Public Administration Aspects (E-Journal) / Аспекти публічного управління
Not a member yet
906 research outputs found
Sort by
Теорія та практика колаборативного врядування: сучасний стан та перспетиви для України
Get PDFRelevance. In today's world, characterized by increasing complexity in societal challenges, collaborative governance is gaining growing importance. Traditional governance models based on hierarchical structures and strict regulations often prove insufficient in addressing multi-level social, economic, and environmental issues.
Collaborative governance promotes greater openness, transparency, and legitimacy in decision-making, enhances trust between the state and citizens, and stimulates innovation in public administration.
Objective. The aim of this study is to examine the theoretical foundations and implementation features of collaborative governance in public administration and to provide practical recommendations for introducing this practice in domestic conditions.
Results. A review of the academic literature on collaborative governance highlights its key characteristics: the involvement of multiple stakeholders; a consensus-oriented approach that prioritizes collective understanding over simple majority rule; a formal structure—although collaboration can be informal, effective collaborative governance typically involves structured processes; and a focus on public objectives, addressing complex societal issues that cannot be effectively resolved by a single organization alone.
Conclusions. Collaborative governance represents a significant shift toward inclusive decision-making processes in public administration. The engagement of multiple stakeholders in structured dialogues aimed at reaching consensus enhances the effectiveness and legitimacy of governance decisions.Актуальність. У сучасному світі, що характеризується зростаючою складністю суспільних викликів, колаборативне врядування набуває все більшого значення. Традиційні моделі управління, засновані на ієрархічних структурах та жорсткій регламентації, часто виявляються недостатньо ефективними у вирішенні багаторівневих соціальних, економічних та екологічних проблем.
Колаборативне врядування сприяє більшій відкритості, прозорості та легітимності управлінських рішень, підвищенню рівня довіри між державою та громадянами, а також стимулює інновації у сфері публічного управління.
Метою дослідження є дослідження теоретичних засад й особливостей імплементації колаборативного врядування у публічному управлінні та надання практичних рекомендацій щодо впровадження цієї практики у вітчизняних умовах.
Результати. Аналіз наукової літератури з проблематики колаборативного врядування дозволив виокремили ключові характеристики цього концепту: залучення багатьох зацікавлених сторін; орієнтація на консенсус для досягнення угод, які відображають колективне розуміння, а не лише задовольняють більшість; формальна структура - хоча співпраця може бути неформальною, ефективне колаборативне врядування зазвичай передбачає структуровані процеси; спрямованість на публічну мету, тобто вирішення складних суспільних питань, які неможливо ефективно вирішити силами однієї організації.
Висновки. Колаборативне врядування представляє значний зсув у напрямку до інклюзивних процесів прийняття рішень у державному управлінні. Залучення багатьох зацікавлених сторін до структурованих діалогів, спрямованих на досягнення консенсусу, сприяє підвищенню ефективності та легітимності управлінських рішень
Історичний досвід розподілу компетенцій органів місцевого самоврядування та органів державної влади в Україні
Get PDFRelevance. Taking into account the historical experience of the distribution of competencies of local self-government authorities and state authorities in Ukraine is a necessary condition for the effective distribution of powers between the administrative and representative branches of government at the current stage of state development.
Purpose. Research on the distribution of competencies of local self-government authorities and state authorities in Ukraine in a historical context.
Results. Six main periods of the distribution of competencies of local self-government authorities and state authorities have been identified, which provide an idea of the formation and development of public administration in independent Ukraine. The position of local self-government authorities in the Soviet period during the functioning of a unified system of state authorities in the Ukrainian SSR has been clarified. It has been proven that the rational functioning of public administration depends on the stability and legitimacy of all public authorities in the process of their activities.
Conclusions. It is established that the reduction of the severity of political and administrative confrontation in the public administration system between state authorities and local self-government authorities is possible due to the continuation of the decentralization reform and the consolidation and provision of local self-government rights.
It is substantiated that taking into account the historical experience of the distribution of competencies of local self-government authorities and state authorities is an important basis for the implementation of decentralization processes in the public administration system. It is proven that the study of the historical experience of the distribution of competencies of local self-government authorities and state authorities in Ukraine is the basis for preparing amendments to the Constitution of Ukraine to improve the distribution of competencies between public authorities in the context of decentralization in the post-war period in order to increase the efficiency of the activities of local self-government authorities and state authorities in Ukraine.Актуальність. Врахування історичного досвіду розподілу компетенцій органів місцевого самоврядування та органів державної влади в Україні є необхідною умовою для ефективного розподілу повноважень між управлінською та представницькою гілками влади на сучасному етапі розвитку державотворення.
