NaUKMA Research Papers. Law
Not a member yet
189 research outputs found
Sort by
Національна система захисту прав людини: місце Конституційного Суду України
No full textThe article examines the place of the Constitutional Court of Ukraine within the national system of human rights protection through the lens of the functioning of the constitutional complaint instrument. It identifies and evaluates the impact of the Constitutional Court’s practice in considering constitutional complaints on the development of constitutional justice and the constitutionalization of social relations.Introduced in 2016, the institution of the constitutional complaint and the Constitutional Court of Ukraine’s authority to consider such complaints were initially perceived as additional measures to strengthen the national system of human rights protection. However, since the Court’s first decision on a constitutional complaint in 2019, this instrument has become the principal form of proceedings concerning the constitutionality of laws in Ukraine. During this period, 73% of the Constitutional Court’s decisions declaring at least one provision of a law unconstitutional were rendered in cases based on constitutional complaints. This demonstrates the systemic significance of such decisions for the constitutional doctrine and the constitutional legal order of Ukraine.These trends indicate a significant impact of natural and legal persons of private law, as applicants in cases initiated by constitutional complaints, on constitutional jurisprudence and the constitutionalization of social relations, which has begun to develop in a bottom-up manner. This has influenced constitutional justice, which now tends to become more individualized in nature. In such cases, the Constitutional Court generally applies contextual interpretation of legal norms and examines the constitutionality of the specific statutory provisions applied in the applicant’s case.An intensification of constitutional review has been observed: during the mentioned period, dozens of laws were brought before the Constitutional Court of Ukraine for the first time. This development has clearly had a positive impact on the state of the rule of law in the country. On the other hand, the growing influence of the Constitutional Court may entail risks of a constitutional crisis, given that at least 28% of cases initiated by constitutional complaints affect economic distribution, particularly in the areas of social protection and pension provision.Although the Ukrainian model of constitutional complaint does not grant the Constitutional Court the authority to restore the violated right of the applicant as a result of constitutional proceedings, the applicant theoretically has the right to seek such restoration through the review of the final judicial decision in its case. Moreover, the Constitutional Court is implicitly obliged, when considering a constitutional complaint, to take into account the manner in which the contested law was applied in the applicant’s case, and, if the law itself is consistent with the Constitution but was applied by a court in an unconstitutional manner, the Constitutional Court shall indicate this in its decision. It is assumed that, upon the review of the applicant’s case, the court is legally bound to take into consideration such a reservation made by the Constitutional Court.These circumstances indicate that the Constitutional Court of Ukraine has assumed a human rights protection function, which, however, is exercised with certain specific features arising from its status as a body of constitutional jurisdiction. If public authorities are classified according to the criterion of human rights protection, specifically by their powers to restore a violated right (direct protection) or to create conditions for such restoration (indirect protection), the Constitutional Court, with some reservation, may be regarded as part of the national system of human rights protection composed of bodies that provide direct protection of human rights. This reservation lies in the fact that the Constitutional Court essentially exists within its own constitutional domain above the entire state system, including the human rights protection system, exercising constitutional review over its compliance with the Constitution.У статті розглянуто місце Конституційного Суду України в національній системі захисту прав людини крізь призму функціонування інституту конституційної скарги, визначено та оцінено вплив практики Конституційного Суду України з розгляду справ за конституційними скаргами на конституційну юстицію і конституціоналізацію суспільних відносин. Запропоновано класифікацію органів публічної влади за критерієм захисту прав людини, в основу якої покладено повноваження щодо відновлення порушеного, невизнаного або оспорюваного права. Зроблено висновок про присвоєння Конституційному Суду функції захисту прав людини, що зумовлено здійсненням ним повноважень з розгляду справ за конституційними скаргами. Виявлено ознаки зміни парадигми конституційної юстиції в бік суб’єктивізації з огляду на таку діяльність Суду. Ідентифіковано посилення ролі Конституційного Суду України в державі та визначено потенційні супутні наслідки. Висунуто пропозицію щодо проведення додаткових досліджень можливих ризиків, пов’язаних з інтенсифікацією конституційного контролю
