Проблеми всесвітньої історії
Not a member yet
341 research outputs found
Sort by
Роль Ірану в іракській війні 2003–2011 рр.: прорахунки США та уроки для України
No full textThe article analyzes the strategy of the U.S. administration during the Iraq War of 2003–2011. Particular attention is given to the miscalculations in understanding Iraq’s internal political situation, the underestimation of Iran’s role and the disregard for the objectives of the actors involved in the war.
The study explores how the misconceptions of Washington’s political establishment, particularly regarding Iraqi society’s readiness to overthrow Saddam Hussein’s regime, created a reality unsupported by facts and detached from actual circumstances. This false perception guided coalition forces throughout the 2003–2011 periods and beyond.
Substantialattention is given to Iran’s approach, which, in contrast to the U.S. strategy, was pragmatic and tactically calculated. Iran gradually gained control over Iraq's political, economic, and security structures through proxy forces and ideological influence.
The article draws parallels with Russia’s full-scale invasion of Ukraine in 2022, emphasizing similar errors: underestimating the opponent, flawed analytical models, and an oversimplified view of internal political dynamics.
The text draws attention to the insufficient academic reflection on the topic within Ukraine, despite the existence of a substantial body of foreign research, which, however, often displays signs of political bias. It underlines the necessity of re-evaluating the consequences of the Iraq campaign in light of contemporary geopolitical transformations, particularly the emergence of the Russian-Iranian alliance in the war against Ukraine. An analysis is conducted of works of both foreign and Ukrainian scholars who have contributed to the study of the topic.
It was emphasized that the lessons of the 2003–2011 war must be taken into account when shaping a proactive foreign policy grounded in pragmatism and a clear understanding of national interests and strategic goals. National self-identity, religious and cultural heritage arementioned as key elements of soft power in countering external threats.
An attempt is made not only to reconsider Ukraine’s foreign policy strategy, but also to outline the direction of the transformation of Ukrainian diplomacy, with a primary focus on effectiveness, planning and rationality based on continuous analysis.У статті проведено аналіз стратегії дій адміністрації США під час війни в Іраку 2003–2011 рр. Увагу закцентувано на прорахунках у розумінні внутрішньополітичної ситуації в Іраку, недооцінціролі Ірану, ігноруванні цілей задіяних у війні акторів.
Досліджено, як хибні уявлення політичного істеблішменту Вашингтону, зокрема про готовність іракського суспільства до повалення режиму Саддама Хусейна, створили необґрунтовану фактами, далеку від дійсного стану справ реальність, в рамках якої діяли коаліційні сили в період 2003–2011 рр. і після того.
Значну увагу приділено аналізу рішень Ірану, який, на відміну від США, діяв прагматично, стратегічно вивірено, поступово встановлюючи контроль над політичними, економічними та безпековими структурами Іраку через проксі-сили та ідеологічний вплив.
Проводяться паралелі з російським повномасштабним вторгненням в Україну у 2022 році, наголошуючи на спільності помилок — недооцінці противника, хибних аналітичних моделях, спрощеному баченні внутрішніх політичних процесів тощо.
У тексті закцентувано увагу на недостатності української академічної рефлексії на тему, незважаючи на наявність значного масиву іноземних досліджень, які, однак, часто мали ознаки політичної заангажованості. Наголошено на необхідності переосмислити наслідки іракської кампанії в контексті сучасних геополітичних змін, зокрема формування російсько-іранського альянсу у війні проти України. Проведено аналіз робіт як іноземних, так і українських науковців, які зробили внесок у дослідження зазначеної тематики.
Наголошено на необхідності враховувати уроки війни 2003–2011 рр., формуючи суб’єктну зовнішню політику, що ґрунтується на прагматизмі, чіткому розумінні інтересів і стратегічних цілей. Підкреслюється важливість національної самоідентичності, релігійної та культурної спадщини як чинників м’якої сили у протистоянні зовнішнім загрозам.
Зроблено спробу не тільки переосмислити зовнішньополітичну стратегію України, але й визначити напрямок трансформації української дипломатії, з переорієнтацією, в першу чергу, на ефективність, плановість, засновану на перманентному аналізі раціональність
Петро Данилович Сардачук: дипломат, що присвятив життя служінню Україні
No full textThis article provides a comprehensive study of the biography, professional activities, and scholarly contributions of the prominent Ukrainian diplomat Petro Danylovych Sardachuk (1938-2010).
It chronicles Sardachuk’s life journey from his birth on July 14, 1938, in the village of Serkyziv in Volyn, through his education at Ivan Franko Lviv State University, specializing in International Relations, to his successful defense of a doctoral dissertation in historical sciences. The article thoroughly explores the early stages of Sardachuk’s diplomatic career at the Ministry of Foreign Affairs of the Ukrainian SSR throughout the 1970s and 1980s.
