Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Аналіз стратегічних напрямів розвитку економічного регіону Підкарпаття
Get PDFThe purpose of the article is to determine the strategic directions of development of the economic region of Subcarpathia. It is emphasized that behavioral, neoclassical and systematic approaches have had the greatest scientific influence on the modern form of strategic management. When considering the prerequisites for the development of modern regions, much attention was paid to the economic development of the environment, as well as the role of man and his entrepreneurial predisposition, which can become a stimulating element of development in this area. The environment is seen as a society with resources that can be transferred, modified, supplemented, etc. It is endowed with a culture, a vision of development, as well as resources such as the natural environment, social competence, and capital. to determine the strategic directions of development of the subcarpathian economic region, we used the methods of assessing the opportunities and risks of strengths and weaknesses - tows / swot. The author analyzes the results of the research that answers the main questions that arise when choosing the most effective ways to develop the region. It is emphasized that the risks that arise in the region may be aggravated by the outflow of highly qualified and educated personnel from the region, as well as a weak network of business environment institutions. These factors can significantly limit the propensity of investors to locate their businesses in this part of the country. The final part of the study concerns possible directions of economic development of the economic region in the light of the results of empirical research in the Subcarpathian region. The consolidation and development of the positive trends noted by the author can promote the Subcarpathian Voivodeship to a higher level of development among the moderately developed regions of not only Poland, but also the EU countries. At the same time, the author points out many problems of an economic, social and geographical nature and suggests the possibility of solving them in the coming years.Целью статьи является определение стратегических направлений развития экономического региона Подкарпатье. Подчеркивается, что на современную форму стратегического управления оказали наибольшее научное влияние бихевиоральный, неоклассический и системный подходы. При рассмотрении предпосылок развития современных регионов большое внимание было уделено экономическому развитию окружающей среды, а также роли человека и его предпринимательской предрасположенности, которые могут стать стимулирующим элементом развития в этой области. Окружение рассматривается как общество, располагающее ресурсами, которые могут быть переданы, изменены, дополнены и т. Оно наделено культурой, видением развития, а также ресурсами, такими как природная среда, социальная компетентность, капитал. Для определения стратегических направлений развития Подкарпатского экономического региона использованы методики оценки возможностей и рисков сильных и слабых сторон – TOWS / SWOT. Автор анализирует результаты проведенных исследований, отвечающих на основные вопросы, возникающие при выборе наиболее эффективных путей развития региона. Подчеркивается, что риски, возникающие в регионе, могут усугубляться оттоком из региона высококвалифицированных и образованных кадров, а также слабой сетью институтов бизнес-среды. Эти факторы могут значительно ограничить склонность инвесторов размещать свои предприятия в этой части страны. Заключительная часть исследования касается возможных направлений экономического развития экономического района в свете полученных результатов эмпирических исследований в Подкарпатье. Закрепление и развитие отмеченных автором положительных тенденций может продвинуть Подкарпатское воеводство на более высокую ступень развития среди умеренно развитых регионов не только Польши, но и стран Евросоюза. Одновременно автор указывает на множество проблем экономического, социального и географического характера и предполагает возможность их решения в ближайшие годы.Метою статті є визначення стратегічних напрямків розвитку економічного регіону Підкарпаття. Підкреслюється, що на сучасну форму стратегічного управління зробили найбільший науковий вплив біхевіоральний, неокласичний і системний підходи. При розгляді передумов розвитку сучасних регіонів велику увагу було приділено економічному розвитку навколишнього середовища, а також ролі людини і його підприємницькій схильності, які можуть стати стимулюючим елементом розвитку в цій галузі. Оточення розглядається як суспільство, що має ресурсами, які можуть бути передані, змінені, доповнені та ін. Воно наділене культурою, баченням розвитку, а також ресурсами, такими як природне середовище, соціальна компетентність, капітал. Для визначення стратегічних напрямків розвитку підкарпатського економічного регіону використані методики оцінки можливостей і ризиків сильних і слабких сторін – TOWS/SWOT. Автор аналізує результати проведених досліджень, що відповідають на основні питання, що виникають при виборі найбільш ефективних шляхів розвитку регіону. Підкреслюється, що ризики, що виникають в регіоні, можуть посилюватися відтоком з регіону висококваліфікованих і освічених кадрів, а також слабкою мережею інститутів бізнес-середовища. Ці фактори можуть значно обмежити схильність інвесторів розміщувати свої підприємства в цій частині країни. Заключна частина дослідження стосується можливих напрямків економічного розвитку економічного району в світлі отриманих результатів емпіричних досліджень в Підкарпатті. Закріплення і розвиток зазначених автором позитивних тенденцій може просунути Підкарпатське воєводство на вищий щабель розвитку серед помірно розвинених регіонів не тільки Польщі, а й країн Євросоюзу. Одночасно автор вказує на безліч проблем економічного, соціального і географічного характеру і передбачає можливість їх вирішення в найближчі роки
Вплив релігії на політичну ситуацію в Єгипті у 2011–2013 рр.: «політичний іслам» та «ісламський фундаменталізм»
Get PDFThe influence of religion on politics is inherent not only to the Islamic world, however, none of political theorist should ignore the role of Islam in Muslims’ public life, its impact on the policies of Muslim nations and the global geopolitical situation. Due to its historical uniqueness Modern Islam is not only a religion but also a way of life for the vast majority of Muslims and the basis of their civilizational and even national self-identification. Therefore, the role of religion in the Muslim world is different to that of countries, mostly populated by Christians, as Christianity is legally separated from the system of public administration in European countries. Islam, on the other hand, regulates not only the sociocultural sphere of society, including human relations, but also significantly affects the socio-political life of many Muslim countries, where Islamist movements have now become the major part this sphere.In Egypt, where authoritarian secular regime of Hosni Mubarak was overthrown during the revolution, Islamists took the lead in the protest movement, won the first democratic elections and used the opportunity to lead the country after nearly 60 years of underground activity. This paper examines the influence of the religious factor on the change of Egypt’s political regime in 2011-2013 by conceptualizing the terms of “political Islam” and “Islamic fundamentalism.” The author concludes that the Egyptian Muslim Brotherhood and its Freedom and Justice Party should not be defined as “fundamentalists” because: 1. they don’t try to return to a “righteous caliphate,” Sharia, and a literal perception of the sacred texts; 2. the Brothers could not be viewed as the most conservative force among Islamists, while Salafists are properly rightly considered to be; 3. the association is considered as a part of moderate Islamism, an ideology that does not mandate any the use of armed methods of struggle. At the same time, the author argues that owing to the fact that Egyptian “Muslim Brotherhood” adhered to moderate Islamism as an ideological party basis, it became a decisive reason that provided them a venue at the top tier of the government in 2011-2013.Влияние религии на политику – явление, которое не ограничивается только исламским миром, однако, ни один политический теоретик не может игнорировать роль ислама в общественной жизни мусульман, его влияние на политику мусульманских народов и, соответственно, на мировую геополитическую ситуацию в целом. Современный ислам, благодаря уникальности своего исторического развития, является не только религией, но также образом жизни абсолютного большинства мусульман и основой их цивилизационной и даже национальной самоидентификации. Поэтому роль религии в мусульманском мире иная, чем в тех государствах, где исповедуют христианство, которое юридически отделено от системы государственного управления стран Европы. Ислам, напротив, регулирует не только социокультурную сферу общества, включая индивидуальные человеческие взаимоотношения, но также существенно влияет на общественно-политическую жизнь, частью которой во многих мусульманских странах сейчас стали исламистские движения.
