Scientific-theoretical almanaс "Grani" / Науково-теоретичний альманах "Грані"
Not a member yet
1972 research outputs found
Sort by
Етнічний склад і політичне становище Зангезуру – історичної землі Азербайджану – наприкінці ХІХ – у 20-х рр. ХХ ст.
Get PDFHistorical sources and the writings of various travelers indicate that Zangezur was the ancient homeland of the Turks. The large number of toponymic names of Turkish origin in Zangezur also confirms this idea.
The history of Azerbaijan in the 20th century is remembered by the threats against the ethnic unity, territorial integrity, and statehood tradition of the Azerbaijani people. According to the historical circumstances, the deportations and violent territorial cleansing directed against the Azerbaijani people were different in form, but the content was the same.
In the conclusion, it is noted that, in addition to the most ancient historical sources, research conducted by by many world scientists, show that the Albanian state of Zangezur in the 4th-9th centuries, then the Sasanian Empire and the Arab Caliphate, the ancient Azerbaijani states that won the wars against the Arab Caliphate in the 9th-11th centuries. - in those territories, the Saji, Salari and Rabbidites, who for centuries were in power under different names, at the beginning of the XII-XIII centuries. - Atabay, in the XIII-XIV centuries. Hulaku, in the 14th century - Jalairi, then the states of Karagoyunlu and Aggoyunlu, at the beginning of the 16th century - the powerful state of the Safavids, XVIII century, all this confirms that in the 20s of the XIX century it was part of the Karabakh Khanate.Історичні джерела і записи різних мандрівників свідчать про те, що Зангезур був давньою батьківщиною тюрків. Велика кількість топонімічних назв турецького походження в Зангезурі також підтверджує цю думку.
Історія Азербайджану 20-го століття запам'ятовується загрозами етнічній єдності, територіальній цілісності та традиціям державності азербайджанського народу. Згідно з історичними обставинами, депортації та насильницькі територіальні очищення, спрямовані проти азербайджанського народу, були різними за формою, але змістом однаковим.
У висновку зазначається, що окрім найдавніших історичних джерел, дослідження, проведені багатьма вченими світу, свідчать, що албанська держава Зангезур у 4-9 століттях, потім Сасанідська імперія та Арабський халіфат, стародавні азербайджанські держави, які перемагали у війнах проти Арабський халіфат у 9-11 ст. – на тих територіях саджі, саларі та раббідити, які століттями перебували при владі під різними іменами, на початку ХІІ-ХІІІ ст. – Атабай, у ХІІІ-ХІV ст. Хулаку, в 14 столітті – Джалаїрі, потім держави Карагоюнлу і Аггоюнлу, на початку 16 століття – могутня держава Сефевідів, XVIII століття, все це підтверджує, що в 20-х роках XIX століття воно входило до складу Карабахське ханство
Античне місто Барда
Get PDFThe article is dedicated to the city civilization in Barda. The author gives valuable information about the history of Barda and archaeological excavations. Scientific researches prove Barda has 3000 years old. The antique and middle age authors give us historical information about the city. The archaeological materials prove the information of these authors. The archaeological expedition of Barda achieved success especially during the last decade. The successful results make us to say exactly history of Barda. Barda, known in historical sources as Parda, Barza, Partav, Berda, Harum, Firuzabad, and also bearing the meaning “once again”, “city of bowls and jugs”, “narrow river”, “place for keeping slaves”, etc. ., researchers, according to the toponym of the ancient state of Azerbaijan Manna "Parda", associate with the name of Bardor from the Hunno-Turkic tribe. In the III-II millennium BC. the tribes of Aratta, Lullubi, Su and Turukk lived in South Azerbaijan, the Nakhch tribes lived in Nakhchivan, and the Gargars lived in Garabagh.
The center of one of the creations of such associations made Barda inevitable. The archaeological revealed fortress walls of the suburb of Barda are identical with Uzerliktepe, which determines the basis of the early urban culture in Garabagh during the Bronze Age. On the other hand, the culture of painted ceramics, characteristic of the urban culture of Azerbaijan in the Middle Bronze Age, is known in Uzerliktepeand in a number of other early urban centers of Garabagh. Concerning the problem of identifying ethnic attribution and the chronological framework of making the sculpture, we note that it is undoubtedly connected with the culture of the Turkic tribal ancient Azerbaijan and, on the basis of the accompanying ceramic material, dates back to the 3rd-7th centuries AD.Стаття присвячена міській цивілізації в Барді. Автор дає відомості про історію Барди та археологічні розкопки. Наукові дослідження доводять, що Барді 3000 років. Історичні відомості про місто подають античні та середньовічні автори. Археологічні матеріали підтверджують відомості цих авторів. Археологічна експедиція Барди досягла успіху особливо в останнє десятиліття. Успішні результати дозволяють точно говорити про історію Барди.