The central part of the article focuses on Petro Sardachuk’s activities during Ukraine’s independence, a period in which he emerged as one of the country's leading diplomats. Sardachuk served as Ambassador of Ukraine to Poland, Slovakia, and Finland. His direct involvement was instrumental in preparing and signing the Treaty on Good Neighborliness, Friendly Relations, and Cooperation with the Republic of Poland. He significantly contributed to establishing economic collaboration, initiating dialogues on complex historical issues, developing humanitarian and cultural exchanges, and forming the concept of a “strategic partnership” between Ukraine and Poland.
An important section of the article is dedicated to Sardachuk’s scholarly and pedagogical work after concluding his diplomatic mission. His primary scholarly publications are examined, including the fundamental textbook “Diplomatic Representation: Organization and Forms of Work”, “Ukraine in European International Relations”, and other works on diplomatic protocol and consular services. His teaching career at Lesia Ukrainka Volyn State University is also highlighted.
The article extensively evaluates Petro Sardachuk’s contribution to the development of Ukraine’s diplomatic service, particularly in shaping its legal framework, developing diplomatic methodologies, training personnel, and setting standards for diplomatic practice aligned with international norms. It outlines the diplomat’s legacy, Ukrainian and Polish state awards, notably the Order “For Merit” (II degree), and mentions academic conferences held in his honor at Volyn National University, underscoring his significant role in Ukrainian diplomatic history.
Overall, the article portrays Petro Danylovych Sardachuk as a model of professionalism and dedication in service to Ukraine on the international stage, whose efforts have substantially impacted the formation of the Ukrainian diplomatic school and strengthened Ukraine’s position in Europe.Стаття представляє собою ґрунтовне дослідження біографії, професійної діяльності та наукового доробку видатного українського дипломата Петра Даниловича Сардачука (1938-2010).
У дослідженні висвітлюється життєвий шлях дипломата, починаючи від його народження 14 липня 1938 р. в селі Серкизів на Волині, здобуття освіти у Львівському державному університеті імені Івана Франка за спеціальністю «Міжнародні відносини» та захисту кандидатської дисертації з історичних наук. Докладно розглядається початок дипломатичної кар’єри П. Сардачука в Міністерстві закордонних справ УРСР протягом 1970-1980-х рр.
Центральна частина статті присвячена діяльності Петра Сардачука в період незалежності України, коли він став одним із провідних дипломатів молодої держави. Він був послом України в Республіці Польща, Словаччині, Фінляндії. При його безпосередній участі було підготовлено і підписано «Договор про добросусідство, дружні відносини і співробітництво» з РП. Він зробив великий внесок у налагодження економічної співпраці, започаткування діалогу щодо складних історичних питань, розвиток гуманітарної та культурної взаємодії, формування концепції «стратегічного партнерства» між Україною та Польщею.
Важливе місце у статті відведено науковій та педагогічній діяльності Сардачука після завершення дипломатичної місії. Розглядаються його основні наукові праці, зокрема фундаментальний підручник «Дипломатичне представництво: організація і форми роботи», «Україна в європейських міжнародних відносинах» та інші роботи з питань дипломатичного протоколу і консульської служби. Висвітлюється його викладацька діяльність у Волинському державному університеті імені Лесі Українки.
Стаття всебічно оцінює внесок Петра Сардачука у розвиток дипломатичної служби України, зокрема у формування її нормативно-правової бази, розробку методології дипломатичної діяльності, підготовку кадрів та встановлення стандартів дипломатичної роботи відповідно до міжнародних норм. Окреслюється спадщина дипломата, його державні нагороди України та Польщі, зокрема орден «За заслуги» II ступеня. Згадується про проведення наукових читань імені Петра Сардачука у Волинському національному університеті, що свідчить про визнання його важливої ролі в історії української дипломатії.