В Египте, где в ходе революции был свергнут авторитарный светский режим Хосни Мубарака, исламисты взяли на себя инициативу протестного движения, победили на первых в истории демократических выборах и использовали возможность возглавить страну после почти 60 лет подпольной деятельности.
В этой работе исследовано влияние религиозного фактора на изменение политического режима в Египте в период 2011-2013 гг. путем концептуализации понятий «политический ислам» и «исламский фундаментализм». Автор пришел к выводу, что египетских «Братьев-мусульман» и их Партию свободы и справедливости не следует характеризовать понятием «фундаментализм» поскольку они: во-первых, не стремятся вернуться к «праведному халифату», шариату, и буквальному восприятию религиозных текстов; во-вторых, «Братья» не являются наиболее консервативной силой среди исламистов, которой справедливо считают салафитов; в-третьих, ассоциацию принято считать частью умеренного исламизма, идеологии, которая не предусматривает применения вооруженных методов борьбы. В то же время, автор утверждает, что использование египетскими «Братьями-мусульманами» именно умеренного исламизма, как идеологической основы для своей партии стало решающим фактором, обеспечившим им властные государственные места в период 2011-2013 гг.Вплив релігії на політику – явище, яке не обмежується лише ісламським світом, однак, жоден політичний теоретик не може ігнорувати роль ісламу в суспільному житті мусульман, його вплив на політику мусульманських народів та, відповідно, на світову геополітичну ситуацію в цілому. Сучасний іслам, завдяки унікальності свого історичного розвитку, є не тільки релігією, але також способом життя переважної більшості мусульман і в значній мірі основою їх цивілізаційної та навіть національної самоідентифікації. Тому роль релігії в мусульманському світі інша, ніж в тих державах, де сповідують християнство, яке юридично відділене від системи державного управління країн Європи. Іслам, навпаки, значною мірою регулює не тільки соціокультурну сферу суспільства, включаючи індивідуальні людські взаємини, але також істотно впливає на суспільно-політичне життя, частиною якого у багатьох мусульманських країнах зараз стали ісламістські рухи.У Єгипті, де в ході революції був повалений авторитарний світський режим Хосні Мубарака, ісламісти взяли на себе ініціативу протестного руху, перемогли на перших в історії держави демократичних виборах та використали можливість очолити країну після майже 60-ти років підпільної діяльності. У цій роботі досліджено вплив релігійного чинника на зміну політичного режиму в Єгипті у період 2011–2013 рр. шляхом концептуалізації понять «політичний іслам» та «ісламський фундаменталізм». Автор дійшов висновку, що єгипетських «Братів-мусульман» та їхню Партію свободи і справедливості не слід характеризувати поняттям «фундаменталізм» оскільки вони: по-перше, не прагнуть повернутись до «праведного халіфату», шаріату, та буквального сприйняття релігійних текстів; по-друге, «Брати» не є найбільш консервативною силою серед ісламістів, якою справедливо вважають cалафітів; по-третє, асоціацію прийнято вважати частиною поміркованого ісламізму, ідеології, яка не передбачає застосування збройних методів боротьби. Водночас, автор стверджує, що використання єгипетськими «Братами-мусульманами» саме поміркованого ісламізму, як ідеологічної основи для своєї партії стало вирішальним фактором, який забезпечив їм владні державні місця в період 2011–2013 рр
Міністерства Правди: формування та підтримка базових наративів інформаційними міністерствами так званих «ЛДНР»
Get PDFThe peculiarity of the contemporary historical period, Ukraine is currently in, is the necessity of rapid reaction to new challenges and threats, which were absolutely unknown recently. The experience of recent years showed that information security is the most important component of the national security of the state. Neglect of threats in this area leads to economic catastrophes, diplomatic crises, military conflicts, wars and territorial losses. Information warfare is the war of the future, having numerous advantages over armed conflict resolution: these include relatively lower economic costs, anonymous nature of the enemy (which complicates contractions), and absence of informational borders in modern globalized world, as well as inability to set the rules of the game. The most spread methods of realization of the set goals in the information warfare are propaganda, manipulation, disinformation, and diversification of public consciousness. Herewith, one of the main components of the information warfare is rhetoric, aimed to form public consciousness in a holistic way. This research is the continuation of the study of the informational field of the occupied territories of Donbas, started in the article “Some aspects of humanitarian challenges of safe reintegration processes of Temporary Occupied Territories of Separate Districts of Donetsk and Luhansk Regions: role of mass media”. The research aims to distinguish and formulate the main messages and rhetoric, which are basic for the contemporary informational policy of quasi-states on the Temporary Occupied Territories of Separate Districts of Donetsk and Luhansk Regions. For the realization of the set aim, the following tasks should be performed:– distinguishing of theoretical approaches to the concept “rhetoric”:– analysis of the website of the “Ministry of Information of Donetsk People’s Republic” and “Ministry of communication and mass communication of Luhansk People’s Republic”:- distinguishing and formulation of the main rhetoric and messages, which are basic for the informational policy on the occupied territories, based on the analysis of the content of the websites of ministries.Hypothesis: Contemporary informational policy, which is formulated by the quasi-government, does not facilitate safe reintegration of the occupied territories into Ukraine and forms rhetoric, working for approaching with the Russian Federation, in the public consciousness.The main news themes and projects, the ministries realized, were determined. Themes of news (the period analysed - January 2021), which were further grouped into six main blocks were studied. The percentage weight of each news block was determined and further visualized in the work using the graphic method.The main rhetoric, working at the formation of public consciousness in “republics” was defined on the basis of the conducted analysis of the news feed of the ministries responsible for information policy in Luhansk and Donetsk People’s republics.Особенностью современного исторического периода, в котором находится Украина – это необходимость быстрого реагирования на абсолютно до недавнего времени незнакомые угрозы и вызовы. Как показал опыт последних лет, самой важной составляющей национальной безопасности является информационная безопасность. Пренебрежение угрозами в этой сфере приводит к экономическим катастрофам, дипломатическим кризисам, военным конфликтам, территориальным потерям. Информационные войны – это войны будущего, которые имеют много преимуществ над решением конфликтов при помощи оружия: это и относительно меньшая экономическая затратность, и анонимный характер врага (что затрудняет контрдействия), и отсутствие информационных границ в современном глобализированом мире, и невозможность установить правила игры. Наиболее распространенными методами реализации поставленной цели в информационной войне является пропаганда, манипуляция, дезинформация, диверсификация общественного мнения. Наряду с этим одной из основных составляющих информационного противоборства есть нарратив, который призван комплексно формировать общественное мнение.
Это исследование является продолжением изучения информационного поля оккупированных территорий Донбасса, которое началось в статье «Некоторые аспекты гуманитарных вызовов безопасных реинтеграционных процессов временно оккупированных территорий ОРДЛО: роль СМИ».
Целью исследования является выделение и формулирование основных месиджей и нарративов, которые являются основой современной информационной политики квазигосударств на территории ОРДЛО. Для реализации сформулированной цели необходимо реализовать такие задания:
– сформулировать современные теоретические подходы к понятию «нарратив»;
– проанализировать сайты «Министерства информации Донецкой народной республики» и «Минитерства связи и массовых коммуникаций Луганской народной республики»;
– на основании анализа контента сайтов министерств определить и сформулировать основные нарративы и мессиджи, которые есть базовыми для информационной политики на оккупированных территориях;
Гипотеза: современная информационная политика, которую формулирует квазивласть, не способствует беспечной реинтеграции оккупированных территорий и формирует в общественном сознании нарративы, которые работают на сближение с РФ.