Мета. Дослідження розподілу компетенцій органів місцевого самоврядування та органів державної влади в Україні у історичному контексті.
Результати. Визначено шість основних періодів розподілу компетенцій органів місцевого самоврядування та органів державної влади, які дають уявлення про становлення та розвиток публічного управлінні в незалежній Україні. З’ясовано становище органів місцевого самоврядування у радянський період під час функціонування єдиної системи органів державної влади в Українській РСР. Доведено, що раціональне функціонування публічного управління залежить від стабільності та легітимності всіх органів публічної влади в процесі їх діяльності.
Висновки. Встановлено, що зниження гостроти політико-адміністративного протистояння в системі публічного управління між органами державної влади та органами місцевого самоврядування можливе завдяки продовженню реформи децентралізації та закріпленню і забезпеченню прав місцевого самоврядування.
Обґрунтовано, що врахування історичного досвіду розподілу компетенцій органів місцевого самоврядування та органів державної влади є важливою основою здійснення процесів децентралізації в системі публічного управління. Доведено, що вивчення історичного досвіду розподілу компетенцій органів місцевого самоврядування та органів державної влади в Україні є основою для підготовки змін до Конституції України щодо вдосконалення розподілу компетенцій між органами публічної влади у контексті децентралізації у повоєнний період з метою підвищення ефективності діяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади в Україні
Smart City у системі відкритих даних та електронного урядування
Get PDFThe article is based on a critical analysis of the smart city concept through the prism of integrating open data management mechanisms and e-governance. The study highlights the theoretical and conceptual foundations of smart cities developed by international organizations. Based on a systematic review of verified academic publications, official documents of international organizations, and empirical data on the implementation of smart cities, a detailed analysis of the mechanisms of open data and e-government services is conducted. Particular attention is paid to a critical understanding of the fundamental limitations, internal contradictions, and systemic challenges of the smart city concept. The study finds that the effectiveness of Smart City implementation depends primarily on the quality of institutional data management mechanisms, the existence of mechanisms for democratic control and fair distribution of power in the processes of developing strategic decisions on the development and management of urban systems, and not exclusively on the volume of technological investments. Based on a comparative analysis of international practices in implementing smart cities in different jurisdictions (Estonia, Finland, Barcelona, Ukraine) and an analysis of the failed Sidewalk Labs initiative in Toronto, key factors determining the success or failure of the digital transformation of urban space have been identified. It has been established that the dominant technocratic paradigms of the smart city often mask the processes of privatization of public goods, deepening digital inequality and the growing dependence of local authorities on commercial technology corporations.Стаття ґрунтується на критичному аналізі концепції розумного міста через призму інтеграції механізмів управління відкритими даними та електронного урядування. Дослідження висвітлює теоретико-концептуальні засади розумного міста, розроблені міжнародними організаціями. На основі систематичного огляду верифікованих академічних публікацій, офіційних документів міжнародних організацій та емпіричних даних про впровадження розумних міст проведено детальний аналіз механізмів функціонування відкритих даних та електронних сервісів урядування. Особлива увага приділяється критичному осмисленню фундаментальних обмежень, внутрішніх протиріч та системних викликів концепції розумного міста. Дослідження встановлює, що ефективність впровадження Smart City залежить передусім від якості інституціональних механізмів управління даними, від наявності механізмів демократичного контролю та справедливого розподілу влади у процесах розробки стратегічних рішень щодо розвитку та управління міськими системами, а не виключно від обсягу технологічних інвестицій. На основі компаративного аналізу міжнародних практик впровадження розумних міст у різних юрисдикціях (Естонія, Фінляндія, Барселона, Україна) та аналізу невдачної ініціативи Sidewalk Labs у Торонто виявлено ключові фактори, що визначають успішність або неспроможність цифрової трансформації міського простору. Встановлено, що домінуючі технократичні парадигми розумного міста часто маскують процеси приватизації публічних благ, поглиблення цифрової нерівності та зростаючої залежності органів місцевого самоврядування від комерційних технологічних корпорацій
Цифровізація публічного управління в Україні: теоретичний аспект
Get PDFDigitalization has become an irreversible trend that is radically changing all spheres of society, including public administration and management. At the same time, the issues of digitalization and digital transformation in public administration remain relevant and require further study. Since technologies are constantly evolving and a deep understanding of digital transformation and its implications for public administration requires constant and comprehensive research.