Барда, відома в історичних джерелах як Парда, Барза, Партав, Берда, Харум, Фірузабад, а також має значення «знову», «місто чаш і глечиків», «вузька річка», «місце утримання рабів» тощо. Дослідники, згідно з топонімом давньоазербайджанської держави Манна «Парда», пов'язують з ім'ям Бардор від гунно-тюркського племені. У III-II тисячолітті до н.е. племена аратта, луллубі, су і турукк проживали в Південному Азербайджані, племена нахч – в Нахічевані, гаргари – в Карабаху.
Центром одного з утворень неминуче стала Барда. Виявлені археологами фортечні стіни передмістя Барда ідентичні Узерліктепе, що визначає основу ранньої міської культури Карабаху в епоху бронзи. З іншого боку, культура розписної кераміки, характерна для міської культури Азербайджану середньої бронзи, відома в Узерліктепе і в ряді інших ранніх міських центрів Карабаху. Стосовно проблеми виявлення етнічної атрибуції та хронологічних рамок створення скульптур, відзначимо, що вона, безсумнівно, пов'язана з культурою тюркського племені Стародавнього Азербайджану і за супутнім керамічним матеріалом датується 3-7 ст. нашої ери
«Соціальний інстинкт» vs «національне самозбереження» як феномен українського суспільства під час сучасної російсько-української війни
Get PDFThe russian-Ukrainian war raises the question not of the psychological instinct to survive and save the life of each individual, but of the social instinct for the common survival of Ukrainians as a nation.
The article analyzes the instinctivist approach of W. MacDougall, who, in our opinion, defined instincts not only as a psychological concept, but also its sociological interpretation, bringing the understanding of individual instincts closer to social ones. By social instincts, we mean complex forms/models of behavior of a community and society as a whole. Through the prism of the instinctivist approach, the phenomenon of existence, or rather survival, of modern Ukrainian society in the context of a full-scale invasion is defined. Different types of instincts are analyzed: flight or fear, rejection, curiosity, aggression, self-humiliation, self-assertion, the instinct to create sociality (herdiness), and survival/preservation. By the instinct of self-preservation, we mean a set of innate forms of behavior of a social community that manifest themselves in situations where there are threats to survival. It includes both active forms of behavior (escape and attack) and passive forms (freezing, rejection of aggression, self-humiliation). In crisis situations, it is instincts that determine the specific features of people's thinking and actions. When a social community finds itself in a situation where its basic needs cannot be met, it often perceives this as a threat to its way of life. Trying to overcome a traumatic situation, being in a state of indignation, fear or irritation, a social community can act in different ways. But, as the analysis of empirical studies shows, unification and cohesion give a better chance of survival and self-preservation. The article concludes that Ukrainians today live in an environment of increased consolidation, defense of interests, and values based on the survival instinct. In this article, we make an attempt to analyze modern sociological research conducted in the context of russia's full-scale invasion of Ukraine from the point of view of the self-preservation instincts of Ukrainians as a social and national community.Російсько-українська війна формує питання не психологічного інстинкту виживання та порятунку життя кожного індивіда окремо, а мова йде про соціальний інстинкт спільного виживання українців як нації.