Выяснено основные новостные тематики и проекты, которые реализируют министерства так называемых «ЛДНР». Подробно исследовано новостную тематику (проанализированный период – январь 2021 г.), которые были сгруппированы в шесть основных блоков. Установлена процентный вес каждого новостного блока, что и было визуализировано в работе при помощи графического метода.
На основе проведенного анализа новостной ленты министерств так называемых «ЛДНР», которые отвечают за информационную политику, были выделены основные нарративы, которые работают на формирование общественного сознания в «республиках».Особливістю сучасного історичного періоду, в якому перебуває Україна є необхідність швидкого реагування на абсолютно донедавна незнайомі нові виклики та загрози. Як довів досвід останніх років, найважливішою складовою національної безпеки держави є інформаційна безпека. Нехтування загроз у цій сфері призводить до економічних катастроф, дипломатичних криз, військових конфліктів, війн, територіальних втрат. Інформаційні війни – це війни майбутнього, які мають безліч переваг над збройним вирішенням конфліктів: це і відносно менша економічна витратність, і анонімний характер ворога (що ускладнює контрдії), і відсутність інформаційних кордонів у сучасному глобалізованому світі, і неможливість встановити правила гри. Найпоширенішими методами реалізації поставленої мети в інформаційній війні є пропаганда, маніпуляція, дезінформація, диверсифікація суспільної свідомості. Поряд з цим однією з основних складових інформаційного протиборства є наратив, який покликаний комплексно формувати суспільну свідомість. Дане дослідження є продовженням вивчення інформаційного поля окупованих територій Донбасу, розпочатого у статті «Деякі аспекти гуманітарних викликів безпечних реінтеграційних процесів ТОТ ОРДЛО: роль ЗМІ». Метою дослідження є виокремлення та формулювання основних месиджів та наративів, що є базовими для сучасної інформаційної політики квазідержав ТОТ ОРДЛО. Задля реалізації поставленої мети необхідно виконати такі завдання:– виокремити сучасні теоретичні підходи для поняття «наратив»:– проаналізувати сайт «Міністерства інформації Донецької народної республіки» та «Міністерства зв’язку та масових комунікацій Луганської народної республіки»:– на основі аналізу контенту сайтів міністерств виокремити, та сформулювати основні наративи та месиджі, які є базовими для інформаційної політики на окупованих територіях.Гіпотеза: сучасна інформаційна політика, яку формулює квазівлада, не сприяє безпечній реінтеграції окупованих територій та формує у суспільній свідомості наративи, що працюють на зближення з РФ. З’ясовано основні новинні тематики та проекти, які реалізовують міністерства так званих «ЛДНР».. Детально досліджено тематику новин (проаналізований період – січень 2021 р.), котрі були згруповані у шість основних блоків. Встановлено відсоткову вагу кожного новинного блоку, що і було візуалізовано в роботі за допомогою графічного методу.На основі проведеного аналізу новинної стрічки міністерств так званих «ЛДНР», що відповідають за інформаційну політику, були виокремлені основні наративи, які працюють на формування суспільної свідомості в ТОТ ОРДЛО
Про американську публічну дипломатію в епоху після завершення холодної війни
Get PDFPublic diplomacy, which is a specific concept in international relations research, refers to "guiding the public attitude" in other countries, and thus affecting foreign policy of its government. Public diplomacy is different from "traditional diplomacy", and is also different from the ordinary "non-governmental diplomacy". Public diplomacy transcends the formal diplomatic relations between countries, and gradually affects the people’s political beliefs and political behaviors in other countries by this informal diplomacy. The active and extensive public diplomacy carried out by the American government played an extremely important role in the victory of the Cold War. But after the end of the Cold War, public diplomacy was marginalized in the United States. In the 21st century, the United States wavered in its world hegemony, so American government urgently needed to reshape its image of hegemony and repropose "public diplomacy" for its foreign strategy. New media, such as YouTube, Facebook and Twitter in the US, becoming the main tools usually used by the American politicians, rapidly spread American history, culture, values and social system in the world, and Big Data and Artificial Intelligence (AI) are used to create a favorable public opinion environment for the American political project. Meanwhile, the other countries’ communication platforms are restrained seriously in the US, in order to promote the implementation of American foreign policy. The heyday of American public diplomacy is coming step by step from Joe Biden being the owner of White House. His main purpose, advocated by the policy of "restoring middle-class diplomacy", is to expand the global influence of "American globalism" by secretly curbing the development of rival countries, and ultimately serve the national foreign strategy of the United States. But the strong hegemonism inevitably makes American public diplomacy set narrow shackles. Sovereign states must pay attention to their image positioning in the international community and avoid being shaped by other countries and the public as their enemies. Profitable public diplomacy is important to sovereign states in the world, and should not be ignored or limited.Публічна дипломатія, яка є специфічним поняттям у дослідженні міжнародних відносин, має на увазі «керування суспільним ставленням» в інших країнах і таким чином впливати на зовнішню політику свого уряду. Публічна дипломатія відрізняється від «традиційної дипломатії», а також від звичайної «неурядової дипломатії». Публічна дипломатія виходить за межі формальних дипломатичних відносин між країнами і поступово впливає на політичні переконання людей і політичну поведінку в інших країнах за допомогою цієї неформальної дипломатії. Надзвичайно важливу роль у перемозі холодної війни відіграла активна й широка публічна дипломатія американського уряду. Але після закінчення холодної війни публічна дипломатія була маргіналізована в Сполучених Штатах. У 21 столітті Сполучені Штати коливалися у своїй світовій гегемонії, тому американському уряду терміново потрібно було змінити свій імідж гегемонії та перепропонувати «публічну дипломатію» для своєї зовнішньої стратегії. Нові медіа, такі як YouTube, Facebook і Twitter у США, стаючи основними інструментами, які зазвичай використовують американські політики, швидко поширюють американську історію, культуру, цінності та соціальну систему у світі, а великі дані та штучний інтелект (ШІ) використовуються для створення сприятливого середовища суспільної думки для американського політичного проекту. Тим часом комунікаційні платформи інших країн серйозно стримані в США, щоб сприяти здійсненню американської зовнішньої політики. Розквіт американської публічної дипломатії крок за кроком настає з того моменту, коли Джо Байден був обраний до Білого дому. Його головна мета, яку відстоювала політика «відновлення дипломатії середнього класу», – розширити глобальний вплив «американського глобалізму» шляхом таємного стримування розвитку країн-суперників і в кінцевому підсумку служити національній зовнішньополітичній стратегії Сполучених Штатів. Але сильний гегемонізм неминуче змушує американську публічну дипломатію встановлювати вузькі кайдани. Суверенні держави повинні звернути увагу на своє іміджеве позиціонування в міжнародному співтоваристві та уникати того, щоб інші країни та громадськість формували їх як своїх ворогів. Успішна публічна дипломатія важлива для суверенних держав у світі, її не можна ігнорувати чи обмежувати.