The purpose of the article is to study theoretical approaches to understanding digitalization and digital transformation of public administration in Ukraine.
The author establishes that the concept of “digitalization” can be viewed in a narrow sense, as the transformation of information into a digital form, and in a broad sense, as a trend of effective global development which has covered all countries, all spheres of public life, and has become a task and direction of social and economic progress. The first approach focuses on the technical implementation of digital technologies in all spheres of life. The second approach, which we prefer in our study, considers digitalization as a transformational process that leads to profound changes in society and its institutions.
Results. Based on the analysis of scientific publications, it is determined that the digitalization of public administration is a systemic transformation process that involves the integration of digital technologies into all aspects of public authorities' activities, with the aim of not only automating and optimizing management processes, but also radically changing the model of public administration.
It is concluded that the digital transformation of public administration requires a strategic approach, active participation of all stakeholders, which in turn should lead to improved quality of public services, increased efficiency of public administration and changes in the mechanisms of interaction with citizens.Цифровізація стала незворотним трендом, який радикально змінює всі сфери життя суспільства, включаючи публічне управління та адміністрування. Разом з тим, питання цифровізації та цифрової трансформації в публічному управлінні залишаються актуальними та потребують подальшого вивчення. Оскільки технології постійно розвиваються і глибоке розуміння цифрової трансформації та її наслідків для публічного управління вимагає постійних та всебічних досліджень.
Метою статті є дослідження теоретичних підходів до розуміння цифровізації та цифрової трансформації публічного управління в Україні.
Встановлено, що поняття «цифровізація» можна розглядати у вузькому сенсі, як перетворення інформації на цифрову форму, та у широкому, як тренд ефективного світового розвитку, який охопив усі країни, усі сфери суспільного життя, став завданням та напрямом соціального та економічного прогресу. З’ясовано, що перший підхід зосереджується на технічному впровадженні цифрових технологій у всі сфери життя. А другий, якому ми віддаємо перевагу у нашому досліджені, розглядає цифровізацію як трансформаційний процес, що призводить до глибоких змін у суспільстві та його інститутах.
Результати. На основі аналізу наукових публікацій визначено, що цифровізація публічного управління це системний трансформаційний процес, що передбачає інтеграцію цифрових технологій в усі аспекти діяльності органів публічної влади, з метою не лише автоматизації та оптимізації управлінських процесів, а й кардинальної зміни моделі публічного управління. Акцентовано увагу, що цифровізація публічного управління є не просто технічним процесом, а ключовим елементом цифрової трансформації.
Зроблено висновок, що цифрова трансформація публічного управління вимагає стратегічного підходу, активної участі всіх зацікавлених сторін, що в свою чергу має призводити до покращення якості публічних послуг, підвищення ефективності публічного управління та зміни механізмів взаємодії з громадянами
Нормативно-правові аспекти електронного документообігу в системі державного управління сектору оборони держави
Get PDFThe article examines the regulatory and legal aspects of electronic document management in the system of public administration within the national defense sector. The current state of legal regulation in this field is analyzed, and key gaps that hinder the effective implementation of artificial intelligence and blockchain technologies in the document management systems of defense institutions are identified.
Relevant legal challenges associated with the integration of AI and blockchain technologies into the electronic document management of the defense sector are identified, including: the lack of a regulatory definition of the legal status of documents created using AI algorithms; uncertainty regarding mechanisms for assigning responsibility when using automated decision-making systems; the absence of specific requirements for data protection when using distributed ledgers and AI systems; and the unresolved issues of interoperability between electronic document management systems across various defense structures.
It is substantiated that the implementation of the proposed measures will create the legal prerequisites for the effective and secure integration of AI and blockchain technologies into the electronic document management of the national defense sector, improve the efficiency of administrative processes, and ensure an adequate level of information security. Prospective directions for further research are outlined, including the development of methodological approaches for assessing legal risks associated with the introduction of emerging technologies into electronic document management systems of the defense sector, and the exploration of legal regulation aspects related to the use of quantum computing technologies to ensure the future security of electronic document management.У статті досліджено нормативно-правові аспекти електронного документообігу в системі державного управління сектору оборони держави. Проаналізовано сучасний стан правового регулювання в цій сфері та виявлено ключові прогалини, що перешкоджають ефективному впровадженню технологій штучного інтелекту та блокчейну в систему документообігу оборонного відомства.