У статті аналізується інстинктивістський підхід В.Макдугала, який, на нашу думку, здійснив визначення інстинктів не лише як психологічного поняття, але й його соціологічну інтерпретацію, наблизивши розуміння індивідуальних інстинктів до соціальних. Під соціальними інстинктами, ми розуміємо складні форми/моделі поведінки спільноти і суспільства загалом. Крізь призму інстинктивістського підходу визначено феномен існування, а точніше виживання сучасного українського суспільства в умовах повномасштабного вторгнення. Проаналізовано різні типи інстинктів: втеча чи страх, неприйняття, допитливість, агресивність, самоприниження, самоствердження, інстинкт творення соціальності (стадності) та виживання/самозбереження. Під інстинктом самозбереження ми розуміємо сукупність вроджених форм поведінки соціальної спільноти, що проявляються в ситуаціях, при виникненні загроз для виживання. Він включає в себе як активні форми поведінки (втеча і напад), так і пасивні (завмирання, неприйняття агресивність, самоприниження). Під час кризових ситуацій саме інстинкти обумовлюють специфічні особливості мислення та дій людей. Потрапляючи в ситуацію неможливості задоволення своїх базових потреб, соціальна спільнота нерідко сприймає це як загрозу своєму способу життя. Намагаючись переламати травматичну ситуацію, перебуваючи в стані обурення, страху або роздратування, соціальна спільнота може діяти по-різному. Але, як засвідчує аналіз емпіричних досліджень, об’єднання, згуртованість дають більше шансів на виживання і самозбереження. У статті робиться висновок про те, що українці сьогодні живуть в умовах підвищеної консолідації, відстоювання інтересів, цінностей, які базуються на інстинкті виживанні. У цій статті, ми робимо спробу проаналізувати сучасні соціологічні дослідження, проведені в умовах повномасштабного вторгнення росії в Україну, з точки зору інстинктів самозбереження українців як соціальної та національної спільноти
Реалізація соціального потенціалу ветеранів військових дій як елемент трансформації українського суспільства
Get PDFRelevance of the problem. Ukrainian veterans have specific social and psychological problems that prevent them from realizing their social and professional potential. Most of the mentioned problems relate to their social adaptation to the functioning conditions of modern Ukrainian society. Ukrainian society must realize the importance of the social potential of veterans for social transformations in the war and post-war periods and use all available resources to reveal and realize the social potential of Ukrainian veterans.
Goal. To find out the social potential of military veterans as a technology for the transformation of Ukrainian society.
The results. The prospects of the importance of investing in the Ukrainian system of prosthetics as an innovative branch of national production, which has a strategic role for Ukraine as a whole and the restoration of the social potential of Ukrainian veterans, have been studied. Ukrainian veterans have the opportunity to contribute to the reform of Ukrainian education through involvement in pedagogical and educational activities.
Conclusions. Opportunities to involve Ukrainian veterans in active economic activity through employment at enterprises of various forms of ownership and creation and development of their own business with the support of state grant programs and international donors working in Ukraine are an important element of adaptation of Ukrainian veterans to the conditions of modern Ukrainian society. Despite the high potential opportunities for realizing the social potential of Ukrainian veterans, they need the support of the public sector and ordinary citizens, which, according to sociological research, is gradually decreasing, which requires both veterans and the public to find models for forming a positive image of a Ukrainian veteran.Актуальність проблеми. Українські ветерани мають специфічні соціальні та психологічні проблеми, що заважають їм розкрити власний соціальний та професійний потенціал. Більшість із зазначених проблем стосуються їх соціальної адаптації до умов функціонування сучасного українського суспільства. Українське суспільство повинно усвідомити важливість соціального потенціалу ветеранів для соціальних перетворень у воєнний та повоєнний періоди та задіяти всі наявні ресурси задля розкриття та реалізації соціального потенціалу українських ветеранів.
Мета статті: з’ясувати перспективи реалізації соціального потенціалу ветеранів військових дій, як елемент трансформації українського суспільства.
Результати. Досліджено перспективи важливості інвестування в українську систему протезування, як інноваційну галузь національного виробництва, що має стратегічну роль для України загалом, та відновлення соціального потенціалу українських ветеранів. Українські ветерани мають можливість докласти всіх зусиль до реформування української освіти через залучення до педагогічної та виховної діяльності.
Висновки. Можливості залучення українських ветеранів до активної економічної діяльності через працевлаштування на підприємствах різної форми власності, створення і розвитку власного бізнесу за підтримки державних грантових програм та міжнародних донорів, що працюють на території України є важливим елементом адаптації українських ветеранів до умов сучасного українського суспільства. Незважаючи на високі потенційні можливості для реалізації соціального потенціалу українських ветеранів, їм необхідна підтримка громадського сектору та пересічних громадян. За останніми даними соціологічних досліджень потроху зменшується, що вимагає, як від ветеранів, так і громадськості, пошуку моделей формування позитивного образу українського ветерана
До питання про співвідношення почуттів і раціональності
Get PDFIn the article it is considered the place of the feelings in modern philosophy and in contemporary society. The article proves the thesis that feelings are the foundation of a human's spiritual nature.