Публічна дипломатія, яка є специфічним поняттям у дослідженні міжнародних відносин, має на увазі «керування суспільним ставленням» в інших країнах і таким чином впливати на зовнішню політику свого уряду. Публічна дипломатія відрізняється від «традиційної дипломатії», а також від звичайної «неурядової дипломатії». Публічна дипломатія виходить за межі формальних дипломатичних відносин між країнами і поступово впливає на політичні переконання людей і політичну поведінку в інших країнах за допомогою цієї неформальної дипломатії. Надзвичайно важливу роль у перемозі холодної війни відіграла активна й широка публічна дипломатія американського уряду. Але після закінчення холодної війни публічна дипломатія була маргіналізована в Сполучених Штатах. У 21 столітті Сполучені Штати коливалися у своїй світовій гегемонії, тому американському уряду терміново потрібно було змінити свій імідж гегемонії та перепропонувати «публічну дипломатію» для своєї зовнішньої стратегії. Нові медіа, такі як YouTube, Facebook і Twitter у США, стаючи основними інструментами, які зазвичай використовують американські політики, швидко поширюють американську історію, культуру, цінності та соціальну систему у світі, а великі дані та штучний інтелект (ШІ) використовуються для створення сприятливого середовища суспільної думки для американського політичного проекту. Тим часом комунікаційні платформи інших країн серйозно стримані в США, щоб сприяти здійсненню американської зовнішньої політики. Розквіт американської публічної дипломатії крок за кроком настає з того моменту, коли Джо Байден був обраний до Білого дому. Його головна мета, яку відстоювала політика «відновлення дипломатії середнього класу», – розширити глобальний вплив «американського глобалізму» шляхом таємного стримування розвитку країн-суперників і в кінцевому підсумку служити національній зовнішньополітичній стратегії Сполучених Штатів. Але сильний гегемонізм неминуче змушує американську публічну дипломатію встановлювати вузькі кайдани. Суверенні держави повинні звернути увагу на своє іміджеве позиціонування в міжнародному співтоваристві та уникати того, щоб інші країни та громадськість формували їх як своїх ворогів. Успішна публічна дипломатія важлива для суверенних держав у світі, її не можна ігнорувати чи обмежувати
Сім Труб книги Об’явлення в інтерпретації Ікуменія
Get PDFAmong the comments of the Church Fathers on the Book of Revelation, an important place is occupied by the comment of Oecumenius. It is considered to be the earliest Greek commentary on the Apocalypse. The article deals with the analysis of the interpretation of the passage of the “Seven Trumpets” (Rev 8:7–9:21; 11:15–19), by byzantine theologian Oecumenius. It was found that Oecumenius used a symbolic and allegorical method of interpretation. There some negative aspects of the excessive allegorization of biblical symbols were established. Oecumenius also puts sometimes into the biblical notions a meaning that is not present in the text itself. Oecumenius interprets the vision of the seven trumpets in the context of the doctrine of eternal torment and the doctrine of apocatastasis. It has been found that this understanding of the vision of the Seven Trumpets is inconsistent with the general teaching of Scripture about the fate of sinners and the salvation of the faithful. There are no texts in the Bible that support the doctrine of the salvation of the devil and demons. It is revealed that the Byzantine exegete sees the fulfilment of the vision of the Seven Trumpets in the distant future, after the general resurrection and the Second Coming of Jesus Christ. It was found that the futuristic interpretation of Oecumenius does not correspond to the biblical context and structure of the book of Revelation. Nothing in the text of the Seven Trumpets says that events will be after the Second Coming of Jesus Christ. Interpretation of the concept of the “third part” by Oecumenius corresponds to the context of seven trumpets representing God’s partial judgments mixed with mercy and expectation of repentance. Also important for Oecumenius is the doctrine of the Trinity, and therefore, when interpreting the seven trumpets, he refers to the Father, the Son, and the Holy Spirit. Although the text does not explicitly mention the Three Persons of the Deity, the context of the Book of Revelation confirms that the words of Oecumenius about the worship of the Father, the Son, and the Holy Spirit are correct. Analyzing the interpretation of Oecumenius, we can conclude that its interpretation is filled with references to other Old Testament and New Testament texts. We see further consideration of the indicated scientific problems in clarifying the connection between the interpretation of the passage “Seven Trumpets” of Oecumenius and other commentators of his time; a detailed analysis of the interpretation of Seven Trumpets in connection with the vision of Seven Churches, Seals and plages.Серед коментарів отців Церкви на книгу Об’явлення важливе місце посідає коментар Ікуменія. Вважається, що це найдавніший грецький коментар на біблійну книгу Апокаліпсис. Стаття присвячена аналізу інтерпретації уривку «Сім Труб» (Об. 8:7–9:21; 11:15–19), написану візантійським богословом Ікуменієм. Було встановлено, що Ікуменій використовував символічний та алегоричний метод інтерпретації. Були визначені деякі негативні аспекти надмірної алегоризації біблійних символів. Ікуменій також іноді вкладає в біблійні поняття значення, якого немає в самому тексті. Екуменій тлумачить видіння Семи Труб у контексті вчення про вічні муки та вчення про апокатастасіс. Було виявлено, що таке розуміння видіння Семи Труб несумісне із загальним вченням Святого Письма про долю грішників та спасіння вірних. У Біблії немає текстів, які б підтримували вчення про спасіння диявола та демонів. Виявлено, що візантійський екзегет бачить здійснення видіння Семи Труб у далекому майбутньому, після загального воскресіння та Другого пришестя Ісуса Христа. Було встановлено, що футуристична інтерпретація Ікуменія не відповідає біблійному контексту та структурі книги Одкровення. Ніщо в тексті Семи Труб не говорить, що події будуть після Другого пришестя Ісуса Христа. Інтерпретація Ікуменієм концепції “третьої частини” відповідає контексту Семи Труб, що представляють часткові суди Бога, змішані з милосердям та очікуванням покаяння. Також важливим для Ікуменія є вчення про Трійцю, і тому, трактуючи Сім Труб, він посилається на Отця, Сина і Святого Духа. Хоча в тексті прямо не згадуються Три Особи Божества, контекст книги Одкровення підтверджує, що слова Екуменія про поклоніння Отцю, Сину і Святому Духу є правильними. Аналізуючи тлумачення Ікуменія, можна зробити висновок, що його інтерпретація наповнена посиланнями на інші старозавітні та новозавітні тексти. Подальший розгляд зазначеної наукової проблематики ми бачимо у з’ясуванні зв’язку між інтерпретацією уривку “Сім Труб” Ікуменія та іншими коментаторами того часу; детальний аналіз інтерпретації Семи Труб у зв’язку з видінням Семи Церков, Печаток та Язв.Серед коментарів отців Церкви на книгу Об’явлення важливе місце посідає коментар Ікуменія. Вважається, що це найдавніший грецький коментар на біблійну книгу Апокаліпсис. Стаття присвячена аналізу інтерпретації уривку «Сім Труб» (Об. 8:7–9:21; 11:15–19), написану візантійським богословом Ікуменієм. Було встановлено, що Ікуменій використовував символічний та алегоричний метод інтерпретації. Були визначені деякі негативні аспекти надмірної алегоризації біблійних символів. Ікуменій також іноді вкладає в біблійні поняття значення, якого немає в самому тексті. Екуменій тлумачить видіння Семи Труб у контексті вчення про вічні муки та вчення про апокатастасіс. Було виявлено, що таке розуміння видіння Семи Труб несумісне із загальним вченням Святого Письма про долю грішників та спасіння вірних. У Біблії немає текстів, які б підтримували вчення про спасіння диявола та демонів. Виявлено, що візантійський екзегет бачить здійснення видіння Семи Труб у далекому майбутньому, після загального воскресіння та Другого пришестя Ісуса Христа. Було встановлено, що футуристична інтерпретація Ікуменія не відповідає біблійному контексту та структурі книги Одкровення. Ніщо в тексті Семи Труб не говорить, що події будуть після Другого пришестя Ісуса Христа. Інтерпретація Ікуменієм концепції “третьої частини” відповідає контексту Семи Труб, що представляють часткові суди Бога, змішані з милосердям та очікуванням покаяння. Також важливим для Ікуменія є вчення про Трійцю, і тому, трактуючи Сім Труб, він посилається на Отця, Сина і Святого Духа. Хоча в тексті прямо не згадуються Три Особи Божества, контекст книги Одкровення підтверджує, що слова Екуменія про поклоніння Отцю, Сину і Святому Духу є правильними. Аналізуючи тлумачення Ікуменія, можна зробити висновок, що його інтерпретація наповнена посиланнями на інші старозавітні та новозавітні тексти. Подальший розгляд зазначеної наукової проблематики ми бачимо у з’ясуванні зв’язку між інтерпретацією уривку “Сім Труб” Ікуменія та іншими коментаторами того часу; детальний аналіз інтерпретації Семи Труб у зв’язку з видінням Семи Церков, Печаток та Язв
Національна відповідь на глобальну пандемію: політика, соціальна комунікація та соціокультурна травма
Get PDFThe aim of the article is to study the prospects of constructing a socio-cultural trauma of the COVID-19 pandemic in Ukraine. We prove that it is appropriate to use the sociocultural approach and the term sociocultural trauma for this analysis. Sociocultural trauma is considered as a process: from the conditions for its inception to the signs of overcoming of trauma.
