Український радіологічний та онкологічний журнал
Український радіологічний та онкологічний журналNot a member yet
213 research outputs found
Sort by
Огляд технологій штучного інтелекту для покращення інтерпретації діагностичних зображень у сучасній нейрорадіології
Get PDFBackground. The application of artificial intelligence (AI) technologies in neuroradiology is one of the most promising areas of modern medicine. The significant growth in the volume of neuroimaging studies requires automated solutions to improve the accuracy and speed of interpretation. The integration of machine learning (ML) and deep learning (DL) algorithms into clinical practice contributes to the standardization of image analysis and reduces variability in interpretation, which improves the quality of diagnosis and reduces the risk of diagnostic errors.
Purpose – to review current research (2022–2025) on the use of AI technologies in neuroradiology, with a focus on ML, DL, hybrid models (ResNet, U-Net, Swin Transformer), and explainable AI (XAI) algorithms. The goal is to evaluate the effectiveness of these technologies in the detection, segmentation, and classification of brain tumors on MRI images.
Materials and Methods. A search was conducted in PubMed, Scopus, Web of Science, and EMBASE databases using the keywords: «machine learning», «deep learning», «artificial intelligence», «brain neoplasms», «MRI», «CNN», «U-Net», and «Explainable AI». According to the analysis, 58 articles were included that contained quantitative metrics (accuracy, AUC, Dice), descriptions of architectures, and clinical scenarios. The results are systematized by thematic areas: CNN/U-Net models, hybrid architectures, XAI methods, and clinical integration.
Results. Most studies confirm the high effectiveness of AI models in neuroradiology. CNN models provide up to 98.6% accuracy in tumor classification. U-Net and its modifications achieve Dice = 0.97 in the segmentation of neoplasm boundaries. Hybrid architectures (Swin Transformer + ResNet50v2) show up to 99.9% accuracy; ensemble models (DenseNet + InceptionResNetV2) exceed 98–99%. The development of explainable AI increases doctorsʼ confidence in automated decisions. The main barriers are the variability of MRI protocols, the unrepresentativeness of datasets, legal and ethical restrictions. Promising areas include multi-modal analysis, radiogenomics, cloud solutions, and lightweight models for telemedicine.
Conclusions. AI technologies are moving from the experimental phase to practical application in neuroradiology. CNN, U-Net, transformer, and hybrid architecture models demonstrate diagnostic accuracy of over 95–99%, which is equal to or exceeds the level of radiologists. Multicenter validation studies, protocol standardization, and regulatory clarification of liability and ethical issues are necessary for widespread clinical implementation.Актуальність. Застосування технологій штучного інтелекту (ШІ) у нейрорадіології є одним із найперспективніших напрямків сучасної медицини. Суттєве зростання обсягу нейровізуалізуючих досліджень потребує автоматизованих рішень для підвищення точності та швидкості інтерпретації. Інтеграція алгоритмів машинного (МН) та глибокого навчання (ГН) у клінічну практику сприяє стандартизації аналізу зображень, зменшенню варіабельності при інтерпретації, що покращує якість діагностики та знижує ризик діагностичних помилок.
Мета роботи – огляд сучасних досліджень (2022–2025 рр.), присвячених використанню технологій ШІ в нейрорадіології, з акцентом на алгоритмах МН, ГН, гібридних моделях (ResNet, U-Net, Swin Transformer) та пояснювальному ШІ (XAI). Метою є оцінка ефективності цих технологій у задачах детекції, сегментації та класифікації пухлин головного мозку на МРТ-зображеннях
Матеріали та методи. Проведено пошук у базах PubMed, Scopus, Web of Science, EMBASE за ключовими словами: «machine learning», «deep learning», «artificial intelligence», «brain neoplasms», «MRI», «CNN», «U-Net», «Explainable AI». Відповідно до аналізу включено 59 статей, що містили кількісні метрики (accuracy, AUC, Dice), опис архітектур і клінічних сценаріїв. Результати систематизовано за тематичними напрямками: моделі CNN/U-Net, гібридні архітектури, XAI-методи, клінічна інтеграція.
Результати та їх обговорення. Більшість досліджень підтверджують високу ефективність ШІ-моделей у нейрорадіології. CNN-моделі забезпечують точність до 98,6% у класифікації пухлин. U-Net та її модифікації досягають Dice = 0,97 у сегментації меж новоутворень. Гібридні архітектури (Swin Transformer + ResNet50v2) показують до 99,9% точності; Ансамблеві моделі (DenseNet + InceptionResNetV2) перевищують 98–99%. Розвиток пояснювального ШІ підвищує довіру лікарів до автоматизованих рішень. Основні барʼєри – варіабельність МРТ-протоколів, нерепрезентативність датасетів, юридичні та етичні обмеження. Перспективними напрямками є мультиомний аналіз, радіогеноміка, cloud-рішення та lightweight-моделі для телемедицини.
Висновки. ШІ-технології переходять від експериментальної фази до практичного застосування в нейрорадіології. Моделі CNN, U-Net, трансформери та гібридні архітектури демонструють діагностичну точність понад 95–99%, що дорівнює або перевищує рівень лікарів-радіологів. Для широкого клінічного впровадження необхідні мультицентрові валідаційні дослідження, стандартизація протоколів і нормативне врегулювання питань відповідальності та етики
Асептичний некроз голівки стегнової кістки після перенесеної інфекції COVID-19: наслідок гіперкоагуляційного стану чи застосування глюкокортикостероїдів? Клінічні спостереження, радіологічна діагностика та методи лікування
Get PDFBackground. After a COVID-19 infection, some patients develop complications, including aseptic necrosis of bone tissue. In recent years, there has been a notable increase in the incidence of femoral head involvement following coronavirus disease, which may be associated both with impaired blood supply due to endothelial damage and thrombosis, and with the use of glucocorticoid therapy during the acute phase. Early detection of bone tissue damage is crucial for preventing joint destruction, preserving musculoskeletal function, and avoiding surgical intervention.
Purpose – to analyze the factors and pathogenetic mechanisms contributing to the development of ischemic necrosis of the femoral head in patients after coronavirus disease.
Materials and Methods. An analysis was conducted of medical history, clinical findings, hemostasis parameters, and results of radiography and magnetic resonance imaging in patients who developed ischemic necrosis of the femoral head after coronavirus infection.