Визначено актуальні правові виклики, що пов’язані з впровадженням технологій ШІ та блокчейну в електронний документообіг оборонного сектору, зокрема: відсутність нормативного визначення правового статусу документів, створених із застосуванням алгоритмів штучного інтелекту; невизначеність механізмів розподілу відповідальності при використанні автоматизованих систем прийняття рішень; відсутність спеціальних вимог до захисту даних при використанні розподілених реєстрів та систем штучного інтелекту; неврегульованість питань інтероперабельності систем електронного документообігу в різних структурах сектору оборони.
Обґрунтовано, що реалізація запропонованих заходів дозволить створити правові передумови для ефективного та безпечного впровадження технологій ШІ та блокчейну в електронний документообіг сектору оборони держави, підвищити оперативність управлінських процесів та забезпечити належний рівень захисту інформації. Визначено перспективні напрями подальших досліджень, пов’язані з розробкою методичних підходів до оцінки правових ризиків впровадження новітніх технологій у системи електронного документообігу сектору оборони та дослідженням особливостей правового регулювання застосування технологій квантових обчислень для забезпечення безпеки електронного документообігу в майбутньому
Механізми формування та оцінювання державної політики у сфері економічної безпеки: від принципів до моделей прийняття рішень
Get PDFRelevance. Ukraine's economic development in the direction of strengthening market processes is facing unprecedented challenges against the backdrop of military invasion and active geopolitical dynamics. The situation necessitates the development and implementation of an effective state policy in the field of economic security, which will protect national interests and promote sustainable social development even in crisis conditions.The purpose is the identification of key principles and models for the formation and evaluation of state policy in the field of economic security.Results. The article considers the key mechanisms for the formation and evaluation of the state policy of economic security. The basic components of such mechanisms are identified, including energy, financial, and investment security. The corresponding measures within the framework of budgetary, tax, and monetary policies are analyzed. The most common approaches to assessing efficiency are considered using a system of indicators that take into account the stability of the economy, the standard of living of the population, and the protection of the country's economic interests. International practice in ensuring economic stability is studied, which is based on active investment activity, effective macroeconomic policy, and measures to strengthen the national currency. Particular attention is paid to resource independence as the basis for energy security, stabilization of financial markets, and strengthening the banking system to reduce vulnerability to financial shocks.Conclusions. The study proves that an effective concept of state policy in the field of economic security should include preventive protection through risk control and forecasting. It is substantiated that Ukraine needs further reforms to improve regulatory oversight, the development of financial technologies, strategic management of economic security based on the principles of publicity and anti-crisis management.Анотація.Актуальність. Економічний розвиток України у векторності укріплення ринкових процесів зустрічається з безпрецедентними викликами на тлі військового вторгнення і активної геополітичної динаміки. Ситуація зумовлює необхідність розроблення та реалізації ефективної державної політики у сфері економічної безпеки, що дозволить захистити національні інтереси та сприятиме стійкому суспільному розвитку навіть у кризових умовах.Метою дослідження є виокремлення ключових принципів та моделей формування і оцінювання державної політики у сфері економічної безпеки. Результати. У статті розглянуто ключові механізми формування та оцінювання державної політики економічної безпеки. Виокремлено базові компоненти таких механізмів, серед яких – енергетична, фінансова, інвестиційна безпека. Проаналізовано відповідні заходи у межах бюджетної, податкової, грошово-кредитної політики. Розглянуто найбільш поширені підходи до оцінки ефективності за допомогою системи показників, що враховують стійкість економіки, рівень життя населення та захист економічних інтересів країни. Вивчено міжнародну практику в сфері забезпечення економічної стабільності, що містить в основі активну інвестиційну діяльність, ефективну макроекономічну політику і заходи щодо зміцнення національної валюти. Особлива увага приділена ресурсній незалежності як основі енергетичної безпеки, стабілізації фінансових ринків і зміцненні банківської системи для зниження вразливості до фінансових шоків. Висновки. У дослідженні доведено, що ефективна концепція державної політики у сфері економічної безпеки має включати превентивний захист за допомогою контролю та прогнозування ризиків. Обґрунтовано, що Україна потребує подальших реформ для вдосконалення регуляторного нагляду, розвитку фінансових технологій, стратегічного управління економічною безпекою на засадах публічності та антикризового менеджменту
Вплив інформаційного середовища на соціально-економічний розвиток територій: теоретичні підходи