The role of social communication in the construction of socio-cultural trauma is determined. The roles of the narrative and media representation are crucial for the conceptualization of sociocultural trauma. Competition emerges between interpretations of what really happened, designation of those responsible, and development of strategies to restore the «tear in the social fabric». The definition of destructive events as a sociocultural trauma is a contingent result. Among the factors whose interaction determines this result are: timing, political context, government actions, mass media representations.
We find that given its global nature, the pandemic presents itself as a distinct challenge for each society, in a specific historical, sociocultural, political context. Thus each society will determine for itself the content and degree of its trauma. The danger of spreading the idea that only authoritarian governments can control pandemics is also considered.
It is noted that in the context of a pandemic, issues of inequality are exacerbated. In the world as a whole and in Ukraine in particular, the concept of justice is gaining political potential.
We prove that the main reason for the absence of the pandemic trauma from the current social agenda in Ukraine is the ongoing trauma of the hostilities in the Donbas and the annexation of Crimea in 2014. The spiral of signification in society establishes the key narrative (the trauma of war), which then absorbs others. However, the sociocultural trauma of COVID-19 currently exists as a «potential trauma». The actualization of this trauma can lead both to a difficult path of the renewal of public life and to its use in the political struggle. The Ukrainians’ collective memory of the traumatic events of the pandemic could become a capital for which existing or new political forces would compete in the future. Метою статті є дослідження перспектив конструювання соціокультурної травми пандемії COVID-19 в Україні. Доведена доречність використання соціокультурного підходу та терміну соціокультурна травма у даному аналізі. Соціокультурна травма розглянута як процес: від умов розгортання до ознак подолання.
Визначена роль соціальної комунікації у конструюванні соціокультурної травми. Роль нарації та медіатизованої репрезентації є вирішальними для концептуалізації соціокультурної травми. Виникає змагання інтерпретацій того, що дійсно відбулося, у призначенні відповідальних, у розробці стратегій відновлення «розриву соціальної тканини». Визначення руйнівних подій як соціокультурної травми є контингентним результатом. Серед факторів, взаємодія яких визначає результат: таймінг, політичний контекст, дії влади, контент мас-медійних репрезентацій.
З’ясовано, що пандемія у своїй глобальності постане перед кожним суспільством як суто конкретний виклик у специфічному історичному, соціокультурному, політичному контексті. Отже, кожне суспільство для себе буде визначати її зміст та травматичність. Розкрита небезпечність розповсюдження ідеї, що тільки авторитарні уряди можуть контролювати розгортання пандемій.
Зазначено, що в умовах пандемії загострюються питання нерівності. У світі загалом і в Україні зокрема поняття справедливості набуває політичного потенціалу.
Доведено, що основною причиною, що знімає з сучасного суспільного порядку денного питання травми пандемії в Україні, є травма бойових дій на Донбасі та втрати Криму у 2014 році. Завдяки спіралі сигніфікації у суспільстві утверджується головний наратив (травма війни), що поглинає інші. В Україні соціокультурна травма COVID-19 зараз існує як «потенційна травма». Актуалізація цієї травми може повести як важким шляхом комплексного оновлення суспільного життя, так і шляхом використання її у політичній боротьбі. Колективна пам’ять українців про травматичні події пандемії може перетворитися на капітал, за володіння яким наявні або нові політичні сили поведуть змагання в майбутньому. Метою статті є дослідження перспектив конструювання соціокультурної травми пандемії COVID-19 в Україні. Доведена доречність використання соціокультурного підходу та терміну соціокультурна травма у даному аналізі. Соціокультурна травма розглянута як процес: від умов розгортання до ознак подолання.
Визначена роль соціальної комунікації у конструюванні соціокультурної травми. Роль нарації та медіатизованої репрезентації є вирішальними для концептуалізації соціокультурної травми. Виникає змагання інтерпретацій того, що дійсно відбулося, у призначенні відповідальних, у розробці стратегій відновлення «розриву соціальної тканини». Визначення руйнівних подій як соціокультурної травми є контингентним результатом. Серед факторів, взаємодія яких визначає результат: таймінг, політичний контекст, дії влади, контент мас-медійних репрезентацій.
З’ясовано, що пандемія у своїй глобальності постане перед кожним суспільством як суто конкретний виклик у специфічному історичному, соціокультурному, політичному контексті. Отже, кожне суспільство для себе буде визначати її зміст та травматичність. Розкрита небезпечність розповсюдження ідеї, що тільки авторитарні уряди можуть контролювати розгортання пандемій.
Зазначено, що в умовах пандемії загострюються питання нерівності. У світі загалом і в Україні зокрема поняття справедливості набуває політичного потенціалу.
Доведено, що основною причиною, що знімає з сучасного суспільного порядку денного питання травми пандемії в Україні, є травма бойових дій на Донбасі та втрати Криму у 2014 році. Завдяки спіралі сигніфікації у суспільстві утверджується головний наратив (травма війни), що поглинає інші. В Україні соціокультурна травма COVID-19 зараз існує як «потенційна травма». Актуалізація цієї травми може повести як важким шляхом комплексного оновлення суспільного життя, так і шляхом використання її у політичній боротьбі. Колективна пам’ять українців про травматичні події пандемії може перетворитися на капітал, за володіння яким наявні або нові політичні сили поведуть змагання в майбутньому. 