Загалом стаття представляє Петра Даниловича Сардачука як взірець професіоналізму та відданості справі служіння Україні на міжнародній арені, чия діяльність суттєво вплинула на становлення української дипломатичної школи та зміцнення позицій України в Європі
Обмін і репатріація військовополонених інвалідів та хворих на східному фронті під час Першої світової війни
Get PDFThe aim of the paper is to study the process of exchange and repatriation of disabled and sick prisoners between the Russian Empire, on the one hand, and the Central States (Austria-Hungary and Germany), on the other hand, during 1914-1918. The research methodology involves the application of general scientific and historical principles and methods of scientific research: analysis and synthesis, problem-chronological, historical, historical-genetic and historical-systemic methods). The scientific novelty consists in addressing the topic, practically unexplored in Ukrainian historiography, as well as in the introduction of a number of sources, which together allow to trace the complex process of exchange and repatriation of sick and maimed prisoners during World War I. Prospects for further research suggest a systematic study of the complex process of exchange of prisoners of war between all participants of the opposing military and political blocs during World War I with the involvement of a wide source base. The conducted scientific exploration allows us to conclude that the process of exchange and repatriation of disabled and sick prisoners of war on the Eastern Front during World War I was rather ad hoc and not properly organised. The criterion for exchange was the state of health of POWs who could be repatriated home or interned in neutral countries, and the selection and medical examination of prisoners had to be carried out by special mixed medical commissions. Despite the agreements worked out and signed between Russia, Austria-Hungary and Germany, the outlined ways of their implementation and the identification of intermediaries to facilitate the implementation of the measures envisaged, the repatriation of prisoners throughout 1915-1918 encountered a number of difficulties, such as: general suspicion and espionage inherent in all the opposing sides; financial, transport and organisational difficulties, etc. Although in the end it yielded rather modest results against the background of the total number of prisoners, the experience gained during World War I laid the foundations for similar practices in subsequent military conflicts.Метою роботи є окреслення процесу обміну та репатріації полонених інвалідів та хворих між Російською імперією, з одного боку, та Центральними державами (Австро-Угорщина й Німеччина), з іншого боку, впродовж 1914-1918 рр. Методологія дослідження передбачає застосування загальнонаукових та історичних принципів та методів наукового дослідження: аналізу і синтезу, проблемно-хронологічного, історичного, історико-генетичного та історико-системного методів. Наукова новизна полягає у зверненні до практично недослідженої в українській історіографії теми, а також уведенні до наукового обігу низки джерел, які у сукупності дозволяють простежити складний процес обміну та репатріації хворих та скалічених бранців під час Першої світової війни. Перспективи подальших студіювань передбачають системне вивчення складного процесу обміну військовополоненими між усіма учасниками протиборчих військово-політичних блоків під час Першої світової війни із залученням широкої джерельної бази. Проведена наукова розвідка дозволяє зробити висновки, що процес обміну та репатріації військовополонених інвалідів та хворих на Східному фронті під час Першої світової війни був досить ситуативним та не організованим належним чином. Критерієм для обміну мав бути стан здоров’я військовополонених, які могли бути репатрійованими додому або інтернованими до нейтральних країн, а відбором та медичним освідченням бранців мали займатися спеціальні змішані лікарські комісії. Незважаючи на розроблені та підписані між Росією, Австро-Угорщиною та Німеччиною угоди, намічені шляхи їхньої реалізації та визначення посередників, які мали сприяти реалізації передбачених заходів, репатріація полонених упродовж 1915-1918 рр. наштовхувалася на низку труднощів, таких як: часта нескоординованість дій; загальна підозрілість і шпигуноманія, притаманні всім протиборчим сторонам; фінансові, транспортні та організаційні труднощі тощо. Хоча у підсумку це і дало доволі скромні результати на фоні загальної чисельності полонених, але, водночас, напрацьований упродовж Першої світової війни досвід заклав основи для подібних практик у наступних воєнних конфліктах
Створення і діяльность Міждержавної Двосторонньої українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти та культури в першій половині 1990-х рр.
Get PDFThe article is devoted to comprehensive research on establishing bilateral Ukrainian-Slovak ethno-political cooperation in the first half of the 1990-s. It is noted that the dismantling of the communist regime and multi-level democratisation in the early 1990-s testified to Slovakia’s implementation of the model of “catch-up modernisation”, which was accompanied by national and political transformation. It is revealed that the contradictory and conflicting content of the socio-political model of Slovakia under the hybrid political regime of V. Mečiar’s premiership was due to the country’s declarative search for its national path between democracy and authoritarianism, between the consolidation of the Slovak nation and the escalation of interethnic tensions, between the implementation of a pro-Western course and intensification of cooperation with Russia, between the development of a market economy and strengthening of the government regulation.
It is mentioned that this was preceded by the transformational processes at the end of 1989 and the beginning of the 1990s in the Transcarpathian region of Ukraine, where there was a confrontation between the Ukrainian national-democratic and communist party nomenklatura elites. The ethno-political development of Transcarpathia (especially in the first half of the 1990s) was marked by the problem of political Ruthenism, which underwent a significant transformation and was discredited under the conditions of an independent Ukrainian state.
At the same time, it is stated that for the purpose of a tolerant, balanced, diplomatic solution to issues related to the security situation inside the Ukrainian state and around it, the Interstate Ukrainian-Slovak Commission on the Issues of Ensuring the Rights of National Minorities, Education and Culture was called to decide, whose primary task was to contribute to creating the necessary socio-economic and other conditions for preserving and developing the ethnic, cultural, linguistic and religious identity of the Slovak national minorities in Ukraine and the Ukrainian national minority in the Slovak Republic.