Relevance. It is difficult to overwhelm the importance of feelings in our life, but unfortunately today we have the situation of their depreciation in society in some ways, of that reason it is suggested in the article the necessity of coming back to feelings.
The purpose of the article is to prove the thesis that feelings are the foundation of a person's spiritual nature. It is said that, unfortunately, from a certain stage of history, feelings began to be understood rather erroneously, in particular, as something that prevents us from thinking and, therefore, from making our main function. This point of view was quite popular until quite recently, and even in psychology it was suggested to suppress and abandon feelings, but recent developments in psychology and philosophy suggest that feelings must not be suppressed. In this paper, we will show, not just that they are important and should not be suppressed, but that feelings are a fundamental part of our spiritual nature, our first foundation, the same as intellect, so suppressing feelings is not just unproductive, but harmful to ourselves. Therefore, today it is necessary to completely reconsider the attitude towards feelings, because the attitude towards them that sometimes remains in today's society seems dangerous for humanity.
Conclusions. It is also concluded that it is necessary not only to change the attitude to feelings, but also to develop areas in society where feelings are manifested and studied more meaningfully, because today we see a situation of representation and research of feelings that is not enough today. The article deals with the history of this problem, as well as present the opinions of authoritative philosophers in defense of feelings.Актуальність дослідження полягає в зіставленні філософських концепцій почуттів та розуму з нормами сучасного суспільства. В статті розглядається концепція щодо почуттів в філософській думці та зміни, які відбувались в цьому процесі.
Метою статті є доведення тези про те, що почуття є фундаментом духовної природи людини. Важливість почуттів в житті людини важко переоцінити, але сьогодні, на жаль, ми стикаємося з ситуацією їхнього знецінення, а також хибного розуміння в суспільстві. Тому в даній статті постулюється необхідність повернення до цінності почуттів та чуттєвого сьогодні. Говориться про те, що, нажаль з певного етапу історії почуття почали розумітися досить хибно, зокрема, як те, що заважає нам мислити – а отже здійснювати свідому комунікацію. Останні розробки в психології і філософії говорять про те, що почуття не можна пригнічувати. У цій показано, не просто, що почуття є важливими, але також те, що почуття є фундаментальною частиною нашої духовної природи, нашою першоосновою, такою самою, як і інтелект, тож пригнічувати почуття є не просто непродуктивним, а шкідливим для людства. Тож сьогодні необхідно повністю переглянути відношення до почуттів, адже таке відношення до них, яке подекуди залишається в сьогоднішньому суспільстві, видається небезпечним. Необхідно не тільки змінити відношення до почуттів, але також розвивати сфери в суспільстві, де маніфестуються та репрезентуються почуття, а також більш глибоко досліджувати почуття та емоції в філософському контексті.
Висновки. Коротко продемонстрована історія розвитку проблеми почуттів показала важливість оновлення концепції щодо почуттів. Знайдені та розглянуті корені виникнення проблеми опозиції чуттєвого і раціонального, виокремлені філософські аргументи на захист необхідності звертати увагу на почуття. Отже, почуття є важливою стороною нашої природи і концепції, які заперечують важливість почуттів або пропонують їхнє знецінення потребують термінового перегляду
Народження техніки з духу міфу та песимізм Бернара Стіглера: ґенеза проблеми
Get PDFRelevance of the topic is due to the challenges facing humanity in connection with the incredibly rapid development of technology, the spread of its influence on virtually all spheres of human life, as well as nature. The purpose of the article is to provide an outline of the Platonic myth about Prometheus and Epimetheus and based on it, to demonstrate the specificity of two cultural-ontological narratives regarding the phenomenon of technology – modern or traditional optimistic one and contemporary pessimistic one, arising under the influence of the deconstructive work of B. Stiegler.