Боротьба з COVID-19 та вакцинація як елементи зовнішньої політики Об’єднаних Арабських Еміратів
Get PDFSince foundation of the United Arab Emirates in 1971 the humanitarian component and foreign assistance have always occupied a special place in the country's foreign policy. COVID-19 coronavirus pandemic has become a challenge for the UAE while creating conditions for a new direction of Emirati foreign aid. The Emirates have been actively involved in combating the infection providing much-needed assistance to many countries. Ukraine was among the countries which received such assistance. Esurance of equal access of all countries to the coronavirus vaccine was one of the calls of the Emirati leadership to the world community. On the background of a global ongoing pandemic and emergence of new strains of coronavirus understanding of the reasons behind the active involvement of the UAE in the fight against COVID-19 is especially important because it allows to build more effective relations with this country in the context of obtaining necessary assistance and forecasting its foreign policy.
This article examines the UAE's foreign policy in the context of responding to the challenges posed by the coronavirus pandemic. Particular attention is paid to cooperation with China in the sphere of organization of vaccine production in the Emirates and third countries, as well as to creation of logistics facilities for transportation and storage of vaccines.
The study has proved that the UAE uses the fight against COVID-19 as a foreign policy tool. Providing medical assistance to counter the pandemic can increase the impact on recipient countries and improve the image of the UAE as one of the world's humanitarian leaders. The paper has confirmed that a key element in the implementation of these plans is a strategic cooperation with China, in particular organization of Chinese vaccine production in the Emirates and third countries. It is believed that implementation of the plans will allow the Emirates to become one of the key global players in the market of production, transportation and storage of coronavirus vaccine. This factor will allow the UAE to have a significant impact on countries that need and will need a coronavirus vaccine in the future.Від моменту створення Об’єднаних Арабських Еміратів у 1971 році гуманітарна складова і закордонна допомога завжди займали особливе місце у зовнішній політиці країни. Початок пандемії коронавірусу COVID-19 став викликом для ОАЕ, водночас створивши умови для нового напрямку еміратської зовнішньої допомоги. Емірати активно включилися у боротьбу з інфекцією, надаючи багатьом країнам необхідну допомогу. Серед країн, які отримали таку допомогу, була і Україна. Одним із закликів еміратського керівництва до світової спільноти став заклик забезпечити рівний доступ всіх країн до вакцини проти коронавірусу. На фоні продовження пандемії і появи нових штамів коронавірусу розуміння причин активного включення ОАЕ у процес боротьби з COVID-19 набуває особливої актуальності, оскільки дозволяє розбудовувати більш ефективні відносини з цією державою у контексті отримання необхідної допомоги та прогнозування зовнішньополітичних кроків Еміратів.
У статті розглянута зовнішня політика ОАЕ у контексті реагування на виклики, спричинені пандемією коронавірусу. Окрема увага приділена співпраці з КНР у питанні організації виробництва вакцини на території Еміратів і третіх країн, а також створенню логістичних потужностей для транспортування і зберігання вакцин.
Доведено, що ОАЕ використовують боротьбу з COVID-19 як інструмент зовнішньої політики. Надання медичної допомоги для протидії пандемії дозволяє збільшувати вплив на країни-реципієнти і покращувати імідж ОАЕ як одного зі світових гуманітарних лідерів. Встановлено, що ключовим елементом реалізації цих планів є стратегічна співпраця з КНР, зокрема організація виробництва китайської вакцини на території Еміратів та третіх країн. Висловлена думка, що реалізація планів дозволить Еміратам стати одним з ключових глобальних гравців на ринку виробництва, транспортування і зберігання вакцини проти коронавірусу. Цей фактор дозволить ОАЕ мати серйозний вплив на країни, які потребують і матимуть потребу у вакцині проти коронавірусу у подальшому.Від моменту створення Об’єднаних Арабських Еміратів у 1971 році гуманітарна складова і закордонна допомога завжди займали особливе місце у зовнішній політиці країни. Початок пандемії коронавірусу COVID-19 став викликом для ОАЕ, водночас створивши умови для нового напрямку еміратської зовнішньої допомоги. Емірати активно включилися у боротьбу з інфекцією, надаючи багатьом країнам необхідну допомогу. Серед країн, які отримали таку допомогу, була і Україна. Одним із закликів еміратського керівництва до світової спільноти став заклик забезпечити рівний доступ всіх країн до вакцини проти коронавірусу. На фоні продовження пандемії і появи нових штамів коронавірусу розуміння причин активного включення ОАЕ у процес боротьби з COVID-19 набуває особливої актуальності, оскільки дозволяє розбудовувати більш ефективні відносини з цією державою у контексті отримання необхідної допомоги та прогнозування зовнішньополітичних кроків Еміратів.
У статті розглянута зовнішня політика ОАЕ у контексті реагування на виклики, спричинені пандемією коронавірусу. Окрема увага приділена співпраці з КНР у питанні організації виробництва вакцини на території Еміратів і третіх країн, а також створенню логістичних потужностей для транспортування і зберігання вакцин.
Доведено, що ОАЕ використовують боротьбу з COVID-19 як інструмент зовнішньої політики. Надання медичної допомоги для протидії пандемії дозволяє збільшувати вплив на країни-реципієнти і покращувати імідж ОАЕ як одного зі світових гуманітарних лідерів. Встановлено, що ключовим елементом реалізації цих планів є стратегічна співпраця з КНР, зокрема організація виробництва китайської вакцини на території Еміратів та третіх країн. Висловлена думка, що реалізація планів дозволить Еміратам стати одним з ключових глобальних гравців на ринку виробництва, транспортування і зберігання вакцини проти коронавірусу. Цей фактор дозволить ОАЕ мати серйозний вплив на країни, які потребують і матимуть потребу у вакцині проти коронавірусу у подальшому
Щастя як цінність та індикатор сталого розвитку суспільства
Get PDFThe article is devoted to the analysis of happiness as an objective indicator of the modern society sustainability and the parameter of balanced development of Ukraine, which is aimed to people, to maintaining the stability, to reducing the destructive process-es in the middle of the country and its beyond. Particular attention was devoted to the key global challenges of the nowadays and searching for ways to solve them for the happi-ness and sustainable development. Economic instability, social contradictions, ideologi-cal and religious intolerance, hybrid wars, aggression and other negative disharmonious social phenomena make people unhappy, lead to a number of global problems and make us think about the future of own country and humanity as a whole, to responsibly come to the analysis of the existing situation and selection of development guidelines that will guarantee the happy being of human in society. Considering that fact, the problem of sustainable development, noted in the article, seems to be especially relevant, which is directly related to the search and justification of a constructive strategy for transition to the principles of sustainable development of Ukraine based on the methodology for calculat-ing the index of a happy planet. In the article it is studied the sustainable development indicators, the main purpose of which is to provide information for the effective conduct of state policy. Their usefulness depends on the chosen compromises between scientific perseverance and rigidity, political efficiency and democratic legitimacy. When con-structing indicators of sustainable development, different dimensions are identified that underlie of the sustainable development concept. It is proposed that the model of a happy planet which is based on the calculation of the Happy Planet Index (HPI), or the Global Happiness Index, should be considered a new approach to achieve the sustainable de-velopment goals in Ukraine. The Happy Planet Index is a global sustainable develop-ment index for everyone and Ukraine in particular. It is detected that the methodology for calculating and analyzing the index of a happy planet is especially relevant for Ukraine, cause it makes it possible to objectively assess the level of balance of a country and the national increase in happiness for social and psychological factors in a more holistic way than is done when taking into account GDP or some other sustainability indicators. The happiness of citizens ensures the happiness of society, a happy society enhances human happiness. Neglecting people's well-being, ignoring the progressive increase in the num-ber of unhappy people turns into threats to the national security of our country.