The article determines that Ukraine and Slovakia, the second after Hungary among the Eastern European post-communist countries, initiated and continued interstate cooperation on mutual protection of the national minorities’ rights, which was an example of an effective common solution to complex ethnopolitical relations, aimed at eliminating inter-ethnic disputes, realising the rights of national minorities, developing good neighbourly relations with all bordering states and preventing the threat of ethnic conflicts, which was one of the main prerequisites for the Central and Eastern European states to accede to the European Union and NATO.Стаття присвячена комплексному дослідженню передумов та започаткування двостороннього українсько-словацького етнополітичного співробітництва першої половини 1990-х рр. Відзначається, що демонтаж комуністичного режиму та багаторівнева демократизація на початку 1990-х рр. свідчили про реалізацію Словаччиною моделі «навздогінної модернізації», яка супроводжувалася національно-політичною трансформацією. З’ясовується, що суперечливий і конфліктний зміст суспільно-політичної моделі Словаччини за гібридного політичного режиму прем’єрства В. Мечіара був обумовлений декларативним пошуком країною власного національного шляху між демократією та авторитаризмом, між консолідацією словацької нації та нагнітанням міжетнічної напруги, між реалізацією прозахідного курсу й активізацією співпраці з Росією, між розбудовою ринкової економіки та посиленням державного регулювання.
Згадується, що цьому передували трансформаційні процеси кінця 1989 – початку 1990-х рр. у Закарпатській області України, де спостерігалося протистояння української національно-демократичної та комуністичної партноменклатурної еліт. Етнополітичний розвиток Закарпаття (особливо першої половини 1990-х рр.) був відзначений проблемою політичного русинства, яке в умовах незалежної української держави зазнало значної трансформації та було дискредитоване.
Разом з тим, констатується, що з метою толерантного, виваженого, дипломатичного вирішення питань, пов’язаних з безпековою ситуацією в середині української держави і довкола неї, була покликана вирішувати Міждержавна українсько-словацька комісія з питань забезпечення прав національних меншин, освіти та культури, основним завданням якої було сприяти створенню необхідних соціально-економічних та інших умов для збереження й розвитку етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності словацької національної меншин в Україні та української національної меншини у Словацькій Республіці.
Встановлюється, що Україна та Словаччина, друга після Угорщини з-поміж Східноєвропейських посткомуністичних країн започаткували і продовжили міждержавну співпрацю щодо взаємного захисту прав національних меншин, яка була прикладом ефективного спільного вирішення складних етнополітичних взаємин, спрямовану на ліквідацію міжетнічних суперечок, реалізацію прав національних меншин, розвиток добросусідських відносин з усіма межуючими державами та недопущення загрози виникнення етнічних конфліктів, що було однією з головних передумов вступу Центрально-Східноєвропейських держав до Європейського Союзу і НАТО
Трагічні долі етнічних німців й менонітів України в роки Голодомору 1932–1933 рр., допомога голодуючим з боку благодійних іноземних організацій
Get PDFThe proposed publication is dedicated to one of the most interesting, complex, important and extremely dramatic problems in the history of the peoples of Ukraine - the Holodomor of 1932-1933. The article reveals the prerequisites, causes and tragic consequences of the events associated with the Holodomor in Ukraine in the 1930s. It is noted that the Holodomor was the result of the social, economic and, first of all, agrarian policy of the Soviet government and the main directions of its implementation - the policy of collectivization, the strict introduction of grain procurement, the dispossession of peasants and social pressure on the Ukrainian peasantry.
Tens of thousands of citizens of Europe, the USA, Canada and other countries of the world tried to help those who were dying of hunger as a result of the criminal actions of the Stalinist regime. To organize assistance to the starving in the USSR (as during the famine of 1921-1923), numerous state and public charitable organizations began to emerge. The charitable activities of foreign public and religious organizations in providing assistance to the starving in Ukraine and the opposition of the authorities to these measures of the foreign public are shown.
The author emphasizes that famine, Holodomor, terror by hunger, the death of millions of people became the common tragic fate of Ukrainian society, Ukrainians, Germans, Mennonites, Swedes, Poles, Jews, Russians, doomed to torture under the conditions of Stalin’s totalitarian regime.Пропонована публікація присвячена одній з найбільш цікавих, складних, важливих та надзвичайно драматичних проблем в історії народів України – Голодомору 1932–1933 рр. У статті розкриваються передумови, причини та трагічні наслідки подій, пов’язаних з Голодомором в Україні 1930-х рр. Зазначається, що Голодомор став результатом соціальної, економічної й, в першу чергу, аграрної політики радянської влади та основними напрямами її реалізації – політикою колективізації, бузувірським запровадженням хлібозаготівель, розкуркуленням селян та соціальним тиском на українське селянство.
Десятки тисяч громадян Європи, США, Канади та інших країн світу намагалися допомогти тим, хто вмирав від голоду в результаті злочинних дій сталінського режиму. Для організації допомоги голодуючим в СРСР (як і під час голоду 1921–1923 рр.) починають виникати численні державні та громадські благодійні організації. Показана благодійницька діяльність закордонних громадських й релігійних організацій в справі надання допомоги голодуючим в Україні та протидія влади цим заходам закордонної громадськості.