Results. In eleven out of ninety-two examined individuals with disorders of the hemostatic system (nearly twelve percent), ischemic necrosis of the femoral head was diagnosed within several weeks to months after coronavirus disease. The condition was more commonly observed in patients who had received medium or high doses of glucocorticoids, but it also occurred in cases of mild disease without hormonal therapy. Patients required surgical treatment, including joint replacement or procedures aimed at restoring blood supply.
Conclusions. Ischemic bone damage may develop after coronavirus infection, regardless of the dose and duration of glucocorticoid therapy. Special attention should be paid to individuals who report hip pain following the illness, even in the absence of other symptoms. Timely use of magnetic resonance imaging is crucial for early identification of pathological changes and prevention of disease progression.Актуальність. Після перенесеної інфекції, спричиненої коронавірусом, у частини пацієнтів розвиваються ускладнення, серед яких асептичний некроз кісткової тканини. Останніми роками спостерігається збільшення частоти випадків ураження голівки стегнової кістки після перенесеної коронавірусної хвороби, що може бути пов’язане як з порушенням кровопостачання внаслідок ендотеліальних змін і тромбоутворення, так і з застосуванням гормональної терапії у гострий період. Раннє виявлення ураження кісткової тканини має ключове значення для запобігання руйнуванню суглоба, збереження функції опорно-рухового апарату та уникнення хірургічного втручання.
Мета роботи – проаналізувати фактори та патогенетичні передумови розвитку асептичного некрозу голівки стегнової кістки у пацієнтів після перенесеної коронавірусної хвороби.
Матеріали та методи. Проведено аналіз анамнестичних, клінічних, гемостазіологічних даних та результатів рентгенографії і магнітно-резонансної томографії пацієнтів, у яких після перенесеної коронавірусної інфекції розвинувся асептичний некроз голівки стегнової кістки.
Результати та їх обговорення. У одинадцяти пацієнтів із дев’яносто двох (майже 12%) із порушеннями у системі гемостазу після перенесеної коронавірусної хвороби протягом декількох тижнів або місяців було діагностовано асептичний некроз голівки стегнової кістки. Ураження частіше спостерігалося у пацієнтів, які отримували гормональну терапію у середніх та високих дозах, проте відмічалося також у випадках легкого перебігу захворювання без використання гормонів. Пацієнти потребували хірургічного лікування, включаючи ендопротезування або виконання втручань, спрямованих на відновлення кровопостачання.
Висновки. Після перенесеної коронавірусної інфекції можливий розвиток ураження кісткової тканини, що може виникати незалежно від дози та тривалості гормональної терапії. Особливу увагу слід приділити пацієнтам з болем у кульшових суглобах після перенесеного захворювання, навіть за відсутності інших симптомів. Своєчасне застосування магнітно-резонансної томографії є важливим для раннього виявлення патологічних змін та можливості запобігання прогресуванню процесу
Сучасні можливості радіологічної діагностики саркоїдозу серця
Get PDFBackground. Infiltrative cardiomyopathies are still associated with diagnostic challenges and errors due to the variability of clinical manifestations and the nonspecific nature of symptoms. For instance, the clinical presentation of cardiac sarcoidosis, which involves granulomatous inflammation of the myocardium, can range from asymptomatic cases to severe cardiac manifestations. Considering the morbidity and mortality associated with cardiac involvement in sarcoidosis, timely and accurate diagnosis is crucial.
Purpose – to assess the state and current capabilities of radiological diagnostics in cardiac sarcoidosis detecting.
Materials and Methods. References were analyzed using English-language biomedical databases (MEDLINE (Pubmed), Web of Science (Web of Knowledge) using the following
Keywords:
«cardiac sarcoidosis», «echocardiography», «cardiac magnetic resonance imaging», «cardiac positron emission tomography imaging», «hybrid imaging» for 2020–2024.
Results. Echocardiographic findings in cardiac sarcoidosis may include aneurysms, thinning of the basal interventricular septum, valvular involvement, ventricular dilation, and dysfunction. A highly sensitive method for diagnosing cardiac sarcoidosis is cardiac magnetic resonance imaging with late gadolinium enhancement and a characteristic pattern of contrast distribution. The most informative method for detecting areas of myocardial inflammation in cardiac sarcoidosis is fluorine-18 fluorodeoxyglucose-positron emission tomography. Since each method has its own advantages and disadvantages, the use of hybrid imaging provides better added value in the development of therapeutic strategies for cardiac sarcoidosis.
Соnclusion. In this regard, the combination of multimodal imaging and interdisciplinary collaboration will contribute to a more precise assessment of the likelihood of cardiac sarcoidosis.Актуальність. Інфільтративні кардіоміопатії досі асоціюються з труднощами та помилками діагностики через варіабельність клінічних проявів та неспецифічність симптоматики. Так, клінічна картина саркоїдозу серця (СС), при якому відбувається гранулематозне запалення міокарда, може варіювати від безсимптомних варіантів до тяжких форм кардіальних проявів. Враховуючи захворюваність та смертність, повʼязані з ураженням серця при саркоїдозі, важливою є своєчасна та точна діагностика патології.
Мета роботи – оцінити стан та сучасні можливості радіологічної діагностики у виявленні СС.
Матеріали та методи. Літературні джерела проаналізовані за допомогою англомовних текстових баз біомедичних метаданих (MEDLINE (Pubmed), Web of Science (Web of Knowledge) за пошуковими ключовими словами «cardiac sarcoidosis», «echocardiography», «cardiac magnetic resonance imaging», «cardiac positron emission tomography imaging», «hybrid imaging» за 2020–2024 рр.
Результати та їх обговорення. Ехокардіографічні знахідки СС можуть включати аневризми, стоншення базальної частини міжшлуночкової перегородки, ураження клапанів, дилатацію та порушення функції шлуночків. Високочутливим методом у діагностиці СС є магнітно-резонансна томографія серця з пізнім гадолінієвим посиленням та характерним розподілом контрастування. Найбільш інформативним методом виявлення зон запалення міокарда при СС вважається позитронноемісійна томографія з 18F-фтордезоксиглюкозою. Оскільки кожен з методів має свої переваги та недоліки, використання гібридної візуалізації забезпечує кращу додаткову цінність у розробці терапевтичних стратегій для СС.
Висновки. Поєднання мультимодальної візуалізації та міждисциплінарної співпраці сприятиме більш точній оцінці ймовірності наявності СС
Клініко-радіологічні аспекти змін респіраторної та серцево-судинної систем організму онкологічних хворих, що перенесли COVID-19
Get PDFBackground. The coronavirus infection poses additional challenges for the treatment of cancer patients due to the development of persistent multisystem disorders, which requires detailed investigation to optimize therapeutic approaches.