Забезпечення академічної доброчесності в науковій діяльності з позиції авторського права
Get PDFThe article provides a comprehensive analysis of academic integrity in scientific activity and explores ways to foster good academic practices. The author examines doctrinal approaches to interpreting academic integrity through the lens of the moral qualities expected of a scientist. The article analyzes the list of behaviors deemed appropriate under the Law of Ukraine “On Education”. The author proposes a clarification of academic integrity, identifying four core elements:1) Independence in scientific work, demonstrated through the researcher’s personal understanding of a scientific problem, critical analysis of sources, and for the pursuit of answers to questions they independently pose. Independent research excludes copying others’ reasoning and conclusions, as well as republishing the researcher’s own prior work as a new study.2) Conducting new research requires the researcher to seek results that do not duplicate their previously published findings. Failure to meet this standard constitutes a violation of academic integrity in the form of self-plagiarism.3) Proper use of all information sources. This entails identifying the origin of every borrowed fragment — whether it is a quotation from another author’s work, a legal provision, or another source. Borrowed content must be distinguishable from the researcher’s original ideas. Such transparency enhances credibility, clarifies the researcher’s contribution to science, and fosters a positive scholarly reputation.4) Ensuring research reliability. Researchers must support their conclusions with current, verified data. If the information is outdated or altered, the study may become irrelevant—or worse, misleading. Since research is publicly disseminated, erroneous findings are unacceptable. Accuracy and precision are essential to ensure the trustworthiness and usability of research results.The article critically assesses the national approach to legislating academic liability for integrity violations without implementing preventive mechanisms. Using the European Research Area as an example, the article highlights the role of educational initiatives in fostering awareness of academic integrity and mitigating the risk of violations. The author concludes that systemic changes are needed in Ukrainian state policy on education and science, including the development of an informational and educational environment that promotes ethical conduct and best practices in academic activity.У статті подано комплексну характеристику академічної доброчесності в науковій діяльності та розглянуто шляхи забезпечення розвитку добросовісних академічних практик. Висвітлено доктринальні підходи до тлумачення сутності академічної доброчесності крізь призму моральних якостей, які повинен демонструвати вчений. Проаналізовано перелік дій, які визначено як доброчесну поведінку згідно із Законом України «Про освіту». Запропоновано уточнення сутності елементів академічної доброчесності: самостійність наукової роботи, проведення нового дослідження, забезпечення достовірності дослідження та коректне використання кожного джерела інформації. Критично оцінено вітчизняний підхід щодо впровадження на законодавчому рівні академічної відповідальності за порушення академічної доброчесності без забезпечення механізму попередження таких порушень. На прикладі Європейського дослідницького простору висвітлено проведення просвітницьких заходів, що сприяють формуванню знань про академічну доброчесність і знижують ризики вчинення порушень. Зроблено висновок про необхідність системних змін в українській державній політиці у сфері освіти і науки та створення інформаційно-просвітницького середовища, яке сприятиме утвердженню моральності й розвитку належної практики в академічній діяльності
Застосування принципу non reformatio in peіus для оскарження рішень у сфері податкових правопорушень