Автор підкреслює, що голод, голодомор, терор голодом, загибель мільйонів людей стали спільною трагічною долею українського суспільства, українців, німців, менонітів, шведів, поляків, євреїв, росіян, приречених на тортури за умов сталінського тоталітарного режиму
Австралія в системі безпеки глобальної комунікації (початок ХХІ століття)
Get PDFThe article is dedicated to Australia and its system of security of global underwater communications at the beginning of the 21st century. First of all geographic, strategical, historical, political and economic characteristics of Australia are given. They prove the unique position of the fifth continent and of the state of the Indo-Pacific region. Australia is called today “a digitalized nation”. It is connected to the world by underwater communication cables. They are a matter of the utmost importance to Australia. That is because 99% of international communication is done by the help of the underwater cables. It is understandable that they became the most critical infrastructure. That gives the Australian nation capability to live successfully as a digitalized economy and society as a whole. The protection and security of the Australian underwater cables had been the matter of great attention long before the other countries became aware of the importance of this problem.
The importance of the Telecommunication Act is stressed. It was adopted in Australia in 1997. Due to this Act, a very serious attention was paid to the security system of Australian underwater cables. Since that time Australia has had legislative norms and laws that protect its underwater system of cables. It works well in the 21stcentury too. This is why it is often called “the gold standard of the cables security”. Nevertheless, the situation concerning security of the underwater cables becomes more and more serious with every passing day in the 21st-century. They are under threat from fishing boats and natural disasters such as tsunamis. Cables are also damaged specially as a subversive activity. Cable damage became number one problem that challenge protecting seabed lines of communication.
Special attention is given to Joint Statement on the Security and Resilience of Undersea Cables in a Globally Digitalized World that was adopted by the USA, Australia, European Union, Federal States of Micronesia, Finland, France, Japan, Marshall Islands, Netherlands, New Zealand, Portugal, Republic of Korea, Singapore, Tonga, Tuvalu and United Kingdom during the 79th United Nation General Assembly, on the 26 of September 2024 in New York. The main points of this joint statement are observed. It is concluded that all proposed rules are aimed at the global approach to give security, connectedness, stability, resistance, repair of the underwater cable system.Стаття присвячена Австралії та її системі глобальних підводних комунікацій на початку ХХІ ст. Перш за все надані географічні, стратегічні, історичні, політичні та економічні характеристики Австралії. Вони підтверджують унікальну позицію П’ятого континенту і держави в Індо-Тихоокеанському регіоні. Нині Австралія називається диджіталізованою нацією. Вона пов’язана із світом підводними комунікаційними кабелями. Вони є справою надзвичайної важливості для Австралії тому що на 99% міжнародні комунікації здійснюється за допомогою підводних кабелів. Це дає Австралії можливість успішно жити як диджілітизованій економіці і суспільству в цілому. Захист і безпека австралійських підводних кабелів були справою великої уваги задовго до того, як інші держави стали розуміти важливість цієї проблеми. Підкреслено важливість Телекомунікаційного Aкту, який Австралія прийняла в 1997 р. Відповідно до цього акту дуже серйозна увага була приділена системі захисту, що стосується австралійських підводних кабелів. З цього часу Австралія має законодавчі норми і закони які захищають її систему кабелів. Вони працюють добре також і в ХХІ ст. Ось чому її часто називають «золотим стандартом захисту кабелів». Разом з тим ситуація захисту підводних кабелів стає все більш і більш серйозною з кожним днем у ХХІ ст. Кабелі зазнають небезпеку від рибальських суден і таких природних катастроф як цунамі. Також вони руйнуються в результаті підривної діяльності. Пошкодження кабелів стає проблемою номер один, яка загрожує підводним лініям комунікації.
Спеціальна увага надана Об’єднаній Заяві щодо безпеки та стійкості підводних кабелів в глобальному диджіталізованрму світі, яку прийняли США, Австралія, Європейський Союз, Федеральні Штати Мікронезії, Фінляндія, Франція, Японія, Маршаллові острови, Нідерланди, Нова Зеландія, Португалія, Республіка Корея, Сингапур, Тонга, Тувалу та Об’єднане Королівство під час 79 Генеральної Асамблеї ООН 26 вересня 2024 р. в Нью-Йорку. Розглядаються головні позиції цієї об’єднаної заяви. Робиться висновок що всі запропоновані правила націлені на глобальний підхід щодо надання безпеки, взаємопов’язаності, стабільності, стійкості, ремонту підводної системи кабелів
Політична та військова діяльність ліванської Хезболли у 2011-2022 рр. і її результати (Частина 2)
Get PDFIn the focus of this article is the period of the history of the Lebanese Shia radical paramilitary pro-Iranian organization Hezbollah (“the Party of Allah”), during 2011-2022. It is a the interval of the time between the realization by this organization in the government of its dominant position in the Lebanese parliament and the loss of the parliamentary majority by it. During 2005-2011, Hezbollah overcame the path from actual entry into the Lebanese power structures as the opposition to comprehensive political dominance in the country of cedars. To this end, Hezbollah took a number of steps: the creation and the leadership of a broad multi-party and multi-confessional political bloc – the March 8 Coalition, a successful proving the feasibility of further preserving the paramilitary wing of the organization, the changing its external image and a qualitative expanding the social base, the realizing the possibility of the using the right of veto in the event of a threat making government decisions harmful to her.
During the “peak” of domestic political power, Hezbollah eventually took the control of the Lebanon’s legislative and executive branches, and subjugated the leader of the powerful Sunni opposition, S. al-Hariri. At the same time, in the foreign policy arena, the “Party of Allah” acquired the status of a universally recognized regional actor and turned from a client of Iran into its junior partner. However, despite the above-mentioned advantages of Hezbollah, the political bloc led by it was defeated in the parliamentary elections of 2022. The reasons for Hezbollah’s loss of absolute monopoly on power include the following: the refusal to develop and implement the economic and political transformations, that are vital for Lebanon, the inability to simultaneously take into account the interests of the important domestic political allies, the lack of the benefit for the country of cedars from Hezbollah’s foreign policy successes. Although the “Party of Allah” has largely retained a number of levers of the influence on the politics of the country of cedars, from now on its leadership must reckon with the internal political trends of a Lebanese society.У центрі цієї статті перебуває період історії ліванської шиїтської радикальної воєнізованої проіранської організації Хезболла («Партія Аллаха»), котрий охоплює 2011-2022 рр. Йдеться про проміжок часу, що тривав від політичної реалізації Хезболлою здобутої у 2010 р. парламентської більшості до втрати нею домінуючої позиції у ліванському парламенті. Протягом 2005-2011 рр. Організація подолала шлях від реального входження до ліванських владних структур на правах опозиції до осягнення всеохоплюючого політичного домінування у країні кедрів. З цією метою Хезболлою було здійснено низку кроків: створення й очолення широкого багатопартійного та мультиконфесійного політичного блоку – Коаліції 8 березня, успішне доведення доцільності подальшого збереження воєнізованого крила організації, зміна її зовнішнього іміджу та якісне розширення соціальної бази, осягнення можливості застосовувати право вето у випадку загрози прийняття шкідливих для неї урядових рішень.
Протягом перебування на «піку» внутрішньополітичної могутності Хезболла зрештою опанувала органи законодавчої та виконавчої влади Лівану, а також підпорядкувала собі лідера потужної сунітської опозиції С. аль-Харірі. Водночас, на зовнішньополітичній арені «Партія Аллаха» набула статусу загальновизнаного регіонального актора і перетворилася з клієнта Ірану на його молодшого партнера. Проте, не зважаючи на вищенаведені переваги «Партії Аллаха», очолюваний нею політичний блок потерпів поразку на парламентських виборах 2022 р. До причин втрати Хезболлою безумовної монополії на владу необхідно віднести наступні: відмова від розробки та реалізації життєво важливих для Лівану економічних та політичних перетворень, неспроможність одночасного врахування інтересів важливих внутрішньополітичних союзників, відсутність користі для країни кедрів від зовнішньополітичних успіхів Хезболли. Хоча «Партія Аллаха» значною мірою зберегла низку важелів впливу на політику країни кедрів, проте відтепер її керівництво мусить рахуватися з внутрішньополітичними трендами ліванського суспільства
Діяльність військових місій провідних європейських держав в арміях союзників у Першій світовій війні 1914-1918 рр.: узагальнення проблематики
Get PDFThe most recent scientific achievements in the field of military history are related to the use of new methods developed by leading historians of the late XX - early XXI centuries. This allowed expanding the understanding of an important scientific area of military history – the borrowing of the latest army technologies and methods using foreign military missions. Scholars who studied the evolution of military affairs during the First World War did not actively use the method of generalization and comparativism when analyzing the activities of foreign military missions in 1914 to 1918. As a rule, only specific military missions to individual countries were studied, which led to fragmented knowledge about the history of missions. For example, a number of studies have focused on the activities of German and French military missions in the armies of their allies during the First World War. However, no generalizing work has yet been created that would focus on such a complex phenomenon as the adoption of various areas of military innovation with the help of foreign military experts. As a rule, scholars have focused their attention on the impact of foreign military professionals on armies in which officers performed their duties as part of missions. The activities of the missions themselves remained only a part of the general problem of studying the First World War during 1914 to 1918.