Purpose – to determine the nature of radiological and functional changes in the cardiovascular and respiratory systems in cancer patients who have recovered from coronavirus infection and their relationship with clinical symptoms.
Materials and Methods. A prospective cohort comparative study was conducted at the State Organization «Grigoriev Institute for Medical Radiology and Oncology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine» in Kharkiv (Ukraine) from 2022 to 2024. The study included 130 patients divided into the main group (67 patients with a history of coronavirus infection) and the control group (63 patients without it), who underwent a comprehensive clinical, laboratory, and instrumental assessment.
Results. It was found that 49.2% of patients in the main group exhibited persistent manifestations of post-COVID syndrome within one year after the infection. The frequency of cancer therapy complications in this group was twice as high as in the control group (26.8% vs. 12.7). Radiological examination revealed predominantly interstitial changes in the lung parenchyma with ground-glass opacity (71.6%) and reticular pattern (41.8%), indicating postinfectious fibrosis formation. Functional testing showed a predominance of restrictive ventilatory disorders, the frequency of which increased after specific treatment from 22.4 to 35.8% (χ2=6.013; df=1; p=0.014). Laboratory parameters demonstrated persistent activation of hemostasis with elevated D-dimer levels (872±124 ng/mL; χ2=9.571; df=1; p<0.01) and an imbalance in cellular immunity with a reduced CD4+/CD8+ ratio (1.31±0.08). These findings indicate the systemic nature of post-COVID alterations, which decrease tolerance to the myeloand cardiotoxic effects of anticancer therapy.
Conclusions. The results justify the need to develop personalized management protocols for cancer patients with post-COVID syndrome to enhance tolerance to anticancer treatment. The practical significance lies in identifying monitoring criteria for early detection and correction of systemic disorders to optimize therapeutic strategies and prevent complications in this category of patientsАктуальність. Перенесена коронавірусна інфекція створює додаткові виклики для лікування онкологічних пацієнтів через формування персистуючих мультисистемних порушень, що потребує детального вивчення для оптимізації терапевтичних підходів.
Мета роботи – визначити характер радіологічних та функціональних змін серцево-судинної та дихальної систем у пацієнтів з онкологічними захворюваннями після перенесеної коронавірусної інфекції та їх взаємозвʼязок з клінічною симптоматикою.
Матеріали та методи. Проспективне когортне порівняльне дослідження проводилось на базі Державної установи «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григорʼєва Національної академії медичних наук України» у м. Харків (Україна) протягом 2022–2024 років із залученням 130 пацієнтів, розподілених на основну (67 осіб з перенесеною коронавірусною інфекцією) та контрольну (63 особи без інфекції в анамнезі) групи, яким виконувався комплекс клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень.
Результати та їх обговорення. Встановлено, що у 49,2% пацієнтів основної групи протягом року після перенесеного COVID-19 зберігалися стійкі прояви постковідного синдрому. Частота ускладнень протипухлинної терапії у них була вдвічі вищою, ніж у контрольній групі (26,8% проти 12,7). Радіологічне обстеження виявило переважання інтерстиціальних змін легеневої паренхіми з симптомом «матового скла» (71,6%) і ретикулярним патерном (41,8%), що свідчить про формування постінфекційного фіброзу. За даними функціональних тестів, домінував рестриктивний тип вентиляційних порушень, частота якого після спеціального лікування зросла з 22,4 до 35,8% (χ2=6,013; df=1; p=0,014). Лабораторні показники виявили персистуючу активацію гемостазу з підвищенням рівня D-димеру до 872±124 нг/мл (χ2=9,571; df=1; p<0,01) та дисбаланс клітинного імунітету зі зниженням CD4+/CD8+ до 1,31±0,08. Отримані дані вказують на системний характер постковідних змін, що знижують толерантність до мієло- та кардіотоксичної дії протипухлинного лікування.
Висновки. Результати дослідження обґрунтовують необхідність розробки персоналізованих протоколів ведення онкологічних хворих із постковідним синдромом для підвищення толерантності до протипухлинної терапії. Практичне значення полягає у визначенні критеріїв моніторингу, раннього виявлення та корекції системних порушень з метою оптимізації лікувальної тактики та профілактики ускладнень у цієї категорії пацієнтів
Оцінка вмісту ядерного транскрипційного фактора NF-kB в сироватці крові у хворих на рак голови та шиї залежно від клініко-морфологічних характеристик захворювання
Get PDFBackground. The development and progression of head and neck malignancies is closely related to the expression of transcriptional and growth factors. One of them is the nuclear transcription factor NF-kB, which plays an important role in inflammation and carcinogenesis. This factor regulates a large number of genes involved in the formation of inflammation and carcinogenesis, including the resistance of tumors to chemoradiation therapy. NF-kB inhibitors can alter its expression and thereby affect tumor progression, so NF-kB may be a marker of disease prognosis and a promising target for modern targeted therapy in patients with HNSCC.
Purpose – to determine the level of NF-kB in the blood serum of patients with HNSCC and to evaluate the relationship of this indicator with the main clinical and morphological characteristics of the disease.
Materials and methods. We examined 25 patients with HNSCC and 10 patients without cancer. A general clinical examination of all patients was performed, and a biopsy morphologically confirmed squamous cell carcinoma according to the histological classification. Patients of stages I–IV were included in the study. NF-kB1 (p105 → p50) and VEGF levels were determined in the serum of patients with HNSCC by ELISA using standard reagent kits. The measurements were performed using a semi-automatic enzyme-linked immunosorbent assay analyzer «Immunochem-2100» (USA). To determine the content of NF-kB and VEGF, blood samples were taken from patients before radiation treatment.
Results. It has been shown that the level of NF-kB in patients with HNSCC before treatment was 4.8 times higher (p < 0.05) compared with the level of this indicator in healthy subjects (median – 8.59 ng/ml vs. 1.79 ng/ml). It was noted that the level of NF-kB in patients with stage III–IV was 2.3 (p < 0.05) times higher than in patients with stage I–II. It was determined that the content of NF-kB in patients with HNSCC with lymph node involvement (N+) was 3.4 times higher than in patients without lesions (p < 0.05). It was found that the highest level of transcription factor was observed in tumors of the oral cavity. The level of NF-kB in the blood serum of patients with HNSCC correlated with the level of VEGF. In 88% of patients, the NF-kB factor was increased by 5.5 times compared to the control group. Thus, the analysis of the content of nuclear transcription factor NF-kB in the blood serum of patients with head and neck cancer before antitumor treatment makes it possible to predict the radioresistance of the tumor and further choice of radiation treatment tactics.