No full textThe existence of specific principles for appealing decisions in the field of tax offenses forms the basis for a comprehensive understanding of the parameters within which the legal mechanism for protecting taxpayers’ rights operates.Within the procedures for appealing decisions in the field of tax offenses, it is particularly relevant to introduce a legal mechanism that that effectively prevents the deterioration of the taxpayer’s legal position.The need for such safeguards arises from the current Ukrainian tax legislation, which grants the supervisory authority discretionary power to increase the taxpayer’s monetary obligation during an administrative appeal—potentially placing the taxpayer in a worse position than before filing the complaint.One such safeguard could be the incorporation of the principle of non reformatio in peius into tax legislation, which prohibits worsening the applicant’s situation compared to that established by the contested decision.The principle of non reformatio in peius should be applied in conjunction with the rule tantum devolutum quantum appellatum (the scope of review is limited to the scope of the appeal).In general, the legislator considered the principle of prohibiting the worsening of the taxpayer’s situation when adopting the Law of Ukraine “On Administrative Procedure.” Although the law does not explicitly mention this principle, it also does not permit the opposite—that is, it does not authorize the decision-maker to increase the negative consequences for the complainant. However, the primary issue for taxpayers is the failure to harmonize tax legislationwith the provisions of the Law of Ukraine “On Administrative Procedure.”As a result, the current tax legislation’s grant of discretionary power to increase monetary obligations places taxpayers in a vulnerable position: by appealing to a higher authority, they risk ending up in a worse situation than they were in at the time of filing the complaint.Incorporating the principle of non reformatio in peius into tax legislation would protect taxpayers from receiving less favorable outcomes when appealing decisions in the field of tax offenses.Наявність спеціальних принципів оскарження рішень у сфері податкових правопорушень є основою для цілісного сприйняття та розуміння конкретних специфічних параметрів, у межах яких діє механізм правового регулювання захисту прав платників податків.У межах процедур оскарження рішень у сфері податкових правопорушень актуальним є впровадження правового підґрунтя, яке б відображало ефективну основу недопущення погіршення правового становища платника податків.Необхідність запровадження таких основ зумовлена наявністю в чинному податковому законодавстві України дискреційного права контролюючого органу збільшувати суму грошового зобов’язання під час адміністративного оскарження, що може поставити платника податків у гірше становище порівняно з тим, у якому він перебував до звернення зі скаргою.Однією з таких гарантій може бути введення в податкове законодавство спеціального принципу «non reformatio in peius», зміст якого полягає в недопустимості погіршення становища заявника порівняно з тим, яке було створено оскаржуваним документом.Принцип «non reformatio in peius» потрібно застосовувати разом з іншим правилом — «tantum devolutum quantum appellatum» (скільки скарги, стільки і рішення).Загалом основи принципу недопустимості погіршення становища платника податків законодавець врахував під час ухвалення Закону України «Про адміністративну процедуру»: хоча в ньому прямо не зазначено про застосування цього принципу, проте не передбачено й протилежного, тобто права суб’єкта розгляду скарги на «збільшення» негативних наслідків для скаржника. Однак основною проблемою для платників податків залишається неузгодження положень податкового законодавства з вимогами Закону України «Про адміністративну процедуру».Передбачене чинним податковим законодавством дискреційне право контролюючого органу збільшувати суму грошового зобов’язання ставить платника податків у вразливе становище, за якого, звертаючись за захистом до вищого контролюючого органу, такий скаржник може опинитись у ще гіршому становищі порівняно з тим, у якому він перебував на момент звернення зі скаргою.Введення принципу «non reformatio in peius» у податкове законодавство забезпечить захист платника податків від ухвалення менш сприятливого рішення під час застосування процедур оскарження рішень у сфері податкових правопорушень
Менеджмент судових справ: історичний розвиток і сучасний зміст поняття
No full textThe article shows that the problems of overloading judicial systems with cases and the general trend towards efficient use of limited court resources are relevant for Ukraine and constitute a global issue. In this context, modern European researchers often refer to the concept of case management as one of the possible tools for solving this problem. The article outlines the main aspects of the historical development of the concept of case management in Europe in the nineteenth and twentieth centuries. It is demonstrated that case management is now a generally accepted procedural concept in Europe aimed at improving the efficiency of civil proceedings. This concept is primarily related to the principles of cooperation and proportionality, which are among the most important principles of civil procedure. The current content of case management at the European level is reflected in the recently drafted Directive on Common Minimum Standards of Civil Procedure in the European Union of 04 July 2017 and the Model European Rules of Civil Procedure adopted in September 2020, which devote considerable attention to the provisions on the efficiency of civil proceedings. Only since 2018 