Розглянуте щастя як індикатор сталого розвитку сучасного українського суспільства та показник усталеності розвитку націлений на людину і направлений на збереження стабільності соціальних і культурних систем. Обґрунтувати конструктивну стратегію переходу на засади сталого розвитку України на основі методології розрахунку індексу щасливої планети. Різні аспекти щастя стали доробком наукових пошуків багатьох авторів. Ними досліджено наукові погляди на поняття щастя, щастя «по-українські», методи і підходи до вимірювання рівня щастя, щастя як показник ефективного державного управління. Здійснений аналіз праць дає підстави стверджувати про актуальність досліджуваної теми в українському контексті. Зокрема, дослідження щастя як індикатора сталого розвитку України та благополуччя нації. Авторами запропоновано, новим індикатором сталого розвитку та одночасно підходом для досягнення його цілей в Україні вважати модель щасливої планети, в основі якої лежить розрахунок індексу щасливої планети (Happy Planet Index – HPI), або світовий індекс щастя. Доведено, що індекс щасливої планети (HPI) – це глобальний індекс сталого розвитку для всіх та України зокрема. Обґрунтовано, що методологія розрахунку та аналізу індексу щасливої планети особливо актуальні для України, так як дають можливість об’єктивно оцінити рівень збалансованості країни та національного приросту щастя за соціальними та психологічними чинниками у більш цілісніший спосіб, ніж це робиться під час обрахунку ВВП або якихось інших показників сталості. Щастя громадян, забезпечує щастя суспільства, щасливе суспільство підвищує щастя людини. На стан щастя впливає безліч аспектів соціальної реальності (розвиток демократичних свобод, довіра громадян до інститутів влади, праця тощо), кожен з яких важливий як для окремої людини, так і для суспільства в цілому. Сталий розвиток як гармонійне поєднання духовних, економічних, політичних, соціальних, екологічних передумов сприяє зростанню рівня щастя українців.Розглянуте щастя як індикатор сталого розвитку сучасного українського суспільства та показник усталеності розвитку націлений на людину і направлений на збереження стабільності соціальних і культурних систем. Обґрунтувати конструктивну стратегію переходу на засади сталого розвитку України на основі методології розрахунку індексу щасливої планети. Різні аспекти щастя стали доробком наукових пошуків багатьох авторів. Ними досліджено наукові погляди на поняття щастя, щастя «по-українські», методи і підходи до вимірювання рівня щастя, щастя як показник ефективного державного управління. Здійснений аналіз праць дає підстави стверджувати про актуальність досліджуваної теми в українському контексті. Зокрема, дослідження щастя як індикатора сталого розвитку України та благополуччя нації. Авторами запропоновано, новим індикатором сталого розвитку та одночасно підходом для досягнення його цілей в Україні вважати модель щасливої планети, в основі якої лежить розрахунок індексу щасливої планети (Happy Planet Index – HPI), або світовий індекс щастя. Доведено, що індекс щасливої планети (HPI) – це глобальний індекс сталого розвитку для всіх та України зокрема. Обґрунтовано, що методологія розрахунку та аналізу індексу щасливої планети особливо актуальні для України, так як дають можливість об’єктивно оцінити рівень збалансованості країни та національного приросту щастя за соціальними та психологічними чинниками у більш цілісніший спосіб, ніж це робиться під час обрахунку ВВП або якихось інших показників сталості. Щастя громадян, забезпечує щастя суспільства, щасливе суспільство підвищує щастя людини. На стан щастя впливає безліч аспектів соціальної реальності (розвиток демократичних свобод, довіра громадян до інститутів влади, праця тощо), кожен з яких важливий як для окремої людини, так і для суспільства в цілому. Сталий розвиток як гармонійне поєднання духовних, економічних, політичних, соціальних, екологічних передумов сприяє зростанню рівня щастя українців
Взаємозв’язок світогляду та самореалізації сучасної людини: метаантропологічний підхід
Get PDFThe article reveals the problem of the influence of values and worldview on the self-realization of modern human. The method of metaanthropology is applied to analyze the existential dimensions of the problem of self-realization within a certain worldview. The relevance of the study - the analysis of the problem of value principles of self-realization from the standpoint of metaanthropology. The everyday, personal and philosophical type of worldview was used. The problem was revealed by phenomenological and hermeneutic methods. The main purpose of the study is to understand the problem of self-realization in the existence of modern man from the standpoint of metaanthropology. It is noted that changes in the value paradigm are underway. The paradigm is being transformed under the influence of globalization processes as well as information technologies. The worldview of the individual is the result of a constant desire to understand this world. Self-realization occupies a significant place in the structure of the worldview of modern human. It is noted that the supreme value in human life is the process of self-realization and its result. Self-realization in various dimensions of human existence is described in detail. An important result of the study is that true constructive self-realization is a way of spiritual and professional development of a holistic personality. The everyday, borderline and meta-borderline human existence as dimensions of human existence is analyzed. Within them, all sorts of life categories and problems manifest themselves in different ways. It is stated that values are life guidelines that determine our actions. They have a direct natural influence on the formation of worldview. The system of value orientations is individual for each individual. Human forms a separate system of value orientation, and it depends on his motivation for self-realization. Personal motivation is formed on the basis of value orientation. Motivation is positively influenced by the availability of choice and freedom of execution. It is concluded that the worldview and values in human existence are its deterministic properties. They were formed under the influence of a significant number of factors, accepted by her and determine her direction, her self-realization.Стаття розкриває проблему впливу цінностей та світогляду на самореалізацію сучасної людини. В контексті аналізу екзистенціальних вимірів проблеми самореалізації в межах певного світогляду застосовано метод метаантропології. Актуальність дослідження полягає у здійсненні аналізу проблеми ціннісних засад самореалізації з позиції метаантропології в контексті буденного, особистісного та філософського типів світогляду. Розкриття зазначеної проблеми відбулося за допомогою феноменологічного та герменевтичного методів. Основною метою дослідження є осмислення проблеми самореалізації в бутті сучасної людини з позиції метаантропології. Зазначено, що нині здійснюються зміни в ціннісній парадигмі, що трансформується під дією глобалізаційних процесів, у тому числі й під впливом інформаційних технологій. Світогляд особистості – це результат постійного прагнення зрозуміти цей світ. Самореалізація займає суттєве місце у структурі світогляду сучасної людини. Зазначено, що верховною цінністю в житті людини, що реалізує себе, є сам процес самореалізації і його результат. Детально охарактеризовано самореалізацію у різних вимірах людського буття. Важливим результатом дослідження є те, що справжня конструктивна самореалізація постає як шлях духовного і професійного розвитку цілісної особистості. Проаналізовано буденне, граничне та метаграничне буття людини як виміри людського буття, в межах яких всілякі життєві категорії та проблеми проявляються по-своєму та відповідно несуть різний характер у собі. Вказано, що цінності є життєвими орієнтирами, які детермінують наші вчинки і мають безпосередній закономірний вплив на формування світогляду. Система ціннісних орієнтацій індивідуальна для кожної особистості. Людина формує окрему систему ціннісної орієнтації, і від цього залежить її мотивація до самореалізації. На основі ціннісної орієнтації формується особиста мотивація, на яку позитивно впливає наявність вибору та свобода виконання. Зроблено висновок, що світогляд та цінності в бутті людини – це її детерміновані властивості, які сформувались під впливом значного ряду чинників, прийняті нею самою та визначають її напрямок руху, її самореалізацію.