Conclusions. It has been shown that the level of NF-kB in patients with HNSCC before special treatment was significantly higher compared to the level in healthy subjects. The dependence of NF-kB expression before special treatment on the stage of the disease, lymph node involvement, and tumor localization was determined. It was proved that in 88% of cases, increased levels of the transcription factor NF-kB correlate with increased levels of VEGF. The highest value of NF-kB is observed in patients with HNSCC aged 50–70 years, no dependence on the sex of patients was noted.Актуальність. Розвиток та прогресування злоякісних новоутворень ділянки голови та шиї тісно повʼязані з експресією транскрипційних та ростових факторів. Одним із них є транскрипційний ядерний фактор NF-kB, який відіграє важливу роль у запаленні та канцерогенезі. Цей фактор регулює велику кількість генів, які беруть участь у формуванні запалення та канцерогенезу, зокрема, у стійкості пухлин до хіміопроменевої терапії. Інгібітори NF-kB можуть змінювати його експресію і тим самим впливають на прогресування пухлин, тому NF-kB може бути маркером прогнозу захворювання та перспективною мішенню для сучасної таргетної терапії у хворих на плоскоклітиний рак голови та шиї (ПРГШ).
Мета роботи – визначення рівня NF-kB у сироватці крові хворих на ПРГШ та оцінка взаємозвʼязку цього показника з основними клініко-морфологічними характеристиками захворювання.
Матеріали і методи. Обстежено 25 хворих на ПРГШ та 10 осіб без онкологічних захворювань. Проведено загальне клінічне обстеження усім пацієнтам При проведенні біопсії морфологічно підтверджено плоскоклітинний рак за гістологічною класифікацією. В дослідження були включені пацієнти І–ІV стадії. У сироватці крові хворих на ПРГШ визначали рівень NF-kB1 (р105 → р50) та рівень VEGF методом імуноферментного аализу (ІФА) з використанням стандартних наборів реактивів. Вимірювання проводили за допомогою напівавтоматичного імуноферментного аналізатора «Immunochem-2100» (США). Для визначення вмісту NF-kB та VEGF забір крові у пацієнтів проводився до початку променевого лікування.
Результати та їх обговорення. Показано, що рівень NF-kB у хворих на ПРГШ до лікування був вище у 4,8 разу (р < 0,05) у порівнянні з рівнем цього показника у здорових осіб (медіана – 8,59 нг/мл проти 1,79 нг/мл). Відмічено, що рівень NF-kB у хворих з ІІІ–IV стадією був вище, ніж у хворих з І–ІІ стадією у 2,3 (р < 0,05) разу. Визначено, що вміст NF-kB у хворих на ПРГШ з ураженням лімфовузлів (N+) вищий, ніж у пацієнтів без ураження в 3,4 разу (р < 0,05). Зʼясовано, що найбільш високий показник транскрипційного фактора спостерігається при пухлинах порожнини рота. Рівень NF-kB у сироватці крові хворих на ПРГШ корелював з рівнем VEGF. У 88% хворих фактор NF-kB був підвищений порівняно з контрольною групою у 5,5 разу. Отже, аналіз вмісту ядерного транскрипційного фактора NF-kB у сироватці крові у хворих на рак голови та шиї до протипухлинного лікування дає можливість прогнозування радіорезистентності пухлини і подальшого вибору тактики променевого лікування.
Висновки. Показано, що рівень NF-kB у хворих на ПРГШ до спеціального лікування був вірогідно вище у порівнянні з рівнем у здорових осіб. Зʼясована залежністьекспресії NF-kB до спеціального лікування від стадії захворювання, ураження лімфовузлів, локалізації пухлини. Доведено, що у 88 % випадків підвищений рівень транскрипційного фактора NF-kB корелює з підвищеним вмістом VEGF. Найбільше значення показника NF-kB спостерігається у хворих на ПРГШ віком 50–70 років, не відмічено залежності від статі пацієнтів
Морфологічне обгрунтування ультразвукових критеріїв гострої непрохідності кишечника механічного генезу
Get PDFBackground. Diagnosis of acute bowel obstruction is based on the data of radiological examination methods – radiography, ultrasound, computed tomography (CT), and magnetic resonance imaging (MRI). Among these, the most accessible and costeffective are radiography and ultrasound examination. For a surgeon, it is essential to establish not only the diagnosis of acute bowel obstruction (ABO) but also, more importantly, to determine its origin – mechanical or dynamic. The origin of the ileus directly influences the choice of treatment strategy. That is why it is necessary to have an accessible and highly informative objective diagnostic method. Ultrasound examination is one of such methods. However, the absence of reliable and substantiated criteria for determining the ABO with this method limits its use.
Purpose – substantiate the ultrasound features of mechanical ABO based on the dynamic changes in the morphological data of the bowel wall.
Materials and methods. Mechanical ileus was modeled in 22 white rats. The dynamic changes in the histological structure of the bowel wall located above the site of obstruction were studied at 12, 24, and 48 hours. The control group consisted of 4 animals that only underwent laparotomy. In the obtained biopsies, we studied t he indicators that changed as the ABO progressed, forming features that can be detected by ultrasound. Quantitative evaluation of the mucosal, submucosal, and muscular layers of the small bowel wall was carried out morphometrically using the OlympusBX-41 eyepiece, the AM9-2 ocular micrometer, and the Avtandilov’s eyepiece graticule. In the clinic, the frequency of ultrasound criteria was studied in 53 patients with confirmed tumor-related small bowel obstruction. The patients’ ages ranged from 21 to 82 years (52±1.3). There were 24 men (45.3%) and 29 women (54.7%). For diagnosing ileus, the PhilipsHD-11XE and Siemens Sonoline Prima ultrasound imaging systems, as well as the FS-500DDR-3 radiography machine, were used.
Results. The results of the study showed that in mechanical ileus, three main consecutive stages occur: first, the expansion of the bowel lumen above the site of obstruction; second, sequestration of fluid in the lumen; and third, purulent inflammation of the bowel wall accompanied by an exudative component. The latter leads to swelling of the layers of the bowel wall and its enlargement, which can be visualized by ultrasound, especially the mucosal layer. The longer the mechanical ileus persists, the more pronounced the purulent inflammation of the bowel wall becomes, and it also transitions to the serous layer. This results in the reaction of the peritoneal covering and the appearance of fluid between the bowel loops.