has the issue of case management as a new concept for the doctrine of civil procedural law of Ukraine been addressed by some domestic scholars. Although the Civil Procedural Code of Ukraine reproduces certain case management powers, the very concept of case management is absent from the domestic civil procedure. Given this, and since this concept is new to the national doctrine, there is currently no common understanding of its meaning or a uniform translation into Ukrainian. It is argued that modern case management should be understood as a set of discretionary powers of a judge and certain procedural duties of a judge and parties to a case, which ensure the implementation of the active role of a judge with the assistance of the parties in the swiftest and most cost-effective consideration of both a particular case and all cases under the judge’s jurisdiction. It is argued that case management covers procedural activities rather than the effectiveness of substantive law protection, and although it overlaps with the concept of procedural economy in terms of a judge’s discretionary powers, procedural economy primarily covers another area – simplification of legislative procedures (procedural form) and elimination of duplication in court proceedings.У статті окреслено основні моменти історичного розвитку концепції менеджменту судових справ (англ. case management) та рівень її нормативного закріплення в окремих країнах Європи. З’ясовано, що сучасний зміст цього поняття на загальноєвропейському рівні закріплено в проєкті Директиви про спільні мінімальні стандарти цивільного процесу в Європейському Союзі від 4 липня 2017 р. та прийнятих у вересні 2020 р. Модельних європейських правилах цивільного процесу, які містять положення про ефективність цивільного судочинства. Надано визначення сучасного менеджменту судових справ як сукупності дискреційних повноважень судді, окремих процесуальних обов’язків судді та учасників справи, які забезпечують реалізацію активної ролі судді за сприяння учасників справи в якнайшвидшому і найменш затратному розгляді як конкретної, так і всіх справ, що перебувають у провадженні судді. Аргументовано, що менеджмент судових справ охоплює саме процесуальну діяльність, а не ефективність захисту матеріального права, а також хоча й перетинається з поняттям процесуальної економії в частині дискреційних повноважень судді, але процесуальна економія передусім стосується іншої сфери — спрощення законодавчих процедур (процесуальної форми) й усунення подвоєння судового процесу
Розподіл ризиків у ліцензійних договорах на основі блокчейну щодо технологій подвійного призначення на перетині юрисдикцій України та ЄС
No full textThe article explores the application of blockchain for risk allocation in cross-border licensing agreements of dual-use technologies under Ukrainian and EU legal frameworks.The first section analyses blockchain technology from both technical and legal perspectives. It outlines the operational principles of the most widely used consensus mechanisms in supply chain management and identifies key threats inherent in each of them. The analysis includes the most common types of attacks targeting blockchain infrastructure. The criteria of suitable consensual mechanisms for dual-use technology transactions are determined. The section further focuses on the theoretical concept and grounds for blockchain implementations in licensing agreements, including smart contracts, blockchain-based supply chain management, and dispute resolution. The role of smart contracts in licensing agreements is examined in terms of their implementation within the operational lifecycle of commercial entities. Considering supply chain management, possible approaches to blockchain adoptions are presented. Regarding dispute resolution, contemporary methods in the digital realm are described.The second section examines the integration of blockchain technology for risk allocation in cross-border licensing agreements in the EU market. It defines the concepts of risk and its allocation between contracting parties, from economic and legal perspectives. Two categories of risks are distinguished: those inherent in licensing agreements and those specific to the dual-use technology sector. The first category addresses risks associated with conflict-of-law issues, counterfeiting, and royalty formation. The limits of blockchain-based risk allocation are discovered in light of the exclusive-jurisdiction rule. Subsequently, the adoption of blockchain-based SCM is studied through the lens of the allocation of counterfeiting risk. A similar approach is applied to the risk of information asymmetry. The second category of risks concerns export controls and sanctions. The EU regulatory frameworks governing the relevant fields are examined. Contemporary examples of SCM implementations used to allocate export-control and sanctions risks are analysed. Both risks can be allocated between contractual parties through blockchain-based SCM.The study results in the development of a risk allocation matrix using blockchain technology.