The study is devoted to generalizing the problems of military missions in the context of large-scale hostilities of 1914-1918, in particular, the attention is focused primarily on comparing the activities of the German military mission (in the Ottoman Empirein 1913 to 1918) and the French military mission (in Romania in 1916 to 1918). The activities of other French, German, and Russian military missions, as well as Italian, Dutch, and Swedish gendarmerie missions in the armed forces of the Allied powers during the 1914 to 1918 war are analyzed. The method of comparison and generalization of vast military experience, which is relevant for the modern military history space, is involved in the scientific discourse.Найновіші наукові досягнення у галузі воєнної історії пов’язані з використанням сучасних методик, розроблених провідними істориками кінця XX – початку XXI ст., що значно розширило діапазон дослідження різноманітних аспектів історії як науки. Багатовекторність наукових праць військово-історичної спрямованості вплинула і на вивчення історії військової модернізації. Це дозволило розширити осмислення важливого наукового напряму – запозичення новітніх армійських технологій та методик за участю іноземних військових місій. У сучасних умовах тема дослідження перевірки нових військових технологічних і теоретичних інновацій в умовах бойових дій є актуальною. Вчені, які вивчали еволюцію військової справи під час Першої світової війни, не активно використовували метод узагальнення та компаративістики в контексті аналізу діяльності іноземних військових місій в арміях союзників у 1914-1918 рр. Зазвичай, вивчалися лише конкретні військові місії в окремі країни, що й призвело до фрагментарності знань про діяльність місій. Наприклад, низка досліджень присвячена історії німецьких та французьких військових місій в арміях своїх союзників під час війни. Проте, узагальнюючої роботи, яка б була присвячена такому складному явищу як запозиченню різних напрямів військових інновацій за допомогою іноземних військових фахівців, ще не створено. Зазвичай, вчені зосереджували свою увагу на впливі іноземних військових професіоналів на армії, в яких офіцери виконували свої обов’язки в складі місій. Діяльність же самих місій залишалася лише частиною загальної тематики щодо вивчення Першої світової війни.
Дослідження присвячене узагальненню проблематики діяльності військових місій в умовах масштабних бойових дій 1914-1918 рр., зокрема увага в роботі зосереджена насамперед на порівнянні діяльності німецької військової місії (в Османській імперії у 1913–1918 рр.) та французької військової місії (в Румунії у 1916-1918 рр.)
Внесок Ради з міжнародних відносин у розбудову зовнішньополітичної стратегії США в роки Другої світової війни
Get PDFThe article explores the role of the Council on Foreign Relations in shaping the foreign policy strategy of the United States during World War II. It is demonstrated that the cooperation between the organization and governmental structures laid the foundations for the subsequent institutionalization of the influence of intellectual circles in the process of strategic decision-making in the war years.
The author argues that the American intellectual elite, as a socio-political phenomenon, played a significant role in conceptualizing American foreign policy and national interest. Analyzing the activities of unofficial and semi-official actors, as well as the intellectual networks they created, allows for the reconstruction of a comprehensive picture of intellectual efforts aimed at revising the key directions of U.S. foreign policy during World War II. A prominent role in this process was played by the Council on Foreign Relations, which helped introduce the idea of American global leadership into the official agenda and provided the government with recommendations on how to implement this concept.
An analysis of the documents and official records prepared by the Council on Foreign Relations provides grounds to assert the organization’s ideological influence on the Atlantic Charter of 1941, its subsequent political instrumentalization, and the creation of a new peace platform based on the United Nations format. Equally important is that the Council’s call for the U.S. to lead international processes during the war and in the post-war era was based not only on past historical experience but also on forecasting a confrontation with the Soviet Union. It makes the organization’s research findings especially valuable both for defining foreign policy objectives and for postulating a new vision of the socio-political reality and conditions for national life development as a whole.У статті автор з’ясовує роль Ради з міжнародних відносин у розбудові зовнішньополітичної стратегії США в роки Другої світової війни. Продемонстровано, що співпраця організації з державними структурами заклала основи для подальшої інституціоналізації впливу представників інтелектуальних кіл у процесі прийняття стратегічних рішень в роки Другої світової війни.
На думку автора, американська інтелектуальна еліта як соціально-політичне явище відіграла вагому роль у концептуалізації американської зовнішньої політики та національного інтересу в ній. Аналіз діяльності неофіційних й напівофіційних акторів, а також створених ними інтелектуальних мереж, дозволяє відтворити цілісну картину інтелектуальних пошуків в напрямку перегляду ключових орієнтирів зовнішньої політики США часів Другої світової війни. Помітне місце в цьому процесі займає Рада з міжнародних відносин, яка посприяла внесенню до офіційного порядку денного ідеї американського світового лідерства та надала урядові рекомендації щодо особливостей його реалізації.