The morphological changes observed in the bowel wall formed the basis for the ultrasound criteria of the ABO, which were studied in 53 patients with confirmed tumor-related small bowel obstruction, 43 (81.1%) of whom were hospitalized within 24 hours of the clinical manifestation of the disease. Upon admission, these patients underwent sequential diagnostic ultrasound of the abdominal organs followed by a plain radiography.
Acute ileus was confirmed by the presence of 82±11.6% of features detected by ultrasound, whereas on radiography, only 18±11.6% of features were found (p<0.005).
According to the dynamic changes in the histological structure of the bowel wall, which were characteristic of each stage of mechanical ileus formation, we believe that the objective ultrasound criteria for the ABO are the following: expansion of the bowel lumen, visualization of fluid in the lumen, the mucosal relief in the form of Kerckring’s folds, changes in bowel peristalsis, and the presence of free fluid between the bowel loops.
Based on the number of features of small bowel ileus detected by ultrasound, it can be assumed that each of them corresponds to one of the stages of disease progression, as confirmed by the results of the study. In plain abdominal radiography, some features of ileus could not be detected in the patients.
Conclusions. The experiment has demonstrated that mechanical ileus has consecutive stages of development, accompanied by changes in the histological structure of the bowel wall located above the site of obstruction. The ultrasound features of mechanical ABO are based on the dynamic changes in the morphology of the bowel wall.
The study proved that the longer the ileus persists, the more pathological changes occur in the bowel wall, which can be visualized by ultrasound.
The ultrasound method for diagnosing acute mechanical ileus has an advantage over radiography due to its ability to detect features characteristic of the various stages of disease formation: 82±11.6% of the features of ileus were detected by ultrasound, compared to 18±11.6% detected by radiography (p<0.005).Актуальність. Діагностика гострої непрохідності кишечника базується на даних променевих методів дослідження – рентгенологічного, ультразвукового (УЗД), компʼютерної томографії (КТ), магнітно-резонансної томографії (МРТ). З наведених методів найбільш доступними та економічно вигідними є рентгенологічний та УЗД. Для хірурга важливо встановити не тільки діагноз гострої непрохідності кишечника (ГНК), але ще важливіше визначити якого вона характеру – механічного або дінамічного. Саме характер ілеусу впливає на вибір тактики лікування таких хворих. Для цього необхідно мати доступний та високо інформативний обʼєктивний метод дослідження. До таких методів діагностики відноситься УЗД. Однак відсутність достовірних обгрунтованих критеріїв визначення ГНК цим методом обмежує поширення його застосування.
Мета роботи – обгрунтувати ультразвукові ознаки механічної ГНК, базуючись на динаміці даних морфології стінки кишки.
Матеріали та методи. На моделі механічного ілеусу, сформованого у 22-х білих щурів, була досліджена динаміка гістоструктури стінки кишки, яка розташована вище місця обтурації через 12, 24, 36 та 48 годин. До контрольної увійшли 4 тварини, яким виконана тільки лапаротомія. В отриманих біоптатах досліджували показники, які змінювались по мірі прогресування ГНК та формували ознаки, які можна виявити методом УЗД. Кількісну оцінку стану слизової, підслизового та мʼязового шарів оболонки тонкої кишки оцінювали морфометрично за допомогою окулярної лінійки «OlympusBX-41», окуляра мікрометра АМ9-2, окулярної лінійки і сітки Г.Г. Автанділова. У клініці частоту присутності УЗД критеріїв досліджували у 53 хворих з підтвердженою тонкокишковою непрохідністю пухлинного генезу, вік хворих становив 21–82 роки (52 ± 1,3), чоловіків – 24 (45,3%), жінок – 29 (54,7%). Для діагностики ілеусу використовували УЗД PhilipsHD-11XE та Siemens sonoline prima, а також рентгенологічний апарат – FS-500DDR-3.
Результати та їх обговорення. Отримані результати експериментального дослідження показали, що при механічному ілеусі відбуваються три основні послідовні етапи: по-перше, розширення просвіту кишки над місцем перешкоди, по-друге, секвестрація рідини у її просвіт, по-третє, гнійне запалення стінки, яке супроводжується ексудативним компонентом. Останнє призводить до набряку шарів стінки кишки, її збільшенню, що дає можливість візуалізувати це за допомогою УЗД, особливо слизовий шар. Чим довше існує механічний ілеус, тим більше посилюється процес гнійного запалення стінки кішки з переходом до її серозної оболонки. Наслідком останнього є реакція очеревинного покрову та поява рідини між петлями кишечника. Виявлені морфологічні зміни у стінці кишки лягли в основу формування ультразвукових критеріїв ГНК та були досліджені у 53 хворих з підтвердженою тонкокишковою непрохідністю пухлинного генезу, з яких 43 (81,1%) булигоспіталізовані протягом 24 годин з моменту клінічної маніфестації хвороби. При надходженні до стаціонару цим хворим послідовно з діагностичною метою виконували УЗД органів черевної порожнини, а потім її оглядову рентгенографію. Гострий ілеус під час УЗД був підтверджений наявністю 82 ± 11,6% ознак, а при рентгенографії цих же хворих виявлені лише 18 ± 11,6% ознак (р < 0,005). Згідно з динамікою гістоструктури стінки кишки, яка характерна для кожного етапу формування механічного ілеусу, автори вважають, що обʼєктивними ультразвуковими критеріями ГНК можна визнати: розширення просвіту кишки, візуалізацію рідини у її просвіті, рельєф слизової оболонки у вигляді складок Керкрингу, зміна перистальтичної активності кишки та наявність вільної рідини між петлями кишечника. Виходячи з кількості виявлених при УЗД ознак тонкокишкового ілеусу, можна припустити, що кожна з них відповідає одному з етапів розвитку хвороби, що підтверджено результатами експерименту. При оглядовій рентгенографії органів черевній порожнині у цих же хворих деякі ознаки ілеусу виявити було неможливо.