The results of the research are, firstly, an outline of the main events contained in the Platonic myth of Prometheus and Epimetheus in the dialogue "Protagoras": a task for two brothers from the gods to endow humanity with certain powers, capabilities, and values; the agreement of brothers among themselves; the main actions of Epimetheus, who managed the marked division; the main actions of Prometheus are the theft of fire, crafts, wisdom and their consequences; the main actions of Hermes are to endow humanity with civic virtues. Secondly, awareness of the essence of the traditional optimistic narrative about technology: Prometheus acts as a hero-martyr, someone who cares about humanity, engages in its enlightenment and, because of this, takes upon himself many years of suffering; human being, thanks to Promethean gifts, reveals himself as an inventor, an earthly king who is able to achieve power and happiness. Thirdly, the features of what deconstruction is as a methodological approach to working with texts are marked, which is born at the intersection of the destruction of the history of ontology by M. Heidegger and the reconstructive work of structuralism and is a search for certain hidden meanings that can shake the meanings that are recognized as basic. Fourthly, the features of B. Stiegler's deconstructive work are clarified: questioning the role of Prometheus as a hero-martyr based on the texts of Hesiod; focusing attention on the key role of Prometheus through the clarification of the features of Pandora's figure; demonstration of the priority of Epimetheus' actions and their consequences; awareness of human fate as doomed to death.
The conclusions show, firstly, the content aspects of the Platonic myth about Prometheus and Epimetheus, secondly, the key features of the techno-optimistic narrative, and thirdly, the main features of the techno-pessimistic narrative. Based on this, further research horizons are outlined.Актуальність теми обумовлена тими викликами, які постають перед людством у зв’язку з неймовірно швидким розвитком цифрових технологій, поширенням технологічного впливу фактично на всі сфери людського життя, а також природу. Мета статті – надати абрис платонівського міфу про Прометея та Епіметея і на цьому тлі показати специфіку двох культурно-онтологічних наративів щодо феномена техніки – новоєвропейського або традиційного оптимістичного та сучасного песимістичного, що виникає під впливом деконструктивної праці Б. Стіглера.
Результатами дослідження є, по-перше, окреслення основних подій, що містяться у платонівському міфі про Прометея та Епіметея у діалозі «Протагор»: завдання двом братам від богів щодо наділення людства певними силами, можливостями, цінностями; домовленість братів між собою; основні дії Епіметея, який керував позначеним розподілом; основні дії Прометея – крадіжка вогню, ремесл, мудрості та їх наслідки; основні дії Гермеса – наділення людства громадянськими чеснотами. По-друге, усвідомлення сутності традиційного оптимістичного наративу щодо техніки: Прометей виступає героєм-мучеником, тим, хто піклується про людство, займається його просвітництвом та приймає через це на себе чисельні багаторічні страждання; людина, завдяки прометеєвим дарам, розкриває себе як винахідника, земного царя, який здатний досягати могутності та щастя. По-третє, позначені особливості того, що собою являє деконструкція як методологічна установка праці з текстами, яка народжується на перетині деструкції історії онтології М. Гайдеґґера та реконструктивній праці структуралізму і являє собою пошук певних прихованих смислів, які здатні розхитувати смисли, що визнані основними. По-четверте, з’ясовані особливості деконструктивістської праці Б. Стіглера: постановка під сумнів ролі Прометея як героя-мученика на підставі текстів Гесіода; акцентування уваги на ключовій ролі Епіметея через з’ясування особливостей постаті Пандори; демонстрація пріоритетності дій Епіметея та їх наслідків; усвідомлення долі людини як приреченості на смерть.
У висновках наведені, по-перше, змістовні аспекти платонівського міфу про Прометея та Епіметея, по-друге, ключові ознаки техно-оптимістичного наративу, по-третє, основні риси техно-песимістичного наративу. Виходячи з цього, окреслені подальші горизонти дослідження
Дослідження розвитку мобільності в філософії ХХ століття: від філософії життя до глобалізації
Get PDFThis article investigates the development of the idea of mobility in 20th-century philosophy. It examines publications by various philosophical authors such as H. Bergson, M. Merleau-Ponty, G. Deleuze, A. Whitehead, T. Veblen, Z. Bauman, G. Simmel, and M. Castells, who have explored mobility in relation to movement, displacement, or state change. While not all of these authors explicitly used the term "mobility" (or "immobility") or "mobile", they addressed the concept using terms like "motion" and "movement." The goal was to examine their perspectives on mobility and to pay attention to the terminology they employed.
