні конституційного права кожного на освіту.
Виділено особливості обмеження права на освіту в умовах війни. Встановлено, що лише наявність закону держави про правовий режим воєнного стану, підзаконних нормативно-правових актів про продовження строку дії воєнного стану в державі, про загальну мобілізацію, обмеження права на освіту локальними нормативно-правовими актами є такими, що не відповідають вимозі «встановлено законом».
Визначено системну проблему зміщення центру нормативно-правого регулювання в Україні з закону як акту Парламенту держави на підзаконні акти. Установлено, що підзаконні акти Кабінету Міністрів України, МОН України, рішення військово-цивільних адміністрацій, якими обмежуються ті або інші можливості особи, що є структурними елементами суб’єктивного юридичного права людини на освіту, не завжди відповідають критеріям доступності та передбачуваності, ухвалюються у скорочені строки, містять надмірну дискрецію виконавчих органів державної влади, є тимчасовими, не забезпечують належного рівня правової визначеності, носять фрагментарний характер. Така тенденція суперечить принципу верховенства права, не відповідає правовим позиціям Європейського суду з прав людини щодо передбачуваності та чіткості норми права і є не сумісною з нормами ст. 2 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В результаті аналізу рішень Європейського суду з прав людини у справах проти Італії, Данії встановлено, що визначення змісту навчальної програми, її структури та способів оцінювання знань належить до компетенції держави, яка має самостійно обирати інструменти контролю результатів навчання, в тому числі - при переході здобувачів освіти з одного рівня освіти на інший. Європейський суд з прав людини не наділений компетенцією оцінювати зміст навчальних програм, доцільність застосованих тестів чи інших форм контролю. Пропорційність обмежень права на освіту оцінюється Європейським судом з прав людини через призму досягнення легітимної мети та забезпечення можливості реалізації права особи на освіту, без втручання у методи оцінювання знань, які залишаються у сфері національної компетенції.
Розроблено пропозиції щодо внесення змін до Конституції України: 1) викласти ч. 3 ст. 53 Конституції України в такій редакції: «Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам»; 2) ч. 5 ст. 53 Конституції України викласти в такій редакції: «Громадянам, які належать до корінних народів та національних меншин, відповідно до закону гарантується право на вивчення рідної мови у державних, комунальних, приватних навчальних закладах або через національні культурні товариства».
Розроблено пропозиції щодо внесення таких змін до законодавства України:
1) ч. 1 ст. 5 Закону України «Про корінні народи України» викласти в такій редакції: «Корінні народи України мають право створювати свої заклади освіти або співпрацювати із закладами освіти усіх форм власності з метою забезпечення вивчення мови, історії, культури відповідного корінного народу та навчання державною мовою. Застосування мов корінних народів у сфері освіти визначають Закон України «Про освіту» та спеціальні закони у цій сфері»;
2) п. 6 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про національні меншини (спільноти) України» викласти в такій редакції: «6) освіту, зокрема державною мовою»; доповнити ч. 2 ст. 5 Закону України «Про національні меншини (спільноти) України» п. 7 в такій редакції «7) вивчення мови національної меншини».
У другому розділі дисертаційного дослідження «Конституційно-правовий механізм забезпечення права на освіту в умовах війни в Україні» встановлено, що агресія росії щодо України та реалізація Україною зовнішньополітичного курсу з набуття повноправного членства в ЄС стали каталізаторами докорінної зміни конституційно-правового забезпечення права кожного на освіту і формування нової концепції його забезпечення, виділено такі основні особливості цієї концепції: неперервність освіти; спеціальні форми організації освітнього процесу для внутрішньо переміщених осіб, осіб з тимчасово окупованих росією територій України, осіб, які перебувають у районах бойових дій, осіб, які тимчасово перебувають за кордоном, осіб-громадян України, які були вивезені росією з окупованої частини території України; індивідуальна освітня траєкторія; персоналізація навчання; рання інклюзія; визнання результатів неформальної освіти; безпечне освітнє середовище; балансування державної політики в сфері освіти з державною політикою у сферах національної безпеки і оборони, державною соціальною політикою; інституційна автономія закладів освіти під контролем держави; визнання міжнародної акредитації та іноземних наукових ступенів; уніфікація стандартів забезпечення якості освіти; цифрова трансформація; реінтеграція здобувачів з тимчасово окупованих територій України; публічно-приватне партнерство та збереження конституційних гарантій безоплатності початкової та середньої освіти; гарантії доступу до освіти, в тому числі безоплатної другої вищої освіти, для ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, волонтерів, осіб з особливими освітніми потребами; цифрова освіта; національно-патріотичне виховання; здійснення формальної освіти державною мовою, неформальної та інформальної освіти – державною мовою, мовами корінних народів, національних меншин; можливість закладів освіти надавати реабілітаційні послуги; інтеграції освіти з ринком праці та національною системою кваліфікацій; інтеграція волонтерської діяльності в освітній процес.
Виділено такі етапи еволюції конституційно-правового забезпечення права кожного на освіту в умовах війни та їх характерні риси: 1) 2014 - початок 2017 рр.: визначення основ забезпечення права кожного на освіту на тимчасово окупованих росією територіях України, запровадження нових форм навчання; 2) 2017 - 2019 рр.: кодифікація та систематизація законодавства України, що регулює суспільні відносини, які виникають у процесі реалізації конституційного права кожного на освіту, прав та обов’язків осіб, які беруть участь в реалізації цього права; закріплення в законодавстві України інклюзивного навчання, національної рамки кваліфікацій, принципів автономії закладів освіти, академічної доброчесності; гармонізація з європейськими стандартами; розширення правових гарантій для учнів з особливими освітніми потребами; 3) 2019-2020 рр.: правове регулювання протидії булінгу, закріплення обов’язків органів управління освітою, керівників закладів освіти та педагогічних працівників з забезпечення безпечних умов навчання, посилення соціальних гарантій для педагогічних працівників та здобувачів освіти; 4) 2021-2023 рр.: закріплення нового структурного елементу суб’єктивного юридичного права кожного на освіту - права на безпечне освітнє середовище; закріплення принципу безперервності освіти; інституційне посилення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, розвиток національної рамки кваліфікацій, удосконалення державного контролю за дотриманням стандартів якості освіти, впровадження інтегрованих інформаційних систем для управління освітою та моніторингу результатів навчання, започаткування балансування державної політики в сфері освіти з державною політикою у сферах національної безпеки і оборони, державною соціальною політикою; 5) 2023-2025 рр.: