Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Відносини між Азербайджаном і Китаєм: співпраця в енергетичному секторі
Full text linkThe main goal of the research is to examine the reasons for the expanding cooperation in the energy sector between Azerbaijan and China, the process itself and its consequences for the South Caucasus region, especially Azerbaijan, against the backdrop of the changing political and economic landscape of the 21st century. This topic is one of the most relevant topics for the modern era. Thus, after gaining its independence in 1991, Azerbaijan, which built its economy based on the requirements of the modern era, has been in the spotlight of almost all the world's countries due to its economic potential. In this regard, economic cooperation with China, especially cooperation in the energy sector, attracts attention. Azerbaijan is the most developed and leading country in the South Caucasus. Although China is geographically distant from the South Caucasus region, it has always established close relations with these countries. Establishing peace and stability in the South Caucasus, especially in Azerbaijan, is at the center of China's attention. Azerbaijan's rich energy resources have been at the center of attention of various countries throughout history. The security of the oil and gas arteries passing through Azerbaijan is very important for China, which benefits from our country's rich oil and gas reserves. In addition to being the most developed country in the East Asian region, China is interested in establishing political, economic, and cultural relations with the South Caucasus countries, especially Among East Asian countries, China is considered the second country to strengthen cooperation with Azerbaijan in the energy sector after Japan. This article examines in detail the cooperation in the energy sector that China has established with Azerbaijan since 1991.Головною метою дослідження є вивчення причин розширення співробітництва в енергетичній сфері між Азербайджаном та Китаєм, самого процесу та його наслідків для регіону Південного Кавказу, насамперед Азербайджану, на тлі зміни політичного та економічного ландшафту ХХІ століття. Ця тема є однією з найактуальніших для сучасної епохи. Так, після здобуття незалежності в 1991 році Азербайджан, який побудував свою економіку, виходячи з вимог сучасної епохи, завдяки своєму економічному потенціалу опинився в центрі уваги майже всіх країн світу. У цьому плані економічна співпраця з Китаєм, особливо співпраця в енергетичному секторі, привертає увагу. Азербайджан є найрозвиненішою та провідною країною Південного Кавказу. Хоча Китай географічно віддалений від регіону Південного Кавказу, він завжди встановлював тісні відносини з цими країнами. Встановлення миру та стабільності на Південному Кавказі, особливо в Азербайджані, знаходиться в центрі уваги Китаю. Багаті енергетичні ресурси Азербайджану були в центрі уваги різних країн протягом всієї історії. Безпека нафтогазових артерій, що проходять через Азербайджан, є дуже важливою для Китаю, який отримує вигоду від багатих запасів нафти та газу нашої країни. Окрім того, що Китай є найрозвиненішою країною Східноазіатського регіону, він зацікавлений у встановленні політичних, економічних та культурних відносин з країнами Південного Кавказу, особливо з Азербайджаном. Серед країн Східної Азії Китай вважається другою країною, яка зміцнила співпрацю з Азербайджаном в енергетичному секторі після Японії. У цій статті детально розглядається співпраця в енергетичному секторі, яку Китай встановив з Азербайджаном з 1991 року
Супервізія та інтервізія як сучасні форми удосконалення навчального процесу в гуманітарних закладах вищої освіти України
Full text linkRelevance. Today's realities in Ukraine have significantly influenced the peculiarities of organizing and conducting the educational process in all educational levels, including higher education. This is especially true for universities that train future teachers, psychologists, and physicians. All of these professions are human-centered, that is, they are focused on human needs and on improving the state of a person as an individual. A person himself is a very complex biosocial substance with a large number of degrees of variability in both biological and social aspects. It takes a lot of time to study all these variations, which today becomes almost unrealistic with the traditional organization of the educational process. The traditional form of education (offline) has significantly decreased in volume and has largely given way to the newest distance format (online). Teachers were forced to distance themselves from students and interns in the spatial dimension. Higher education applicants themselves distanced themselves from each other and from their academic group in a similar way.The purpose of the article is to study the features of supervision and interviewing as innovative forms of formation of humanities specialists, which are effective in modern Ukrainian conditions of acquisition of higher education applicants, in particular, medical and pedagogical professional competencies.Results. There is a need to modernize the traditional system of higher pedagogical education in Ukraine, relying on the progressive educational experience accumulated in the world and on very specific Ukrainian realities. Such innovative basis can be such educational forms, relatively new in Ukraine, as supervision and interviewing. In each of them, both positive aspects and shortcomings were identified. It is the variation of these two main forms that makes it possible to take into account all the complex features of the present that actually exist in the educational sphere of Ukraine. The main models of effective combination of supervision and interviewing, as well as their combination in the educational process of humanitarian institutions of higher education, are proposed.Актуальність. Реалії сьогодення в Україні помітно вплинули на особливості організації та проведення навчального процесу у всіх освітянських ланках, включаючи вищу школу. Особливо це стосується вузів, в яких відбувається підготовка майбутніх педагогів, психологів та медиків. Всі ці професії людиноцентровані, тобто орієнтовані на потребу людини і на удосконалення стану людини як особистості. Сама людина є дуже складною біосоціальною субстанцією з великим числом ступенів варіативності як в біологічному, так і в соціальному аспектах. Для вивчення всіх цих варіацій треба дуже багато часу, що сьогодні стає майже нереальним при традиційній організації навчального процесу. Традиційна форма навчання (офлайн) в значному ступені зменшилась за своїм обсягом і поступилася в значній мірі новітньому дистанційному формату (онлайн). Педагоги у просторовому вимірі вимушені були дистанціюватися від студентів і інтернів. Самі здобувачі вищої освіти аналогічним чином дистанціювались один від одного, від своєї академічної групи.Мета статті полягає у дослідженні особливостей супервізії та інтервізії як інноваційних форм становлення фахівців-гуманітаріїв, яка є ефективною в сучасних українських умовах набуття здобувачами вищої освіти, зокрема, медичних та педагогічних професійних компетенцій.Результати. Виникла необхідність в модернізації традиційної системи вищої педагогічної освіти в Україні, спираючись на накопичений у світі прогресивний освітянський досвід та на вельми специфічні українські реалії. Такою інноваційною основою можуть стати такі, відносно нові в Україні, навчальні форми, як супервізорство та інтервізорство. В кожній із них було виявлено як позитивні аспекти, так і недоліки. Саме варіювання цими двома основними формами надає можливість враховувати всі ті складні особливості сьогодення, які реально існують на теренах освітянської України. Запропоновано основні моделі ефективного сполучення супервізії та інтервізії, а також їх комбінування в навчальному процесі гуманітарних закладів вищої освіти
Тенденції розвитку спорту в контексті політики щодо молоді та спорту республіки Азербайджан
Full text linkIn the modern era, youth, as a special socio-demographic group, play an important role in the material and spiritual progress of the country. They are regarded by society as the main driving force in the implementation of social changes, economic development, and technological innovations. The development of youth, however, depends on the policy pursued by the state. In many countries, this policy is called state youth policy.The article analyzes the trends of sports development in the context of the youth and sports policy of the Republic of Azerbaijan. In modern civil states, the development of sports is aligned with youth policy, one of the main directions of social policy, and is included in the overall state strategy, being recognized as one of its priority directions. The aim of this article is to analyze, from a political science perspective, the directions and prospects of sports development within the framework of youth and sports policy implemented in the Republic of Azerbaijan, while also identifying existing strengths and weaknesses and assessing the impact of youth and sports policy.The study examines the impact of the state youth policy implemented by the National Leader Heydar Aliyev and President Ilham Aliyev on the development of physical education and sports, its legal and regulatory framework, material and technical base, as well as the development of professional and mass sports. The article also identifies the main development trends, positive and negative aspects. As a result, it has been determined that the development of sports is not only an indicator of the effectiveness of the state’s youth policy but also has a significant impact on enhancing the country’s international reputation, promoting national values, and fostering public health.У сучасну епоху молодь, як особлива соціально-демографічна група, відіграє важливу роль у матеріальному і духовному прогресі країни. Вони розглядаються суспільством як головна рушійна сила у впровадженні соціальних змін, економічному розвитку, технологічних інноваціях. Розвиток молоді, однак, залежить від політики, яку проводить держава. У багатьох країнах така політика називається державною молодіжною політикою.У статті проаналізовано тенденції розвитку спорту в контексті молодіжної та спортивної політики Азербайджанської Республіки. У сучасних громадянських державах розвиток спорту узгоджується з молодіжною політикою, одним з основних напрямків соціальної політики, і входить в загальну державну стратегію, визнаючись одним з її пріоритетних напрямків. Метою даної статті є аналіз з політологічної точки зору напрямів і перспектив розвитку спорту в рамках молодіжної та спортивної політики, що реалізується в Азербайджанській Республіці, а також виявлення існуючих сильних і слабких сторін та оцінка впливу молодіжної та спортивної політики.У дослідженні розглядається вплив державної молодіжної політики, що реалізується Національним лідером Гейдаром Алієвим та Президентом Ільхамом Алієвим, на розвиток фізичної культури та спорту, її нормативно-правову базу, матеріально-технічну базу, а також розвиток професійного та масового спорту. Також визначено основні тенденції розвитку, позитивні та негативні аспекти. У результаті визначено, що розвиток спорту є не лише показником ефективності молодіжної політики держави, а й має значний вплив на підвищення міжнародної репутації країни, утвердження національних цінностей та зміцнення здоров'я населення
Цифрова трансформація як філософський феномен: переосмислення етики та естетики в умовах домінування штучного інтелекту
Full text linkRelevance. Artificial intelligence has ceased to be just a computational tool and increasingly functions as a cultural and normative environment that forms modes of visibility, distributes attention and influences ethical judgments. It has been found that in such environments, the form of information presentation – the interface, the language of prompts, the composition of the screen – is not a «shell» but acts as an infrastructure of trust that strengthens or weakens responsibility, transparency and fairness. The aim of the study is to conceptually and procedurally integrate ethical and aesthetic dimensions in the life cycle of AI systems, in particular the rationale for the E²-Framework (Ethical–Aesthetic Integration) assessment tool, which translates the principles of responsibility, accountability, and fairness into verifiable design, testing, and operation steps, while at the same time setting requirements for the form of uncertainty presentation, synthetics, and risk semiotics. Results. Ten "nodes" of procedural suitability of AI ethics are characterized: data hygiene and relevance of samples; multivariate assessment of accuracy and fairness; full-fledged model/system cards and validation logs; interface as a carrier of explainability; real human-in-the-loop; independent audit and red-teaming; portioned consent and risk communication; post-marketing monitoring and rollback thresholds; energy savings; cultural localization of aesthetics. The impact of the integration of ethical and aesthetic criteria is evaluated on behavioral metrics: the share of source verification increases, the frequency of errors after the second step of consent decreases, and the recognition of generalization boundaries increases.Conclusions. It has been proven that responsible technology is not reduced to model accuracy or "beautiful" design alone; it is crucial to synchronize them in a single architecture of responsibility. The proposed E²-Framework forms a culture of development in which each pixel has normative weight, and each ethical principle finds a formal embodiment in the language, rhythm and iconography of the interface.ктуальність. Штучний інтелект перестав бути лише інструментом обчислення і дедалі більше функціонує як культурно-нормативне середовище, що формує режими видимості, розподіляє увагу та впливає на етичні судження. Виявлено, що у таких середовищах форма подання інформації – інтерфейс, мова підказок, композиція екрану – не є «оболонкою», а діє як інфраструктура довіри, яка підсилює або послаблює відповідальність, прозорість та справедливість. Метою дослідження є концептуальна та процедурна інтеграція етичних і естетичних вимірів у життєвому циклі систем штучного інтелекту, зокрема обґрунтування інструменту оцінювання E²-Framework (Ethical–Aesthetic Integration), що переводить принципи відповідальності, підзвітності та справедливості у перевірювані кроки проєктування, тестування та експлуатації, водночас задаючи вимоги до форми подання невизначеності, маркування синтетичності та семіотики ризику. Результати. Охарактеризовано десять «вузлів» процедурної придатності етики AI: гігієна даних і релевантність вибірок; багатовимірна оцінка точності та справедливості; повноцінні model/system cards і журнали валідації; інтерфейс як носій пояснюваності; реальний human-in-the-loop; незалежний аудит і red-teaming; порційна згода та комунікація ризику; постмаркетинговий моніторинг і пороги відкату; енергетична ощадність; культурна локалізація естетики. Оцінено вплив інтеграції етичних і естетичних критеріїв на поведінкові метрики: зростає частка перевірки джерел, падає частота помилок після другого кроку згоди, підвищується розпізнавання меж узагальнення.Висновки. Доведено, що відповідальна технологія не зводиться до точності моделі чи «красивого» дизайну окремо; вирішальним є їхня синхронізація в єдиній архітектурі відповідальності. Запропонований E²-Framework формує культуру розробки, у якій кожен піксель має нормативну вагу, а кожен етичний принцип знаходить формальне втілення у мові, ритмі та іконографіці інтерфейсу
Політичні ідеї, аналіз та комунікаційні практики у формуванні сучасної зовнішньої політики
Full text linkRelevance. The modern system of international relations is characterized by dynamism, which increases the importance of comprehensive approaches in shaping and implementing states’ foreign policy. The study emphasizes the role of political ideas, political analysis, diplomatic protocol, etiquette, and public speech as tools that transform internal ideological foundations into practical strategies of international communication.The purpose of the study is to reveal the interconnection between political ideas, political analysis, diplomatic protocol, etiquette, and public speech as factors shaping foreign policy strategies and communication practices.Methods. The research applies a systematic and interdisciplinary approach combining tools of political science, diplomacy, and communication studies. Comparative analysis correlates historical concepts with modern practices; content analysis identifies key rhetorical frames in political speeches; the institutional approach explains the role of protocol and etiquette in structuring communication.Results. Political ideas act as the foundation of national foreign policy identity, political analysis serves as a methodological “bridge” between abstract concepts and practical solutions, while protocol and etiquette provide predictability and order in diplomatic interaction. Public speech and rhetoric ensure strategic communication and influence decision-making at the international level.Conclusions. Modern foreign policy is a synergistic system, where political ideas, analysis, protocol, etiquette, and public speech are not isolated elements but form a unified mechanism of external action. This proves the need for further research into integrating traditional political analysis with digital communication for effective statecraft.Актуальність. Сучасна система міжнародних відносин має динамічний характер, що зумовлює зростання ролі комплексних підходів у формуванні та реалізації зовнішньої політики держав. Особливого значення набуває дослідження взаємозв’язку політичних ідей, політичного аналізу, дипломатичного протоколу, етикету та мистецтва публічної промови як важливих чинників зовнішньополітичної діяльності.Мета дослідження полягає у виявленні взаємозв’язків між зазначеними компонентами як факторами формування зовнішньополітичних стратегій та інструментів міжнародної комунікації. Методи. Застосовано системний та міждисциплінарний підхід, що поєднує методи політичної науки, дипломатії та комунікативістики. Використано порівняльний аналіз для зіставлення історичних ідей та сучасних дипломатичних практик, контент-аналіз політичних промов для ідентифікації ключових риторичних фреймів та інституційний підхід для розкриття значення протоколу й етикету. Результати. Доведено, що політичні ідеї та ідеологія є основою зовнішньополітичної ідентичності держави, політичний аналіз виступає методологічним «містком» між ідеями та практичними рішеннями, а протокол і етикет забезпечують передбачуваність та порядок у дипломатичному спілкуванні. Мистецтво публічної промови виконує функцію стратегічної комунікації, впливаючи на ухвалення міжнародних рішень та мобілізуючи підтримку. Висновки. Зовнішня політика є синергетичною системою, де політичні ідеї, аналіз, протокол, етикет та публічна промова утворюють єдиний механізм трансформації внутрішніх ціннісних засад у практичні стратегії та комунікаційні практики. Це підкреслює важливість подальших досліджень інтеграції політичного аналізу та цифрових комунікацій у сучасній дипломатії
Персональні бібліографічні ресурси в системі вивчення історії
Full text linkPersonal bibliographic resources play a crucial role in the study of history. They include an individual researcher’s collection of books, articles, archival materials, notes, and digital databases that are used to analyze and interpret historical events. Such resources help historians organize information, verify facts, and build a solid foundation for academic research. By developing personal bibliographies, historians can track the evolution of ideas, identify reliable sources, and avoid duplication in their studies. In the modern era, digital tools and online databases have expanded access to historical materials, making personal bibliographic systems more comprehensive and efficient. Thus, personal bibliographic resources remain essential for accurate, systematic, and independent historical research. The article is devoted to personal bibliographic sources on historical science. Examples of existing bibliographic indicators in this field are given, and at the same time, extensive space is given to their analysis. The important role of personal bibliographic sources on history in providing information to specialists in the field is noted. A lot of research has been conducted on the development of bibliographic activity in Azerbaijan, which creates bibliographic information resources and reaches consumers. Here, we will talk about bibliographic information sources dedicated to historical science, which constitutes an important field of socio-political sciences. If we look at the main types of resources included in the system of bibliographic resources on socio-political sciences, we can see their different features and the functions they perform more clearly. In the process of creating personal bibliographic resources, all works written by the person being discussed, as well as translations and literature about him, are taken as the object of bibliography. The literature coverage of such bibliographic resources is related only to that person. The system of personal bibliographic resources as a whole has a wide bibliographic information potential and plays an important role in the bibliographic search for literature in the field included in this system.Персональні бібліографічні ресурси відіграють вирішальну роль у вивченні історії. Вони включають колекцію книг, статей, архівних матеріалів, нотаток та цифрових баз даних окремого дослідника, які використовуються для аналізу та інтерпретації історичних подій. Такі ресурси допомагають історикам упорядковувати інформацію, перевіряти факти та створювати міцну основу для академічних досліджень. Розробляючи персональні бібліографії, історики можуть відстежувати еволюцію ідей, визначати надійні джерела та уникати дублювання у своїх дослідженнях. У сучасну епоху цифрові інструменти та онлайн-бази даних розширили доступ до історичних матеріалів, зробивши персональні бібліографічні системи більш повними та ефективними. Таким чином, персональні бібліографічні ресурси залишаються важливими для точних, систематичних та незалежних історичних досліджень. Стаття присвячена персональним бібліографічним джерелам з історичної науки. Наведено приклади існуючих бібліографічних показників у цій галузі, і водночас великий простір приділено їх аналізу. Відзначено важливу роль персональних бібліографічних джерел з історії у наданні інформації фахівцям у цій галузі. Було проведено багато досліджень щодо розвитку бібліографічної діяльності в Азербайджані, яка створює бібліографічні інформаційні ресурси та охоплює споживачів. Тут ми поговоримо про бібліографічні інформаційні джерела, присвячені історичній науці, яка є важливою галуззю соціально-політичних наук. Якщо ми розглянемо основні типи ресурсів, що входять до системи бібліографічних ресурсів із соціально-політичних наук, ми зможемо чіткіше побачити їхні різні особливості та функції, які вони виконують. У процесі створення персональних бібліографічних ресурсів об'єктом бібліографування є всі твори, написані особою, про яку йде мова, а також переклади та література про неї. Літературне охоплення таких бібліографічних ресурсів стосується лише цієї особи. Система персональних бібліографічних ресурсів у цілому має широкий бібліографічний інформаційний потенціал і відіграє важливу роль у бібліографічному пошуку літератури в галузі, що входить до цієї системи
Потенціал соціологічних теорій в аналізі використання помічників на базі штучного інтелекту в вищій освіті
Full text linkRelevance. The formation of the modern digital space determines new conditions for the functioning of education and forms new technological solutions within its framework. Intelligent assistants based on artificial intelligence (AIA) are one of such solutions. They not only affect the educational process, but also change the characteristics of social subjects, the system of interaction and relationships between them. These issues require understanding through the prism of sociological theories, because the use of AIA changes the norms and regulators of social interaction of subjects of the educational space.Purpose: to reveal the possibilities of applying sociological theories to analyze the use of AIA in the educational process of modern universities.Results. Based on sociological theories of social exchange, structuration, technological determinism, risk, and digital inequality, the study analyzes the formats and effects of students’ and teachers’ use of AIA in education. The findings show that AIA implementation produces both benefits and challenges, depending on the theoretical perspective applied. Identified advantages include the introduction of new technological solutions and educational practices, the formation of new educational norms, consideration of individual needs, enhanced critical thinking, improved access to up-to-date knowledge, development of digital competencies, and reduction of routine tasks. At the same time, the analysis reveals problematic consequences such as increased inequality, loss of privacy, depersonalization of educational actors, weakening of cognitive functions, growing technological dependence, and the emergence of new risks and barriers to equal educational opportunities.Conclusions. The success of using sociological theories to analyze the use of AIA in the educational process depends on the macroenvironment, organizational and regulatory features of universities, and the characteristics of the subjects of the educational process themselves. Such analysis allows us to focus on resources, technologies, risks, etc. The use of a theoretical and sociological perspective to analyze the use of AIA in the educational process allows us to make strategic decisions regarding the development of education in general, universities and their internal and external stakeholdersАктуальність. Формування сучасного цифрового простору обумовлює нові умови функціонування освіти та формує нові технологічні рішення в її рамках. Інтелектуальні помічники на базі штучного інтелекту (ШІА) є одним з таких рішень. Вони не лише впливають на освітній процес, а й змінюють характеристики соціальних суб’єктів, систему взаємодії та взаємовідносин між ними. Ці питання потребують окремого осмислення крізь призму соціологічних теорій, бо використання ШІА змінює норми та регулятори соціальної взаємодії суб’єктів освітнього простору.Мета: розкрити можливості застосування соціологічних теорій для аналізу використання ШІА в навчальному процесі сучасних університетів.Результати. На основі соціологічних теорій соціального обміну, структурації, технологічного детермінізму, ризиків і цифрової нерівності проаналізовано формати та наслідки використання ШІА студентами й викладачами в освітньому процесі. Показано, що впровадження ШІА поєднує переваги та виклики, зумовлені обраною теоретичною перспективою. До переваг належать упровадження нових технологічних рішень і освітніх практик, формування нових норм, урахування індивідуальних потреб, посилення ролі критичного мислення, спрощення доступу до актуальних знань, розвиток цифрових компетентностей і зменшення рутинних функцій. Водночас виявлено проблемні наслідки, зокрема посилення нерівності, втрату приватності, знеособлення учасників освітнього процесу, послаблення когнітивних функцій, зростання технологічної залежності та появу нових ризиків і бар’єрів рівного доступу до освіти.Висновки. Успішність використання соціологічних теорій для аналізу використання ШІА в навчальному процесі залежить від макросередовища, організаційно-нормативних особливостей університетів, особливостей самих суб’єктів освітнього процесу. Такий аналіз дозволяє фокусуватися на ресурсах, технологіях, ризиках тощо. Застосування теоретико-соціологічного ракурсу аналізу використання ШІА в освітньому процесі дозволяє приймати стратегічні рішення щодо розвитку освіти в цілому, університетів та їх внутрішніх та зовнішніх стейкхолдері
Давня історія Закарпаття у науковій спадщині Михайла Грушевського
Full text linkThe article is dedicated to the analysis of the scholarly legacy of Mykhailo Hrushevsky, a classic of Ukrainian historical thought. It explores the historian’s views on the ancient history of the Carpathian region and the formation of the idea of the autochthony of the Slavic population in these territories. The legacy of M. S. Hrushevsky—especially his vision of the Carpathians’ place in the ancient history of Ukraine—remains a subject of scholarly interest and critical reflection.The aim of the study is to analyze Mykhailo Hrushevsky’s conceptual approaches to interpreting the ancient history of the Carpathian region, to clarify his views on the autochthonous origins of the Slavs, and to examine the political role of the region during the era of Kyivan Rus and the Halych-Volhynian state, as well as the Carpathians’ significance in the formation of Ukrainian identity. The methods applied correspond to the nature of historical research. In particular, the study employs the historical-comparative method, analysis of primary sources and Hrushevsky’s academic texts, and contextualization of his works within the national historiographical tradition. The results. The article demonstrates that Hrushevsky considered the Carpathians an important ethnogenetic space closely linked to the Proto-Slavic and early Ukrainian past. He emphasized the political and cultural significance of the region during the formation of Slavic statehood in the periods of Kyivan Rus and the Halych-Volhynian Principality, highlighting the continuity of state-building traditions. Conclusions. M. S. Hrushevsky’s scholarly legacy regarding the Carpathian region has conceptual significance for understanding the broader Ukrainian historical process. His works contributed to establishing the region as an integral part of Ukrainian history and to preserving national memory.Стаття присвячена аналізу наукової спадщини класика української історичної думки Михайла Грушевського. В публікації вивчаються погляди історика на давню історію Закарпатського регіону та формування ідеї автохтонності слов’янського населення на цих територіях.Актуальність дослідження визначається тим, що Закарпаття відіграє важливу роль у формуванні історичної, етнокультурної та духовної спадщини українського народу. Спадщина М. С. Грушевського, зокрема його бачення місця Карпат у давній історії України, залишається предметом наукової зацікавленості й критичного осмислення.Мета студії: аналіз концептуальних підходів Михайла Грушевського до висвітлення давньої історії Закарпаття, з’ясування його поглядів на автохтонність слов’ян, та політичну роль регіону в добу Київської Русі та Галицько-Волинської держави, а також значення Карпат у формуванні української ідентичності. Методи дослідження визначаються специфікою наукової роботи. Зокрема, у дослідженні застосовано історико-порівняльний метод, метод аналізу джерел та наукових текстів М. Грушевського, контекстуалізацію його праць у рамках національної історіографічної традиції. Результати дослідження. У статті доведено, що М. Грушевський розглядав Карпати як важливий етногенетичний простір, тісно пов’язаний з праслов’янською та давньоукраїнською історією. Він акцентував увагу на політичній та культурній ролі регіону в період формування державності у слов’ян за часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, підкреслюючи спадковість державницьких традицій. Висновки. Наукова спадщина М. С. Грушевського щодо минулого Закарпаття має концептуальне значення для розуміння загальноукраїнського історичного процесу. Його наукова робота сприяла утвердженню регіону як невід’ємної частини історії України та збереженню національної пам’яті
Нелінійний дискурс (пост)сучасної культури
Full text linkсобистісного буття, постсучасна культурна аналітика актуалізує дослідження факторів невизначеності, нестабільності, спонтанності і їх роль у соціокультурних процесах. Традиційні лінійні системи знань, що базуються на шаблонному мисленні, повторюваності, стандартизації, не відповідають мінливій і непередбачуваній культурній реальності. Креативне мислення, соматичні практики, конкретний досвід, інтуїтивні реакції, трансдисциплінарна методологія стають вагомою частиною культур-філософської рефлексії, експертних інструментів і постсучасного культурного простору.Мета статті – окреслити основні риси нелінійного дискурсу постсучасної культури та проаналізувати підходи до його культурологічного осмисленняРезультати. Проаналізовано основні тенденції нелінійного дискурсу культури як ключової ознаки постсучасності та чиннику адаптивності до нових соціальних реалій. Дослідження спирається на міждисциплінарний аналіз, що включає герменевтичний, постструктуралістський, феноменологічний підходи, елементи культурної антропології, політичної філософії, а також аналітичні інструменти теорії складних систем. Особлива увага приділяється концептам «чорного лебедя» Н. Талеба, соціальної ятрогенії І. Ілліча, фрагментарності та антикрихкості як нових параметрів світосприйняття. Обґрунтовуються культурна цінність нестабільності, фрагментарності й парадоксальності як основ сучасного мислення й дії. Естетика випадковості, спонтанності та нелінійності формує нові типи лідерства і запускає переосмислення норм, протоколів, шаблонів у сфері культури, політики та соціальних очікувань.Висновки. У статті стверджується, що дискурс невизначеності сьогодні є не лише симптомом культурної кризи, а й її адаптаційним ресурсом. Сучасна культура потребує гнучкого мислення, чутливості до складного, визнання багатоваріантності та втрати лінійної причинно-наслідкової логіки. Формується новий тип особистості – креативний, нестабільний, ризикований, здатний функціонувати в умовах системної турбулентності.personal existence, postmodern cultural analytics emphasizes the study of factors such as uncertainty, instability, spontaneity, and their role in sociocultural processes. Traditional linear systems of knowledge, based on template thinking, repetition, and standardization, do not correspond to the changing and unpredictable cultural reality. Creative thinking, somatic practices, concrete experience, intuitive responses, and transdisciplinary methodology become a significant part of cultural-philosophical reflection, expert tools, and the postmodern cultural space.Purpose of the article. To analyze the transformation of contemporary socio-cultural thinking under conditions of global uncertainty and to outline