The article highlights the extensive contribution of British sociologist John Urry in the realm of mobility, as he comprehensively described and conceptualized this idea. It compares Urry's understanding of mobility with the views of other philosophers during that era. It is important to note that, at the time, the term "mobility" was not extensively studied in philosophy and had diverse meanings. Therefore, the article aims to establish connections between Urry's concept of mobility and the philosophical inquiries into movement by other 20th-century authors.
The study presents an exploration of mobility and its related processes within the philosophical domain. It demonstrates that the idea of mobility had already been contemplated in philosophy prior to John Urry's theory. By delving into this topic, the research lays the groundwork for further investigations and stimulates future studies in the field of mobility, particularly within philosophy but also extending beyond the realm of social science. Consequently, mobility emerges as a philosophical category that offers possibilities for interdisciplinary research in the future.У цій статті досліджується розвиток ідеї мобільності у філософії 20-го століття. У ньому розглядаються публікації різних філософських авторів, таких як Г. Бергсон, М. Мерло-Понті, Г. Дельоз, А. Уайтхед, Т. Веблен, З. Бауман, Г. Зіммель і М. Кастельс, які досліджували мобільність у відношенні до руху, переміщення або зміни стану. Хоча не всі з цих авторів чітко використовували термін «мобільність» (або «не-мобільність») або «мобільний», вони зверталися до цього поняття, використовуючи такі терміни, як «рух» і «рухливість». Метою статті було вивчити їхні погляди на мобільність і звернути увагу на термінологію, яку вони використовували.
У статті висвітлюється значний внесок британського соціолога Джона Урі в сферу мобільності, оскільки він всебічно описав і концептуалізував цю ідею. Порівнюється розуміння мобільності Урі з поглядами інших філософів ХХ століття. Важливо зазначити, що на той час термін «мобільність» не був широко вивченим у філософії і мав різне значення. Тому стаття має на меті встановити зв’язки між концепцією мобільності Урі та філософськими дослідженнями руху інших філософів обраної епохи.
Дана робота вивчає становлення мобільності та пов’язаних з нею процесів у філософській сфері. Це дозволяє підтвердити, що ідея мобільності вже розглядалася у філософії ще до теорії Джона Урі. Заглиблюючись у цю тему, стаття закладає основу для подальших наукових розвідок і стимулює майбутні дослідження в галузі мобільності, зокрема в рамках філософії, а не лише в сфері соціальних наук. Отже, мобільність постає як філософська категорія, яка пропонує можливості для міждисциплінарних досліджень у майбутньому
Соціальна робота в громаді з учасниками бойових дій, що були нещодавно демобілізовані
Get PDFThe article examines the implementation of social work in the community with recently demobilized combatants. For this, the methods of description, analysis and synthesis, comparison, and generalization were applied. A review of the literature on this issue was carried out.
The purpose of the study is to theoretically and practically reveal the issue of social work with recently demobilized combatants.
Topicality. The relevance of the study is due to the fact that views on social work as a field of assistance to categories that are in difficult life circumstances are constantly changing. In particular, this is due to the fact that outdated approaches to social work with combatants cannot be used, given the growing number of demobilized military personnel and their individual needs. All this determines the relevance of this topic for its consideration.
The results. The work considered the essence of the adaptation of combatants and its elements. The readaptation of the military, their socialization in the army and civilian environment, the problem of gender in social work are characterized. Modern approaches to social work with combatants who have recently been demobilized have been identified.
The implementation of the process of social work with the participants of hostilities, who were recently demobilized, in the Cherkasy region was analyzed. The diary "Everything will be" is characterized as a universal collection of practices for carrying out social work with the military. The importance of the experience of the Cherkasy region was determined.
On the basis of the territorial communities of the Cherkasy region, the peculiarities of social work with demobilized military personnel in the areas of the region, in particular Mankivska, Leskivska, Horodyschenska and Drabivska communities, were determined.
Conclusions. The main directions of social work with recently demobilized combatants are the provision of educational services on a free or partially paid basis, the provision of medical services on a free or discounted basis, home visits participants in hostilities and solving everyday problems, providing legal and informational assistance.У статті досліджено реалізацію соціальної роботи в громаді з нещодавно демобілізованими учасниками бойових дій. Для цього було застосовано методи опису, аналізу та синтезу, порівняння, узагальнення. Здійснено огляд літератури з цієї проблематики.