Стаття розкриває проблему впливу цінностей та світогляду на самореалізацію сучасної людини. В контексті аналізу екзистенціальних вимірів проблеми самореалізації в межах певного світогляду застосовано метод метаантропології. Актуальність дослідження полягає у здійсненні аналізу проблеми ціннісних засад самореалізації з позиції метаантропології в контексті буденного, особистісного та філософського типів світогляду. Розкриття зазначеної проблеми відбулося за допомогою феноменологічного та герменевтичного методів. Основною метою дослідження є осмислення проблеми самореалізації в бутті сучасної людини з позиції метаантропології. Зазначено, що нині здійснюються зміни в ціннісній парадигмі, що трансформується під дією глобалізаційних процесів, у тому числі й під впливом інформаційних технологій. Світогляд особистості – це результат постійного прагнення зрозуміти цей світ. Самореалізація займає суттєве місце у структурі світогляду сучасної людини. Зазначено, що верховною цінністю в житті людини, що реалізує себе, є сам процес самореалізації і його результат. Детально охарактеризовано самореалізацію у різних вимірах людського буття. Важливим результатом дослідження є те, що справжня конструктивна самореалізація постає як шлях духовного і професійного розвитку цілісної особистості. Проаналізовано буденне, граничне та метаграничне буття людини як виміри людського буття, в межах яких всілякі життєві категорії та проблеми проявляються по-своєму та відповідно несуть різний характер у собі. Вказано, що цінності є життєвими орієнтирами, які детермінують наші вчинки і мають безпосередній закономірний вплив на формування світогляду. Система ціннісних орієнтацій індивідуальна для кожної особистості. Людина формує окрему систему ціннісної орієнтації, і від цього залежить її мотивація до самореалізації. На основі ціннісної орієнтації формується особиста мотивація, на яку позитивно впливає наявність вибору та свобода виконання. Зроблено висновок, що світогляд та цінності в бутті людини – це її детерміновані властивості, які сформувались під впливом значного ряду чинників, прийняті нею самою та визначають її напрямок руху, її самореалізацію
Ситуація людини ХХІ ст.: глобалізаційні виклики і європейський досвід відповідей
Get PDFThe paper analyzes the negative impact of technogenic civilization on the development of a human as integrity. The conceptual position of the research is the transdisciplinary idea that a human as integrity is one with all his/her conditions, with the whole world. Giving preference only to the external conditions of a human associated with technical progress led to his/her decline andself-destruction as integrity.The purpose of an investigation consists in showing the reasons of the destruction of human integrity today. Particular attention is paid to the analysis of the modern conditions of human existence associated with the processes of globalization and rapid, negative changes in all spheres of the life of a society in a state of total crisis. It is noted that such conditions chaotize the internal processes of a human, “split” him/her as integrity, destroy the harmonization with other people.Filled with doubts, lacking development prospects and goals, such a human, like the whole society, loses the future.It is concluded that today the human situation is critical. It is necessary to immediately reorient all spheres of life of the society towards human development, harmonization of all his/her essential aspects as integrity. Changes in the public policy, human rights legislation, education and science must be a priority. It is noted that the key role in overcoming the modern anthropological crisis belongs to scientists who, using the EU experience, are able to create a new scientific field for polylogy and the search for optimal ways out of the situation. The transdisciplinary approach, which is actively developed by European transdisciplinary schools and centers, is particularly productive. This approach overcomes the gap between the subject and the object of cognition, between man and the world, and forms a new worldview of man in a new society. Such possibilities of the transdisciplinary approach fully correspond to the tasks of modern universities.В статье анализируется негативное влияние техногенной цивилизации на развитие человека как целостности. Концептуальной позицией исследования является трансдисциплинарных представление о том, что человек как целостность единственная со всеми своими условиями, со всем миром. Предпочтение только внешним условиям человека, связанным с техническим прогрессом, привело к ее упадку и саморазрушения как целостности.Цель исследования заключается в том, чтобы показать причины разрушения целостности человека сегодня. Особое внимание уделяется анализу современных условий существования человека, связанных с процессами глобализации и стремительными, негативными изменениями во всех сферах жизни общества, находящегося в состоянии тотального кризиса. Отмечается, что такие условия хаотизують внутренние процессы человека, «расщепляют» ее как целостность, разрушают приведения с другими людьми. Полна сомнений, не имея перспективы развития и цели, такой человек, как и все общество, теряет будущее.Делается вывод о том, что сегодня ситуация человека является критической. Необходима немедленная переориентация всех сфер жизни общества на развитие человека, гармонизацию всех ее сущностных сторон как целостности. Первоочередными должны быть изменения в государственной политике, в законодательстве о правах человека, в системе образования и науки. Отмечается, что ключевая роль в преодолении современного антропологического кризиса принадлежит ученым, которые, используя опыт ЕС, способны создать новое научное поле полилога и поисков оптимальных путей выхода из ситуации. Особенно продуктивным является трансдисциплинарных подход, который активно развивается европейскими трансдисциплинарных школами и центрами. Этот подход преодолевает разрыв между субъектом и объектом познания, человеком и миром и формирует новое мировоззрение человека нового общества. Такие возможности трансдисциплинарного подхода вполне отвечают задачам современных вузов.У статті аналізується негативний вплив техногенної цивілізації на розвиток людини як цілісності. Концептуальною позицією дослідження є трансдисциплінарне уявлення про те, що людина як цілісність єдина з усіма своїми умовами, з усім світом. Надання переваги тільки зовнішнім умовам людини, пов’язаним із технічним прогресом, призвело до її занепаду та саморуйнування як цілісності. Мета дослідження полягає в тому, щоб показати причини руйнування цілісності людини сьогодні. Особлива увага приділяється аналізу сучасних умов існування людини, пов’язаних із процесами глобалізації та стрімкими, негативними змінами в усіх сферах життя суспільства, що перебуває в стані тотальної кризи. Відмічається, що такі умови хаотизують внутрішні процеси людини, «розщеплюють» її як цілісність, руйнують увідповіднення з іншими людьми. Сповнена сумнівами, не маючи перспективи розвитку та мети, така людина, як і все суспільство, втрачає майбутнє.Робиться висновок про те, що сьогодні ситуація людини є критичною. Необхідною є негайна переорієнтація всіх сфер життя суспільства на розвиток людини, гармонізацію всіх її сутнісних сторін як цілісності. Першочерговими повинні бути зміни в державній політиці, у законодавстві щодо прав людини, у системі освіти й науки. Наголошується, що ключова роль у подоланні сучасної антропологічної кризи належить ученим, які, використовуючи досвід ЄС, здатні створити нове наукове поле для полілогу та пошуків оптимальних шляхів виходу з ситуації. Особливо продуктивним є трансдисциплінарний підхід, який активно розвивається європейськими трансдисциплінарними школами та центрами. Цей підхід долає розрив між суб’єктом і об’єктом пізнання, людиною і світом та формує новий світогляд людини нового суспільства. Такі можливості трансдисциплінарного підходу цілком відповідають завданням сучасних вишів