Висновки. У експерименті показано, що механічний ілеус має послідовні етапи розвитку, які супроводжуються змінами гістоструктури кішки, що розташована вище місця перешкоди. Ультразвукові ознаки механічної ГНК базуються на даних динаміки морфологічних змін, що відбуваються у стінці кишки. Експериментальне дослідження довело, що чим більше існує ілеус, тим більше патоморфологічних змін відбувається в стінці кишки, які можна візуалізувати під час УЗД. Метод УЗД у діагностиці гострого механічного ілеусу має перевагу у порівнянні з рентгенологічним за рахунок виявлення ознак, характерних для окремих етапів формування хвороби: при УЗД кількість ознак ілеусу склала 82 ± 11,6%, а при рентгенологічному дослідженні у цих же хворих – 18 ± 11,6% (р < 0,005)
Неврологічні ускладнення променевої терапії: клінічний випадок післяпроменевої мієлопатії
Get PDFBackground. Radiation therapy is one of the main methods of treatment of primary and secondary malignancies of the central nervous system. Radiation myelopathy is a rare but potentially devastating complication of radiation exposure, which causes pain, paresthesia, numbness, paralysis, Brown–Séquard syndrome, bowel/bladder incontinence, and is defined as a neurological sensory or motor deficit caused by radiation therapy in the absence of tumor progression.
Purpose – to spread information among the medical community about the neurological complications of radiation therapy of malignant neoplasms of the central nervous system using the example of a clinical case of post-radiation myelopathy.
Materials and methods. Clinical observation of patient S., 72 years old, who underwent examination and inpatient treatment at the Department of Radiation Pathology and Palliative Care of the State Organization «Grigoriev Institute for Medical Radiology and Oncology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine».
Results. In this clinical case, the patient had breast cancer, which progressed 6 years after the diagnosis and treatment in the form of a metastatic lesion of the spine, therefore she received a course of radiation therapy to the area of the 12th thoracic vertebra. After 11 months, she developed subacute focal neurological symptoms of the spinal cord issues in the form of a complete transverse lesion and the most pronounced abnormalities of the posterior columns in the form of complete anesthesia of deep sensitivity, which corresponded to the foci detected during the MRI examination and coincided with the area of irradiation. This made it possible to consider these clinical manifestations as delayed post-radiation myelopathy.
Conclusions. Post-radiation myelopathy is a fairly rare but severe complication of the central nervous system with an unpredictable course. Treatment for radiation myelopathy may include steroids, pentoxifylline, and hyperbaric oxygenation, but unfortunately, evidence of the effectiveness of these treatment methods to eliminate the consequences of radiation damage is not high.Актуальність. Променева терапія є одним із головних методів лікування первинних та вторинних злоякісних новоутворень центральної нервової системи (ЦНС). Променева мієлопатія зустрічається рідко, але може бути руйнівним ускладненням опромінення, що викликає біль, парестезію, порушення чутливості, параліч, синдром Броун–Секара, нетримання кишечника/сечового міхура та визначається як неврологічний сенсорний або моторний дефіцит, спричинений променевою терапією за відсутності прогресування пухлини.
Мета роботи – поширити інформацію серед медичної спільноти про неврологічні ускладнення променевої терапії злоякісних новоутворень з боку центральної нервової системи на прикладі клінічного випадку післяпроменевої мієлопатії.
Матеріали та методи. Клінічне спостереження пацієнтки С., 72 роки, яка проходила обстеження та стаціонарне лікування у відділенні променевої патології та паліативної медицини Державної установи «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григорʼєва Національної академії медичних наук України».
Результати та їх обговорення. У хворої на рак грудної залози через 6 років після встановлення діагнозу та лікування відбулось продовження хвороби у вигляді метастатичного ураження хребта, у звʼязку з чим отримала курс променевої терапії на зону 12-го грудного хребця. Через 11 місяців у неї підгостро розвинулася вогнищева неврологічна симптоматика з боку спинного мозку у вигляді повного поперечного ураження і найбільш вираженими порушеннями з боку задніх стовпів у вигляді повної анестезії глибокої чутливості, що відповідало виявленим вогнищам при МРТ обстеженні та співпадало з ділянкою опромінення. Це дозволило розцінити клінічні прояви як відстрочену післяпроменеву мієлопатію.
Висновки. Післяпроменева мієлопатія є досить рідкісним, але тяжким ускладненням з боку ЦНС, яка має непередбачуваний перебіг. Лікування променевої мієлопатії може включати стероїди, пентоксифілін і гіпербаричну оксигенацію, але на жаль доказовість ефективності цих методів лікування для усунення наслідків радіаційного ураження невисока
Визначення диференційно-діагностичних критеріїв протокової аденокарциноми підшлункової залози та хронічного панкреатиту на основі морфологічних змін
Get PDFBackground. Chronic pancreatitis with fibrosis has diagnostic features similar to pancreatic cancer, which causes difficulties in differential diagnosis not only with non-invasive imaging, but also with morphological examination.
Purpose – is to determine the differential diagnostic criteria for pancreatic ductal adenocarcinoma and chronic pancreatitis based on morphological changes in order to improve preoperative and intraoperative diagnosis of malignant and benign transformations of the pancreas.
Materials and Methods. We conducted a morphological study of intraoperatively resected areas of patients with chronic pancreatitis and pancreatic ductal adenocarcinoma with an assessment of the characteristics of the parenchymal and stromal components, indicators of collagen fiber alignment and stromal density. An immunohistochemically study was performed using markers Ki-67, smooth muscle actin alpha and vimentin.
Results. Morphological features of ductal structures, fibrosis and inflammation in pancreatic ductal adenocarcinoma and chronic pancreatitis were revealed. It was found that with the increase in fibrosis in both groups, the level of expression of smooth muscle actin alpha increased (p < 0.005 for ductal adenocarcinoma; p < 0.05 for chronic pancreatitis) due to activated myofibroblasts. In pancreatic ductal adenocarcinoma, compared with chronic pancreatitis, the level of Ki-67 expression in ductal cells was higher (p < 0.001); the stroma had a more pronounced expression of smooth muscle actin alpha (p < 0.001), a higher index of collagen fiber alignment (p < 0.001) and a lower level of immune cell infiltration (p < 0.001).
Conclusions. Fibrosis in pancreatic ductal adenocarcinoma and chronic pancreatitis occurs with the participation of myofibroblasts expressing alpha smooth muscle actin and is accompanied by increased alignment of collagen fibers in pancreatic ductal adenocarcinoma (p < 0.01). Differential diagnostic morphological criteria include expression of Ki-67, alpha smooth muscle actin, ductal dilation, collagen fiber alignment index, and immune infiltration.Актуальність. Хронічний панкреатит із фіброзом має схожі з раком підшлункової залози діагностичні ознаки, що спричиняє труднощі диференційної діагностики не лише при неінвазивній візуалізації, а й при морфологічному дослідженні.