Get PDFAbstract.In the context of digital transformation, the information environment of the territory acquires the status of a key intangible resource that affects the investment attractiveness, quality of public services, innovative activity and social cohesion. The article is aimed at systematizing theoretical approaches to explaining the influence of the information environment on the socio-economic development of territories in the logic of public administration and regional policy. The information environment is defined as an infrastructural and institutional ecosystem that encompasses digital infrastructure, data and standards, access and protection rules, communication channels and trust, as well as user competencies.Five complementary approaches are generalized: infrastructural and economic (reduction of transaction costs, productivity growth); spatial-diffusion (digital discontinuity and agglomeration effects); institutional and managerial (open data, transparency, accountability, data and risk management); innovation-ecosystem (platforms, networks of actors, co-creation of public value); socio-cultural (trust, participation, media literacy). It is shown that digital transformation enhances positive effects due to the acceleration of information circulation and the introduction of data-driven solutions, but at the same time exacerbates the risks of asymmetries, disinformation, and cyber threats. An analytical framework for assessing the information environment of territories in three dimensions (access, institutions, use) is proposed, suitable for monitoring regional development strategies and community recovery programs. The conclusions emphasize the need to integrate digital inclusion, open data and information security policies at the local level. The practical significance lies in the possibility of a reasonable choice of tools and indicators for territories of different scales.Анотація.Інформаційне середовище території в умовах цифрової трансформації набуває статусу ключового нематеріального ресурсу, що впливає на інвестиційну привабливість, якість публічних послуг, інноваційну активність і соціальну згуртованість. Метою статті є систематизація теоретичних підходів до пояснення впливу інформаційного середовища на соціально-економічний розвиток територій у логіці публічного управління та регіональної політики. Інформаційне середовище визначено як інфраструктурно-інституційну екосистему, яка охоплює цифрову інфраструктуру, дані та стандарти, правила доступу і захисту, комунікаційні канали та довіру, а також компетентності користувачів.Узагальнено п’ять підходів, що доповнюють одне одного: інфраструктурно-економічний (зниження трансакційних витрат, зростання продуктивності); просторово-дифузійний (цифровий розрив і агломераційні ефекти); інституційно-управлінський (відкриті дані, прозорість, підзвітність, управління даними та ризиками); інноваційно-екосистемний (платформи, мережі акторів, спільне створення публічної цінності); соціокультурний (довіра, участь, медіаграмотність). Показано, що цифрова трансформація підсилює позитивні ефекти через прискорення обігу інформації та впровадження data-driven рішень, але одночасно загострює ризики асиметрій, дезінформації й кіберзагроз. Запропоновано аналітичну рамку оцінювання інформаційного середовища територій у трьох вимірах (доступ, інституції, використання), придатну для моніторингу стратегій регіонального розвитку та програм відновлення громад. У висновках підкреслено необхідність інтеграції політик цифрової інклюзії, відкритих даних і інформаційної безпеки на місцевому рівні. Практичне значення полягає у можливості обґрунтованого вибору інструментів і показників для територій різного масштабу
Стратегічні траєкторії управління брендом університету в цифровій сфері: порівняльний синтез міжнародного та українського досвіду
Get PDFRelevance. The study addresses the growing role of digital environments in shaping university identity, where branding is increasingly connected to governance, stakeholder participation and communication through online platforms. The topic is important because higher education institutions are required to align their strategic communication with rapidly changing digital tools and practices.The purpose. The research aims to systematise existing knowledge, trace the chronological development of digital university branding from 2008 to 2025 and compare how global models are adapted in different regional contexts, including Ukraine.Results. The structured review of peer-reviewed studies allowed identification of four stages in the evolution of digital university branding. The field has moved from initial studies of brand personality and basic online presence to structured governance models, multi-actor participation and the use of social media as branding ecosystems. Ukrainian universities show accelerated adoption of such practices, adapting global approaches to local conditions. Underexplored areas include the influence of platform logics on brand perception, governance of decentralised and multi-author environments and the contribution of students, alumni, faculty and staff to institutional identity.Conclusions. The study advances theoretical understanding of digital brand governance in higher education and provides practical guidance for aligning communication strategies with institutional missions. Further research should integrate theory and practice, apply cross-platform analysis and expand comparative evidence across regions to design governance models that reflect current realities of digital communication.