new forms of cultural reflection.Results. The article analyzes the main trends of the nonlinear discourse of culture as a key feature of postmodernity and a factor of adaptability to new social realities. The research is based on an interdisciplinary analysis that includes hermeneutic, post-structuralist, and phenomenological approaches, elements of cultural anthropology and political philosophy, as well as analytical tools from the theory of complex systems. Particular attention is given to the concepts of the “Black Swan” (N. Taleb), social iatrogenesis (I. Illich), fragmentation, and antifragility as new parameters of worldview. The cultural value of instability, fragmentation, and paradox is substantiated as the foundation of contemporary thinking and action. The aesthetics of randomness, spontaneity, and nonlinearity shape new types of leadership and initiate the rethinking of norms, protocols, and patterns in the realms of culture, politics, and social expectations.Conclusions. The article argues that the discourse of uncertainty today is not only a symptom of cultural crisis but also a resource for adaptation. Contemporary culture requires flexible thinking, sensitivity to complexity, recognition of multivariance, and a departure from linear causal logic. A new type of personality is emerging–creative, unstable, risk-prone, and capable of functioning in conditions of systemic turbulence
Місце та роль жінки в іудаїзмі
Full text linkContemporary religious studies have shown a growing interest in examining gender aspects within confessional traditions, particularly concerning the role of women in Judaism. The rethinking of female religious identity gains special relevance against the backdrop of sociocultural transformations driven by feminist discourse, modernization processes, and demands for gender equality. The aim of this study is to identify the specific features of defining the social and religious status of women in Judaism and to explore the transformations of their role within Jewish communities in the context of traditional religious conceptions and contemporary feminist discourses. Results. The article traces the changes in perceptions of the female role based on an analysis of religious texts, halakhic norms, and social practices; it highlights the impact of feminist theology on the revision of patriarchal hermeneutics; it describes the process of opening rabbinical seminaries to women in liberal Judaism; and it identifies key contradictions between traditional beliefs and current trends. It is emphasized that while both Orthodox and liberal streams recognize women’s contribution to preserving Jewish tradition, raising children, and transmitting spiritual values, their approaches to including women in public religious life differ fundamentally. Conclusions. Modern Judaism demonstrates a pluralism of models of female participation, ranging from traditional subordinate roles to active leadership. Gender issues in religion require an interdisciplinary approach that integrates methods of religious studies, sociology, philosophy, and gender studies. The gradual revision of entrenched norms opens new prospects for the inclusive development of religious communities and the reinterpretation of female religious identity.У сучасному релігієзнавстві спостерігається зростаючий інтерес до вивчення гендерних аспектів у конфесійних традиціях, зокрема до ролі жінки в іудаїзмі. Переосмислення жіночої релігійної ідентичності набуває особливої значущості на тлі соціокультурних трансформацій, викликаних впливом феміністичного дискурсу, модернізаційних процесів і запитів на гендерну рівність. Мета дослідження – виявлення особливостей визначення соціального та релігійного статусу жінки в іудаїзмі, а також осмислення трансформацій її ролі в юдейських громадах у контексті традиційних релігійних уявлень і сучасних феміністичних дискурсів. Результати. У статті простежено зміни у сприйнятті жіночої ролі на основі аналізу релігійних текстів, галахічних норм і соціальних практик; з’ясовано вплив феміністичної теології на перегляд патріархальної герменевтики; описано процес відкриття рабинських семінарій для жінок у ліберальному іудаїзмі; виявлено ключові суперечності між традиційними уявленнями та сучасними тенденціями. Акцентовано на тому, що жіноча участь у збереженні єврейської традиції, вихованні дітей і переданні духовних цінностей визнається обома течіями, однак їхні підходи до залучення жінок до публічного релігійного життя принципово різняться. Висновки. Сучасний іудаїзм демонструє плюралізм моделей жіночої участі, які варіюються від традиційної підлеглої ролі до активного лідерства. Гендерна проблематика в релігії потребує міждисциплінарного підходу, що поєднує методи релігієзнавства, соціології, філософії та гендерних студій. Поступовий перегляд усталених норм відкриває нові перспективи для інклюзивного розвитку релігійної спільноти та переосмислення жіночої релігійної ідентичності