Мета роботи – визначити диференційно-діагностичні критерії протокової аденокарциноми підшлункової залози та хронічного панкреатиту на основі морфологічних змін з метою вдосконалення передопераційної та інтраопераційної діагностики злоякісних та доброякісних трансформацій підшлункової залози.
Матеріали та методи. Нами проведено морфологічне дослідження інтраопераційно резекційованих ділянок хворих із хронічним панкреатитом та протоковою аденокарциномою підшлункової залози з оцінкою характеристик паренхіматозного та стромального компонентів, показників вирівняності колагенових волокон і щільності строми. Проведено імуногістохімічне дослідження з використанням маркерів Ki-67, гладкомʼязового актину альфа та віментину.
Результати та їх обговорення. Виявлено морфологічні особливості протокових структур, фіброзу та запалення при протоковій аденокарциномі підшлункової залози і хронічному панкреатиті. Було встановлено, що з наростанням фіброзу в обох групах підвищувався рівень експресії гладкомʼязового актину альфа (p < 0,005 для протокової аденокарциноми; p < 0,05 для хронічного панкреатиту) за рахунок активованих міофібробластів. При протоковій аденокарциномі підшлункової залози, порівняно з хронічним панкреатитом, рівень експресії Ki-67 у клітинах протоків був вищим (p < 0,001); строма мала більш виражену експресію гладкомʼязового актину альфа (p < 0,001), вищий показник вирівняності колагенових волокон (p < 0,001) і нижчий рівень імуноклітинної інфільтрації (p < 0,001).
Висновки. Фіброзування при протоковій аденокарциномі підшлункової залози і хронічному панкреатиті відбувається за участі міофібробластів, що експресують гладкомʼязовий актин альфа, та супроводжується підвищенням вирівняності колагенових волокон при протоковій аденокарциномі підшлункової залози (p < 0,01). До диференційно-діагностичних морфологічних критеріїв слід віднести експресію Ki-67, гладкомʼязового актину альфа, дилатацію протоків, показник вирівняності колагенових волокон та імунну інфільтрацію
Брахітерапія передміхурової залози як варіант органозберігального лікування локалізованого раку в реаліях України: аналіз результатів та перспективи розвитку
Get PDFBackground. Under wartime conditions and limited healthcare resources in Ukraine, maintaining effective and uninterrupted treatment of localized prostate cancer requires the implementation of resource-efficient, safe, and reproducible radiotherapy modalities, among which high-dose-rate brachytherapy (HDR-BT) has particular practical importance.
Purpose – based on a retrospective analysis of clinical experience, to evaluate the safety, efficacy, and reproducibility of high-dose-rate brachytherapy (HDR-BT) in the treatment of localized prostate cancer under wartime conditions, and to substantiate the feasibility of its wider implementation as a resource-efficient and patient-oriented organ-preserving treatment modality in regional oncology centers of Ukraine.
Materials and Methods. A retrospective cohort study was conducted at the diagnostic and treatment center of the Limited Liability Company Medical Center «BRIGID-ONCO» and at the State Institution Grigoriev Institute for Medical Radiology and Oncology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine in Kharkiv (Ukraine) between 2022 and 2025. The study included 198 patients with localized prostate cancer who underwent high-dose-rate brachytherapy either as monotherapy or as part of combined treatment. The analysis comprised assessment of oncological efficacy, toxicity profile, and quality-of-life outcomes based on clinical follow-up data and statistical evaluation.
Results. In the present study, high-dose-rate brachytherapy (HDR-BT) demonstrated high oncological efficacy and an acceptable safety profile in a regional oncology center under wartime conditions. In the monotherapy group (n = 174), three recurrences were recorded (1.7%), with 1- and 2-year biochemical relapse-free survival rates of 99.4 and 98.2%, respectively; no severe (≥ grade III) genitourinary or gastrointestinal toxicity was observed. Urological complications were predominantly mild and transient, while gastrointestinal toxicity was limited to grade I proctitis in 6.3% of patients. In the combined radiotherapy group (n = 24), oncological control was comparable; however, functional genitourinary symptoms of grade I–II were observed more frequently (up to 29.2%), as well as diarrhea consistent with grade II proctitis (41.7%), without the need for treatment interruption. Overall, the obtained results confirm that HDR-BT is an effective, safe, and resource-efficient organ-preserving treatment modality for localized prostate cancer, well adapted to settings with limited infrastructure and increased logistical risks.
Conclusions. High-dose-rate brachytherapy is an effective and safe treatment modality for localized prostate cancer, providing high biochemical relapse-free survival rates with a low incidence of clinically significant toxicity. The short treatment duration, good tolerability, and organizational robustness make HDR brachytherapy a feasible option for broad implementation in regional oncology centers in Ukraine, particularly under wartime conditions.Актуальність. В умовах воєнного часу та обмежених ресурсів системи охорони здоров’я України збереження ефективного й безперервного лікування локалізованого раку передміхурової залози потребує впровадження ресурсоощадних, безпечних і відтворюваних методів променевої терапії, серед яких високодозова брахітерапія (HDR-BT) має особливе практичне значення.
Мета роботи – на основі ретроспективного аналізу клінічного досвіду оцінити безпеку, ефективність та відтворюваність HDR-брахітерапії у лікуванні локалізованого раку передміхурової залози в умовах воєнного часу, а також обґрунтувати можливості її широкого застосування як ресурсоощадного та пацієнторієнтованого методу органозберігального лікування в регіональних онкологічних центрах України.
Матеріали та методи. Ретроспективне когортне дослідження проведено на базі лікувально-діагностичного центру Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр "БРИГІД-ОНКО"» та Державної установи «Інститут медичної радіології та онкології ім. С.П. Григор’єва Національної академії медичних наук України» у м. Харкові (Україна) у 2022–2025 роках та охопило 198 пацієнтів із локалізованим раком передміхурової залози, яким виконувалась високодозова брахітерапія як самостійний метод або у складі комбінованого лікування; аналіз включав оцінку онкологічної ефективності, профілю токсичності та показників якості життя за даними клінічного спостереження та статистичної обробки.