Актуальність. Дослідження розглядає зростаючу роль цифрового середовища у формуванні ідентичності університету, де брендинг все більше пов'язаний з управлінням, участю зацікавлених сторін та комунікацією через онлайн-платформи. Ця тема є важливою, оскільки вищі навчальні заклади повинні узгоджувати свою стратегічну комунікацію зі швидкозмінними цифровими інструментами та практиками.Мета. Дослідження спрямоване на систематизацію існуючих знань, простеження хронологічного розвитку брендингу цифрового університету з 2008 по 2025 рік та порівняння того, як глобальні моделі адаптуються в різних регіональних контекстах, включаючи Україну.Результати. Структурований огляд рецензованих досліджень дозволив визначити чотири етапи еволюції цифрового брендингу університетів. Галузь пройшла шлях від початкових досліджень особистості бренду та базової онлайн-присутності до структурованих моделей управління, участі багатьох учасників та використання соціальних мереж як екосистем брендингу. Українські університети демонструють прискорене впровадження таких практик, адаптуючи глобальні підходи до місцевих умов. Недосліджені сфери включають вплив логіки платформи на сприйняття бренду, управління децентралізованим та багатоавторським середовищем, а також внесок студентів, випускників, викладачів та співробітників в інституційну ідентичність.Висновки. Дослідження розвиває теоретичне розуміння управління цифровим брендом у вищій освіті та надає практичні рекомендації щодо узгодження комунікаційних стратегій з місіями установи. Подальші дослідження повинні інтегрувати теорію та практику, застосовувати кросплатформний аналіз та розширювати порівняльні дані в різних регіонах для розробки моделей управління, що відображають сучасні реалії цифрової комунікації
Параметрична архітектура у контексті розширення інструментів публічного управління
Get PDFhe article examines parametric design as a multi-level methodology that integrates architecture, materials science, and public governance. It is considered not only as a technical toolkit or an architectural style but as a new paradigm of thinking and spatial programming, forming systems of interdependencies between the environment, people, and governance decisions. This perspective lays the foundation for innovative architectural solutions and opens new horizons for sustainable development.At the theoretical level, parametric design establishes a new logic of architectural thought: projects are seen as dynamic systems that adapt when parameters change. The architect’s role shifts from form-maker to spatial programmer, defining rules and algorithms that ensure adaptability and variability. Parametricism responds to the demand for flexible systems capable of transformation, while also highlighting the risks of excessive complexity and limited applicability.Technologically, parametric design creates a “digital conveyor” that links modeling, analysis, and fabrication. Tools such as scripting, 3D printing, and CNC milling enable the realization of complex forms and foster collaboration between architecture, engineering, and materials science. Prototyping cultures further illustrate the transition from static models to adaptive, responsive systems.In public governance, parametric approaches provide new tools for scenario modeling of energy use, transport flows, and climate impacts, thus improving forecasting accuracy. Digital models support budget transparency, while VR/AR visualizations encourage community engagement and strengthen democratic processes. Parametric design aligns with smart city concepts, offering instruments for interactive management.In materials science, the combination of algorithmic methods with CLT, composites, or biopolymers makes it possible to design lightweight, durable, and ecological structures, reducing the carbon footprint. Localized digital manufacturing also promotes economic decentralization and sustainability.Nevertheless, challenges remain: high costs, implementation complexity, the demand for specialists with hybrid skills, and lagging regulatory frameworks. The future of parametric design is closely tied to the integration of big data and artificial intelligence, paving the way for digital twins of cities and more sustainable governance strategies.Стаття присвячена аналізу параметричного дизайну як багаторівневої методології, що інтегрує архітектуру, матеріалознавство та публічне управління. Параметричний підхід розглядається не лише як технічний інструментарій чи архітектурний стиль, а як нова парадигма мислення й програмування простору, що формує систему взаємозалежностей між середовищем, людиною та управлінськими рішеннями. Це створює підґрунтя для інноваційних архітектурних об’єктів і відкриває перспективи сталого розвитку.На теоретичному рівні параметричний дизайн задає нову логіку архітектурного мислення: проєкт постає як динамічна система, що адаптується при зміні параметрів. Архітектор переходить від ролі формотворця до програміста простору, який визначає правила й алгоритми. Параметрика відповідає сучасному запиту на гнучкі системи, але водночас порушує питання меж складності та практичної доцільності.