У статті досліджено застосування технології блокчейн для розподілу ризиків у транскордонних ліцензійних договорах щодо технологій подвійного призначення, з урахуванням правового регулювання України та ЄС.Проаналізовано технологію блокчейн як із технічного, так і з юридичного погляду. Окреслено принципи функціонування найбільш поширених консенсусних механізмів, які застосовуються в управлінні ланцюгами постачання, визначено основні загрози, притаманні кожному з них. Проаналізовано найпоширеніші типи атак проти блокчейн-інфраструктури. Визначено критерії придатності консенсусних механізмів для транзакцій щодо технологій подвійного призначення. Серед можливих способів імплементації блокчейну в ліцензійні договори наведено смартконтракт, управління ланцюгами постачання та врегулювання спорів. Розглянуто впровадження смартконтрактів у ліцензійних договорах в операційний цикл комерційних структур. Наведено можливі підходи до впровадження блокчейну в управління ланцюгами постачання. Описано сучасні методи врегулювання спорів у цифровій сфері.Також розглянуто впровадження технології блокчейн для розподілу ризиків за транскордонним ліцензійним договором на перетині юрисдикцій України та ЄС. Визначено поняття ризику та його розподілу між сторонами договірних відносин з погляду економіки та права. Виокремлено дві категорії ризиків: притаманні ліцензійним договорам та специфічні для галузі технологій подвійного призначення. Перша категорія стосується ризиків, пов’язаних із питаннями колізійного права, підробки та формування роялті. Межі розподілу ризиків на основі блокчейну виявляються з огляду на правило виключної юрисдикції. Впровадження управління ланцюгами постачання на основі блокчейну досліджено крізь призму розподілу ризику підробки. Аналогічний підхід застосовано до ризику асиметрії інформації. Друга категорія ризиків стосується експортного контролю та санкцій. Розглянуто нормативно-правову базу ЄС, що регулює відповідні сфери. Проаналізовано сучасні приклади впровадження управління ланцюгами постачання, що використовуються для розподілу ризиків експортного контролю та санкцій. Обидва ризики можуть бути розподілені між договірними сторонами за допомогою управління ланцюгами постачання на основі блокчейну.Результатом дослідження є формування матриці розподілу ризиків з використанням технології блокчейн
Смертна кара в історико-юридичній ретроспективі: від інституціалізованого замінника кровної помсти до інструменту охорони режиму
Get PDFThe compatibility of the death penalty with the rule of law along with the support of almost half of the Ukrainians surveyed a year before the full-scale invasion of Ukraine by the Russian Federation, has highlighted the necessity for a deeper study of the nature of this form of punishment, its origins, and the trends surrounding its implementation and abolition. This article aims to review and analyse the reasons for the establishment, persistence, and abolition of the death penalty as a form of punishment in ancient Egypt, ancient Greece, and Rome, as well as in the Moscow State and later in the Russian Empire. The selection of these states is based on the availability of relevant research materials and the clarity with which their historical experiences illustrate the findings presented in the article. The study establishes that the primary understanding of execution as retribution originates from the principle of “an eye for an eye” or equal for equal (committed). This principle, now known as lex talionis (in all its forms), was then practically implemented based on the perceptions of justice and/or religious traditions.Furthermore, this study finds that over time, the death penalty evolved from means of vengeance, including blood feuds, into a tool for maintaining state stability and social order.In this context, the purpose of the death penalty shifts — from retribution to deterrence — while its public execution gains prominence as a visual and “educational” tool. The concept of justice is also changing.Justice is presumed inherent in any death sentence sanctioned by the state. State leaders hold the authority to determine which offenses warrant death penalty.An analysis of the history of death penalty in the Ancient East and Antiquity suggests that a person’s status as a slave did not preclude recognition of their execution by a court or other judicial body as the deliberate termination of a human being. However, due to the legal norms of the time, death penalty sometimes had a collective nature, leading to the execution of innocent individuals.This analysis suggests that when significant threats to society diminish, the perceived necessity for this form of punishment also declines. The presence of a substantial threat, or a combination of such threats, is typically the primary factor prompting the incorporation of the death penalty into a legal system. The findings of this study do not provide sufficient grounds to assert the absence of legal justification for either the establishment or retention of the death penalty. However, such considerations may fall beyond the scope of this study. Future research will be conducted based on the conclusions drawn here.