Результати та їх обговорення. У представленому дослідженні HDR-брахітерапія продемонструвала високу онкологічну ефективність і прийнятний профіль безпеки в умовах регіонального онкологічного центру в умовах воєнного часу. У групі монотерапії (n = 174) зареєстровано 3 рецидиви (1,7%), з показниками 1- та 2-річної безрецидивної виживаності 99,4 та 98,2% відповідно; тяжкої (≥III ступеня) генітоуринарної та гастроінтестинальної токсичності не відмічено. Урологічні ускладнення мали переважно легкий і транзиторний характер, а гастроінтестинальна токсичність обмежувалася ректитом I ступеня у 6,3% пацієнтів. У групі комбінованої променевої терапії (n = 24) онкологічний контроль був порівнянним, при цьому частіше спостерігались функціональні урологічні симптоми I–II ступеня (до 29,2%) та діарея як прояв ректиту II ступеня (41,7%), без необхідності переривання лікування. Загалом отримані результати підтверджують, що HDR-брахітерапія є ефективним, безпечним і ресурсоощадним методом органозберігального лікування локалізованого раку передміхурової залози, добре адаптованим до умов обмеженої інфраструктури та підвищених логістичних ризиків.
Висновки. Високодозова брахітерапія є ефективним і безпечним методом лікування локалізованого раку передміхурової залози з високими показниками безрецидивної виживаності та низькою частотою клінічно значущої токсичності. Коротка тривалість лікування, добра переносимість і організаційна стійкість роблять HDR-брахітерапію доцільною для широкого впровадження в регіональних онкологічних центрах України, зокрема в умовах воєнного часу
Комп’ютерно-томографічні характеристики синоназальних структур при гострому риносинуситі, асоційованому з нюховою дисфункцією, спричиненою COVID-19
Get PDFBackground. Since the onset of the global COVID-19 pandemic, numerous cases of olfactory dysfunction have been reported in patients both during the acute phase of the disease and during the convalescence period. During the first year of the pandemic, scientists have considered several potential mechanisms for the occurrence of anosmia, since olfactory dysfunction can persist for a long time without pronounced signs of inflammatory obstruction of the nasal passages or significant impairment of nasal breathing. However, the impact of SARS-CoV-2 infection on the paranasal sinuses has not been widely studied, with only a few articles devoted to the study of pathological changes in the mucosa on computed tomography and their potential impact on the loss of smell.
Purpose – evaluation of computed tomography characteristics of sinonasal structures in patients with acute rhinosinusitis associated with olfactory dysfunction caused by COVID-19.
Materials and Methods. Clinical examination of 130 patients included the study of complaints, medical history, endoscopic examination of the nasal cavity, rhinomanometry, olfactometry using the Sniffing Sticks test, and cone beam computed tomography of the paranasal sinuses in 3D format with assessment of the depth of the olfactory fossa, the area of the olfactory cleft, and pathological changes in the sinuses. Patients were divided into 3 groups depending on the severity of olfactory dysfunction according to the results of olfactometry: group 1 – patients with anosmia, group 2 – with hyposmia, group 3 – patients who reported restoration of smell after COVID infection.
Results. Clinical symptoms were consistent with acute rhinosinusitis and were observed in 43% of patients. Analysis of tomographic images of sinonasal structures showed that in patients of the first and second groups, type III (very deep olfactory fossa) was most often observed in 65 and 49.1% of patients, respectively. At the same time, in patients of the third group, type II (42.3%) and type I were the most common. The data revealed statistically significant correlation between the type of olfactory fossa and the severity of olfactory dysfunction (p < 0.001). The area of the olfactory cleft tended to decrease from the group with anosmia to the group with recovery of smell (p = 0.042). At the same time, the inflammatory changes detected in the paranasal sinuses did not affect the severity of olfactory dysfunction in patients. Conclusions. The identified characteristics of the olfactory fossa and olfactory cleft had a significant impact on the severity of olfactory dysfunction in patients who suffered from COVID-19 and may be a risk factor for developing anosmia or hyposmia.Актуальність. З початком глобальної пандемії COVID-19 було зафіксовано численні випадки розвитку нюхової дисфункції у пацієнтів як під час гострої фази захворювання, так і в періоді реконвалесценції. Протягом першого року пандемії науковці розглядали декілька потенційних механізмів виникнення аносмії, оскільки нюхова дисфункція може зберігатися протягом тривалого часу без виражених ознак запальної обструкції носових ходів чи значного порушення носового дихання. Проте вплив інфекції SARS-CoV-2 на навколоносові пазухи не був широко досліджений, лише декілька статей були присвячені вивченню патологічних змін слизової на комп’ютерній томографії та їх потенційний вплив на втрату нюху.
Мета роботи – оцінка комп’ютерно-томографічних характеристик синоназальних структур у пацієнтів із гострим риносинуситом, асоційованим із нюховою дисфункцією, спричиненою COVID-19.
Матеріали і методи. Клінічне обстеження 130 хворих включало вивчення скарг, анамнезу захворювання, проведення ендоскопічного дослідження порожнини носа, риноманометрії, ольфактометрії з використанням тесту Sniffing Sticks та конусно-променевої комп’ютерної томографії навколоносових пазух у форматі 3D з оцінкою глибини нюхової ямки, площі нюхової щілини та патологічних змін у пазухах. Пацієнти були розподілені на 3 групи в залежності від ступеня вираженості нюхової дисфункції за результатами ольфактометрії: 1-ша група – пацієнти з аносмією, 2-га група – з гіпосмією, 3-тя група – пацієнти, які повідомляли про відновлення нюху після ковідної інфекції.
Результати. Клінічні симптоми відповідали проявам гострого риносинуситу та спостерігалися у 43% хворих. Аналіз томографічних знімків синоназальних структур показав, що у пацієнтів першої та другої групи найчастіше спостерігався тип III (дуже глибока нюхова ямка) у 65 та 49,1% хворих відповідно. В той час, у пацієнтів третьої групи найпоширенішим був тип II (42,3%) та тип I. Виявлені дані статистично достовірно продемонстрували взаємозв’язок між типом нюхової ямки та вираженістю нюхової дисфункції (p < 0,001). Площа нюхової щілини мала тенденцію до зменшення від групи з аносмією до групи з відновленням нюху (p = 0,042). Виявлені запальні зміни в навколоносових пазухах не впливали на вираженість нюхової дисфункції у пацієнтів.
Висновки. Виявлені характеристики нюхової ямки та нюхової щілини мали значущий вплив на ступінь вираженості нюхової дисфункції у пацієнтів, які перенесли COVID-19, та можуть бути фактором ризику розвитку аносмії чи гіпосмії