Мета дослідження – теоретично та практично розкрити питання соціальної роботи з нещодавно демобілізованими учасниками бойових дій.
Актуальність дослідження обумовлена тим, що погляди на соціальну роботу як на сферу допомоги категоріям, що потрапили у складні життєві обставини, постійно змінюються з урахуванням зростання кількості демобілізованих військових та наявністю у них індивідуальних потреб.
Результати. У роботі було розглянуто сутність адаптації учасників бойових дій та її елементи. Охарактеризовано реадаптацію військових, їх соціалізацію в армійському та цивільному середовищі, проблему гендеру в соціальній роботі. Визначено сучасні підходи до соціальної роботи з нещодавно демобілізованими учасниками бойових дій.
Проаналізовано реалізацію процесу соціальної роботи з нещодавно демобілізованими учасниками бойових дій у Черкаській області. Охарактеризовано щоденник «Все буде» як універсальний збірник практик для здійснення соціальної роботи з військовими. Визначено важливість досвіду Черкаського регіону.
На основі територіальних громад Черкаської області було визначено особливості соціальної роботи з демобілізованими військовими в районах регіону, зокрема в Маньківській, Леськівській, Городищенській та Драбівській громадах.
Висновки. Основними напрямами соціальної роботи з нещодавно демобілізованими учасниками бойових дій є надання освітніх послуг на безкоштовній або частково платній основі, надання медичних послуг на безкоштовній основі або зі знижкою, відвідування житла учасників бойових дій та вирішення побутових проблем, надання правової та інформаційної допомоги
Геополітичний аналіз чорноморської політики Туреччини
Get PDFThe aim of the article is to analyze the geopolitics of Turkey, emphasizing Turkey's ambitions and vulnerabilities in the Black Sea region. It argues that the loss of the Black Sea region would leave Turkey susceptible to Russian advances, endangering its position as a regional power.
Relevance. The Turkey's decline as an empire followed the Kyuchuk-Kaynardzha peace treaty of 1774, with the territorial loss of Crimea and the Pontic steppe (Ukraine). The annexation of Crimea has expanded Russia's influence over Turkey, extending beyond economic considerations and showcasing its naval dominance. The war in Ukraine further underscored the significance of the Black Sea region.
Results. This article underscores the complex geopolitical landscape in the Black Sea region, where Turkey finds itself at a critical juncture. It highlights the importance of Turkey's role in the region and the implications of Russia's advances in the region for its standing as a regional center of power. To counterbalance Russia's growing dominance, Turkey has adopted a cautious approach, as reflected in its military and energy strategies in the Black Sea. There is the indication of the role of Turkey as a mediator in brokering a Grain Deal during the conflict that demonstrates its potential to assert itself as a regional power.
Conclusion. It is proven that the Russian invasion in Ukraine presents an opportunity for Turkey to solidify its position not only as a mediator but also as a significant player in the Black Sea region, potentially mending its strained relations with the West. However, maintaining a delicate balance in its relationship with Russia is crucial for Turkey. Despite Turkey's reliance on Russia for energy, tourism, and trade, this delicate equilibrium becomes increasingly challenging to sustain as the war in Ukraine escalates and spreads to other areas in the Black Sea region. Meanwhile, allowing the war in Ukraine to conclude in a compromise favorable to Russia would deal a severe blow to Turkey's standing as a regional power and result in surrendering its decisive role in the Black Sea region.Мета статті – проаналізувати геополітику Туреччини, роблячи акцент на амбіціях та вразливостях Туреччини у Чорноморському регіоні. Стверджується, що втрата регіону Чорного моря зробить Туреччину вразливою для російських наступів, що поставить під загрозу її становище як регіональну державу.
Актуальність. Занепад Туреччини як імперії був за Кючук-Кайнарджинським мирним договором 1774 року з територіальною втратою Криму та Понтійським степом (Україна). Анексія Криму розширила вплив Росії на Туреччину, вийшовши за межі економічних міркувань і продемонструвавши її військово-морську перевагу. Війна в Україні ще більше підкреслила значення регіону Чорного моря.