Відповідність покарання у вигляді смертної кари принципу верховенства права та підтримка ідеї про повернення смертної кари в Україні більше ніж половиною (51 %) українців, опитаних за рік до повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, стали чинниками для порушення питання про необхідність глибшого дослідження сутності цього виду покарання, витоків його формування та тенденцій до його встановлення і скасування. Цю статтю присвячено огляду та аналізу причин становлення, існування та скасування смертної кари як виду покарання в Стародавньому Єгипті, античних Греції та Римі, а також у Московській державі та пізніше — у Російській імперії. Вибір саме цих держав зумовлений як доступністю відповідних матеріалів досліджень для авторів, так і наочністю результатів проведеного огляду та аналізу, представлених у статті. У результаті дослідження, зокрема, встановлено первісне розуміння страти злочинців як відплати: «око за око», тобто рівним за рівне (скоєне). Це принцип таліону (у всіх його видах), і на той час його практична реалізація підживлювалась розумінням справедливості та/або релігійними традиціями.Також встановлено, що згодом смертна кара еволюціонувала від засобу помсти, зокрема кровної, до засобу забезпечення стабільності державного режиму, суспільного ладу.У цьому контексті змінюється мета застосування смертної кари — від відплати до залякування, а для його візуалізації і «виховної ролі» актуалізується елемент публічності її виконання. Питання справедливості також видозмінюється: вона визнається апріорі, якщо смертний вирок затверджено від імені держави. І саме державним очільникам передається право вирішувати, які саме проступки мають каратися смертю.Аналіз історії запровадження і застосування інституту смертної кари в країнах Стародавнього Сходу та античності дав змогу зробити висновок, що статус раба не перешкоджав розумінню, що його вбивство за рішенням суду або іншого юрисдикційного органу є саме стратою особи як біосоціальної істоти. Втім, на потребу вимог тогочасного законодавства відповідальність через смерть мала іноді колективний характер, коли карали невинуватих.Проведений аналіз дає змогу стверджувати, що необхідність встановлення такого виду покарання знижується, якщо немає суттєвих загроз для суспільства. Відповідна загроза чи їх сукупність і буде переважно причиною для введення смертної кари до системи кримінальних покарань. Розглянуті та проаналізовані причини встановлення смертної кари не дають авторам цього дослідження підстав стверджувати про відсутність легальних підстав встановлення чи «нескасування» смертної кари. Проте такі причини можуть бути поза межами завдань, визначених для цієї статті, тож автори планують провести наступні дослідження на основі висновків цієї розвідки
Законодавча модель загальних засад звільнення від покарання
No full textThe article investigates the legal phenomenon of “the general principles of release from punishment”. It is established that legislators and scientists do not pay enough attention to the issue of formulating in the legislation the guidelines on release from punishment as a system with the corresponding components: general, group and special principles.The work further develops the provisions on the general principles of the release from punishment, which should apply to all types of release from punishment without exception,It is substantiated that the first rule, which deserves to be enshrined in the general principles of release from punishment, should reflect courts’ consideration of the purpose of release from punishment. The purpose of release from punishment is the fair application of the law on criminal liability to each convicted person, considering the specifics of the particular criminal offense and the identity of the guilty person. The criteria for fair release from punishment are determined. Another component of the analyzed rule should give the court an answer to the question of what to do if several equitable types of release from punishment can be applied to a person at the same time. It is proposed that in the event of simultaneous establishment of grounds for applying two or more types of release from punishment, the type of release from punishment provided for by a special norm or the type of release that most improves the person’s situation should be applied.The second rule that deserves to be consolidated is the rule on the application to convicted persons of only those types of release from punishment that are provided for in the Criminal Code of Ukraine. This provision is aimed at preventing the application of release from punishment to convicted persons on the grounds provided for in the Criminal Procedure and Criminal Enforcement Codes of Ukraine.The third rule should give the court a comprehensive answer to the question of