У технологічному вимірі параметричний дизайн формує «цифровий конвеєр», що поєднує моделювання, аналіз і виробництво. Використання скриптингу, 3D-друку та CNC-фрезерування дає змогу реалізовувати складні форми та інтегрувати архітектуру з інженерією та матеріалознавством. Лабораторна культура прототипування підкреслює перехід від статичних моделей до адаптивних систем.У публічному управлінні параметричні інструменти забезпечують нові можливості: сценарне прогнозування енергоспоживання, транспортних потоків та кліматичних умов підвищує точність управлінських рішень. Цифрові моделі сприяють прозорості бюджетування, а VR/AR-візуалізації залучають громаду й посилюють демократичність процесів. Таким чином, параметрика інтегрується в концепцію «розумного міста».У матеріалознавстві поєднання алгоритмічних методів із використанням CLT, біополімерів і композитів дозволяє створювати легкі, міцні та екологічні конструкції з меншим вуглецевим слідом. Локальне цифрове виробництво підтримує децентралізацію та сталість розвитку.Попри очевидні переваги, залишаються виклики: висока вартість реалізації, складність процесів, потреба у спеціалістах нового профілю та відставання нормативної бази. Майбутнє параметричного дизайну пов’язане з інтеграцією великих даних та штучного інтелекту, що відкриває шлях до створення цифрових двійників міст і формування нових стратегій сталого управління
Зміст і структура соціокомунікативної компетентності публічного службовця
Get PDFRelevance. The transformations in the public administration of Ukraine and the modernization of social and technological conditions for communication necessitate a revision of approaches to understanding the essence of a public servant's communicative competence, with a rationale for a more comprehensive understanding of it as socio-communicative competence.
The purpose. The aim of the research is to reveal the content and structure of a public servant's socio-communicative competence as a complex, multi-component phenomenon that is more relevant to the contemporary challenges facing the Ukrainian public administration system.
Results. The concepts of "communicative competence of a public servant" and "socio-communicative competence of a public servant" are differentiated based on the following aspects: the main goal of activity, which determines the need for a public servant to possess relevant competencies; the focus of the concept, context, and content of the concept. The components of socio-communicative competence are structured into content blocks according to the key processes of communicative activity: receptive, analytical, generative, and communicative.
Conclusions. Socio-communicative competence of a public servant is an integrated characteristic that includes a set of knowledge, abilities, skills, value orientations, and personal qualities that ensure effective, harmonious, and contextually adequate (technological and social) communication of this individual with various social groups and individuals in the process of performing their official duties within public administration. In this definition, the content of a public servant's socio-communicative competencies, in contrast to communicative competencies, is clarified with an emphasis on aspects such as: consideration of the social context and social groups, the specifics of public service, value orientations, working with socially significant information, responsibility, and the image of public service.Актуальність. Трансформації публічного управління України, модернізація соціальних і технологічних умов здійснення комунікації потребують перегляду підходів щодо розуміння сутності комунікативної компетентності публічного службовця з обґрунтуванням більш комплексного її розуміння як соціокомунікативної.
Метою дослідження є розкрити зміст і структуру соціокомунікативної компетентності публічного службовця як комплексного багатокомпонентного явища, що є більш відповідним сучасним викликам до української системи публічного управління.
Результати. Розмежовано поняття «комунікативна компетентність публічного службовця» та «соціокомунікативна компетентність публічного службовця» з огляду на такі аспекти: основна мета діяльності, що зумовлює потребу володіння публічним службовцем відповідними компетентностями; фокус поняття, контекст, зміст поняття. Компоненти соціокомунікативної компетентності структуровано за змістовими блоками відповідно до ключових процесів комунікативної діяльності: рецепційний, аналітичний, генеративний, комунікативний.
Висновки. Соціокомунікативна компетентність публічного службовця – це інтегрована характеристика, що включає сукупність знань, умінь, навичок, ціннісних орієнтацій та особистісних якостей, які забезпечують ефективну, гармонійну, адекватну технологічному та соціальному контекстам публічного управління комунікацію цієї особи з різними соціальними групами та індивідами в процесі виконання її службових обов’язків. У цьому визначенні зміст соціокомунікативної компетентності публічного службовця, на відміну від комунікативної компетентності, уточнено з акцентом на аспектах: урахування соціального контексту та соціальних груп, специфіки публічної служби, ціннісних орієнтацій, роботи із суспільно значущою інформацією, відповідальності та іміджу публічної служби