Аналіз підготовлених Радою з міжнародних відносин документів та офіційних записів надає підстави стверджувати про ідейний вплив організації на положення Атлантичної хартії 1941 р., підходи до її подальшої політичної інструменталізації, а також створення нової мирної платформи на базі формату Об’єднаних Націй. Не менш важливо, що заклик Ради з міжнародних відносин очолити міжнародні процеси під час війни та в післявоєнну добу ґрунтувався як на попередньому історичному досвіді, так і на прогнозуванні протистояння з Радянським Союзом, що робить дослідницькі висновки організації особливо цінними з погляду як визначення зовнішньополітичних цілей держави, так і постулювання нової картини соціально-політичної реальності та умов розвитку національного життя загалом
Світовий порядок за Ф. Д. Рузвельтом та його руйнація
Get PDFThis article analyzes the formation, evolution, and contemporary crisis of the world order established after the Second World War. The author examines how the strategic vision of U.S. President Franklin D. Roosevelt laid the foundations for a new global order and delineated its basic mechanisms, positioning the United States at its core as the guarantor of security and stability. His successor, Harry Truman, completed the institutionalization of this vision by facilitating the creation of a collective security system (NATO) and initiating Europe’s economic recovery (the Marshall Plan). Together, they established the foundations of the liberal international order, which shaped the trajectory of global politics for subsequent decades.
Particular attention is devoted to the crisis of this order in the twenty-first century, especially in relation to the foreign policy of the Trump administration. The author emphasizes that this shift represents not merely a change in style or priorities but a deeper ideological transformation. Instead of liberal internationalism, which entailed active U.S. engagement in building multilateral institutions and sustaining the global order, the Trump administration adopted a transactional approach centered on short-term gains, skepticism toward traditional alliances, and distrust of international institutions. The “Make America Great Again” ideology effectively repudiates international commitments as burdensome and frames global politics not as a space for cooperation but as an arena of competition. This approach has led to the destabilization of the world order, U.S. withdrawal from key international agreements, weakening of allied ties, erosion of leadership positions, and ultimately, a significant decline in global trust toward Washington.
The author argues that a new liberal world order can only emerge if Europe assumes leadership in global international affairs, thereby compensating for the United States’ retreat from its former role. In this context, Ukraine is seen as a critical element of the new European security architecture, and its victory in the war against Russia is viewed as a necessary precondition for the establishment of effective mechanisms of collective security.
The article concludes that building a new and viable liberal world order will require not only political will but also sustained strategic thinking. New (or reformed) international institutions need not be universal, but they must be effective, adaptable, and capable of responding promptly to global challenges, as well as of containing authoritarian and totalitarian regimes.Стаття присвячена аналізу формування, еволюції та сучасної кризи світового порядку, що склався після Другої світової війни. Автор досліджує, як стратегічне бачення президента США Ф. Рузвельта заклало ідею нового глобального порядку та окреслило базові механізми його функціонування, в центрі якого мали бути Сполучені Штати як гарант безпеки й стабільності. Його наступник, Г. Трумен, завершив інституціоналізацію цього бачення: сприяв створенню системи євроатлантичної безпеки (НАТО) та ініціював економічне відновлення Європи (план Маршалла). Разом вони сформували основи ліберального міжнародного порядку, який визначав процеси глобальної політики впродовж наступних десятиліть.
Особлива увага приділяється кризі цього порядку в XXI столітті, зокрема зовнішній політиці адміністрації Д. Трампа. Автор підкреслює, що йдеться не лише про зміну стилю або пріоритетів, а про глибоку ідеологічну трансформацію. Замість ліберального інтернаціоналізму, який передбачав активну участь США у побудові багатосторонніх інституцій і підтримці глобального порядку, адміністрація Трампа керується принципами транзакційного підходу, орієнтованого на короткотермінову вигоду, недовіру до традиційних союзів і скепсис щодо міжнародних інституцій. Ідеологія «Зробимо Америку знову великою» фактично заперечує міжнародні зобов’язання як обтяжливі та розглядає глобальну політику не як простір співпраці, а як арену суперництва. Це спричинило дестабілізацію світового порядку, вихід США з ключових міжнародних угод, ослаблення союзницьких зв’язків, втрату лідерських позицій і, як наслідок, знищення рівня довіри до Вашингтона.
Автор наголошує, що новий ліберальний світовий порядок може постати лише за умови лідерства Європи у глобальних міжнародних відносинах, що має компенсувати відхід Сполучених Штатів від своєї колишньої ролі. У цьому контексті Україна розглядається як ключовий елемент нової європейської архітектури безпеки, а її перемога у війні проти Росії – як необхідна умова створення механізмів колективної безпеки.
У висновках підкреслюється, що становлення нового, життєздатного ліберального світового порядку вимагатиме не лише наявності політичної волі, а й довгострокового стратегічного мислення. Нові (або оновлені) міжнародні інституції не обов’язково мають бути універсальними, але повинні бути ефективними, гнучкими та спроможними своєчасно реагувати на глобальні виклики, а також забезпечувати стримування авторитарних і тоталітарних режимів