which persons cannot be subject to certain types of release from punishment. It is determined which convicted persons cannot be subject to certain types of release from punishment.The fourth rule should guide the courts in observing the prerequisites, grounds and nature of the relevant type of release from punishment.The fifth rule, which should also be reflected in the general principles of release from punishment, concerns the obligation of all law enforcement agencies to consider the provisions of the General Part of the Criminal Code. A list of all the fundamental provisions contained in other norms of the General Part of the Criminal Code that must be considered when deciding on release from punishment is provided.Possible legal relationships that may require appropriate additional regulation through the rules of general principles of release from punishment are analyzed.A legislative model of the general principles of release from punishment is formulated.У статті розглянуто правовий феномен загальних засад звільнення від покарання. На підставі проведеного дослідження сформульовано правила загальних засад звільнення від покарання. Перше правило містить стрижневе положення про врахування мети звільнення від покарання (висловлено бачення такої мети). Друге правило спрямоване на недопущення звільнення від покарання засуджених з підстав, не передбачених Кримінальним кодексом України. Третє правило надає суду повну відповідь на питання про те, до кого із засуджених не можна застосовувати окремі види звільнення від покарання. Четверте правило орієнтує суди на дотримання передумов, підстав та характеру відповідного виду звільнення від покарання. П’яте правило скеровує всіх правозастосовних суб’єктів (суд, парламент, Президента) на врахування положень Загальної частини Кримінального кодексу України при вирішенні питання про звільнення від покарання.Сформовано законодавчу модель загальних засад звільнення від покарання, запропоновано закріпити її в кримінальному законодавстві
Боротьба без правил (переклала з німецької Оксана Головко-Гавришева)
No full textFight without Rules = Kampf ohne Regeln (Translated into Ukrainian from German by Oksana Holovko-Havrysheva)Боротьба без правил (переклала з німецької Оксана Головко-Гавришева
Принцип прозорості в контексті правового регулювання систем штучного інтелекту
Get PDFUkraine continues to develop its own approach to the legal regulation of artificial intelligence, with due regard to the international standards developed to date. One of the objectives of the proposed legal regulation is to ensure it remains balanced and flexible so that it does not hinder further technological developments, while also protecting the rights of individuals who might be affected by AI systems, including data subject rights, insofar as AI systems involve certain personal data processing operations. For these purposes, a theoretical and legal discussion regarding the main aspects of AI regulation at the European Union level — currently the leading authority in this field — is important. Its risk-based regulatory framework and existing transparency requirements should be properly considered in Ukraine, especially in light of Ukraine’s commitment to implement the EU acquis in accordance with the EU-Ukraine Association Agreement.The discourse on AI regulation in the EU and beyond demonstrates that AI technologies—their development and subsequent use—must be transparent, with transparency often construed broadly. Notably, transparency itself is an important safeguard against AI-related abuses and a prerequisite for implementing other key principles of AI regulation, particularly accountability and responsibility on the part of AI system developers and deployers. At the same time, transparency is a complex requirement, and its application requires consideration of the peculiarities of AI technology itself and existing legislative limitations, including those relating to personal data protection and the protection of intellectual property rights.The article explores the prerequisites for the emergence of the transparency requirement for AI systems, confirms the importance of transparency in the context of AI regulation, and examines the theoretical and legal aspects of this principle and its transformation into regulatory requirements at the EU level.Україна продовжує розробляти власний підхід до правового регулювання штучного інтелекту. З огляду на це важливою є теоретико-правова дискусія щодо основних аспектів регулювання ШІ на рівні Європейського Союзу, який на сьогодні є лідером у цій сфері. Дискурс щодо питань регулювання ШІ демонструє, що технології ШІ — їхнє розроблення та подальше використання — повинні бути прозорими. Саме прозорість є важливою гарантією від зловживань, пов’язаних із ШІ, та передумовою реалізації інших ключових принципів, пов’язаних із регулюванням ШІ, зокрема підзвітності та відповідальності розробників та користувачів систем ШІ. Водночас прозорість є комплексною вимогою, а для її застосування потрібно врахувати особливості самої технології ШІ та законодавчих обмежень, включно з обмеженнями щодо захисту персональних даних та охорони об’єктів права інтелектуальної власності. У статті досліджено передумови виникнення вимоги щодо прозорості систем ШІ, підтверджено важливість прозорості в контексті регулювання ШІ та розглянуто теоретико-правові аспекти цього принципу та його трансформацію в регуляторні вимоги на рівні ЄС