Отримані результати. У цій статті наголошується на складному геополітичному ландшафті регіону Чорного моря, де Туреччина опинилася в критичному становищі. Підкреслюється важливість ролі Туреччини в регіоні та наслідки прогресу Росії в даному регіоні для її становища як регіонального центру сили. Щоб урівноважити зростаюче домінування Росії, Туреччина зайняла обережний підхід, що знайшло відображення у її військовій та енергетичній стратегії у Чорному морі. Вказується роль Туреччини як посередника в укладанні зернової угоди під час конфлікту, що демонструє її потенціал для утвердження себе як регіональної держави.
Висновок. Доведено, що російське вторгнення в Україну дає Туреччині можливість зміцнити свої позиції не лише як посередника, а й як значущого гравця у Чорноморському регіоні, потенційно виправляючи свої натягнуті відносини із Заходом. Однак підтримка тонкого балансу у відносинах з Росією має вирішальне значення для Туреччини. Незважаючи на залежність Туреччини від Росії у сфері енергетики, туризму та торгівлі, підтримувати цю рівновагу стає все важче, оскільки війна в Україні загострюється та поширюється на інші райони Чорноморського регіону. Тим часом доведення війни в Україні до компромісу, вигідного для Росії, завдало б серйозного удару по репутації Туреччини як регіональної держави і призвело б до відмови від своєї вирішальної ролі в Чорноморському регіоні
Нацистська кампанія вербування й депортації населення в дистрикті Галичина (1941–1944)
Get PDFThe purpose of the article is to explain the details of the recruitment and labor mobilization campaigns on the territory of the District of Galicia, as well as to examine what role the Ukrainian Central Committee played regarding the care of those deported to Germany.
The relevance of the study is due to the Russo-Ukrainian war and the occupation policy (in particular, the deportation campaign) pursued by the aggressor state on the occupied territories. Considering that it was during the World War II that measures of a similar scale were last undertaken, it is noteworthy to shed light on the forced displacement of Ukrainians from the District of Galicia to Germany for labor purposes.
The findings of the study are based on archival documents, memoirs, and press material, tracing the specific character of the Nazi policy of deportation from the District of Galicia to Germany. According to the results, as part of the mentioned measures, the occupation administration relied on an extensive institutional network of labor offices operating in each district to search for workforce. A major role in this process turns out to have been played by the Information Office, whose main task involved the recruitment of highly qualified specialists. The article analyses the role of the Ukrainian Central Committee and Ukrainian organizations operating in Germany to support the deportees.
Conclusions. The population in the District of Galicia was actively recruited as part of the forced labor mobilization for Germany. An important contribution to the labor recruitment campaign was made by the civilian occupation authorities and the Information Office. Practical assistance to the recruited and deported workers came from legal organizations which operated both in the district (the Ukrainian Central Committee) and directly in Germany (the Ukrainian Trust Institution).Мета статті – розкрити особливості проведення кампанії вербування й трудової мобілізації населення на теренах дистрикту Галичина, з’ясувати роль Українського Центрального Комітету в питанні опіки над депортованими до Німеччини.
Актуальність дослідження зумовлюється російсько-українською війною та окупаційною політикою, яку держава-агресор проводить на підконтрольній їй території, зокрема реалізація кампанії депортації населення. З огляду на те, що востаннє подібні за масштабом акції здійснювались в роки Другої світової війни, заслуговує на увагу висвітлення процесів примусового вивезення українців із дистрикту Галичина на працю до Німеччини.
Результати дослідження полягають в тому, що на основі архівних документів, спогадів, матеріалів преси простежено особливості реалізації нацистської політики депортації населення з дистрикту Галичина в Німеччину. Встановлено, що у рамках згаданих акцій окупаційна адміністрація спиралася на широку інституційну мережу Урядів праці, які функціонували в кожному окрузі й займались пошуком робочої сили. З’ясовано, що важливе місце у цьому процесі займала діяльність Інформаційного бюро, головним завданням якого було рекрутування висококваліфікованих спеціалістів. Проаналізовано роль Українського Центрального Комітету та українських організацій, що діяли в Німеччині, у питанні надання підтримки депортованим.
Висновки. Населення галицького дистрикту активно залучалось до примусової трудової мобілізації на користь Німеччини. Вагому роль у кампанії вербування робочої сили відіграли цивільні окупаційні органи влади, Інформаційне бюро. Практичну допомогу рекрутованим і депортованим робітниками надавали легальні організації, які діяли як у дистрикті (Український Центральний Комітет), так і безпосередньо на теренах Німеччини (Українська установа довір’я)