Механізм правового регулювання цифрового середовища: філософсько-правовий аспект
No full textThe article explores the philosophical and theoretical-legal foundations for understanding semantically related concepts—digital ethics, information ethics, digital etiquette, and netiquette—through the prism of their relevance to the existence of society and the individual in the digital environment. The author emphasizes the importance of an interdisciplinary approach that integrates philosophical, social, legal, and technological aspects to create an effective system for regulating social relations in the digital space.The study analyzes the methodological approaches of various academic disciplines used in examining these concepts in the digital environment. In particular, special attention is given to the mechanism of legal regulation of the digital environment through constitutional law, civil law, criminal law, administrative law, and international law.In the article, digital ethics is presented as an interdisciplinary field that combines philosophical, legal, social, and technological aspects to formulate moral guidelines for the use of digital technologies. It is established that information ethics, on the other hand, focuses on the moral aspects of working with information, considering its reliability, transparency, and role in the harmonization of social relations in the digital environment.While digital etiquette and netiquette are interrelated categories, they have different areas of application. Netiquette pertains to the norms of behavior in online communications, ensuring respectful and tolerant interactions among users in social networks, forums, and similar platforms. In contrast, digital etiquette is a broader concept that encompasses rules of interaction across all digital environments, including compliance with legal and ethical standards in communications, use of digital technologies, and data management. Despite their complementarity, these concepts differ in content and scope of application, allowing each to occupy a unique place in the modern discourse on digital culture and ethics.The article highlights the importance of a comprehensive approach to studying the digital environment, grounded in the integration of philosophical, legal, and ethical standards. Such an approach promotes the harmonization of social relations and ensures the responsible use of digital technologies in the modern world.У статті досліджено філософські та теоретико-правові основи розуміння семантично споріднених понять: цифрова етика, інформаційна етика, цифровий етикет та мережевий етикет — крізь призму їхньої належності до буття суспільства й особи в цифровому середовищі. Наголошено на важливості міждисциплінарного підходу, який інтегрує філософські, соціальні, правові та технологічні аспекти для створення ефективної системи регулювання суспільних відносин у цифровому просторі.Проаналізовано методологічні підходи окремих наукових дисциплін до вивчення означених понять у цифровому середовищі. Особливу увагу приділено механізму правового регулювання цифрового середовища конституційним правом, цивільним правом, кримінальним правом, адміністративним правом та міжнародним правом.Цифрову етику у статті розглянуто як міждисциплінарний напрям, що поєднує філософські, правові, соціальні та технологічні аспекти для формування моральних орієнтирів у використанні цифрових технологій. Встановлено, що інформаційна етика, зі свого боку, зосереджується на моральних аспектах роботи з інформацією, враховуючи її достовірність, прозорість та гармонізацію суспільних відносин у цифровому середовищі.Цифровий етикет і мережевий етикет — взаємопов’язані категорії, але мають різні сфери застосування. Мережевий етикет визначає норми поведінки в онлайн-комунікаціях, забезпечуючи коректну та толерантну взаємодію користувачів у соціальних мережах, форумах тощо. Цифровий етикет є ширшим поняттям, яке охоплює правила взаємодії у всіх цифрових середовищах, включно з дотриманням правових і етичних стандартів у комунікаціях, роботі з цифровими технологіями та даними. Зазначено, що, попри їхню взаємодоповнюваність, вони відрізняються за своїм змістовим наповненням, масштабом застосування, кожен із них займає унікальне місце в сучасному дискурсі цифрової культури та етики.У статті наголошено на важливості комплексного підходу до дослідження цифрового середовища, яке базується на інтеграції філософських, правових та етичних стандартів. Такий підхід сприяє гармонізації суспільних відносин і забезпеченню відповідального використання цифрових технологій у сучасному світі